Ухвала

від 11.07.2024 по справі 754/12510/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 липня 2024 року

м. Київ

справа № 754/12510/17

провадження № 61-9087ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання майна приватною власністю,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання майна приватною власністю.

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, припинення права власності, визнання права власності, стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя:

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 58,60 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 58,60 кв. м.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 50,3 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 50,3 кв. м.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 44,72 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 44,72 кв. м.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 58,60 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на однокімнатну квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 50,3 кв. м.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 44,2 кв. м.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію у розмірі 660 304 грн.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 50% часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Календула» (ЄДРПОУ 38293755).

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 50% часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Календула» (ЄДРПОУ 38293755).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в частині визнання за ним права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 44,2 кв. м; визначення порядку та строків добровільної передачі йому квартири АДРЕСА_3 (всіх комплектів ключів, спільного майна подружжя в квартирі, яке було придбано і встановлено у 2017 році, та документів, які стосуються вказаної квартири, у тому числі, щодо обладнання обліку використаних ресурсів та комунального обслуговування); стягнення з нього на користь ОСОБА_2 компенсації у розмірі 660 304 грн; визначення порядку та строків офіційної передачі йому банківських реквізитів ОСОБА_3 та строків для добровільної сплати ОСОБА_1 компенсації ОСОБА_3 у розмірі 660 304 грн на офіційно отримані ОСОБА_1 її банківські реквізити.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

У червні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

В окремо доданому до касаційної скарги клопотанні ОСОБА_1 , посилаючись на підпункт 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», оскільки розмір судового збору за подання касаційної скарги перевищує 5 відсотків його доходу за попередній календарний рік, просить звільнити його від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Крім того, просить урахувати те, що єдиним місцем його роботи є Товариство з обмеженою відповідальністю «КАЛЕНДУЛА» (далі - ТОВ «КАЛЕНДУЛА»), яке не здійснює фактичну діяльність протягом останніх років, жодних нарахувань та виплат за 2023-2024 роки товариством заявнику не здійснювалося. Також постановою державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) накладено арешт на майно та кошти боржника у межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1. Також зазначає, що ухвалами Київського апеляційного суду його було звільнено від сплати судового збору за подання апеляційних скарг у вказаній справі та в інших справах. На підтвердження наведених обставин надає довідку Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про обіги та сальдо ТОВ «КАЛЕНДУЛА» за 2023 рік; виписку по рахунку ТОВ «КАЛЕНДУЛА», відкритому в АТ КБ «ПриватБанк»; відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період часу з 01 кварталу 2023 року до 04 кварталу 2023 року та за 01 квартал 2024 року.

Відповідно до частини першої та третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», частини першої статті 136 ЦПК України, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі Kreuz v. Poland («Креуз проти Польщі»), пункт 54), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдавати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Ураховуючи викладене, наведені ОСОБА_1 у клопотанні обставини та додані на їх підтвердження докази дають підстави для висновку про його складний майновий стан, оскільки розмір судового збору, який слід сплатити заявнику за подання касаційної скарги перевищує 5% розміру його річного доходу за попередній календарний рік, тому клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (стаття 374 ЦПК України).

У частині першій статті 381 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.

Постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням: висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги; нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції; строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження (пункт 4 частини першої статті 382 ЦПК України).

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)).

Додаткове рішення -це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 464/944/17 (провадження № 61-4050св19) зроблено висновок по застосуванню статті 270 ЦПК України та вказано, що «додаткове рішення може бути ухвалено судом лише після прийняття рішення по суті спору та за наявності перелічених у частині першій статті 270 ЦПК України підстав».

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Встановивши, що ОСОБА_1 порушено питання про ухвалення у справі додаткового рішення з підстав, що не передбачені частиною першою статтею 270 ЦПК України, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а зводиться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішенням та власного тлумачення норм чинного ЦПК України, якими врегульовано питання роз`яснення судового рішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З огляду на зміст оскаржуваного судового рішення та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання майна приватною власністю відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник