Постанова

від 18.06.2024 по справі 759/22877/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №759/22877/23 Головуючий у 1 інстанції: Петренко Н.О.

провадження №22-ц/824/11259/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

при секретарі: Курченко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «4УЖитлосервіс про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору про компенсацію витрат з утримання будинку та прибудинкової території недійсним та з урахуванням необхідності обслуговування будинку по АДРЕСА_1 до обрання управителя згідно закону, зобов`язати ТОВ «4УЖитлосервіс» розробити та погодити зі співвласниками договір на підставі типових договорів та кошторис, який складено на підставі обов`язкового переліку робіт (послуг), витрати по якому включаються до складу витрат на утримання багатоквартирного будинку у спосіб, який встановлений ст.11 ЗУ «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку».

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 25.04.2023 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 за договором № БУ1-5/502 було підтверджено наданням ТОВ «В.К.Груп» витягу з Державного реєстру речових прав. Позивач звернувся до представника ТОВ «4УЖитлосервіс» для отримання ключа від квартири. Останнім було повідомлено, що ключі отримає тільки після підписання з ними договору на компенсацію витрат з обслуговування багатоквартирного будинку. Вказує, що йому не було надано проект договору та не було запропоновано час для ознайомлення з його умовами, а навпаки, маніпулюючи ключами від квартири, створено на нього тиск з боку представника ТОВ «4УЖитлосервіс», а саме, у разі, якщо позивач не підпише договір, не отримає ключі. З урахуванням того, що ОСОБА_1 було необхідно мати доступ до своєї квартири АДРЕСА_2 для доставки будівельних матеріалів, він був змушений підписати договір на компенсацію витрат з обслуговування багатоквартирного будинку від 25.04.2023 року.

Крім того, враховуючи надану представником ТОВ «В.К.Груп» та ТОВ «4УЖитлосервіс» інформацію стосовно того, що обслуговування ЖК «4У» займається саме ТОВ «4УЖитлосервіс», керуючись ч. 5 ст. 5 ЗУ «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку», ст. 10 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» позивач на той час помилково вважав, що управителя обрано згідно закону, а саме, з урахуванням відсутності проведення загальних зборів співвласників ЖК «4У» для обрання управителя, ТОВ «4УЖитлосервіс» був призначений виконавчим органом Київської державної міської адміністрації, Департаментом житлово-комунальної інфраструктури, на конкурсній основі.

Вказує, що всупереч обов`язковості застосування запропонованих у постанові КМУ від 05.09.2018 року №712 типових договорів для наданих відносин між позивачем та ТОВ «4УЖитлосервіс», з урахуванням п. 2 ч.1 ст.4, ч. 2 ст.12, ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»; ч. 2 , п.4 ч. 4 ст. 179 ГК України, ТОВ «4УЖитлосервіс» одноосібно відступив від змісту типового договору і змінив його всупереч встановленим вимогам закону, що в свою чергу призвело до ущемлення інтересів не тільки позивача, але і усіх споживачів - співвласників ТОВ «4У».

З огляду на невідповідність договору вимогам законодавства щодо типових договорів, у позивача виник сумнів з приводу законності призначення ТОВ «4УЖитлосервіс», обслуговуючою компанією ЖК «4У» на конкурсній основі та його кваліфікації стосовно надання послуги з утримання багатоквартирного будинку.

З урахуванням того, що ТОВ «4УЖитлосервіс» не є обраним згідно закону управителем та беручи до уваги, що земельна ділянка, частина якої могла би бути прибудинкова територія ЖК «4У», не передавалась у постійне користування саме ТОВ «4УЖитлосервіс», не було включено до кошторису витрат та не було погоджено меж та площі території з органом місцевого самоврядування, то включення в ціну договору послуги з утримання прибудинкової території є безпідставною. Таким чином, ціна 13,58 грн за кв.м запропонована в договорі ТОВ «4УЖитлосервіс», не має економічного обгрунтування, а його пункти є такими, за якими власники позбавлені того, на що вони могли би розраховувати, у разі, якщо б договір відповідав типовим договорам щодо переліку якості та кількості послуг.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити повністю.

Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що відповідно п. 2 ч. 1 ст. 4 та п. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» для управителя встановлено обов`язок укладати договори про житлово - комунальні послуги відповідно до типових договорів, де під житловою послугою, згідно пункту 1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» слід розуміти послугу з управління багатоквартирним будинком.

Крім того, судом в своєму рішенні не надано правової оцінки доказам та аргументам позивача з приводу невідповідності оспорюваного договору Типовому договору. Так, відповідно до вимог ч. 1, 2, 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ТОВ «4У Житлосервіс» не повинен був включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Зазначає, що договір на компенсацію витрат з обслуговування багатоквартирного будинку, який було в примусовому порядку надано мені ТОВ «4У Житлосервіс» не відповідає Типовому договору, а саме:

1. Розділ «Оплата компенсацій витрат», п. 2.2. не містить переліку послуг, який закріплюється в кошторисі витрат, а сам договір не містить невід`ємного додатку до договору - кошторису витрат. Окремо розділ «Оплата компенсацій витрат» не містить винагороди управителю.

2. В розділі 3 «Права та обов`язки сторін» договору на компенсацію витрат з обслуговування багатоквартирного будинку відсутні пункти щодо обов`язку Сторони-1 (управитель зобов`язаний), які містяться в Типовому договорі.

3. В розділі «Відповідальність сторін» відсутня відповідальність Сторони-1 (ТОВ «4У Житлосервіс») відсутня відповідальністьТОВ «4У Житлосервіс».

4. Договір на компенсацію витрат з обслуговування багатоквартирного будинку не містить розділу та пунктів, вказаних в Типовому договорі, а саме, розділ «Порядок взаємного інформування сторін»

5. В розділі «Строк дії договору» п. 7.5. вказано, що управитель (Сторона - 1 (ТОВ «4У Житлосервіс»)) має право в односторонньому порядку змінювати ціну. Даний пункт є незаконним так, як саме співвласники погоджуючи новий кошторис витрат, автоматично погоджують ціну. Крім того, даний пункт порушує п.11 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд, де однією з умов є ціна.

6. Розділ 8 «Перелік Додатків до Договору» не містить Кошторису витрат, який є невід`ємною частиною договору.

6. Договір на компенсацію витрат з обслуговування багатоквартирного будинку в розділі 2 п.2.2. містить положення щодо надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення холодної води, централізованого водопостачання та водовідведення гарячої води, централізованого опалення та електропостачання, тобто які є предметом договорів про надання комунальних послуг, а не договорів про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (житлових послуг).

Відмінність положень в договорі на компенсацію витрат з обслуговування багатоквартирного будинку від Типового договору порушує його права та інших споживачів в частині отримання належної якості послуги, її оплати, отримання інформації від надавача послуги, ремонту неполадок за кошти виконавця тощо.

Крім того, судом не було взято до уваги Постанову ВПВС від 06.03.2024 року по справі №902/1207/22, де зазначено, що у разі порушення стороною обов`язку укладення договорів на підставі актів цивільного законодавства такий правочин не відповідає закону так, як застосування імперативної норми не може залежати від волі сторін.

Таким чином, недотримання ТОВ «4У Житлосервіс» істотних умов, які відповідно до імперативної вказівки Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в ч. 2, ч. 3 ст. 12 та Постанови КМУ №712 необхідно було застосовувати під час укладання оспорюваного договору, призвели до порушення прав та обов`язків сторін, а також неможливості встановити наявність послуг (кошторис витрат), які повинні були бути погоджені з співвласниками.

Також ігнорування істотних умов ТОВ «4У Житлосервіс» привело до того, що йому та іншим власникам необхідно сплачувати за послуги, погоджений перелік яких відсутній, що в свою чергу призводить до неможливості встановити, чи надаються такі послуги, чи надаються вони в повному обсязі та у відповідний строк.

Судом не надано належної оцінки тому факту, що ТОВ «4У Житлосервіс» не має право самостійно визначати, які послуги дане ТОВ буде надавати власникам ЖК «4У».

