Ухвала

від 11.06.2024 по справі 904/4203/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/4203/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача за первісним позовом - не з`явився,

відповідача за первісним позовом - Кобеляцький Д. М. (адвокат),

відповідача 2 за зустрічним позовом - Фінєєв Д. С. (самопредставництво),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспецтех"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2023 та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024

у справі № 904/4203/20

за позовом Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспецтех"

про стягнення штрафу та пені у сумі 377 832 грн та

зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспецтех"

до: Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України;

Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення від 27.12.2019 № 48-ріш,

ВСТАНОВИВ:

Миколаївське обласне територіальне відділення (далі - Миколаївське відділення АМК, обласне територіальне відділення, позивач за первісним позовом) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспецтех" (далі - Товариство, відповідач за первісним позовом) про стягнення 377 832,00 грн штрафу та пені за порушення антимонопольного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство не подало інформацію Миколаївському відділенню АМК на вимоги про надання інформації у встановлений строк, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210), у зв`язку з чим на Товариство накладено штраф. Разом з тим обласне територіальне відділення зазначило, що Товариство у встановлений строк штраф не сплатило, доказів сплати штрафу не надало, а тому з нього також підлягає стягненню пеня.

Товариство звернулося до суду із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Миколаївського відділення АМК від 27.12.2019 № 48-ріш. (далі -рішення АМК).

На обґрунтування зустрічних позовних вимог Товариство вказувало, що не отримувало вимог про надання інформації та, як наслідок, вимоги виконані не були.

Справа № 904/4203/20 розглядалася судами неодноразово.

За наслідками нового розгляду справи Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 06.09.2023 (суддя Ярошенко В. М.), яке Центральний апеляційний господарський суд постановою від 20.03.2024 (колегія суддів: Парусніков Ю. Б., Іванов О. Г., Чередко А. Є.) залишив без змін, у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог відмовив; витрати по сплаті судового збору за подання первісного та зустрічного позовів поклав на позивачів.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, місцевий господарський суд з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що Миколаївське відділення АМК не є належним позивачем у спірних правовідносинах.

У вирішенні вимог зустрічного позову, судові рішення мотивовані з посиланням на відсутність підстав для визнання недійсним Рішення АМК, з підстав пропуску Товариством присічного двомісячного строку для звернення з позовом до суду про визнання недійсним рішення органу АМК.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій у вирішенні вимог за зустрічним позовом у справі Товариство, звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просить Суд: скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2023 зі справи № 904/4203/20 стосовно вимог за зустрічним позовом, щодо яких було відмовлено та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у цій справі; ухвалити частково нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження Товариство посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 904/4203/20 та від 20.10.2021 у справі № 915/296/20.

Зокрема, за твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій у вирішенні вимог зустрічного позову не врахували висновків ("застережень") зазначених у сталій та послідовній правозастосовній практиці Верховного Суду призвело до того, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства України. Судами першої та апеляційної інстанції не в повному обсязі з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; неправильно та неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи. Суди першої та апеляційної інстанції невірно застосували, як норми матеріального права, так і норми процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих судових рішень.

У цьому аспекті зазначає:

- суди проігнорували та не з`ясували причини, які зумовили потребу у групуванні (поділі) органом АМК запитуваної інформації по блоках із встановленням у запиті різних строків для подання витребуваних документів та інформації; не встановлено, чи мали такі причини об`єктивний характер, які не залежали від волі самого органу АМК та неправильному тлумаченні статті 56 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" щодо надсилання розпоряджень органів АМК;

- неналежне дослідження судами доказів на спростування факту отримання директором Товариства вимог Миколаївське відділення АМК про надання інформації;

- суди не взяли до уваги, що відсутність ознак протиправності діяння суб`єкта господарювання у повній мірі підтверджує відсутність правових підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій на підставі оспорюваного Рішення АМК відносно Товариства.

У відзиві на касаційну скаргу Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України доводи касаційної скарги не визнає і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 904/4203/20 - без змін.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода Товариства, зокрема, з рішенням суду першої інстанції та постановою суд апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних вимог Товариства про визнання недійсним Рішення АМК.

Отже предметом касаційного оскарження є рішення та постанова в частині розгляду зустрічних позовних вимог, а саме вирішення питання правомірності відмови в задоволенні цих вимог. В іншій частині зазначені судові рішення не оскаржуються, а тому згідно з частиною першою статті 300 ГПК в касаційному порядку не переглядаються.

У вирішенні питань, які поставлені Товариством у касаційній скарзі Верховний Суду виходить з такого.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував - кожна зі справ за участю органів АМК України є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями.

