Постанова

від 01.10.2024 по справі 125/1747/13-ц

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 125/1747/13-ц

Провадження № 22-ц/801/1725/2024

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Переверзєв С. В.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 жовтня 2024 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.,

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області, подану в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Вінницької області

на рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 липня 2013 року, ухвалене під головуванням судді Переверзєва С.В.,

у справі № 125/1747/13

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

до СВАТ «Мічуринець» в особі ліквідаційної комісії (відповідач)

за участі Відділу Держземагенства у Барському районі Вінницької області (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору)

про визнання договору дійсним, визнання права власності на нерухоме майно,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся в районний суд з позовом до СВАТ «Мічуринець», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділу Держземагенства у Барському районі Вінницької області про визнання договору дійсним, визнання права власності на нерухоме майно, обґрунтовуючи вимоги тим, що 02.04.2013 він придбав у СВАТ «Мічуринець» гідроспоруду, яка знаходиться на землях річкового фонду Поповецької сільської ради за межами населеного пункту, сплативши за неї 408 гривень.

Нотаріально посвідченої угоди між ними не було оформлено через попереднє ухилення відповідача від взятих на себе зобов`язань та теперішній процес ліквідації СВАТ «Мічуринець».

За вказаних підстав просив визнати укладену угоду з СВАТ «Мічуринець» про придбання гідроспоруди дійсною та визнати за ним право власності на нерухоме майно, а саме на гідроспоруду, яка знаходиться на землях річкового фонду Поповецької сільської ради за межами населеного пункту.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 11 липня 2013 року позов задоволено. Визнано договір, укладений 02.04.2013 року між ОСОБА_1 та СВАТ «Мічуринець» щодо купівлі-продажу гідроспоруди, яка знаходиться на землях річкового фонду Поповецької сільської ради за межами населеного пункту, дійсним.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на гідроспоруду, яка знаходиться на землях річкового фонду Поповецької сільської ради за межами населеного пункту Барського району Вінницької області.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Рішення оскаржено керівником Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області, яким 08 липня 2024 року подано апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Вінницької області.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В доводах апеляційної скарги щодо обґрунтування порушення інтересів держави прокурор вказав, що оформлення права власності на гідротехнічну споруду, розташовану на земельній ділянці водного фонду, за фізичною особою, призвело до порушення інтересів Копайгородської селищної ради, оскільки позбавило останню можливості розпоряджатися земельною ділянкою під водним об`єктом. Перебування гідроспоруди у власності приватної особи як таке суперечить вимогам чинного законодавства.

Наведене, на думку прокурора, свідчить про порушення інтересів держави, що є підставою для втручання прокурора у спірні правовідносини з метою захисту інтересів територіальної громади як власника спірного майна комунальної власності, права якої порушено внаслідок винесення незаконного судового рішення.

Крім того, вважає, що суд неповно з`ясував обставин справи, зокрема не встановив самого факту і причин ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, при тому, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження цих обставин, такі як звернення позивача до відповідача з цього приводу тощо.

Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні й докази на підтвердження права власності СВАТ «Мічуринець» на гідротехнічну споруду.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу суду відповідачем не поданий, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина 3 статті 360 ЦПК України.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 03 вересня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримала на умовах, викладених у ній, і просила задовольнити.

Від Копайгородської селищної ради надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.

Позивач ОСОБА_1 і його представник адвокат Шевчук О.В. проти вимог апеляційної скарги заперечували.

ОСОБА_1 суду пояснив, що придбав гідроспоруду і використовував її відкрито впродовж часу, що пройшов з моменту винесення рішення судом. Крім того, поніс певні витрати на її покращення.

Представник, адвокат Шевчук О.В. вважає, що апеляційне провадження в даній справі слід закрити в зв`язку з тим, що суд першої інстанції на час винесення рішення не вирішував питання про права, свободи і обов`язки Копайгородської селищної ради, в інтересах якої подано апеляційну скаргу прокурором. Крім того, слід враховувати баланс інтересів держави і її довірителя, який придбав гідроспоруду одинадцять років тому і відкрито нею користувався без будь-яких заперечень з боку органів місцевого самоврядування і державних органів.

Представник СВАТ «Мічурінець» в судове засідання не з`явився. Згідно з відповіддю з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначене товариство продовжує бути зареєстрованим як юридична особа, хоча і перебуває в стані припинення.

Так само в судове засідання не з`явився представник третьої особи без самостійних вимог.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що 02.04.2013 року позивач придбав у СВАТ «Мічуринець» гідроспоруду, яка знаходиться на землях річкового фонду Поповецької сільської ради за межами населеного пункту. В підтвердження розташування даної гідроспоруди йому було передано викопіювання з плану землекористування Поповецької сільської ради Барського району, погоджене Поповецьким сільським головою ОСОБА_3 та план-схему греблі СВАТ «Мічуринець» на території Поповецької сільської ради. В підтвердження сплати коштів в сумі 408 гривень за придбане майно позивачем долучено накладну №1 СВАТ «Мічуринець».

Позиція апеляційного суду

Відповідно дочастин першої,другої тап`ятоїстатті 263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач виконав усі умови договору і сплатив усю суму за придбане майно, що підтверджується накладною. Правочин, укладений між сторонами був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Проте в порушення вимог процесуального закону, суд взагаліне обґрунтував рішенняв цій частині, обмежившись посиланням на те, що відповідно до статті220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Але, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним і у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Колегія суддів не погоджується із таким рішенням з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦКУкраїни).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Об`єктом договору купівлі-продажу, який позивач просив визнати дійсним в судовому порядку, є гідроспоруда.

Статтею 1 ВК України визначено, що водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт).

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Пунктом «ґ» частини четвертої статті 83 ЗК України визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «д» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом статей 186, 190, 316 ЦК України право власності особи виникає на окрему, самостійну річ. Отже, розглядаючи відповідні спори, суди мають враховувати, що приналежність головної речі не може бути окремим об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 910/8903/16).

Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 401/2975/20 (провадження № 61-6435св23) зазначено, що приналежність до головної речі самостійно не реєструється, як окремий об`єкт нерухомого майна. У такому випадку державному реєстратору необхідно відмовити у державній реєстрації права власності на об`єкт, який є приналежністю головної речі.

Таким чином, важливе значення для вирішення судами справ, пов`язаних з виникненням, зміною та припиненням права власності, відповідно до чинного законодавства, має правильне визначення правового режиму майна.

Гідротехнічна споруда для цілей аквакультури об`єкти нерухомого майна державної або комунальної власності або власник яких невідомий чи його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод та розташовані на водних об`єктах, наданих у користування на умовах оренди для цілей аквакультури. Гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об`єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод (стаття 1 Закону України «Про аквакультуру»).

Відповідно до пункту 1.3 Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених Наказом МНС України 03 квітня 2012 року № 661, гідротехнічна споруда - інженерна споруда, призначена для керування водним режимом, використовування водних ресурсів або для запобігання шкідливій дії вод.

З наведеного вбачається, що незалежно від цільового призначення будь-яка гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, розташована на водному об`єкті та призначена для керування ним, а також для запобігання шкідливій дії вод. Використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою аніж обслуговування водного об`єкту є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об`єкту.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 903/906/16 вказано, що водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків, а право розпоряджатись водним об`єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об`єкт.

Враховуючи вищенаведене, а також правовий статус гідротехнічної споруди як приналежності водного об`єкту, власником гідротехнічної споруди може виступати лише особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташований водний об`єкт з гідротехнічною спорудою.

Водночас в матеріалах справи відсутні відомості про те, що СВАТ «Мічуринець» була власником земельної ділянки водного фонду, на якій знаходиться гідротехнічна споруда.

