Рішення

від 03.07.2024 по справі 910/13418/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.07.2024Справа № 910/13418/23За позовом Громадської організації «Офіс Трансформації»

до 1) Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Голосіївського району міста Києва;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «СБОНДС-УКРАЇНА»;

3) Департамента економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА);

4) Київської міської державної адміністрації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України,

2) Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

3) Національний природний парк «Голосіївський»

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання договору недійсним

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: Линдюк С.С.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Тарасун О.В.;

від відповідача-3: Хамраєва К.М.;

від відповідача-4: Павлов Р.В.;

від третьої особи-1: Забур`янов В.В.;

від третьої особи-2: не з`явився;

від третьої особи-3: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадська організація «Офіс Трансформації» (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Голосіївського району міста Києва (надалі - відповідач-1), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «СБОНДС-УКРАЇНА» (надалі - відповідач-2), 3) Департамента економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (надалі - відповідач-3), 4) Київської міської державної адміністрації (надалі - відповідач-4), в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 596 від 10.04.2020 «Про затвердження переможця інвестиційного конкурсу із залученням інвестора до реалізації проєкту «Облаштування парку активного відпочинку на території Голосіївського парку імені М.Рильського»;

- визнати недійсним інвестиційний договір №050-13/і/214 від 12.05.2020 про облаштування парку активного відпочинку на території Голосіївського парку імені М.Рильського, укладеного між відповідачами 1, 2 та 3.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.19, 50 Конституції України, ст.15 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що інвестиційний договір, який укладено на виконання розпорядження, суперечить вимогам екологічного законодавства чим порушує інтереси мешканців міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

06.09.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/13418/23, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.10.2023.

27.09.2023 від представника відповідача-3 надійшов відзив, у якому останній заперечує щодо задоволення позову посилаючись на його необґрунтованість. Крім того, вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності.

28.09.2023 від представника відповідача-4 надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на його необґрунтованість. Також зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності.

02.10.2023 від представника позивача надійшли відповіді на відзиви відповідача-3 та відповідача-4, в яких останній заперечує проти доводів відповідачів, викладених у відзивах.

04.10.2023 від представника позивача надійшло клопотання про трансляцію судових засідань.

06.10.2023 від представника відповідача-2 надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на відсутність підстав для скасування розпорядження та визнання договору недійсним. Також зазначає, що позивачем належним чином не доведено та необґрунтовано наявності повноважень на звернення до суду з даним позовом. Крім того, вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності.

10.10.2023 від представника відповідача-3 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

11.10.2023 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

11.10.2023 від представника відповідача-1 надійшов відзив, в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на їх необґрунтованість. Крім того зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності. Також просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

12.10.2023 від представника відповідача-4 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

16.10.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1, у якій останній заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві.

17.10.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2, у якій останній заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві.

17.10.2023 від представника позивача надійшло клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 17.10.2023 з`явились представники відповідача-2 та відповідача-4. Представники позивача, відповідача-1 та відповідача-3 в засідання не з`явились, про дату, час і місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд, заслухавши думку представників учасників справи, протокольною ухвалою задовольнив клопотання відповідача-2 про долучення доказів від 11.10.2023, долучив подані документи до матеріалів справи та задовольнив клопотання позивача про трансляцію судових засідань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання в справі на 15.11.2023, залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (надалі - третя особа-1) та Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (надалі - третя особа-2) та в порядку ст. 74 ГПК України витребувано в позивача, відповідача-3 та відповідача-4 докази.

19.10.2023 від представників відповідача 1 та 2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

10.11.2023 від представника третьої особи-1 надійшли пояснення по справі, в яких, зокрема, зазначає, що оскаржуване розпорядження прийнято з дотриманням норм законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

10.11.2023 від представника позивача, на виконання ухвали суду, надійшли докази.

13.11.2023 від представника відповідача-3 надійшли додаткові пояснення по справі.

13.11.2023 від представника відповідача-4, на виконання ухвали суду, надійшли докази.

13.11.2023 від представника позивача надійшли пояснення по справі.

15.11.2023 від представника відповідача-1 надійшла заява про поновлення процесуального строку на подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат.

У підготовче засідання 15.11.2023 з`явились представники позивача, відповідачів 1-4 та третьої особи-1. Представник третьої особи-2 в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд, з урахуванням думки представників учасників справи, протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи пояснення третьої особи-1 від 10.11.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 відкладено підготовче засідання в справі на 19.12.2023 та в порядку ст. 74 ГПК України витребувано в позивача і відповідачів докази.

01.12.2023 від представника позивача надійшло клопотання про поновлення строку на подачу відомостей та документів на виконання ухвали суду і долучення їх до матеріалів справи.

13.12.2023 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів та поновлення строку на їх подання.

13.12.2023 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

14.12.2023 від представника відповідача-3 надійшли додаткові пояснення в справі.

15.12.2023 від представника відповідача-4 надійшли додаткові пояснення в справі.

18.12.2023 від представника відповідача-2 надійшли заперечення проти клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи.

18.12.2023 від представника відповідача-3 надійшли заперечення на клопотання позивача про долучення доказів та поновлення строку на їх подання.

19.12.2023 від представника третьої особи-1 надійшло клопотання про залучення Національного природного парку «Голосіївський» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.

У підготовче засідання 19.12.2023 з`явились представники позивача, відповідачів 1-4 та третьої особи-1. Представник третьої особи-2 в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд, з урахуванням думки представників учасників справи, розглянувши клопотання представника позивача, протокольними ухвалами задовольнив клопотання від 01.12.2023 про поновлення строку на подачу відомостей та документів на виконання ухвали суду та долучив їх до матеріалів справи, відмовив у задоволенні клопотання від 13.12.2023 про поновлення строку на подання доказів. Також суд, з урахуванням думки представників учасників справи, протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача-2 від 13.12.2023 про долучення до матеріалів справи документів та долучив подані документи до матеріалів справи.

Окрім цього, суд, протокольною ухвалою відмовив у задоволенні заяви відповідача-1 від 15.11.2023 про поновлення процесуального строку на подання попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які відповідач-1 поніс і планує понести в зв`язку із розглядом справи.

Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 задоволено клопотання третьої особи-1 про залучення Національного природного парку «Голосіївський» (надалі - третя особа-3) в якості третьої особи та залучено останнє до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів і відкладено підготовче засідання на 23.01.2024.

29.12.2023 від позивача надійшли докази направлення позову з додатками третій особі-3.

04.01.2024 від представника відповідача-1 надійшла заява про поновлення строку на подання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат.

04.01.2024 від представника відповідача-1 заперечення щодо проведення експертизи.

09.01.2023 від позивача надійшло клопотання про включення до переліку запитань, які можуть бути поставлені експертам.

10.01.2024 від відповідача-4 надійшли заперечення щодо призначення експертизи.

10.01.2024 від відповідача-2 надійшли заперечення щодо призначення експертизи.

10.01.2024 від відповідача-2 надійшли заперечення щодо клопотання позивача про включення до переліку запитань, які можуть бути поставлені експертам.

11.01.2024 до суду надійшла ухвала Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2024 про витребування матеріалів справи № 910/13418/23, у зв`язку з надходженням апеляційної скарги відповідача-1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 зупинено провадження в справі № 910/13418/23 до розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/13418/23 та до повернення матеріалів даної справи до Господарського суду міста Києва, а матеріали справи № 910/13418/23 скеровано до Північного апеляційного господарського суду.

29.01.2024 від третьої особи-3 надійшли письмові пояснення.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/13418/23 в частині відмови в задоволенні заяви відповідача-1 від 15.11.2023 про поновлення процесуального строку на подання попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які відповідач-1 поніс і планує понести в зв`язку із розглядом справи скасовано, а справу № 910/13418/23 передано до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

28.03.2024 з Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріалами справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 поновлено провадження в справі № 910/13418/23 та призначено підготовче засідання на 01.05.2024.

30.04.2024 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів, разом із клопотанням про поновлення строку на їх подання.

У підготовче засідання 01.05.2024 з`явились представники позивача, відповідачів 2-4 та третьої особи-1. Представники відповідача-1 та третіх осіб 2-3 в засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд протокольною ухвалою поновив відповідачу-1 процесуальний строк на подання попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які відповідач-1 поніс і планує понести в зв`язку із розглядом справи та долучив поданий (орієнтований) розрахунок суми судових витрат до матеріалів справи. Крім цього, суд протокольною ухвалою залишив без розгляду пояснення третьої особи-3 від 22.01.2024 за вих. № 36/3-01, як такі, що подані з пропуском встановленого судом строку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 відкладено підготовче засідання на 18.06.2024.

17.05.2024 від представника позивача надійшло клопотання від 15.05.2024 про долучення доказів, разом із клопотанням про поновлення строку на їх подання.

Також 17.05.2024 від представника позивача надійшла заява щодо неможливості провести судову експертизу.

28.05.2024 від представника відповідача-2 надійшли заперечення на клопотання позивача про долучення доказів та поновлення строку на їх подання.

У підготовче засідання 18.06.2024 з`явились представники позивача, відповідачів 2 і 4 та третьої особи-1. Представники відповідачів 1 і 3 та третіх осіб 2 і 3 в засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки представників учасників, справи відмовив у задоволенні клопотань позивача від 30.04.2024 та від 15.05.2024 про поновлення строку на подання доказів і залишив без розгляду клопотання позивача про долучення доказів від 30.04.2024 та від 15.05.2024, разом з поданими документами. У підготовчому засіданні представник позивача заперечив проти проведення судової експертизи.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, представниками учасників справи було заявлено про надання суду всіх наявних у них доказів і пояснень по справі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/13418/23 до судового розгляду по суті на 03.07.2024.

Представник позивача в судовому засіданні 03.07.2024 надав пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити, представники відповідачів 2, 3, 4 та третьої особи-1 заперечували проти задоволення позову в повному обсязі. Представники відповідача-1 та третіх осіб 2, 3 в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд дійшов висновку, що неявка представників відповідача-1 та третіх осіб 2, 3 в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 03.07.2024 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1924 від 07.11.2019, з метою підвищення ефективності залучення інвесторів, затверджено перелік об`єктів, які потребують залучення інвестицій, а саме об`єкт - «Облаштування зони активних розваг та відпочинку з благоустроєм території у Голосіївському парку імені М.Рильського, замовником реалізації проєкту визначено Комунальне підприємства по утриманню зелених насаджень Голосіївського району міста Києва (відповідач-1), а також доручено Постійно діючій конкурсній комісії в установленому порядку провести інвестиційний конкурс із залучення інвестора.

Крім цього, вказаним розпорядженням Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" було доручено розробити орієнтовні техніко-економічні показники, можливі передпроєктні пропозиції щодо об?єкта, зазначеного в переліку об?єктів, які потребують залучення інвестицій.

На виконання вказаного розпорядження №1924 від 07.11.2019, було проведено інвестиційний конкурс, за підсумками якого його переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «СБОНДС-УКРАЇНА» (відповідача-2).

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 596 від 10.04.2020 «Про затвердження переможця інвестиційного конкурсу із залучення інвестора до реалізації проєкту «Облаштування зони активних розваг та відпочинку з благоустроєм території у Голосіївському парку імені М.Рильського» (надалі - розпорядження № 596 від 10.04.2020, оспорюване розпорядження) відповідача-2 затверджено переможцем вказаного конкурсу.

На виконання зазначеного розпорядження № 596 від 10.04.2020 між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як організатором конкурсу, Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Голосіївського району міста Києва (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБОНДС-Україна» (інвестор) 12.05.2020 укладено інвестиційний договір № 050-13/і/214 про облаштування зони активних розваг та відпочинку благоустроєм території у Голосіївському парку імені М.Рильського (надалі- інвестиційний договір, оспорюваний договір).

У розділі 1 інвестиційного договору сторонами погоджено визначення понять, зокрема:

п.1.1. благоустрій території Голосіївського парку імені М.Рильського - комплекс заходів і робіт із благоустрою території парку об`єктами, призначеними для задоволення потреб відвідувачів парку під час відвідування парку, з орієнтовними техніко-економічними показниками не меншими, ніж зазначені у пункті 2.11. договору;

п.1.2. договір - це інвестиційний договір про облаштування зони активних та відпочинку з благоустроєм території у Голосіївському парку імені М. Рильського з додатками та змінами (в тому числі з тими, що будуть складені після підписання договору сторонами), належним чином підписаними представниками сторін, скріпленими печатками (в разі наявності) та зареєстрованими організатором конкурсу в установленому порядку;

п.1.8. територія облаштування об`єкта інвестування - територія орієнтовною площею 0,75 га, що знаходиться на території Голосіївського парку імені М.Рильського у Голосіївському районі, на якій буде здійснено облаштування об`єкта інвестування, і яка є частиною території, що обліковується за Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Голосіївського району м. Києва на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування (далі - територія облаштування);

1.10. інвестиційний проєкт - сукупність організаційних, фінансових та технічних заходів, які здійснюються сторонами за договором та спрямовані на облаштування об`єкта інвестування та здійснення інших дій, передбачених договором та умовами інвестиційного конкурсу;

1.14. об`єкт інвестування - облаштування зони-активних розваг та благоустроєм території у Голосіївському парку імені М.Рильського. Орієнтовні техніко-економічні показники об`єкта інвестування зазначені у 2.4. договору;

Відповідно до умов договору сторони здійснюють діяльність щодо проєктування, облаштування, експлуатації, утримання, здійснення заходів з благоустрою об`єкта інвестування та вчинення інших дій, передбачений договором. За умовами договору інвестор забезпечує проєктування, облаштування, експлуатацію, утримання, здійснення заходів з благоустрою об`єкта інвестування та фінансування усіх пов`язаних із цим витрат, виконання інших обов`язків, передбачених договором (п.2.1., 2.2. інвестиційного договору).

У пункті 2.4. інвестиційного договору сторонами погоджені техніко-економічні показники об`єкта інвестування.

Згідно із п.2.6. інвестиційного договору інвестор зобов`язується, окрім облаштування об`єкта інвестування, виконати роботи із благоустрою території у Голосіївському парку імені М.Рильського.

Відповідно до п.2.12. інвестиційного договору інвестор зобов`язується, окрім облаштування об`єкта інвестування та poбіт благоустрою території Голосіївського парку імені М.Рильського, для утримання замовником у належному стані території Голосіївського парку імені М.Рильського не пізніше 100 календарних днів з моменту укладення договору придбати 1 електроскутер AIMA Tiger, 1 електросамокат Like.Bike Solo, 6 одиниць техніки Stihl BG 50, 1 велосипед Rymar, виробництва Греції. Інвестор зобов`язується не пізніше 10 календарних днів з моменту придбання безкоштовно передати зазначене майно 1 електроскутер AIMA Tiger, 1 електросамокат Like.Bike Solo, 6 одиниць техніки Stihl BG 50, 1 велосипед Rymar, виробництва Греції у власність замовника або, за згодою замовника, у власність територіальної громади міста Києва.

Орієнтована загальна вартість облаштування об`єкта інвестування 2 819 245,63 грн (п.3.1. інвестиційного договору).

Згідно із п.13.1. інвестиційного договору датою набрання чинності договором є дата його реєстрації в Департаменті економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), що вказана на титульній сторінці договору (12.05.2020).

Строк дії договору становить 10 років з моменту набрання ним чинності (п.13.2. інвестиційного договору).

Предметом даної справи є вимоги позивача до відповідачів про визнання незаконним та скасування розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 596 від 10.04.2020 «Про затвердження переможця інвестиційного конкурсу із залученням інвестора до реалізації проєкту «Облаштування парку активного відпочинку на території Голосіївського парку імені М.Рильського» і про визнання недійсним інвестиційного договору №050-13/і/214 від 12.05.2020 про облаштування парку активного відпочинку на території Голосіївського парку імені М.Рильського.

Підставами позову є порушення вимог екологічного законодавства та порушення інтересів мешканців міста Києва.

Враховуючи, що позивачем у даній справі є Громадська організація «Офіс Трансформації», яка звертається в інтересах мешканців міста Києва та своїх членів, а також враховуючи заперечення відповідача-2 щодо необґрунтованості позивачем підстав для звернення до суду, суд вважає за необхідне спочатку дослідити питання щодо наявності/відсутності підстав у вказаної громадської організації для звернення до суду з даним позовом.

Так, згідно із рішенням Конституційного Суду України від 28.11.2013 №12-рп/2013 громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (п. 2.6 рішення).

Особливості правового статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх членів аналізувалися Верховним Судом у справі №815/291/17, в постанові від 14.03.2018 Верховний Суд дійшов такого висновку:

« 32. Громадські організації є організаційно-правовою формою діяльності людей, які об`єднуються для спільного здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів, які відображаються у статуті громадської організації у вигляді мети та напрямів її діяльності. Таким чином, діяльність громадських організацій не можна розглядати абстрактно, без зв`язку з її метою та правами людей (її членів), що об`єдналися. Створюючи громадську організацію або вступаючи до неї, її члени об`єднуються на визначених статутом умовах для спільної реалізації своїх прав.

Отже, вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб, суди повинні з`ясувати:

- статус громадської організації та її засновників, їх безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову;

- мету громадської організації та її безпосередній зв`язок з предметом позову;

- інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту;

- чи зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації;

- добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду.

Суд звертає увагу, що позови в інтересах неконкретизованих осіб (в інтересах суспільства, народу) можуть розглядатися як виняток у випадках, прямо передбачених законодавством. Зокрема, на захист екологічних інтересів суспільства відповідно до Орхуської конвенції та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/8122/17).

Застосовуючи ці загальні підходи до справи, що розглядається, суд бере до уваги визначені в статуті мету та напрямки діяльності позивача.

Так, згідно із п.2.1. статуту позивача діяльність організації, має суспільний характер, що проявляється у її взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, встановленні партнерських відносин з іншими громадськими організаціями, рухами, фондами, зареєстрованими в Україні чи за її межами, громадянами України, іноземцями та/або особами без громадянства.

У пункті 2.4. статуту позивача визначено, що для досягнення своєї мети та виконання статутних завдань організація у встановленому чинним законодавством порядку має право, зокрема:

2.4.1. Бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства.

2.4.2. Представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів чи інших осіб у будь-яких і органах державної влади, в тому числі судах, правоохоронних органах, у органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування.

Відповідно до п.3.1. статуту позивача головного метою організації є спільна діяльність її членів, спрямована на реалізацію, задоволення та захист соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів членів організації, їх прав і свобод, які не суперечать законодавству України, забезпечення гармонійного розвитку та сприяння сталому соціально-економічному розвитку соціальних середовищ, міст, громад, територій будь-якого рівня, масштабу, групування та форми управління.

Згідно п.3.2. статуту позивача основними напрямами його діяльності, є, зокрема: сприяння реалізацій інтересів членів організації, цивільних, економічних, соціальних і культурних прав; сприяння залученню громадськості до процесу прийняття рішень органами державної влади; моніторинг за ефективною роботою органів державної влади та місцевого самоврядування; сприяння розробці і проведенню енергетичного, екологічного та будівельного аудиту міст, промислових підприємств, об`єктів житлово-комунального господарства та поліпшенню екології в містах; представництво та захист інтересів членів організації перед органами державної влади та органами місцевого самоврядування, в установах, організаціях та підприємствах як в Україні, так і за кордоном.

Як убачається з матеріалів справи до позивача звернулися зі зверненнями щодо захисту порушених прав з питань екології шляхом звернення до суду з позовом щодо оскарження розпорядження №596 від 10.04.2020 та інвестиційного договору наступні особи:

1) ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) ОСОБА_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;

3) ОСОБА_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;

4) ОСОБА_4 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;

5) ОСОБА_5 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 ;

6) ОСОБА_6 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 ;

7) ОСОБА_7 , що проживає за адресою: АДРЕСА_5 ;

8) ОСОБА_8 , що проживає за адресою: АДРЕСА_5 ;

9) ОСОБА_9 , що проживає за адресою: АДРЕСА_6 .

При цьому суд не бере до уваги звернення ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , що долучені позивачем до позову, оскільки вказані звернення не відповідають вимогам ст.5 Закону України «Про звернення громадян», так як не містять даних щодо ім`я та по батькові таких осіб, що позбавляє суд можливості їх ідентифікувати.

Разом з тим, відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до якої ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція.

Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України № 832-ХІУ від 06 липня 1999 року, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Для забезпечення належної реалізації, зокрема, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

При цьому відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що Громадська організація «Офіс Трансформації», яка відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об`єднання», а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді, в тому числі, екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини і громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.

Що стосується позовних вимог, суд зазначає таке.

Так, як зазначено вище, предметом спору в цій справі є, зокрема, вимоги позивача до відповідачів про визнання незаконним та скасування розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 596 від 10.04.2020 «Про затвердження переможця інвестиційного конкурсу із залученням інвестора до реалізації проєкту «Облаштування парку активного відпочинку на території Голосіївського парку імені М.Рильського».

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений в пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

У даній справі, позовна вимога позивача щодо визнання про визнання незаконним та скасування розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 596 від 10.04.2020 «Про затвердження переможця інвестиційного конкурсу із залученням інвестора до реалізації проєкту «Облаштування парку активного відпочинку на території Голосіївського парку імені М.Рильського» обґрунтована тим, що за наслідком його прийняття укладено оспорюваний інвестиційний договір, яким порушуються вимоги законодавства.

Суд, з урахуванням положень наведених норм та зазначених вище фактичних обставин справи вважає, що в даному випадку, обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання розпорядження №596 від 10.04.2020 незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення будь-якого порушеного права (в разі його наявності), оскільки вказане розпорядження вже було реалізоване і вичерпало свою дію після укладення інвестиційного договору, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, а тому суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам позову в цій частині (подібні за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20 ).

Отже, враховуючи наведене та приймаючи до уваги те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту в задоволені позовних вимог щодо визнанням незаконним і скасування розпорядження № 596 від 10.04.2020 слід відмовити.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним інвестиційного договору №050-13/і/214 від 12.05.2020 про облаштування парку активного відпочинку на території Голосіївського парку імені М.Рильського, укладеного між відповідачами 1, 2 та 3, суд зазначає наступне.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес у оспорюваному договорі.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Частинами 1, 2 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до ст.215 та 216 Цивільного кодексу України, вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати в такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) в спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України. Близька за змістом позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч. 1, 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України). Близька за змістом позиція викладена в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 р. у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що в разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч.ч. 1, 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Водночас об`єднана палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформувала висновок про те, що: Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення прав позивача.

Так, позивач в обґрунтування позовних вимог, зокрема, зазначає, що на території Голосіївського парку імені М.Рильського, в тому числі Парку-пам`ятки, що прямо заборонено законом, знаходяться розважальні атракціони, однак вимог щодо знесення таких споруд, що могло бути ефективним способом захисту позивач не заявляв. При цьому суд зазначає, що належних та допустимих доказів, у порядку передбаченому ГПК України, відносно того, що саме на території Парка-пам`ятки знаходяться заборонені споруди позивачем суду надано не було, від проведення судової експертизи, яка б могла підтвердити такий факт позивач також відмовився. Крім цього, суд зазначає, що з наданих позивачем суду фото неможливо встановити, що вони зроблені саме на території Парку-пам`ятки, а тому такі фото не можуть бути належним доказом у справі.

Отже, суд наголошує, що окремо заявлена позовна вимога в цій справі про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору інвестиційний договір №050-13/і/214 від 12.05.2020 про облаштування парку активного відпочинку на території Голосіївського парку імені М.Рильського, укладеного між відповідачами 1, 2 та 3 без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до поновлення будь-яких прав позивача чи осіб в інтересах яких він звертається, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21.

Крім цього, відносно посилань позивача на те, що Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Голосіївського району міста Києва немає повноважень займатися облаштуванням розважальними атракціонами на території парку імені М.Рильського, суд вважає за необхідне зазначити, що останнє самостійно не приймало жодних рішень щодо облаштування парку, таке рішення було прийнято у відповідності до законодавчо встановленої процедури проведення інвестиційного конкурсу на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1924, яке є дійсним та чинним і згідно якого Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Голосіївського району міста Києва було визначено замовником.

Також суд зазначає, що посилання позивача на те, що на території парку на підставі оспорюваного інвестиційного договору здійснюється діяльність, яка суперечить законодавству, зокрема, екологічному, можуть слугувати підставами для його розірвання та не є тими обставинами для визнання такого договору недійсним, оскільки як зазначено судом вище наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися саме на момент його вчинення.

Враховуючи наведене в сукупності, суд приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним інвестиційного договору №050-13/і/214 від 12.05.2020.

Щодо застосування строків позовної давності суд зазначає, що оскільки, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності судом не розглядається.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Громадської організації «Офіс Трансформації».

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 11.07.2024.

Суддя Я.А.Карабань