Так, відношення власників з управителем, які формуються на підставі Закону «Про житлово - комунальні послуги», а саме, на обов`язку управителя виконувати управління через прийняття відповідного рішення співвласниками багатоквартирного будинку.

Звертає увагу, що суд приймаючи рішення про відмову в позовних вимогах спирався на наявність в ОСОБА_1 заборгованості на сплату послуг, які нібито надаються ТОВ «4У Житлосервіс», але не взяв до уваги той факт, що ТОВ «4У Житлосервіс» не виконав своїх зобов`язань перед ним. Це в подальшому призвело до неможливості виконувати йому свої зобов`язання перед ТОВ «4У Житлосервіс».

Не виконання ТОВ «4У Житлосервіс» своїх зобов`язань перед ним виразилось в тому, що приблизно через місяць з дня підписання оспорюваного договору, 06 червня 2023 року, він в складі ініціативної групи звернувся до директора ТОВ «4У Житлосервіс» ОСОБА_2 з пропозицією щодо приведення договірних відносин до вимог чинного законодавства, а саме, розробки та затвердження кошторису витрат, який також враховує обов`язковий перелік робіт (послуг) та внеску відповідно ч. 3 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку».

Дана заява є додатком №5 до позовної заяви, яка міститься в матеріалах справи. Відповідь на письмове звернення щодо розробки та затвердження кошторису від директора ТОВ «4У Житлосервіс» ОСОБА_2 він не отримав.

Такі дії з боку ТОВ «4У Житлосервіс» порушили ч. 2 ст. 613 ЦК України, а саме, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора, де простроченням кредитора у розумінні ч.1 ст.613 ЦК України є не вчинення дій, що встановлені актами цивільного законодавства.

Таким чином твердження суду першої інстанції про те, що підписуючи оскаржуваний договір ОСОБА_1 погодився зі всіма умовами договору, а також те, що ним не було надано заперечень по договору, є передчасним.

Крім того, не було враховано думку, вказану в Постанові ВС від 24 квітня 2020 року в справі №522/25151/14-ц, а саме, підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину.

З огляду на вищенаведене, Святошинським районним судом міста Києва не було надано належної оцінки саме відповідності оспорюваного договору актам законодавства на момент його підписання.

Представник відповідача адвокат Волошин Р.Ф. подав до апеляційного суду відзив, в якому просить залишити рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Вказує, що ТОВ «4У Житлосервіс», як управитель багатоквартирного будинку, виконує умови оскаржуваного договору, здійснює управління та обслуговування багатоквартирного житлового будинку та надає житлово-комунальні послуги.

Позивач у свою чергу постійно порушує умови договору, не здійснює оплату компенсаційних витрат за Договором та має заборгованість по компенсації витрат з обслуговування багатоквартирного будинку у сумі 7 011,34 грн., розмір заборгованості збільшується.

Підписуючи оскаржуваний договір, позивач погодився зі всіма умовами договору, заперечень та протоколу розбіжностей до договору позивачем не було подано.

Так, п. 7.1 оспорюваного договору сторони погодили, що договір набуває чинності з «25» квітня 2023 року. У всьому, що стосується розрахунків, договір діє до повного виконання взаємних зобов`язань.

Крім того, відповідач здійснює управління будинком на підставі Договору №2-Ж-4ю про надання послуг від 04 січня 2023 року, укладеного з ТОВ «В.К. ГРУП», а тому доводи позивача в тому, що відповідач не був визначеним управителем будинку та не мав законних прав та повноважень на укладення договорів про компенсацію витрат з обслуговування багатоквартирного будинку не заслуговують на увагу.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для визнання недійсним договору про компенсацію витрат з обслуговування багатоквартирного будинку від 25 квітня 2024 року, укладеного з ОСОБА_1 .

Разом з тим, посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що умови оскаржуваного договору є несправедливими і порушують його права, як споживача, є необґрунтованими.

Відтак, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даних правовідносинах не встановлено наявності одночасно всіх ознак, які свідчать про те, що умови договору є несправедливими відповідно до приписів статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час підписання оскаржуваного договору позивач визнавав його умови прийнятними для себе, заперечень щодо змісту такого договору не мав, зміст правочину не суперечить нормам чинного на момент укладання договору законодавства та містить всі істотні умови, передбачені законом для такого виду договорів, та в даному договорі відсутні несправедливі умови.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав ОСОБА_1 є власником квартири: АДРЕСА_3 (дата, час державної реєстрації 25.04.2023 16:56:30).

25 квітня 2023 року між ТОВ «4У Житлосервіс» та ОСОБА_1 було укладено договір про компенсацію витрат з обслуговування багатоквартирного будинку.

Згідно з п.2.1 договору розмір щомісячної плати за цим договором визначається на підставі сторін рахунків та зазначається у платіжному документі (квитанція, рахунок), який видається ТОВ «4У Житлосервіс» для ОСОБА_1 до 5-го числа поточного місяця. У платіжному документі зазначаються обсяги фактичного споживання за попередній місяць.

Відповідно до п.2.2 договору розрахунок компенсації витрат з обслуговування будинку проводиться наступним чином: розмір компенсації витрат за утримання будинку та прибудинкової території за один календарний місяць складає 13,58 грн. за 1 кв.м (один квадратний метр).

Листом № 5358/37/3ВГ-23 від 31.08.2023 року повідомлено, що станом на 31.08.2023 року в Реєстрі осіб, які пройшли професійну атестацію за професією «менеджер (управитель) житлового будинку (групи будинків)», відсутня інформація про ОСОБА_2 або інших осіб, місцем роботи яких на дату отримання сертифікату визначено ТОВ «4У Житлосервіс» (а.с.26-27).

Встановлено, що позивачем 12.09.2023 року на адресу ТОВ «4У Житлосервіс» було направлено повідомлення про розірвання договору на компенсацію витрат з обслуговування багатоквартирного будинку від 25.04.2023 року, оскільки договір не відповідає вимогам встановленим для типового договору.

Згідно рішення №1 єдиного засновника ТОВ «4У Житлосервіс» від 01.08.2022 року створено ТОВ «4У Житлосервіс».

Відповідно до наказу № 1-К від 01.08.2022 року директор ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків директора за сумісництвом від 01.08.2022 року.

Також встановлено, що 04 січня 2023 року між ТОВ «В.К. Груп» (балансоутримувач) та ТОВ «4У Житлосервіс» (експлуатуюча організація/управитель) укладено договір №2-Ж-4-ю про надання послуг (а.с.65-68).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що балансоутримувач доручає управителю повністю розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до законодавства України та з урахуванням положень даного договору, а управитель безпосередньо або з дозволу балансоутримувача шляхом залучення на конкурсних засадах фізичних та/чи юридичних осіб для надання послуг споживачам (власникам) приміщень з управління неподільним та загальним майном житлового комплексу забезпечує належну його експлуатацію, вчасне проведення капітального і поточного його ремонту, якісне та своєчасне надання житлово-комунальних послуг, забезпечує відповідні умови користування неподільним та загальним майном власника (-ів) та балансоутримувача.

04 січня 2023 року між ТОВ «В.К. Груп» та ТОВ «4У Житлосервіс» підписано акт приймання-передачі об`єкта (першої секції житлового будинку на

АДРЕСА_1 для здійснення комплексного обслуговування утримання та експлуатації) в управління (обслуговування).

Відповідно до довідки ТОВ «4У Житлосервіс» станом на 01.12.2023 року по квартирі АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_1 , рахується заборгованість по компенсації витрат з обслуговування багатоквартирного будинку у сумі 7 011, 34 грн.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, вказував, що директор ТОВ «4У Житлосервіс» згідно зі ст.230 ЦК України навмисно ввів позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме, якщо б знав про відсутність кваліфікації щодо управління/обслуговування багатоквартирного будинку та не було призначено управителем згідно закону, то договір не був би підписаний.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З наявних в матеріалах справи доказів слідує, що відповідач ТОВ «4УЖитлосервіс», як управитель багатоквартирного будинку, виконує умови оскаржуваного договору, здійснює управління та обслуговування багатоквартирного житлового будинку та надає житлово-комунальні послуги. Позивач у свою чергу постійно порушує умови договору, не здійснює оплату компенсаційних витрат за Договором та має заборгованість по компенсації витрат з обслуговування багатоквартирного будинку у сумі 7 011,34 грн.