Факт перебування майна на балансі підприємства, як про те стверджує представник позивача, не може вважатись підтвердженням права власності на це майно, а є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не свідчить про знаходження майна у власності підприємства.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження права власності відповідача на спірне нерухоме майно.

Враховуючи наведене, оскільки гідротехнічна споруда нерозривно пов`язана з водним об`єктом, не може бути відокремлена від нього без втрати цільового призначення, відповідно не може перебувати у власності фізичних осіб, крім випадків, визначених законом.

Отже гідроспоруда не могла бути самостійним об`єктом цивільних прав, а відтак бути відчуженою чи придбаною особами, відмінними від власника земельної ділянки, на якій вона розташована.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на безпідставність застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин статті 220 ЦК України в частині визнання дійсним договору, що укладений з порушенням вимог запону про нотаріальне посвідчення договору.

Так, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (частина перша та друга статті 220 ЦК України).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (частини третя та четверта статті 334 ЦКУкраїни.

Відповідно до частини 1 статті 657 ЦК України Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному крім договорів купівлі-продажу майна , що перебуває в податковій заставі.

Апеляційним судом встановлено, що між ОСОБА_1 та СВАТ «Мічуринець» письмовий договір купівлі-продажу гідроспоруди, яка знаходиться на землях річкового фонду Поповецької сільської ради за межами населеного пункту не укладався, а на підтвердженням факту його укладення позивачем було надано лише накладну № 1 від 02 квітня 2013 року.

Правочин нібито вчинено після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11 лютого 2010 року N 1878-VI, яким державну реєстрацію договору купівлі-продажу нерухомого майна скасовано.

Разом з тим, обов`язковою умовою застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 06 вересня 2017 року в справі № 6-1288цс17.

Відповідно до статті 81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що нотаріально посвідченої угоди про купівлю гідроспоруди між ним та СВАТ «Мічуринець» укладено не було через попереднє ухилення відповідача від взятих на себе зобов`язань, а також процес ліквідації останнього, що позбавляє позивача можливості зареєструвати набуте право власності на майно.

Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.

Під час розгляду справи судом першої інстанції не встановлено фактів ухилення СВАТ «Мічуринець» від нотаріального посвідчення договору.

Так як сторонами при укладенні договору купівлі-продажу не додержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення, а позивачем не доведено факт ухилення СВАТ «Мічуринець» від нотаріального посвідчення спірного договору, колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд звертає також увагу на те, що позовну заяву судом першої інстанції прийнято з порушенням вимог процесуального закону щодо її форми в частині підписання її особою, яка її подає, оскільки наявний в матеріалах справи примірник позовної заяви, не підписаний позивачем.

Апеляційний суд відхиляє посилання представника позивача на те, що позовна заява нібито була підписана, а наявний в матеріалах справи примірник є копією, що призначалася для відповідача, так як саме на примірнику, що є в матеріалах справи, наявний відбиток реєстраційного штампу, який проставляється на примірниках, призначених для суду.

Зазначене є грубим порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства, який відповідно до статті 11 ЦПК України в редакції, що діяла на момент розгляду справи судом першої інстанції полягав у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Інші заявлені у цій справі вимоги є похідними від вимоги про визнання договору купівлі-продажу дійсним і, відповідно, не можуть бути задоволені.

Окремо суд апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити питання можливості представництва прокурором інтересів держави в цій справі, так як основним доводом заперечення позивача проти апеляційної скарги є те, що рішення суду першої інстанції жодним чином не порушувало права, свободи та інтереси особи, в інтересах якої подано апеляційну скаргу прокурором.

Так, апеляційним судом встановлено, що звертаючись до суду з позовною заявою ОСОБА_1 вказав відповідачем продавця майна, а саме СВАТ «Мічурінець», а третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділ Держземагентства у Барському районі Вінницької області (правонаступником якого на час розгляду справи апеляційним судом є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області).

