Ухвала

від 24.09.2024 по справі 474/769/22

ВРАДІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 474/769/22

Провадження № 2/474/16/24

УХВАЛА

про відвід судді

24.09.24р. с-ще Врадіївка

Суддя Врадіївського районного суд Миколаївської області Сокол Ф.Г. розглянув заяву про відвід головуючого судді у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини, -

встановив:

В провадженні судді Сокола Ф.Г. перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідачка), в якому позивач просить:

- виключити відомості про батьківство ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з актового запису № 43 від 11.05.2012р. у Врадіївському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов`язати Врадіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), внести зміни до актового запису про народження № 43 від 11.05.2012р., складеного Врадіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_3 .

20.09.2024р. представник позивача ОСОБА_4 подав до суду заяву, в якій просить відвести суддю Врадіївського районного суду Миколаївської області Ф.Г. Сокола від розгляду справи № 474/769/22 (провадження № 2/474/129/22) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Врадіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини. Зазначену заяву розглянути без його присутності.

В заяві про відвід представник позивача ОСОБА_4 зазначив таке: "... суддя Ф.Г. Сокол порушив основні принципи (інститути) судочинства, а саме:

2) принцип неупередженості сторін, передбачений ст. 13 ЦПК, що виявилося у наступному:

17 травня 2023 року із звукозапису судового процесу чітко чутно, як представник позивача та відповідача не заперечує проти закінчення проведення підготовчого засідання та переходу до розгляду справи по суті.

Про те Суддя Сокол Ф.Г. прямо почав говорити представнику Відповідача про те, які докази йому необхідно зібрати і не переходити до стадії судового розгляду, а саме: суддя наполегливо говорив представнику Відповідача про те, щоб він обов`язково привів до суду будь-яких свідків, оскільки наданий: відзив на позовну заяву не містить доказів на підтвердження фактів вказаних в ньому. Хоча не мав права це робити, оскільки представник відповідача просив розпочати судовий розгляд справи та закрити підготовче судове засідання.

Відповідно до ст. 6§1 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вважаю, що суддя не був неупередженим і надавав перевагу іншій стороні.

2) принцип змагальності сторін, передбачений ст. 13 ЦПК України, що виявилося у наступному:

Коли головуючим суддею було надано мені право висказати свою думку щодо висловленої заяви, я, як представник Позивача, почав висказувати свою думку, про те, що судця не має права говорити будь-якій стороні щодо того, які докази та яким чином інша сторона повинна надавати до суду такі докази. Але суддя Сокол Ф.Г. видалив мене, як представника Позивача, із зали судового засідання, шляхом відключення відеозв`язку, оскільки засідання проводилося в режимі відеоконференції. Л

Відповідно до ст. 145 ЦПК України до учасників судового процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а у разі повторного вчинення зазначених дій - видалення із зали судового засідання.

Я жодним чином не порушував порядок під час судового засідання. Більше того судом не було застосовані до мене "попередження", якщо на думку суду я порушував порядок судового засідання.

Окрім цього судом не було винесено ухвали про видалення мене з зали судового засідання. Суддя був наділений низкою процесуальних засобів стосовно реагування на неналежну, на його думку, поведінку представника у судовому засіданні, однак суд не конкретизував, яка саме поведінка вказує на необхідність вжиття такого заходу процесуального примусу, як видалення із залу судового засідання.

Крім цього, суддею не враховано, що я є представником позивача, отже, видаляючи із залу мене, суд зобов`язаний був повідомити про це позивача та надати йому можливість захищати свої інтереси особисто або за допомогою іншого представника. Тобто суд, видаливши представника відповідача із залу суду, не міг закінчити розгляд справи без повідомлення про це позивача, який в такий спосіб був позбавлений можливості взяти участь у розгляді або забезпечити явку іншого представника.

Зважаючи на вказане, на мою думку, проведення розгляду справи в залі судового засідання без повідомлення та відповідно без участі позивача та його представника свідчить про порушення норм Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме статей 2, 4, 5, 6, частин першої, другої статті 10, про грубе порушення процесуальних прав представника позивача на безпосередню участь у судовому розгляді, що впливає на остаточне рішення, яке ухвалюється у справі, оскільки розгляд проводився однобічно, лише із врахуванням наданих, пояснень, доводів та доказів позивача, що вказує на порушення принципу рівності сторін та на необхідність скасування рішення, прийнятого за наслідками такого розгляду справи.

З вищевказаних підстав мною вже було заявлено заяву про відвід 07.06.2024 року. Про те суддя відмовив у задоволенні вищевказаного клопотання без наявних підстав не пояснивши свою поведінку.

Пізніше, ухвалою того ж судді Врадіївського районного суду Миколаївської області від 12 вересня 2023 року визнано обов`язковою явку в судове засідання позивача і в зв`язку з його повторною неявкою, на думку судді Сокол від 29.04.2024 року залишає мій позов без розгляду своєю ухвалою.

Але, залишаючи позов без розгляду з підстав неприбуття позивача в судове засідання повторно та неповідомлення ним про причини неприбуття до суду, суддя Сокіл не навів в оскаржуваній ухвалі мотиви неможливості розгляду справи за відсутності позивача, та не встановив обставин того, що неявка позивача перешкоджає вирішенню спору, при умові, що така явка позивача судом визнана обов`язковою.

За такого, Миколаївський апеляційний суд за моєю апеляційною скаргою не погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду, оскільки суддя Сокіл допустився формального підходу до вирішення питання про залишення позову без розгляду, не врахувавши тривале знаходження справи на розгляді у суді, та залишив поза увагою положення ст. 265 ЦК України.

Отже, у судді першої інстанції Сокола не було процесуальних підстав залишати позов без розгляду, оскільки матеріали справи не містять доказів повторної неявки позивача, належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів Миколаївського апеляційного суду дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції на підставі положень ст. 379 ЦПК України.

Таким чином суддя Сокіл навмисно шукає підстав для залишення справи без розгляду, для усунення позивача від отримання правової допомоги і створюючи штучні перешкоди в доступу до правосуддя.

В демократичному суспільстві надзвичайно важливо, аби суди викликали довіру. Таким чином, якщо існують будь-які законні підстави для сумнівів в неупередженості судді у справі, то суддя повинен заявити про відвід...".

При цьому слід відмітити, що представник позивача ОСОБА_4 не подав до суду жодних доказів на підтвердження обставин викладених у заяві про відвід.

Також у заяві про відвід представник позивача ОСОБА_4 , посилаючись на приписи ч. 3 ст. 40 ЦПК України, вказує, що вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу.

Під час розгляду заяви про відвід судді встановлено таке.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Якщо питання про відвід судді в порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, неможливо розглянути в суді, в якому розглядається справа, то справа для вирішення питання про відвід передається до суду відповідної інстанції, найбільш територіально наближеного до цього суду.

Водночас ч. 5 ст. 40 ЦПК України визначено, що якщо на час подання заяви про відвід судді у суді здійснюють правосуддя менше трьох суддів, вирішення питання про відвід здійснюється в нарадчій кімнаті суддею, який розглядає справу чи вчиняє іншу процесуальну дію, про що виноситься ухвала. У такому разі положення частин третьої та четвертої цієї статті не застосовуються.

Станом на час розгляду заяви про відвід судді у Врадіївському районному суді Миколаївської області правосуддя здійснює один суддя Сокол Ф.Г., що підтверджується довідкою заступника керівника апарату Врадіївського районного суду Миколаївської області Білявської Н.Г. від 20.09.2024р. за № 04-30/527/24, а відтак розгляд заяви про відвід судді здійснюється за правилами, визначеними ч. 5 ст. 40 ЦПК України, а саме суддею, який розглядає справу.

Частинами 7 та 8 ст. 40 ЦПК України визначено, що питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.

Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.

З огляду на підстави заявленого відводу суд не вбачає необхідності вирішувати питання про відвід судді у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Згідно ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:

1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

У відповідності до ч.ч. 1-5 ст. 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід.

З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи.

Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Встановлення обставин, вказаних у пунктах 1-4 частини першої статті 36 цього Кодексу, статті 37 цього Кодексу, звільняє заявника від обов`язку надання інших доказів упередженості судді для цілей відводу.

Якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду.

З комплексного аналізу ЦПК України слідує, що законодавцем чітко визначено підстави та порядок заявлення відводу судді та вимоги до такого відводу.

При цьому у своїй практиці Європейський суд з прав людини розмежував суб`єктивний та об`єктивний підходи до безсторонності та вказав на можливість її перевірки різними способами.

Так, рішенням у справі "П`єрсак проти Бельгії" (Piersack v. Belgium) від 1 жовтня 1982 року, п. 30) зазначено, що, не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цьому контексті можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу. Будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід. Правосуддя повинне не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться (справа "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), рішення від 26.10.1984р., п. 26).

Аналогічні висновки містяться і в рішенні Вищої ради правосуддя (друга дисциплінарна палата) № 1141/2дп/15-18 від 16.04.2018р., за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо судді за скаргою, в якій скаржник вважав ухвали про задоволення заяв про самовідвід, незаконними, безпідставними, без обґрунтувань та посилань на докази, чи встановлення інших обставин у судовому засіданні наявністю обставин. В цьому рішенні Вища рада правосуддя встановила, що суддями подано заяви про самовідвід від вирішення справи які ухвалою суду задоволені, та що вказана ухвала про задоволення самовідводу вмотивована наявністю обставин, що можуть викликати сумнів у неупередженості судді при вирішенні справи, оскільки скаржник у мережі Інтернет розповсюджував щодо головуючого та членів колегії суддів недостовірну та образливу інформацію, зокрема, щодо переслідування суддею "всіх справ позивача", щодо "втручання у роботу автоматизованої системи документообігу" щодо "готовності прийняття свавільних рішень", та іншу негативну інформацію, та за результатами розгляду скарги прийшла до висновку, що встановлені під час дослідження обставини не свідчать про порушення правил самовідводу, та з огляду на вищенаведену практику ЄСПЛ, відмовила у притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів.

Згідно п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006р., схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006р. за № 2006/23, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді, зокрема у випадку, коли у судді склалося реальне упереджене ставлення до якоїсь зі сторін або судді з його власних джерел стали відомі певні докази чи факти стосовно справи, яка розглядається.

Відповідно рекомендацій у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 01.01.2001р. (далі - Висновок № 1) в частині виключення найменшої підозри в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть, якщо насправді такої зацікавленості немає.

Так, у п. 12 Висновку № 1 передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення.

Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

Відповідно до ст. 15 Кодексу суддівської етики, затверджених ХІ черговим з`їздом суддів України 22.02.2013р., суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об`єктивного рішення у справі.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Білуха проти України" (заява № 33949/02) від 09.11.2006р. встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, навівши наступні мотиви (пункти 47-55 рішення).

Наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції має визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення у справі "Фей проти Австрії" (Feyv.Austria) від 24.02.1993р., пп. 27, 28, 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" від 28.10.1998р. (Wettstein v. Switzerland) п. 42).

У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. UnitedKingdom), від 10.06.1996р., п. 38).

Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).

Стосовно об`єктивного критерію означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" (FerrantelliandSantangelov.Italy), від .07.08.1996р., п. 58).

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (DeCubber v. Belgium), від 26.10.1984р., п. 26).

Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v.Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (CastilloAlgarv.Spain), від 28.10.1998р., п.45).

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01) від 06.09.2005р., надаючи тлумачення поняттю "неупередженість" суду, в сенсі статті 6 Конвенції, наголосив, що така неупередженість має визначатися суб`єктивною оцінкою, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивною оцінкою - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які законні сумніви з цього приводу. У межах об`єктивної оцінки має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо неупередженості суддів. У цьому зв`язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення (п. 81).

Особа, яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Як вбачає із заяви представника позивача ОСОБА_4 відвід судді ОСОБА_5 заявлений повторно з підстав, заявлених раніше 07.06.2023р., що не заперечується представником позивача. Однак останній вказує, що "...суддя відмовив у задоволенні вищевказаного клопотання без наявних підстав не пояснивши свою поведінку...".

З огляду на вищевикладене слід зазначити, що 07.06.2023р. суддею Соколом Ф.Г. постановлена ухвала про відмову в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_4 про відвід судді, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість, а також у зв`язку із тим, що відвід заявлений з підстави незгоди представника позивача ОСОБА_4 з процесуальними рішення судді Сокола Ф.Г. прийнятими в судовому засідання 17.05.2023р., хоча згідно з приписами ч. 4 ст. 36 ЦПК України вказана обставина не може бути підставою для відводу.

Водночас, не зважаючи на заявлення відводу судді з підстави, яка не може бути підставою для відводу, суд в ухвалі від 07.06.2023р. надав правову оцінку доводам представника позивача ОСОБА_4 та визнав їх безпідставними та необґрунтованими.

Таким чином, оскільки відвід судді Соколу Ф.Г. заявлений повторно з підстав, розглянутих раніше 07.06.2023р., заява про відвід в цій частині підлягає залишенню без розгляду.

Інша підстава для заявлення відводу судді, яка визначена у заяві представника позивача ОСОБА_4 , зводиться до того, що останній вважає, що скасування апеляційним судом ухвали постановленої суддею Соколом Ф.Г. від 29.04.2024р. про залишення позову без розгляду свідчить про те, що "... суддя Сокіл навмисно шукає підстав для залишення справи без розгляду, для усунення позивача від отримання правової допомоги і створюючи штучні перешкоди в доступу до правосуддя ...".

Із зазначено вище слідує, що відвід судді Соколу Ф.Г. заявлено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України, при цьому вищезазначені твердження представника позивача ОСОБА_4 обґрунтовані виключно його суб`єктивними судженнями та припущеннями, а в основу відводу не покладеного жодної обставини, об`єктивність існування якої підтверджується матеріалами справи чи доказами долученими до заяви про відвід.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що всі заяви та клопотання, які надходили від представника позивача ОСОБА_4 під час як підготовчого судового засідання та розгляду справи по суті розглядалися судом в порядку, визначеному ЦПК України. При цьому, у зв`язку з неявкою позивачка та його представника ОСОБА_4 , судом неодноразово відкладалося проведення підготовчого судового засідання та розгляд справи по суті.

Таким чином заява про відвід судді Сокола Ф.Г. не підтверджується матеріали судової справи, а представником позивача ОСОБА_4 не надано жодних доказів, які б підтверджували обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді, а тому заява про відвід судді ОСОБА_5 в цій частині є безпідставною, необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 36-40, 259-263 ЦПК України, -

постановив:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про відвід головуючого судді Сокола Ф.Г. в частині підстав заявлених повторно, які були розглянуті 07.06.2023р. - залишити без розгляду.

В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про відвід головуючого судді Сокола Ф.Г. в частині підстави щодо наявності обставин, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складений та підписаний "24" вересня 2024 року.

Суддя Ф.Г. Сокол