Постанова
від 05.06.2024 по справі 727/6380/17
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Чернівці

справа № 727/6380/17

провадження 22-ц/822/433/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючогоПоловінкіноїН.Ю.

суддів Марчака В.Я., Струбіцької О.М.

секретаря Тодоряка Г.Д.

з участю представника відповідача ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2

учасники справи:

позивач ОСОБА_3 , ОСОБА_4

відповідачЧернівецька міська рада, Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, Департамент економіки Чернівецької міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , який є правонаступником ОСОБА_7

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_19 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , Чернівецьке обласне комунальне бюро технічної інвентаризації, Чернівецьке міське комунальне бюро технічної інвентаризації, управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Олійник Ірина Миколаївна

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29 квітня 2022 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 травня 2022 року, головуючий у першій інстанції Слободян Г.М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_23 у червні 2017 року звернулися до суду з позовом до Чернівецької міської ради, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Департаменту економіки Чернівецької міської ради, ОСОБА_5 з участютретьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_44 , ОСОБА_19 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації, Міське комунальне бюро технічної інвентаризації, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про скасування рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання договорів недійсними.

Зазначали, що є власниками квартир у будинку АДРЕСА_1 та допоміжних підвальних приміщень будинку загальною площею 121,80 кв.м, що складаються з приміщень 42-1 - 42-11.

Спірні приміщення мають статус вбудованої котельні, де знаходиться технічне обладнання, інженерні комунікації, раніше використовувалися як котельня Обласного державного комунального підприємства«Чернівцітепломережа».

Ці підвальні приміщення без згоди співвласників багатоквартирного будинку було включено до переліку об`єктів комунальної власності, на підставі рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року № 89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об`єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівці», передано у приватну власність фізичній особі ОСОБА_5

Посилалися на порушення права спільної сумісної власності власників квартир.

Просили:

визнати протиправним та скасувати пункт 1.2 рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року № 89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об`єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівці», яким оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Чернівці на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, у тому числі приміщення 42-1 42-11;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17 лютого 2012 року, видане ВК Чернівецької міської ради на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, в тому числі приміщення 42-1 - 42-11, та скасувати його державну реєстрацію;

визнати протиправним перелік об`єктів комунальної власності міста Чернівці, які підлягають приватизації в 2012 році, затверджений рішенням 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29 грудня 2011 року № 363, в частині приватизації, шляхом продажу з аукціону нежилих приміщень на АДРЕСА_1 (пункт 15 розділу 2 Переліку);

визнати недійсним укладений між Департаментом економіки Чернівецької міської ради та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу від 12 квітня 2012 року № 1111 нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іпатовою М. М., та скасувати його державну реєстрацію.

ОСОБА_14 у липні 2017 року подано до суду заяву про відмову від позову.

Після чого ОСОБА_3 , ОСОБА_23 у грудні 2017 року подали до суду позовну заяву в новій редакції до Чернівецької міської ради, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Департаменту економіки Чернівецької міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_7 з участютретьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_44 , ОСОБА_19 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації, Міське комунальне бюро технічної інвентаризації, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу про скасування рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання договорів недійсними.

Вказували, що спірні нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» по АДРЕСА_1 загальною площею 121,8 кв.м, що складаються з приміщень 42-1 42-11, відлучено ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Олійник І.М. 08 вересня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 5649.

Просили:

- витребувати з володіння ОСОБА_7 нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» по АДРЕСА_1 загальною площею 121,8 кв.м, що складаються з приміщень 42-1 42-11.

Також ОСОБА_3 , ОСОБА_23 у січні 2018 року змінили позовну вимогу про витребування майа від ОСОБА_7 на позовну вимогу про визнання права спільної сумісної власності на спірні приміщення.

Просили:

визнати приміщення підвалу 42-1 42-11 у житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку, функціональним призначенням яких на момент здачі будинку в експлуатацію було забезпечення експлуатації будинку, а саме його опалення (вбудована котельня);

визнати недійсним укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 договір купівлі-продажу від 08 вересня 2017 року № 5649 нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І. М., та скасувати його державну реєстрацію;

- визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_23 право спільної сумісної власності на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11.

Водночас ОСОБА_23 у червні 2018 року звернувся до суду з заявою про відмову від позову.

ОСОБА_8 у вересні 2020 року звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Департаменту економіки Чернівецької міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, Міського комунального бюро технічної інвентаризації з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_44 , ОСОБА_58 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , Управління державної реєстрації Головного територіального управлінні у Чернівецькій області, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Олійник І. М. про визнання незаконними та скасування рішень міської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Позов обґрунтований тим, що він є власником вбудованих нежитлових приміщень, загальною площею 95,40 кв. м, розташованих у житловому будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2013 року. Спірні приміщення 42-1, 42-11 є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку, які виконували функцію вбудованої котельні будинку. Спірні приміщення без згоди співвласників багатоквартирного будинку було включено до переліку об`єктів комунальної власності на підставі рішення ВК Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року №89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об`єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівці», а також передано у приватну власність ОСОБА_5 , яка надалі їх відчужила ОСОБА_7

Вказував, що ОСОБА_7 перешкоджає співвласникам будинку забезпечувати технічне обслуговування мереж, періодично технологічно оглядати підземні кабелі та здійснювати замір на безпеку контуру заземлення підземних мереж, а відсутність захисного заземлення може викликати загрозу життю і здоров`ю мешканців.

Просив:

визнати приміщення підвалу котельні (42-1 42-9) в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , відповідно до складеної на будинок інвентарної справи від 1958 року № 9113, допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку, функціональним призначенням яких на момент здачі будинку в експлуатацію було забезпечення експлуатації будинку, а саме, його опалення (вбудована котельня);

визнати протиправним та скасувати пункт 1.2 рішення ВК Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року №89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об`єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівці», яким оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Чернівці на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, в тому числі приміщення 42-1 42-11;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17 лютого 2012 року, видане ВК Чернівецької міської ради на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, в тому числі приміщення 42-1 42-11 та скасувати його державну реєстрацію;

визнати протиправним перелік об`єктів комунальної власності міста Чернівців, які підлягають приватизації в 2012 році, затверджений рішенням 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29 грудня 2011 року № 363, в частині приватизації, шляхом продажу з аукціону нежилих приміщень на АДРЕСА_1 (пункт 15 розділу 2 Переліку);

визнати недійсним укладений між Департаментом економіки Чернівецької міської ради та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу від 12 квітня 2012 року № 1111 нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іпатовою М. М. та скасувати його державну реєстрацію;

визнати незаконними та протиправними дії службових осіб Чернівецького обласного бюро технічної інвентаризації та Міського комунального бюро технічної інвентаризації, вчинені відповідно 06 квітня 12 року та 06 грудня 2011року щодо перейменування та виключення приміщень котельні із числа допоміжних, шляхом закреслення в «Журналі внутрішніх замірів» первинної інвентарної справи № 9113 на житловий будинок АДРЕСА_1 приміщення котельні № 42 (1-12) назви «котельня» та назви «угольная», що засвідчено штампом бюро інвентаризації від 06 квітня 2012 року і заведеними паралельними інвентарними справами на вказане майно житлового будинку.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 вересня 2018 рокуу позові ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання договору недійсним відмовлено.

У позові ОСОБА_3 про скасування рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання договору недійсним відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 листопада 2018 рокуабзац перший та другий резолютивної частини рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 вересня 2018 року викладено в такій редакції:

«У задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування п.1.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року № 89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об`єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівців», яким оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Чернівців на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, в тому числі приміщення 42-1 42-11; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 лютого 2012 року, видане виконавчим комітетом Чернівецької міської ради на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, в тому числі приміщення 42-1 42-11, та скасування його державної реєстрації; визнання протиправним Переліку об`єктів комунальної власності міста Чернівців, які підлягають приватизації в 2012 році, затвердженого рішенням 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29 грудня 2011 року № 363, в частині приватизації шляхом продажу з аукціону нежилих приміщень на АДРЕСА_1 (пункт 15 розділу 2 Переліку); визнання недійсним укладеного між Департаментом економіки Чернівецької міської ради та ОСОБА_5 договору купівлі-продажу від 12 квітня 2012 року № 1111 нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іпатовою М. М., та скасування його державної реєстрації відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 ) згідно інвентарної справи 42-1 42-11 допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку, функціональним призначенням яких на момент здачі будинку в експлуатацію було забезпечення експлуатації будинку, а саме його опалення (вбудована котельня); визнання недійсним укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 договору купівлі-продажу від 08 вересня 2017 року № 5649 нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І. М., та скасування його державної реєстрації; визнання за ОСОБА_3 права власності на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, в тому числі приміщення 42-1 42-11 відмовити».

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 лютого 2019 рокуапеляційні скарги ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишені без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 вересня 2018 року залишено без змін.

Апеляційні скарги ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 листопада 2018 року задоволено частково. Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 листопада 2018 року скасовано. У позові ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправним Переліку об`єктів комунальної власності міста Чернівці, які підлягають приватизації в 2012 році, затвердженого рішенням 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29 грудня 2011 року № 363, в частині приватизації шляхом продажу з аукціону нежилих приміщень на АДРЕСА_1 (пункт 15 розділу 2 Переліку) відмовлено.

У позові ОСОБА_3 про визнання приміщення підвалу 42-1 42-11 у житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку, функціональним призначенням яких на момент здачі будинку в експлуатацію було забезпечення експлуатації будинку, а саме його опалення (вбудована котельня) та визнання за нею право спільної сумісної власності на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, у тому числі приміщення 42-1 42-11, відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 рокукасаційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 вересня 2018 року, додаткове рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 листопада 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 29 квітня 2022 рокуу позові ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено. У позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_8 відмовлено.

Зазначено, що після набрання рішенням суду законної сили ухвала Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 травня 2020 року про забезпечення позову про накладення арешту на нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 121,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає скасуванню.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 20 травня 2022 рокузаяву представника відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_7 - адвоката Бартусевич І. М. про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн, які документально підтверджені. Стягнено солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн, які документально підтверджені.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 жовтня 2022 рокуапеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_8 задоволено частково.

Змінено мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 29 квітня 2022 року, виклавши її в редакції цієї постанови.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 20 травня 2022 року змінено.

Стягнено з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 по 8 333,33 грн з кожного на відшкодування судових витрат на оплату професійної правничої допомоги в суді першої інстанції.

Стягнено з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 по 8 333,33 грн з кожного на відшкодування судових витрат на оплату професійної правничої допомоги в суді першої інстанції.

Стягнено з ОСОБА_3 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 по 2 500,00 грн з кожного на відшкодування судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.

Стягнено з ОСОБА_3 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 по 2 500,00 грн з кожного на відшкодування судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.

Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 жовтня 2022 року в частині вирішення справи за позовом ОСОБА_3 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29 квітня 2022 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівцві від 20 травня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано віднесено приміщення підвалу 42-1 - 42-11 в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв.м до нежитлових.

Житловий будинок АДРЕСА_1 збудований Чернівецьким машинобудівним заводом та обладнаний вбудованою котельнею, що підтверджується актом здачі будинку в експлуатацію від 27 грудня 1957 року.

Суд першої інстанції, відносячи спірні приміщення підвалу 42-1 - 42-11 в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 до категорії нежитлових, не зазначає характеристику цільового громадського призначення цих площ, вид діяльності, для ведення якої використовується приміщення.

Суд першої інстанції дійшов хибного висновку про набуття права комунальної власності на приміщення котельні.

Відповідно до відповіді Чернівецької міської ради від 26 липня 2017 року №Б-2366-01/10 в дументах архівного фонду міської ради відсутні акт інвентаризації та акт передачі у комунальну власність житлових та нежитловиї приміщень будинку АДРЕСА_1 , які повинні бути складені на виконання п.2 рішення Чернівецької міської ради народних депутатів від 25 січня 1992 року №253.

Вважає, що орган місцевого самоврядування протиправно розпорядився спірним підвальним приміщенням.

Відповідно до рішення Чернівецької міської ради від 28 вересня 2006 року №114 «Про затвердження актів приймання-передачі у комунальну власність територіальної громади м.Чернівці об`єктів нерухомості (котелен) та мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання від Обласного державного комунального підприємства «Чернівціоблтепломережа» на баланс Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» та актц приймання- передачі до нього по котельні по АДРЕСА_1 було передано на баланс Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» лише обладнання.

Судом першої інстанції не враховано преюдиційні обставини, що на приміщення будинку АДРЕСА_1 право комунальної власності у територіальної громади не виникло, встановлені щодо сторін даного спору у рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12 липня 2018 року та у постанові Чернівецького апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у справі №727/4986/17.

Рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року №89/3 «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення підвалу житлового будинку АДРЕСА_1 площею 121,8 кв.м» не є правовстановлюючим документом для набуття об`єкта нерухомого майна у власність.

Посилається на те, що висновок експерта ОСОБА_59 від 04 вересня 2020 року №ЕС-1704-1-1533.20 є необґрунтованим, таким що суперечить іншим матеріалам справи, первинній інвентаризаційній справі №9113, заведеної Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації 02 квітня 1958 року, акту здачі будинку в експлуатацію від 27 грудня 1957 року, журналу внутрішніх обмірів, акту поточних змін від 05 квітня 2012 року (про встановлення перегородки для блокування другого виходу з котельні).

Експерт ОСОБА_60 під час допиту 21 вересня 2021 року підтвердив, що висновок ґрунтувався на порядку та умовах фактичної експлуатації приміщень на момент проведення експертизи.

Суд першої інстанції всупереч постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року не дослідив докази (технічні документи) щодо розташування у приміщенні 42-1 42-11 електроустановки ВРЩ-04кВ та електромереж для живлення житлового будинку, а також щодо функціоналу приміщень відповідно первинної інвентарної справи та експлікацій технічних паспортів.

Вказує, що не мала реальної можливості дізнатися про рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року №89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об`єкти нерухомості», оскільки у рішенні відсутня інформація про вбудовану котельню, тобто про порушення права, зазначення про ці приміщення у рішенні є відмінними із відомостями у первинній інвентарній справі №9113, заведеної у 1958 році Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації.

Також органом місцевого самоврядування м.Чернівці у 2011-2012 роках не заводилися веб-сторінки та не пізніше п`яти робочих днів не розміщувалися на них рішення Чернівецької міської ради від 29 грудня 2011 року №363 «Перелік об`єктів комунальної власності м.Чернівці», рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року №89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об`єкти нерухомості», роздруківка з сайту місткрї ради є підробленою.

Порушення права підтверджується державною реєстрацією права власності на вбудовану котельню, про що не могла довідатися.

Вважає, що спірні приміщення належать на праві спільної сумісної власності усім співвласникам квартир у багатоквартирному житловому будинку. Тому один співвласник не може звертатись з віндикаційним позовом про витребування допоміжного приміщення, оскільки це порушить права інших співвласників.

Отже, заявлені вимоги про визнання обох договорів відчуження спірного майна недійсними з визнанням права спільної сумісної власності, скасування свідоцтва та реєстрації є ефективним способом захисту порушеного права.

Посилається на незаконність додаткового рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 травня 2022 року, так як не була повідомлена про дату, час та місце судового засідання, чим була позбавлена можливості доводити неспівмірність витрат на професійну правову дпоомогу адвоката в сумі 50000 грн.

Крім того, адвокатом Бартусевич В.М. не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_5 , ОСОБА_7 ,в інтересахяких дієадвокат БартусевичВ.М.,у відзивіпросять апеляційнускаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вказують, що в матеріалах справи вдсутній як проект на будівництво багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , в якому розташовне спірне нежитлова приміщення, так і проектна та технічна документація на електропостачання, водопостачання, каналізацію, газопостачання, опалення житлового будинку.

Акт державного прийому будинку в експлуатацію, затверджений рішенням Чернівецької міської ради від 27 грудня 1957 ркоу №547/24, корисної інформації для виріщшення справи не має.

Тому встановлення призначення спірного приміщення можливе тільки за матеріалами інвентарної справи на багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 , розпочатої Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації в 1958 році, №9113, а також на підставі документів, які засвідчують фактичне користування спірного приміщення.

Визначення статуту приміщень Чернівецьким комунальним бласним бюро технічної інвентаризації при первинній інвентаризації шляхом їх позначення римськими чи арабськими цифрами має вирішальне значення для правильного вирішення справи.

Нежитлові приміщення (позначені арабськими цифрами) перейшли у власність територіальної громади м.Чернівці, а решта приміщень (позначені римськими цифрами) після приватизації квартир стали спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку.

Вважають, що постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у спрваі №727/4988/17 не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи, оскільки предметом спору було приміщення вестибюлю XL площею 14,3 кв.м, яке розщташоване на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 . Будь-які обставини щодо спірного у цій справі нежитлового приміщення підвалу 42-1 42-11 в житловому будинку літ. «А» по АДРЕСА_1 не встановлювались.

Спірні приміщення підвалу 42-1 42-11 в житловому будинку літ. «А» по АДРЕСА_1 були побудовані як нежитлові приміщення, які мають окремий вхід з вулиці, завжди обліковувались окремо від допоміжних приміщень спільного загальнобудинкового користування і завжди використовувались підприємствами житлово-комунального та побутового обслуговування населення, а не мешканцями, які не мали до них доступу.

Згідно інвентарноїсправи та висновку будівельно-технічної експертизи експерта ОСОБА_60 від 04 вересня 2020 року №ЕС-1704-1-1533.20 на замовлення адвоката Бартусевич В.М. в інтересах ОСОБА_7 , за яким нежитлові приміщення АДРЕСА_2 , не відноситься до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку та не призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його менканців.

За повідомленням Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» від 05 жовтня 2017 ркоу за обліковими даними регістрів бухгалтерського обліку підприємства в 2008 році все обладнання для котельні в будинку АДРЕСА_1 було демонтовано, ліквідовано та списано з балансу підприємства.

Посилаються на те, що допоміжні приміщення є приналежністю головної речі багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 та в силу своєї правової природи не можуть бути окремим самостійним об`єктом прва власності, що виключає можливість визнання права власності на них в судовому порядку.

Права особи, яка вважає себе власником майна, відчуженого за спірними правочинами третій особі, за відсутності між сторонами укладеного договору, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 391 ЦК України.

ОСОБА_3 не надано жодного доказу на підтвердження не співмірності витрат на правничу правову допомогу, понесену ОСОБА_5 , ОСОБА_7 у справі.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у позові ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що приміщення № 42-1 42-11, загальною площею 121,80 кв. м, що розташовані в підвалі будинку АДРЕСА_1 , не належать до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку та не призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що згідно з експлікацією та поверховим планом підвалу будівлі літ. А на АДРЕСА_1 з вересня 1958 року і до сьогодні приміщення загальною площею 121,80 кв. м позначені арабською літерою № 42-1 42-11, як вбудовані нежитлові приміщення.

За повідомленням Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №6 від 27 серпня 2020 року №279/01-08 «Про повідомлення інформації щодо всіх інженерних комунікацій та мереж (електрика, вода, газ, центральне опалення, димовентканали) житлового будинку АДРЕСА_3 (в тому числі квартир та нежитлових приміщень) здійснюється від трансформаторної підстанції ТП 131 через розподільчі шафи, які встановлені в коридорах кожного з 3-х під`їздів на першому поверсі; водопостачання житлового будинку АДРЕСА_1 підключено до міської мережі водопостачання. Загальнобудинковий водомірний вузол в будинку відсутній, облік водопостачання здійснюється через квартирні лічильники. Запірна арматура для перекриття водопостачання будинку знаходиться в оглядовому колодці перед аркою будинку в рівні 1-го поверху та в приміщеннях підвального поверху № Х та № 41-11; водовідведення (каналізація) житлового будинку АДРЕСА_1 підключено до міської мережі каналізації. Водовідведення здійснюється в 5 каналізаційних колодязях, розташованих у дворі будинку; газопостачання будинку АДРЕСА_1 підключено до мережі газопостачання. Запірна арматура загально будинкових газових мереж розташована в арці будинку в рівні 1-го поверху; опалення будинку АДРЕСА_1 - центральне опалення відсутнє.

Згідно висновку судової будівельно - технічної експертизи судового експерта Товариства з обмеженою відповідальністю "Судова незалежна експертиза України" Гайда Б.Я. від 04 вересня 2020 року № ЕС-1704-1-1533.20 нежитлові приміщення №42-1 42-11 мають окремий вхід, є ізольованим самостійним об`єктом цивільно-правових відносин; в нежитлових приміщеннях №42-1 42-11 не виявлено технічного обладнання інженерних мереж електропостачання, водопостачання, каналізації, газопостачання та опалення, передбаченого для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців; в нежитлових приміщеннях №42-1 42-11 не виявлено загальнобудинкових мереж на яких в межах даних приміщень розташовані прилади обліку, запірна арматура тощо; технічне обладнання, запірна арматура загальнобудинкових мереж, тощо, необхідні для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, знаходяться за межами нежитлових приміщень №42-1 42-11; нежитлові приміщення №42-1 42-11, розташовані в житловому будинку АДРЕСА_1 , не відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку та не призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що ефективним способом захисту порушених прав позивачів є подання віндикаційного (речово-правового) позову.

Водночас судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 пропущено строк позовної давності, про застосування якого подано заяву Чернівецькою міською радою, Виконавчим комітетом Чернівецької міьсокї ради, в інтересах яких діє представник ОСОБА_61 , зяву ОСОБА_7 , в інтересах якої діє адвокат Бартусевич В.М.

Мотивовано висновки суду першої інстанції тим, що спірне рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради та рішення Чернівецької міської ради оприлюднено шляхом їх публікації на офіційному веб-сайті Чернівецької міської ради та у місцевих засобах масової інформації.

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не надано доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, об`єктивно непереборних обставин.

Додаткове рішення суду мотивоване тим, що ухвалюючи рішення від 29 квітня 2022 року у цій справі, суд не вирішив питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу. З урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого ним на виконання таких робіт, ціни позову, керуючись принципами розумності та справедливості, суд задовольнив заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_7 адвоката Бартусевича В. М. щодо стягнення з позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 понесених відповідачами витрат на правову допомогу.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинноґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення наведеним нормам не відповідає в частині.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 15 серпня 1997 року, квартира АДРЕСА_4 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_62 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 78693078 від 24 січня 2017 року, квартира АДРЕСА_5 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .

За актом державної прийомки будівлі від 23 грудня 1957 року, засвідченим рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради депутатів трудящих від 27 грудня 1957 року №547/24, забудовником будинку АДРЕСА_1 є Чернівецький машзавод, будинок має 3 секції, 39 квартир.

У первинній інвентарній справі на будинок АДРЕСА_1 , заведеної Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації у лютому 1958 року, №9113 арабськими цифрами позначені приміщення 41 загальною площею 129,6 кв.м, приміщення 42 загальною площею 119,0 кв.м, приміщення 43 загальною площею 286,4 кв.м, приміщення 44 загальною площею 249,6 кв.м, приміщення 45 загальною площею 66,2 кв.м та квартири.

Згідно технічноїхарактеристики багатоквартирногобудинку,виконаної 19грудня 2011року упервинній інвентарнійсправі на будинок АДРЕСА_1 ,заведеної Чернівецькимкомунальним обласнимбюро технічноїінвентаризації улютому 1958року,№9113 убудинку АДРЕСА_1 нежитлові приміщення складають 603 кв.м, квартири 1993 кв.м (т.22 а.с.89 зворот).

Відповідно до експлікації первинної інвентарної справи на будинок АДРЕСА_1 , заведеною Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації у лютому 1958 року, №9113 спірні приміщення позначені як 1- угольна, 2- коридор, 3-моторна, 4-кладова, 5-коридор, 6-санвузол, 7- котельна, 8-котельна, 9-кладова із зазначенням службового призначення.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради депутатів трудящих від 09.03.1967 року №110/6 організовано дирекцію об`єднаних котелень та теплових мереж на госпрозрахунковому розрахунку з підпорядкуванням міськжитлоуправлінню (т.3 а.с.62).

За повідомленням міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» від 17 жовтня 2017 року в складі Дирекції об`єднаних котелень та теплових мереж входила газова котельня «Ватутіна» по вул. Ватутіна, 1 (Стапана Бандери, 1) (т.3 а.с.58).

Зазначене підприємство змінювало свою назву і наказом Міського комінального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» №271-в від 25 грудня 2008 року з балансу підприємства була списана котельня «Ватутіна» (т.3 а.с.59-61).

За актом приймання-передачі у комунальну власність територіальної громади м.Чернівці об`єктів нерухомості (котелень) та мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання від Обласного державного комунального підприємства «Чернівціоблтепломережа» на баланс Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго», затвердженого рішення 7 сесії міської ради 5 скликання від 28 вересня 2006 року №114, передано по котельні вул.Ватутіна,1 котел в кількості 2 штук, автоматику, насос, приміщення котельні не передавалося.

Відповідно до повідомлення Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» від 05 жовтня 2017 року №1879 в будинку АДРЕСА_1 підприємству було передано на баланс лише обладнання для котельні, яке знаходилось у будинку АДРЕСА_1 (два котли НІІСТУ-5, автоматика АГОК 66 та носос К-45/55). За обліковими даними регістрів бухгалтерського обліку підприємства в 2008 році все обладнання для котельні в даному будинку було демонтовано, ліквідовано та списано з балансу підприємства.

До матеріалів справи приєднано інвентарну справу Чернівецького обласного бюро технічної інвентаризації на вбудовану котельню по АДРЕСА_1 користувача Обласного державного комунального підприємства «Чернівціоблтепломережа».

Відповідно до експлікації наведеної інвентарної справи на вбудовану котельню по АДРЕСА_1 користувача Обласного державного комунального підприємства «Чернівціоблтепломережа» спірні приміщення за номером 42 позначені як 1- коридор, 2- коридор, 3-насосна, 4-електрощитова, 5-коридор, 6-санвузол, 7- котельна, 8-котельна, 9-кладова, 10-умивальник, 11-уборна, 12-підсобне приміщення.

Пунктом 2 рішення 18 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради від 29 грудня 2011 року №363 «Про хід приватизації об`єктів комунальної власності міста Чернівців в 2011 році та перелік об`єктів комунальної власності міста Чернівців, які підлягають приватизації в 2012 році» затверджено перелік об`єктів комунальної власності міста Чернівців, які підлягають приватизації в 2012 році, до якого було включено за порядковим №15 нежитлове приміщення підвалу літ. «А» по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.42-44).

За зверненням начальника управління обліку використання та приватизації майна департаменту економіки Чернівецької міської ради від 09 листопада 2011 року №2739 проведено інвентаризацію нежилих приміщень колишньої котельні на АДРЕСА_1 .

Чернівецьким міським комунальним бюро технічної інвентаризації виготовлено технічний паспорт на нежитлові приміщення в житловому будинку АДРЕСА_1 6 грудня 2011 року із зазначенням власника територіальна громада м.Чернівці.

Відповідно до експлікації наведеної інвентарної справи на нежитлові приміщення в житловому будинку АДРЕСА_1 спірні приміщення за номером 42 позначені як 1- коридор, 2- приміщення, 3-коридор, 4-приміщення, 5-електрощитова, 6-коридор, 7- коридор, 8-коридор, 9-вбиральня, 10-приміщення, 11- приміщення.

Згідно наказу Департаменту економіки Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 06 квітня 2012 року №32 визначено здійснити продаж нежилих приміщень шляхом викупу ОСОБА_5 по ціні 280 624,80грн. (т. 22 а.с.183 зворот).

Між Департаментом економіки Чернівецької міської ради та ОСОБА_5 вчинено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення підвалу на АДРЕСА_1 від 12 квітня 2012 року.

ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений 08 вересня 2017 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М., зареєстрований в реєстрі за номером 5649, предметом якого є нежитлові приміщення №42-1 - 42-11 загальною площею 121,80 кв.м., що розташовані в будинку АДРЕСА_1 (т.19, а.с.140)

До матеріалів справи приєднано акт інспектора Чернівецького РЕМ Публічного акціонерного товариства Енергетичної компанії «Чернівціобленерго» Крокош А.М. від 02 грудня 2014 року, у якому зазначено та відтворено схему живлення споживачів електричної енергії у будинку АДРЕСА_1 через щитову ВРЩ-0,4 кВ.

Відповідно до повідомлення Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в Чернівецькій області від 18 травня 2017 року № 29-20/21-192 електропостачання будинку за АДРЕСА_1 здійснюється від розподільчого щита ВРЩ-04 кВ, який знаходиться на балансі ЖРЕП-6, розташований у підвальному приміщенні у задовільному стані (власник ОСОБА_5 ), яка зобов`язалася надавати доступ електротехнічному персоналу до ВРЩ-04 кВ та своєю заявою від 06 січня 2016 року зобов`язалася надавати доступ працівникам ЖРЕП-6.

Приватним підприємством «Елма» на замовлення ОСОБА_7 20 листопада 2017 року розроблений робочий проєкт на винесення із приміщення колишньої котельні розподільчого щита та існуючих кабельних мереж.

ОСОБА_5 звернулася до Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №6 з заявою від 06 січня 2016 року, якою вона, як власниця нежитлового приміщення (колишня котельня) згідно договору купівлі-продажу від 12.04.2012 року, забов`язалася надавати доступ працівників ЖРЕП до вказаного приміщення (т.20, а.с.70).

На підставі висновку будівельно-технічної експертизи експерта ОСОБА_60 від 04 вересня 2020 року №ЕС-1704-1-1533.20 на замовлення адвоката Бартусевич В.М. в інтересах ОСОБА_7 , за яким нежитлові приміщення АДРЕСА_2 , не відноситься до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку та не призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його менканців.

Згідно із висновком експертного будівельного-технічного дослідження експерта ОСОБА_63 від 23 жовтня 2020 року №33-10/2020-ОБ щодо підвальних приміщень №42 у багатоповерховому житловому будинку по АДРЕСА_1 для встановлення їх правового функціонального призначення в структурі житлового будинку спірні підвальні приміщення 42-1 42-11 належать до категорії допоміжних приміщень в структурі житлового будинку, тобто котельня (цільове призначення) не зникає з демонтажем котлів.

За повідомленням Житлового ремонтного експлуатаційного підприємства №6 від 27 серпня 2020 року №279/01-08 «Про повідомлення інформації щодо всіх інженерних комунікацій та мереж (електрика, вода, газ, центральне опалення, димовентканали) житлового будинку АДРЕСА_3 (в тому числі квартир та нежитлових приміщень) здійснюється від трансформаторної підстанції ТП 131 через розподільчі шафи, які встановлені в коридорах кожного з 3-х під`їздів на першому поверсі; водопостачання житлового будинку АДРЕСА_1 підключено до міської мережі водопостачання. Загальнобудинковий водомірний вузол в будинку відсутній, облік водопостачання здійснюється через квартирні лічильники. Запірна арматура для перекриття водопостачання будинку знаходиться в оглядовому колоязі перед аркою будинку в рівні 1-го поверху та в приміщеннях підвального поверху № Х та № 41-11; водовідведення (каналізація) житлового будинку АДРЕСА_1 підключено до міської мережі каналізації. Водовідведення здійснюється в 5 каналізаційних колодязях, розташованих у дворі будинку; газопостачання будинку АДРЕСА_1 підключено до мережі газопостачання. Запірна арматура загальнобудинкових газових мереж, розташована в арці будинку в рівні 1-го поверху; опалення будинку АДРЕСА_1 - центральне опалення відсутнє.

За змістом приєднаного до матеріалів справи попередження Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» мешканцю квартири АДРЕСА_6 від 14 травня 2008 року №1041 в наступному опалювальному сезоні 2008-2009 роки житлові будинки, які опалювадись від котельні « ОСОБА_64 », не будуть опалюватись від мереж централізованого теплопостачання.

Вищезазначені котельні недоцільно експлуатувати, у зв`язку з тим, що більшість квартир відключилось від теплових мереж та влаштувало автономне опалення, що призвело до розбалансування загально будинкових систем і зниження теплового навантаження.

Пропонується вжити заходів щодо забезпечення теплом приміщень квартир в зимовий період.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження№ 61-3438сво21) зазначено, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Предметом позову ОСОБА_3 тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення, є

визнання приміщення підвалу 42-1 42-11 у житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку, функціональним призначенням яких на момент здачі будинку в експлуатацію було забезпечення експлуатації будинку, а саме його опалення (вбудована котельня);

визнання протиправним та скасування пункту 1.2 рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року № 89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об`єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівці», яким оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Чернівці на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, у тому числі приміщення 42-1 42-11;

визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 лютого 2012 року, виданого Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, в тому числі приміщення 42-1 - 42-11, та скасування його державної реєстрації;

визнання протиправним переліку об`єктів комунальної власності міста Чернівці, які підлягають приватизації в 2012 році, затвердженого рішенням 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29 грудня 2011 року № 363, в частині приватизації, шляхом продажу з аукціону нежилих приміщень на АДРЕСА_1 (пункт 15 розділу 2 Переліку);

визнання недійсним укладеного між Департаментом економіки Чернівецької міської ради та ОСОБА_5 договору купівлі-продажу від 12 квітня 2012 року № 1111 нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іпатовою М. М., та скасування його державної реєстрації;

визнання недійсним укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 договору купівлі-продажу від 08 вересня 2017 року № 5649 нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І. М., та скасування його державної реєстрації;

- визнання права спільної сумісної власності на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11.

Предметом позову ОСОБА_4 є

визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 лютого 2012 року, виданого Виконачим комітетом Чернівецької міської ради на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, в тому числі приміщення 42-1 - 42-11, та скасування його державної реєстрації;

Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зазначалися порушення права спільної сумісної власності власників квартир будинку АДРЕСА_1 на допоміжні підвальні приміщення будинку, загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11, які мають статус вбудованої котельні, де знаходиться технічне обладнання, інженерні комунікації, без згоди співвласників багатоквартирного будинку включення до переліку об`єктів комунальної власності, на підставі рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року № 89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об`єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівці», передання у приватну власність фізичній особі ОСОБА_5 та подальше відчуження ОСОБА_7 .

З огляду на наведене ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом з метою захисту свого права співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 на підвальні приміщення загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11, які відносяться до категорії допоміжних.

На підставі частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині другійстатті 16ЦК України

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бутивизнання права(пункт 1 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Предметом позову у цій справі є визнання приміщення підвалу 42-1 42-11 у житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку, визнання за ОСОБА_3 разом з іншими співвласниками будинку АДРЕСА_1 права спільної сумісної власності на приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Згідно зі статтею 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частинами першою, другою статті 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

У відповідності до частин першої, другої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 369 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках.Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02 березня 2004 року №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 визначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 рокуу справі № 1-22/2011 власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Таким чином, допоміжні приміщення відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.

Аналогічні приписи містить частинадругастатті 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Крім того, згідно частин першої-другої статті 5Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Отже, відсутні підстави встановлювати право власності співвласників багатоквартирного будинку наприміщення загального користування (у тому числі допоміжні), оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинкув силу закону.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від08 квітня 2020 рокуу справі№915/1096/18.

Також встановлення належності майна на праві спільної сумісної власності не пов`язане з набранням законної сили рішенням суду, оскільки таке право виникає в силу закону, а не внаслідок ухвалення судового рішення.

При цьому встановлення належності приміщення підвалу 42-1 42-11 у житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 до допоміжного приміщення багатоквартирного житлового будинку, функціональним призначенням яких на момент здачі будинку в експлуатацію було забезпечення експлуатації будинку, а саме його опалення (вбудована котельня) є обставиною, яка потребує встановленню для вирішення заявленого спору, виходячи з його підстав, та не є самостійною вимогою та способом захисту, який потребує вирішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшовши обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині позовних вимог провизнання приміщення підвалу 42-1 42-11 у житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку; визнання права спільної сумісної власності на спірні приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11, однак помилився щодо мотивів такої відмови.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників надопоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року №4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»треба розуміти так: допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 (щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду") зазначив, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна. Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна. Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Аналогічні визначення термінів «допоміжні приміщення» та «нежитлові приміщення» наведені у статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», відповідно до якої допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема, способу і порядку їх використання (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №598/175/15-ц).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року в справі № 922/1406/21 зазначено, що допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 липня 2018 у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 у справі № 906/1169/17).

Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку правового режиму допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Цілком очевидно, що виходячи з такої презумпції та з врахуванням принципу змагальності сторін, лише позивач не повинен доводити режим спірних приміщень як допоміжних, а навпаки, передусім відповідач-2, який є їх останнім набувачем, має довести винятковий режим спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду та є самостійним об`єктом нерухомого майна, оскільки зі стадії проектування, тобто з самого початку вони будувалися з іншим цільовим призначенням - для потреб непромислового характеру (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 у справі № 598/175/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 554/8296/21 викладено висновок про те, що нормами законодавства визначено, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому немає підстав стверджувати, щоу різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим. Нежитлове приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься дожитлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням.І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Отже, співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень.

Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19 вказав на те, що особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав.

Заслуговують наувагу посилання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 нате,що підвальні приміщеннябудинку1на АДРЕСА_1 загальною площею 121,80 кв. м, що складаються з приміщень 42-1 42-11, мають статус вбудованої котельні, де знаходиться технічне обладнання, інженерні комунікації.

За актомдержавної прийомкибудівлі від23грудня 1957року,засвідченого рішеннямвиконавчого комітетуЧернівецької міськоїради депутатівтрудящих від27грудня 1957ркоу №547/24, будинок АДРЕСА_1 зданий в експлуатацію з опаленням і обладнаною котельнею.

Згідно із експлікацією первинної інвентарної справи на будинок АДРЕСА_1 , заведеною Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації у лютому 1958 року, №9113 спірні приміщення позначені як 1- угольна, 2- коридор, 3-моторна, 4-кладова, 5-коридор, 6-санвузол, 7- котельна, 8-котельна, 9-кладова із зазначенням службового призначення.

Отже, спірне приміщення підвалу загальною площею 121,80 кв. м, що складається з приміщень 42-1 42-11, будинку АДРЕСА_1 будувалося як приміщення котельні без віднесення його до нежитлових вбудовано-прибудованих приміщень.

У матеріалах справи відсутні докази, що спірне приміщення будувалося як нежитлове приміщення, використання якого мало призначення для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо).

Ураховуючи,що приміщеннякотельні будувалосяз метоюздійснення опаленнябагатоквартирного будинку1на АДРЕСА_1 , тобто задоволення побутових потреб співвласників будинку, приміщення підвалу загальною площею 121,80 кв. м, що складається з приміщень 42-1 42-11, будинку АДРЕСА_1 є допоміжним.

Не можнапогодитися іздоводами ОСОБА_7 , ОСОБА_5 ,в інтересахяких дієадвокат БартусевичВ.М.,на якіє посиланняу відзивіна апеляційнускаргу, пронумерацію упервинній інвентарнійсправи на будинок АДРЕСА_1 ,заведеній Чернівецькимкомунальним обласнимбюро технічноїінвентаризації улютому 1958року,житлових танежитлових приміщеньарабськими цифрами,сходових клітокта іншихдопоміжних приміщеньримськими цифрами,визначення статусу спірного приміщення підвалу загальною площею 121,80 кв.м, шляхом його позначення арабськими цифрами 42-1 42-11.

Натомість,згідно технічноїхарактеристики багатоквартирногобудинку,виконаної 19грудня 2011року упервинній інвентарнійсправі на будинок АДРЕСА_1 ,заведеної Чернівецькимкомунальним обласнимбюро технічноїінвентаризації улютому 1958року, АДРЕСА_7 нежитлові приміщення складають 603 кв.м, квартири 1993 кв.м (т.22 а.с.89 зворот).

З оглядуна наведенесамо пособі позначенняу первинній інвентарній справі на будинок АДРЕСА_1 , заведеної Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації у лютому 1958 року, спірного приміщення підвалу арабськими цифрами 42-1 42-11, не доводить, що це приміщення є нежитловим.

Не заслуговують на увагу твердження ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , в інтересах яких діє адвокат Бартусевич В.М., у відзиві на апеляційну скаргу щодо використання приміщень 42-1 42-11 в будинку АДРЕСА_1 в якості котельні на АДРЕСА_1 з березня 1967 року Дирекцією обєднання котелень і теплових мереж, з травня 1977 року Чернівецьким обласним підприємством комунальних котелень і теплових мереж, з 1982 року Обласним державним комунальним підприємством «Чернівціоблтепломережа», з 2006 року Міським комунальним підприємством «Чернівцітеплокомуненерго», обладнання якої списано у грудні 2008 року, тобто не мешканцями будинку.

У матеріалах справи відсутні докази, що приміщення котельні в будинку АДРЕСА_1 використовувалося для обслуговування побутових потреб не тільки співвласників будинку АДРЕСА_1 .

Пропонується вжити заходів щодо забезпечення теплом приміщень квартир в зимовий період.

Отже, з попередження Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» мешканцю квартири АДРЕСА_6 від 14 травня 2008 року №1041 вбачається зазначення у множині житлових будинків, які опалювались від котельні « ОСОБА_64 », вищезазначених котелен, які недоцільно експлуатувати, приміщень квартир, щодо яких пропонується вжити заходів.

Ураховуючи наведене, само по собі попередження Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» мешканцю квартири АДРЕСА_6 від 14 травня 2008 року №1041 за відсутності інших доказів не дає підстав для висновку, що котельня в будинку АДРЕСА_1 була громадською, використовувалася для обслуговування побутових потреб не тільки співвласників будинку АДРЕСА_1 .

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази зміни статусу приміщень 42-1 42-11 в будинку АДРЕСА_1 на нежитлові приміщення з метою здійснення діяльності у котельні на АДРЕСА_1 Дирекцією обєднання котелень і теплових мереж, Чернівецьким обласним підприємством комунальних котелень і теплових мереж, Обласним державним комунальним підприємством «Чернівціоблтепломережа», Міським комунальним підприємством «Чернівцітеплокомуненерго».

Водночас на балансі Дирекції обєднання котелень і теплових мереж, Чернівецького обласного підприємства комунальних котелень і теплових мереж, Обласного державного комунального підприємства «Чернівціоблтепломережа», Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» знаходилось лише обладнання котельні.

Так, за актом приймання-передачі у комунальну власність територіальної громади м.Чернівці об`єктів нерухомості (котелень) та мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання від Обласного державного комунального підприємства «Чернівціоблтепломережа» на баланс Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго», затвердженого рішення 7 сесії міської ради 5 скликання від 28 вересня 2006 року №114, передано по котельні АДРЕСА_1 котел в кількості 2 штук, автоматику, насос, приміщення котельні не передавалося.

З огляду на наведене припинено використання приміщення 42-1 42-11 в будинку АДРЕСА_1 за функціональним призначенням котельні у 2008 році.

Реєстрація підвального приміщення 42-1 42-11в будинку АДРЕСА_1 як окремого об`єкта нерухомого майна відбулася у зв`язку із прийняттям оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування.

Отже, відбулась зміна цільового призначення підвального приміщення 42-1 42-11в будинку АДРЕСА_1 на нежитлове приміщення без прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування та без згоди власників квартир багатоквартирного будинку.

Суд першої інстанції поклав в основу свого рішення висновок будівельно-технічної експертизи експерта ОСОБА_60 від 04 вересня 2020 року №ЕС-1704-1-1533.20 на замовлення адвоката Бартусевич В.М. в інтересах ОСОБА_7 , за яким нежитлові приміщення АДРЕСА_2 , не відноситься до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку та не призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його менканців.

Згідно із частиною 1 статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Верховний Суд у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц (провадження № 61-4114 св 17) сказав, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Зазначеного висновку експерт дійшова за насліками візуального обстеження нежитлових приміщень №42-1 42-11, розташованих в житловому будинку АДРЕСА_1 , та дослідження копії договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотарцусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької обалсті Олійник І.М. 08 вересня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 5649, технічного паспорту та матеріалів технічної інвентаризації, листа Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №6 від 27 серпня 2020 року №279/01-08, листа Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» від 05 жовтня 2017 року №1879, акта, складеного спеціалістами (техніками-доглядачами, головним інженером, слюсарем-сантехніком) Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №6 від 01 березня 2018 року №72.

Відповідно до дослідницької частини висновку експертом встановлено, що в нежитлових приміщеннях №42-1 42-11, розташованих у підвальному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 проходять інженерні комунікації мереж електропостачання, водопостачання, каналізації та опалення.

При цьому зазначено, що електропостачання нежитлових приміщень №42-1 42-11, розташованих у підвальному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 здійснюється від розташованого поверхом вище нежитлового приміщення кафе-бару.

В нежитлових приміщеннях №42-1 42-11, розташованих у підвальному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , приміщень електрощитової, діючих будинкових ВП, ВРП, ГРЩ, прилада обліку чи іншого необхадного для експлуатації електромереж будинку обладнання не виявлено. Розташований в приміщенні №42-2 трансформатор не задіяний, раніше викоритовувався для здійснення освітлення даних приміщень підвавлу.

В нежитлових приміщеннях №42-1 42-11, розташованих у підвальному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , приміщень водомірного вузла, насосної тощо, приладів обліку, запірної арматури будинкових мереж, чи іншого необхідного для експлуатації системи водопостачання будинку обладнання не виявлено.

В нежитлових приміщеннях №42-1 42-11, розташованих у підвальному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , на мережах каналізації наявні ревізії (прочистки). Оглядових колодязів системи каналазації в приміщенні не виявлено.

В нежитлових приміщеннях №42-1 42-11, розташованих у підвальному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , знаходяться окремі незадіяні ділянки мережі центрального опалення, яка станом на момент проведення дослідження не використовується та не функціонує.

В нежитлових приміщеннях №42-1 42-11, розташованих у підвальному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , мереж газопостачання не виявлено.

Отже, висновок будівельно-технічної експертизи експерта ОСОБА_60 від 04 вересня 2020 року №ЕС-1704-1-1533.20 грунтується лише на порядку та умовах фактичної експлуатації спірних приміщень на момент проведення експертизи.

Заперечуючи проти висновку експерта будівельно-технічноїекспертизи експерта ОСОБА_60 від 04вересня 2020року №ЕС-1704-1-1533.20 ОСОБА_3 уапеляційній скарзівказувала нате,що вонисуперечать іншимматеріалам справи,судом першої інстанції всупереч постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року не досліджено докази (технічні документи) щодо розташування у приміщенні 42-1 42-11 електроустановки ВРЩ-04кВ та електромереж для живлення житлового будинку.

Судом першої інстанції не наведено мотивів неприйняття ним до уваги наведених доказів.

Так, до матеріалів справи приєднано акт інспектора Чернівецького РЕМ Публічного акціонерного товариства Енергетичної компанії «Чернівціобленерго» Крокош А.М. від 02 грудня 2014 року, у якому зазначено та відтворено схему живлення споживачів електричної енергії у будинку АДРЕСА_1 через щитову ВРЩ-0,4 кВ.

У матеріалах справи відстуні докази припинення електропостачання будинку АДРЕСА_1 від розподільчого щита ВРЩ-04 кВ, який розташований у підвальному приміщенні, належному на праві власності ОСОБА_5 .

З огляду на наведе висновок будівельно-технічної експертизи експерта ОСОБА_60 від 04 вересня 2020 року №ЕС-1704-1-1533.20, за яким у нежитлових приміщеннях №42-1 42-11, розташованих у підвальному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , не виявлено технічного обладнання інженерних мереж електропостачання, передбаченого для забезпечення експлуатації будинку суперечить матеріалам справи.

Заслуговують на увагу посилання ОСОБА_5 , в інтересах якої діє адвокат Бартусевич В.М., у додаткових поясненнях від 24 квітня 2024 року на те, що висновок експертного будівельного-технічного дослідження експерта ОСОБА_63 від 23 жовтня 2020 року №33-10/2020-ОБ щодо підвальних приміщень №42 у багатоповерховому житловому будинку по АДРЕСА_1 для встановлення їх правового функціонального призначення в структурі житлового будинку не є належним доказом.

Частиною 1 статті 106 ЦПК України, передбачено, що учасник прави має право пождати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Частиною 6ст. 106 ЦПК Українизазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Згідно з ч. 5ст. 106 ЦПК Україниу висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Разом зтим,у висновку експертного будівельного-технічного дослідження експерта ОСОБА_63 від 23 жовтня 2020 року №33-10/2020-ОБ, виконаного на замовлення ОСОБА_2 , щодо підвальних приміщень №42 у багатоповерховому житловому будинку по АДРЕСА_1 не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.

Відповідно дост. 78 ЦПК Українисуд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Висновок експерта не є належним та допустимим доказом, якщо у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що він підготовлений для подання до суду.

Відповідне положення міститься у постанові Великої Палати від 18 грудня 2019 року № 522/1029/18.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського судувід 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19 зазначено, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду, слід дійти висновку, що припинення використання приміщення 42-1 42-11 в будинку АДРЕСА_1 за функціональним призначенням котельні не змінює правового статусу цих допоміжних риміщень.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на преюдиційне значення рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12 липня 2018 року у справі №727/4986/17 для вирішення цієї справи є необґрунтованими.

Відповідно до частини четвертої статті82ЦПКУкраїни (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При цьому на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21).

Законом України «Про доступ до судових рішень» регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та введення Єдиного державного реєстру судових рішень (стаття 1 цього Закону).

Згідно з частиною першоюстатті 6 Закону кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третястатті 6 Закону).

З інформації Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, щорішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_23 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Чернівецької міської ради, Виконавчого комітету Чернівецької міської ради з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_44 , ОСОБА_19 , ОСОБА_58 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_65 , ОСОБА_50 , ОСОБА_53 , ОСОБА_51 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 про скасування рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та усунення перешкод у користуванні під`їздом встановлено, що на спірний об`єкт нерухомого майна право комунальної власності у територіальної громади не виникло.

Також судом встановлено, що в Переліку державного майна підприємств, установ і організацій, яке передається до комунальної власності Чернівецької міської ради, що є додатком до рішення Чернівецької обласної ради народних депутатів від 27 грудня 1991 року, та в Переліку об`єктів комунальної власності міської ради народних депутатів, що є додатком до рішення Чернівецької міської ради народних депутатів від 25 січнґ 1992 року №253, відсутні відомості про спірне нерухоме майно.

Предметом спору у наведеній справі є приміщення 44-1 площею 14,30 кв.м, яке розташоване на першому поверсі в житловому будинку літ.А на АДРЕСА_1 .

Рішення Шевченківського районногосуду м.Чернівцівід 12липня 2018року немістить відображеннявстановлення судомобставин щодо приміщення підвалу загальною площею 121,80 кв. м, що складається з приміщень 42-1 42-11, будинку АДРЕСА_1 , тобто щодо предмета спору у цій справі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зазначали, що включення підвального приміщення без згоди співвласників багатоквартирного будинку до переліку об`єктів комунальної власності, оформлення права комунальної власності на об`єкти нерухомості, видача свідоцта про право власності, а також подальше їх відчуження на підставі договорів купівлі-продажу порушує їхні права як співвласників спірних приміщень.

Ураховуючи, що допоміжні приміщення є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону, пункт 1.2 рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року № 89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об`єкти нерухомості, що належать територіальній громаді м. Чернівці», рішення 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29 грудня 2011 року № 363 в частині приватизації, шляхом продажу з аукціону нежилих приміщень на АДРЕСА_1 (пункт 15 розділу 2 Переліку), оформлення права комунальної власності територіальної громади м. Чернівці на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 як на окремий об`єкт цивільних прав та подальше їх відчуження порушує право спільної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Судом першої інстанції обгрунтовано застосовано висновки Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 310/2647/17-ц (провадження № 61-7734св19) щодо ефективності захисту цивільного права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 310/2647/17-ц (провадження № 61-7734св19) зазначив, що ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може зіткнутися з проблемою, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб`єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред`явлення іншої.

За загальним правилом та відповідно до догми українського права конкуренція позовів не допускається, окрім випадків, коли правомочній особі законом або договором надано право вибору вимагати застосування одного з-поміж передбачених у договорі або законі способів захисту.

У будь-якому випадку під час вибору правомірного способу захисту порушеного права підлягає врахуванню правова природа цивільних відносин, що існують між сторонами як сторонами спірних правовідносин.

Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов`язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з`являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.

Вочевидь, якщо спір стосується правочину, укладеного самим власником, то його відносини з контрагентом мають договірний (зобов`язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Але якщо контрагент власника за оспорюваним правочином здійснив потім відчуження отриманої від власника речі третій особі, то у відносинах з таким новим набувачем колишній власник може використовувати тільки речово-правові способи захисту, бо вони не перебували у договірних (зобов`язальних) відносинах один з одним.

Проте застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна іншим особам в результаті позбавить добросовісного набувача гарантій дотримання його прав, закріплених устатті 388 ЦК України, що є неприпустимим.

При цьому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правомірним та ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є подання віндикаційного (речово-правового) позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Велика Палата Верховного Суду, а також Верховний Суд неодноразово викладали правові висновки щодо застосування такого способу захисту, як витребування майна з чужого незаконного володіння (зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 2/1522/12319/11 (провадження № 61-25529св18), від 25 березня 2020 року у справі № 592/3596/17 (провадження № 61-18877св19), від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц (провадження № 61-15968св19)).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.

Виникнення права власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення частини першоїстатті 388 ЦК Українизастосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями387та388 ЦК України.

В оцінці факту володіння у цій справі Верховний Суд застосовує правовий висновок, викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), згідно з яким особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже є неефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Визнання договорів купівлі-продажу недійсними у такому випадку не відповідає правовій природі цивільних відносин між сторонами, та не є ефективним способом захисту, бо не приводить до їх поновлення.

Між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Чернівецькою міською радою, ОСОБА_5 , ОСОБА_7 не виникали договірні відносини, а тому визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірних приміщень не матиме наслідком повернення їх у володіння власника, а отже, правомірним способом захисту буде звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Також обранийспосіб захистуу виглядівизнання протиправнимта скасуванняпункту 1.2рішення Виконавчогокомітету Чернівецькоїміської радивід 14лютого 2012року №89/3«Про оформленняправа комунальноївласності наоб`єкти нерухомості,що належатьтериторіальній громадім.Чернівці»,яким оформленоправо комунальноївласності територіальноїгромади м.Чернівці нанежитлові приміщенняпідвалу вжитловому будинкуліт.«А» на АДРЕСА_1 ,загальною площею121,80кв.м,у томучислі приміщення42-1 42-11;визнання протиправнимрішення 18сесії Чернівецькоїміської радиVIскликання від29грудня 2011року №363в частинізатвердження перелікуоб`єктів комунальноївласності містаЧернівці,які підлягаютьприватизації в2012році,шляхом продажуз аукціонунежилих приміщеньна АДРЕСА_1 (пункт15розділу 2Переліку);визнання недійснимсвідоцтва проправо власностіна нерухомемайно від17лютого 2012року,виданого Виконавчимкомітетом Чернівецькоїміської радина нежитловіприміщення підвалув житловомубудинку літ.«А» на АДРЕСА_1 ,загальною площею121,80кв.м,в томучислі приміщення42-1-42-11,та скасуванняйого державноїреєстрації є неефективним, оскільки задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого на підставі наведеного рішення, не призведе до відновлення права власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а, отже, потребуватиме додаткових засобів захисту.

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими доводи ОСОБА_3 щодо правильно обраного способу захисту.

Також твердження ОСОБА_3 про відсутність підстав для звернення одного співвласника з віндикаційним позовом про витребування допоміжного приміщення, оскільки це порушить права інших співвласників, є необгрунтованими.

З огляду на те, що допоміжні приміщення 42-1 42-11 будинку АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності співвласникам будинку, право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на все приміщення, тому у разі витребування, воно повертаються у спільну сумісну власність цих осіб.

Верховний Суд у постанові від 08 травня 2024рокуу спраі № 524/5877/21 (провадження № 61-12778св23) за позовом ОСОБА_66 до ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації про визнання права спільної сумісної власності, витребування нежитлового приміщення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання відновити технічний стан підтвердив законність вимог особи про витребування нежитлового приміщення, яке вибуло із спільної сумісної власності.

Заслуговують на увагу доводи ОСОБА_3 щодо відсутності підстав для задоволення заяви Чернівецької міської ради, заяви ОСОБА_7 , в інтересах якої діє адвокат Бартусевич В.М., про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин з наступних підстав.

На підставі ч.4ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У пункті 11постанови Пленуму Верховного СудуУкраїнивід18грудня 2009року №14«Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до абз.1.2 п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18зроблено висновок, що перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Главою 19 ЦКвизначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Відповідно до частини 1статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

На підставі частини 1 статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення своїх прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , звертаючись до суду з позовом зазначали, що з листа Чернівецького міського голови від 05 грудня 2014 ркоу №П-3317/0-01/10 довідались про відчуження допоміжних приміщень будинку, які перебувають у спільній суісній власності власників квартир.

Водночас суд першої інстанції, пославшись на те, що спірні рішення Виконавчого комтету Чернівеьцкої міської ради та Чернівецької міської ради оприлюднено шляхом їх публікації на офіційному веб-сайті Чернівецької міської ради та у місцевих засобах масової інформації, не зазначив початок перебігу строку позовної давності на звернення до суду з цим позовом у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Проте, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі посилається на те, що не мала реальної можливості дізнатися про порушення права рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 лютого 2012 року №89/3 «Про оформлення права комунальної власності на об`єкти нерухомості», оскільки у рішенні відсутня інформація про вбудовану котельню.

Отже, ОСОБА_3 об`єктивнодізнатись провідчуження приміщеннякотельні будинку АДРЕСА_1 могла лише ознайомившись із повідомленням Чернівецького міськогоголови від05грудня 2014ркоу №П-3317/0-01/10,оскільки рішеннявиконавчого комітетуЧернівецької міськоїради від14лютого 2012року №89/3«Про оформленняправа комунальноївласності наоб`єкти нерухомості» містить інформацію лише щодо приміщення 42-1 42-11 будинку 1 на АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 не мала доступу до інвентарної справи на будинок1 на АДРЕСА_1 .

Отже, строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 розпочався з часу повідомлення Чернівецьким міським головою від 05 грудня 2014 ркоу №П-3317/0-01/10 про приватизацію нежилих приміщеь 42-1 42-11 на АДРЕСА_1 .

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про звернення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до суду у червні 2017 року поза межах строку позовної давності.

Щодо додатковогорішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 травня 2022 року

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування або зміни судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно з пунктом 3 частини першої, частиною третьоюстатті 270 ЦПК Українисуд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч.1ст. 133ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Право на професійну правничу допомогу гарантованостаттею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2статті 15 ЦПК Україниучасники справимають правокористуватися правничоюдопомогою.Представництво усуді яквид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1статті 58 ЦПК Українисторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частинами 1, 3статті 60 ЦПК Українипредставником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір пронадання правовоїдопомоги -це домовленість,за якоюодна сторона(адвокат,адвокатське бюро,адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Частинами першоючетвертоюстатті 134ЦПК України передбачено,що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частинами першоюстатті 246ЦПК України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Зі змісту статей 10 - 13 ЦПК Українив узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України,законами України,міжнародними договорами,згода наобов`язковістьяких наданаВерховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина першастатті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

На підставі частини другої 174ЦПК Українизаявами по суті справи є: позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення, пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Зі змісту частини другої статті 134 ЦПК Українивбачається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ЦПК України.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене вище відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 14 січня 2019 року у справі №927/26/18, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

У пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога частини восьмої статті 141ЦПК України щодостроку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Також у пункті 51 зазначеної постанови зроблено висновок, що відсутність у матеріалах справи заяви про намір подати докази на підтвердження витратна професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення свідчить про відсутність підстав для розгляду поданих документів.

Верховний Суд у постанові (додатковій) від 30 листопада 2022 року у справі № 728/2519/21 звертав увагу, що посилання в касаційній скарзі на розмір витрат, які сторона планує понести у зв`язку з касаційним переглядом справи, не є тотожним із заявою про намір подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення у справі.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові (додатковій) від 14 грудня 2022 року у справі № 225/890/21.

Встановлено, що ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , в інтересах яких діє адвокат Бартусевич В.М., у лютому 2022 року подано заяву про стягнення судових витрат, понесених ОСОБА_5 , ОСОБА_7 на правничу правову допомогу.

Водночас ОСОБА_5 , ОСОБА_7 ,в інтересахяких дієадвокат БартусевичВ.М.,до заяви додано договір про надання юридичної (правничої) допомоги між адвокатом Бартусевич В.М. та ОСОБА_7 від 14 грудня 2017 року (т.25 а.с. 220-221), додаткову угоду №1 до вказаного договору від 27 серпня 2020 року (т.25 а.с. 222),акт приймання-передачі наданих послуг по договору про надання правової допомоги та по додатковій угоді, складений адвокатом Бартучевич В.М. та ОСОБА_7 27 січня 2022 року (т.25 а.с. 223), договір про надання юридичної (правничої) допомоги між адвокатом Бартучевич В.М. та ОСОБА_5 від 11 вересня 2017 року (т.25 а.с. 224-225), додаткову угоду №1 до вказаного договору від 27 серпня 2020року(т.25а.с. 227),акт приймання-передачі наданих послуг по договору про надання правової допомоги та по додатковій угоді, складений адвокатом Бартучевич В.М. та ОСОБА_69 27 січня 2022 року (т.25 а.с. 226), копії квитанцій до прибуткового касового ордеру №б/н від 28 січня 2022 року (т.25 а.с.219).

Згідно із частинами третьою, четвертою, п`ятою, шостою статті 137ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

В постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 14-16723св20) вказано, щосаме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостоїстатті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 цього Кодексу).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19.

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не подано клопотання про зменшення відшкодування витрат на правничу допомогу.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (справа "East/West Alliance Limited" проти України") від 23 січня 2014 року).

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом з тим, у частині п`ятій наведеної норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини третьої статті 141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частиною п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На підставі пункту 4.1 договору між адвокатом Бартусевич В.М. та ОСОБА_7 про надання правової допомоги від 14 грудня 2017 року отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару, розмір якого окремо погоджується між ними.

Відповідно до додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги від 14 грудня 2017 року, укладеної адвокатом Бартусевич В.М. та ОСОБА_7 27 серпня 2020 року, сторони домовились, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі 25000 грн.

За змістом акту приймання-передачі наданих послуг по договору про надання правової допомоги від 14 грудня 2017 ркоу, складеного адвокатом Бартусевич В.М. та ОСОБА_7 27 січня 2022 року, сторони підтвердили, що правнича допомога надана в повному обсязі вартістю 25000 грн.

На підставі пункту 4.1 договору між адвокатом Бартусевич В.М. та ОСОБА_5 про надання правової допомоги від 11 вересня 2017 року отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару, розмір якого окремо погоджується між ними.

Відповідно до додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги від 11 вересня 2017 року, укладеної адвокатом Бартусевич В.М. та ОСОБА_5 27 серпня 2020 року, сторони домовились, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі 25000 грн.

За змістом акту приймання-передачі наданих послуг по договору про надання правової допомоги від 11 вересня 2017 ркоу, складеного адвокатом Бартусевич В.М. та ОСОБА_5 27 січня 2022 року, сторони підтвердили, що правнича допомога надана в повному обсязі вартістю 25000 грн.

Ураховуючи наведене колегія суддів вважає доведеним факт понесення ОСОБА_5 , ОСОБА_7 витрат на професійну правничу допомогу.

Так, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першоюстатті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечитиКонституції Українита законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно достатті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22 ) фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамистатті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальнимзакономчітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару, детальний опис робіт під час надання професійної правничої допомоги не є обов`язковим.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.

На підставі пункту 1, 2 частини 2статті 141 ЦПК Україниінші судовівитрати,пов`язаніз розглядомсправи,покладаються уразі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позовіна позивача.

З огляду на відмову у позові ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивачів.

Ураховуючи складність справи та виконаних адвокатом Бартусевич В.М. робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, тривалість розгляду справи, реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), виходячи з конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, а також відсутність клопотання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_7 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25000 грн.

Також ураховуючи складність справи та виконаних адвокатом Бартусевич В.М. робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, тривалість розгляду справи, реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), виходячи з конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, а також відсутність клопотання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_5 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25000 грн.

Постановою Чернівецькогоапеляційного судувід 14жовтня 2022року додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 травня 2022 року змінено в частині стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн солідарно, стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн солідарно.

Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 жовтня 2022 року в частині вирішення справи за позовом ОСОБА_8 залишена без змін.

З огляду на наведене підлягає стягненню з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 витрати з надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції в сумі 8333 грн 33 коп. з кожної, на користь ОСОБА_6 , який є правонаступником ОСОБА_7 , витрати з надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції в сумі 8333 грн 33 коп. з кожної.

Крім того, ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , в інтересах яких діє адвокат Бартусевич В.М., разом із відзивом на апеляційну скаргу подано клопотання про стягнення судових витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , в інтересах яких діє адвокат Бартусевич В.М., надано договір про надання юридичної (правничої) допомоги ОСОБА_7 від 14 грудня 2017 року (т.27 а.с. 192), додаткову угоду №2 до вказаного договору від 16 серпня 2022 року (т.27 а.с. 193), акт приймання-передачі наданих послуг від 19 серпня 2022 року (т.27 а.с. 193 зворот), договір про надання юридичної (правничої) допомоги ОСОБА_5 від 11 вересня 2017 року (т.27 а.с. 190), додаткову угоду №2 до вказаного договору від 16 серпня 2022 року (т.27 а.с. 191), акт приймання-передачі наданих послуг по договору про надання правової від 19 серпня 2022 року (т.27 а.с. 191 зворот).

Відповідно до додаткової угоди №2 до договору про надання правової допомоги від 14 грудня 2017 року, укладеної адвокатом Бартусевич В.М. та ОСОБА_7 16 серпня 2022 року, сторони домовились, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі 5000 грн.

За змістом акту приймання-передачі наданих послуг по договору про надання правової допомоги від 14 грудня 2017 ркоу, складеного адвокатом Бартусевич В.М. та ОСОБА_7 19 серпня 2022 року, сторони підтвердили, що правнича допомога надана в повному обсязі вартістю 5000 грн.

Відповідно до додаткової угоди №2 до договору про надання правової допомоги від 11 вересня 2017 року, укладеної адвокатом Бартусевич В.М. та ОСОБА_5 16 серпня 2022 року, сторони домовились, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі 5000 грн.

За змістом акту приймання-передачі наданих послуг по договору про надання правової допомоги від 11 вересня 2017 ркоу, складеного адвокатом Бартусевич В.М. та ОСОБА_5 19 серня 2022 року, сторони підтвердили, що правнича допомога надана в повному обсязі вартістю 5000 грн.

Ураховуючи складність справи та виконаних адвокатом Бартусевич В.М. робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, тривалість розгляду справи, реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), виходячи з конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, а також відсутність клопотання ОСОБА_3 щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_7 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5000 грн.

Також ураховуючи складність справи та виконаних адвокатом Бартусевич В.М. робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, тривалість розгляду справи, реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), виходячи з конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, а також відсутність клопотання ОСОБА_3 щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_5 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5000 грн.

Постановою Чернівецькогоапеляційного судувід 14жовтня 2022року стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 по 2500 грн з кожного в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції, на користь ОСОБА_7 по 2500 грн з кожного в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.

З огляду на залишення Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 жовтня 2022 року в частині вирішення справи за позовом ОСОБА_8 залишена без змін, підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 витрати з надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції в сумі 2500 грн., на користь ОСОБА_6 ,який єправонаступником ОСОБА_7 , витрати з надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції в сумі 2500 грн.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З оглядуна наведенерішення Шевчнеківськогорайонного судум.Чернівці від29квітня 2022 року,додаткове рішенняШевченківського районногосуду м.Чернівцівід 20травня 2022року підлягаютьзміні зпідстав,передбачених п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29 квітня 2022 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

В решті залишити без змін.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 травня 2022 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 витрати з надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції в сумі 8333 грн 33 коп. з кожної.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 , який є правонаступником ОСОБА_7 , витрати з надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції в сумі 8333 грн 33 коп. з кожної.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 витрати з надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції в сумі 2500 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 ,який єправонаступником ОСОБА_7 , витрати з надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції в сумі 2500 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 07 червня 2024 року.

Головуючий: Н. Ю. Половінкіна

Судді В. Я. Марчак

О. М. Струбіцька


Суд	Чернівецький апеляційний суд
Дата ухвалення рішення	05.06.2024
Оприлюднено	28.06.2024
Номер документу	120009744
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них купівлі-продажу

Олійник Алла Сергіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 05.06.2024 по справі 727/6380/17ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —727/6380/17

Постанова від 05.06.2024

Постанова
від 05.06.2024 по справі 727/6380/17
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД