Постанова

від 26.06.2024 по справі 727/3067/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

справа № 727/3067/23

провадження № 61-5163св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Чернівецької області Кондрюк Костянтин Олександрович, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко Алла Володимирівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Валешна Оксана Анатоліївна, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 грудня 2023 року у складі судді Гавалешка П. С. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2024 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Висночанської Н. К., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 листопада 2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - ВАТ «ВТБ Банк») борг за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 131/04/08, забезпечений договором іпотеки від 09 квітня 2008 року, у розмірі 2 059 252, 51 грн та судові витрати.

29 березня 2018 року між ПАТ «ВТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» (далі - ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ») був укладений договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 131/04/08, відповідно до умов якого право вимоги до ОСОБА_1 передано ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ».

13 серпня 2018 року між ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» (далі - ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ») укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги грошових зобов`язань за кредитними договорами, відповідно до якого право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 131/04/08 передано ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ», яке згідно з умовами договору набуло право вимоги належного виконання боржником зобов`язань в межах переданого права вимоги замість первісного кредитора.

12 листопада 2019 року між ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги грошових зобов`язань за кредитними договорами № 1/2018_ГВ, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 131/04/08 до ОСОБА_3 передано ОСОБА_2 .

На виконання зобов`язання з погашення кредитної заборгованості у позасудовому порядку 28 листопада 2019 року ОСОБА_3 відчужила предмет іпотеки - житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами на АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, а отримані грошові кошти перераховані новому кредитору ОСОБА_2 .

Надалі, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 грудня 2021 року визнано недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги грошових зобов`язань до ОСОБА_3 , укладений 12 листопада 2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ».

Враховуючи викладене та на підставі статей 216, 1212 ЦК України, просила застосувати наслідки недійсності правочину - договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги грошових зобов`язань, укладений 12 листопада 2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ», шляхом зобов`язання ОСОБА_6 повернути ОСОБА_3 кошти в сумі 2 059 252,51 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Таким чином, оскільки укладений між сторонами правочин було визнано недійсним, рішення суду від 16 грудня 2021 року набрало законної сили, та з метою належного захисту порушених прав позивача, наявні підстави для застосування наслідків недійсності правочину у обраний позивачкою спосіб, однак у зв`язку із тим, що позивачка звернулась до суду із цим позовом 29 березня 2023 року - після спливу позовної давності, існують підстави для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - Валешної О. А. задоволено частково, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 грудня 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Тлумачення положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Законодавчо передбачені способи захисту цивільних прав не повинні використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу.

Спірні грошові кошти сплачені позивачкою фактично на виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитним договором і підлягало обов`язковому виконанню. Як наслідок, виконавче провадження у спорі щодо заборгованості було закрито з підстав виконання.

Апеляційний суд виходив з того, що реституція не відбулася, відомостей про те, що попередній кредитор ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» звернувся до ОСОБА_3 із вимогами щодо погашення заборгованості згідно з рішенням суду матеріали справи не містять. Права ОСОБА_3 не порушені, наслідки визнання недійсним договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги грошових зобов`язань до неї можуть вплинути тільки на права ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» та ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг».

Дії позивачки щодо повернення коштів на підставі судового рішення у справі про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за пред`явленим нею у 2021 році позовом суперечать її попередній поведінці щодо погодження у 2019 році з ОСОБА_2 як кредитором дозволу на реалізацією предмета іпотеки та сплати в рахунок виконання рішення отриманих від цього коштів, а тому є недобросовісними.

Враховуючи положення статей 257, 258 ЦК України, а також зміст пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX та постанову Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, якою з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, позов, пред`явлений ОСОБА_3 29 березня 2023 року, поданий у межах строку позовної давності, а тому заява сторони відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності задоволенню не підлягала.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 та відмову в його задоволенні через пропуск строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 03 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку від імені ОСОБА_3 - адвокат Валешна О. А. подала касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 грудня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2024 року, у якій просила їх частково скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15, від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, посилаючись на добровільне виконання кредитного зобов`язання боржником перед новим кредитором.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги підстави пред`явлення вказаного позову, які полягають у відновленні порушеного права у зв`язку з визнанням у судовому порядку недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги грошових зобов`язань до ОСОБА_3 , укладеного 12 листопада 2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ».