За п.1 ч.2 ст.11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Обов`язковість договору для виконання сторонами закріплена в ст.629 ЦК України.

Відповідно до вимог ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Так, у своїй постанові від 27.01.2020 року у справі №761/26815/17 Верховний Суд зазначив, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі

№463/5896/14-ц зроблено висновок, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі №299/396/17 та від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17, у яких зазначено, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

У іншій своїй постанові від 20 травня 2020 року у справі №922/1903/18 Верховний Суд зазначив, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

На підстав викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підписуючи оскаржуваний договір позивач погодився зі всіма умовами договору, заперечень та протоколу розбіжностей до договору позивачем не було подано.

Так, п.7.1 оспорюваного договору сторони погодили, що договір набуває чинності з «25» квітня 2023 року. У всьому, що стосується розрахунків, договір діє до повного виконання взаємних зобов`язань.

Даним пунктом договору також визначено, що договір припиняється у випадку продажу (відчуження) Стороною-2 Приміщення. У такому випадку, Договір діє до моменту укладення новим власником приміщення Договору про компенсацію витрат; у випадку укладення Стороною-2 прямих договорів з іншою обслуговуючою організацією, що буде здійснювати утримання будинку прибудинкової території, а також виконавцями послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання та розподілу електричної енергії. У такому випадку, Договір діє - до надання Стороною-2 Стороні-1 копій таких договорів, повної сплати Стороною-2 компенсації витрат за обслуговування Будинку. смерті або припинення будь-якої із Сторін; у інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Також Договором визначено, що цей договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, крім випадків, передбачених даним Договором та чинним законодавством України. Цей Договір може бути розірвано за взаємною згодою сторін (п.п.7.2 та 7.3).

Крім того, відповідач здійснює управління будинком на підставі Договору №2-Ж-4ю про надання послуг від 04 січня 2023 року, укладеного з ТОВ «В.К. ГРУП», а тому доводи позивача, що відповідач не був визначеним управителем будинку та не мав законних прав та повноважень на укладення договорів про компенсацію витрат з обслуговування багатоквартирного будинку не знайшли підтвердження.

Також, суд першої інстанції вірно вважав відсутніми підстави для задоволення вимог про визнання недійсним договору про компенсацію витрат з обслуговування багатоквартирного будинку від 25 квітня 2023 року, укладеного з ОСОБА_1 . Вимогу щодо зобов`язання ТОВ «4У Житлосервiс» розробити та погодити зi спiввласниками ЖК «4У» договiр на пiдставi типових договорiв та кошторис, який складено на пiдставi обов`язкового перелiку робiт (послуг), витрати по якому включаються до складу витрат на утримання багатоквартирного будинку, у спосiб, який встановлений в ст.11 Закону України «Про особливостi здiйснення права власностi в багатоквартирному будинку» залишено без задоволення, оскільки позовні вимоги про визнання недійсним предмету вказаного договору є похідними.

Посилання позивача на те, що умови оскаржуваного договору є несправедливими і порушують його права, як споживача, не можуть бути прийняті судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно вимог частин 1, 2, 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі.

Таким чином, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності, по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, по-третє, завдають шкоди споживачеві (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16).

Судом не встановлено наявності одночасно всіх ознак, які свідчать про те, що умови договору є несправедливими відповідно до приписів статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

На підставі викладеного, перевіривши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що під час підписання оскаржуваного договору позивач визнавав його умови прийнятними для себе, заперечень щодо змісту такого договору не мав, зміст правочину не суперечить нормам чинного на момент укладання договору законодавства та містить всі істотні умови, передбачені законом для такого виду договорів. У даному договорі відсутні несправедливі умови, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Суд також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «4УЖитлосервіс» (код ЄДРПОУ 44903067) витрати на надання професійної правової (правничої) допомоги у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «4УЖитлосервіс» (код ЄДРПОУ 44903067) витрати на надання професійної правової (правничої) допомоги у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 25 червня 2024 року.

Головуючий:

Судді: