Постанова

від 05.06.2024 по справі 753/9649/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2024 року

справа № 753/9649/20

провадження № 22-ц/824/2710/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Музичко С.Г.,

суддів: Болотова Є.В., Кулікової С.В..

при секретарі: Бобко К.М.

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2022 року, постановлене під головуванням судді Сирбул О.Ф.,у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном

В С Т А Н О В И В :

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення самочинно встановленої огорожі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником садового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу садового будинку від 20.06.2019, а також земельної ділянки № НОМЕР_1 кадастровий номер 8000000000:90:075:0053, на якій розташований зазначений будинок. На земельній ділянці ОСОБА_1 розташований садовий будинок та господарська споруда. За огорожею ділянки позивача на відстані 2 м в бік озера знаходиться каналізаційний колодязь вигрібної ями, з якого виконується евакуація стічних вод з ділянки. ОСОБА_2 є власником земельної ділянки № НОМЕР_2 кадастровий номер 8000000000:90:075:0027, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Земельна ділянка відповідача межує із земельною ділянкою позивача. Зазначені земельні ділянки знаходяться в межах земель, відведених садовому товариству «ПІВДЕННЕ» Дарницького району міста Києва (місцезнаходження: АДРЕСА_5), ідентифікаційний код 24936924. Відповідач самовільно зайняв частину земельної ділянки, яка повинна використовуватись відповідно до встановлених меж як проїзд та побудував огорожу (паркан) на відстані декілька метрів від паркану позивача, який перекриває зовнішню частину її паркану, до якої підхід має бути вільним. Побудувавши паркан, відповідач перекрив повністю доступ позивача до каналізаційного люку вигрібної ями позивача та до паркану позивача (паркан відповідача частково закрив фасад землеволодіння позивача з боку озера), що позбавляє позивача доступу до вигрібної ями та до паркану позивача та не дозволяє позивачу здійснювати евакуацію стічних вод з ділянки. Відповідач незаконно користується самовільно зайнятою земельною ділянкою, на якій розміщено самочинно збудований паркан (огорожа).

Позивач вказує, що такими діями відповідач чинить їй перешкоду у користуванні каналізаційним колодязем (вигрібною ямою) та огорожею, що завдає шкоди законним правам і інтересам позивача.

Враховуючи те, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні каналізаційним колодязем (вигрібною ямою), огорожею позивача, оскільки самочинно збудованим забором перекрив доступ до фасаду землеволодіння позивача зі сторони озера, позивач звернулася до суду за захистом порушеного права із вказаним позовом.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2022 рокупозов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні огорожею земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , каналізаційним колодязем вигрібної ями, який веде до земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом знесення самочинно встановленої огорожі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати пов`язані з замовленням топографо-геодезичних робіт в розмірі 8 500,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 63 250,00 грн. та судовий збір в розмірі 1 681,60 грн.

В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, постановити нове про відмову у задоволенні позову.

Вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі, оскільки 17.12.2021 року останній продав земельну ділянку іншій особі.

Крім того, зазначає, що позивач у 2014 році отримала паспорт громадянина російської федерації, а тому апелянт ставить під сумність чинність договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.06.2019 року, за яким ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку. Також вказує на те, що підпис в договорі про надання правової допомоги від 21.06.2019 не належить ОСОБА_1 та виконано іншою особою із наслідуванням підпису позивача. Апелянт стверджує, що позивач перебувала на території тимчасово окупованого півострову Крим з 24.06.2019 та лінію розмежування між тимчасово окупованим півостровом та Україною не перетинала. Вказана обставина також підтверджує, що позивач не підписувала технічне завдання на виконання робіт від 13.11.2019 року.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем чиняться перешкоди позивачу у користуванні каналізаційнем колодязем (вигрібною ямою) та своєю огорожею.

Колегія суддів із таким висновком суду погодитись не може.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить садовий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу садового будинку від 20.06.2019. Також позивач є власником є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 кадастровий номер 8000000000:90:075:0053, на якій розташований зазначений будинок, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 20.06.2019.

Відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка № НОМЕР_2 кадастровий номер 8000000000:90:075:0027, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

З пояснень представника позивача під час розгляду справи судом встановлено, що земельна ділянка відповідача межує із земельною ділянкою позивача.

13 листопада 2019 року позивач уклала договір №16 на виконання комплексу топографо-геодезичних робіт та надання консалтингових послуг.

Зі складеної інженером-землевпорядником ОСОБА_4 технічної документації (геодезичні роботи) щодо виконання контрольної геодезичної зйомки на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:075:0053, яка знаходиться у власності ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_3 судом вбачається, що на земельній ділянці ОСОБА_1 розташований садовий будинок та господарська споруда, які належать позивачу. За огорожею ділянки позивача на відстані 2 м в бік озера знаходиться каналізаційний колодязь вигрібної ями, з якого виконується евакуація стічних вод з ділянки. На даний час доступ до вигрібної ями перекрито огорожею, встановленою з боку землеволодіння ОСОБА_2 , кадастровий номер 8000000000:90:075:0027. Внаслідок аналізу польових матеріалів, плану місцевості з ЄЦТО м. Києва, космічних знімків минулих років та інших джерел встановлено, зокрема, що:

- огорожі землеволодінь кадастровий номер 8000000000:90:075:0027 та 8000000000:90:075:0053, з боку озера, були встановлені у створі (на одній лінії) так, що до вигрібної ями землеволодіння ОСОБА_1 існував вільний доступ;

- після 24.05.2018 (дата останнього з наявних космічних фото-знімків) з боку землеволодіння 8000000000:90:075:0027 було перенесено огорожу (збільшено площу земельної ділянки на 0,0158 га) таким чином, що вона частково закрила фасад з боку озера для землеволодіння 8000000000:90:075:0053, перекривши доступ до вигрібної ями.

Актом Державної екологічної інспекції столичного округу №45 від 14.02.2020, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) та проведеного на підставі скарги позивача, встановлено, що членом СТ «Південне» ОСОБА_2 облаштовано паркан на території прибережної захисної смуги озера Мартишів, а саме на відстані 9-11 м від урізу води; площа самовільно зайнятої ділянки становить 246,45 кв.м. на території прибережної захисної смуги озера Мартишів.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих приписах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, а також неодноразово була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц , від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц , від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Отже, позивач зобов`язаний був довести факт самочинності будівництва, порушення його прав як власника суміжної земельної ділянки та обґрунтованості захисту його прав лише у такий спосіб як знесення.

Відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 638/6655/16-ц

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просила зобов`язати відповідача усунути перешкоди шляхом знесення самочинно встановленої огорожі.

Водночас, позивачем не обґрунтовано, яка саме частина паркану та в який спосіб має бути знесена, для відновлення її порушеного права.

Висновку експерта матеріали справи не містять, та в суді першої інстанції клопотання про проведення відповідної експертизи позивачем заявлено не було.

Разом із тим, саме висновком експерта має бути встановлено в якій частині створено перешкоди позивачу у користуванні каналізаційним колодязем (вигрібної ями), та чи не вплине знесення частини паркану на конструкцію його іншої частини.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги є недоведеними, вони ґрунтується на доказах, які є неповними та недостатніми для задоволення пред`явлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги щодо сумнівів в чинності договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.06.2019 року, за яким ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку, посилання на те, що підпис в договорі про надання правової допомоги не належить ОСОБА_1 , позивач не підписувала технічне завдання на виконання робіт від 13.11.2019 року є надуманими та безпідставними. Крім того, вказані обставини не є предметом даної справи.

Доводи апелянта про те, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки останній, відповідно до договору купівлі-продажу від 17.12.2021 року, продав садовий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою АДРЕСА_4 , судом відхиляються. До суду із позовом ОСОБА_1 звернулась в червні 2020 року, тобто на момент пред`явлення позову ОСОБА_2 володів вищевказаною земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції не в повній мірі досліджено усі обставини, неправильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового про задоволення позову.

Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2022 року скасувати, постановити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач

Судді