Ухвала

від 25.06.2024 по справі 161/1245/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/1245/21 Провадження №11-кп/802/391/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю

секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12020030010000904 від 07.03.2020 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Волинської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.187, ч.2 ст.185, ч.2 ст.289 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Ярославичі Млинівського району Рівненської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей, офіційно не працюючого, згідно ст. 89 КК України, раніше не судимого,

визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК України та виправдано його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.

ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України та призначено йому покарання:

- за ч. 1 ст. 185 КК України ( в редакції станом на 13.02.2020) - у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) грн.;

- за ч. 2 ст. 289 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років без конфіскації майна;

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробовуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Покладено на ОСОБА_7 обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України:

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Іспитовий строк визначено рахувати з моменту проголошення вироку.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до обвинуваченого ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.

Визначено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_10 3000 (три тисячі) гривень завданої моральної шкоди.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_11 3000 (три тисячі) гривень завданої моральної шкоди.

Вироком суду вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він, 28 січня 2020 року, близько 02 години 30 хвилин, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, за попередньою змовою з ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (обвинувальний акт відносно яких 02.06.2020 скеровано до Луцького міськрайонного суду), з метою заволодіння чужим майном, перебуваючи на території автозаправки «ОККО», що розташована по вулиці Рівненській, 2А у місті Луцьку Волинської області , під час словесного конфлікту з ОСОБА_14 , вчинили напад із застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу, в ході якого нанесли декілька ударів руками та ногами в ділянку голови та тулуба потерпілого ОСОБА_14 , чим спричинили останньому тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості, згідно висновку експерта №103 від 07.02.2020 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, від нанесення яких ОСОБА_14 втратив свідомість, та в подальшому з кишені штанів останнього викрали мобільний телефон марки Samsung J5, ринкова вартість якого, відповідно до висновку товарознавчої експертизи №302 від 29.04.2020 року, становить 858 грн. 17 коп., в якому діяла сім - картка оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар» НОМЕР_1 , вартістю 50 грн., чим заподіяли потерпілому ОСОБА_14 матеріальної шкоди на загальну суму 908 гривень 17 копійок.

Таким чином, дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном (розбій), поєднаному із насильством, небезпечним для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненим за попередньою змовою групою осіб.

Окрім цього, ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що він 28 січня 2020 року, близько 03 години 00 хвилин, умисно, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_12 , керуючись корисливим мотивом, перебуваючи в салоні автомобіля марки "Citroen XSARA" реєстраційний номер НОМЕР_2 , що розташовувався на території автозаправки «ОККО» по вулиці Рівненській, 2А в місті Луцьку, шляхом вільного доступу, повторно, таємно викрали мобільний роутер «Samsung SCH-LC11» вартість якого згідно висновку експерта №380 від 19.05.2020 становить 329 грн. 67 коп., який належить ОСОБА_14 та належний ОСОБА_15 мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi 6», вартість якого згідно висновку експерта №380 від 19.05.2020 становить 2016 грн. 67 коп., в якому діяли сім-карти оператора мобільного зв`язку «МТС» та «Київстар» вартістю 50 грн. кожна, чим заподіяли потерпілим матеріальної шкоди на загальну суму 2446 грн. 34 коп..

Таким чином, дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст.185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненим повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Суд першої інстанції, за наслідками дослідження обставин кримінального провадження, дійшов висновку, що вказане вище обвинувачення не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду даного кримінального провадження, оскільки досліджені судом докази не підтверджують вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, і сторона обвинувачення вичерпала можливість надати інші докази для усунення сумнівів, які виникли.

Згідно з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що він 28 січня 2020 року, близько 03 години 00 хвилин, умисно, керуючись корисливим мотивом, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_12 , з метою незаконного заволодіння транспортним засобом марки "Citroen XSARA" реєстраційний номер НОМЕР_2 , ринкова вартість якого згідно висновку товарознавчої експертизи №31 від 28.04.2020 року становить 10804 грн. 20 коп., який належить ОСОБА_10 , перебуваючи на території автозаправки «ОККО», що по вулиці Рівненській, 2А в місті Луцьк Волинської області , скориставшись відсутністю на місці вчинення злочину потерпілого ОСОБА_10 , зловживаючи довірою користувача даного автомобіля ОСОБА_14 , якому про дійсні наміри останніх нічого не було відомо, з його допомогою транспортували вказаний вище автомобіль з території автозаправки «ОККО» на проїзну частину вулиці Безручка в селі Струмівка Луцького району Волинської області, де шляхом вільного доступу через незачинені дверцята проникли в салон даного автомобіля та за допомогою ключів, які знаходились у транспортному засобі, здійснили запуск двигуна після чого здійснили керування ним вулицями міста Луцька Волинської області, чим незаконно заволоділи даним транспортним засобом, протиправно вилучивши його у потерпілого ОСОБА_10 .

Таким чином, ОСОБА_7 своїми умисними діями, які виразились у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненими за попередньою змовою групою осіб, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 289 КК України.

Окрім того, 13 лютого 2020 року, близько 02 години 00 хвилин, ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщенні магазину «Наш Край» ТзОВ «Агро-Р», що по вулиці Ковельська, 40 в місті Луцьку, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, шляхом вільного доступу, таємно викрав із торгових прилавків вищевказаного магазину одну пляшку алкогольного напою віскі «Hankey Bannister» ємністю 2 л, ринкова вартість якої відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи №831 від 25.11.2020 року складає 1445 гривень 83 копійки, чим заподіяв потерпілому ТзОВ «Арго-Р» майнової шкоди на суму у розмірі 1445 гривень 83 копійки.

Таким чином, ОСОБА_7 своїми умисними діями, які виразилися у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185 КК України.

Окрім цього, 21 лютого 2020 року, близько 11 години 00 хвилин, ОСОБА_7 , діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, за попередньою змовою з ОСОБА_12 , з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, знаходячись в салоні автомобіля марки "Mazda 626" реєстраційний номер НОМЕР_3 , ринкова вартість якого згідно висновку товарознавчої експертизи №31 від 28.04.2020 року становить 19267 грн. 78 коп., що розташовувався на проїзній частині проспекту Грушевського в місті Луцьку поблизу будинку №26 , скориставшись відсутністю потерпілого ОСОБА_11 , який залишив салон автомобіля, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, за допомогою ключів, які знаходились в замку запалювання, привели двигун у дію, після чого здійснили керування ним вулицями міста Луцька Волинської області, чим незаконно заволоділи даним транспортним засобом, протиправно вилучивши його у потерпілого ОСОБА_11 .

Таким чином, ОСОБА_7 своїми умисними діями, які виразились у незаконному заволодінні транспортним засобом, за попередньою змовою групою осіб, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 289 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор вважає оскаржений вирок незаконним у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло безпідставне виправдання обвинуваченого за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК України та невідповідність призначеного покарання за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Сторона обвинувачення вказує, що судом безпідставно відкинуто як самостійний доказ протокол проведення слідчого експерименту від 21.02.2020 за участі потерпілого ОСОБА_14 , де в присутності понятих, він зазначає про виниклий конфлікт між ним, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та його братом з трьома іншими хлопцями, в ході якого хлопці на ім`я ОСОБА_18 та ОСОБА_19 нанесли йому декілька ударів в ділянку голови. Також, на думку прокурора, не надано належної оцінки протоколам пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та потерпілого ОСОБА_14 , оскільки в ході проведення яких учасники впізнали ОСОБА_7 як особу, яка наносила тілесні ушкодження ОСОБА_14 .

Не погоджуючись із висновком суду щодо оцінки доказів, сторона обвинувачення вважає, що судом належним чином не з`ясовано усі обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та необґрунтовано виправдано ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК України.

Прокурор просить оскаржений вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та призначити покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна, за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, думку обвинуваченого та його захисника, які щодо задоволення апеляційної скарги прокурора заперечили, думку прокурора, який подану апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ст. 94 КПК України встановлено обов`язок суду за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вказаних вимог закону місцевим судом при ухваленні вироку дотримано.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з контексту апеляційної скарги прокурора, висновок суду першої інстанції про визнання винним ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України фактично не оскаржується, а сторона обвинувачення лише не погоджується з призначеним покаранням за вчинення вказаних кримінальних правопорушень.

Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України, за обставин вказаних у вироку, стверджуються зібраними в кримінальному провадженні та належним чином перевіреними в судовому засіданні доказами, яким місцевий суд дав правильну юридичну оцінку, кваліфікувавши його дії за ч. 1 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка) та за ч. 2 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Водночас, посилання сторони обвинувачення в апеляційній скарзі про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК України, за якими суд першої інстанції виправдав останнього, колегія суддів вважає безпідставними.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що судовий розгляд проведено з дотриманням норм КПК України. Суд дав оцінку як окремо кожному доказу, так і усім зібраним у кримінальному провадженні доказам у їх сукупності та взаємозв`язку щодо їх допустимості, достовірності та достатності на, що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і апеляційний суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлюється принцип, відповідно до якого кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Аналогічний принцип сформульовано у ст. 62 Конституції України, яка встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно зі ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно ч. 2 ст. 327 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена. За змістом закону, за відсутності достатніх і допустимих доказів, а також наявності сумнівів у доведеності вини, постановляється виправдувальний вирок.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

За результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що у ході судового розгляду вказані вище вимоги закону судом першої інстанції були дотримані у повному обсязі. Судом досліджені усі докази, що були надані сторонами кримінального провадження, ці докази були проаналізовані та оцінені відповідно до вимог ст. 94 КПК України, за результатами чого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про не доведення того, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК України вчинені обвинуваченим ОСОБА_7 .

Доводи прокурора про неповноту судового розгляду, посилання суду лише на показання обвинуваченого та заперечення у вироку факту нанесення обвинуваченим тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , оскільки останній не був допитаний в судовому засіданні, є необгрунтованими.

Так, хоча суд дійсно повинен створити необхідні умови для реалізації сторонами їх прав і обов`язків, це не означає, що саме на суд покладено безумовний обов`язок забезпечити участь потерпілого та/або свідків, показання яких є ключовими доказами обвинувачення, оскільки доказування вини особи, а отже надання відповідних доказів суду за законом є обов`язком сторони обвинувачення.

Під час судового розгляду вказаного кримінального провадження, суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у тому числі шляхом неодноразового відкладення розгляду справи для забезпечення явки потерпілого ОСОБА_14 , однак сторона обвинувачення, на яку відповідно до положень ч. 1 ст. 92 КПК України покладено обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, явку потерпілого в судові засідання не забезпечила.

Натомість суд першої інстанції вжив усіх можливих та необхідних заходів для повідомлення потерпілого ОСОБА_14 і забезпечення його явки до суду, однак через неодноразову неявку до суду потерпілого, місцевий суд був позбавлений можливості провести його допит для встановлення обставин події та причетності обвинуваченого до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, тому суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі наданих сторонами доказів, які він мав можливість безпосередньо дослідити в судовому засіданні. Колегія суддів звертає увагу, що прокурором не було забезпечено участь згаданого потерпілого і в суді апеляційної інстанції.

Слідчий експеримент від 21.02.2020 проведений з потерпілим ОСОБА_14 , на який сторона обвинувачення посилається як на самостійний доказ у кримінальному провадженні, не спростовує висновків суду щодо недоведеності того факту, що саме ОСОБА_7 безпосередньо наносив тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_14 чи заволодів телефоном останнього та ОСОБА_15 .

З протоколу проведення слідчого експерименту від 21.02.2020 року вбачається, що в ході проведеної вказаної слідчої дії потерпілий ОСОБА_14 відтворив події, які мали місце 28.01.2020, вказав про механізм нанесення йому тілесних ушкоджень як ОСОБА_7 , так і іншою особою, а певну кількість тілесних ушкоджень потерпілий не міг ідентифікувати хто наносив. Разом з тим, не ствердив, що телефон викрав ОСОБА_7 , вказавши, що під час конфлікту зник його телефон, який надалі йому віддав ОСОБА_19 . Більш того, вказав про спробу здати свій телефон в ломбард уже після бійки, однак його не прийняли.

Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_7 свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях не визнав, надав суду показання, що в день події дійсно перебував на заправці «ОККО» разом із ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , однак тілесних ушкоджень нікому не завдавав та нічого не викрадав. Із ОСОБА_14 особисто знайомим не був. Біля заправки на вулиці дійсно відбувалась шарпанина між групою чоловіків, однак він участі у ній не брав та ці особи йому не відомі.

На противагу посилань прокурора, що судом взято за основу лише показання обвинуваченого, судом оцінено та висвітлено у судовому рішенні показання свідка ОСОБА_22 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_13 , ОСОБА_24 .

Зокрема, свідок ОСОБА_22 , який працює оператором на АЗС на вул. Рівненській у м. Луцьку , зазначив, що особа ОСОБА_7 йому невідома, ствердити про його присутність на АЗС в день події та під час бійки він не може.

Безпосередній учасник події - потерпілий ОСОБА_15 в судовому засіданні заперечив участь ОСОБА_7 у даному конфлікті.

Поміж тим, голослівними є твердження прокурора, що судом було не надано оцінки протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13.02.2020 за участю свідка ОСОБА_23 , оскільки останнім при проведенні вказаної слідчої дії був висловлений сумнів, що саме ОСОБА_7 наносив удари ОСОБА_14 .

Свідок ОСОБА_20 безпосередньо у судовому засіданні суду першої інстанції не зміг чітко ствердити, що саме ОСОБА_7 наносив удари ОСОБА_14 .

З огляду на наведене, доводи прокурора про те, що протокол проведення слідчого експерименту від 21.02.2020 за участі потерпілого ОСОБА_14 є самостійним доказом, не заслуговують на увагу, оскільки явку потерпілого ні в суд першої інстанції, ні в суд апеляційної інстанції забезпечено не було, а отже усунути суперечності між показання обвинуваченого, вказаних вище свідків та отриманими відомостями під час проведення згаданого слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_14 , в ході судового розгляду не вдалося, внаслідок чого протокол проведення слідчого експерименту від 21.02.2020 за участі потерпілого ОСОБА_14 не можна визнати таким доказом, який самостійно та беззаперечно доводить винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Крім того, наявні в матеріалах висновки експертів також не доводять вину обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК України.

Так, висновком експерта №103 від 07.02.2020 встановлено, що під час огляду у ОСОБА_14 було виявлено тілесні ушкодження: синці в ділянці спини носа з переходом на ділянку навколо ока, синець в проекції нижньої щелепи зліва, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Наявний висновок судового медичної експертизи № 104 від 07.02.2020, згідно якого у потерпілого ОСОБА_15 було виявлено наступні тілесні ушкодження: синець у ділянці лівого плеча сколи 1/3 коронки 1-го зуба на нижній щелепі справа та 4-го зуба на нижній щелепі зліва Дані ушкодження утворились в результаті травмуючої дії тупих предметів, більш детальна характеристика яких не відобразилась в морфології ушкоджень, цілком можливо у час , що вказаний підекспертним ( 28.01.2020 о 03 год.) та за ступенем тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень. Виключається можливість виникнення таких під час падіння з висоти власного зросту.

Однак доказів того, що зазначені у висновках експертів №103 від 07.02.2020 та № 104 від 07.02.2020 легкі тілесні ушкодження були спричинені потерпілим саме ОСОБА_7 матеріали кримінального провадження не містять.

Також матеріали кримінального провадження не містять підтвердження відомостей, що ОСОБА_7 заволодів чужим майном, а саме майном потерпілого ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , що ставить під сумнів правильність кваліфікації органом досудового розслідування дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК України.

Враховуючи викладене вище, жоден із досліджених в ході судового розгляду доказів не вказує на те, що обвинувачений ОСОБА_7 безпосередньо наносив тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_14 чи заволодів телефоном ОСОБА_14 та мобільним роутером ОСОБА_15 , при обставинах місця і часу, зазначених в обвинувальному акті. При цьому, з досліджених письмових доказів, а також показань потерпілого ОСОБА_15 , свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_25 та ОСОБА_24 вбачається, що ОСОБА_7 перебував на місці події разом із ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , однак стороною обвинувачення не доведено, що обвинувачений приймав безпосередню участь у розбійному нападі на потерпілого ОСОБА_14 та викрадав майно потерпілих.

З огляду на викладене, доводи прокурора про неправильну оцінку судом доказів сторони обвинувачення, зроблену судом та невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, колегія суддів вважає безпідставними та необгрунтованими, оскільки не ґрунтуються на матеріалах провадження та під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції таких встановлено не було.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Досліджені судом докази не підтверджують безумовно факт заволодіння обвинуваченим ОСОБА_7 належними потерпілим ОСОБА_14 телефона та ОСОБА_15 мобільного роутера та той факт чи приймав ОСОБА_7 безпосередню участь у розбійному нападі.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не доведено, що кримінальні правопорушення, передбаченні ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК України, вчинені обвинуваченим є правильним та обґрунтованим.

Суд обґрунтовуючи свої висновки, усі докази обвинувачення дослідив та надав їм належну оцінку як окремо кожному, так і у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку, що вони не доводять вину обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК України, зокрема, навів підстави виправдання ОСОБА_7 із зазначенням мотивів, з яких суд не бере до уваги докази обвинувачення і з таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд.

Щодо тверджень прокурора про необхідність призначення ОСОБА_7 більш суворого покарання за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 289КК України, то такі доводи не знайшли свого підтвердження в матеріалах кримінального провадження.

Як убачається із вироку суду, призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував характер і ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень і дані про його особу.

До обставин, що пом`якшують покарання суд відніс щире каяття.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відсутні.

З достатньою повнотою судом взято до уваги і дані, які характеризують особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше не судимий відповідно до ст. 89 КК України, вчинив кримінальні правопорушення, які згідно із ст. 12 КК України, відносяться до категорії кримінального проступку (у редакції, чинній на дату ухвалення вироку) та тяжкого злочину, свою вину визнав частково, працює, хоч і неофіційно, є особою молодого віку, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки, оскільки одружений та має на утриманні двох малолітніх дітей, потерпілі не наполягали на суворому покаранні обвинуваченого.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримуючись вимог ст.ст. 50, 65 КК України дійшов обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому покарання, в межах санкцій частин статей, за якими його засуджується та можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробовуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з висновками суду першої інстанції щодо виду і строку призначеного ОСОБА_7 покарання та вважає його необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень і таким, що не можна вважати надто м`яким в даному випадку, як про це зазначає в апеляції сторона обвинувачення.

При перевірці кримінального провадження, істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування чи зміни вироку, колегією суддів не встановлено.

З врахуванням викладеного, переглянувши вирок суду першої інстанції в межах доводів поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора з наведених у ній підстав задоволенню не підлягає, а вирок необхідно залишити без змін, як законний та обґрунтований.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Волинської обласної прокуратури ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2024 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом.

Головуючий

Судді