Ухвала

від 02.09.2024 по справі 473/6082/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 473/6082/23

провадження № 61-11603ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Дундар І. О. при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 квітня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 14 серпня 2024 року через підсистему «Електронний Суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 квітня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2024 року.

На підставі касаційної скарги ОСОБА_1 не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження.

Як свідчить аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, вона подана з пропуском встановленого строку на касаційне оскарження і особа, яка подала касаційну скаргу, не порушує питання про його поновлення.

Оскаржена постанова апеляційного суду ухвавлена 01 липня 2024 року. Повний тест постанови складено 09 липня 2024 року. Касаційна скарга ОСОБА_1 подана через підсистему «Електронний Суд» 14 серпня 2024 року. Тобто з пропущенням передбаченого частиною першою статті 390 ЦПК України строку на касаційне оскарження, оскільки останнім днем строку на касаційне оскарження було 08 серпня 2024 року.

У касаційній скарзі, особа, яка подала касаційну скаргу, зазначає, що ще не отримав у паперовому вигляді завірену належним чином копію оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, зареєструвавшись у підсистемі «Електронний суд» і після цього ознайомився з повним текстом оскаржуваної постанови, вважає, що строк для касаційного оскарження ним не пропущено.

Європейський суд з прав людини зауважив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Однак вказані підстави не можна вважати поважними, оскільки ОСОБА_1 не надає будь-яких належних доказів порушення апеляційним судом порядку вручення/надсилання оскаржуваної постанови (конверт, довідка суду, тощо).

Таким чином, ОСОБА_1 необхідно надіслати до суду обґрунтовану заяву про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, в якій вказати поважні причини пропуску строку та надати належні докази (документи), які підтверджуватимуть поважність причин пропуску строку.

На підставі викладеного згідно з частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга підлягає залишенню без руху. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа, яка подала касаційну скаргу, має право звернутися до суду касаційної інстанції зі заявою про поновлення строку на касаційне оскарження і навести інші підстави для поновлення строку та подавши відповідні докази.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

З урахуванням викладеного, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.

Окрім цього, як свідчить аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, в порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України, до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що має статус учасника бойових дій та відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються - учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав (пункт 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) вказано, що «відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статтей 12, 22 Закону № 3551-XII. Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17 (провадження № К/9901/166/18, К/9901/30220/18). Підстави для відступу від неї відсутні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року по справі № 756/1027/20 (провадження № 61-7638св21) зазначено, що «вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій, для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19), від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19). ОСОБА_1 в апеляційному порядку оскаржував судове рішення у справі за позовом про визнання недійсним правочину від 05 лютого 2019 року, укладеного у вигляді розписки про отримання застави як забезпечення виконання основного зобов`язання, та застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення відповідачем на користь позивача і третьої особи грошових коштів у розмірі 1 500,00 дол. США, тобто зазначена справа не пов`язана із захистом порушених прав ОСОБА_1 як учасника бойових дій. Ураховуючи наведене, підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги не було, а тому апеляційний суд правомірно залишив апеляційну скарг без руху у зв`язку з несплатою судового збору за її подання».

Предметом спору у цій справі є визнання права власності в порядку спадкування за законом, тому відсутні підстави вважати, що справа пов`язана із порушенням прав ОСОБА_1 як учасника бойових дій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій.

За таких обставин, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно сплатити судовий збір.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на день пред`явлення позову - 2023 рік) за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру стосовно судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На підставі наведеного, розмір судового збору за подання позову майнового характеру становив 1 відсоток ціни позову, але не менше 1 073,60 грн та не більше 13 420 грн.

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Таким чином, за подання касаційної скарги розмір судового збору за вимогу майнового характеру, становить не менше 2 147,20 грн та не більше 26 840 грн.

Аналіз скарги та доданих до неї матеріалів не дозволяє встановити ціни позову щодо вимог майнового характеру, які підлягають вартісній оцінці (спірних земельних ділянок), а тому неможливо встановити розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про право власності на майно або його витребування - вартість майна.

Як наслідок ОСОБА_3 необхідно надати суду касаційної інстанції докази вартості спірного майна станом на день подання позову і самостійно вказати ціну позову та визначити розмір судового збору за подання касаційної скарги, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з урахуванням вартості спірного майна.

Як наслідок особі, яка подала касаційну скаргу, за подання касаційної скарги за вимогами майнового характеру - самостійно визначити розмір судового збору скарги (підтвердивши його розмір належними доказами) та сплатити його у розмірі 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з урахуванням вартості спірного майна (земельної ділянки), але не менше 2 147,20 грн та не більше 26 840 грн.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або сплачено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДР: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007; ККДБ: 22030102, Судовий збір (Верховний Суд, 055). Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Керуючись статтями 185, 260, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 квітня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2024 року залишити без руху.

Встановити для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали щодо подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження або якщо наведені підстави для поновлення строку будуть визнані неповажними у відкритті касаційного провадження буде відмовлено. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. О. Дундар