Ухвала

від 10.06.2024 по справі 596/883/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

10 червня 2024 року

місто Київ

справа № 596/883/23

провадження № 61-7516ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.

розглянув касаційну скаргу Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 25 січня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області, Гусятинського селищного голови Карпа Степана Олексійовича, третя особа - Комунальне некомерційне підприємство «Гусятинська комунальна лікарня» Гусятинської селищної ради, про визнання протиправним та скасування рішення ради, поновлення на роботі та

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Гусятинської районної ради від 19 листопада 2020 року № 646, поновити його на роботі на посаді головного лікаря.

Вказував, що з 23 грудня 2005 року він працював на посаді головного лікаря Гусятинської центральної комунальної районної лікарні.

15 травня 2018 року рішенням Гусятинської районної ради № 337 «Про комунальне некомерційне підприємство «Гусятинська комунальна районна лікарня» здійснено реорганізацію Гусятинської центральної комунальної районної лікарні шляхом її перетворення в комунальне некомерційне підприємство «Гусятинська комунальна районна лікарня» Гусятинської районної ради.

19 листопада 2020 року рішенням тридцять першої сесії сьомого скликання Гусятинської районної ради № 645 «Про виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року в справі № 596/1219/18» його поновлено на посаді головного лікаря Гусятинської центральної районної лікарні з 18 травня 2018 року.

Рішенням тридцять першої сесії сьомого скликання Гусятинської районної ради Чортківського району Тернопільської області від 19 листопада 2020 року № 646 районна рада відмовила йому в укладенні контракту щодо призначення на посаду директора Комунального некомерційного підприємства «Гусятинська комунальна районна лікарня» Гусятинської районної ради (далі - КНП «Гусятинська КРЛ») та звільнила його з посади головного лікаря з тих підстав, що такої посади більше не існує.

25 січня 2024 року рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

06 лютого 2024 року додатковим рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області понесені позивачем ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу покладено на позивача ОСОБА_1

03 квітня 2024 року постановою Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 25 січня

2024 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Гусятинської районної ради від 19 листопада 2020 року № 646. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Гусятинської центральної комунальної районної лікарні.

Додаткове рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області

від 06 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове, яким стягнуто з Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

14 травня 2024 року Гусятинська селищна рада Чортківського району Тернопільської області звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 25 січня

2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 квітня

2024 року. Просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Необхідно відмовити в відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення в справі, які не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та в визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

22 листопада 2023 року Рішенням Конституційного Суду України № 10-р(II)/2023 пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).

Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року

№ 10-р(II)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Установлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження в малозначних справах (абзац третій пункту 7.10 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина четверта статті 19 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.

З аналізу наведених норм ЦПК України можна зробити висновок, що касаційному перегляду не підлягають справи, передбачені пунктами 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України, тому перевірці підлягає наявність саме цих підстав.

Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.

Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

У справі предметом позову є вимоги про визнання протиправним та скасування рішення районної ради, поновлення на роботі.

Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Малозначна справа є такою з огляду на свої властивості, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України міститься серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу справою незначної складності.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу такою, що є незначної складності.

Необхідність розгляду справи в касаційному суді заявник мотивує тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме щодо питання про те, що можна вважати виконанням судового рішення про поновлення на роботі керівника за обставин реорганізації шляхом перетворення юридичної особи, в якій він працював до звільнення (перетворення установи в комунальне некомерційне підприємство державної чи комунальної власності).

Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Наведені заявником обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник на обґрунтування своїх доводів не навів переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Формальне зазначення заявником, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не є обґрунтуванням обставин, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

До того ж судова практика Верховного Суду щодо трудових спорів є сталою.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 756/6746/16-ц (провадження № 61-17594св18) зазначено, що якщо на день прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі підприємство повністю не ліквідоване (не закінчена процедура його ліквідації), відповідачем у справі, на якого покладається обов`язок поновлення на роботі, є підприємство, хоч би і почалася або продовжувалася на цей день ліквідація підприємства. Тому виключно прийняття рішення про ліквідацію підприємства не може бути підставою для відмови в позові про поновлення на роботі і покладення обов`язку здійснити на користь працівника визначені законодавством виплати на іншого суб`єкта, зазначеного у статті 240-1 Кодексу законів про працю України. Водночас у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду.

У постанові від 08 квітня 2020 року в справі № 808/2741/16

(адміністративне провадження № К/9901/21219/18) Верховний Суд зазначив, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників ліквідованої установи. У разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.

Посилання заявника на те, що він позбавлений можливості спростувати при розгляді іншої справи обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, а саме щодо незаконності рішення тридцять першої сесії сьомого скликання Гусятинської районної ради Чортківського району Тернопільської області від 19 листопада 2020 року № 646, є безпідставним.

Виключно вказівка на таке виключення в касаційній скарзі не може свідчити про наявність підстав для розгляду справи по суті судом касаційної інстанції, оскільки правове значення в разі відповідного обґрунтування права на касаційне оскарження має неможливість спростувати обставини, встановлені саме оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи, що припускає звільнення від доказування.

У доводах касаційної скарги відсутнє посилання на суспільний інтерес у вирішенні спору та необхідність у формуванні чи суперечливість у практиці застосування статей 21, 36, 40 Кодексу законів про працю України.

Верховний Суд не вбачає підстав, за наявності яких судові рішення в справі незначної складності, що виникла з трудових відносин, можуть бути переглянуті в касаційному порядку.

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Гусятинська селищна рада Чортківського району Тернопільської області подала касаційну скаргу на судові рішення в справі незначної складності, що не підлягають касаційному оскарженню, тому в відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити в відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 25 січня

2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 квітня

2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області, Гусятинського селищного голови Карпа Степана Олексійовича, третя особа - Комунальне некомерційне підприємство «Гусятинська комунальна лікарня» Гусятинської селищної ради, про визнання протиправним та скасування рішення ради, поновлення на роботі.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

Є. В. Петров

В. В. Пророк