Рішення

від 04.07.2024 по справі 926/1877/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 року Справа № 926/1877/23

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Ніколаєва Михайла Ілліча

секретар судового засідання Голіней Я.І.

представники сторін:

позивача: Зінчук Я.В., адвокат

відповідача: Попов В.Д., адвокат

розглянув матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "МЕГАБАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут"

про стягнення заборгованості за договором про надання гарантії в сумі 110 465, 65 грн

І. Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "МЕГАБАНК" (далі АТ "МЕГАБАНК") звернулося до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" (далі ТОВ "Чернівцігаз Збут") про стягнення заборгованості зі сплати комісійної винагороди за договором про надання гарантії №404 від 29.10.2021 у розмірі 110 465,65 грн, що нарахована у період з 01.02.2022 по 21.07.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами укладеного договору про надання гарантії №404 від 29.10.2021 відповідач зобов`язався сплачувати позивачу (банку) комісійну винагороду в розмірі 3,0% річних із розрахунку суми гарантії, фактичної кількості днів у місяці та у році, однак, починаючи з 01.02.2022 своєчасно не сплачував на користь позивача комісійної винагороди, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 110 465, 65 грн.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти позовних вимог, мотивуючи це тим, що фактична послуга з видачі тендерної гарантії з 03.06.2022 не надавалась та не могла бути наданою у зв`язку з тим, що Рішенням Правління Національного банку України від 02.06.2022 АТ «МЕГАБАНК» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Неплатоспроможний банк АТ «Мегабанк» не міг забезпечити виконання грошового зобов`язання банка-гаранта перед оператором газотранспортної системи (далі оператор ГТС), а саме сплатити на його першу вимогу кошти за замовника послуг транспортування в разі невиконання останнім в повному обсязі або частково своїх фінансових зобов`язань перед оператором газотранспортної системи за договором транспортування природного газу.

Дана обставина підтверджується тим, що з 03.06.2022 Оператором ГТС на інформаційній платформі відхилено номінації/реномінації ТОВ «Чернівцігаз Збут» у зв`язку із недостатністю фінансового забезпечення, визначеного положеннями глави 2 розділу 7 Кодексу ГТС.

Відповідач звертає увагу, що після зарахування зустрічних однорідних вимог зобов`язання ТОВ «Чернівцігаз Збут» перед АТ «МЕГАБАНК» щодо погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії №404 від 29.10.2021, припинені в повному обсязі.

ІІ. Рух справи у суді

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2023 позовну заяву передано судді Ніколаєву М.І.

Ухвалою суду від 08.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.06.2023.

30.05.2023 представником відповідача до суду подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення по справі №910/7823/23, що перебуває на розгляді Господарського суду міста Києва.

01.06.2023 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Крім того, від представника відповідача 01.06.2023 надійшла заява про долучення до матеріалів справи копії позовної заяви по справі №910/7823/23.

Ухвалою суду від 01.06.2023 за клопотанням представника позивача відкладено підготовче судове засідання на 13.06.2023.

Ухвалою від 13.06.2023 зупинено провадження у справі №926/1877/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/7823/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" до Акціонерного товариства "МЕГАБАНК" про визнання припиненими зобов`язань за договором від 29.10.2021 №404 у сумі 62136,99 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

20.02.2024 представник позивача подав до суду клопотання про поновлення провадження, аргументуючи це тим, що Господарським судом міста Києва від 25.09.2023 винесено рішення по справі №910/7823/23 у якому відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівцігаз Збут» до Акціонерного товариства «МЕГАБАНК» про визнання припиненим зобов`язання.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 апеляційну скаргу ТОВ «Чернівцігаз Збут» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 у справі №910/7823/23 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 залишено без змін.

Ухвалою суду від 29.02.2024 провадження у справі поновлено та призначено підготовче судове засідання на 14.03.2024.

07.03.2024 від представника позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні 14.03.2024 та у всіх наступних засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів в системі Easycon.

Ухвалою суду від 07.03.2024 постановлено проводити судові засідання за участі представника позивача адвоката Зінчука Ярослава Володимировича зареєстрованого в системі ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення EasyCon.

Ухвалою суду від 14.03.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче судове засідання на 02.04.2024. Призначене судове засідання постановлено провести в режимі відеоконференції за участі представника позивача поза приміщенням суду за допомогою програмного забезпечення EasyCon.

Ухвалою суду від 02.04.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 30.04.2024. Забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції за участю представника позивача адвоката Зінчука Ярослава Володимировича зареєстрованого в системі ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення EasyCon.

У судовому засіданні 30.04.2024 оголошено перерву до 21.05.2024.

20.05.2024 представником відповідача подано заяву про долучення додаткових доказів в підтвердження надання правничої допомоги у даній справі, в якій він повідомив суд, що розмір фактичних витрат на оплату послуг адвоката становить 36 000,00 грн та просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою суду від 21.05.2024 за клопотанням представника відповідача судове засідання відкладено на 06.06.2024.

У судових засіданнях 06.06.2024 та 18.06.2024 оголошувались перерви.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.233 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Рішення приймаються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Після виходу з нарадчої кімнати 04.07.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 04.07.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

III. Фактичні обставини справи, встановлені судом

29.10.2021 між Акціонерним товариством «Мегабанк» (далі АТ «Мегабанк», Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернівцігаз Збут» (далі ТОВ «Чернівцігаз Збут», Клієнт) укладено договір про надання гарантії (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Банк надає Клієнту послуги з видачі тендерної гарантії на користь ТОВ «Оператор Газотранспортної Системи України» з метою забезпечення виконання Клієнтом зобов`язання перед Бенефіціаром за закупівлею: договором транспортування природного газу №1910000216 від 18.12.2019 на наступних умовах: сума гарантії 12 000 000,00 UAH (дванадцять мільйонів гривень 00 копійок); строк дії Гарантії до 28.10.2022 включно.

Пунктом 2.1.2. Договору передбачено, що Банк зобов`язується, у випадку отримання від бенефіціара протягом строку дії гарантії письмової вимоги (що відповідає умовам гарантії), а також усіх документів, передбачених умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено), про оплату банком зобов`язань по гарантії в зв`язку з тим, що клієнт порушив зобов`язання, здійснити платіж по гарантії на користь бенефіціара на суму, що вказана в письмовій вимозі.

Згідно п. 2.3.1. Договору за надання Банком послуг за цим договором Клієнт зобов`язується щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця протягом строку дії гарантії сплачувати банку комісійну винагороду в розмірі 3,0 % (три) відсотки річних із розрахунку суми гарантії, фактичної кількості днів у місяці та у році. Комісійна винагорода сплачується на рахунок № UA163516290000000036480201626, код ЄДРПОУ: 39584988 у АТ «МЕГАБАНК».

Сторони погодили, що Клієнт зобов`язується у разі сплати Банком (Бенефіціару) будь яких сум по Гарантії сплачувати банку комісію в розмірі 25% річних від сплаченої банком суми за весь період з дати сплати до повного відшкодування Банку вказаних сум. Сплата комісії здійснюється в національній валюті України на рахунок №UA123516290000000000003739989 банку щомісячно до дати повного відшкодування, не пізніше 30 числа місяця у якому нараховується комісія. У випадку, якщо 30 число місяця є неробочим днем, сплата здійснюється в останній робочий день місяця. (п. 2.3.4 договору).

Цей договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами та діє до 28 жовтня 2022 р., але не менше ніж до повного виконання сторонами усіх зобов`язань за договором (п. 5.1 Договору).

Відповідно до п. 5.2. Договору про надання гарантії зобов`язання банку перед бенефіціаром припиняється серед іншого у випадках, передбачених законодавством.

Пунктом 5.3 Договору визначено, що зміни умов договору або внесення доповнень до нього можливі лише за письмовою згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди/договору про внесення змін до договору.

29.10.2021 між позивачем та відповідачем було укладено договір №1 про внесення змін до договору №404 про надання гарантії від 29.10.2021, яким доповнили абзац 1-й п.п.2.3.1 п. 2.3 договору новим реченням такого змісту: «комісійна винагорода за жовтень 2021 року сплачується не пізніше 08 листопада 2021 року».

02.06.2022 Правлінням Національного Банку України прийнято рішення № 261-рш/БТ "Про віднесення Акціонерного товариства "МЕГАБАНК" до категорії неплатоспроможних".

На підставі вказаної постанови 02.06.2022 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення № 383 "Про запровадження в АТ "МЕГАБАНК" тимчасової адміністрації та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким в АТ "МЕГАБАНК" запроваджено тимчасову адміністрацію.

У подальшому, Правлінням Національного Банку України прийнято рішення від 21.07.2022 № 362-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "МЕГАБАНК", на підставі якого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 21.07.2022 №506 "Про початок процедури ліквідації АТ "МЕГАБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації АТ "МЕГАБАНК" з 22.07.2022 по 21.07.2025 та призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "МЕГАБАНК" провідному професіоналу з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Білій Ірині Володимирівні (РНОКПП НОМЕР_1 ) строком на три роки з 22.07.2022 по 21.07.2025 включно.

Позивач листом від 21.09.2022 №1423 повідомив ТОВ «Чернівцігаз Збут» про припинення зобов`язань за договором банківської гарантії у зв`язку із запровадженням в АТ Мегабанк процедури ліквідації, відкликання банківської ліцензії, зазначивши при цьому про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості по сплаті комісії за вказаним договором за період з 01.04.2022 по 21.07.2022 в сумі 110 465, 65 грн, яку необхідно сплатити за вказаними реквізитами.

Згідно наявних в матеріалах справи листів №587-Сл-3634-0722 від 20.07.2022 та №587-Сл-3966-0822 від 30.08.2022 відповідач звертався до АТ «Мегабанк» щодо припинення нарахування комісійної винагороди за договором про надання гарантії з 03.06.2022 в зв`язку із фактичним ненаданням позивачем послуг за вказаним договором та повідомило про відмову від оплати безпідставно нарахованої комісійної винагороди.

В свою чергу, АТ «Мегабанк» в листі від 19.08.2022 №875 повідомило ТОВ «Чернівцігаз Збут» про припинення зобов`язань за договором банківської гарантії в зв`язку із запровадженням в АТ «Мегабанк» процедури ліквідації та відкликання банківської ліцензії.

Згідно з листом ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» № ТОВВИХ-23-1969 від 15.02.2023 з моменту прийняття Національним банком України рішення від 02.06.2022 року № 261-рш/БТ банківська гарантія є такою, що не відповідає вимогам Кодексу ГТС до фінансового забезпечення, оскільки неплатоспроможний банк АТ «Мегабанк» не міг забезпечити виконання грошового зобов`язання банка-гаранта перед оператором газотранспортної системи, а саме сплатити на його першу вимогу кошти за замовника послуг транспортування в разі невиконання останнім в повному обсязі або частково своїх фінансових зобов`язань перед оператором газотранспортної системи за договором транспортування природного газу.

З матеріалів справи вбачається, що 03.06.2022 номінацію, подану ТОВ «Чернівцігаз Збут», відхилено Оператором газотранспортної системи України з причини 4 недостатність фінансового забезпечення, визначеного згідно з положеннями глави 2 розділу VIII Кодексу ГТС.

15.03.2023 між ТОВ «Чернівцігаз Збут» та ТОВ «ЙЕ Енергія» укладено договір №12А167-32-23 про відступлення права вимоги, згідно умов якого ТОВ «Чернівцігаз Збут», як новий кредитор, одержує право замість первісного кредитора (ТОВ «ЙЕ Енергія») вимагати від АТ «Мегабанк» виконання визначеного в основному договорі зобов`язання з повернення грошових коштів в розмірі 62 136, 99 грн.

