Ухвала

від 05.06.2024 по справі 761/38036/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/38036/23 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/824/4205/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

05 червня 2024 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:

ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар - ОСОБА_5

за участю:

прокурора - ОСОБА_6

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

обвинуваченого (в режимі ВКЗ з ДУ «Київський слідчий ізолятор») - ОСОБА_8

захисників - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_16 , захисників обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокатів ОСОБА_15 та ОСОБА_17 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року, ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ст. 111-2, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, та ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1, ч. 2 ст. 28, ст. 111-2, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 258-3 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 19 липня 2024 року включно без визначення розміру застави.

В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав, що прокурором дотримано вимог ч. 3 ст. 199 КПК України і в судовому засіданні, зокрема, доведено, що існують обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики, які виправдовують тримання ОСОБА_7 і ОСОБА_8 під вартою, а саме ризик переховування від суду та ризик незаконного впливу на свідків, не зменшилися, що унеможливлює застосування щодо них інших, більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, оскільки такі заходи не забезпечать як запобігання встановленим судом ризикам, так і виконання завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України та можуть негативно вплинути на перебіг судового розгляду вказаного кримінального провадження, а тому вважає обґрунтованим продовжити тримання обвинувачених під вартою. Також вказав, що розгляд вищевказаного обвинувачення у злочинах проти основ національної безпеки України та проти громадської безпеки триває в умовах воєнного стану, обумовленого збройною агресією РФ проти України, а тому з врахуванням особи обвинувачених, які мають сталі ділові зв`язки саме з РФ, та високого ступеню встановлених щодо них ризиків, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки та виконання завдань кримінального провадження, на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України суд не визначає розмір застави щодо обвинувачених.

В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_16 вказано на необґрунтованість ухвали суду першої інстанції та необхідність відмови в задоволенні клопотання прокурора. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник вказав про те, що зазначені в клопотанні прокурора ризики носять виключно формальний характер та не можуть бути підставою для продовження строку тримання під вартою. Вказав, що ризик переховування від органів досудового розслідування відсутній так, як ОСОБА_7 раніше не судимий, має постійне місце проживання та мав постійне місце роботи, за яким характеризувався виключно позитивно, має державні нагороди та подяки, до кримінальної відповідальності не притягувався, що свідчить про відсутність кримінальних зв`язків, які могли б йому допомогти в цьому питанні в майбутньому, не має спеціальної слідчо-оперативної освіти, яка б дала змогу ефективно переховуватися, а посилання на те, що ОСОБА_7 , усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, може виїхати за межі території України нічим не підтверджено, тим паче враховуючи те, що в умовах воєнного стану посилився контроль за переміщенням громадян, встановлена комендантська година та численні блокпости та патрулі, що свідчить про неможливість такого переховування. Окремо вказав, що сторона обвинувачення при обґрунтуванні наявності ризиків використовує очевидно недопустимі докази, які були зібрані органом досудового розслідування до внесення відомостей про вчинення таких кримінальних правопорушень в ЄРДР, що є порушенням вимог КПК України. Зазначив, що знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення обвинувачений не може, оскільки слідчі та оперативні органи вилучили та долучили до кримінального провадження всі ті докази, які вважали за потрібне, в порядку ст. 290 КПК України відкрили їх стороні захисту, після чого направили до суду обвинувальний акт, що свідчить про відсутність такого ризику. Вважає, що ризик впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження також нічим не підтверджений та є припущенням, а дані, що його характеризують не свідчать про жорсткий характер обвинуваченого, що надасть йому змогу впливати. До того ж, суд відмовив в задоволенні відводу захисника, який представляв інтереси одного зі свідків у цьому кримінальному провадженні, що також вказує на відсутність такого ризику. Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження вчинення кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_7 , на думку захисника, також є нічим не підтвердженим, а інкриміновані йому кримінальні правопорушення є припиненими з часу їх викриття. Зазначив, що при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу необхідно також врахувати міцні соціальні зв`язки ОСОБА_7 , в тому числі наявність родини, його репутацію, а саме те, що він є пенсіонером, вдівцем, неодноразово нагородженим нагородами, грамотами та подяками, характеризується виключно позитивно, не має судимостей. На переконання захисника, в ухвалі суду першої інстанції жодним чином не обґрунтовано та не доведено, що застосування більш м`яких запобіжних заходів буде недостатнім для запобігання ризиків, що є порушенням норм ЄКПЛ. Відтак, просив оскаржувану ухвалу в частині продовження тримання ОСОБА_7 під вартою скасувати та ухвалити нову, якою застосувати відносно ОСОБА_7 цілодобовий домашній арешт або визначити альтернативний триманню під вартою запобіжний захід у виді застави.

В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_15 вказано про те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, а також постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому підлягає скасуванню. В обґрунтування мотивів поданої апеляційної скарги зазначив, що клопотання прокурора розглянуто формально, без врахування всіх обставин справи та даних про особу обвинуваченого, а заявлені прокурором ризики не підтверджені жодним доказом та з плином часом суттєво зменшилися. Вказав, що повідомлена ОСОБА_8 підозра є необґрунтованою, не містить викладу фактичних обставин кримінальних правопорушень із зазначенням усіх елементів, які утворюють склад злочину та обставин, які підлягають доказуванню, докази причетності ОСОБА_8 до вчинення кримінальних правопорушень відсутні. Вважає, що є недоцільним продовження тримання обвинуваченого під вартою з огляду на тривалий судовий розгляд кримінального провадження. На думку захисника, суд помилково дійшов висновку щодо наявності ризику ухилення ОСОБА_8 від суду, оскільки доказів про дійсність такого наміру не надано, ризик виїзду за кордон має лише гіпотетичний характер та містить перешкоду у вигляді встановленого на території України режиму обмеження права військовозобов`язаних чоловіків у виїзді закордон, до того ж перебуваючи за кордоном з 22.03.2022 та маючи можливість там залишитися, ОСОБА_8 навпаки повернувся в Україну та продовжив працювати. Крім того, ОСОБА_8 сам заявив про необхідність здачі паспортів для виїзду закордон, має міцні соціальні зв`язки, а ризик переховування може бути знівельований можливістю застосування електронного засобу контролю та покладенням обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України. Ризик знищення чи спотворення речей чи документів спростовується фактом перебування кримінального провадження на стадії судового розгляду, що свідчить про вилучення на цей час всіх необхідних доказів, окрім цього, на самому підприємстві «Мотор Січ», яке було передано до сфери управління Міністерства оборони, було реформовано Департамент, який очолював обвинувачений, а тому здійснити будь-який вплив на речі та документи він не має повноважень. Зазначив, що у клопотанні прокурора ризик впливу на свідків стосується іншого обвинуваченого - ОСОБА_7 , а у ОСОБА_8 немає необхідності впливати на свідків, які до того ж вже допитані. Також зазначила про ймовірність ризику продовження вчинення кримінальних правопорушень, оскільки воно припинено правоохоронними органами, до того ж ОСОБА_8 раніше не судимий, а підписуючи згадувані в обвинувальному акті контракти він діяв виключно в межах своїх повноважень. Вважає, що ОСОБА_8 не має наміру вчиняти дії, передбачені ст. 177 КПК України, а враховуючи дані про його особу, міцні соціальні зв`язки, наявність низки хронічних захворювань, у тому числі кісти серця, продовження строку тримання під вартою є надмірно суворим заходом. Просив оскаржувану ухвалу в частині продовження тримання ОСОБА_8 під вартою скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та застосувати відносно ОСОБА_8 запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою - цілодобовий домашній арешт або заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_17 вказано про незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави має бути обґрунтоване дійсно вагомими та переконливими доказами, тоді як клопотання прокурора обґрунтоване одними і тими самими обставинами, чого не враховано судом першої інстанції. Також зазначив, що попередніми ухвалами, якими продовжувався строк тримання під вартою, встановлено факт поступового зменшення ризиків, а отже встановлена ч. 3 ст. 199 КПК України вимога щодо обов`язкового доведення стороною обвинувачення факту не зменшення попередньо встановлених ризиків або появи нових ризиків не була дотримана, а також не доведено недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів. На думку апелянта, висновки суду про доведення існування ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України є необґрунтованими та надуманими, адже його родина не проживає за межами України, як зазначено в ухвалі, а проживає в м. Запоріжжя, висновок суду про відсутність у ОСОБА_8 утриманців також необґрунтований, оскільки батьки ОСОБА_8 є особами похилого віку та потребують догляду, в матеріалах справи наявні медичні документи щодо наявності у його батька хронічних захворювань, твердження про існування у ОСОБА_8 сталих ділових зв`язків з РФ є непідтвердженим припущенням, при цьому навіть наявність знайомства з окремими громадянами РФ не може розглядати як фактор доведеності ризиків переховування або впливу на свідків, як і не підтверджено того, що обвинувачений може чинити вплив на працівників АТ «Мотор Січ», оскільки на момент винесення ухвали не зазначено переліку свідків, які сторона обвинувачення має намір викликати до суду для дачі показань, а навіть якщо такі особи і будуть викликані, то очевидно, що мати будь-який вплив на таких працівників колишній керівник не може, а всі епізоди, зазначені в обвинувальному акті, мають повне документальне підтвердження на відповідних паперових та електронних носіях. Додатково вказав, що жодними матеріалами не підтверджено існування сталих ділових зв`язків ОСОБА_8 з РФ, а тому твердження суду про не визначення застави з цих підстав є неправомірним та таким, що не відповідає вимозі належного обґрунтування реалізації судом свого права не визначати заставу. Просив суд скасувати оскаржувану ухвалу в частині продовження строку тримання ОСОБА_8 під вартою та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора або частково задовольнити клопотання про продовження строку тримання під вартою та застосувати нічний домашній арешт або інший запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, або задовольнити клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб як альтернативного запобіжного заходу.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинувачених та їх захисників, які подані апеляційні скарги підтримали та просили задовольнити; прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційних скарг захисників, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов`язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Як вбачається із матеріалів провадження питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.

Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_7 , у тому числі, обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої, а також у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти громадської безпеки, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що суд зобов`язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів також враховуються конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, поставлених у вину обвинуваченому, дані про особу обвинуваченого, який в силу свого віку не може перебувати на військовій службі, а отже не обмежений в праві виїзду за кордон, наявність громадянства РФ та активів на її території, а також численних зв`язків з громадянами Росії, що вказує на стійкий сталий зв`язок з РФ та наявність в нього відповідних прав безперешкодно потрапити на її територію, що свідчить про існування реальної можливості переховування, враховуючи ситуацію, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації.

Відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»). При оцінці переховування від правосуддя може братися до уваги поряд з іншими обставинами і загроза відносно суворого покарання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції здійснив оцінку ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_7 у контексті з даними про особу обвинуваченого та дійшов обґрунтованого висновку про існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що указує на наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Обставини вчинення поставлених у вину обвинуваченому ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, а також та обставина, що ОСОБА_7 колишній народний депутат, займав посаду президента АТ «Мотор Січ», Генерального конструктора по створенню та модернізації вертолітної техніки свідчить про наявність в нього численних зв`язків та знайомств в вищих органах влади, в тому числі в правоохоронних, що дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, деякі з яких до того ж є нинішніми працівниками АТ «Мотор Січ», а враховуючи, що кримінальне провадження наразі перебуває на стадії визначення порядку дослідження доказів, а отже свідки безпосередньо судом не допитані, то вказаний ризик на сьогодні також продовжує існувати.

Посилання захисників в судовому засіданні на дані про особу обвинуваченого, який має міцні соціальні зв`язки, а саме родину, є пенсіонером, вдівцем, неодноразово нагородженим нагородами, грамотами та подяками, характеризується виключно позитивно, не має судимостей, у зв`язку із чим є можливим застосування щодо нього запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, на думку колегії суддів, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики.

Крім того, доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_16 про те, що в порушення вимог КПК України прокурор при обґрунтуванні наявності ризиків використовує очевидно недопустимі докази, колегією суддів не враховуються, оскільки питання щодо допустимості та належності доказів має вирішуватися судом першої інстанції в межах кримінального провадження за наслідками судового розгляду. Так само колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисників ОСОБА_7 про те, що ризики носять формальний характер та базуються на припущеннях, оскільки наявність зазначених прокурором ризиків підтверджуються долученими до матеріалів клопотання про продовження запобіжного заходу матеріалами.

Також, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_8 , у тому числі обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої, а також у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти громадської безпеки, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що суд зобов`язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів також враховуються конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, поставлених у вину обвинуваченому, дані про особу обвинуваченого, який проживає в м. Запоріжжя, в 30-ти кілометрах від якого наразі знаходиться лінія фронту, яка не контролюється прикордонними органами, а тому він може перетнути лінію розмежування та потрапити на тимчасово окуповану РФ територію, з якою має численні зв`язки в силу своєї колишньої посади, що свідчить про існування реальної можливості переховування, враховуючи ситуацію, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції здійснив оцінку ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_8 у контексті з даними про особу обвинуваченого та дійшов обґрунтованого висновку про існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що указує на наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Обставини вчинення поставлених у вину обвинуваченому ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, а також та обставина, що ОСОБА_8 займав посаду директора зовнішньоторговельного департаменту АТ «Мотор Січ» свідчить про наявність в нього численних зв`язків та знайомств в вищих органах влади, в тому числі в правоохоронних, що дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, деякі з яких до того ж є нинішніми працівниками АТ «Мотор Січ», а враховуючи, що кримінальне провадження наразі перебуває на стадії визначення порядку дослідження доказів, а отже свідки безпосередньо судом не допитані, то вказаний ризик на сьогодні також продовжує існувати.

Посилання захисника в судовому засіданні на дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має міцні соціальні зв`язки, низку хронічних захворювань, а також має на утриманні батьків похилого віку, у зв`язку із чим є можливим застосування щодо нього запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, на думку колегії суддів, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики. Крім того, доказів, які б підтверджували неможливість перебування ОСОБА_8 в умовах слідчого ізолятора у зв`язку з хворобами, захисниками не надано.

Крім того, доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_17 про те, що стороною обвинувачення не доведено факту не зменшення попередньо встановлених ризиків або появи нових ризиків, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

Як зазначає в апеляційні скарзі сам захисник попередніми ухвалами, якими продовжувався строк тримання під вартою, а також оскаржуваною ухвалою, суди встановили факт поступового зменшення ризиків, що свідчить про те, що суди не допускали формалізму при розгляді клопотань про продовження запобіжного заходу та визнавали існування лише тих ризиків, які дійсно доведені та існують. В той же час, факт зменшення ризиків не свідчить про те, що вказані ризики взагалі припинили своє існування і є підстави для обрання іншого, менш суворого запобіжного заходу, оскільки для застосування та продовження тримання під вартою, з огляду на положення ч. 1 ст. 194 КПК України, достатньо буде встановити наявність хоча б одного із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор.

Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість застосування щодо обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останніх під час розгляду кримінального провадження.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Відповідно до позиції ЄСПЛ у справі «Геращенко проти України», питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності справжніх ознак того, що цього дійсно вимагає інтерес суспільства, який не зважаючи на існування презумпції невинуватості переважає правило про забезпечення права на свободу, закріплене в статті 5 Конвенції.

Колегія суддів враховує той факт, що кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 користується підвищеним суспільним інтересом, активно висвітлюється в засобах масової інформації та становить підвищений суспільний інтерес в Україні та світі, адже ті діяння, які їм інкримінуються вчинені на користь РФ, яка визнана в Україна державою-агресором, і спрямовані на підрив національної безпеки України. На думку колегії суддів, в цій справі тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є виправданим заходом, адже цього дійсно вимагає інтерес суспільства, який не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає правило про забезпечення права на свободу, а звільнення таких осіб на цей час викличе справжній резонанс в суспільстві з огляду на те, що збройна агресія з боку РФ продовжується. Відтак доводи захисників про надмірно довге тримання обвинувачених під вартою колегія суддів вважає необґрунтованими.

Щодо можливості застосування до обвинувачених інших альтернативних заходів, то колегія суддів у цьому питанні зважає на наступне.

На думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та попередити наявні ризики, у зв`язку із їх недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин.

Щодо застави, то відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Частина 4 статті 183 КПК України дійсно передбачає саме право, а не обов`язок суду не визначати розмір застави, а автоматична відмова у застосуванні застави без врахування всіх обставин кримінального провадження є порушенням вимог п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рішенні ЄСПЛ у справі «Гафа проти Мальти» вказано, що розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями. Іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.

Вирішуючи питання щодо можливості визначення застави саме в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що з огляду на обставини вчинених ними кримінальних правопорушень та даних про особи обвинувачених, які мають приватну власність за кордоном, численні рахунки в банках, поручителів, визначений розмір застави не буде достатньою мірою гарантувати виконання покладених на них обов`язків та не зможе запобігти заявленим ризикам, оскільки ризик його втрати не достатній для того, аби утримати обвинувачених від втечі.

Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.

На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків у цьому кримінальному провадженні.

Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , у зв`язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційні скарги захисників - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_16 та апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокатів ОСОБА_15 і ОСОБА_17 залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4