Постанова

від 26.06.2024 по справі 523/19130/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

справа № 523/19130/16-ц

провадження № 61-15353св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 :

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Пересипська (раніше - Суворовська) районна адміністрація Одеської міської ради, ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета

спору, - Одеська міська рада, обслуговуючий кооператив «Житлове об`єднання «Цементник»,

за позовом ОСОБА_3 :

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

за зустрічним позовом:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2019 року у складі судді Кисельова В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

2. Позов ОСОБА_3 обґрунтований тим, що вона у 2000 році зі згоди Товариства з обмеженою відповідальністю «Цемент» (далі - ТОВ «Цемент») вселилась у кімнату НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_1 . Цей будинок знаходився на балансі Закритого акціонерного товариства «Одесацемент» (далі - ЗАТ «Одесацемент»).

3. 06 березня 2000 року з адміністрацією ЗАТ «Одесацемент» нею була укладена угода № 2/06-0336-2000 найму вказаного приміщення на підставі клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфінкс» (далі - ТОВ «Сфінкс») на проживання ОСОБА_3 як співробітниці, згідно з листом

від 03 березня 2000 року за № 3/12.

4. Із 2001 до 2005 року вона працювала в ТОВ «Цемент» на посаді інженера, а 01 березня 2004 року уклала із ТОВ «Цемент» договір найму житлового приміщення, який відповідно до пунктів 11,12 вступає в силу

з моменту його підписання сторонами та діє до моменту його фактичного виконання, якщо жодна зі сторін не вимагає припинення договору за 30 днів до кінця поточного року, цей договір вважається пролонгованим автоматично на наступний календарний рік.

5. Починаючи із 2000 року і дотепер вона проживає у кімнаті № НОМЕР_1 та сплачує комунальні послуги, а договір найму, який було укладено у 2004 році, не розірваний та не визнаний недійсним.

6. 13 січня 2010 році був створений обслуговуючий кооператив «Житлове об`єднання «Цементник», який у січні 2010 року звернувся з позовом до

ТОВ «Цемент» про визнання права власності на будинок за адресою:

АДРЕСА_1 .

7. Постановою Господарського Суду Одеської області від 03 березня

2010 року визнано, що обслуговуючий кооператив «Житлове об`єднання «Цементник» набуває право власності на будівлю гуртожитку. Апеляційний господарський суд постановою від 04 червня 2014 року скасував рішення Господарського Суду від 03 березня 2010 року, ухваливши нове рішення про відмову в позові, зазначивши, що ОСОБА_3 фактично проживає у кімнаті № НОМЕР_1 , а заявлені вимоги порушують її права як наймача цієї кімнати.

8. 28 липня 2016 року Одеська міська рада прийняла рішення № 231 про передачу КП «ЖКС «Пересипський» гуртожитків, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , корп. № 2), а отже наразі будинок АДРЕСА_1 знаходиться у комунальній власності.

9. 11 січня 2018 року Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради уклала із нею договір найму.

10. Натомість обслуговуючий кооператив «Житлове об`єднання «Цементник» видав ордер № 5 на вселення у кімнату НОМЕР_4 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які знаючі, що кімната НОМЕР_4 зайнята, зареєстрували своє місце проживання у кімнатах № НОМЕР_1 і № НОМЕР_3 будинку № НОМЕР_2 , корп.

АДРЕСА_3 , без вселення.

11. У довідці (виписці з домової книги) зазначено, що ОСОБА_1

у кімнаті № НОМЕР_1 не проживає, а відповідно до штампу про реєстрацію у її паспорті зазначено, що вона зареєстрована у кімнаті

АДРЕСА_4 з 30 липня 2010 року.

12. 04 жовтня 2013 року ОСОБА_1 знявся з реєстрації у кімнаті № НОМЕР_3 , та того ж дня реєструє своє місце проживання у кімнаті № НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 .

13. Також відповідно до штампу про реєстрацію у паспорті

ОСОБА_2 зазначено, що він зареєстрований у кімнаті № НОМЕР_3

з 20 листопада 2012 року, а 04 жовтня 2013 року знятий з реєстрації у кімнаті № НОМЕР_3 і того ж дня зареєстрований у кімнаті № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3.

14. ОСОБА_3 вважає, що оскільки ордер, виданий ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , діє протягом 30 днів, а вони за цим ордером у кімнату не вселились, тому втратили право користування жилим приміщенням, а отже відсутні підстави для їх реєстрації у кімнаті НОМЕР_4.

15. Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 , остаточно сформулювавши позовні вимоги, просила суд визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування кімнатою № НОМЕР_1 , яка знаходиться

у будинку АДРЕСА_1 з часу реєстрації місця проживання, а саме із 04 жовтня 2013 року, та зняти їх

з реєстраційного обліку за цією адресою.

16. У квітні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду

із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про виселення.

17. Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обґрунтований тим, що

29 серпня 2001 року ОСОБА_3 була прийнята на роботу в ТОВ «Цемент».

18. У жовтні 2003 року ТОВ «Сфінкс» звернулось з проханням розмістити їх працівника в приміщенні, яке воно орендує, відповідно до листа

від 06 березня 2000 року.

19. 01 березня 2004 року було укладено договір найму житла між

ОСОБА_3 і ТОВ «Цемент» кімнати НОМЕР_4 у гуртожитку за адресою:

АДРЕСА_1 , оскільки вона працювала на підприємстві.

20. 13 вересня 2005 року ОСОБА_3 була звільнена з ООО «Цемент» за власним бажанням, але кімнату у гуртожитку не звільнила.

21. Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, власником будівлі гуртожитку є обслуговуючий кооператив «Житлове об`єднання «Цементник», дата реєстрації 23 квітня 2010 року.

22. 30 вересня 2013 року обслуговуючий кооператив «Житлове об`єднання «Цементник» видав ОСОБА_1 та її родині, ордер № 5 на право зайняття кім. НОМЕР_4, НОМЕР_3 у гуртожитку, після чого вона та її син ОСОБА_2 були зареєстровані за вказаною адресою. Однак вселитися в кімнату НОМЕР_4 не мають можливості, оскільки її незаконно займає ОСОБА_3 .

23. Згідно з рішенням від 28 липня 2016 року № 231 гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , було передано КП «ЖКС «Пересипський», що належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

24. Натепер будівля гуртожитку знаходиться у комунальній власності.

25. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2015 року

у справі № 523/19455/13-ц апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діяв

в інтересах ОСОБА_2 , задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2014 року у частині визнання ОСОБА_5 і ОСОБА_1 такими, що не набули та не мають права користування жилим приміщенням і реєстрації місця проживання було скасовано, а також відмовлено ОСОБА_3 у позові до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання такими, що не набули і не мають права користування жилим приміщенням та реєстрації місця проживання.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня

2014 року у частині визнання протиправними і скасування рішення загальних зборів та ордеру на жиле приміщення - змінено, викладено резолютивну частину рішення у цій частині у новій редакції: позов ОСОБА_3 до обслуговуючого кооперативу «Житлове об`єднання «Цементник»,

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправними і скасування рішення загальних зборів та ордеру на жиле приміщення - задоволено частково. Визнано недійсним рішення загальних зборів членів обслуговуючий кооператив «Житлове об`єднання «Цементник» від 21 вересня 2013 року, протокол № 6 у частині надання ОСОБА_1 права зайняття жилої площі 19,8+20,1 кв. м, кімнат № № НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 і визнати недійсним ордер від 30 вересня 2013 року, виданий обслуговуючий кооператив «Житлове об`єднання «Цементник» на ім`я ОСОБА_1 на право зайняття із сім`єю з 2 осіб жилої площі

19,8+20,1 кв. м кімнат № НОМЕР_4, НОМЕР_3 гуртожитку.

26. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2015 року у справі № 523/19455/13-ц скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

27. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 24 листопада

2015 року у справі № 523/19455/13-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_3 .

