Постанова

від 20.06.2024 по справі 910/1779/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1779/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.

та представників

Позивача за первісним позовом: Фурман Р.В.

Відповідача -1: не з?явився

Відповідача -2: не з?явився

Відповідача -3: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024

(головуючий суддя - Шапран В.В., судді - Буравльов С.І., Андрієнко В.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023

(суддя - Бондарчук В.В.)

у справі №910/1779/23

за позовом Акціонерного товариства «Банк Альянс»

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма "Роздольне»; 2) ОСОБА_3 ; 3) ОСОБА_2

про стягнення заборгованості,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Роздольне»

до Акціонерного товариства «Банк Альянс»

про визнання додаткової угоди укладеною,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Акціонерне товариство «Банк Альянс» (далі - АТ «Банк Альянс», позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Роздольне» (далі - ТОВ«Агрофірма «Роздольне», відповідач - 1), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , відповідач - 2) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач-3) про солідарне стягнення заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №21-242/ЮК від 12.11.2021 у загальному розмірі 11 980 841,23 грн, з яких: 10 500 000,00 грн - заборгованість по кредиту та 1 480 841,23 грн - заборгованість по процентах.

2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ «Агрофірма «Роздольне» зобов`язань за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №21-242/ЮК від 12.11.2021 щодо своєчасного та повного повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитними коштами.

3. ТОВ «Агрофірма «Роздольне» звернулось до суду з зустрічною позовною заявою з вимогами до АТ «Банк Альянс» про визнання укладеною додаткової угоди до договору про відкриття відновлювальною кредитної лінії №21-242/ЮК від 12.11.2021 у редакції, викладеній у прохальній частині зустрічного позову.

4. Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані настанням для ТОВ «Агрофірма «Роздольне» засвідчених належним чином форс-мажорних обставин, внаслідок яких виконання зобов`язань, передбачених положеннями п. п. 4.6 та 4.10 кредитного договору, відтерміновується до закінчення дії форс-мажору. У зв`язку з цим, внесення відповідних змін до укладеного договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії щодо зміни строку повернення кредиту та сплати процентів є необхідною мірою для врегулювання правовідносин між сторонами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024, первісний позов задоволено повністю, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

6. Рішення мотивовано тим, що відповідач-1 порушив умови договору щодо повернення кредиту та сплати процентів, отже, наявні підстави для стягнення заборгованості, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є поручителями перед банком за виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, суд зробив висновок, що відповідачі - 2, 3 солідарно відповідають перед позивачем, за неналежне виконання умов кредитного договору. Задовольняючи первісний позов, судами враховано, що умовами кредитного договору сторони погодили звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання будь-якого з положень договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, що знаходяться поза сферою контролю невиконуючої сторони. Однак, умовами договору не передбачено відстрочення виконання основного зобов`язання до закінчення дії форс-мажорних обставин.

7. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суди зазначили, що внесення відповідних змін до кредитного договору є можливим лише за згодою сторін, сторони не досягли такої згоди, водночас, умовами кредитного договору сторонами передбачено, що у разі настання-форс мажорних обставин сторона звільнюється від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань, однак умовами договору не передбачено право однієї зі сторін, яка зазнала впливу форс-мажорних обставин, ініціювати внесення змін до договору щодо продовження строку виконання зобов`язання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

8. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

9. У касаційній скарзі скаржник, посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та зазначає, що суди розглянувши справу по суті заявлених вимог, не надали належної правової оцінки обставинам щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі, до вирішення справи № 761/41330/23 про розірвання договору поруки, укладеного між позивачем, відповідачем- 1 та скаржником, тоді як вирішення спору у справі № 761/41330/23 може вплинути на результат розгляду справи № 910/1779/23, до того ж суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 204/6085/20, від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18.

10. Крім того, скаржник посилаючись на п. 2 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що наявні підстави для відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20, та вказує на те, що скаржник є фізичною особою не підприємцем, а тому, спір про стягнення заборгованості за договором поруки, укладеним в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, необхідно розглядати у порядку цивільного судочинства.

11. Посилаючись на п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вказує, що відсутній правовий висновок Верховного Суду, щодо питання відтермінування виконання зобов`язань боржником до закінчення дії форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили).

12. Також скаржник, посилаючись на п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано відхилено клопотання про зупинення провадження у справі, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України, є підставою для скасування судових рішень, крім того, скаржник посилаючись на п. 6 ч. 1 ст. 310 ГПК України, зазначає, що суди розглянули справу з порушенням правил інстанційної підсудності, оскільки, спір підлягав вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

13. Позивач за первісним позовом у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас, вказуючи на законність і обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

14. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 12.11.2021 між АТ «Банк Альянс» (банк/кредитор) та ТОВ «Агрофірма «Роздольне» (позичальник) укладений договір №21-242/ЮК про відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до п. 1.1 якого кредитор надає позичальнику кредит на наступних умовах:

- ліміт кредитної лінії, валюта кредитування: 10500000,00 грн;

- кінцевий термін повернення заборгованості: 11.11.2022;

- графік зменшення ліміту кредитування: визначений у додатку №1 до цього договору;

- ціль кредитування: поповнення обігових коштів, фінансування господарської діяльності;

- процентна ставка: 17,00% процентів річних;

- тип процентної ставки: фіксована;

- комісії: 1,0% від суми встановленого ліміту одноразово до видачі кредитних коштів.

15. Згідно з п. 1.2 договору розмір процентної ставки за користування кредитом може збільшуватися в порядку та у випадках, передбачених цим договором (п. 1.2.1) або може змінюватися (збільшуватися або зменшуватися) на підставі додаткових угод (договорів про внесення змін та/або доповнень) до цього договору, що укладаються у порядку, передбаченому п. 1.4 договору.

16. Відповідно до п. 1.2.1 договору в разі порушення строків повернення кредиту (у тому числі його частини згідно графіку зменшення ліміту кредитування), що передбачені цим договором, процентна ставка за користування кредитом/кредитними коштами встановлюється у розмірі 25% річних і нараховується виключно на прострочену суму кредиту, починаючи з дня виникнення такого порушення та закінчуючи днем погашення простроченої суми кредиту (день погашення простроченої суми кредиту не враховується). Такий розмір процентної ставки є іншим розміром процентів (ст. 625 Цивільного кодексу України), що встановлений цим договором, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання по поверненню кредиту та або його частини (в т. ч. після настання кінцевого терміну повернення заборгованості відповідно до п. 1.3 договору, який погоджений сторонами).

17. Пунктом 1.2.2 договору сторони погодили, що з урахуванням ст. 212 Цивільного кодексу України, у випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником всіх разом або будь-якої із умов/зобов`язання, передбачених п. п.: 1.5 та/або 3.6 та/або 3.7, пп.: 7.1.7 та/або 7.1.11 цього договору, починаючи із наступного дня з дати невиконання та/або неналежного виконання позичальником такої (таких) умови/зобов`язання та до дати повного і належного виконання такої (таких) умови/зобов`язання, процентна ставка за користування кредитом/кредитними коштами збільшується на 4% відносно процентної ставки, діючої на дату відповідного (них) порушення (нь) і нараховується на суму отриманого кредиту. Нарахування передбачених цим пунктом процентів за користування кредитом здійснюється кредитором одноосібно та не потребує будь-якого погодження позичальником. Сторони усвідомлюють та підтверджують, що встановлення та/або збільшення, вказаної у п. п. 1.2.1, 1.2.2 розміру процентної ставки не є зміною умов цього договору та/або зміною процентної ставки за цим договором, що здійснюється кредитором в односторонньому порядку, і відповідно, не потребує укладення окремого договору про внесення змін до цього договору.

18. Пунктом 1.3 договору передбачено, що кінцевим терміном повернення заборгованості за цим договором є дата, зазначена у п. 1.1 цього договору.

19. Відповідно до п. 4.1 договору кредитор надає позичальнику кредит однією сумою або окремими частинами на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості повернення, повернення та плати за користування. Кредит (транш) не може бути наданий в день, що згідно цього договору визначається як кінцевий термін повернення заборгованості. Кредит/транш за цим договором може бути наданий лише за умови відсутності ознак, передбачених п 6.2.7 цього договору, виконанням позичальником зобов`язання, передбаченого п. 2.1 цього договору та інших умов договору.

20. Погашення кредиту здійснюється відповідно до графіку зменшення ліміту кредитування, якщо графік не встановлений - відповідно до строків, визначених у п 1.1 цього договору, позичальник здійснює шляхом перерахування коштів на рахунок, зазначений у п. 1.1 договору. Якщо останній день для сплати кредиту/траншів припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то зазначені платежі повинні бути здійснені у перший робочий день, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем. У разі надходження платежів від позичальника у встановлені цим договором строки суми непогашених у строк платежів визнаються простроченими та наступного банківського дня перераховуються на рахунки простроченої заборгованості (п. 4.6 договору).

21. Згідно з п. п. 4.8 та 4.9 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманим кредитом, виходячи з процентної ставки у розмірі, визначеному у п. 1.1 договору. При розрахунку процентів використовується метод "факт/факт", враховуючи перший день надання та не враховуючи день погашення кредиту. Проценти нараховуються з моменту видачі кредиту до дати фактичного повернення кредиту за цим договором. У разі прострочення повернення заборгованості за кредитом проценти нараховуються також на суму простроченої заборгованості за кредитом за весь період прострочення до моменту її повного погашення.

22. Сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно у строк з 1-го по 5-те число місяця, наступного за звітним, в день, що є кінцевим терміном повернення заборгованості та/або у день остаточного повернення заборгованості та/або у день остаточного повернення кредитних коштів, на рахунок зазначений у п. 1.1 цього договору. Якщо дата сплати процентів за користування кредитом згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені в перший банківський день після вихідного або святкового дня. У випадку порушення позичальником встановлених цим пунктом договору строків сплати процентів сума несплачених в строк процентів вважається простроченою. Проценти, нараховані за останній період користування кредитом, сплачуються одночасно з погашенням кредиту (п. 4.10 договору).

23. Відповідно до п. 6.2.4 договору кредитор має право у виключних випадках за клопотанням позичальника вирішувати питання про продовження строку (-ів) повернення кредиту, сплати процентів.

24. Згідно з п. 7.2.1 договору позичальник має право порушувати перед кредитором питання про перенесення строків платежів за цим договором (строків повернення кредиту, зміни графіку зменшення ліміту кредитування, сплати процентів/комісій) у разі виникнення тимчасових фінансових або інших труднощів із незалежних від нього причин, пов`язаних з веденням господарської діяльності. Таке звернення повинно бути направлене банку у письмовій формі за 10 (десять) календарних днів до настання строку платежу із наданням документів, що об`єктивно підтверджують неможливість своєчасної сплати заборгованості.

25. Відповідно до п. 7.2.3 договору позичальник має право вносити пропозиції щодо зміни умов цього договору.

26. У п. 11.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання будь-якого із положень цього договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, що знаходяться поза сферою контролю невиконуючої сторони. Такі причини включають стихійне лихо, екстремальні погодні умови, пожежі, повені, бурі, землетруси, або військові дії, блокади, масові заворушення, терористичні акти, страйки, військові дії, громадянське безладдя, неплатоспроможність інших банків, через які здійснюють розрахунки клієнти банку та їх контрагенти, неплатоспроможність банків-кореспондентів банку, заборони або обмеження виконання договірних зобов`язань нормативного або ненормативного характеру з боку Національного банку України, інших органів влади і управління, а також інші обставини, які виникли після підписання цього договору в результаті дій (подій) непередбачуваного характеру, що знаходяться поза волею сторони, але не обмежується ними.

27. Про настання форс-мажорних обставин сторони мають інформувати одна одну невідкладно (п. 11.3 договору).

28. Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання позичальником прийнятих на себе зобов`язань за договором, в тому числі повного погашення позичальником заборгованості за кредитом, процентами, комісіями, неустойками, іншими платежами/сумами, що підлягають сплаті позичальником на користь кредитора за цим договором (п. 8.1).

29. Крім того, між сторонами правочину погоджено графік зниження ліміту кредитної лінії, який є додатком №1 до цього договору.

30. У забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії укладені також договори поруки.

31. 12.11.2021 між АТ «Банк Альянс» (банк), ТОВ «Агрофірма «Роздольне» (позичальник) та ОСОБА_3 (поручитель) укладений договір поруки №21-242/ЮК/П1.

32. Також, 12.11.2021 між АТ «Банк Альянс» (банк), ТОВ «Агрофірма «Роздольне» (позичальник) та ОСОБА_2 укладений договір поруки №21-242/ЮК/П2.

33. Відповідно до п. 1 вказаних договорів поручителі поручаються перед банком за виконання позичальником зобов`язань за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №21-242/ЮК від 12.11.2021, включаючи всі зміни та доповнення до нього (в т.ч., але не виключно й ті, що збільшують розмір основного зобов`язання), які будуть укладені у майбутньому між банком та позичальником.

34. У п. 2 договорів поруки сторони погодили, що порукою забезпечуються наступні зобов`язання позичальника, що випливають із кредитного договору: повернути отримані на умовах відновлювальної кредитної лінії кредитні кошти у розмірі 10500000,00 грн в порядку та на умовах, передбачених кредитним договором, у строки (погашення кредиту згідно додатку №1 до кредитного договору та не пізніше 11.11.2022 (включно), в т. ч. з урахуванням випадків дострокового погашення), передбачені кредитним договором; щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 17,00% річних, інші проценти, як це передбачено кредитним договором; сплатити будь-які комісії, передбачені кредитним договором; використати грошові кошти (кредит) на цілі, передбачені кредитним договором; у разі порушення умов кредитного договору сплатити неустойку, штраф, пеню у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором; відшкодувати збитки, втрати та іншу заборгованість, що можуть виникнути у банку у зв`язку з укладенням та виконанням кредитного договору, та які передбачені умовами кредитного договору; виконати інші зобов`язання позичальника, які випливають із кредитного договору.

35. Відповідно до п. 4 договорів поруки за виконання зобов`язань за кредитним договором поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники.

36. З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору №21-242/ЮК АТ «Банк Альянс» надав ТОВ «Агрофірма «Роздольне» кредитні кошти у розмірі 10 500 000,00 грн, що підтверджується меморіальними ордерами №2820 від 15.11.2021, №2887 від 16.11.2021 та №12141 від 17.11.2021, а також банківською випискою по рахунку відповідача-1.

37. ТОВ «Агрофірма «Роздольне» зобов`язання щодо погашення кредиту не виконало, грошові кошти згідно умов договору №21-242/ЮК про відкриття відновлювальної кредитної лінії не сплатило, внаслідок чого у відповідача-1 виникла заборгованість за кредитом у розмірі 10 500 000,00 грн та заборгованість зі сплати процентів у розмірі 1 480 841,23 грн.

38. 25.10.2022 банк надіслав на адреси ТОВ «Агрофірма «Роздольне», як боржника, а також поручителям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 листи-вимоги від 24.10.2022 про усунення порушення, у яких просив сплатити суму простроченої заборгованості за кредитом та процентами. Проте, вказані вимоги залишені відповідачами без задоволення.

39. 05.01.2023 ТОВ «Агрофірма «Роздольне» звернулося до АТ «Банк Альянс» з заявою про настання форс-мажору внаслідок військової агресії російської федерації проти України та про неможливість виконання зобов`язань в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування. У зв`язку з цим відповідач-1 просив банк зупинити нарахування відсотків за користування кредитом на період дії воєнного стану та здійснити перерахунок заборгованості за вже нарахованими процентами, відстрочити сплату суми основного боргу та перенести кінцевий строк повернення заборгованості за кредитним договором на відповідну дату року, наступного за роком припинення (скасування) воєнного стану, а також на час воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування звільнити позичальника від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договором.

40. Позивач за первісним позовом у відповідь на заяву відповідача - 1, листом за вих. №05/1305 від 22.05.2023, запропонував наступні умови щодо повернення до добровільного врегулювання погашення кредиту:

- визнати поточну заборгованість у розмірі суми кредиту та нарахованих процентів на дату підписання змін до кредитного договору;

- встановити процентну ставку за користування кредитними коштами у розмірі 1% річних на суму поточної заборгованості з дати внесення змін до кредитного договору;

- продовжити строк дії кредитного договору до 18.09.2023;

- ТОВ «Агрофірма «Роздольне» відшкодовує банку 50% судового збору у розмірі 89 856,31 грн до моменту внесення змін до кредитного договору.

41. 01.06.2023 ТОВ «Агрофірма «Роздольне» надіслало на адресу банку лист з проханням розстрочити виконання грошового зобов`язання за кредитним договором на умовах, викладених у додатковій угоді, проект якої додавався до вказаного листа. Проте, банк відповіді на вказаний лист не надав.

42. Крім того, 06.06.2023 Торгово-промислова палата України сертифікатом №3100-23-2690 засвідчила ТОВ «Агрофірма «Роздольне» форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо обов`язку (зобов`язання) належним чином виконувати умови договору, передбачені п. 4.6 та п. 4.10, у термін до 11.11.2022, укладеного з АТ «Банк Альянс», які унеможливили його виконання в зазначений строк.

43. 09.06.2023 відповідач-1 направив на адресу банку сертифікат Торгово-промислової палати України від 06.06.2023.

44. Зважаючи на неналежне виконання ТОВ «Агрофірма «Роздольне» зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів, АТ «Банк Альянс» звернувся з даним позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості по кредиту у сумі 10 500 000,00 грн та заборгованості зі сплати процентів у сумі 1 480 841,23 грн.

45. ТОВ «Агрофірма «Роздольне», звернулося до суду з зустрічним позовом до банку про визнання укладеною додаткової угоди до договору відновлювальної кредитної лінії №21-242/ЮК від 12.11.2021 у редакції, викладеній у прохальній частині зустрічної позовної заяви.

Позиція Верховного Суду

46. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача за первісним позовом та відповідача -3 , дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою щодо підстави, передбаченої у п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно закрити, а щодо підстав передбачених п.п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишити без задоволення, виходячи з такого.

47. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

48. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

49. Предметом спору у справі за первісним позовом є стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника та поручителів. За зустрічним позовом предметом спору є вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до кредитного договору, якою визначено відтермінування виконання зобов`язань за кредитним договором, у зв?язку з настанням форс-мажорних обставин.

50. Відповідно до п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

51. В ч. 1 статті 526 Цивільний кодекс України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

52. Згідно із ч. 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

53. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

54. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

55. Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

56. Як вказувалось між позивачем за первісним позовом та відповідачем- 1 виникли кредитні правовідносини, на підставі укладеного сторонами кредитного договору, за яким позивач за первісним позовом надав відповідачу-1 кредитні кошти у розмірі 10 500 000,00 грн, із строком користування до 11.11.2022.

57. Згідно з частинами 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

58. Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

59. Згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України у разі, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

60. Відповідно до статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

61. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

62. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

63. Водночас, за змістом ч. 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

64. Відповідно до положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

65. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

66. Судами встановлено, що відповідачем-1 не повернуто кредитні кошти та не сплачено відсотки нараховані за користування кредитом, передбачені договором, отже, суди зробили обґрунтовані висновки про наявність підстав для стягнення заборгованості по кредиту та відсотках з відповідача - 1 та поручителів.

67. Судами відхилено доводи відповідача - 1 щодо настання форс- мажорних обставин, за яких є підстави для відтермінування виконання основного зобов`язання, так, суди зазначили, що умовами договору погоджено звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань внаслідок форс- мажорних обставин, тоді як, договором не передбачено відстрочення виконання основного зобов?язання до закінчення дії форс мажорних обставин.

68. Таким чином, суди зробили правильні висновки про наявність підстав для задоволення первісного позову.

69. Щодо зустрічного позову про визнання укладеною додаткової угоди, якою відтерміновано виконання зобов`язань за кредитним договором, суди вказали на відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, зважаючи на наступне.

70. За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

71. Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1).

72. Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

73. Так, умовами кредитного договору встановлено, що кредитор має право у виключних випадках за клопотанням позичальника вирішувати питання про продовження строку (-ів) повернення кредиту, сплати процентів (п. 6.2.4 кредитного договору).

74. Згідно із п. 7.2.1. кредитного договору позичальник має право порушувати перед кредитором питання про перенесення строків платежів за цим договором (строків повернення кредиту, зміни графіку зменшення ліміту кредитування, сплати процентів/комісій) у разі виникнення тимчасових фінансових або інших труднощів з незалежних від нього причин, пов`язаних з веденням господарської діяльності. Таке звернення повинно бути направлене банку в письмовій формі за 10 (десять) календарних днів до настання строку платежу з наданням документів, що об`єктивно підтверджують неможливість своєчасної сплати заборгованості.

75. У відповідності до п. 7.2.3 договору позичальник має право вносити пропозиції щодо зміни умов цього договору.

76. Судами встановлено, що сторони не досягли згоди щодо внесення змін до договору кредиту, в редакції запропонованій позивачем за зустрічним позовом, тоді як, внесення відповідних змін до кредитного договору є можливим лише за згодою сторін, до того ж, як вказувалось, підтвердження форс-мажорних обставин може бути підставою для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань, а не для примусового внесення змін до відповідного договору. Отже, суди відмовили у задоволенні зустрічного позову.

77. Касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

78. Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

79. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

80. У касаційній скарзі скаржник, посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та зазначає, що суди розглянувши справу по суті заявлених вимог, не надали належної правової оцінки обставинам щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі, до вирішення справи № 761/41330/23 про розірвання договору поруки, укладеного між позивачем, відповідачем- 1 та скаржником, тоді як вирішення спору у справі № 761/41330/23 може вплинути на результат розгляду справи № 910/1779/23, до того ж суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 204/6085/20, від16.12.2021 у справі № 910/7103/21, від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18, щодо можливості повернення на стадію підготовчого провадження, за наявності невирішеного питання, що призводить до порушення прав сторони.

81. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

82. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

83. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні правовідносини).

84. Водночас, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

85. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

86. До того ж алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

87. З урахуванням вищезазначеного, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження визначеної у п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, з огляду на таке.

88. Як вбачається з судових рішень у справах № 910/7103/21, №204/6085/20, № 916/2421/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, у вказаних справах Верховний Суд виклав таку правову позицію: «суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті».

89. Скаржник вважає, що обставинами для повернення суду на стадію підготовчого засідання в даному випадку є наявність підстав для зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, до розгляду справі № 761/41330/23 за позовом ОСОБА_2 до АТ «Банк Альянс» про розірвання договору поруки № 21-242/ЮК/П2 від 12.11.2021. Скаржник вважає, що судове рішення у справі № № 761/41330/23 буде мати значення для вирішення справи, що розглядається.

90. Судами надавалась оцінка вказаним доводам скаржника і суди правильно зазначили, що зважаючи на імперативні приписи ч. 3 ст. 195 ГПК України, провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини 1 статті 227 та пунктом 1 частини 1 статті 228 цього Кодексу, тоді як ОСОБА_2 просить зупинити провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

91. Крім того, суди обґрунтовано зазначили, що суд першої інстанції може повернутися до стадії підготовчого провадження лише якщо не вирішено важливе питання, яке існувало на момент підготовчого провадження, але не було враховано або замовчувано. Проте, у справі, що розглядається, підстава для зупинення провадження не існувала станом на час проведення судом підготовчого провадження, клопотання про зупинення провадження було подане лише 11.12.2023 під час розгляду даної справи по суті, тобто в день прийняття рішення у справі.

92. Крім того, судами вірно зазначено, що у вказаних скаржником справах № 910/7103/21, №204/6085/20, № 916/2421/18 питання щодо повернення до стадії підготовчого провадження вирішувалось за різних процесуальних обставин, так у справі №204/6085/20 розглядалося питання повернення до стадії підготовчого провадження з метою зміни предмету позову, а не зупинення провадження у справі, у справі №910/7103/21 розглядалося питання повернення в підготовче засідання з метою розгляду заяви про залишення позову без розгляду, у справі №916/2421/18 розглядалося питання повернення в підготовче засідання з метою заміни неналежного відповідача у справі, а тому безпідставним є посилання скаржника на зазначені правові висновки Верховного Суду, у вказаних справах.

93. Зважаючи на вищезазначене касаційний суд вважає безпідставними доводи скаржника про порушення судами процесуальних положень, з посиланням на неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених Судом у вказаних справах, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень, у зв?язку з неврахуванням правових висновків, викладених Судом у справах № 910/7103/21, №204/6085/20, № 916/2421/18

94. Крім того, скаржник посилаючись на п. 2 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що наявні підстави для відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20, яку застосовано апеляційним судом, до того ж скаржник вказує на те, що є фізичною особою не підприємцем, а тому, спір про стягнення заборгованості за договором поруки, укладеним в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства.

95. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

96. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

97. Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики.

98. Таким чином, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

99. Верховний Суд зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

100. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

101. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

102. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

103. З викладеного убачається, що для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи застосовані в цих рішеннях мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існування невідповідності критерію «якість закону» законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

104. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

105. Як вбачається з тексту постанови апеляційного суду, суд апеляційної інстанції застосовуючи процесуальні норми, врахував в тому числі правовий висновок Верховного Суду у справі № 234/11607/20 про те, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

106. Тобто у вказаному висновку Верховного Суду у справі № 234/11607/20 не викладено порядку застосування якоїсь конкретної норми процесуального права, у висновку визначено загальні принципи, які необхідно враховувати судам при застосуванні процесуальних положень. Тоді як, скаржником не зазначено яку ж саме процесуальну норму неправильно застосовано судами.

107. Зазначаючи про порушення судами норм процесуального права, скаржник лише вказує на те, що є фізичною особою не підприємцем, а тому, спір про стягнення заборгованості за договором поруки, укладеним в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства.

108. Водночас, як вбачається з судових рішень, суди з урахуванням положень ст. 20 ГПК України, правильно зазначили, що спір у справі виник між юридичними особами про стягнення заборгованості за кредитним договором, тому у разі, якщо спір виникає між двома юридичними особами (зокрема, кредитором і позичальником) в тому числі і щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання (зокрема, договір поруки) і сторонами забезпечення зобов`язання є юридична особа і фізична особа без статусу підприємця, то це не зумовлює автоматичне віднесення такого спору до цивільної юрисдикції, оскільки для визначення юрисдикції застосовуються інші правила, які передбачені у п.п. 1 та 15 ч. 1 ст. 20 ГПК України.

109. Отже, скаржником не обґрунтовано належним чином наявність підстав для відступу від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у справі № 234/11607/20, касаційний суд не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного у вказаній постанові, таким чином наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені п. 2 ч.2 ст. 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.

110. Крім того, скаржник посилаючись на п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує, що відсутній правовий висновок Верховного Суду, щодо питання відтермінування виконання зобов`язань боржником до закінчення дії обставин форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили).

111. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

112. Також у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

113. Проаналізувавши доводи, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, відповідно до п. 3 ч. 2 статті 287 ГПК України, Суд зазначає таке.

114. Так, Верховний Суд аналізував окремі аспекти, пов`язані з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), зокрема щодо тягаря доказування наявності непереборної сили, предмета (обсягу) доказування, відсутності у форс-мажорних обставин преюдиційного характеру, повідомлення іншої сторони про форс-мажор, наслідків неповідомлення або несвоєчасності такого повідомлення.

115. Суд зазначав, ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).

116. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

117. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

118. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

119. Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

120. Аналогічні висновки щодо форс-мажорних обставин, викладено в постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 911/2635/22, від 08.02.2024 - № 911/1786/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22.

121. Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

122. Водночас, сертифікат ТПП не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставин форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 25.11.2021 у справі №905/55/21). До того ж, саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах справи доказах встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку, такий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22.

123. Таким чином, касаційний суд неодноразово викладав правові висновки щодо форс - мажорних обставин.

124. Судами у справі встановлено, що 06.06.2023 Торгово-промислова палата України сертифікатом №3100-23-2690 засвідчила ТОВ «Агрофірма «Роздольне» форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо обов`язку (зобов`язання) належним чином виконувати умови договору, передбачені п. 4.6 та п. 4.10, у термін до 11.11.2022, укладеного з АТ «Банк Альянс», які унеможливили його виконання в зазначений строк. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 24.02.2024, дата закінчення - тривають станом на 06.06.2023. Виникнення вказаних обставин спричинено внаслідок військової агресії російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану; проведення бойових (воєнних) дій та перебування в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) території Херсонської області, Каланчацький район, Каланчацької сільської ради; захоплення майна ТОВ «Агрофірма «Роздольне», яке розташоване у с. Роздольне Каланчацької ОТГ Скадовського району Херсонської області, внаслідок чого товариство позбавлене можливості здійснювати господарську діяльність.

125. Судами досліджено умови кредитного договору та встановлено, що сторонами погоджено звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання будь-якого з положень кредитного договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, що знаходяться поза сферою контролю невиконуючої сторони. Водночас, умовами договору не передбачено відстрочення виконання основного зобов`язання до закінчення дії форс-мажорних обставин, підтвердження форс-мажорних обставин може бути підставою для звільнення лише від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань. А тому суди вказали на безпідставність доводів відповідачів щодо наявності форс - мажорних обставин, за яких можливе відтермінування у часі, до закінчення дії (скасування) воєнного стану в Україні, сплати заборгованості по кредиту та процентах.

126. Таким чином, касаційний суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання відтермінування виконання зобов`язання, зважаючи на форс -мажорні обставини. Вказані правові висновки наведені у цій постанові. Судові рішення у справі прийнято з дотриманням таких висновків.

127. Пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

128. Таким чином, зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки, касаційним судом встановлено, що Верховний Суд, викладав правові висновки щодо питання доведення форс - мажорних обставин, отже, колегія суддів, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу, вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в частині підстави, передбаченої п.3 ч. 2 статті 287 ГПК України.

129.Також скаржник, посилаючись на п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано відхилено клопотання про зупинення провадження у справі, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України, є підставою для скасування судових рішень, крім того, скаржник посилаючись на п. 6 ч. 1 ст. 310 ГПК України, зазначає, що суди розглянули справу з порушенням правил інстанційної підсудності, оскільки, спір підлягав вирішенню у порядку цивільного судочинства.

130. Відповідно до частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

131. Як вказувалось у цій постанові, питання щодо наявності/відсутності підстав для зупинення провадження у справі, було предметом розгляду судами попередніх інстанцій у цій справі, і суди обґрунтовано зробили висновок про відсутність таких підстав у даному випадку. До того ж судом касаційної інстанцій у цій постанові зазначалось про правомірність висновків судів про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, і Суд визнав необґрунтованими доводи касаційної скарги, щодо підстав касаційного оскарження передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Разом з цим, зміст оскаржуваних рішень свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судами обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника у цій частині фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних рішення і постанови у цій справі.

132. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

133. Щодо доводів скаржника про наявність підстав для скасування судових рішень на підставі п. 6 ч. 1 ст. 310 ГПК України, касаційний суд зазначає, що Судом не було встановлено порушень норм процесуального права, що регулюють питання підсудності справи, про що також зазначалось у цій постанові під час перевірки касаційним судом наявності підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених скаржником у п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, і касаційним судом констатовано необґрунтованість доводів касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження передбачених у п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

134. Отже, в даному випадку відсутні підстави для скасування судових рішень на підставі п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України.

135. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, касаційним судом встановлено наявність підстав для закриття касаційного провадження, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України, щодо підстави касаційного оскарження передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 287 ГПК України, щодо підстав касаційного оскарження передбачених п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України, скарга, є необґрунтованою, а тому, рішення судів попередніх інстанцій необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

136. Згідно із ст. 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, зокрема, якщо: 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

137. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

138. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).

139. Враховуючи викладене, касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/1779/23, з підстав касаційного оскарження передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно закрити, в іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/1779/23, необхідно залишити без змін.

Розподіл судових витрат

140. З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, судові витрати, в порядку ст.ст. 123, 129 ГПК України, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

141. Оскільки ухвалою від 06.05.2024 ОСОБА_2 було відстрочено сплату судового збору за подання цієї касаційної скарги у справі № 910/1779/23 у сумі 364 793,24 грн до ухвалення судового рішення за результатами касаційного перегляду, судовий збір стягується у цій постанові.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/1779/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/1779/23 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/1779/23залишити без змін.

4. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів ГУК у м.Києві/Печерс.р-н/22030102, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.), Рахунок отримувача UA288999980313151207000026007 Код класифікації доходів бюджету 22030102) 364 793,24 грн.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

І.Д. Кондратова