Окрема думка

від 12.06.2024 по справі 354/417/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Тітова М. Ю. на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 354/417/20 (провадження № 61-10917св23)

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Кот М. О. про визнання права власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: державний реєстратор виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Онутчак Ростислав Романович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Свалявського районного нотаріального округу Закарпатської області Дядюш Олена Олександрівна, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 червня 2023 року.

Предметом первісного позову ОСОБА_1 є визнання права власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану в селі Поляниці Івано-Франківської області.

Предметом зустрічного позову ОСОБА_2 є витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію прав.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, у первісному позові відмовив, а зустрічний позов задовольнив частково.

Витребував з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану в селі Поляниці Івано-Франківської області. У задоволенні іншої частини вимог відмовив.

Верховний Суд з такими висновками судів повністю не погодився. Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині зустрічних позовних вимог про витребування майна скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог. В іншій частині судові рішення залишив без змін.

Колегія суддів вважала, що вимога ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки є неефективним способом захисту, оскільки ця вимога не може бути задоволена без вирішення вимоги про визнання недійсним першого правочину, на підставі якого спірна земельна ділянка була відчужена, а таких вимог не заявлено.

Водночас підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на земельну ділянку немає, оскільки у зв`язку з відмовою в зустрічному позові, її порушене право відсутнє.

З такими висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодитися не можу й відповідно до вимог статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частин перша статті 5 ЦК України).

За обставинами цієї справи ОСОБА_2 належала на праві власності земельна ділянка площею 0,2500 га, розташована в селі Поляниці Івано-Франківської області, що підтверджується відповідним державним актом на право власності від 15 червня 2004 року.

21 лютого 2017 року земельна ділянка була відчужена на користь ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, який укладений від імені ОСОБА_2 ОСОБА_5 , який діяв на підстав довіреності від 07 грудня 2016 року. Договір купівлі-продажу був посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 187.

Того ж дня зареєстровано право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, а вже через півтора місяця, 05 квітня 2017 року, ОСОБА_3 згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу продав земельну ділянку ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 звернулася до суду за захистом свого порушеного права власності. Зазначала, що належна їй земельна ділянка вибула з її власності поза її волею, оскільки жодних дій на її відчуження вона не вчиняла.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

На підтвердження обставин незаконності вибуття спірної земельної ділянки зі своєї власності ОСОБА_2 , окрім іншого, надала наказ Міністерства юстиції України від 24 жовтня 2017 року № 3289/5, яким задоволено її скаргу та, зокрема, скасовано здійснені на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 21 лютого 2017 року та від 05 квітня 2017 року, державні реєстрації прав власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.

Вказаний наказ є чинний та був виконаний. Відомості про скасування права власності були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Окрім цього, висновком судової почеркознавчої експертизи від 29 березня 2018 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у довіреності від 07 грудня 2016 року виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Висновком судової почеркознавчої експертизи від 10 серпня 2021 року встановлено, що підпис від імені продавця в договорі купівлі-продажу від 21 лютого 2017 року, укладеному від імені ОСОБА_2 ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , виконаний іншою особою - ОСОБА_6

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали ці докази належними та такими, що підтверджують обґрунтованість вимоги ОСОБА_2 провитребування земельної ділянки.

При цьому вважаю, що для захисту свого порушеного права ОСОБА_2 не потрібно додатково заявляти позовну вимогу про визнання недійсним першого правочину, на підставі якого була відчужена земельна ділянка, тобто договору купівлі-продажу від 21 лютого 2017 року, з огляду на таке.

За змістом частин першої, другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону (частина четверта статті 3 Закону).

Державній реєстрації прав підлягають зокрема право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на майбутній об`єкт нерухомості (стаття 4 Закону).

Як встановили суди, право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, яке було зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 2017 року, скасовано Міністерством юстиції України.

Відповідно, враховуючи наведені вище норми закону, права на земельну ділянку від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 не перейшли, а потім не перейшли й до ОСОБА_1 , тому немає потреби додатково визнавати недійсним цей правочин, оскільки задоволення вимоги про витребування земельної ділянки призведе до повернення цього майна ОСОБА_2 як у фактичне володіння, так і у власність.

Таким чином вважаю, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно захистили порушене право ОСОБА_2 і з цим треба було погодитися.

Суддя М. Ю. Тітов