28. Враховуючи те, що пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня

2016 року № 207 (далі - Правила), передбачено виключний перелік рішень суду, які є підставою для реєстрації місця проживання, зокрема, рішення суду про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання, реєстрація місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_6

від 12 серпня 2018 року проведена на підставі неналежних документів, та підлягає скасуванню.

29. Суворовською районною адміністрацією Одеської міської ради було укладено договір найму із ОСОБА_3 на житлове приміщення кімнати АДРЕСА_7 , що складається з одної кімнати житловою площею 19,8 кв. м, з посиланням на розпорядження Суворовської адміністрації від 10 листопада 2014 року за № 522р, яке відсутнє у матеріалах справи.

30. Вважають, що якщо це розпорядження винесено відповідно до рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2014 року, то

ОСОБА_3 надала до Суворовської районної адміністрації рішення суду, яке було скасовано.

31. Згідно постанови Ради міністрів УССР від 03 червня 1986 року № 208 житлова площа в гуртожитках надається на підставі рішення про надання житлового приміщення адміністрацією підприємств, яке видає громадянину спеціальний ордер, що є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.

32. Ордер ОСОБА_3 для вселення в житлове приміщення не надавався.

НОМЕР_3. Рішенням загальних зборів членів обслуговуючого кооперативу «Житлове об`єднання «Цементник» від 21 серпня 2013 року ОСОБА_3 ,

у зв`язку із систематичним порушенням умов договору, було попереджено про виселення та відмовлено у задоволені її заяви про вступ в члени кооперативу. У зв`язку з цим, дія договору найму жилого приміщення, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Цемент», закінчилася 31 грудня 2013 року, тому пролонгація дії цього договору на 2014 рік не відповідає змісту договору.

34. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд виселити ОСОБА_3 з житлового приміщення за адресою:

АДРЕСА_6 , без надання іншого житла.

35. У березні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Одеська міська рада, обслуговуючий кооператив «Житлове об`єднання «Цементник», про визнання недійсним та розірвання договору найму жилого приміщення.

36. Позов обґрунтований тим, що 11 серпня 2018 року Суворовською районною адміністрацією Одеської міської ради з ОСОБА_3 укладено договір найму на житлове приміщення кімнати

АДРЕСА_7 , що складається з одної кімнати житловою площею 19,8 кв. м.

37. Вважають, що вказаний договір є недійсним, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення обслуговуючого кооперативу «Житлове об`єднання «Цементник» від 30 вересня 2013 року був виданий ордер на жилу площу, а ОСОБА_3 проживає в кімнаті № НОМЕР_1 без законних підстав.

38. Рішення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради щодо укладення договору найму житлового приміщення із ОСОБА_3 прийняте з порушенням вимог статей 61, 128 ЖК України, та з порушенням вимог пункту 10 розділу II Примірного положення про гуртожитки, пункту 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

39. У порушення вимог статті 58 ЖК України ордер ОСОБА_3 для вселення в житлове приміщення не надавався, тому підстав для вселення її

в кімнату № НОМЕР_1 гуртожитку не було.

40. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати недійсним та розірвати договір найму житлового приміщення кімнати № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 11 серпня 2018 року Суворовською районною адміністрацією Одеської міської ради із ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

41. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 серпня

2019 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду

від 12 вересня 2023 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним та розірвання договору найму житлового приміщення задоволено частково.

Визнано недійсним договір найму житла в будинках комунальної власності

від 11 січня 2018 року, укладений між Суворовською районною адміністрацією Одеської міської ради та ОСОБА_3 щодо кімнати НОМЕР_4 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . У частині позовних вимог про розірвання договору найму житлового приміщення відмовлено.

У позові ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовлено.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення задоволено. Виселено ОСОБА_3 з кімнати НОМЕР_4 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

42. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в частині визнання недійсним договору найму житлового приміщення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що позивачі на підставі виданого 21 серпня 2013 року рішенням загальних зборів членів кооперативу «Цементник» ордеру № 5, який недійсним не визнавався, набули законне право на вселення до кімнати НОМЕР_4 гуртожитку, проте реалізувати таке право не змогли, оскільки у цій кімнаті проживала ОСОБА_3 на підставі пізніше укладеного договору найму житла від 11 січня 2018 року, яка не допускала їх до кімнати.

43. Оскільки договір найму визнано недійсним, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для його розірвання.

44. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що оскільки ОСОБА_3 проживає без законних підстав у кімнаті

АДРЕСА_7 , то наявні підстави, передбачені статтею 116 ЖК України, для її виселення без надання іншого житлового приміщення. Також враховано, що вказана кімната не є єдиним житлом ОСОБА_3 , оскільки їй належали на праві власності квартира АДРЕСА_8 , та 140/1000 частин квартири АДРЕСА_9 .

45. Відмовляючи у позові ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважали, що ОСОБА_1

і ОСОБА_2 мають законне право на користування кімнатою № НОМЕР_1 гуртожитку на підставі наданого їм ордеру від 30 вересня 2013 року, проте не можуть вселитися у кімнату внаслідок протиправного зайняття її ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

46. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити, а її позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

47. 24 жовтня 2023 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року.

48. Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які

у січні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

49. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року клопотання

ОСОБА_3 про зупинення виконання судового рішення задоволено частково. Зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2019 року в частині виселення ОСОБА_3 .

50. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

51. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 31 жовтня 2018 року

у справі № 753/12729/15-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 635/9536/14-ц,

від 11 квітня 2018 року у справі № 901/432/18 (провадження № 11-257заі18), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, Верховного Суду

від 12 жовтня 2020 року у справі № 686/27262/18, від 26 вересня 2018 року

у справі № 344/18741/14-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 521/7395/17, від 13 червня 2019 року у справі № 404/5256/16-ц, від 24 вересня 2020 року

у справі № 725/5098/17, від 06 лютого 2023 року у справі № 140/559/22,

від 04 липня 2018 року у справі № 686/11463/16-ц, Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року у справі № 800/134/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

52. Крім того, вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 2 частини першої, пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

53. Зазначає, що 03 березня 2000 року за згодою ТОВ «Цемент», на балансі якого знаходився гуртожиток, вона вселилась у кімнату НОМЕР_4 цього гуртожитку, оскільки працювала в ТОВ «Цемент» на посаді інженера.

01 березня 2004 року між нею та TОВ«Цемент» укладено договір найму кімнати НОМЕР_4, який відповідно до пунктів 11, 12 вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до моменту його фактичного виконання, якщо жодна зі сторін не вимагає його припинення за 30 днів до кінця поточного року, цей договір вважається пролонгованим автоматично на наступний календарний рік.

54. Із 2000 року вона проживає у спірній кімнаті та сплачує комунальні послуги, договір найму від 01 березня 2004 року не оспорений та не розірваний.

55. Додатково звертає увагу, що договір найму визнаний дійсним та безстроковим, при цьому посилається на постанову Вищого Господарського Суду України від 02 квітня 2014 року у справі № 20/5- 10-453; рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 червня 2014 року у справі

№ 523/18449/13-ц, яке набрало законної сили 16 червня 2014 року; постанову Одеського Апеляційного Господарського Суду від 04 червня 2014 року

у справі № 20/5-10-453, яка набрала законної сили 04 червня 2014 року; рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року

у справі № 523/10769/14-ц, яке набрало законної сили 10 березня 2015 року.

56. Обслуговуючий кооператив «Житлове об`єднання «Цементник» створений деякими мешканцями гуртожитку 13 січня 2010 року, проте він не

є балансоутримувачем гуртожитку та вона не має із ним жодних правовідносин. Суди на вказане не звернули увагу, у зв`язку з чим неправильно встановили обставини справи.

57. Помилковим є висновок судів, що оскільки вона не отримувала ордер на вселення, а чинним на той час законодавством не було передбачало можливості укладення договору найму у гуртожитку, тому у неї не виникло право на проживання у гуртожитку. Вказаний висновок спростовано тим, що вона вселилася до спірної кімнати зі згоди балансоутримувача ТОВ «Цемент», з яким уклала договір найму 01 березня 2004 року.

58. Наразі гуртожиток перебуває у комунальній власності, а 11 січня

2018 року вона уклала договір найму із Суворовською районною адміністрацією Одеської міської ради, що згідно з Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, є підставою для користування кімнатою в гуртожитку.

59. Вважає, що суди попередніх інстанцій помилково витлумачили положення Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 та неправильно застосували статті 31, 52, 58, 59, 61, 127, 129, 132 ЖК України.

60. Висновки судів про те, що вона використала своє право на приватизацію житла, надане Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», тому не має права приватизувати кімнату НОМЕР_4

у гуртожитку є помилковими, оскільки її право на приватизацію житла

не є предметом розгляду цієї справи.

61. Вказує, що вона постійно проживає у спірній кімнаті та наразі нерухомого майна у власності не має.

62. Додатково звертає увагу, що не зверталась до суду з позовом про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування та проживання у жилому приміщенні, а зверталась з вимогами про визнання їх такими, що не набули право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, саме, з підстав того, що обслуговуючий кооператив «Житлове об`єднання «Цементник» не набув статусу балансоутримувача спірного будинку, тому не мав законних підстав для видачі їм ордерів на житлові приміщення. Крім того, згідно з актами відповідачі із січня 2015 року взагалі не проживають у гуртожитку.

63. Також вказує, що апеляційний суд ухвалою від 12 вересня 2023 року протиправно відмовив їй у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі за зустрічним позовом про виселення на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки у провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебувала справа № 523/18449/13-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення із кімнати НОМЕР_4 гуртожитку без надання іншого житлового приміщення,

у задоволенні якого було відмовлено рішенням суду від 03 червня 2014 року.

64. Також їй неодноразово було відмовлено у задоволенні клопотання про відвід судді Погорєлової С. О. від розгляду справи, незважаючи на те, що вказана суддя була головуючою при розгляді справи № 523/19455/13-ц та допустила порушення норм права, зокрема розглянула справу за відсутності ОСОБА_3 та її представника.

Інформація щодо подання відзиву на касаційну скаргу

65. У лютому 2024 року від Пересипської (раніше - Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради до Верховного Суду надійшли письмові пояснення, які за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_3 , проте вказані в них доводи не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки всупереч вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України, не надано документів, що підтверджують надіслання (надання) цих пояснень (відзиву) іншим учасникам справи.

Обставини справи, встановлені судами

66. Із 02 липня 2001 року до 03 березня 2010 року на балансі кооперативу «Цементник» знаходився гуртожиток, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

67. ОСОБА_3 працювала у кооперативі «Цементник» на посаді інженера з 29 серпня 2001 року та 13 вересня 2005 року була звільнена з роботи за власним бажанням.

68. 01 березня 2004 року між кооперативом «Цементник» та ОСОБА_3 був укладений договір найму житлового приміщення, відповідно до пункту 1 якого завод виділив наймачу кімнату № НОМЕР_1 у гуртожитку для проживання.

Згідно з пунктами 11, 12 вказаного договору найму жилого приміщення цей договір діє до моменту закінчення його виконання, а у разі, коли жодна

зі сторін не вимагає його припинення за 30 днів до кінця календарного року, то він вважається автоматично пролонгований на наступний календарний рік.

69. ОСОБА_3 проживає у гуртожитку без видачі ордеру.

70. 11 лютого 2011 року ОСОБА_3 звернулась до кооперативу «Цементник» із заявою про вступ до кооперативу, проте рішенням загальних зборів членів кооперативу від 21 серпня 2013 року їй було відмовлено

у зв`язку із систематичною несплатою комунальних послуг та порушенням умов договору. Цим же рішенням ОСОБА_3 попереджено про виселення.

71. Судами встановлено, що згідно з довідкою КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» від 27 січня

2014 року у власності ОСОБА_3 перебувало інше житло у м. Одесі за адресами: АДРЕСА_10 (140/1000 частини) та

АДРЕСА_11 .

72. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають у кімнаті № НОМЕР_3 вказаного гуртожитку та зареєстровані за цією ж адресою.

73. Рішенням загальних зборів членів обслуговуючого кооперативу «Житлове об`єднання «Цементник» від 21 серпня 2013 року вирішено питання про надання ОСОБА_1 для проживання додаткової житлової площі - кімнати АДРЕСА_12 .

74. 30 вересня 2013 року обслуговуючий кооператив «Житлове об`єднання «Цементник» видало ОСОБА_1 на склад сім`ї із двох осіб ордер № 5 на право зайняття житлових кімнат НОМЕР_4 і НОМЕР_3 у гуртожитку.

75. Згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради

від 28 липня 2016 року № 231 гуртожиток, за адресою:

АДРЕСА_1 було передано на баланс комунального підприємства ЖКС «Пересипський».

76. Наразі будівля гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

77. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

78. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

79. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

80. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

81. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

82. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

83. Відповідно до статті 8 Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного

і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

84. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

85. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне

в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року

в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).

86. У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але

й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

87. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно

із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

88. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

89. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року

у справі № 447/455/17 сформулювала висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, у справах з приводу користування житловими приміщеннями.

90. Так, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним

у демократичному суспільстві.

91. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

92. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав

і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних

і громадських організацій (стаття 9 ЖК України).

93. Відповідно до статті 5 ЖК України (тут і далі, у редакції, чинній на час вселення ОСОБА_3 до гуртожитку) державний житловий фонд перебуває

у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

94. Відповідно до законодавства України, будинки відомчого житлового фонду в містах і селищах міського типу підлягають поступовій передачі до відання місцевих рад у порядку і в строки, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

95. Згідно зі статтею 52 ЖК України жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації

і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.

96. Відповідно до частин першої, другої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

97. Згідно з пунктом 69 Постанови Ради Міністрів Української РСР

і Української республіканської ради професійних спілок «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» № 470 від 11 грудня 1984 року

(у редакції на час вселення ОСОБА_3 до гуртожитку), на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер (додаток № 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

98. Відповідно до статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням

у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

99. Крім того, згідно зі статтею 127 ЖК України (у редакції на час вселення ОСОБА_3 до гуртожитку як працівниці заводу) для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

100. Згідно з частиною другою статті 128 ЖК України жила площа

в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

101. Згідно з частиною другою статті 132 ЖК України інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку

з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

102. Судами встановлено, що ОСОБА_3 ордер на вселення в кімнату НОМЕР_4 гуртожитку не видавався, а договір найму, який був укладений 01 березня 2004 року між кооперативом «Цементник» та ОСОБА_3 , не передбачав її безстрокового проживання у гуртожитку.

103. Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору

є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

104. Відповідно до частини другої статті 822 ЦК України не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк.

105. Судами встановлено, що ОСОБА_3 зверталась до кооперативу «Цементник» із заявою про вступ до кооперативу, однак рішенням загальних зборів членів кооперативу від 21 серпня 2013 року у задоволенні їй заяви було відмовлено у зв`язку із систематичною несплатою комунальних послуг та порушенням умов договору, цим же рішенням її попереджено про виселення.

106. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи,

у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

107. Верховний Суд звертає увагу, що у справі № 523/19455/13 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , обслуговуючого кооперативу «Житлове об`єднання «Цементник», вирішувались вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування жилим приміщенням (спірною кімнатою гуртожитку); визнання протиправним та скасування рішення загальних зборів членів Обслуговуючого кооперативу «Житлове об`єднання» «Цементник» про надання ОСОБА_1

і ОСОБА_2 права зайняття жилої площі в гуртожитку; визнання протиправним та недійсним ордеру на жилу площу № 5, виданий Обслуговуючим кооперативом «Житлове об`єднання «Цементник» 30 вересня 2013 року, на право зайняття ОСОБА_1 із ОСОБА_2 , жилої площі в гуртожитку; визнання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 такими, що не набули і не мають права користування спірною кімнатою гуртожитку; визнання за ОСОБА_3 права користування спірною кімнатою у гуртожитку з правом реєстрації місця проживання та зобов`язання Обслуговуючого кооперативу «Житлове об`єднання «Цементник» видати ОСОБА_3 ордер на кімнату НОМЕР_4 у гуртожитку з укладанням договору найму житлової площі.

108. З огляду на суб`єктний склад учасників справи № 523/19455/13 та вимоги, які вирішувались у ній судами, обставини встановлені судовими рішеннями у цій справі, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення урозглядуваній справі.

109. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада

2015 року, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2016 року № 523/19455/13, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси

від 17 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_3 до обслуговуючого кооперативу «Житлове об`єднання «Цементник», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод

у користуванні приміщенням, визнання протиправними і скасування рішення загальних зборів та ордеру на жиле приміщення, визнання такими, що не набули і не мають права користування жилим приміщенням та реєстрації місця проживання.

Відмовляючи у позові ОСОБА_3 суди апеляційної та касаційної інстанції встановили, що ОСОБА_3 не має законного права на проживання у спірній кімнаті гуртожитку, оскільки дія договору найму жилого приміщення, який укладений між нею та кооперативом «Цементник», закінчилась 31 грудня

2013 року.

Також судами не встановлено підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним ордеру виданого ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 .

110. ОСОБА_3 скористалась своїм правом на подання до Верховного Суду України заяви про перегляд ухвали колегії суддів судової палати

у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2016 року, а також на подання до Апеляційного суду Одеської області заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 24 листопада 2014 року в справі

№ 523/19455/13.

111. Однак ухвалою Верховного Суду України від 16 вересня 2016 року відмовлено у допуску до провадження справи № 523/19455/13 для перегляду за заявою ОСОБА_3 ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 21 березня 2016 року, а ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року заяву ОСОБА_3 про перегляд рішення цього ж суду від 24 листопада 2015 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

112. Повторна оцінка в межах розглядуваної справи обставин встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили у справі № 523/19455/13, суперечить принципу остаточності та обов`язковості судового рішення.

113. Отже, оскільки у справі № 523/19455/13 вже встановлено, що

ОСОБА_3 не має законного права на проживання у спірній кімнаті гуртожитку, через те, що дія договору найму жилого приміщення, який укладений між нею та кооперативом «Цементник», закінчилась 31 грудня

2013 року та відмовлено у визнанні недійсним ордеру виданого

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірну кімнату гуртожитку, суди

у розглядуваній справі надали обґрунтовану оцінку правомірності договору найму житла від 11 серпня 2018 року між Суворовською

(наразі - Пересипською) районною адміністрацією та ОСОБА_3 ,

з урахуванням цих обставин.

114. За наявності у ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ордеру на зайняття спірної кімнати гуртожитку, який у судовому порядку недійсним не визнаний, та перебування із 2016 року у провадженні суду розглядуваної справи, Суворовська (наразі - Пересипська) районна адміністрація Одеської міської ради, не мала законних підстав укладати 11 серпня 2018 року із ОСОБА_3 договір найму спірної кімнати, яка не могла вважатися вільною.

115. Посилання заявниці на судові рішення у справі № 523/18441/14 за позовом Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_3 про виселення, висновків судів попередніх інстанцій

у розглядуваній справі не спростовують, оскільки у справі № 523/18441/14 апеляційний суд погодився із відмовою у виселенні ОСОБА_3 не через те, що вона має законні підстави для проживання у спірній кімнаті гуртожитку,

а з процесуальних міркувань, оскільки первинно позов було подано КП ЖКС «Пересипський», яке в подальшому судом першої інстанції було замінено на Суворовську районну адміністрацію Одеської міської ради. Натомість представник районної адміністрації вказав, що до моменту реєстрації права комунальної власності на гуртожиток за територіальною громадою м. Одеси адміністрація не може бути позивачем.

116. Щодо пропорційності втручання у права ОСОБА_3 на житло, то колегія суддів звертає увагу, що фактично спори щодо кімнати у гуртожитку тривають щонайменше із 2013 року. Тобто ОСОБА_3 було відомо, що її право користування кімнатою гуртожитку не визнається ні обслуговуючим кооперативом «Житлове об`єднання «Цементник», ні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

117. За таких обставин сам по собі факт тривалого проживання ОСОБА_3 у спірній кімнаті під час перебування на розгляді судів справ щодо законності такого проживання, не свідчить про виникнення у неї права постійного користування житлом.

118. Натомість ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за наявності ордеру на спірну кімнату, який не було визнано недійсним чи скасовано, не мали можливості вселитися саме через зайняття цієї кімнати ОСОБА_3 .

119. Вказані обставини спростовують доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після видачі ордеру у кімнату НОМЕР_4 гуртожитку не вселилися і строки на вселення не поновили.

120. Враховуючи той факт, що власник гуртожитку, не здійснює заходів щодо відновлення прав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які мають нескасований і не визнаний недійсним ордер на кімнату НОМЕР_4, а у справі № 523/19455/13 судами встановлено, що ОСОБА_3 не має законного права на проживання у спірній кімнаті гуртожитку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що звернення ОСОБА_1 , ОСОБА_2

із вимогами про визнання недійсними договору найму від 11 серпня 2018 року та виселення ОСОБА_3 є законним та ефективним способом захисту їх прав.

121. Також оцінюючи пропорційність втручання у право ОСОБА_3 на житло судами враховано, що за відомостями КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» ОСОБА_3 мала у власності й інше житло в м. Одесі, окрім спірної кімнати у гуртожитку.

122. Саме по собі відчуження ОСОБА_3 свого майна, не дає підстав вважати її виселення непропорційним заходом.

123. З урахуванням обставин встановлених у розглядуваній справі суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку, що виселення ОСОБА_3 зі спірного житла є законним, переслідує легітимну мету захисту порушеного права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на проживання у спірному житловому приміщенні та є пропорційним заходом.

124. Доводи касаційної скарги, що судами неправильно застосовані статті 31, 52, 58, 59 61, 127, 129, 132 ЖК України не знайшли свого підтвердження.

125. Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про закриття провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення на підставі пункту 3 частини першої статті 255ЦПК України, підлягають відхиленню з огляду на викладені мотиви такої відмови в ухвалі Одеського апеляційного суду

від 12 вересня 2023 року.

126. Дійсно 03 червня 2014 року Суворовським районним судом м. Одеси ухвалено рішення в справі № 523/18449/13-ц щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_3 зі спірної кімнати гуртожитку.

127. Водночас позов у справі № 523/18449/13-ц було подано у листопаді 2013 року, натомість судовими рішеннями у справі № 523/19455/13, які набрали законної сили, встановлено, що дія договору найму жилого приміщення укладеного між ОСОБА_3 та кооперативом «Цементник» закінчилась 31 грудня 2013 року.

128. За таких обставин рішення суду у справі № 523/18449/13-ц не свідчить про незаконність оскаржених судових рішень у розглядуваній справі, де вимоги про виселення ОСОБА_3 заявлені у квітні 2017 року, тобто після настання обставин встановлених судами в справі № 523/19455/13.

129. Також не є підставою для скасування постанови апеляційного суду відмова у задоволенні клопотань про відвід судді Погорєлової С. О., оскільки передбачені законом підстави для такого відводу відсутні.

130. За встановлених обставин, висновки судів не суперечать узагальненим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 31 жовтня 2018 року

у справі № 753/12729/15-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 635/9536/14-ц,

від 11 квітня 2018 року у справі № 901/432/18 (провадження № 11-257заі18), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, Верховного Суду

від 12 жовтня 2020 року у справі № 686/27262/18, від 26 вересня 2018 року

у справі № 344/18741/14-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 521/7395/17, від 13 червня 2019 року у справі № 404/5256/16-ц, від 24 вересня 2020 року

у справі № 725/5098/17, від 06 лютого 2023 року у справі № 140/559/22,

від 04 липня 2018 року у справі № 686/11463/16-ц, Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року у справі № 800/134/15, на які посилалася заявниця як на підставу касаційного оскарження.

131. Суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримали вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

132. Незгода заявниці із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

133. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

134. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

135. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

136. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

137. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

138. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

139. Оскільки касаційний перегляд завершено, виконання рішення суду першої інстанції, яке було зупинено ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року, необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 серпня

2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович