Постанова

від 08.07.2024 по справі 474/769/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

08.07.24

22-ц/812/960/24

Єдиний унікальний номер судової справи 474/769/22

Номер провадження 22-ц/812/960/24

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

08 липня 2024 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання ОСОБА_1 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ухвалу, яка постановлена Врадіївським районним судом Миколаївської області 29 квітня 2024 року, під головуванням судді Сокола Ф.Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Врадіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Врадіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївськоїобласті Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, з 17 серпня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 10лютого 2022 року.

Оскільки відповідач повідомила позивачу, що він є біологічним батьком її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то 07 вересня 2019 року за заявою сторін Врадіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області були внесені змін до актового запису про народження №43 від 11 травня 2012 року та зазначено батьком дитини ОСОБА_2 , у зв`язку із чим видано нове свідоцтво про народження.

Після розірвання шлюбу із відповідачем у позивача виникли сумніви щодо того, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його сином.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив:

виключити відомості про батьківство ОСОБА_2 з актового запису №43 від 11 травня 2012 року, складеного у Врадіївському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати Врадіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), внести зміни до актового запису про народження №43 від 11 травня 2012 року, складеного Врадіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_5 .

Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 17лютого2023 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 29квітня2024 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача у судове засідання.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України є саме повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача, яким не надано будь-яких заяв і доказів на підтвердження підстав неявки, відповідно яких суд міг би з`ясувати поважність причин такої неявки, та відсутність заяви про розгляд справи без участі позивача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просив ухвалу районного суду скасувати та направити справу до районного суду для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судової повістки на 29квітня2024 року та ухвалу про обов`язкову його особисту участь в судовому засіданні особисто позивач не отримував. При цьому, вважав, що не було підстав для його особистої участі у справі, оскільки від його імені діяв адвокат ШаларуО.І.

Також зазначено, що 13 квітня 2024 року було зупинено дію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльності його представника, а сам позивач знаходився у лікарні до 29 квітня 2024 року.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частин 1,2,5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає, а висновок суду першої інстанції щодо вирішення процесуальної долі позовної заяви ОСОБА_2 є помилковим і необґрунтованим, виходячи з наступного.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Тяганина при вирішенні цивільних справ вважається грубим порушенням цивільно-процесуального законодавства, а, відповідно, є неприпустимою.

При цьому, обов`язок своєчасного здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Статтею 223ЦПК України визначено наслідки неявки в судове засідання учасника справи, в тому числі позивача.

Зокрема, ч.1 ст.223ЦПК України передбачено, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомленого про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.5 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Аналогічне правило містить і ч.5 ст.223 ЦПК України.

Отже, підставою для застосування зазначених норм є сукупність двох умов: повторна неявка належним чином повідомленого позивача або не повідомлення ним про причини неявки, та відсутність його заяви про розгляд справи у його відсутність.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі №756/6049/19 (провадження №61-4177св21) вказано, що «залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з`явився. Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого учасник справи самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що заява про розгляд справи за відсутності позивача подана не була. Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 07 серпня 2020 року у справі №405/8125/15-ц, від 21вересня2020 року у справі №658/1141/18, від 19 квітня 2021 року у справі №675/1714/19, від 26 квітня 2021 року у справі № 675/1561/19 тощо.

При цьому, слід зазначити, що умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, є саме повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача. При цьому повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та від нього не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (постанови Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №759/6512/17 (провадження №61-4437св20), від 20 травня 2021 року у справі №522/13928/15 (провадження №61-2134св21), від 18 серпня 2021 року у справі №495/9414/15-ц (провадження №61-5230св21), від 10 лютого 2022 року в справі №756/16448/18 (провадження №61-16720св20), від 30 червня 2022 року у справі №461/1190/21 (провадження №61-2956св22).

Залишення позову без розгляду належить до дискреційних повноважень суду, застосування яких залежить від обставин кожної конкретної справи та поведінки учасників справи, з урахуванням вимог добросовісності та заборони зловживання процесуальними правами.

Відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №310/12817/13, від 10січня2024 року у справі №456/1278/20, повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причини такої неявки.

З матеріалів справи встановлено, що після постановлення ухвали про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 дана справа призначалася до розгляду неодноразово.

Так, ухвалою судді Врадіївського районного суду Миколаївської області від 17лютого2023 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 15 березня 2023 року (том 1 а.с.41).

В подальшому розгляд справи призначався на 06 квітня 2023 року, 17травня2023 року, 07 червня 2023 року, 30 червня 2023 року, 19 липня 2023 року, 12 вересня 2023 року, 17 жовтня 2023 року, 01 грудня 2023 року, 29січня2024 року, 18 березня 2024 року, 29 квітня 2024 року (том 1 а.с.56-57,93,122,136,151,245, том 2 а.с.4-5,19,36-37,48,50-53,64-65).

У судовому засіданні 18 березня 2024 року приймав участь представник позивача ОСОБА_2 адвокат Шалару О.І. Розгляд справи у вказаному засіданні було відкладено на 29 квітня 2024 року.

В судове засідання, призначене на 29 квітня 2024 року, позивач та його представник не з`явились.

Враховуючи, як вважав суд першої інстанції, повторну неявку позивача до суду, районний суд своєю ухвалою від 29 квітня 2024 року залишив позовну заяву ОСОБА_2 без розгляду (том 2 а.с.77-78).

Разом з тим, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у попередньому судовому засіданні від 18 березня 2024 року був присутній представник позивача, а тому неявка сторони позивача в наступне судове засідання, призначене на 29 квітня 2024 року, не була повторною.

До того ж, ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 12 вересня 2023 року визнано обов`язковою явку в судове засідання позивача. Але, залишаючи позов без розгляду з підстав неприбуття позивача в судове засідання повторно та неповідомлення ним про причини неприбуття до суду, районний суд не навів в оскаржуваній ухвалі мотиви неможливості розгляду справи за відсутності позивача, та не встановив обставин того, що неявка позивача перешкоджає вирішенню спору, при умові, що така явка позивача судом визнана обов`язковою.

За такого, колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду, оскільки суд допустився формального підходу до вирішення питання про залишення позову без розгляду, не врахувавши тривале знаходження справи на розгляді у суді, та залишив поза увагою положення ст.265 ЦК України.

Отже, у суду першої інстанції не було процесуальних підстав залишати позов без розгляду, оскільки матеріали справи не містять доказів повторної неявки позивача, належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції на підставі положень ст.379 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат у суді апеляційної інстанції.

Оскільки скасована ухвала суду першої інстанції та справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції, то судовий збір за подання апеляційної скарги стягненню не підлягає.

Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 29квітня2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 11 липня 2024 року