Постанова

від 01.07.2024 по справі 473/6082/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

01.07.24

22-ц/812/894/24

Провадження № 22-ц/812/894/24

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 липня 2024 року м. Миколаїв

справа № 473/6082/23

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 09квітня 2024 року під головуванням судді Лузан Л.В., повний текст судового рішення складений цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої у тому числі входить земельна ділянка загальною площею 7,76 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Воронівської сільської ради Олександрівської селищної громади Вознесенського району Миколаївської області та складається з земельної ділянки № НОМЕР_1 кадастровий номер 4822081500:18:000:0098, площею 1,72 га, та земельної ділянки № НОМЕР_2 кадастровий номер 4822081500:08:000:0022, площею 6,04 га, що належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК №005055.

Як вказав позивач, він як син померлого ОСОБА_3 звернувся до Лиманської державної нотаріальної контори Одеської області з заявою про прийняття спадщини як спадкоємець першої черги за законом. Також спадкоємцем за законом є дочка померлого - відповідачка ОСОБА_2 , яка не заперечувала, щоб вищевказані земельні ділянки перейшли йому (позивачу) у власність. Проте, нотаріусом йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на ці земельні ділянки у зв`язку з тим, що ним не було надано документів, що підтверджують право власності спадкодавця на таке майно. Інше спадкове майно було розподілено між ним та ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на земельну ділянку: 7,76 га, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Воронівської сільської ради Олександрівської селищної громади Вознесенського району Миколаївської області та складається з двох земельних ділянок: кадастровий номер 4822081500:18:000:0098, площею 1,72 га, та земельної ділянки № НОМЕР_2 кадастровий номер 4822081500:18:000:0022, площею 6,04 га, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач ОСОБА_2 позов визнала, надала заяву в якій просила визнати за позивачем право власності на вищевказані земельні ділянки.

Олександрівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області надала заяву в якій зазначила, шо заперечень проти позовної заяви не має.

Рішенням Вознесенськогоміськрайонного судуМиколаївської областівід 09квітня 2024року позовзадоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власностіна частку земельнихділянок:земельної ділянкиплощею 6,0416з кадастровимномером 4822081500:08:000:0022,та земельноїділянки площею1,7153га зкадастровим номером4822081500:18:000:0098,які розташованів межахтериторії Воронівськоїсільської радиВознесенського районуМиколаївської областіта наданідля веденнятоварного сільськогосподарськоговиробництва,в порядкуспадкування зазаконом післясмерті ОСОБА_3 ,який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 всмт.Доброслав Лиманськогорайону Одеськоїобласті.В задоволенніпозовних вимог,заявлених доОлександрівської селищноїради Вознесенськогорайону Миколаївськоїобласті провизнання прававласності впорядку спадкуванняза закономвідмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд виходив з того, що позивач та відповідачка ОСОБА_2 як спадкоємці за законом мають рівні частки у спадщині, а тому позивач має право на успадкування частки спадщини та враховуючи, що позов також пред`явлений до неналежного відповідача - Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, то відповідно позовні вимоги до неналежного відповідача задоволенню не підлягають.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив змінити рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 квітня 2024 року, визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 7,76 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Воронівської сільської ради Олександрівської селищної громади Вознесенського району Миколаївської області та складається з двох земельних ділянок: кадастровий номер 4822081500:18:000:0098, площею 1,72 га, та земельної ділянки № НОМЕР_2 кадастровий номер 4822081500:18:000:0022, площею 6,04 га, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апелянт зазначав, що суд неправомірно не визнав їхнє з відповідачкою ОСОБА_2 право на добровільний поділ спадкового майна. Так, відповідач ОСОБА_2 позов визнала, Олександрівська селищна рада Вознесенського району також не заперечувала його права власності на земельну ділянку. Законодавчої заборони щодо визнання права власності на спадкове майно, яке визнають обидва відповідачі не існує. Однак суд позбавив його права оформити і зареєструвати за собою все спадкове майно, визнавши, що він має право лише на половину зазначеного у позовних вимогах майна, не зазначивши як можна оформити іншу половину майну і кому вона має належати і чому не може належати йому.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, від ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

Перевіривши законністьі обґрунтованістьсудового рішенняв межахдоводів апеляційноїскарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який є батьком позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_3 заповіт не склав. Зі спадкової справи № 425/2018, заведеної 14 листопада 2018 року Лиманською районною державною нотаріальною конторою Одеської області після смерті ОСОБА_3 , вбачається, що позивач ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 , як спадкоємці за законом, прийняли спадщину після смерті батька в передбаченому законом порядку, частково її оформили. Так, 20 вересня 2022 року державним нотаріусом Лиманської районної державної нотаріальної контори Лисак А.В. було посвідчено договір про поділ спадщини, відповідно до п. 6 якого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 досягли згоди про те, що після укладення Договору про поділ спадщини до ОСОБА_2 у спадщину переходять: житловий будинок під АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,1150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер: 5122783900:03:001:0922, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). До ОСОБА_1 у спадщину переходить: квартира під АДРЕСА_3 .

Проте, при зверненні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до державного нотаріуса Лиманської районної державної нотаріальної контори Лисак А.В. із заявами про посвідчення спадкових прав на земельну ділянку загальною площею 7,76 га (складається з двох земельних ділянок: земельної ділянки площею 1,72 га, кадастровий номер: 4822081500:18:000:0098, земельної ділянки площею 6,04 га, кадастровий номер: 4822081500:08:000:0022), яка розташована в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області та надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, спадкоємці отримали відмову, оскільки відсутній оригінал правовстановлюючого документа, що підтверджує факт належності земельної ділянки спадкодавцю (лист-роз`яснення, наданий державним нотаріусом 20 березня 2022 року за № 977/02-14 а.с. 14).

Суд першої інстанції, належним чином оцінивши зібрані у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку, що факт належності спадкодавцю на праві власності вищевказаної земельної ділянки підтверджується належними, достатніми та переконливими доказами, а саме:-копією державного акта на право власності на земельну ділянку, серія МК № 005055, виданого 24 грудня 2003 року Вознесенською райдержадміністрацією, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 486; повідомленням ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області за № 9-14-0.120-1572/2-24 від 02 квітня 2024 року, відповідно до якого земельна ділянка площею 6,0416 з кадастровим номером 4822081500:08:000:0022, та земельна ділянка площею 1,7153 га з кадастровим номером 4822081500:18:000:0098, були передані в приватну власність ОСОБА_3 згідно державного акта на права власності на земельну ділянку серії МК № 005055, зареєстрованого в Книзі записів 24 грудня 2003 року за № 486; інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 27 листопада 2023 року; відповідями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 лютого 2024 року; інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01 лютого 2024 року. (а.с. 12, 90-97, 102, 161).

Разом із тим, задовольняючи позов ОСОБА_3 частково, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи з рівності часток спадкоємців ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у спадковому майні, позивач має право на успадкування після смерті батька тільки частки належної останньому земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 15ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною першою статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Відповідно до положень статті 1216ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1268ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1267 ЦК України встановлено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Тобто, дана правова норма встановлює презумпцію рівності часток у спадщині спадкоємців за законом. Принцип рівності часток спадкоємців може бути змінений за усним договором між ними, якщо його предметом є рухоме майно, або за письмовим, нотаріально посвідченим договором, якщо його предметом є нерухоме майно або транспортні засоби.

За такого,встановивши,що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,як спадкоємціза законом,які належнимчином прийнялиспадщину післясмерті батька,письмового нотаріальнопосвідченого договорущодо змінирозміру їхчасток вуспадкованій земельнійділянці неукладали,суд першоїінстанції дійшовобґрунтованого висновку,що позивач ОСОБА_1 має право на успадкування після смерті батька частки належної останньому земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на всю земельну ділянку за позивачем, не взявши до уваги, що відповідач ОСОБА_2 позов визнала, а законодавчої заборони щодо визнання права власності на спадкове майно, яке визнають відповідачі не існує, - колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, частиною третьою статті 1267 ЦК України передбачено право спадкоємців на зміну розміру часток у спадковому нерухомому майні, проте укладання такої письмової угоди можливо лише в нотаріальному порядку, тоді як суд не може підміняти собою нотаріуса, який за законом уповноважений посвідчувати цю угоду, оскільки визнання права власності на спадкове майно можливо тільки у разі наявності спору та неможливості іншим (позасудовим) шляхом захистити свої права..

Отже, за встановлених у даній справі обставин суд не може визнати право власності за позивачем на всю спадкову земельну ділянку, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо посилань апеляційної скарги на визнання відповідачкою ОСОБА_2 позову, то вони є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 206ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України).

Проте, з огляду на вищевикладене, визнання позову ОСОБА_2 у суперечить закону (ст. 1267 ЦК України). За таких обставин визнання позову відповідачем не має правового значення.

Доводів щодо неправильності висновків суду першої інстанції про відмову у позові до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, оскільки він є неналежним відповідачем, апеляційна скарга не містить, а тому згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України оскаржуване рішення в цій частині в апеляційному порядку не переглядалось.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

З огляду на викладене, апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний тест постанови складено 09 липня 2024 року.