Рішення
від 09.05.2024 по справі 368/1525/23
КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/1525/23

2/368/213/24

Рішення

Іменем України

"09" травня 2024 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

за участю секретаря Варлам Є.Р.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Воропая Р.М.

та представника відповідача адвоката Клапчука Ф.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Воропай Руслан Миколайович до Кагарлицького районного споживчого товариства про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,-

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Воропай Р.М. просять суд стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 98320,65 грн., що складають: компенсація за 46 днів невикористаної відпустки 17883,42 грн., вихідна допомога у двократному розмірі середньомісячної заробітної плати 23000,00 грн., матеріальна допомога на оздоровлення 11500,00 грн., заробіток за 38 днів затримки виплати 19863,63 грн., моральна шкода 20000,00 грн., витрати на сплату адвокатських послуг 10 000,00 грн. та витрати на сплату судового збору 1073,60 грн., обґрунтовуючи позов наступним.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У період з 22 вересня 1982 року по 31 серпня 2023 року позивач, ОСОБА_1 знаходилась у трудових відносинах з відповідачем, Кагарлицьким районним споживчим товариством. Зазначене підтверджується записом у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 .

31.08.2023 позивач була звільнена у зв`язку зі скороченням штату, згідно постанови від 16.06.2023, відповідно до записів в трудовій книжці, розпорядження № 4 від 31.08.2023.

Оскільки в день звільнення ОСОБА_1 працювала, що підтверджується табелем обліку робочого часу за серпень 2023 року (додається в додатках), видачу належно оформленої трудової книги та розрахунок передбачений при звільненні відповідач зобов`язаний провести в день звільнення та в повному обсязі.

Частина перша статті 47 КЗпП України встановлює, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і Кодексу Законів про працю в Україні.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, у разі недотримання роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

Крім того, частинами 1, 2 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

З аналізу вказаної правової норми вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум.

Однак, в день звільнення позивача 31.08.2023р., відповідач письмово не повідомив ОСОБА_1 про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.

Також відповідно до п. 3.5 колективного договору між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднанням профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки, передбачено, що при звільненні з підстав, передбачених п.1 ст. 40 КЗпП, працівнику виплачують вихідну допомогу у двократному розмірі середньомісячного заробітку.

Відповідно до чинного законодавства України та вищезазначеного колективного договору, у зв`язку зі звільненням позивач ОСОБА_1 повинно бути нараховано до виплати 52383,42 грн.: компенсація за 46 днів невикористаної відпустки 17883,42 грн., вихідна допомога у двократному розмірі середньомісячного заробітку 23000,00 грн., матеріальна допомога на оздоровлення 11500,00 грн.

Крім того, як передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством , календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством на число календарних днів за цей період.

Згідно зарплатної відомості за липень та серпень 2023 року позивача ОСОБА_1 середньомісячна заробітна плата за два календарні місяці роботи склала 23000,00 грн.

За таких обставин, середньоденна заробітна плата позивача складає 522,72 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 38 робочих днів (31.08.2023-24.10.2023), з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 19863,63 грн.

Попередній (орієнтовний) розрахунок процесуальних витрат: на правничу допомогу за отримання юридичної допомоги позивача на користь адвоката було сплачено кошти в сумі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень нуль копійок), що підтверджується випискою з банку, а потім було збільшено кошти до 10000 грн.

Пункт 1 ч. 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що серед іншого до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1-3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ст. 237-1КЗпП, встановлено, що якщо наявні порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум тощо), які призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності. Дане скорочення і порушення права Позивача на повний розрахунок з боку відповідача в час війни, ігнорування часу роботи на даному підприємстві, відсутність доган та зауважень, сприяло хвилюванню позивача, вона втратили нормальні життєві зв`язки, тим самим їй було заподіяно моральної шкоди, яку вони оцінюють в розмірі 20000,00 грн.

При цьому звертає увагу на статтю 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частинами 2-4 цієї норми визначено, що моральна шкода полягає:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

За урахуванням вищевказаного підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 Кодексу законів про працю України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від позивача додаткових зусиль для організації їхнього життя.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі відповідними змінами) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 9 цієї постанови Пленуму ВСУ зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Пунктом 13 цієї ж постанови Пленуму ВСУ визначено, що відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (неотримання належного розрахунку при скорочені), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом виплати передбаченої чинним законодавством виплати при скорочені, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 Кодексу законів про працю України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Відповідно до вимог підпункту 5 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви про відшкодування моральної шкоди ставка судового збору становить 1,5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для звернення до суду позивачем ОСОБА_1 було сплачено судовий збір за відшкодування моральної шкоди у розмірі: 1073,60 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог;інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються:

1)у разізадоволення позову-на відповідача;

2)у разівідмови впозові -на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Представник відповідача адвокат Клапчук Ф.П. просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кагарлицького районного споживчого товариства про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, стягненні моральної шкоди відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи наступним. Згідно з ч.1 ст.3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно до ст.. 44 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відповідно до ст.. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні. із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Отже, згідно з ст.117 КЗпП України, відповідальність роботодавця наступає у разі несвоєчасної (невиплати) належних працівнику сум при звільненні. Відповідач у визначеному законом порядку провів розрахунок з позивачем, тобто належним чином виконав вимоги, передбачені ст. 116 КЗпП України. Так, відповідач виплатив позивачу вихідну допомогу при звільненні, сума якої становить 12 205, 43 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції від 11.10.2023 року. Крім того, позивачу були належним чином нараховані відпускні в порядку, передбаченому чинним законодавством. Згідно з 4.1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину інваліда з дитинства підгрупи А І групи. Відповідно до ст. 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством. Згідно із ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки», ст. 75 КЗпП України). Згідно з п. 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. За пунктом 7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, - встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Станом на день звільнення позивача відповідачем було проведено розрахунок грошової компенсації за всі не використані нею дні відпустки, яка становить 15 162,03 грн. Розрахунок відпускних, належних до виплати позивачу, від 31.08.2023 року №2 додається до цього відзиву. Зазначена сума грошової компенсації була належним чином виплачена позивачу, тобто відповідач виконав свій обов`язок, передбачений 116 КЗпП України. Також до цього відзиву додається таблиця нарахувань/утримань на виплату заробітної плати за серпень 2023 року. Отже, вимоги позивача базуються на неправильному розрахунку позивачем належних їй сум коштів при звільненні. Проте, всупереч викладеному у позові, відповідач провів належний розрахунок з позивачем при звільненні, що підтверджується доданими до цього відзиву документами. Таким чином, вимоги позивача є безпідставними та виходять з неправильних розрахунків, проведених позивачем. Щодо посилання позивача на положення колективного договору, як на підставу виплати їй додаткових коштів у виді вихідної допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення, то слід зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. При цьому, колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді. Після закінчення строку дії колективний договір, угода продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором, угодою. Слід зазначити, що положення колективного договору, укладеного між правлінням Кагарлицького Рай СТ та Кагарлицьким об`єднаним профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки, зокрема в частині виплати вихідної допомоги, то такі положення не підлягають застосуванню в даному спорі, оскільки зазначений колективний договір був підписаний неуповноваженою від профспілки особою. Так, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який додається відповідачем до цього відзиву, станом на день підписання договору керівником профспілки була ОСОБА_2 , у той час як колективний договір нею не підписувався, а підписувався ОСОБА_3 . Так, ОСОБА_2 є головою профспілки з 03.07.2015 року по даний час, а тому ОСОБА_3 не мала повноважень на підписання колективного договору замість діючої голови профспілки. Наведене свідчить на користь того, що колективний договір був підписаний неуповноваженою особою, у зв`язку з чим є неукладеним та не може застосовуватися до спірних правовідносин. Отже, безпідставними є посилання позивача на те, що їй належить до виплати вихідна допомога у двократному розмірі середньомісячного заробітку з посиланням на положення колективного договору, укладеного між правлінням Кагарлицького Рай СТ та Кагарлицьким об`єднаним профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки.

Те саме стосується доводів позивача про те, що їй належить виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 11 500 грн. Так, позивач вважає, що їй має бути виплачена матеріальна допомога на підставі п. 2.7 Додатку №9 до колективного договору «Положення про надання матеріальної допомоги та заохочення цінними подарунками працівників Кагарлицького РайСТ та підпорядкованих підприємств», за змістом якого працівникам Товариства раз на рік надають матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу при використанні щорічної відпустки або її частини тривалістю не менше 14 днів. Проте, оскільки виплата такої допомоги також передбачена колективним договором, який слід вважати неукладеним через його підписання особою, яка не мала на це повноважень, то підстави для стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення відсутні. Також, за змістом п. 3.1. Колективного договору, допомогу надають на підставі заяви працівника та документів, які підтверджують право на одержання допомоги, у той час як доказів направлення такої заяви позивач не надає. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, то така вимога також не підлягає задоволенню. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Абзацом першим п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 р. з подальшими змінами та доповненнями, визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Частина друга ст. 23 ЦК України визначає, що моральна шкода полягає у фізичному болю, стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самою, членів її сім`ї чи близьких родичів: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у принижені честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивача, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 N4). Відповідно до положень ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обгрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відтісніть обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Отже, як факт завдання моральної шкоди, так і її розмір підлягають доказуванню в загальному порядку. Позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 20 000 грн. При цьому, жодним доказом такі вимоги позивач не підтверджує, та не надає належної інформації з чого вбачається саме визначений позивачем розмір моральної шкоди. Необхідно зазначити, що просте посилання позивача на норми матеріального права, які регулюють обов`язок відшкодування моральної шкоди, а також на судову практику, не є достатнім для висновку про заподіяння моральної шкоди позивачу та наявність підстав для її стягнення з відповідача. Згідно з ч. 1 ст. 188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги, похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Оскільки стягнення моральної шкоди з відповідача є похідною вимогою, то ця вимога прямо залежить від основної вимоги про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні. Втім з підстав, викладених вище, основна вимога є безпідставною та не підлягає задоволенню, а тому у задоволенні похідної вимоги про стягнення моральної шкоди також має бути відмовлено. Крім того, з викладеного у цьому відзиві вбачається, що відповідач, як роботодавець, належно провів розраxунок з позивачем при її звільненні, а тому позивачу об`єктивно не могло бути завдано душевних страждань, про які зазначено в позовній заяві. За таких обставин вважають, що у стягненні моральної шкоди позивачу слід відмовити за недоведеністю, а також через те, що похідна вимога не підлягає задоволенню в разі відмови у задоволенні основних вимог. Відповідно до правил ч. 1 ст. 81 ІІПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Оскільки позивач не довела належними доказами порушення своїх прав при звільненні, то позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд, вислухавши сторони та дослідивши письмові докази, приходить до наступного висновку.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормамиКонституції України,ЦК України,КЗпП України,Закону України «Про оплату праці»,Закону України «Про відпустки», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Так, відповідно дост. 124 Конституції Україниюрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. За змістом ст. ст. 2,221,231,232 КЗпП Українипрацівник має право звернутися до суду для вирішення трудового спору, захисту свого порушеного права.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантованеКонституцією України, нормамиКодексу Законів України про працю,Закону України « Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 22.09.1982 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання коштів, які є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Виходячи з того, що при розгляді індивідуальних трудових спорів тягар доведення законності звільнення, невиплати заробітної плати чи вчинення або невчинення інших дій чи бездіяльності, які відповідно до закону вчинив чи мав вчинити або яких фактично припустився роботодавець під час трудових правовідносин з працівником-позивачем, покладається повною мірою на роботодавця, останній в даному випадку повинен спростовувати доводи позивача щодо наявності заборгованості належними доказами.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, враховуючи, що в судовому засіданні знайшли підтвердження належними та допустимими доказами заявлені позивачем факти її перебування у трудових відносинах із відповідачем, звільнення із займаної посади без виконання відповідачем вимог трудового законодавства щодо здійснення повного розрахунку із працівником при звільненні.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 22 вересня 1982 року по 31 серпня 2023 року перебувала у трудових відносинах із відповідачем Кагарлицьким районним споживчим товариством, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача.

Постановою правління Кагарлицького районного споживчого товариства від 16.06.2023 р. «Про розгляд питань стратегічного розвитку, визначення напрямків економічної діяльності, раціонального використання майна, оптимізації штату, фінансових та матеріальних витрат Кагарлицького районного споживчого товариства» було постановлено з 01 липня 2023 року провести оптимізацію підприємства шляхом скорочення штату Кагарлицького районного споживчого товариства в кількості трьох працівників:

1) Електрик - сумісник Кулініченко В.М.

2) Начальник відділу кадрових та юридичних робіт - Гриценко Н.В.

3) Економіст - ОСОБА_1 .

Повідомленням голови правління Кагарлицького районного споживчого товариства про скорочення з 01.09.2023 р. ОСОБА_1 згідно постанови правління Кагарлицького РайСТ від 16.06.2023 р.

Постановою позачергових зборів членів Кагарлицького районного споживчого товариства від 29.08.2023 р. «Про затвердження постанови правління Кагарлицького Рай СТ від 16.06.2023р. та скорочення штату» було постановлено:

Затвердити постанову правління Кагарлицького Рай СТ від 16.06.2023 р. про оптимізацію підприємства, шляхом скорочення штатних посад.

З 01.07.2023р. провести скорочення штату Кагарлицького Рай СТ в кількості трьох працівників, а саме:

1 )Електрик;

2)Начальник відділу кадрових та юридичних робіт;

3)Економіст.

На підставі розпорядження № 4 від 31.08.2023 р. позивача ОСОБА_1 , економіста з 31.08.2023 року, було звільнено в зв`язку з постановою правління Кагарлицького Рай Ст від 16.06.2023, яка затверджена позачерговими загальними зборами Кагарлицького районного споживчого товариства від 29 серпня 2023 року, де підставами були:

1)Протокол позачергових загальних зборів Кагарлицького районного споживчого товариства від 29.08.2023 р.;

2)Постанова правління Кагарлицького районного споживчого товариства від 16.06.2023 р.

Згідно розпорядження Кагарлицького РайСТ від 01.09.2023 р. було звільнено з 01.09.2023 р. трьох штатних працівників Кагарлицького споживчого товариства, згідно постанови від 16.06.2023, в тому числі:

3) економіста ОСОБА_1 .

Згідно з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального старування, який містить індивідуальні відомості про позивача, відповідачем, як роботодавцем позивача, за звітний 2023 рік сплачувались відповідні страхові внески із заробітної плати позивача.

Проте, розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, ні в день звільнення, а ні згодом, на вимогу позивача, відповідачем не були надані. Суми, що належать до виплати при звільненні, не виплачені в повному об`ємі.

Останнє надходження коштів на банківський рахунок позивача, з призначенням платежу «Зарахування заробітної плати за серпень 2023 року» в сумі 4246,00 грн. без ПДВ було 30 серпня 2023 року.

Окрім того, було надходження коштів з призначенням платежу «Безготівкове поповнення карткового рахунку (КР) Безготівкове поповнення основного рахунку» в сумі 12205,43 грн.

Також судом встановлено, що в день звільнення позивача ОСОБА_1 із нею не було проведено остаточний розрахунок у відповідності до вимогст.116 КЗпП України, та чого не було здійснено і в подальшому, в зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем.

В свою чергу, нормоюст.116 КЗпП Українивстановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідност. 117 КЗпП Україниу разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеніст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (шість місяців).

Положеннямист.47 КЗпП Українипередбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За змістом ст. ст. 12,13,81 ЦПК Українисуд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченихЦПК Українивипадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановленихЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Що стосується позовних вимог у вигляді компенсації за невикористанні дні відпусток, то слід зазначити наступне.

Згідност.83 КЗпП Україниу разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічні норми міститьст.24 Закону України «Про відпустки».

Положеннями п.2 розділу ІІ Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Положеннями п.3 розділу ІІІ Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Положеннями 7 розділу IV Порядку передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (ст.73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Положеннями п.8 розділу IV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,на число календарних днів за цей період.

Відповідно дост.233 КЗпП Українипрацівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до ст. 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Згідно із ст.74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч.1 ст. 6 Закону України «Про відпустки», ст. 75 КЗпП України).

Згідно з п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. За пунктом 7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, - встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зіст.83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Аналізуючи наведені вище положення Закону України «Про відпустки» та КЗпП України, суд приходить до висновку, що щорічна відпустка працівникам є державною гарантією, нарахування та виплата якої здійснюється роботодавцем, а отже, зазначена виплата належить до фонду оплати праці (фонду додаткової заробітної плати).

Подібний за змістом висновки зробив Верховний суд у постанові від 13.07.2022 у справі №142/830/19.

Позивачем ОСОБА_1 було зазначено, що останній раз, коли вона була у відпустці був квітень 2022 р.

Згідно відомості нарахування розрахункових 2023 р. Кагарлицького РайСТ вбачається, що нарахування відпускних відбулося за період з вересня 2022 р. по серпень 2023 р.

Тобто, представником відповідача в особі Кагарлицького районного споживчого товариства не спростовано того, що позивачем не використовувалася відпустка за період роботи з квітня 2022 року по серпень 2022 р., а тому суд вважає, що відповідачем позивачу у неповній мірі проведено оплату за невикористані відпустки.

Суд вважає, що відповідачем в особі Кагарлицького районного споживчого товариства позивачу ОСОБА_1 не проведено оплачу за невикористані відпустки за період роботи з квітня 2022 р. по серпень 2022 р., що становить за 13 днів, тому компенсація за невикористану відпустку в сумі 1943 грн. 85 коп. підлягає стягнення з відповідача на користь позивача та позовні вимоги в цій частині вимог підлягають до задоволення частково, а в решті вимог відмовити, оскільки відповідачем в особі Кагарлицького районного споживчого товариства було проведено оплату позивачу ОСОБА_1 за невикористанні відпустки 11.10.2023 р. в сумі 12205 грн. 43 коп.

Що стосується позовних вимог у вигляді вихідної допомоги, то слід зазначити наступне.

Вихідна допомога- це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав.

Працівники, які звільнені не за власним бажанням або якщо їх звільнення спричинене умовами, що від них не залежать, мають право навихідну допомогу. Її завданням є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку нової роботи. Розмір вихідної допомоги не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лишез фактом звільнення з визначених законом підстав.

У разі невиплати у зазначені строки з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, підприємство повинне виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (якщо немає спору про їх розмір та у розмірах, який встановлює орган, що вирішує спір, якщо такий є) (ст. 117 Кодексу законів про працю).

У випадках виникнення спору про розміри сум, якщо спір вирішено на користь працівника, роботодавець повинен сплатити відшкодування. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Кагарлицьким районним споживчим товариством з 22.09.1982 р. по 31.08.2023 р.

31 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв`язку із скорочення, згідно постанови від 16.06.2023 р.

Вихідна допомога при звільнені передбачена як у КЗпП, так і колективним договором.

Колективний договір між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднаним профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021 -2023 року було затверджено протоколом зборів правління Кагарлицького РаСТ та Кагарлицького об`єднаного профспілкового комітету працівників споживчої кооперації № 2 від 24.12.2020 р.

Листом головиправління КагарлицькогоРайСТ повідомленоначальника управліннясоціального захистунаселення Кагарлицькоїрайонної державноїадміністрації пропідготовку реєстраціїколективного договору між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднаним профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки.

Листом начальника управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації повідомлено Кагарлицьке районне споживче товариство про те, що колективний договір між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднаним профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки, що надійшов 24 грудня 2020 року (вхідний номер 18/02-09), відповідно до Порядку повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2013 р. № 115 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. №768) зареєстрований управлінням соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації 30 грудня 2020 року за № 18.

У 3 розділі колективного договору передбачено, що при звільненні з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40КЗпП, працівнику виплачується вихідна допомога у двохкратному розмірі середньомісячного заробітку.

Згідност.44 КЗпП Українипри припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст.36та п.п.1, 2 і 6 ст.40, п.6 ч.1 ст.41цьогоКодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п.3 ст.36)у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (ст.ст.38, 39)у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п.5 ч.1 ст.41,у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача, що в частині виплати вихідної допомоги положення колективного договору між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднаним профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки не підлягають застосуванню в даному спорі, оскільки колективний договір був підписаний неуповноваженою від профспілки особою. Так, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який додається відповідачем до цього відзиву, станом на день підписання договору керівником профспілки була ОСОБА_2 , у той час як колективний договір нею не підписувався, а підписувався ОСОБА_3 . Так, ОСОБА_2 є головою профспілки з 03.07.2015 року по даний час, а тому ОСОБА_3 не мала повноважень на підписання колективного договору замість діючої голови профспілки, оскільки вказаний колективний договір був затверджений, що підтверджується протоколом № 2 від 24.12.2020 р. зборів Кагарлицького об`єднаного профспілкового комітету працівників споживчої кооперації, колективу Кагарлицького районного споживчого товариства та членів профспілкового комітету. Будь якими іншими даним судом не володіє, тому вважає, що представником відповідача не надано належним та допустимих доказів того, що підстав для виплати вихідної допомоги згідно колективного договору укладеного між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднаним профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки відсутні, а тому позовні вимоги позивача в цій частині вимог підлягають до задоволення в повному обсязі та стягненні з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у двохкратному розмірі середньомісячної заробітної плати в розмірі 23000 грн. 00 коп.

Що стосується позовних вимог у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення, то слід зазначити наступне.

Матеріальна допомога на оздоровлення це соціальна грошова виплата працівникам, які йдуть у щорічну відпустку. Ці виплати також називаютьоздоровчими.

Матеріальна допомога на оздоровлення належить до фонду оплати праці, саме тому її прирівнюють до заробітної плати і нараховувати на неї зарплатні податки: ПДФО та військовий збір.

Для підприємств і організацій, які не фінансуються з бюджетів, нормативного регламентування надання матеріальної допомоги на оздоровлення не передбачено, при цьому відповідні питання можуть бути визначені в колективному договорі. Утім, виплата матеріальної допомоги на оздоровлення працівниками бюджетної сфери чітко регламентована законами України, постановами Уряду, галузевими наказами. Важливі нюанси прописують також і в положенні про надання матеріальної допомоги, що є додатком до колективного договору. Для окремих категорій працівників надання матеріальної допомоги на оздоровлення є обов`язковим.

Щоб отримати свою матеріальну допомогу на оздоровлення, потрібно спершу взяти щорічну відпустку або її частину. Це головна умова отримання гарантованої виплати.

31 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв`язку із скорочення, згідно постанови від 16.06.2023 р.

До звільнення з роботи позивач ОСОБА_1 у відпустці не перебувала, а компенсацію та відпускні були частково нараховані та виплачені лише в жовтні 2023 р., тобто після звільнення з роботи, а основною вимогою для отримання матеріальної допомоги на оздоровлення необхідно піти у відпустку, оскільки вказані вимоги не були виконанні, тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині не підлягають до задоволення.

Що стосується позовних вимог у вигляді середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, то слід зазначити наступне.

Статтею 43 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першоїстатті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі М 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленимиЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установленастаттею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогоКодексуроз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 20постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст. 117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За правиламистатті 116 КЗпП України(в редакції, чинній на час звільнення позивача з роботи) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, передбаченестаттею 117 КЗпП Українивідшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Законом №2352-ІХзапроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положеннястатті 117КЗпП Українивикладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку,але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України№2352-ІХта, відповідно, і нова редакціястатті 117КЗпП Українинабрали чинності з 19 липня 2022 року.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність.

31 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв`язку із скорочення, згідно постанови від 16.06.2023 р.

Трудову книжку позивач ОСОБА_1 отримала по пошті 17.10.2023 р., що підтверджується описом вкладення до листа від 10.10.2023 р. та повідомлення поштового відправлення.

Відповідачем Кагарлицьким районним споживчим товариством останній раз, коли проводив оплату позивачу ОСОБА_1 було 30 серпня 2023 р. в сумі 4246,00 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку, а звільнення позивача було 31.08.2023 р.

Наступна оплатапозивачу ОСОБА_1 від відповідача Кагарлицькогорайонного споживчоготовариства надійшла 11.10.2023 р. в сумі 12205,43 грн. із зазначенням опису операції безготівкове поповнення карткового рахунку.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117КЗпП України у цій справі, є 31 серпня 2023 року - дата звільнення позивача.

Представником відповідача було повідомлено суд, що проведення остаточного розрахунку відповідачем не було своєчасно із-за відсутності коштів.

Сама по собі відсутність коштів або працівників на підприємстві, що не було припиненим на час звільнення позивача, не свідчить про відсутність вини і не є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Із виписки по картковому рахунку за період з 02.01.2023 р. по 31.12.2023 р. наданою позивачем ОСОБА_1 вбачається, що за липень 2023 р. та серпень 2023 р. у позивача була заробітна плата 23 000,00 грн., тобто по 11 500,00 грн. щомісяця. Кількість робочих днів за ці місяці становить 44 дня, таким чином середньоденна заробітна плата складає 522,73 грн., тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період затримки розрахунку з 31 серпня 2023 року по11 жовтня 2023 року у розмірі 15 681 грн.. 90 коп., а в решті вимог позивачу слід відмовити.

Що стосується позовних вимог у вигляді моральної шкоди, то слід зазначити наступне.

У відповідності до частини першої статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Поняття моральної (немайнової) шкоди й порядок її відшкодування визначаютьсяст. 23 ЦК України.

Моральна шкода полягає:

?у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

?у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

?у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

?у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до чинного законодавстваморальна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно доп. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", підморальною шкодоюслід розумітивтрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути:

?порушення майнових (ст.386, ст.396 ЦК України);

?особистих немайнових прав особи(ст.280 ЦК України), а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом або розірвання договору (ст.611 ЦК України);

?прийняття неправомірних рішень, а також дій чи бездіяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст. 1167 ЦК України);

?заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров`я або смерті особи (ст.1168 ЦК України) тощо.

Частиною другою п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:

?наявність такої шкоди;

?протиправність діяння її заподіювача;

?наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача;

?вини останнього в її заподіянні.

Вищевказані складові є необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальностіпо відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Нормативно не встановлено мінімальний і максимальний розміривідшкодування моральної шкоди та методику його визначення. В той же час, при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

Розмір відшкодування моральної шкоди одразу оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом.

Критерії, які суд має оцінювати при визначенні розміру моральної шкоди:

?характер правопорушення (це може бути адміністративний проступок, злочин як середньої тяжкості, так і тяжкий, інше порушення цивільних прав, яке не є злочином або проступком. Оцінці також має підлягати об`єкт порушення, тобто на що правопорушення було спрямоване - на життя та здоров`я чи на майно самого потерпілого або близьких йому осіб тощо);

?глибина фізичних та душевних страждань, яка визначається в залежності від особистих властивостей психіки потерпілого та характеру шкоди, яка йому завдана;

?погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації (тут мова йдеться як про професійну працездатність потерпілого, так і про інші навички, які втрачаються внаслідок, наприклад, заподіяння шкоди здоров`ю);

?ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватися вимоги розумності та справедливості.

У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов`язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.

Компенсація моральної шкоди проводиться незалежно від відшкодування майнової шкоди. Хоча на практиці часто позови про відшкодування майнової шкоди та компенсацію моральної шкоди подаються одночасно, такі вимоги можна і розділити. Факт завдання майнової шкоди та її розмір не впливає на можливість вимагати компенсації моральної шкоди.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (п. 13постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Судом було встановлено, що внаслідок протиправних дій відповідача, порушення законних прав позивача на своєчасне отримання коштів при звільненні, що було порушено звичний для ОСОБА_1 уклад життя, що призвело до тривалого емоційного напруження позивача, її моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації свого життя, погіршення її життєвих умов, оскільки позивач була позбавлена свого законного джерела доходу та засобів для існування.

За таких обставин, враховуючи характер, тривалість та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають частковому задоволенню на суму 15 000,00 грн., а в решті вимог позивачу слід відмовити.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Що стосується заявленого позивачем відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.

Згідно зіст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно достатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн., що підтверджується копією договору про надання правової допомоги № 18/10/1-ц від 18.10.2023 року; додатками № 1 та № 2 та додаткового договору № 1 від 02.05.2024 р. і актом приймання-передачі виконаних робіт від 02.05.2024 р.

Згідно додатку № 2 попереднього розрахунку судових витрат за договором № 18/10/1-ц від 18.10.2023 року загальна орієнтовна сума складала в розмірі 5 000,00 грн. та складалася з:

?надання консультацій правового характеру з питань застосування (цивільного) законодавства, попередній об`єм послуг складає 1 год., вартість якої 500,00 грн.;

?вивчення та аналіз отриманих матеріалів, визначення з правовою позицією представництва законних прав та інтересів, попередній об`єм послуг складає 1 год., вартість якої 1 000,00 грн.;

?підготовка позовної заяви та додатків до неї, підготовка копій необхідних документів, які додаються до позовної заяви, та надсилання всіх документів до суду, попередній об`єм послуг складає 1 год., вартість якої 1500,00 грн.;

?представництво інтересів у суді першої інстанції (за одне судове засідання без витрат на поїздки до суду), вартість якої 1000,00 грн.

Згідно акту № 1 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 02.05.2024 р. на підставі додаткового Договору № 1 про надання правничої допомоги від 02.05.2024, виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): участь у судових засіданнях у справі від 20.12.2023, 08.01.2024, 22.01.2024, 25.04.2024, 02.05.2024, вартість послуг за кожне 1000,00 грн. і на загальну суму 5000,00 грн.

За рахунком фактурою № 2 від 18.10.2023 року адвокат отримав 5000,00 грн., а за рахунком фактурою № 3 від 02.05.2024 р. має отримати 5000,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

У постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.

Із актів приймання-передачі виконаних робіт та надання послуг згідно договору про надання правничої допомоги від 18.10.2023 року, який складено 18.10.2023 року, і додатковій угоді від 02.05.2024 р. адвокатом перелічено надані ним послуги.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнути з відповідача на користь позивача 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у Кагарлицькому районному суді Київської області.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено в судовому засіданні, при подачі позову позивачем не було сплачено судовий збір за вимоги про стягнення вихідної допомоги, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за період затримки розрахунку та матеріальної допомоги на оздоровлення.

Згідно з частиною шостоюст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2036,91 грн. (1073,60 грн. + 116,70 грн. + 846,61 грн.)

Оскільки позивачем сплачено судовий збір за вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 1073,60 грн., то з урахування задоволеної суми моральної шкоди підлягає стягненню з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 805 грн.. 20 коп.

На підставі викладеного та керуючись КЗпП України, ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», постановою Пленуму Верховного Суду Українивід 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Воропай Руслан Миколайович до Кагарлицького районного споживчого товариства про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства (код ЄРДПОУ 30334741) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) вихідну допомогу у двохкратному розмірі середньомісячної заробітної плати в розмірі 23000 (двадцять три тисячі) грн.. 00 коп. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства (код ЄРДПОУ 30334741) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1943 (одну тисячу дев`ятсот сорок три) грн..85 коп.

Стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства (код ЄРДПОУ 30334741) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) середній заробіток за період затримки розрахунку з 31 серпня 2023 року по11 жовтня 2023 року у розмірі 15 681 (п`ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят один) грн.. 90 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства (код ЄРДПОУ 30334741) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) моральну шкоду в сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн.. 00 коп.

Стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства (код ЄРДПОУ 30334741) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 805 (вісімсот п`ять) грн.. 20 коп.

Стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства (код ЄРДПОУ 30334741) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства (код ЄРДПОУ 30334741) на користь держави судовий збір у розмірі 2036 (дві тисячі тридцять шість) грн. 91 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошеннябезпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 17.05.2024 р.

Суддя І.І. Шевченко


Суд	Кагарлицький районний суд Київської області
Дата ухвалення рішення	09.05.2024
Оприлюднено	12.06.2024
Номер документу	119616954
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про виплату заробітної плати

Шевченко І. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 09.05.2024 по справі 368/1525/23КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —368/1525/23

Рішення від 09.05.2024

Рішення
від 09.05.2024 по справі 368/1525/23
КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