Необхідність залучення Відділу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору в позовній заяві жодним чином не обґрунтована.

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЗК України до 01 січня 2013 року і до розмежування земель державної та комунальної власності (крім земель, переданих у приватну власність та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснювали відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Після набрання чинності Законом України від 06.09.2012 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (з 1 січня 2013 року) землі, розташовані за межами населених пунктів залишені у державні власності (п.п. «г» п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону).

Отже до участі в справі мала б бути залучена відповідна державна адміністрація, яка відповідно до закону здійснювала розпорядження такими земельними ділянками.

Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» частину другу статті 83 ЗК України доповнено пунктом «б», відповідно до якого у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,2741 га з кадастровим номером 0520284400:07:001:001:0275 належить до земель водного фонду з видом використання для рибогосподарських потреб комунальної власності, а її власником є Копайгородська селищна рада.

Про розташування гідротехнічної споруди на земельній ділянці площею 0,2741 га за межами с. Попівці Поповецької сільської (а зараз Копайгородської селищної) ради Барського (Жмеринського) району Вінницької області йдеться і у договорі № 520284400-1 оренди водного об`єкта, укладеного 08 липня 2015 року між Вінницькою обласною державною адміністрацію як орендодавцем та орендарем громадянином ОСОБА_1 .

Отже з моменту виникнення спірних правовідносин, неодноразово змінювалися органи державної влади (органи місцевого самоврядування), які здійснюють владні повноваження й представляють державу або територіальну громаду в спірних правовідносинах.

Проте безспірною є та обставина, що на момент розгляду справи апеляційним судом таким органом є Копайгородська селищна рада, яка є власником земельної ділянки комунальної власності, на якій розташована спірна гідротехнічна споруда, і в інтересах якої прокурором подано апеляційну скаргу.

Щодо посилань представника позивача про те, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу гідроспоруди та винесення судом першої інстанції Копайгородська селищна рада не була учасником спірних правовідносин, а суд не вирішував питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, а відтак в прокурора відсутнє право апеляційного оскарження відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України, що має наслідком закриття апеляційного провадження, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України умовою виникнення в осіб, які не брали участі у справі, права апеляційного оскарження, дійсно є вирішення судом питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі N 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі N 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі N 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (частина другастатті 19 Конституції України).

Згідно з статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка, зокрема, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру"прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановленіКонституцією Українифункції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьоїстатті 23 Закону).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя і четверта статті 56 ЦПК України).

Системне тлумачення статті 56 ЦПК Україний абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а відтак підстави для представництва прокурором інтересів держави, й, зокрема, орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, визначаються на момент подання позовної заяви, або, в даному випадку апеляційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі N 761/3884/18).

Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі N 587/430/16-ц).

Отже у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах, тобто та обставина, на час виникнення спірних правовідносин і розгляду справи судом першої інстанції, державу у відповідних правовідносинах був уповноважений представляти інший орган, який фактично не був залучений до участі в справі, не позбавляє прокурора права на апеляцію, а тому в задоволенні відповідного клопотання представника позивача слід відмовити.

Щодо судових витрат

Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з задоволенням вимог апеляційної скарги з позивача підлягає стягненню на користь Жмеринської окружної прокуратури судовий збір, сплачений нею за подання апеляційної скарги у розмірі 344,10 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Відмовити в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Шевчук Оксани Вікторівни про закриття апеляційного провадження в даній справі.

Апеляційну скаргу керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області задовольнити.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до СВАТ «Мічуринець» в особі ліквідаційної комісії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- Відділ Держземагенства у Барському районі Вінницької області про визнання договору дійсним, визнання права власності на нерухоме майно, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Жмеринської окружноїпрокуратури Вінницькоїобласті судовий збір в сумі 344,10 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 03.10.2024

Головуючий І.М. Стадник

Судді Ю.Б. Войтко

І.В.Міхасішин