Ухвала

від 12.07.2024 по справі 125/1747/13-ц

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 125/1747/13-ц

Провадження № 22-ц/801/1725/2024

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Переверзєв С. В.

Доповідач :Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

12 липня 2024 року м. Вінниця

Суддя судової палати з розгляду цивільних справ Вінницького апеляційного суду Стадник І.М., одержавши апеляційну скаргу керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області, подану в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Вінницької області

на рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 липня 2013 року

у справі № 125/1747/13

за позовом ОСОБА_1 до СВАТ «Мічуринець» в особі ліквідаційної комісії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділ Держземагенства у Барському районі Вінницької області про визнання договору дійсним, визнання права власності на нерухоме майно,

встановив:

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 11 липня 2013 року визнано договір, укладений 02.04.2013 року між ОСОБА_1 та СВАТ «Мічуринець» щодо купівлі-продажу гідроспоруди, яка знаходиться на землях річкового фонду Поповецької сільської ради за межами населеного пункту, дійсним.

Постановлено також визнати за ОСОБА_1 право власності на гідроспоруду, яка знаходиться на землях річкового фонду Поповецької сільської ради за межами населеного пункту Барського району Вінницької області.

08 липня 2024 року апеляційну скаргу на рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 липня 2013 року подав керівник Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області.

Скаргу подано в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Вінницької області, яка не брала участі у розгляді справи.

В апеляційній скарзі керівник Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області вказує, що оскаржуване рішення порушує інтереси держави в особі Копайгородської селищної ради Вінницької області через незаконне оформлення на його підставі права власності на об`єкт нерухомого майна - гідротехнічної споруди, що розташована на земельній ділянці державної чи комунальної власності, та є невіддільним він неї.

Вивчивши апеляційну скаргу та додані до неї матеріали приходжу до висновку про залишення її без руху з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

За таких обставин органи місцевого самоврядування у правовідносинах, які зачіпають право комунальної власності територіальної громади, діють як її представники та можуть звертатися до суду з метою захисту прав та інтересів територіальної громади, яку вони представляють.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) вказано, що «загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц). ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII).

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати наданих процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

ЄСПЛ зауважив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (MPP GOLUB v. UKRAINE, № 6778/05, ЄСПЛ, від 18 жовтня 2005 року).

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Заінтересовані особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Разом з тим, неможливо виключно за матеріалами, що додані до апеляційної скарги і за умов відсутності в суді апеляційної інстанції матеріалів цивільної справи вирішити питання про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого в 2013 році.

За змістом апеляційної скарги прокурор не вказує на те, що Копайгродська селищна рада протягом 11 років не знала чи не могла знати про те, що гідротехнічна споруда, яка розміщена на земельній ділянці комунальної власності належить іншій особі, так само як скарга не містить даних про скерування прокурором Копайгородській селищній раді запиту з цього питання, витребування наявних в сільській раді документів щодо поінформованості про оскаржуване судове рішення чи порушення інтересів держави в правовідносинах, представництво інтересів держави в яких належить до компетенції селищної ради.

Поважні причини - це ті обставини, що вказують на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, що виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.

При вирішенні питання про поновлення строків на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції враховує процесуальну поведінку особи під час розгляду справи та після ухвалення судового рішення, обізнаність особи про розгляд справи у суді, поважність причин, якими обґрунтовується пропущення встановленого законом строку на апеляційне оскарження та їх доведеність, тривалість строку, який пройшов з часу ухвалення судового рішення, яке оскаржується, сутність доводів апеляційної скарги та інші обставини, які мають істотне значення.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Крім того, частиною 3 статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За змістом ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді урегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон).

Частина перша цієї статті Закону визначає, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомитипро це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Системне тлумачення положень частин третьої-п`ятої статті 56 ЦПК України і частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва інтересів держави, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Водночас в апеляційній скарзі прокурором не наведено причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом чи його небажання здійснювати такий захист, відтак належним чином не обґрунтував підстав для представництва ним інтересів держави у цій справі.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Матеріали апеляційної скарги таких відомостей не містять.

Натомість в матеріалах справи є лише лист прокурора Копайгородській селищній раді з проханням повідомити, чи вживатимуться селищною радою заходи щодо оскарження рішення Барського районного суду Вінницької області від 11.07.2013 року з встановленням строку для відповіді до 25.06.2024 року, а також лист Копайгородській селищній раді без дати й номера і відомостей про його одержання адресатом про те, що прокурор має намір звернутися до суду з апеляційною скаргою.

Згідно частини 2 статті 357 ЦПК України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без руху, а апелянту надається строк для усунення вказаних недоліків апеляційної скарги: вказівки про те, коли особа, в інтересах якої заявлено позов прокурором дізналася про порушення свого права із зазначенням відповідних доказів, або обґрунтування причин неможливості такої особи дізнатися про порушення своїх прав з огляду на характер спірних правовідносин, а також уточнення підстав представництва прокурором інтересів держави в особи Копайгородської селищної ради, так як в матеріалах, що додаються до апеляційної скарги взагалі відсутня її позиція з цього питання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 185, 356, 357 ЦПК України,

ухвалив:

Апеляційну скаргу керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області, подану в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Вінницької області на рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 липня 2013 року залишити без руху.

Надати апелянту строк сім днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків та роз`яснити, що у випадку невиконання вимог ухвали апеляційна скарга буде вважатись неподаною та повернена особі, яка її подала.

Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя І.М. Стадник