27.03.2023 відповідач направив позивачу повідомлення про заміну кредитора в зобов`язанні №587007.2-Сл-409-0323, в якому зазначив, що ТОВ «Чернівцігаз Збут» є новим кредитором за зобов`язанням АТ «Мегабанк» повернути грошові кошти в сумі 62 136, 98 за договором банківського строкового вкладу юридичної особи. Крім того, відповідач вказав, що АТ «Мегабанк» зобов`язано сплатити на користь ТОВ «Чернівцігаз Збут» 62 136, 98 в якості виконання зобов`язання з повернення грошових коштів (вкладу) відповідно до вищевказаного договору.

27.03.2023 ТОВ «Чернівцігаз Збут» направило на адресу АТ «Мегабанк» заяву №587007.2-Сл-410-0323 про припинення зобов`язання зарахування зустрічних позовних вимог. В даній заяві відповідач вказав, що ТОВ «Чернівцігаз Збут» має перед АТ «Мегабанк» невиконане грошове зобов`язання з погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії №404 від 29.10.2021 за період з 01.02.2022 по 02.06.2022 в сумі 62 136, 99 грн. Одночасно й АТ «Мегабанк» має перед ТОВ «Чернівцігаз Збут» невиконане грошове зобов`язання з повернення грошових коштів в розмірі 62 136, 99, яке виникло на підставі договору №59/2021 банківського строкового вкладу юридичної особи від 24.09.2021, та право вимоги щодо виконання якого відступлене ТОВ «ЙЕ Енергія» на користь ТОВ «Чернівцігаз Збут» на підставі договору про відступлення права вимоги від 15.03.2023. Відповідачем зазначено, що дані вимоги є зустрічними та однорідними, зарахування яких допускається законодавством України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено комісійну винагороду в загальному розмірі 151 890, 50 грн.

За доводами позивача, станом на день вирішення спору, у відповідача перед позивачем обліковується заборгованість зі сплати комісійної винагороди згідно умов укладеного договору про надання гарантії за період 29.10.2021 по 21.07.2022 у загальному розмірі 110 465, 65 грн, що і стало приводом звернення позивача до суду.

IV. Позиція суду по суті спору

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Так, згідно ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Гарантія, у відповідності до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, є одним з видів забезпечення виконання зобов`язання.

В силу приписів ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 200 Господарського кодексу України, гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Як встановлено ч. 1 с. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, відповідно до п. 9 ч. 3 розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом та не заперечується сторонами заборгованість відповідача зі сплати комісійної винагороди перед банком виникла з 01.02.2022.

Відповідно до п. 1 гл. 2 розділу VIII Кодексу газотранспортної системи, з метою забезпечення виконання зобов`язань замовника послуг транспортування щодо оплати послуг оператора газотранспортної системи за договором транспортування природного газу замовник послуг транспортування зобов`язаний надавати оператору газотранспортної системи фінансове забезпечення у випадках та відповідно до вимог, встановлених у цьому Кодексі, або здійснити попередню оплату таких послуг на підставі договору транспортування природного газу.

За змістом п. 3 гл. 2 розділу VIII Кодексу газотранспортної системи, фінансове забезпечення виконання замовником послуг транспортування зобов`язань щодо оплати за вчинення дій з врегулювання добового небалансу обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї, надається оператору газотранспортної системи в одній або декількох з таких форм: банківської гарантії; передачі замовником послуг транспортування оператору газотранспортної системи в якості фінансового забезпечення грошових коштів на підставі договору транспортування природного газу.

Згідно з п. 5 гл. 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи, банківська гарантія - вид забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед оператором газотранспортної системи на його першу вимогу сплатити кошти за замовника послуг транспортування в разі невиконання останнім у повному обсязі або частково своїх фінансових зобов`язань перед оператором газотранспортної системи за договором транспортування природного газу. Банківська гарантія є належним фінансовим забезпеченням для цілей цього Кодексу, якщо вона є безвідкличною, непередаваною та безумовною.

Інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

На виконання вказаних положень відповідачем укладено з позивачем договір №404 про надання гарантії від 29.10.2021 на суму 12 0000 000,00 грн.

За умовами п. 2.1.2. договору банк зобов`язується, у випадку отримання від бенефіціара протягом строку дії гарантії письмової вимоги (що відповідає умовам гарантії), а також усіх документів, передбачених умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено), про оплату банком зобов`язань по гарантії в зв`язку з тим, що клієнт порушив зобов`язання, здійснити платіж по гарантії на користь бенефіціара на суму, що вказана в письмовій вимозі.

Судом встановлено, що у зв`язку з рішенням Правління Національного банку України від 02.06.2022 року №261-рш/БТ з 04.06.2022 надана банківська гарантія не використовувалась в якості забезпечення виконання ТОВ "Чернівцігаз Збут" зобов`язань за договором транспортування природного газу від 18.12.2019 №1910000216.

03.06.2022 номінацію, подану ТОВ "Чернівцігаз Збут", відхилено Оператором газотранспортної системи України з причини 4 - недостатність фінансового забезпечення, визначеного згідно з положеннями глави 2 розділу VIII Кодексу ГТС.

Як встановлено судом, рішенням Національного банку України №261-рш/БТ від 02.06.2022 "Про віднесення Акціонерного товариства "Мегабанк" до категорії неплатоспроможних", АТ "Мегабанк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №383 від 02.06.2022 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Мегабанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" розпочато процедуру виведення Акціонерного товариства "Мегабанк" з ринку і запроваджено тимчасову адміністрацію.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 липня 2022 року №362-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства "Мегабанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 21 липня 2022 р. №506 "Про початок процедури ліквідації АТ "Мегабанк" та делегування повноважень ліквідатора банку". Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора АТ "Мегабанк", визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", призначено провідного професіонала з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Білу Ірину Володимирівну строком на три роки з 22.07.2022 до 21.07.2025 року включно.

За змістом ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України". Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно. Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі. Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує один місяць. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 3-5 частини другої статті 39 цього Закону, тимчасова адміністрація може бути продовжена на строк до одного місяця. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 1 і 2 частини другої статті 39 цього Закону, строк тимчасової адміністрації може бути продовжений на п`ять днів з припиненням не пізніше дня отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Згідно до п. 5.2. договору, зобов`язання банку перед бенефіціаром припиняється серед іншого у випадках, передбачених законодавством.

Суд вважає, що після запровадження в АТ «Мегабанк» тимчасової адміністрації, з 03.06.2023 зобов`язання за гарантією відповідно до Договору про надання гарантії від 29.10.2021 №404 не могли здійснюватися банком в силу обмежень, встановлених п.1 ч.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Враховуючи наведене, з моменту прийняття рішення Національного банку України №261-рш/БТ від 02.06.2022 року "Про віднесення Акціонерного товариства "Мегабанк" до категорії неплатоспроможних", рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №383 від 02.06.2022 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Мегабанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" Акціонерне товариство "Мегабанк" не виконувало умови договору банківської гарантії №404 про надання гарантії від 29.10.2021, внаслідок чого 03.06.2022 номінацію, подану ТОВ "Чернівцігаз Збут", відхилено Оператором газотранспортної системи України з причини 4 - недостатність фінансового забезпечення, визначеного згідно з положеннями глави 2 розділу VIII Кодексу ГТС, тож період заборгованості відповідача зі сплати комісійної винагороди виник з 01.02.2022 та закінчується 02.06.2022.