Так у справі, що розглядається причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання рішення АМК недійсним.

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з оскаржуваним Рішенням АМК дії Товариства визнано порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону № 2210 - неподання інформації територіальному відділенню Антимонопольного комітету України у встановлені головою територіального відділення строки. Загальна сума штрафу складає 188 916,00 грн.

Верховний Суд, передаючи справу № 904/4203/20 на новий розгляд у постанові від 18.05.2023, вказав, зокрема, таке:

- під час розгляду спору про стягнення коштів (штрафу, пені) на підставі рішення АМК, щоб дійти висновку про обов`язковість виконання такого рішення, суди мають дослідити спірні рішення АМК на предмет його відповідності вимогам Закону (адже сторона це заперечує, ураховуючи її доводи), дослідити та встановити чого стосуються доводи, чи стосуються вони законності/незаконності та обґрунтованості/необґрунтованості рішення, встановити та дослідити чи заявлені вимоги у строки оскарження до/чи після закінчення строків, встановлених частиною другою статті 47 та частиною першою статті 60 Закону № 2210;

- поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося питання стосовно повноважень особи (осіб) відповідача (відповідачів) у цій справі, з огляду на наявність розпорядження від 28.11.2019 №23-рп "Про реорганізацію територіальних відділень Антимонопольного комітету України", згідно з яким постановлено припинити Миколаївське відділення АМК з 01.06.2020 шляхом приєднання до Одеського відділення АМК, у подальшому найменування яким змінено на Південне відділення АМК, та обсяг переданих повноважень.

Зокрема, вирішуючи спір за зустрічними позовними вимогами Товариства та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначили таке:

- вимога про надання інформації від 17.11.2017 надіслана за адресою місцезнаходження відповідача за первісним позовом, зазначеною станом на 17.11.2017 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Запорізька, б. 49) листом з рекомендованим повідомленням про його вручення за штрихкодовим ідентифікатором №5400131715141. Згідно даних, що містяться в цьому повідомленні, воно 21.11.2017 вручено представнику позивача за зустрічним позовом за довіреністю - Сушиній;

- вимога про надання інформації від 24.01.2018 надіслана за адресою місцезнаходження відповідача за первісним позовом, зазначеною станом на 24.01.2018 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Запорізька, б. 49) листом з рекомендованим повідомленням про його вручення за штрихкодовим ідентифікатором № 5400132236700. Згідно даних, що містяться в цьому повідомленні, воно 29.01.2018 вручено представнику позивача за зустрічним позовом за довіреністю - Малому.

- Товариством не було надано інформації обласному територіальному відділенню на запити від 17.11.2017 та 24.01.2018.

- за результатами розгляду справи № 2-26.250/44-2019 такі дії Товариства визнано порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону, внаслідок чого було винесено оскаржуване рішення АМК.

- Рішення АМК направлено на адресу Товариства, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (вул. Дружби, б. 24, кв. 56, м. Нікополь, Дніпропетровська область, 53200) разом з рекомендованим листом від 13.01.2020 № 64-02/54, з повідомленням про вручення поштового відправлення. Відділення поштового зв`язку повернуло відправлення №5400139037649 у зв`язку з неможливістю його вручити внаслідок закінчення строку зберігання;

- у зв`язку з неможливістю вручення поштового відправлення інформація про прийняте рішення була оприлюднена в офіційному друкованому органі - газеті Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр" (випуск від 11.03.2020 №46);

- отже, в силу положень частини першої статті 56 Закону № 2210 рішення АМК вважається врученим відповідачу 20.03.2020;

- відповідно до приписів частини першої статті 60 Закону № 2210 заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено;

- у строки визначені в частині першій статті 60 Закону № 2210 Товариством Рішення АМК оскаржено не було;

- пропуск встановленого частиною першою статті 60 Закону № 2210 двомісячного присічного строку є підставою для відмови в позові про визнання Рішення АМК недійсним.

Отже, судові рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову обґрунтовані, зокрема, поданням Товариством позову після закінчення двомісячного строку щодо оскарження рішення АМК, визначеного частиною першою статті 60 Закону №2210-ІІІ.

У контексті доводів касаційної скарги та підстав відкриття касаційного провадження Верховний Суд виходить з такого.

Стаття 60 Закону №2210-ІІІ "Оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України" визначає загальний (універсальний) порядок оскарження рішень АМК, які були прийняті АМК стосовно порушення економічної конкуренції.

Так, у силу приписів частини першої статті 60 Закону № 2210 заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Колегія суддів наголошує, що правова позиція Верховного Суду стосовно вказаної вище норми є послідовою, сталою та неодноразово висловлювалася, зокрема, про таке:

- за приписами частини першої статті 60 Закону № 2210 передбачені вказаною нормою строки оскарження рішень АМК не може бути відновлено;

- зазначені строки є присічними;

- закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є самостійною підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення АМК [близька за змістом правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 27.06.2020 у справі № 905/1605/19, від 12.02.2019 у справі № 915/352/18, від 08.07.2019 у справі № 915/756/18, від 27.08.2019 у справі № 922/3685/18 від 23.04.2019 у справі № 910/6538/18, від 14.03.2023 у справі № 910/4518/22, від 20.04.2023 у справі № 910/20438/21, від 18.05.2023 у справі, що розглядається (№ 904/4203/20)];

- строк оскарження рішень АМК є двомісячним і розпочинає свій перебіг з дня одержання відповідного рішення та вказаний строк не може бути відновлено.

Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди встановили дотримання Миколаївським відділенням АМК вимог частини першої статті 56 Закону № 2210 щодо надсилання / або вручення під розписку / чи доведення до відома Товариства в інший спосіб прийнятого рішення за результатами розгляду антимонопольної справи № 2-26.250/44-2019 і встановили, що оскаржуване Рішення АМК від 27.12.2019 вважається врученим відповідачу в антимонопольній справі (Товариству) 20.03.2020.

Встановивши обставини, що станом на час звернення Товариства до суду з зустрічним позовом перебіг строку для оскарження Рішення АМК сплив суди і дійшли висновку про відмову в позові.

У аспекті порушених скаржником у касаційні скарзі питань, Верховний Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

З огляду на встановлені судами обставини оскарження Товариством Рішення АМК з пропуском присічного двомісячного строку, який (строк) не підлягає відновленню, - суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про те, що пропуск Товариством присічного строку, незалежно від причин його пропуску, є самостійною підставою для відмови в позові про визнання недійсним Рішення АМК. Висновки судів попередніх інстанцій в цій частині у повній мірі узгоджуються та відповідають сталій і послідовній позиції Верховного Суду щодо застосування приписів частини першої статті 60 Закону № 2210.

Розглядаючи доводи касаційної скарги Товариства, Верховний Суд наголошує, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Доводи касаційної скарго в цій частині фактично зводяться до неврахування висновків Верховного Суду у постанові від 30.11.2021 у справі, що розглядається (№ 904/4203/20) та у постанові від 20.102021 у справі № 915/296/20 щодо обов`язку суду у вирішенні спору з`ясувати причини, які зумовили потребу у групуванні (поділі) органом Антимонопольного комітету України (далі - АМК) запитуваної інформації по блоках із встановленням у запиті різних строків для подання витребуваних документів та інформації.

Поряд з тим, у постанові від 20.10.2021 у справі № 915/296/20 Верховний Суд не вирішував питання застосування судами попередніх інстанцій положень частини першої статті 60 Закону № 2210.

Зокрема, у наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 915/296/20 колегією суддів палати з розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавствам Касаційного господарського суду вирішувалось питання щодо правильності застосування попередніх інстанцій приписів пункту 13 статті 50 та статті 52 Закону № 2210 (у контексті обов`язку суду з`ясувати причини, які зумовили потребу у групуванні (поділі) органом АМК запитуваної інформації по блоках із встановленням у запиті різних строків для подання витребуваних документів та інформації; встановити, чи мали такі причини об`єктивний характер, які не залежали від волі самого органу Антимонопольного комітету України).

Отже, наведена скаржником постанова Верховного Суду хоч і була прийнята за матеріально-правового регулювання спірних правовідносин (за кваліфікацією складу правопорушень, які були предметом розгляду Комітету, за вчинення яких останній кваліфікував і притягнув до відповідальності), однак взагалі не стосується вирішення питання правильності застосування судами попередніх інстанції положень частини першої статті 60 Закону № 2210, а отже не може бути релевантною до висновків судів попередніх інстанції, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Щодо посилань скаржника на постанову від 30.11.2021 у справі, що розглядається (№ 904/4203/20), колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Верховним Судом (у межах доводів та вимог касаційної скарги позивача) розглядалось питання правомірності дій апеляційного господарського суду щодо застосування положень статті 56 Закону № 2210 (стосовно надсилання розпоряджень органів Антимонопольного комітету України) та тлумачення частини першої статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та положень (щодо відсутності повноважень у АМК у сфері публічних закупівель вимагати від суб`єктів господарювання інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, про яку зазначалося у їх вимогах). При цьому, скасовуючи оскаржувані судові рішення та направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції касаційну скаргу Товариства задовольнив частково та зазначив, що:

- у вирішенні спору поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося питання стосовно повноважень особи (осіб) відповідача (відповідачів) у цій справі, з огляду на наявність розпорядження від 28.11.2019 № 23-рп "Про реорганізацію територіальних відділень Антимонопольного комітету України", згідно з яким постановлено припинити Миколаївське відділення АМК з 01.06.2020 шляхом приєднання до Одеського відділення АМК, у подальшому найменування яким змінено на Південне відділення АМК, та обсяг переданих повноважень;

- судам також належить перевірити обставини щодо наявності об`єктивних причин для групування (поділу) органом АМК запитуваної інформації по блоках (пунктах) із встановленням у запиті різних строків для подання витребуваних документів та інформації.

Матеріали справи свідчать, що Верховний Суд переглядаючи ухвалені за результатами нового розгляду справи № 904/4203/20 судові рішення, постановою від 18.05.2023 скасував рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2023 (ухвалені за результатами нового розгляду справи) і передав справу (№ 904/4203/20) на новий розгляд до суду першої інстанції;

У постанові від 18.05.2023 Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій не були з`ясовані всі обставини справи та не виконано вказівки Суду, наведені у постанові від 30.11.2021 у справі № 904/4203/20.

Зокрема, передаючи справу № 904/4203/20 на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 18.05.2023, вказав, зокрема, таке:

- суди не виконали вказівки Верховного Суду, оскільки поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося питання стосовно повноважень особи (осіб) відповідача (відповідачів) у цій справі, з огляду на наявність розпорядження від 28.11.2019 №23-рп "Про реорганізацію територіальних відділень Антимонопольного комітету України", згідно з яким постановлено припинити Миколаївське відділення АМК з 01.06.2020 шляхом приєднання до Одеського відділення АМК, у подальшому найменування яким змінено на Південне відділення АМК, та обсяг переданих повноважень.

- також під час розгляду спору про стягнення коштів (штрафу, пені) на підставі рішення АМК, щоб дійти висновку про обов`язковість виконання такого рішення, суди мають обов`язок дослідити спірні рішення АМК на предмет його відповідності вимогам Закону (адже сторона це заперечує, ураховуючи її доводи), дослідити та встановити чого стосуються доводи, чи стосуються вони законності / незаконності та обґрунтованості / необґрунтованості рішення, встановити та дослідити чи заявлені вимоги у строки оскарження до/чи після закінчення строків, встановлених частиною другою статті 47 та частиною першою статті 60 Закону № 2210.

Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди виконали вказані вище вказівки Суду, дослідили спірне рішення АМК на предмет його відповідності вимогам Закону № 2210 та встановили, що станом на час звернення Товариства до суду з зустрічним позовом перебіг строку для оскарження Рішення АМК сплив . З огляду на встановлені обставини суди і дійшли висновку про відмову в позові.

Таким чином, Суд відхиляє, як необґрунтовані посилання скаржника на неврахування судами висновків Верховного Суду від 30.11.2021, оскільки такі доводи, по-перше, не враховують висновків Суду, які викладені у постанові від 18.05.2023 у справі, що розглядається (№ 904/4203/20); по-друге, не спростовують того, що висновки судів у застосування положень статті 60 Закону № 2210 є результатом виконання вказівок Верховного Суду (дослідження обставин стосовно строків звернення Товариства до суду з позовом про визнання недійсним рішення АМК).

Крім того, Суд зазначає, що посилання скаржника на висновки викладені у постанові від 30.11.2021 № 904/4203/20 фактично зводяться до виокремлення висновків Верховного Суду, пов`язаних з оцінкою доводів касаційних скарг у контексті повноти з`ясування судами першої та апеляційної інстанції обставин справи при оцінці доказів, вказаних АМК у рішенні. Тобто, стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній.

Водночас такі доводи взагалі не є пов`язаними та не узгоджуються з висновками і мотивами судів попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому перевірка відповідних доводів (аргументів) безумовно перебуває поза межами розгляду справи судом касаційної інстанції, визначеними у статті 300 ГПК України.

З огляду на викладене у вказаній ухвалі доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 904/4203/20 ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 904/4203/20, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При розгляді цієї справи Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраних скаржником підстав касаційного оскарження виходить з того, що останніми не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Суд погоджується з аргументами наведеними у відзиві на касаційну скаргу в тому обсязі, в якому вони узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспецтех" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 904/4203/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова