Рішення

від 05.06.2024 по справі 922/2241/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2024м. ХарківСправа № 922/2241/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Кончаренко В.Ю.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКВАФОНД", м. Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю міста Харкова Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІД-ДЕВЕЛОПМЕНТ", м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання права власності за участю представників:

позивача - Віталій ГОЧ (керівник),

3-ї особи - не з`явився.

відповідача - Наталя МАЛИХІНА (адвокат),

3-ї особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "АКВАФОНД" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "ВТК "ОБРІЙ", в якій просить суд визнати за позивачем право власності на частину в житловому будинку за адресою: вул. Ляпунова, 9-г у м. Харкові, яка складається з приміщень 1-го поверху: №5 площею 4,7 кв. м, №6 площею 13,4 кв. м, №7 площею 10,8 кв. м, №8 площею 64,9 кв. м; 2-го поверху: частина приміщення №15 площею 115,6 кв. м, №16 площею 2,0 кв. м, №17 площею 4,4 кв. м, які є нежитловими приміщеннями 1-го поверху №1 площею 69,4 кв. м, №2 площею 27,0 кв. м, №3 площею 46,0 кв. м; 2-го поверх №1а в літ. "Б-2" площею 122,0 кв. м, зареєстрованими за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Новгородська, 44-А.

Відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2023, який здійснено у зв`язку зі звільненням судді Бринцева О.В. , для розгляду справи № 922/2241/21 призначено суддю Шарко Л.В.

Ухвалою від 29.11.2023 замінено неналежного відповідача (Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧО-ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ОБРІЙ") на належного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "СХІД-ДЕВЕЛОПМЕНТ" (Код ЄДРПОУ 43661900, 61160, Харківська область, місто Харків, проспект Науки, будинок 36).

Ухвалою від 25.12.2023 залучено до участі у справі в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

27.12.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 27.12.2023 залучено до участі у справі в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю м. Харкова Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради.

12.01.2024 від Департаменту реєстрації Харківської міської ради надійшли пояснення по справі.

06.03.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

25.03.2024 від Інспекція ДАБК Департаментуз інспекційної роботи ХМР надійшли пояснення по справі.

Підготовче засідання у справі №922/2241/21 було закрито протокольною ухвалою, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 25.04.24 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

16.05.2024 від представника позивача надійшли письмові заперечення.

21.05.2024 від позивача надійшла письмові промова в судових дебатах.

Представник позивача в судовому засіданні 05.06.2024 підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.06.2024 проти позову заперечував повністю.

Представники третіх особі в судове засідання 05.06.2024 не з`явились.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

ТОВ "Аквафонд" (надалі - Позивач) у встановленому законом порядку набуло право власності на об`єкт нерухомості - нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3; 2-го поверху № 1а в літ.Б-2 за адресою: Харківська обл., м. Харків, вулиця Новгородська, 44-А.

Підстава набуття права власності - договір купівлі-продажу від 19.06.2020, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним Станіславом Юрійовичем за реєстровим № 2254 та зареєстрований нотаріусом як державним реєстратором нерухомого майна за реєстровим № 374076963101.

Як вказує позивач, після набуття права власності йому стало відомо, що належні позивачу на праві власності нежитлові приміщення літ. Б-2 по АДРЕСА_1 зареєстровані як складова частина житлового будинку літ.А-1 по вул. Ляпунова, 9-г у м. Харкові, право власності на які належить Відповідачу, а саме:

Новгородська, 44-А Ляпунова, 9-г

№приміщення/етаж №приміщення/етаж

Площа Призначення Площа Призначення

1 / 1 69,4 кабінет 8/1 64,9 кабінет

2/1 27,0 кабінет 6, 7 / 1 24,2 кабінет

3/1 46,0 кабінет 5/1 43,7 кабінет

1а/2 122,0 кабінет 13. 14, 15, 16, 17 200,1 кабінет,

вмивальна,

вбиральня

Тобто, як вказує позивач, за різними адресами та за різними власниками зареєстровані об`єкти нерухомого майна, що знаходяться "під одним дахом на одному фундменті", а різниця у площі приміщень викликана внаслідок зроблених відповідачем в процесі реконструкції об`єкту.

В позовній заяві позивач зазначив, що з аналізу технічної документації вбачається, що приміщення 16, 17 та частина приміщення 15 по вул. Ляпунова, 9-г є приміщенням 1а по вул. Новгородській, 44-А, а збільшення площі відбулося внаслідок демонтажу відповідачем частини стіни, що розмежовувала приміщення позивача та відповідача. Аналогічна ситуація з приміщеннями 6,7 по АДРЕСА_2 , які є приміщенням 2 по вул. Новгородській, 44-А, а виникли вони внаслідок створення відповідачем перегородки, що поділила одне приміщення на два. Всі конструктивні зміни зроблені без відома позивача.

За твердженнями позивача, фактично житловий будинок за адресою: вул. Ляпунова, 9-г у м. Харкові відсутній, а є нежитловою будівлею за адресою: вул. Новгородська, 44-А у м. Харкові.

Отже, як стверджує позивач у позові, наразі існує ситуація, у якій і Позивач і Відповідач мають правовстановлюючі документи про право власності на один і той самий об`єкт нерухомості, зареєстрований за різними адресами як житлове та нежитлове приміщення.

У зв`язку з чим, як вказує позивач, право власності на його нежитлові приміщення є порушеним та підлягає захисту в судовому порядку.

Відповідач вважає викладені в позовній заяві вимоги незаконним та необґрунтованими, а отже такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до інформації , яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 вперше виникло у 2009 році у фізичної особи- підприємця Марчук Сергія Олександровича на підставі рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2009р. по справі №29/398-09, відомості про яке було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У 2010 році на підставі договору купівлі-продажу, р. №5637 від 18.11.2010р., посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Єніною Л.В., вказаний житловий будинок було придбано ТОВ "Виробничо-торгівельною компанією "Обрій". Відомості про перехід права власності до іншої особи також у встановленому порядку було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У подальшому право власності на цей житловий будинок було визнано за ТОВ "ВТК "Обрій" рішенням господарського суду Харківської області від 13.04.2011р. по справі №5023/2198/11, відомості про яке було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У 2013 році право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 перейшло до ОСОБА_2 на підставі іпотечного договору, р. №984 від 11.03.2011р., посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Єніною Л.В. з урахуванням Договору про внесення змін до іпотечного договору р. №2675 від 08.06.2011р., посвідченого тим же приватним нотаріусом ХМНО Єніною Л.В., про що 26.04.2013р. Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції було видане Свідоцтво про право власності №2967783 від 26.04.2013р.

У 2020 році на підставі договору купівлі-продажу, р. №745 від 11.06.2020р., посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гнилицькою Т.В., вказаний житловий будинок було придбано ОСОБА_3 . Відомості про перехід права власності до іншої особи також у встановленому порядку було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

15.06.2020р. ОСОБА_3 було прийнято рішення про заснування ТОВ "СХІД - ДЕВЕЛОПМЕНТ" і внесення до статутного капіталу цього товариства нерухомого майна у вигляді житлового будинку літ "А-1", загальною площею 563,1 кв.м., житловою площею 403,9 кв.м. та земельної ділянки загальною площею 0,05 га, кадастровий номер: 6310136300:07:018:0041, розташовані за адресою АДРЕСА_3 .

Рішення засновника №1 від 15.06.2020р. та акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу від 15.06.2020р. були засвідчені нотаріусом Назаровою О.С. Під час засвідчення вказаних рішення засновника №1 та акта приймання-передачі нерухомого майна від 15.06.2020р. нотаріусом було вжито усіх заходів з перевірки факту відсутності обтяжень нерухомого майна, що передавалось до статутного капіталу ТОВ "СХІД - ДЕВЕЛОПМЕНТ". На момент передачі вказаного нерухомого майна будь-які обтяження накладені на це майно, були відсутні. Записи про обтяження цього нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 15.06.2020р. були відсутні.

Відповідно до вимог законодавства право власності на вищевказаний будинок та земельну ділянку, на якій цей будинок розташовано було зареєстровано у встановленому порядку за новим власником, а саме: ТОВ "СХІД - ДЕВЕЛОПМЕНТ", шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідних відомостей і про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №213214946 від 19.06.2020р.

Отже, ТОВ "СХІД - ДЕВЕЛОПМЕНТ" є законним власником житлового будинку, який знаходиться за адресою вул. Академіка Ляпунова, 9-Г, м. Харків. Право власності на вищевказаний будинок виникло у ТОВ "СХІД - ДЕВЕЛОПМЕНТ" на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу від 15.06.2020р.

Відповідач звертає увагу суду на той факт, що усі переходи права власності між попередніми власниками житлового будинку, який знаходиться за адресою вул. Ляпунова, 9-Г (м. Харків) відбувалися або на підставі договорів купівлі-продажу або на підставі рішення суду з подальшою реєстрацією права власності та внесення відомостей про власника до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Під час кожного посвідчення договору купівлі-продажу нотаріусом та/або реєстрації права власності відповідно до вимог чинного законодавства державним реєстратором відбувалась перевірка факту відсутності обтяжень цього нерухомого майна в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

До того ж, як вказує відповідач, усі договори, на підставі яких відбувались переходи права власності, станом на теперішній час чинні і не визнані у встановленому порядку недійсними (неукладеними, нечинними тощо).

Також рішення судів, на підставі яких здійснювалась реєстрація права власності попередніх власників до цього часу чинні, не скасовані, не оскаржені.

Також, відповідач зазначає, що йому на праві приватної власності у встановленому законом порядку належить земельна ділянка площею 0,05 га за кадастровим номером 6310136300:07:018:0041. Згідно відомостей Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку земельна ділянка за номером 6310136300:07:018:0041 розташована за адресою: Харківська область, місто Харків, Шевченківський (Дзержинський) район, вулиця Ляпунова, 9-Г. Право власності на вказану земельну ділянку було набуто Відповідачем у власність на підставі Рішення № 22/12-1 учасника ТОВ "СХІД- ДЕВЕЛОПМЕНТ" від 22 грудня 2020 р. та Акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "СХІД-ДЕВЕЛОПМЕНТ" від 15.06.2020р. гр. ОСОБА_3 , якому вказана земельна ділянка належала на праві приватної власності за договором купівлі-продажу від 11.06.2020 р., зареєстрованого за № 745.

Вказану земельну ділянку Рішенням 21 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 19.12.2012 р. № 965/12 було виділено у приватну власність одній з попередніх власниць гр. ОСОБА_2 саме для обслуговування житлового будинку (господарських будівель і споруд), розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , власницею якого вона була на той час (відомості ДРРПНМ були надані позивачем в судовому засіданні 23.11.2023 р. і містяться в матеріалах справи), для чого гр. ОСОБА_2 був розроблений Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (до відзиву додається копія вказаного документу, оригінал знаходиться у виконавця "Східне державне підприємство геодезії, картографії, кадастру та геоінформатики СХІДГЕОІНФОРМ") .

Згідно розділу "Акт погодження меж земельної ділянки" вказаного Проекту землеустрою, позивач не зазначений як суб`єкт користування суміжною земельною ділянкою. А в розділі "Обґрунтування меж та розмірів земельної ділянки" зазначено: "Згідно узгодженої містобудівної документації Генерального плану м. Харкова земельна ділянка розташована в зоні багатоквартирної житлової забудови за межами "червоних ліній" вул. Ляпунова", при цьому, як вказує відповідач, жодної прив`язки до розташування земельної ділянки до вул. Новгородської вказаним Проектом землеустрою не встановлено.

Також, відповідач вказує, що позивачем в обґрунтування свого права не надано жодного правовстановлюючого документу на земельну ділянку, на якій розташований належний йому об`єкт нерухомості літ. Б-2 по АДРЕСА_1 .

Відповідач звертає увагу на додану до позовної заяви копію топографічного плану нежитлової будівлі літ. Б-2 по АДРЕСА_1 . Вказані топографо-геодезичні роботи були виконані на замовлення ТОВ "Аквафонд" ФО-П І.М. Кравченко у 2020р., арх.№ 046/20. Так, у вказаному плані зверху зазначено "розташування нежитлової будівлі літ. Б-2 площею 447,4 м2 та земельної ділянки кад №6310136300:07:018:0041 по АДРЕСА_1 ". Праворуч від креслення міститься надпис "зовнішня межа земельної ділянки площею 0,0500 га кад. Ном. 6310136300:07:018:0041 по АДРЕСА_1 ".

Відповідач вказує, що згідно відомостей Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку за номером 6310136300:07:018:0041, розташовану за адресою: Харківська область, місто Харків, Шевченківський (Дзержинський) район, вулиця Ляпунова, 9-Г, було зареєстровано 25.04.2013 р. Отже, на момент виготовлення топографічного плану нежитлової будівлі літ. Б-2 по АДРЕСА_1 відомості щодо дійсної адреси вказаної земельної ділянки були: АДРЕСА_2 , такі дані були чинними та нескасованими, з огляду на це зазначення в поданому топографічному плані земельної ділянки 6310136300:07:018:0041 з вказівкою на адресу по АДРЕСА_4 є неправдивими відомостями.

Так, за твердженнями відповідача, згідно відомостей ДРРПНМ, що містяться в матеріалах справи за позивачем зареєстровано право власності на частину нежитлового будинку - приміщення 1-го поверху №№ 1, 2, 3; 2-го поверху № 1а в літ "Б-2" по АДРЕСА_4 , тобто на зовсім інший об`єкт нерухомості. При цьому, як зазначає відповідач, позивачем до позовної заяви в обґрунтування заявлених вимог додано копію технічного паспорту на групу нежитлових приміщень1-го поверху №№ 1, 2, 3; 2-го поверху № 1а в громадському будинку літ. "Б-2" з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 17 червня 2020 р.

Відповідач звертає увагу на той факт, що вказаний технічний паспорт на даний час вже не є дійсним згідно вказівки відповідального сертифікованого виконавця цього технічного паспорту на титульній сторінці "Дані технічного паспорту актуальні протягом одного року з дати проведення технічної інвентаризації", отже на час розгляду вказаного спору в суді, усі відомості, що містяться у вказаному технічному документі, не підлягають застосуванню через втрату юридичної сили.

Також, відповідач звертає увагу на те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту. Так, відповідно до змісту поданої позовної заяви позивачем було заявлено вимогу про визнання права власності на майно відповідача.

Окремо відповідач зауважує, що при викладенні заявлених позовних вимог позивачем не було зазначено, в чому конкретно полягає порушення його права власності на належне йому майно, та в чому воно виявилося фактично. Також, на думку відповідача, позивачем не доведено порушення його права власності на об`єкт нерухомості нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1, 2, 3; 2-го поверху № 1а в громадському будинку літ. "Б-2" по АДРЕСА_4 належними та допустимими доказами.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Статтею 41 Конституції України, регламентовано, що кожен мас право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути позбавлений права власності.

Частина 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику. (п. 4.14-4.16 Постанови ВС КГС від 08 лютого 2023 року по справі № 916/1895/21)

Відповідно до положень ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності та доказів оспорення або не визнання відповідачем цього права.

Право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України і статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 у справі № 908/976/19 зазначено наступне (пп 5.6.-5.13).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і №200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі №910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Так, обираючи спосіб захисту в позовній заяві позивач просить визнати за ним право власності на частину в житловому будинку за адресою: вул. Ляпунова, 9-г у м. Харкові, яка складається з приміщень 1-го поверху: №5 площею 4,7 кв. м, №6 площею 13,4 кв. м, №7 площею 10,8 кв. м, №8 площею 64,9 кв. м; 2-го поверху: частина приміщення №15 площею 115,6 кв. м, №16 площею 2,0 кв. м, №17 площею 4,4 кв. м, які, як стверджує позивач, є нежитловими приміщеннями 1-го поверху №1 площею 69,4 кв. м, №2 площею 27,0 кв. м, №3 площею 46,0 кв. м; 2-го поверх №1а в літ. "Б-2" площею 122,0 кв. м, зареєстрованими за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Новгородська, 44-А.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 (пункт 146) у справі № 359/3373/16-ц зазначає, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74).

У постанові ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) зазначено: якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що з аналізу технічної документації вбачається, що приміщення 16, 17 та частина приміщення 15 по вул. Ляпунова, 9-г є приміщенням 1а по вул. Новгородській, 44-А, а збільшення площі відбулося внаслідок демонтажу відповідачем частини стіни, що розмежовувала приміщення позивача та відповідача. Аналогічна ситуація з приміщеннями 6,7 по вул. Ляпунова, 9-г, які є приміщенням 2 по вул. Новгородській, 44-А, а виникли вони внаслідок створення відповідачем перегородки, що поділила одне приміщення на два. Всі конструктивні зміни зроблені без відома позивача.

Відтак, як стверджує позивач у позові, наразі існує ситуація, у якій і позивач і відповідач мають правовстановлюючі документи про право власності на один і той самий об`єкт нерухомості, зареєстрований за різними адресами як житлове та нежитлове приміщення.

У зв`язку з чим, як вказує позивач, право власності на його нежитлові приміщення є порушеним та підлягає захисту в судовому порядку.

В свою чергу, згідно відомостей ДРРПНМ, наявних в матеріалах справи, приміщення 1 поверху № 5 площею 43,7 кв.м, № 6 площею 13,4 кв.м, № 7 площею 10,8 кв.м, № 8 площею 64,9 кв.м; 2-го поверху: частина приміщення № 15 площею 115,6 кв.м, № 16 площею 2,0 кв.м, № 17 площею 4,4 кв.м. в будівлі "А-1" за адресою: м. Харків, вул. Ляпунова, 9-г належать на праві приватної власності ТОВ "СХІД- ДЕВЕЛОПМЕНТ" на підставі рішення засновника №1 та акту приймання-передачі нерухомого майна від 15.06.2020р. Окрім того, ТОВ "СХІД-ДЕВЕЛОПМЕНТ" є власником і відповідної земельної ділянки площею 0.05 га за кадастровим номером 6310136300:07:018:0041.

Так, згідно обставин, як викладених самим позивачем в поданій ним позовній заяві, так і з відзиву та пояснень відповідача вбачається, що належне позивачу право власності на майно нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1, 2, 3; 2-го поверху № 1а в громадському будинку літ. "Б-2" по вул. Новгородській, 44-а, відповідачем не оспорюється та не невизнається. Викладене дає змоги дійти до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог саме з обраним способом захисту про визнання права власності з позивачем спірних приміщень.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52).

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати покладаються на позивача в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "17" червня 2024 р.

СуддяЛ.В. Шарко