Ухвала

від 12.06.2024 по справі 756/161/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №756/161/23 Головуючий у 1 інстанції: Бабич Н.Д.

Провадження №22-ц/824/10994/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

УХВАЛА

про відмову у відкритті апеляційного провадження

12 червня 2024 року м. Київ

колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого (судді-доповідача) Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,

перевіривши відповідність вимогам ст. ст. 352-356 ЦПК України апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 6 березня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Імідж Фінанс», третя особа: Приватне акціонерне товариство «Енергополь-Україна», про стягнення пені,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2022 року позивач звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із даним позовом до ТОВ «КУА «Імідж Фінанс», в якому просив відшкодувати позивачу пеню за прострочення введення будинку в експлуатацію.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 6 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 18 квітня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

На адресу апеляційного суду надійшли матеріали цивільної справи №756/161/23.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 6 березня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Імідж Фінанс», третя особа: Приватне акціонерне товариство «Енергополь-Україна», про стягнення пені, було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом подання до суду апеляційної інстанції, оригіналу квитанції про сплату судового збору в розмірі 18 607,50 грн на реквізити Київського апеляційного суду.

24 травня 2024 року апелянт подав клопотання про відстрочення сплати судового збору, в обґрунтування якого зазначає, що проходить навчально - осітній курс, а тому кошти для сплати судового збору в нього відсутні.

Умовами частин першої, третьої статті 136 ЦПК України визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Таким чином, для вирішення клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати суд має встановити майновий стан сторони.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

При цьому звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов`язком суду, який, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони, що є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується клопотання.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.

У той же час, гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду.

При вирішенні питання про відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.

Апеляційний суд вважає, що даних підстав, на які посилається апелянт, для задоволення клопотання недостатньо, оскільки вони не підтверджують з достовірністю скрутного майнового стану відповідача, що перешкоджає йому виконати вимоги законодавства щодо оплати поданої апеляційної скарги судовим збором.

ОСОБА_1 не додав до заяви про відстрочення від сплати судового збору будь-яких доказів або відсутність коштів на рахунках у банківських установах, документів, що свідчать про склад сім`ї, документів на підтвердження доводів заявника про те, що він не отримує дохід, тощо.

Жодних доказів про відсутність у апелянта доходу не надано.

У рішенні у справі «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення у справі «Шишков проти Росії» від 20 лютого 2014 року).

Враховуючи встановлений законом обов`язок сплатити судовий збір та відсутність у позивача пільг щодо його сплати, можна зробити висновок про те, що належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами позивача стосовно можливості звернення до суду апеляційної інстанції (за умови виконання вимог закону щодо оплати апеляційної скарги судовим збором) у даній справі дотримано.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору.

Станом на 12 червня 2024 року вимоги, встановлені ухвалою Київського апеляційного суду від 13 травня 2023 року, виконані не були. Будь-яких повідомлень щодо неможливості виконання вимог даної ухвали у строки, встановлені судом, від апелянта на адресу суду також не надходило.

За п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

ЄСПЛ у справах «Салов проти України», п. 93, «Сутяжник» проти росії», п. 38 підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пунктів другого та шостого частини другої статті 43, частини першої статті 44 ЦПК України, учасники справи та їх представники зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії встановлені судом та добросовісно користуватися своїми процесуальними правами.

Європейський суд з прав людини зазначає, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Виходячи з наведеного, оскільки на день постановлення ухвали не усунуто недоліки апеляційної скарги, вказані в ухвалі Київського апеляційного суду від 13 травня 2024 року, то відповідно до ст. 358 ЦПК України їй слід відмовити у відкритті апеляційного провадження.

Керуючись ст. 358 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИЛА:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 6 березня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Імідж Фінанс», третя особа: Приватне акціонерне товариство «Енергополь-Україна», про стягнення пені.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя Д.Р. Гаращенко СуддіЛ.П. Сушко В.І. Олійник