Аналогічну позицію щодо ідентичних правовідносин викладено в постанові Західного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі №907/362/23, постанові Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2024 по справі № 908/1487/23.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що заборгованість відповідача за період з 01.02.2022 по 02.06.2022 становить 62 136, 88 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, вказана сума заборгованості останнім на користь банку непогашена, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 62 136, 88 грн заборгованості зі сплати комісійної винагороди за період з 01.02.2022 по 02.06.2022.

Позовні вимоги AT "МЕГАБАНК" в частині стягнення суми комісійної винагороди за період з 03.06.2022 по 21.07.2022 на суму 48 328,66 грн. є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо тверджень відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 27.03.2023 відповідач направив позивачу повідомлення про заміну кредитора в зобов`язанні №587007.2-Сл-409-0323, повідомивши, що ТОВ «Чернівцігаз Збут» є новим кредитором за зобов`язанням АТ «Мегабанк» повернути грошові кошти в сумі 62 136, 98 за договором банківського строкового вкладу юридичної особи №59/2021.

27.03.2023 року ТОВ "Чернівцігаз Збут" направило на адресу АТ "Мегабанк" заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №587007.2-Сл-410-0323.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність", особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Законує захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, не має на меті отримання прибутку і не відповідає за зобов`язаннями банків.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. (ч.1 статті 3 вказаного Закону)

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Згідно з ч.1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Частиною 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Статтею 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Згідно з п. 1, 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку; забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на правочини, зобов`язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону, та припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується.

Зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується, здійснюється під час задоволення Фондом відповідної черги акцептованих вимог кредиторів, до якої віднесені вимоги такого кредитора, за заявою кредитора банку і в сумі, що не перевищує суму акцептованих вимог за заявою банку;

Положеннями ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено повноваження уповноваженої особи Фонду, зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 вказаної статті, уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Тобто, вказаний пункт ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" спрямований на захист боржника банку, під час ліквідації банку, який є одночасно і кредитором цього банку, шляхом надання можливості боржнику погасити свою заборгованість за кредитами, відсотками та заборгованість за борговими цінними паперами за рахунок коштів на поточних та/або депозитних рахунках боржника у банку, не застосовуючи норми статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

За змістом ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.

Частиною 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що законодавчі та інші нормативно правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч. 3 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред`являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

З огляду на вищевикладене та враховуючи прийняте рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про ліквідацію Акціонерного товариства "Мегабанк", спірні правовідносини сторін не регулюються Цивільним кодексом України, оскільки визначаються спеціальним законом - Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно п. 8 до ч. 2 ст. 46 якого забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. При цьому, задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Відповідачем не враховані норми ст. 602 Цивільного кодексу України, за якими не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Крім того, припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в процесі ліквідації банку є порушенням вимог чинного законодавства України, зокрема, черговості задоволення вимог кредиторів банку, передбаченої ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

До аналогічних за змістом висновків також прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 у справі №910/23398/16, Верховний Суд у постановах від 02.03.2018 у справі №910/8297/17, від 20.03.2018 у справі №910/3226/17, від 29.08.2018 у справі №910/3361/17.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

У ході розгляду справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів, досліджених та оцінених судом у сукупності за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовільнити частково.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ.

Як вбачається із матеріалів справи, Акціонерним товариством Мегабанк при зверненні з позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 684 грн, що підтверджується квитанцією №182747 від 13.04.2023.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до п.3. ч.4 ст. 129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення позову, судовий збір пропорційно задоволеним витратам у розмірі 1 509, 75 грн слід покласти на відповідача.

Щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає наступне.

Згідно частини 1, частини 2 ст. 126, ст. 123, ст. 129 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

20.05.2024 представником відповідача подано заяву про долучення додаткових доказів в підтвердження надання правничої допомоги у даній справі, в якій він повідомив суд, що розмір фактичних витрат на оплату послуг адвоката становить 36 000,00 грн та просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Згідно з статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.

Наведені вище положення Господарського процесуального кодексу України у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов`язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. Зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 5 наведеної норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначеними частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Така позиція випливає з правових висновків, які викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, так і відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статі 129 Господарського процесуального кодексу України. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі і інших, передбачених частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може одночасно застосовувати критерії, що визначені як у частинах 5-7 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (з власної ініціативи), так і в частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (за клопотанням сторони).

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East / West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Висновки, аналогічні наведеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2024 у справі №902/616/23).

Відповідно до положень статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

На підставі договору про надання правової допомоги №38AchrZ491-17 від 30.11.2017, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернівцігаз Збут» інтереси відповідача в суді представляв адвокат Попов Віталій Дмитрович.

Пунктом 1.1. вказаного договору адвокат зобов`язується надавати комплекс послуг правової допомоги, а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити їх.

Під послугами в цьому договорі розуміється наступне: захист, представництво та надання інших видів правничої допомоги Клієнту в господарській справі №926/1877/23, що розглядається Господарським судом Чернівецької області.

Адвокат надає правову допомогу у вигляді узагальнюючих консультацій з питань українського законодавства, яким регулюються господарські, адміністративні, цивільні, земельні, фінансові, трудові та інші види правовідносин; аналізу судової практики в частині, що стосується діяльності замовника, надання замовнику практичних пропозицій та рекомендацій за наслідками такого аналізу; правової допомоги у проведенні претензійно- позовної роботи замовника; оперативного інформування про стан розгляду судових справ, учасником яких є замовник тощо.

Зміни до цього договору вносяться за домовленістю сторін шляхом укладення додаткових угод в письмовій формі. Додаткові угоди до договору є його невід`ємними частинами.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що вартість послуг адвоката складається з щомісячної плати за отримання правової допомоги у розмірі 37 000 грн та плати за ведення складних справ у розмірі, визначеному в окремих додаткових угодах до даного договору.

Додатковими угодами №3 від 29.01.2018, №5 від 27.12.2018, №7 від 27.12.2019, №11 від 31.12.2020, №18 від 31.12.2021, №69 від 23.12.2022, №198 від 21.12.2023 сторони продовжували термін дії договору №38AchrZ491-17 від 30.11.2017.

Пунктом 5.1 договору, з урахуванням внесених змін додатковою угодою №198 від 21.12.2023, визначено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє в частині надання послуг з 01.12.2017 до 31.12.2024 включно, а в частині проведення розрахунків- до їх остаточного завершення.

08.05.2023 сторони уклали додаткову угоду №97 про надання адвокатом професійної правничої допомоги, що полягає у захисті прав та законних інтересів замовника, пов`язаних із розглядом справи №926/1877/23 (п.1 додаткової угоди).

Надаючи професійну правничу допомогу у справі адвокат зобов`язався здійснювати захист прав та законних інтересів замовника, проводити узагальнення, аналіз судової практики, що пов`язання із розглядом справи №926/1877/23, здійснити підготовку та подання до суду процесуальних документів при розгляді даної справи судом, у тому числі першою, апеляційною та касаційною інстанціями, здійснювати збирання та подання доказів у справі та брати участь у дослідженні доказів, представляти інтереси та брати участь у судових засіданнях, підготувати та направити до суду заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та інших витрат, пов`язаних із розглядом справи №926/1877/23, виконувати інші процесуальні дії, визначені процесуальним законодавством та випливають зі змісту договору та цієї додаткової угоди (п. 3 додаткової угоди)

Загальна вартість послуг, що надаються адвокатом за умовами даної додаткової угоди розраховується на підставі погодинної ставки вартості роботи адвоката і становить 3 000 грн за годину, виходячи із фактичного обсягу наданих послуг. Фактичний обсяг наданих послуг визначається сторонами в актах приймання-передачі наданих послуг (п.4 додаткової угоди).

Згідно звіту про фактично надані послуги від 20.05.2024 за додатковою угодою №97 від 08.05.2023 адвокатом Поповим Віталієм Дмитровичем надано наступні послуги:

1) ознайомлення із матеріалами позовної заяви, визначення судової практики, збір доказів та визначення правової позиції витрачено 1 год;

2) підготовка відзиву на позовну заяву по справі №926/1877/23 витрачено 3 год;

3) підготовка клопотання про зупинення провадження у справі №926/1877/23 витрачено 1 год;

4) підготовка письмових пояснень по справі витрачено 3 год;

5) представництво інтересів ТОВ «Чернівцігаз Збут» в судових засіданнях витрачено 4год.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту надання послуг №112 від 20.05.2024 загальна сума наданих адвокатом послуг в рамках справи №926/1877/23 у Господарському суді Чернівецької області станом на дату його складання складає 35 000 грн 3000*12 год.

Оплата вартості наданих послуг здійснюється замовником за фактом їх надання відповідно до наданого адвокатом рахунку-фактури протягом 10 календарних днів з дня вступу в законну силу рішення суду у справі, визначеної п. 1 даної додаткової угоди.

Доказів здійснення відповідачем оплати адвокату за надану правничу допомогу до заяви не додано.

Суд зауважує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Аналогічний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач не скористався свої правом на подачу заперечень щодо заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд, керуючись критеріями, визначеними у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може з власної ініціативи не розподіляти витрати на правову допомогу повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі №357/380/20 сформувала висновок, що з аналізу частини третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Зміст частини третьої статті 141 Господарського процесуального кодексу України є аналогічним змісту частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, керуючись якою суд з власної ініціативи може не розподіляти витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Тобто до критеріїв розподілу судових витрат, передбачених частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відносяться: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №357/380/20).

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 висловлено правову позицію, відповідно до якої вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 15 та 2 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Дослідивши надані адвокатом відповідача докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді, суд дійшов висновку, що заявлений розмір фактичних витрат на оплату послуг адвоката в сумі 36 000,00 грн не є розумним з урахуванням складності справи та предмета спору, виходячи зі змісту наданих адвокатами послуг.

Проаналізувавши зміст та обсяг наданих адвокатом відповідача послуг, судом встановлено, що предмет поданого позову (стягнення заборгованості в сумі 110 465, 65 грн за договором гарантії) не потребує для адвоката значних зусиль для підготовки відзиву на позовну заяву та додаткових пояснень.

На переконання суду, час витрачений представником відповідача на підготовку відзиву на позов та додаткових пояснень не повною мірою відповідає обсягу наданих адвокатом послуг (6 годин) і є надмірним. Суд зазначає, що представництво інтересів відповідача у судових засіданнях по справі №926/1877/23 згідно протоколів судових засідань загальною тривалістю складає 3 години, а не 4 години, як зазначено адвокатом.

Проаналізувавши зміст та обсяг наданих адвокатом відповідача послуг, значення цієї справи для її сторін, складність самої справи, предмет позову, а також співмірність заявленої до відшкодування суми з виконаною роботою адвоката в суді, з огляду на кількість витраченого часу на підготовку заяв по суті справи та участь у судових засіданнях, враховуючи часткове задоволення позову суд вважає, що розмір заявлених витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 36 000,00 грн. є завищеним, необґрунтованим та непропорційним до предмета спору.

За таких обставин суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 832, 76 грн, оскільки такий розмір, на переконання суду, відповідатиме критерію пропорційності, розумності та справедливості.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 126, 129, 173, 180, 221, 231, 232, 236-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" (58018, вул. Воробкевича Сидора, 1А, м. Чернівці, код 39584988) на користь Акціонерного товариства "Мегабанк" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17, код 09804119) 62 136, 88 грн боргу та 1509, 75 грн судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Мегабанк" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17, код 09804119) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" (58018, вул. Воробкевича Сидора, 1А, м. Чернівці, код 39584988) 4 832, 76 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Повний текст складено та підписано 09.07.2024

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

СуддяМ.І. Ніколаєв