На момент надання згоди на відчуження предмета іпотеки у рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 був наділений правами кредитора, однак у подальшому такі права втратив, що вказує на відсутність підстав для виконання ОСОБА_3 на його користь кредитного зобов`язання.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про непоширення на спірні правовідносини статті 216 ЦК України у зв`язку із необхідністю застосування наслідків недійсності правочину виключно до сторін правочину. Системне тлумачення абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; б) правила абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 відповідач та треті особи до суду не подали.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

06 червня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 листопада 2009 року у справі № 2-1545/2009 стягнуто солідарно з ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ВАТ «ВТБ Банк» в особі Чернівецької філії заборгованість за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 131/04/08, що забезпечений договором іпотеки, серія та номер: ВКК № 349955-349956, посвідчений 09 квітня 2008 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області (далі - Чернівецького МНО) Балацьким О. О., у розмірі 2 059 252,51 грн, а також 1 700 грн судового збору та 250 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а. с. 31).

29 березня 2018 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» був укладений договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 131/04/08, відповідно до умов якого право вимоги до ОСОБА_1 передано ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ».

13 серпня 2018 року між ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» та ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги грошових зобов`язань за кредитними договорами, відповідно до якого право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 131/04/08 передано ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ», яке згідно з умовами договору набуло права вимагати замість первісного кредитора належного виконання боржником зобов`язань в межах переданого права вимоги.

08 серпня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області Кондрюком К. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 стосовно боржника ОСОБА_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1545/2009, виданого 16 січня 2010 року Першотравневим районним судом м. Чернівці про стягнення кредитної заборгованості в розмірі 2 059 252,51 грн з ОСОБА_10 на користь ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ».

21 серпня 2019 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_5 на управління та розпорядження належним їй на праві власності майном, а саме - житловим будинком на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 25).

12 листопада 2019 року між ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги грошових зобов`язань за кредитними договорами № 1/2018_ГВ, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 131/04/08 до ОСОБА_3 передано ОСОБА_2

28 листопада 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької областіКондрюком К. О. направлено лист № 1980 ОСОБА_2 про те, що на його адресу надійшло повідомлення боржника ОСОБА_10 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 про наявність покупця, який має намір придбати житловий будинок на АДРЕСА_1 за ціною 250 000 грн (т. 1, а. с. 65).

ОСОБА_2 28 листопада 2019 року подав приватному виконавцю виконавчого округу Чернівецької областіКондрюку К. О. заяву про надання згоди на реалізацію зазначеного будинку за ціною 250 000 грн (т. 1, а. с. 65, зворот).

28 листопада 2019 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Чернівецького МНО Іщенко А. В. заяву, в якій вказав, що є кредитором та іпотекодержателем і у зв`язку із проведенням погашення заборгованості та виконанням зобов`язання просив зняти заборону відчуження нерухомого майна, здійснити реєстрацію припинення заборони відчуження та реєстрацію припинення іпотеки в державному реєстрі речових прав нерухомого майна щодо нерухомого майна, предмета іпотеки: житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 23).

28 листопада 2019 року між ОСОБА_3 , від імені якої діяла ОСОБА_5 , та ОСОБА_11 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами на АДРЕСА_1 за ціною договору 2 131 162 грн. Ціна продажу узгоджується з вартістю указаного об`єкта нерухомого майна, що визначена у звіті МКБТІ про незалежну оцінку від 26 листопада 2019 року (т. 1, а. с. 24, 26).

28 листопада 2019 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконані виконавчого документа № 2-1545/2009 надійшли грошові кошти в розмірі 250 000 грн, з яких 227 272,73 грн підлягають перерахуванню на користь ОСОБА_2 , а 22 727,27 грн - Кондрюку К. О. , що підтверджується розпорядженням приватного виконавця Кондрюка К. О. від 29 листопада 2019 року № НОМЕР_3 (т. 1, а. с. 66).

Згідно з платіжним дорученням від 29 листопада 2019 року № 158 грошові кошти у розмірі 227 272,73 грн перераховані ОСОБА_2 , призначення платежу: стягнення коштів з ОСОБА_10 по реалізації майна за виконавчим документом

№ 2-1545/2009 від 16 січня 2010 року згідно з виконавчим провадженням № НОМЕР_3 (т. 1, а. с. 66, зворот).

06 травня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області Кондрюком К. О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1, а. с. 30).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 грудня 2021 року у справі № 727/9334/21, яке набрало законної сили 28 січня 2022 року, за позовом ОСОБА_3 визнано договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги грошових зобов`язань до ОСОБА_3 , укладений 12 листопада 2019 року між ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» та ОСОБА_2 , недійсним (т. 1, а. с. 32-34).

Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 жовтня 2022 року, яка залишена без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 24 листопада 2022 року, у справі № 725/4925/22 за заявою ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову скасовано арешт на будинок на АДРЕСА_1 , який був накладенийухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 вересня 2009 року у справі № 2-1545/2009 (т. 1 а. с. 35-41).

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 600/3486/22-а у задоволенні позову ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» до приватного виконавця виконавчого округу Чернівецької області Кондрюка К. О., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування постанов про закінчення виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 06 травня 2021 року про стягнення солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_10 на користь ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 059 252,00 грн на підставі виконавчого листа № 2-1545/2009, виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці 16 січня 2010 року, відмовлено повністю (т. 1 а. с. 42-47).

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 600/3486/22-а набрало законної сили.

Позиція Верховного Суду

Правове регулювання спірних відносин

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає не в повній мірі.

Щодо вирішення спору по суті

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Тлумачення положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

У той самий час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 912/2601/19, від 10 квітня 2024 року у справі № 183/5849/23, від 26 травня 2021 року у справі № 202/7994/17-ц, від 23 листопада 2022 року у справі № 636/951/17.

Згідно з частинами першою, другою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у cправі № Б29/334-09, від 16 квітня 2024 року у cправі № 910/15194/20.

Отже, підсумовуючи викладене, можна констатувати, що аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

Таким чином, застосування у кожному конкретному випадку положень статей 1212 або 216 ЦК України залежить від обставин, за яких грошові кошти передавалися відповідачу. Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 607/5422/16

У справі, що переглядається у касаційному порядку, грошові кошти, виручені від продажу належного позивачці житлового будинку (у визначеному стягувачем ОСОБА_2 та боржником ОСОБА_3 розмірі 250 000 грн) були спрямовані на виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості у розмірі 2 059 252,61 грн за кредитним договором, яке підлягало обов`язковому виконанню. Як наслідок, виконавче провадження № НОМЕР_3, в якому ОСОБА_3 є боржником у спорі щодо заборгованості, було закрито з підстав належного виконання судового рішення.

Зазначені обставини не заперечуються позивачкою.

На момент зарахування у листопаді 2019 року грошових коштів у рахунок погашення кредитної заборгованості позивачки кредитором за її зобов`язанням, що випливають з кредитного договору від 09 квітня 2008 року № 131/04/08, був ОСОБА_2 на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги грошових зобов`язань за кредитними договорами № 1/2018_ГВ, укладеного 12 листопада 2019 року з ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» як попереднім кредитором.

Саме на підставі заяви ОСОБА_2 як правонаступника кредитора, а також на підставі заяви боржника ОСОБА_3 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 про наявність покупця на предмет іпотеки, у зв`язку із проведенням погашення заборгованості та виконанням зобов`язання було знято заборону відчуження нерухомого майна, здійснено реєстрацію припинення заборони відчуження та реєстрацію припинення іпотеки в Державному реєстрі речових прав нерухомого майна щодо предмета іпотеки: житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .

Також саме за згоди ОСОБА_2 , поданої 28 листопада 2019 року приватному виконавцю виконавчого округу Чернівецької областіКондрюку К. О., указаний будинок було реалізовано від імені ОСОБА_3 , а грошові кошти, що надійшли 28 листопада 2019 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконані виконавчого документа № 2-1545/2009, 29 листопада 2019 року перераховані ОСОБА_2 у рахунок погашення кредитної заборгованості.

Лише після закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» згідно з постановою приватного виконавця Кондрюка К. О. від 06 травня 2021 року, стягувачем у якому був ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги грошових зобов`язань від 12 листопада 2019 року № 1/2018_ГВ (ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі № 727/9334/21).

З огляду на це, враховуючи що на момент реалізації предмета іпотеки та сплати грошових коштів, отриманих від його продажу, у рахунок погашення кредитної заборгованості, належним кредитором був ОСОБА_2 , проти чого не заперечувала ОСОБА_3 під час виконання судового рішення у справі

№ 2-1545/2009, доводи останньої про наявність правових підстав для повернення указаних вище коштів відповідно до статті 1212 ЦК України як безпідставно набутих ОСОБА_2 є помилковими.

Слід зазначити, що виконання судового рішення на користь стягувача ОСОБА_2 шляхом продажу предмета іпотеки на користь ОСОБА_11 відбулось саме за пропозицією боржника ОСОБА_3 .

Посилання ОСОБА_3 у касаційній скарзі на те, що правова підстава для набуття ОСОБА_2 спірних грошових коштів саме як кредитором скасована, висновків апеляційного суду не спростовують.

У цьому випадку правову підставу для сплати ОСОБА_3 спірних грошових коштів складає рішення суду у справі № 2-1545/2009 у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором, за яким ОСОБА_3 є іпотекодавцем, а не сам по собі договір про відступлення права вимоги від 12 листопада 2019 року № 1/2018_ГВ.

Варто зауважити, що обставини визнання ОСОБА_3 новим кредитором ОСОБА_2 також підтверджуються тим, що за заявою ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову у 2022 році, тобто після закінчення виконавчого провадження, а також після звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 жовтня 2022 року у справі № 725/4925/22, залишеною без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 24 листопада 2022 року, скасовано арешт на заставне майно у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі судового рішення згідно з виконавчим листом № 2-1545/2009, виданим Першотравневим районним судом м. Чернівці 16 січня 2010 року.

Зазначене унеможливлює застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що реституція за вказаним договором не відбулася, відомостей про те, що попередній кредитор ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» звернувся до ОСОБА_3 із вимогами щодо погашення заборгованості згідно з рішенням суду матеріали справи не містять.

За таких обставин правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що права ОСОБА_3 не порушені, а наслідки визнання недійсним договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги грошових зобов`язань до неї можуть вплинути тільки на права ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» та ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ».

Зазначене унеможливлює застосування до спірних правовідносин статті 216 ЦК України.

На підтвердження цього та на спростування відповідних доводів касаційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що відмовляючи ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» у позові про визнання незаконними та скасування постанов про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 06 травня 2021 року, Чернівецький окружний адміністративний суд у справі № 600/3486/22-а виходив з недоведеності обставин, які б свідчили про вплив оскаржуваних постанов про закінчення виконавчих проваджень на права та законні інтереси ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ», а також їх порушення внаслідок такого впливу.

У вказаному рішенні встановлено, що ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» не є стороною (учасником) виконавчих проваджень ВП № НОМЕР_1 та ВП № НОМЕР_3, а оскаржувані постанови про їх закінчення від 06 травня 2021 року прийняті до ухвалення Шевченківським районним судом м. Чернівці рішення від 16 грудня 2021 року, з огляду на що суд роз`яснив ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» про можливість стягнення з нового кредитора ( ОСОБА_2 ) отриманого на виконання недійсного правочину (договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги грошових зобов`язань).

Суд відхилив посилання ТОВ «ФК «ВЕРУМ КЕПІТАЛ» на неотримання від ОСОБА_1 та ОСОБА_5 коштів від реалізації арештованого майна з огляду на те, що ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 жовтня 2022 року у справі № 725/4925/22 за заявою ОСОБА_3 про скасування арешту на заставне майно підтверджено фактичне виконання в повному обсязі судового рішення згідно з виконавчим листом № 2-1545/2009.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 коштів відповідно до статей 216, 1212 ЦК України.

Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених у цій справі обставин справи, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Щодо застосування позовної давності

Разом з цим, відмовляючи у позові з наведених вище підстав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач звернулася до суду з указаним позовом у межах строку позовної давності.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим з огляду на таке.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 (провадження № 12-143гс18).

Те, що позовна давність може застосовуватися виключно якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними, підтверджено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (14-270цс19),від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (14-247цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (14-179цс18) від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (14-132цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (14-252цс18) від 18 грудня 2018 року у справі № 911/1437/17 (12-226гс18) та інших.

Таким чином, виходячи з вимог статті 261 ЦК України про те, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності.

Не встановивши наявність у ОСОБА_3 порушеного права, що і стало підставою для відмови у позові, суд апеляційної інстанції вдався до оцінки дотримання позивачкою строку позовної давності у цій справі.

Касаційна скарга відповідних доводів не містить, однак, враховуючи клопотання заявниці про скасування постанови апеляційного суду лише в частині відмови у позові за необґрунтованістю та залишенні в силі рішення суду першої інстанції в частині визнання позову обґрунтованим, колегія суддів вважає, що заявниця таким чином має намір використати висновки суду апеляційної інстанції щодо позовної давності як підставу для задоволення позову.

Перевіривши застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни постанови суду апеляційної інстанції з мотивів, наведених у цій постанові з огляду на неправильне тлумачення судом норм статті 261 ЦК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково, шляхом зміни мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки результат розгляду справи залишається незмінним, то правових підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Валешна Оксана Анатоліївна, задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2024 року в частині вирішення питання щодо позовної давності змінити, викласти мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У іншій частині постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2024 року та рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 грудня 2023 року у незміненій апеляційним судом частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович