Рішення

від 10.06.2024 по справі 917/2076/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2024Справа № 917/2076/23Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали

заяви представника ОСОБА_1

про ухвалення додаткового рішення

у справі

за позовом ОСОБА_1

до: 1. Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці,

2. Головного управління державної податкової служби України у Харківській області,

3. Основ`янсько-Слобідського відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

4. Державної казначейської служби України

про стягнення 190 724,27 грн,

Представники сторін:

від позивача: Мосейчук А.А. (в режимі відеоконференції),

від відповідача-1: Мілобінська М.Г. (в режимі відеоконференції),

від відповідача-2: Красноруцька Н.П. (в режимі відеоконференції),

від відповідачів 3, 4: не з`явились

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Головного управління державної податкової служби України у Харківській області, Основ`янсько-Слобідського відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України 96 000,00 грн сплаченого штрафу, 29 673,57 грн інфляційного збільшення, 5 450,70 грн 3% річних, 9 600,00 грн виконавчого збору та солідарного стягнення з відповідачів 50 000,00 грн моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2021, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022, адміністративний позов ФОП Скляра Антона Вікторовича до Головного управління Держпраці у Харківській області задоволено, визнано незаконною та скасовано постанову про накладення штрафу на ФОП Скляра Антона Вікторовича за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021, винесену на підставі акту перевірки № ХК ХК28555/1185/НД/НП від 15.04.2021, за якою позивачем було сплачено до Державного бюджету України штраф у розмірі 96 000,00 грн та 9600,00 грн виконавчого збору. Відтак, позивач вказує на те, що сплачені ним кошти є такими, що утримуються безпідставно, а тому мають бути повернуті позивачу згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач із посиланням на статті 23, 1167 Цивільного кодексу України заявив до стягнення солідарно з відповідачів моральну шкоду, яку оцінено у 50 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 27.11.2023 вказаний позов передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, вирішено стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 96 000,00 грн сплаченого штрафу, 3% річних у розмірі 4 963,07 грн та інфляційні втрати у розмірі 26 975,98 грн; стягнути з Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 919,07 грн. В іншій частині позову відмовлено.

06.05.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі № 917/2076/23, у якій заявник просить стягнути солідарно з Державного бюджету України та відповідачів витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

07.05.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача-2 надійшли заперечення проти заяви про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 розгляд вказаної вище заяви представника позивача призначено на 10.06.2024. Встановлено відповідачам строк для подання заперечень на подану представником позивача заяву про ухвалення додаткового рішення - до 03.06.2024.

09.05.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача-1 надійшли заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення.

20.05.2024 та 28.05.2024 до суду через систему «Електронний Суд» представниками відповідачів 1, 2 подано заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів, які ухвалами від 21.05.2024 та від 05.06.2024 задоволено.

30.05.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача-4 надійшов відзив на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення.

В судове засідання 10.06.2024 в режимі відеоконференції з`явились представники позивача та відповідачів 1, 2. Відповідачі 3, 4 своїх представників в судове засідання із розгляду заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення не направили, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином.

Зважаючи на те, що відповідно до ч. 4 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви, суд вважає за можливе розглянути заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення в цьому судовому засіданні.

Представник позивача підтримав вимоги заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 917/2076/23, просив задовольнити заяву в повному обсязі. Представники відповідачів 1, 2 заперечували проти задоволення вказаної заяви представника позивача, просили відмовити у її задоволенні.

Розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, суд зазначає таке.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Судом встановлено, що позивач у позовній заяві вказав орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу, які очікується ним понести під час розгляду даної справи - 20 000,00 грн, а отже дотримався вимог вищевказаної норми.

Відповідно до ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн до матеріалів справи долучено: договір про надання правової допомоги (правових послуг) від 21.02.2022, акт № 1 приймання-передачі наданих правових послуг від 01.05.2024 до договору про надання правової допомоги б/н від 21.02.2022, квитанцію № АК2Е-ХМ46-КХМ4-7С2Е від 03.05.2024.

Так, із поданих доказів встановлено, що 21.02.2022 ОСОБА_1 уклав із Адвокатським бюро «МОСЕЙЧУК ТА ПАРТНЕРИ» (надалі - Бюро) в особі керуючого, адвоката Мосейчука А.М. договір про надання правової допомоги (правових послуг) б/н від 21.02.2022 (надалі - Договір), за умовами якого Бюро взяло на себе зобов`язання надати правову допомогу позивачу, направлену на захист і представництво його інтересів в судах усіх рівнів, а також в органах державної влади, в тому числі Державній податковій службі України, її відокремлених підрозділах, управліннях та департаментів.

Пунктом 1.3. Договору визначено, що бажаним результатом позивача є повернення йому за рахунок бюджетних асигнувань грошових коштів у розмірі 96 000,00 грн основної суми, 9600,00 грн виконавчого збору та штрафних санкцій.

Відповідно до п. 4.1. Договору правову допомогу, що надається Бюро, позивач оплачує в розмірі 20 000,00 грн, куди входить складання заяв, скарг, запитів, позовної заяви, заяв по суті справи, пошук судової практики, ознайомлення з матеріалами справи, подання заяв, клопотань, участь в судових засіданнях, із розрахунку за годину роботи адвоката - 1000 грн.

01.05.2024 між позивачем та Бюро підписано Акт № 1 приймання-передачі наданих правових послуг до договору про надання правової допомоги б/н від 21.02.2022, яким підтверджується, що Бюро надало, а позивач прийняв (отримав) юридичні послуги (правову допомогу) у формі:

1) консультування щодо подання позовної заяви, способів захисту, пошук судової практики - 2000,00 грн (2 год.);

2) складання та подання заяв та адвокатських запитів, скарг до державних органів - 8000,00 грн (8 год.);

3) складання, збирання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості внаслідок скасування постанови № ХК28555/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021 - 8000,00 грн (8 год.);

4) участь в судових засіданнях по справі № 917/2076/23 - 2000,00 грн (2 год).

Всього надано послуг за актом на суму 20 000,00 грн, які позивач сплатив на користь Бюро 03.05.2024, що підтверджується квитанцією № АК2Е-ХМ46-КХМ4-7С2Е.

Так, відповідачі 1, 2, 4 заперечували проти заявлених позивачем до стягнення солідарно з Державного бюджету України та відповідачів витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідач-1 вказував на те, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та не підтверджений доказами, зокрема, вказуючи на невідповідність вказаного витраченого адвокатом часу на участь у судових засіданнях реальній їх тривалості.

Відповідач-2 також вказував на неспівмірність заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, витраченим ним часом на надання послуг. При цьому, відповідач-2 не погодився із включеними до акту приймання-передачі наданих правових послуг від 01.05.2024 витратами у розмірі 8000,00 грн за складання та подання заяв та адвокатських запитів, скарг до державних органів, оскільки такі послуги не пов`язані із розглядом даної судової справи, відтак, не повинні покладатись на відповідачів. Водночас, оскільки саме за поданням Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці мало б здійснюватись повернення коштів, помилково сплачених до Державного бюджету України, а також враховуючи резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 в частині покладення судового збору саме на відповідача-1, вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в солідарному порядку відповідач-2 вважає безпідставними та такими, що не узгоджуються із приписами ст. 129 ГПК України.

Відповідач-4, заперечуючи проти задоволення заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення, зазначив, що відповідні судові витрати мають бути покладені на суб`єкта, у зв`язку з протиправними діями якого подано позов, у зв`язку з чим визнав необґрунтованою вимогу позивача про покладення обов`язку відшкодувати такі витрати з Державного бюджету України або з Державної казначейської служби України.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням ч. 3 ст. 13 ГПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України. Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 922/2875/18 та від 19.08.2021 у справі № 910/11547/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

В той же час, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Так, суд встановив, що позивачем із Бюро у Договорі зафіксовано конкретний розмір правничої допомоги та порядок його розрахунку, який відповідає визначеній у Акті № 1 приймання-передачі наданих правових послуг від 01.05.2024 сумі.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Як зазначає Верховний Суд у численних постановах, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Оцінивши у порядку ст. 86 ГПК України надані позивачем докази витрат на послуги адвоката, враховуючи заперечення відповідачів 1, 2, 4 щодо задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, суд дійшов висновку про необґрунтованість включення до складу судових витрат, які мають бути відшкодовані за рахунок відповідачів витрати у розмірі 8000,00 грн за складання та подання заяв та адвокатських запитів, скарг до державних органів, як такі, що не надавались в межах даного судового процесу, а відтак не є з ним пов`язані.

Враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом послуг позивачу у суді та витрачений ним час, обґрунтованість поданих адвокатом процесуальних документів, зважаючи на тривалість розгляду даної справи та ступінь її складності, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру цих витрат, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд вважає обґрунтованим та таким, що відповідатиме обставинам даної справи розмір витрат на професійну правничу допомогу 8050,00 грн, а у решті заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу суд відмовляє, що відповідає висновку, викладеному у п. 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованою вимогу позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у солідарному порядку, оскільки законом не передбачено солідарне стягнення суми судових витрат. Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 907/425/16, постановах Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 522/5582/16-ц, від 17.08.2022 у справі № 745/342/19, від 24.03.2021 у справі № 462/2077/17.

Відтак, при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судові витрати, сплачені позивачем, відшкодовуються ними пропорційно до розміру задоволених позовних вимог до кожного з відповідачів.

Оскільки, як вже було встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у даній справі, даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача-1, витрати на професійну правничу допомогу аналогічно судовому збору, підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 саме з Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Враховуючи викладене, заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 126, 129, 221, 236-242, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 917/2076/23 задовольнити частково.

2. Стягнути з Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Матвійчука Юліана, буд. 119, м. Полтава, 36014; ідентифікаційний код 44730367) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 8050,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині заяви відмовити.

4. Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту додаткового рішення: 17.06.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко