Постанова

від 09.07.2024 по справі 398/4970/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 липня 2024 року м. Кропивницький

справа № 398/4970/23

провадження № 22-ц/4809/1054/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О.Л., Письменного О.А.,

за участю секретаря судового засідання Гончар О.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Світанок сервіс»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2024 року у складі судді Подоляк Я.М.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Світанок сервіс» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову представник позивача ОСОБА_2 зазначав, що 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу до ТОВ «Світанок сервіс» на посаду виконавця робіт.

З 17 червня 2022 року по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України.

27 травня 2023 року отримав статус учасника бойових дій.

30 червня 2023 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи відповідно до наказу №7 від 30 червня 2023 року на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, тобто за згодою сторін. Однак ОСОБА_1 своєї згоди на звільнення не давав.

Про своє звільнення позивач довідався лише 06 вересня 2023 року із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Після цього трудову книжку ОСОБА_1 відповідач 15 вересня 2023 року видав його дружині. Копія наказу №7 від 30 червня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 ні йому, ні його дружині не вручена до тепер.

З урахуванням уточнених позовних вимог, представник позивача просив поновити незаконно звільненого ОСОБА_1 на попередній роботі в ТОВ «Світанок сервіс» та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 85 200 грн.

Короткий зміст рішення суду

Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2024 року, позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Світанок сервіс» від 30.06.2023 №7 «Про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ст.36 КЗпП України». Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконавця робіт Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок сервіс» з 30 червня 2023 року.

Стягнуто з ТОВ «Світанок сервіс» в дохід держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі звернуто до негайного виконання.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Короткий зміствимог ідоводів апеляційноїскарги

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 зазначав, що рішення суду в частині, якою відмовлено в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Світанок сервіс» на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 85200 грн. є незаконним та таким, що підлягає скасуванню в цій частині у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального прав.

Зокрема зазначав, що з аналізу ч.2 ст. 235 КЗпПУ випливає, що законодавець в імперативній формі встановив, що рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу орган по розгляду трудових спорів приймає одночасно з прийняттям рішення про поновлення працівника на роботі. Вказана норма права, зокрема виконує превентивну функцію. Виплата працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу є спеціальною відповідальністю (санкцією) для роботодавця, спрямованою на захист трудових прав працівника.

Вказує, що правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ч.2 ст. 235 КЗпПУ) відрізняється від правової природи середнього заробітку, який був встановлений ч. 3 ст. 119 КЗпПУ. Тому, у разі припинення нарахування та виплати середнього заробітку згідно ч. 3 ст. 119 КЗпПУ, ніяким чином не може бути підставою для невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ч.2 ст. 235 КЗпПУ), у разі коли працівника поновлено на роботі по причині незаконного звільнення.

Зазначав, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , який має бути стягнутий з ТОВ «Світанок сервіс», складає 85200,00грн, за період за період з 30.06.2023 до 25.04.2024 (включно), що підтверджується розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу від 25.04.2024.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі №754/13157/19, вказував, що та обставина, що позивач був та є працевлаштованим (перебуває на військовій службі), не є підставою для зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Просив скасувати рішення суду в частині, якою відмовлено в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Світанок сервіс» середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.

Згідно з ч.3ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції встановив такі обставини

Судом встановлено, що згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 , позивач 01.04.2019 прийнятий на посаду виконавця робіт в ТОВ «Світанок сервіс». 30.06.2023 звільнений з роботи за згодою сторін на підставі наказу №7 згідно з п.1ст. 36 КЗпП України(а. с. 11).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок сервіс» з 26.05.2019 є ОСОБА_3 (а.с.34).

Відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 від 16.09.2023 за №58/Д сержант ОСОБА_1 з 17.06.2022 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України на посаді командира управління штабу - начальника радіостанції взводу зв`язку військової частини НОМЕР_1 (а.с.8).

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 з 27.05.2023 має статус учасника бойових дій (а.с.5).

Відповідно до долученої представником відповідача копії аркуша з Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них під порядковим №28 від 01.04.2019 року трудову книжку на ім`я ОСОБА_1 отримано 30.06.2023 на підставі наказу №7 ОСОБА_5 (а.с.114 зв.бік)

Згідно відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування станом на 06.09.2024 року ОСОБА_1 у період з 02.01.2018 до 29.03.2019 року працював в ТОВ «ІНОТЕХ» на посаді виконавця робіт, та у період з 01.04.2019 до 30.06.2023 працював в Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок сервіс» на посаді виконавця робіт (а.с.9-10).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача в судове засідання апеляційного суду не прибув, подав письмове клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з занятістю в іншому судовому засіданні. Проте колегія суддів вважає причини неявки представника відповідача неповажною, оскільки, зважаючи, що розгляд справи в іншому суді призначено на іншій час 14 годину, його участь у цій справі могла бути забезпечена в порядку відео конференції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно дост.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог ізаперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені впостановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону УкраїниПро військовий обов`язок і військову службувід 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.Статтею 2 Закону № 2232-XIIвстановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою-четвертоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону УкраїниПро освіту.

Частиною третьоюстатті 119 КЗпП(у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

24 лютого 2022року Указом Президента України № 64/2022на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду, визначений ст. 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами зберігаються місце роботи і посада.

Закон УкраїниПро внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, а отже з 19 липня 2022 року частина 3статті 119 КЗпП Українидіє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону УкраїниПро соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Отже, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону УкраїниПро внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносинвід 01 липня 2022 року.

Водночас, з 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником, призваним на військову службу, відсутні.

Відповідно до частини першоїстатті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу (строкову службу).

У справі встановлено, 01.04.2019 прийнятий на посаду виконавця робіт в ТОВ «Світанок сервіс».

Згідно відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування станом на 06.09.2024 року ОСОБА_1 у період з 02.01.2018 до 29.03.2019 року працював в ТОВ «ІНОТЕХ» на посаді виконавця робіт, та у період з 01.04.2019 до 30.06.2023 працював в ТОВ «Світанок сервіс» на посаді виконавця робіт (а.с.9-10).

Відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 від 16.09.2023 року за №58/Д сержант ОСОБА_1 з 17.06.2022 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України на посаді командира управління штабу - начальника радіостанції взводу зв`язку військової частини НОМЕР_1 (а.с.8).

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 з 27.05.2023 року має статус учасника бойових дій (а.с.5).

На теперішній час позивач проходить військову службу.

До червня 2022 року ОСОБА_1 , як працівнику, прийнятому на військову службу, ТОВ «Світанок сервіс» на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП Українивиплачувався середній заробіток, що підтверджується Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків (а.с. 22).

Враховуючи, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №3252 не визначено особливостей застосування норм частини третьоїстатті 119 КзпП України, то з дня набрання чинності Законом №3252 за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинностіЗаконом №2352, слід зберігати лише місце роботи (посаду).

На цей час Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносинвід 01 липня 2022 року №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.

Мінекономіки у листі від 28 липня 2022 року № 2498/4/4.1-ЗВ-22а з посиланням наЗакон № 2352та оновлену редакцію частини третьоїстатті 119 КЗпПвказувало про те, що за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу, як до 19 липня 2022 року, так і після цієї дати, передбачено обов`язок збереження лише місця роботи і посади.

Водночас Мінекономіки зазначено, що за мобілізованими працівниками можуть зберігати заробіток, але за власним рішенням роботодавця.

Таким чином, з моменту набрання чинностіЗаконом № 2352не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що положення ч. 3ст. 119 КЗпП Українив частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинностіЗаконом № 2352-ІХ, а починаючи з 19 липня 2022 року відповідач не має обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток.

Закон УкраїниПро внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносинвід 1 липня 2022 року № 2352-ІХ не містить посилань на застосування його положень лише щодо осіб, які призвані на військову службу після набрання ним чинності.

Також, Урядом прийнято постанову від 28 лютого 2022 року №168Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану.

Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн. щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Таким чином, законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

У постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі № 753/12209/22 зазначено, що: «не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень доводи касаційної скарги про те, що припинення збереження (виплати) середнього заробітку не узгоджується з принципами верховенства права та правової визначеності відповідними діючими правовими нормами та судовою практикою, оскільки з часу набрання чинності Законом №2352-ІХ раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленному законом розмірі.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 06 вересня 2023 року у справі № 204/10983/22 (провадження № 61-11200св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 332/1195/23 (провадження № 61-11828св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23), від 18 жовтня 2023 року у справі№ 639/3086/22 (провадження № 61-7027св23), від 01 листопада 2023 року у справі № 642/959/23 (провадження № 61-10909св23), 22 листопада 2023 року у справі № 711/5198/22 (провадження № 61-2999 св 23), від 08 грудня 2023 року у справі № 638/5055/22 (провадження № 61-8486св23), від 08 лютого 2023 року у справі № 242/1792/22 (провадження № 61-9889св23) та інших.

Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги стосовно неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування судом норм матеріального є необгрунтованими.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Враховуючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 381-383, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішенняОлександрійського міськрайонногосуду Кіровоградськоїобласті від25квітня 2024року вчастині,що оскаржується залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 липня 2024 року.

Головуючий суддя А.М. Головань

Судді О.Л. Дуковський

О.А. Письменний