Постанова

від 29.10.2024 по справі 368/1525/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №368/1525/23 Головуючий у суді І інстанції: Шевченко І.І.

провадження №22-ц/824/14216/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Нежури В.А., Олійника В.І.,

секретар судового засідання: Дуб С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Клапчука Федора Петровича, який діє в інтересах Кагарлицького районного споживчого товариства на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 09 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького районного споживчого товариства про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просила суд стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 98 320,65 грн, що складають: компенсація за 46 днів невикористаної відпустки - 17 883,42 грн, вихідна допомога у двократному розмірі середньомісячної заробітної плати - 23 000,00 грн, матеріальна допомога на оздоровлення - 11 500,00 грн, заробіток за 38 днів затримки виплати - 19 863,63 грн, моральна шкода - 20 000,00 грн., витрати на сплату адвокатських послуг - 10 000,00 грн та витрати на сплату судового збору - 1073,60 грн.

Позов обгрунтований тим, що у період з 22 вересня 1982 року по 31 серпня 2023 року позивач, ОСОБА_1 знаходилась у трудових відносинах з відповідачем, Кагарлицьким районним споживчим товариством. Зазначене підтверджується записом у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 .

31.08.2023 року позивач була звільнена у зв`язку зі скороченням штату, згідно постанови від 16.06.2023 року, відповідно до записів в трудовій книжці, розпорядження № 4 від 31.08.2023 року.

Оскільки в день звільнення ОСОБА_1 працювала, що підтверджується табелем обліку робочого часу за серпень 2023 року, видачу належно оформленої трудової книги та розрахунок передбачений при звільненні відповідач зобов`язаний провести в день звільнення та в повному обсязі.

Однак, в день звільнення позивача 31.08.2023р., відповідач письмово не повідомив ОСОБА_1 про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.

Також відповідно до п. 3.5 колективного договору між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднанням профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки, передбачено, що при звільненні з підстав, передбачених п.1 ст. 40 КЗпП, працівнику виплачують вихідну допомогу у двократному розмірі середньомісячного заробітку.

Відповідно до чинного законодавства України та вищезазначеного колективного договору, у зв`язку зі звільненням позивач ОСОБА_1 повинно бути нараховано до виплати 52 383,42 грн: компенсація за 46 днів невикористаної відпустки -17 883,42 грн, вихідна допомога у двократному розмірі середньомісячного заробітку - 23 000,00 грн, матеріальна допомога на оздоровлення - 11 500,00 грн.

Згідно зарплатної відомості за липень та серпень 2023 року позивача ОСОБА_1 середньомісячна заробітна плата за два календарні місяці роботи склала 23 000,00 грн. За таких обставин, середньоденна заробітна плата позивача складає 522,72 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 38 робочих днів (31.08.2023-24.10.2023), з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 19 863,63 грн.

Також позивачка просилась на те, що у зв`язку з скороченням позовича та порушенням прав останньої на повний розрахунок з боку відповідача в час війни, ігнорування часу роботи на даному підприємстві, відсутність доган та зауважень, сприяло хвилюванню позивача, вона втратила нормальні життєві зв`язки, тим самим їм було заподіяно моральну шкоду, яку позивачка оцінила у розмірі 20 000 грн.

Крім того позивачка просила стягнути витрати на правничу допомогу за отримання юридичної допомоги у розмірі 5000 грн.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 09 травня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Кагарлицького районного споживчого товариства вихідну допомогу у двохкратному розмірі середньомісячної заробітної плати в розмірі 23 000 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнуто з Кагарлицького районного споживчого товариства компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1943, 85 грн.

Стягнуто з Кагарлицького районного споживчого товариства середній заробіток за період затримки розрахунку з 31 серпня 2023 року по 11 жовтня 2023 року у розмірі 15 681, 90 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнуто з Кагарлицького районного споживчого товариства моральну шкоду в сумі 15000 грн.

Стягнуто з Кагарлицького районного споживчого товариства витрати по сплаті судового збору в сумі 805, 20 грн.

Стягнуто з Кагарлицького районного споживчого товариства витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Стягнуто з Кагарлицького районного споживчого товариства на користь держави судовий збір у розмірі 2413, 88 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, адвокат Клапчук Федір Петрович, який діє в інтересах Кагарлицького районного споживчого товариства, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що суми, що належать до виплати при звільненні, не виплачені позивачу в повному об`ємі, а також що відповідач в день звільнення позивача не провів остаточний розрахунок у відповідності до вимог ст.116 КЗпП України, в зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що відповідач у визначеному законом порядку провів розрахунок з позивачем, тобто належним чином виконав вимоги, передбачені ст. 116 КЗпП України, про що повідомляв при розгляді справи в суді першої інстанції.

Відповідач виплатив позивачу вихідну допомогу при звільненні, сума якої становить 12205, 43 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції від 11.10.2023 року, яка була подана відповідачем разом із відзивом на позовну заяву та міститься в матеріалах справи.

Крім того, позивачу були належним чином нараховані відпускні в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Також вказував, що станом на день звільнення позивача відповідачем було проведено розрахунок грошової компенсації за всі не використані нею дні відпустки, яка становить 15162,03 грн. Розрахунок відпускних, належних до виплати позивачу, від 31.08.2023 року №2 міститься в матеріалах справи та йому суд першої інстанції безпідставно не надав належної оцінки.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги посилався на те, що положення колективного договору, укладеного між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднаним профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки, зокрема в частині виплати вихідної допомоги, не підлягають застосуванню в даному спорі, оскільки зазначений колективний договір був підписаний неуповноваженою від профспілки особою. Так, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на день підписання договору керівником профспілки була ОСОБА_2 , у той час як колективний договір нею не підписувався, а підписувався ОСОБА_3 .. Так, ОСОБА_2 є головою профспілки з 03.07.2015 року по даний час, а тому ОСОБА_3 не мала повноважень на підписання колективного договору замість діючої голови профспілки.

Тому представник відповідача вважає, що колективний договір укладений між правлінням Кагарлицького районного споживого товариства та Кагарлицьким об`єднаним профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки, на підставі якого суд першої інстанції стягнув з відповідача вихідну допомогу, був підписаний неуповноваженою особою, а не головою профспілки, у зв`язку з чим є неукладеним та не міг бути застосований до спірних правовідносин при ухваленні оскаржуваного рішення.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, посилався на те, що позивач жодним доказом завдану їй моральну шкоду не підтвердила, а суд першої інстанції стягнув з відповідача моральну шкоду виходячи лише зі слів позивача, без жодних обгрунтувань розміру заподіяної шкоди та чим така шкода підтверджується.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що незаконним є рішенням суду першої інстанції про стягнення з відповідча судових витрат, з огляду на те, що суд ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, мав би стягнути з відповідача судові витрати не в повному обсязі, а пропорційно до задоволених позовних вимог. Проте, суд першої інстанції не дотримався вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України та стягнув з відповідача судові витрати в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги в частині компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивач ОСОБА_1 останній раз була у відпустці був квітень 2022 року. Згідно відомості нарахування розрахункових 2023 року Кагарлицького РайСТ вбачається, що нарахування відпускних відбулося за період з вересня 2022 року по серпень 2023 року. Суд першої інстанції вважав, що відповідачем в особі Кагарлицького районного споживчого товариства позивачу ОСОБА_1 не проведено оплачу за невикористані відпустки за період роботи з квітня 2022 року по серпень 2022 року, що становить за 13 днів, тому компенсація за невикористану відпустку в сумі 1943 грн 85 коп. підлягає стягнення з відповідача на користь позивача та позовні вимоги в цій частині вимог підлягають до задоволення частково, а в решті вимог відмовити, оскільки відповідачем в особі Кагарлицького районного споживчого товариства було проведено оплату позивачу ОСОБА_1 за невикористанні відпустки 11.10.2023 року в сумі 12 205 грн 43 коп.. При цьому суд першої інстанції виходив з колективного договору в якому відпустка становить 30 днів, а відповідач розраховував відпустку виходячи з 24 днів.

Що стосується позовних вимог у вигляді вихідної допомоги, суд першої інстанції керувався ст. 44 КЗпП України та вважав, що вони підлягають задоволенню обгрунтовуючи свої висновки тим, що представником відповідача не надано належним та допустимих доказів того, що підстав для виплати вихідної допомоги згідно колективного договору укладеного між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднаним профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки відсутні, тому суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги позивача в цій частині вимог підлягають до задоволення в повному обсязі та стягненні з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у двохкратному розмірі середньомісячної заробітної плати в розмірі 23 000 грн 00 коп..

Що стосується позовних вимог у вигляді середнього заробітку за час затримки при звільненні, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що з виписки по картковому рахунку за період з 02.01.2023 р. по 31.12.2023 р. наданою позивачем ОСОБА_1 вбачається, що за липень 2023 р. та серпень 2023 р. у позивача була заробітна плата 23 000,00 грн., тобто по 11 500,00 грн щомісяця. Кількість робочих днів за ці місяці становить 44 дня, таким чином середньоденна заробітна плата складає 522,73 грн., тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період затримки розрахунку з 31 серпня 2023 року по 11 жовтня 2023 року у розмірі 15 681 грн 90 коп., а в решті вимог позивачу слід відмовити.

Щодо позовних вимог у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що до звільнення з роботи позивач ОСОБА_1 у відпустці не перебувала, а компенсацію та відпускні були частково нараховані та виплачені лише в жовтні 2023 року, тобто після звільнення з роботи, а основною вимогою для отримання матеріальної допомоги на оздоровлення необхідно піти у відпустку, оскільки вказані вимоги не були виконанні, тому суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині не підлягають до задоволення.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що враховуючи характер, тривалість та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають частковому задоволенню на суму 15 000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у Кагарлицькому районному суді Київської області.

Такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 22 вересня 1982 року по 31 серпня 2023 року перебувала у трудових відносинах із відповідачем Кагарлицьким районним споживчим товариством, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача.

Постановою правління Кагарлицького районного споживчого товариства від 16.06.2023 р. «Про розгляд питань стратегічного розвитку, визначення напрямків економічної діяльності, раціонального використання майна, оптимізації штату, фінансових та матеріальних витрат Кагарлицького районного споживчого товариства» було постановлено з 01 липня 2023 року провести оптимізацію підприємства шляхом скорочення штату Кагарлицького районного споживчого товариства в кількості трьох працівників:

1) Електрик - сумісник ОСОБА_4 ;

2) Начальник відділу кадрових та юридичних робіт - ОСОБА_5 ;

3) Економіст - ОСОБА_1 ..

Повідомленням голови правління Кагарлицького районного споживчого товариства про скорочення з 01.09.2023 р. ОСОБА_1 згідно постанови правління Кагарлицького РайСТ від 16.06.2023 р.

Постановою позачергових зборів членів Кагарлицького районного споживчого товариства від 29.08.2023 року «Про затвердження постанови правління Кагарлицького Рай СТ від 16.06.2023року та скорочення штату» було постановлено:

Затвердити постанову правління Кагарлицького Рай СТ від 16.06.2023 року про оптимізацію підприємства, шляхом скорочення штатних посад.

З 01.07.2023 року провести скорочення штату Кагарлицького Рай СТ в кількості трьох працівників, а саме:

1) Електрик;

2) Начальник відділу кадрових та юридичних робіт;

3) Економіст.

На підставі розпорядження № 4 від 31.08.2023 р. позивача ОСОБА_1 , економіста з 31.08.2023 року, було звільнено в зв`язку з постановою правління Кагарлицького Рай Ст від 16.06.2023, яка затверджена позачерговими загальними зборами Кагарлицького районного споживчого товариства від 29 серпня 2023 року, де підставами були:

1)Протокол позачергових загальних зборів Кагарлицького районного споживчого товариства від 29.08.2023 року;

2)Постанова правління Кагарлицького районного споживчого товариства від 16.06.2023 року.

Згідно розпорядження Кагарлицького РайСТ від 01.09.2023 року було звільнено з 01.09.2023 року трьох штатних працівників Кагарлицького споживчого товариства, згідно постанови від 16.06.2023, в тому числі:

3) економіста ОСОБА_1 /

Згідно з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального старування, який містить індивідуальні відомості про позивача, відповідачем, як роботодавцем позивача, за звітний 2023 рік сплачувались відповідні страхові внески із заробітної плати позивача.

Проте, розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, ні в день звільнення, а ні згодом, на вимогу позивача, відповідачем не були надані. Суми, що належать до виплати при звільненні, не виплачені в повному об`ємі.

Останнє надходження коштів на банківський рахунок позивача, з призначенням платежу «Зарахування заробітної плати за серпень 2023 року» в сумі 4246,00 грн без ПДВ було 30 серпня 2023 року.

Окрім того, було надходження коштів з призначенням платежу «Безготівкове поповнення карткового рахунку (КР) Безготівкове поповнення основного рахунку» в сумі 12 205,43 грн.

Також судом встановлено, що в день звільнення позивача ОСОБА_1 із нею не було проведено остаточний розрахунок у відповідності до вимог ст.116 КЗпП України, та чого не було здійснено і в подальшому, в зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем.

Щодо компенсації за невикористані дні відпусток.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 88 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч.1 ст. 116 К3пП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначила, що статтею 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, Порядком № 100 передбачено, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать витрати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Виплатами, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати є, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 останній раз була у відпустці у квітні 2022 року.

Згідно відомості нарахування розрахункових 2023 року Кагарлицького РайСТ вбачається, що нарахування відпускних відбулося за період з вересня 2022 року по серпень 2023 року у розмірі 12 205,43 грн (а.с. 153-154 том 1). При цьому відповідач розраховував відпустку виходячи з 24 днів. Однак згідно колективного договору відпустка становить 31 календарних днів (п. 4.10 розділу 4 колективного договору та Додаток № 5 до Колективного договору).

Судом першої інстанції вірно встановлено та не спростовано відповідачем, що позивачем не використовувалася відпустка за період роботи - з квітня 2022 року по серпень 2022 року, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не здійснено грошову компенсацію за не використану відпустку у вказаний період (що становить 13 днів) у розмірі 1943 грн 85 коп..

Щодо позовних вимог про стягнення вихідної допомоги у двократному розмірі середньомісячного заробітку.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток..

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Кагарлицьким районним споживчим товариством з 22.09.1982 року по 31.08.2023 року.

31 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв`язку із скорочення, згідно постанови від 16.06.2023 року.

Вихідна допомога при звільнені передбачена як у КЗпП, так і колективним договором.

Колективний договір між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднаним профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021 -2023 року було затверджено протоколом зборів правління Кагарлицького РаСТ та Кагарлицького об`єднаного профспілкового комітету працівників споживчої кооперації № 2 від 24.12.2020 року.

Листом голови правління Кагарлицького РайСТ повідомлено начальника управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації про підготовку реєстрації колективного договору між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднаним профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки (а.с. 29 том 1).

Листом начальника управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації повідомлено Кагарлицьке районне споживче товариство про те, що колективний договір між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднаним профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки, що надійшов 24 грудня 2020 року (вхідний номер 18/02-09), відповідно до Порядку повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2013 р. № 115 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. №768) зареєстрований управлінням соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації 30 грудня 2020 року за № 18 (а.с 28 том 1).

Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до п. 3.5 колективного договору між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднанням профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки при звільненні з підстав передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України працівнику виплачують вихідну допомогу у двократному розмірі середньомясячного заробітку (а.с. 31 зв. том 1).

Вказаний колективний договір не скасований роботодавцем, в судовому порядку не визнаний незаконним, а також не визнавався неукладеним.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 (провадження № К/9901/27528/20) зроблено висновок про те, що вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про те, що така виплата була здійснена відповідачем, тому вихідна допомога при звільненні у визначеному підприємством розмірі, підлягають стягненню на підставі затвердженого колективного договору між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднаним профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021 -2023 року затвердженого протоколом зборів правління Кагарлицького РаСТ та Кагарлицького об`єднаного профспілкового комітету працівників споживчої кооперації № 2 від 24.12.2020 року.

Щодо стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 522/14513/17 вказано, що умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються і виплачуються у межах фонду оплати праці з урахуванням результатів фінансово-господарської діяльності компанії, рішення про її встановлення (скасування, зменшення розміру) приймає керівник залежно від наявності коштів.

Встановлено, що 31 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв`язку з скороченням, згідно постанови від 16.06.2023 року. Також встановлено, що в поточному році позивачка не перебувала у відпустці, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висноками суду першої інстанції про те, що основною передумовою для отримання матеріальної допомоги на оздоровлення є перебування працівника у відпустці у поточний період.

Крім того суд апеляційної інстанції зазначає, що виплата матеріальної допомоги для оздоровлення та винагороди за результатами роботи за рік є правом, а не обов`язком керівника підприємства, яка здійснюється за наявності коштів та у межах економії фонду оплати праці, у зв`язку з чим відсутні порушення відповідача відповідно до трудового законодавства.

Виходячи з наведеного вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії відповідача щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення є правомірними, а тому заявлені позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Строки виплати заробітної плати визначені статтею 115 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

При цьому, за змістом статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед працівником має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (така позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Встановлено, що 31 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв`язку із скорочення, згідно постанови від 16.06.2023 р.

Трудову книжку позивач ОСОБА_1 отримала по пошті 17.10.2023 року, що підтверджується описом вкладення до листа від 10.10.2023 року та повідомлення поштового відправлення.

Відповідачем Кагарлицьким районним споживчим товариством останній раз, коли проводив оплату позивачу ОСОБА_1 було 30 серпня 2023 року в сумі 4246,00 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку, а звільнення позивача було 31.08.2023 року.

Наступна оплата позивачу ОСОБА_1 від відповідача Кагарлицького районного споживчого товариства надійшла 11.10.2023 р. в сумі 12 205,43 грн. із зазначенням опису операції - безготівкове поповнення карткового рахунку.

Суд першої інстанції вірно встановив, що датою виникнення правовідносин, врегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 31 серпня 2023 року - дата звільнення позивача.

Доводи відповідача про те, що проведення остаточного розрахунку відповідачем не було своєчасно із-за відсутності коштів, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідачем не доведено обставин, які унеможливлювали своєчасно виплатити позивачу належні йому при звільненні суми, визначені Колективним договором, адже відсутність коштів у роботодавця не виключає його обов`язку виплатити зазначені суми.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 635/3475/20 (провадження № 61-10597св21).

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач виплатив позивачу всі необхідні суми при звільненні, зокрема грошову компенсацію за не використані дні відпустки, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки перевіривши надані розрахунки грошової компенсації за всі дні невикористаної основної щорічної відпустки (які відповідачем спростовані не були) та зробивши відповідний розрахунковий перерахунок, суд першої інстанції вірно врахував, що позивач останній раз була у відпустці у квітні 2022 року, натомість відповідач здійснив нарахування за не використанні відпустки в період з вересня 2022 року по серпень 2023 року, тому суд правомірно дійшов до висновку частково задовольняючи в цій частині вимоги позивача в розмірі 1943 грн 85 коп., врахувавши 13 днів невикористаної відпустки.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач у визначеному законом порядку провів розрахунок з позивачем, тобто належним чином виконав вимоги передбачені ст. 116 КЗпП України, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідно до п. 3.5 колективного договору між правлінням Кагарлицького районного споживчого товариства та Кагарлицьким об`єднанням профспілковим комітетом працівників споживчої кооперації на 2021-2023 роки при звільненні з підстав передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України працівнику виплачують вихідну допомогу у двократному розмірі середньомясячного заробітку, однак в матеріалах справи відсутні докази про те, що така виплата була здійснена відповідачем, тому вихідна допомога при звільненні у визначеному підприємством розмірі, підлягають стягненню на підставі затвердженого колективного договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що колективний договір був підписаний неуповноваженою від профспілки особою, суд апеляційної інстанції відхиляє як безпідставні, оскільки вказаний колективний договір не скасований роботодавцем, в судовому порядку не визнаний незаконним, а також не був визнаний неукладеним.

Крім того, зазначений договір діяв на підприємстві 2021-2023 р.р., був затверджений у 2020 році (а.с. 30 том 1).

Щодо заявленої позивачем позовної вимоги про стягнення з відповідача заподіяної моральної шкоди у розмірі 20 000 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частини третя, четверта статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи".

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження N 61-18013сво18)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження N 61-1132св22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що "абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21 (провадження № 61-4995св23) зазначено, що: "У постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 зроблено висновок, що "КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати".

Встановивши порушення відповідачем норм трудового законодавства України щодо позивача, з урахуванням тривалості, тяжкості вимушених змін у житті позивача та глибини душевних хвилювань і страждань, пов`язаних з необхідністю відновленням таких прав, суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Проте, з урахуванням періоду затримки та невиплачених грошових коштів, а також виходячи з обґрунтованості позову щодо наявності такої шкоди саме у зв`язку з порушенням трудових прав позивача відповідачем, засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає необхідним змінити рішення суду в частині стягнення моральної шкоди та визначити розмір грошової компенсації моральної шкоди у сумі 3000,00 грн.

Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача судових витрат понесених на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 10 000 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду письмові докази, а саме копією договору про надання правової допомоги № 18/10/1-ц від 18.10.2023 року; додатками № 1 та № 2 та додаткового договору № 1 від 02.05.2024 року і актом приймання-передачі виконаних робіт від 02.05.2024 року.

Згідно додатку № 2 попереднього розрахунку судових витрат за договором № 18/10/1-ц від 18.10.2023 року загальна орієнтовна сума складала в розмірі 5 000,00 грн та складалася з:

- надання консультацій правового характеру з питань застосування (цивільного) законодавства, попередній об`єм послуг складає 1 год., вартість якої 500,00 грн;

- вивчення та аналіз отриманих матеріалів, визначення з правовою позицією представництва законних прав та інтересів, попередній об`єм послуг складає 1 год., вартість якої 1 000,00 грн;

- підготовка позовної заяви та додатків до неї, підготовка копій необхідних документів, які додаються до позовної заяви, та надсилання всіх документів до суду, попередній об`єм послуг складає 1 год., вартість якої 1500,00 грн;

- представництво інтересів у суді першої інстанції (за одне судове засідання без витрат на поїздки до суду), вартість якої 1000,00 грн.

Згідно акту № 1 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 02.05.2024 року на підставі додаткового Договору № 1 про надання правничої допомоги від 02.05.2024 року, виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): участь у судових засіданнях у справі від 20.12.2023 року, 08.01.2024 року, 22.01.2024 року, 25.04.2024 року, 02.05.2024 року, вартість послуг за кожне 1000,00 грн і на загальну суму 5000,00 грн.

За рахунком - фактурою № 2 від 18.10.2023 року адвокат отримав 5000,00 грн, а за рахунком - фактурою № 3 від 02.05.2024 року має отримати 5000,00 грн.

Враховуючи, що позов був задоволений частково, доводи апеляційної скарги та мотиви заперечення сторони відповідача в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат понесених в суді першої інстанції на професійну правничу допомогу, колегія суддів погоджується із тим, що стягнута судом сума на відшкодування судових витрат на правову допомогу є завищеною.

Так, дійсно слідуючи правовимвисновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 19.02.2020 року, справа № 755/9215/15-ц, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом з цим, процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, таким чином фіксованість гонорару у договорі не безумовним обов`язком суду стягнути такий, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.

Зазначене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, слідуючи якій заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Як зазначено Верховним Судом в постановах від 10 грудня 2019 року у справі №160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у повному обсязі.

Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що заявлені представником позивача суми є надмірними та не співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, та доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню в суді першої інстанції необхідно зменшити.

При цьому колегія суддів вважає, що стягнення витрат на правову допомогу в сумі 7000 грн забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.

Підсумовуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 09 травня 2024 року в частині стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу підлягає зміні, тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про зменшення розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 3000 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає зміні в частині розміру моральної шкоди та судових витрат на правничу допомогу у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Клапчука Федора Петровича, який діє в інтересах Кагарлицького районного споживчого товариства задовольнити частково.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 09 травня 2024 року в частині визначення розміру моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, змінити.

Стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп..

Стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства на користь ОСОБА_1 на правничу допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп..

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Кагарлицьке районне споживче товариство, код ЄДРПОУ: 30334741, адреса: 09200, Київська обл, Обухівський район, м. Кагарлик, вул. Незалежності, 5.

Повний текст постанови складено «31» жовтня 2024 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді В.А. Нежура

В.І. Олійник