Постанова

від 31.07.2024 по справі 754/12510/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи 754/12510/17 Головуючий у суді першої інстанції - Гринчак О. І.

Номер провадження № 22-ц/824/13786/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Ліни Едуардівни, стягувач ОСОБА_2 ,-

ВСТАНОВИВ:

В травні 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Ліни Едуардівни, стягувач ОСОБА_2 .

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що положення ч.2 ст. 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частини першої або другої цієї статті.

Враховуючи викладені обставини, ОСОБА_1 просив скасувати ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

16 липня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника стягувача ОСОБА_2 - адвоката Коротенка Є.О., згідно якого зазначено, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки на даний час ОСОБА_1 вже перерахував кошти на рахунок приватного виконавця й виконавче провадження вже закрито, що свідчить про неактуальність оцінки дій приватного виконавця. Представник стягувача вважає, що суд першої інстанції діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а тому просить подану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Так, суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення скарги ОСОБА_1 без розгляду мотивував своє рішення тим, що при зверненні до суду скаржником не долучено доказів, які мали підтвердити надіслання засобами поштового зв`язку та/або надання іншим учасникам справи копії скарги разом із додатками, що зумовлює застосування наслідків, передбачених ч.4 ст.183 ЦПК України.

Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Дія 97» проти України» (заява № 19164/04, рішення від 21 жовтня 2010 року) Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року, заява № 39843/98; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».

Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України, та містити відомості, зазначені у частині четвертій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 761/16863/14-ц (провадження № 61-9843св21) зазначив, що «звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність виконавця є формою звернення за судовим захистом на стадії виконання судового рішення, тому до скарги, яка подається відповідно до статті 447 ЦПК України, застосовуються загальні вимоги (правила) щодо форми та змісту позовної заяви, а не правила, які процесуальний закон визначив для заяв з процесуальних питань (стаття 182 ЦПК України). Це пояснюється тим, що Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» - це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ, а тому, до скарг, якими ініціюється початок провадження у справі на дії виконавця, застосовуються загальні положення позовного провадження, у тому числі, залишення скарги без руху, якщо є для цього підстави».

Суд першої інстанції не звернув уваги, що положення процесуального закону, які викладені у частині другій статті 183 параграфу 2 «Заяви з процесуальних питань» глави 1 Розділу III «Позовне провадження» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні відносини, а положення частини четвертої статті 183 ЦПК України поширюються виключно на заяви (клопотання, заперечення) з процесуальних питань, подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.

Натомість процесуальні відносини, пов`язані із поданням скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця, регулюються Розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520св20), на яку в касаційній скарзі заявник посилається як на приклад неоднакового застосування норм права, а також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520св20), від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20 (провадження № 61-15478св20), від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц, від 04 травня 2022 року у справі № 711/12038/14-ц (провадження № 61?20375св21), від 23 листопада 2022 року у справі № 201/4132/19 (провадження № 61-5285св22).

Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 05 грудня 2023 року у справі №127/10203/16 (провадження № 61-13721св23).

Таким чином, суд першої інстанції, у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства, не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу ІІ «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» - це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.

Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення скарги ОСОБА_1 щодо оскарження дій приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Ліни Едуардівни, на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до положень п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді :

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв