Рішення

від 06.06.2024 по справі 260/2037/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 червня 2024 року м. Ужгород№ 260/2037/22 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Луцович М.М.

при секретарі судового засідання - Пішта І.І.

та осіб, що беруть участь у справі:

представник позивача Колотуха І.О.,

представник відповідача 1 не з`явився,

представник відповідача 2 не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Озерний край Кунігунди» (вул. Озерна, буд. 29, смт Солотвино, Тячівський район, Закарпатська область, 90575, код ЄДРПОУ 43526204) до Виконавчого комітету Солотвинської селищної ради (вул. Харківська, буд. 1, смт Солотвино, Тячівський район, Закарпатська область, 90575, код ЄДРПОУ 35795853), комунального підприємства «Екосолотвино» (вул. Харківська, буд. 1, смт Солотвино, Тячівський район, Закарпатська область, 90575, код ЄДРПОУ 38410845) про визнання протиправним та нечинним п. 2 рішення №34 від 01.06.2022 року,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Озерний край Кунігунди» звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Виконавчого комітету Солотвинської селищної ради, комунального підприємства «Екосолотвино», в якому просить: пункт 2 рішення виконавчого комітету Солотвинської селищної ради № 34 від 01 червня 2022 року, - визнати протиправним та нечинним.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що є орендарем земельної ділянки площею 0,9006га з кадастровим номером 2124455900:02:003:1328, за адресою вул. Озерна, б/н, смт. Солотвино, Тячівського району Закарпатської області. Строк оренди на 25 років до 15.10.2045. Позивач вказує, що ділянка орендаря-позивача розташована, як вказано у витягу з державного реєстру речових прав, над шахтарськими виробками, пустотами, глибиною 20-30 метрів, що може призвести до просідання ґрунту та породи. Саме через такі просідання ґрунту, антропогенного походження, виникають так звані солоні озера, які не мають відношення до об`єктів водного фонду, а є затопленими соляними шахтами. Саме через це вода в таких соляних шахтах насичується сіллю з шахтарських виробок і має лікувальні властивості. Як ділянка позивача, так і сусідні ділянки, частково то потрапляють під воду, то осушуються водами з затоплених шахт, що доказово видно з технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки, яка пройшла екстериторіальне погодження в органах Держгеокадастру та не потребувала додаткового погодження в органах Водного фонду, оскільки такий об`єкт не відноситься до водного фонду та не має прибережних захисних смуг. Крім того, зазначає, що у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено повноважень виконавчого комітету органу місцевого самоврядування приймати рішення про самовільне без відповідного рішення суду знесення огорож та інших споруд, які були законно побудовані на земельній ділянці особи, що використовує таку на законних підставах.

З огляду на вказане, позивач вважає оспорюваний пункт № 2 рішення виконавчого комітету Солотвинської селищної ради № 34 від 01 червня 2022 року протиправним, направленим на перешкоджання підприємницької діяльності позивача та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року задоволено клопотання представника позивача про забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі за позовною заявою ТОВ «Озерний край Кунігунди» до Виконавчого комітету Солотвинської селищної ради, комунального підприємства «Екосолотвино» про визнання протиправним та нечинним п. 2 рішення №34 від 01.06.2022 року. Заборонено працівникам комунального підприємства «Екосолотвино» Солотвинської селищної ради, та іншим підрозділам, установам та підприємствам Солотвинської селищної ради демонтувати огорожі та інші конструкції, що розташовані на земельній ділянці за кадастровим номером 2124455900:02:003:1328, за адресою вул. Озерна, б/н, смт. Солотвино, Тячівського району Закарпатської області, що перебуває у користуванні позивача на праві оренди - до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 260/2037/22.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

23 січня 2023 року від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої просить: пункт 2 рішення виконавчого комітету Солотвинської селищної ради № 34 від 01 червня 2022 року визнати протиправним та нечинним; заборонити Солотвинській селищній раді та комунальному підприємству «Екосолотвино» Солотвинської селищної ради демонтувати огорожі або інші конструкції, будівлі, споруди, що знаходяться у власності чи користуванні TOB «Озерний край Кунігунди» по вул. Озерна, 29, смт Солотвино Тячівського району, біля штучної водойми (затоплена шахта).

Відповідачі відзив на позовну заяву не подавали. Судом вжито достатніх заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано достатній строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив такі задовольнити.

Представники відповідачів 1,2 у судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно з статтею 205 частини 2 пункту 3 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що товариство з обмеженою відповідальністю «Озерний край Кунігунди» є орендарем земельної ділянки площею 0,9006 га з кадастровим номером 2124455900:02:003:1328 за адресою вул. Озерна, б/н, смт Солотвино Тячівського району Закарпатської області згідно договору оренди землі від 15.10.2020, укладеного між Солотвинською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Озерний край Кунігунди» строком до 15.10.2045 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, а.с.18).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, позивач є власником будинку відпочинку, загальною площею 41,7 кв.м., який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 2124455900:02:003:1328 (а.с.31).

Виконавчим комітетом Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області прийнято рішення №34 від 01 червня 2022 року «Про забезпечення безперешкодного і безоплатного доступу громадян до узбережжя водних об`єктів для загального водокористування», пунктом 2 якого передбачено демонтаж огорож або інших конструкцій у прибережних захисних смугах, що перешкоджають доступу громадян до узбережжя водних об`єктів для загального водокористування (а.с.8).

Вважаючи п. 2 рішення відповідача 1 №34 від 01 червня 2022 року протиправним та таким, що породжує негативні наслідки для позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 47 Водного кодексу України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на прогулянкових суднах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об`єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об`єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони життя і здоров`я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські ради за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інших державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об`єктах, розташованих на їх території. Забороняється обмеження загального водокористування, у тому числі обмеження купання та плавання на прогулянкових суднах, любительського і спортивного рибальства, причалювання до берега у світлу пору доби у зв`язку з перебуванням земельних ділянок прибережних захисних смуг (пляжної зони) у користуванні юридичних або фізичних осіб, крім випадків, передбачених законом.

Місцеві ради зобов`язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування.

На водних об`єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об`єкт в оренду.

Водокористувач, який узяв водний об`єкт у користування на умовах оренди, зобов`язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про встановлені обмеження загального водокористування на водному об`єкті, наданому в оренду.

Якщо водокористувачем або відповідною радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень.

Згідно ст. 88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів;

для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Громадянам забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані:

гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди;

об`єкти підвищеної небезпеки;

пансіонати, об`єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та на провадження відповідної діяльності;

об`єкти природно-заповідного фонду, об`єкти культурної спадщини.

Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об`єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні юридичних або фізичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

У разі надання права користування пляжною зоною користувачі зобов`язані забезпечити безперешкодний та безоплатний прохід вздовж берега моря, морської затоки чи лиману. Обмеження у будь-який спосіб проходу вздовж берега моря, морської затоки чи лиману в межах пляжної зони чи справляння за нього плати є підставою для припинення права користування пляжною зоною за рішенням суду.

У межах населених пунктів місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування виділяються та облаштовуються пляжні зони для безперешкодного та безоплатного користування.

На островах встановлюється режим обмеженої господарської діяльності, передбачений для прибережних захисних смуг.

Режим використання об`єктів і територій природно-заповідного фонду, розташованих у межах прибережної смуги морів та навколо морських заток і лиманів, регулюється Законом України "Про природно-заповідний фонд України".

Згідно статті 60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту.

У межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані:

гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди;

об`єкти підвищеної небезпеки;

пансіонати, об`єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності;

об`єкти природно-заповідного фонду, об`єкти культурної спадщини.

Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об`єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

Відповідно до ч.1, 2 статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів;

ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Для створення сприятливого режиму вздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водних об`єктів встановлюються водоохоронні зони, межі яких зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях. Відомості про межі водоохоронних зон вносяться до Державного земельного кадастру.

Згідно ч. 1, 4, 5 статті 61 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом. У прибережних захисних смугах забороняється влаштування огорож або інших конструкцій, що перешкоджають доступу громадян до берегів річок, водойм та островів, крім випадків, передбачених законом. Такі огорожі або інші конструкції демонтуються їхніми власниками протягом десяти днів після одержання письмової вимоги місцевої державної адміністрації чи виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради. У разі невиконання такої вимоги зазначені огорожі або інші конструкції демонтуються за рішеннями місцевої державної адміністрації чи виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради. Видатки відповідного місцевого бюджету, пов`язані з демонтажем зазначених огорож або інших конструкцій, відшкодовуються їхніми власниками. У разі якщо неможливо встановити власника огорожі або інших конструкцій чи особу, за рішенням якої вони були встановлені, оплата робіт, пов`язаних із демонтажем, покладається на особу, у користуванні якої перебуває земельна ділянка, на якій встановлена огорожа або інші конструкції.

Статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено надання виконавчим органам сільських, селищних, міських рад та місцевим держаним адміністраціям повноважень, зокрема, здійснення контролю за забезпеченням безперешкодного і безоплатного доступу громадян до узбережжя водних об`єктів та островів для загального водокористування відповідно до закону.

З урахуванням вказаних положень відповідачем прийнято рішення №34 від 01 червня 2022 року «Про забезпечення безперешкодного і безоплатного доступу громадян до узбережжя водних об`єктів для загального водокористування», пунктом 2 якого передбачено демонтаж огорож або інших конструкцій у прибережних захисних смугах, що перешкоджають доступу громадян до узбережжя водних об`єктів для загального водокористування, яке на думку відповідача є підставою для знесення огорож та інших конструкцій, розташованих площею на земельній ділянці з кадастровим номером 2124455900:02:003:1328, яку орендує позивач.

Позивач натомість вказує на порушення вищевказаним рішенням своїх прав.

Однак, суд вказує, що згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) земельна ділянка площею 0,9006га з кадастровим номером 2124455900:02:003:1328 пересікає затоплену сольову шахту. Дана затоплена сольова шахта антропогенного походження. Утворилася 1902 року внаслідок просадження на 20 м щойно відкритої соляної копальні «Кунікунда». Затоплена сольова шахта не є водним об`єктом загальнодержавного і місцевого значення згідно ст. 5 Водною кодексу України та не входить у склад земель водного фонду згідно ст. 58 Земельного кодексу України. Встановлення прибережної захисної смуги не передбачено.

Тобто з технічної документації вбачається, що затоплена сольова шахта, яку пересікає земельна ділянка з кадастровим номером 2124455900:02:003:1328, не є водним об`єктом загальнодержавного і місцевого значення та встановлення прибережної захисної смуги не передбачено.

Разом з цим, зі змісту рішення №34 від 01 червня 2022 року «Про забезпечення безперешкодного і безоплатного доступу громадян до узбережжя водних об`єктів для загального водокористування» вбачається, що відповідачем вирішено демонтувати огорожі або інші конструкції саме у прибережних захисних смугах, що перешкоджають доступу громадян до узбережжя водних об`єктів для загального користування.

Отже, судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2124455900:02:003:1328, яка перебуває у користуванні позивача на підставі договору оренди, не є прибережною захисною смугою, а тому вимоги рішення №34 від 01 червня 2022 року «Про забезпечення безперешкодного і безоплатного доступу громадян до узбережжя водних об`єктів для загального водокористування» не поширюються на вказану територію.

При цьому позивач у позові сам наголошує на тому, що земельна ділянка з кадастровим номером 2124455900:02:003:1328, яку орендує позивач не є прибережною захисною смугою, а відповідачем не заперечується вказана обставина.

З огляду на вказане, суд приходить висновку, що рішення №34 від 01 червня 2022 року «Про забезпечення безперешкодного і безоплатного доступу громадян до узбережжя водних об`єктів для загального водокористування» не може слугувати підставою для демонтажу огорож або інших конструкцій у межах земельної ділянки з кадастровим номером 2124455900:02:003:1328, а тому таке рішення жодним чином не порушує права позивача.

Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 6 частини 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову питання розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 241-246, 250, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Озерний край Кунігунди» (вул. Озерна, буд. 29, смт Солотвино, Тячівський район, Закарпатська область, 90575, код ЄДРПОУ 43526204) до Виконавчого комітету Солотвинської селищної ради (вул. Харківська, буд. 1, смт Солотвино, Тячівський район, Закарпатська область, 90575, код ЄДРПОУ 35795853), комунального підприємства «Екосолотвино» (вул. Харківська, буд. 1, смт Солотвино, Тячівський район, Закарпатська область, 90575, код ЄДРПОУ 38410845) про визнання протиправним та нечинним п. 2 рішення №34 від 01.06.2022 року відмовити.

2. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяМ.М. Луцович

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 17.06.2024 року.