Постанова

від 11.07.2024 по справі 910/9478/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9478/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна»

на рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2023 (суддя Літвінова М.Є.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 (головуючий суддя: Гончаров С.А., судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.)

у справі № 910/9478/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна» (далі - ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна»)

до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУНП в Київській області) та Державної казначейської служби України (далі - ДКС України)

про стягнення 127 339,54 грн матеріальної та моральної шкоди.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» звернулося до суду з позовом до ГУНП в Київській області та ДКС України про стягнення з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача: 27 339,54 грн завданої матеріальної шкоди, що становить вартість втраченого майна; 100 000,00 грн завданої моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб органів досудового розслідування позивачу завдано збитків, оскільки майно, яке було вилучене у позивача під час обшуків в ході кримінального провадження, не повернуто.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.12.2023 зі справи № 910/9478/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, з посиланням на те, що застосування позивачем обраного способу захисту шляхом «стягнення з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку …» жодним чином не призведе до ефективного захисту та дійсного відновлення прав заявника у спірних правовідносинах. У справі про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади та Казначейська служба. Резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, а спірні суми мають стягуватися з Державного бюджету України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі (з урахуванням заяви про усунення недоліків) ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна», з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати; в частині вимог про стягнення матеріальної шкоди ухвалити нове рішення про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 27 339,54 грн завданої матеріальної шкоди (збитків), що становить вартість втраченого майна; справу № 910/9478/23 в частині стягнення моральної коди у сумі 100 000,00 грн направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 зі справи № 920/715/17, у постановах Верховного Суду від 14.09.2021 зі справи № 910/14452/20, від 10.02.2021 зі справи № 757/50534/17-ц, у постанові Вищого господарського суду України від 27.06.2017 зі справи № 910/18914/16, у рішеннях Конституційного Суду України від 03.10.2001 зі справи № 1-36/2001 та від 30.01.2003 зі справи № 3-рп/2003.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ГУНП в Київській області просило Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін, з посиланням, зокрема, на відсутність встановлених належним чином: вини відповідачів, протиправності поведінки, причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та заподіянням збитків, а, отже, не встановлення складу правопорушення, необхідного для стягнення збитків. Також, за доводами ГУНП в Київській області, позивач не навів міркувань, з яких останній виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди, не обґрунтував існування причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним, на думку позивача, діянням, не надав документального підтвердження негативних наслідків, викликаних неправомірними діями або бездіяльністю органу досудового розслідування.

Згідно з розпорядженням в.о. заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 08.07.2024 № 32.2-01/1312 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/9478/23 у зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.

Представниками органів досудового розслідування 08.08.2019 проведено обшук в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , під час якого виявлено та в подальшому вилучено речі.

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.08.2019 задоволено клопотання старшого слідчого СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області про арешт майна у кримінальному провадженні за № 12019110200002299 від 13.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Накладено арешт на речі та документи, які виявлені та вилучені під час обшуку в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .

08.08.2019 на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області № 369/10020/19 від 02.08.2019 проведено обшук за місцем здійснення фактичної господарської діяльності ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_1 , під час якого виявлено та в подальшому вилучено речі.

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.08.2019 задоволено клопотання старшого слідчого СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області про арешт майна у кримінальному провадженні за № 12019110200002299 від 13.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України. Накладено арешт на речі та документи, що були виявлені та вилучені під час обшуку, що відбувався 08.08.2019 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 .

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.06.2021 задоволено частково клопотання адвоката Діденко Н.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна: скасовано арешт майна у кримінальному провадженні № 12019110200002299, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.05.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України, накладений ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.08.2019 у справі № 369/10617/19, в частині накладення арешту на:

- планшет марки «Samsung», чорного кольору, серійний номер 355620/09/115124/7; СR52K801G4HD, який поміщено до спец. пакету № 7139085;

- ноутбук марки «Apple» серійний номер № CO2LGMH4FSN7, який поміщено до спец. пакету № 7139083;

- ноутбук марки «Apple» серійний номер № CСO2VR51HG1WK, який поміщено до спец. пакету № INZ4066222;

- ноутбук марки «DELL» чорного кольору серійний номер 29839165454, який поміщено до спец. пакету № INZ4066222. У задоволенні іншої частини клопотання відмовлено.

Також ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.06.2021 задоволено частково клопотання адвоката Діденко Н.О., яка діє в інтересах ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна», про скасування арешту майна: скасовано арешт майна у кримінальному провадженні № 12019110200002299, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.05.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України, накладений ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.08.2019 у справі № 369/10619/19, в частині накладення арешту на:

- флеш-накопичувач марки «Apacer», 8G, gAP8GAH111, 541632201092, поміщено до спец. пакету МВС № INZ4066351;

- флеш-накопичувач марки «Genins»: FSUGMZLD, чорного кольору, поміщено до спец. пакету МВС № INZ4066351;;

- спеціальний технічний засіб RF Bug Detector, сірого кольору, поміщено до спец. пакету МВС № INZ4066351;

- диктофон марки Olympus, VN-713PC, чорного кольору, поміщено до спец. пакету МВС № INZ4066351;

- невідомий електричний виріб @hua TECHNOLOGY з накопичувачем марки TOSHIBA SEP-2016, s/n 96T65K8AS , TZ5, поміщено до спец. пакету МВС № INZ4066351;

- відеореєстратор периметру марки WD20EZRZ, s/n WCC4M622KLED, MDL: WD20EZRZ-00Z5HBO, поміщено до спец. пакету МВС № INZ4066351;

- ноутбук марки DELL, s/n 52X3CL2 та зарядний пристрій марки DELL, номер CN-00285k-CH200-84Q-054E-A05, поміщено до спец. пакету МВС № INZ4066354;

- системний блок марки «GIGABYTE CHASSIS», чорного кольору, поміщено до поліетиленового пакету зеленого кольору № 30079182;

- хасп - ключ з надписами Н4NETS ORGL8, червоного кольору, поміщено до поліетиленового пакету зеленого кольору № 30079182;

- ноутбук марки DELL, s/n GB078L2, чорного кольору та зарядний пристрій марки DELL, номер CN-ОМGJN9-LOC00-83R-A2A1-A05, поміщено до спец. пакету МВС № INZ4066355;

- ноутбук марки «ACER», s/n NXGNPEU023726008C47600, A315-51-576E та зарядний пристрій LITENO, model PA-1450-26, ADT KP04503010720035EDPE01, поміщено до спец. пакету МВС № INZ4066356;

- системний блок марки ASUS, 94X350049251 чорного кольору, поміщено до поліетиленового пакету зеленого кольору, б/н, скріплено біркою з підписами слідчого та понятих. У задоволенні іншої частині клопотання відмовлено.

23.06.2021 позивач звернувся до Бучанського РУП ГУНП в Київській області з клопотанням про повернення майна за вих. № 23/21, долучивши оригінали ухвал суду від 17.06.2021 про часткове скасування арештованого майна.

09.07.2021 старшим слідчим Бучанського РУП ГУНП надано відповідь на клопотання від 23.06.2021 про встановлення місцезнаходження вилучених речей.

17.08.2021 адвокатом Діденко Н.О. надіслано слідчому Бучанського РУП ГУНП в Київській області Громадському Б.А. адвокатський запит про надання інформації щодо виконання ухвал суду. На підтвердження відправлення запиту надано опис вкладення у цінний конверт з повернення повідомлення, поштова накладна та фіскальний чек.

Позивач відповідь на вказаний запит не отримав.

17.12.2021 адвокатом Діденко Н.О. повторно надіслано слідчому Бучанського РУП ГУНП в Київській області Громадському Б.А. адвокатський запит про надання інформації відносно виконання ухвал суду. На підтвердження відправлення запиту надано опис вкладення у цінний конверт з повернення повідомлення, поштова накладна та фіскальний чек.

24.12.2021 старшим слідчим Бучанського РУП ГУНП надано відповідь на адвокатський запит від 17.12.2021, з якої вбачається, що уповноваженою особою органу досудового розслідування здійснюють всі можливі заходи для встановлення місцезнаходження вилучених речей.

02.02.2022 уповноваженим представником ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» на адресу відповідача-1 надіслано скаргу про порушення прав на захист, володіння майном та бездіяльність слідчого. На підтвердження відправлення запиту надано опис вкладення у цінний конверт з повернення повідомлення, поштова накладна та фіскальний чек.

09.12.2022 за результатними розгляду скарги позивача, відповідачем-1 надано інформацію про заміну слідчого відносно розслідування кримінального провадження та надіслання листа до Києво-Святошинської окружної прокуратури в Київській області щодо встановлення місцезнаходження неповернутих речових доказів.

Відповідно до наказу ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» про проведення щорічної інвентаризації від 30.01.2023, товариством виявлено недостачу: хасп - ключ з надписами H4NETS ORGL8 вартістю 10 560,00 грн, системний блок марки ASUS, 94X350049251 чорного кольору варістю 11 124,54 грн, планшет «Samsung» CR52K801G4HD вартістю 5 655,00 грн. У зв`язку з відсутністю товарно-матеріальних цінностей директор ОСОБА_1 зазначив про проведення претензійно-позовної роботи щодо відшкодування збитків товариству.

Позивачем долучено до матеріалів справи прибуткову накладну від 24.12.2014 № 2724, надходження НМА № 2 від 27.09.2011, прибуткову накладну від 21.12.2011 № 2567, на підтвердження вартості та належності позивачу вказаних вище речей.

Згідно з рапортом слідчого СВ Бучанського РУП ГУ НП в Київській області, 16.03.2023 в порядку статті 209 КПК України виявлено відсутність речових доказів - спеціальний технічний засіб RF Bug Detektor, сірого кольору; хасп-ключ з надписом H4NETS ORGL8, червоного кольору; системний блок марки ASUS, 94X350049251 чорного кольору; планшет марки «Samsung» чорного кольору серійний номер 355620/09/115124/7, CR52K801G4HD.

Позивач звернувся з цим позовом до суду про стягнення з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача: 27 339,54 грн завданої матеріальної шкоди, що становить вартість втраченого майна; 100 000,00 грн завданої моральної шкоди.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення на користь позивача 27 339,54 грн завданої матеріальної шкоди, що становить вартість втраченого майна, а також 100 000,00 грн завданої моральної шкоди, у зв`язку з тим, що майно, яке було вилучене у позивача під час обшуків в ході кримінального провадження, не повернуто.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 зі справи № 920/715/17, від 14.09.2021 зі справи № 910/14452/20, від 10.02.2021 зі справи № 757/50534/17-ц, у постанові Вищого господарського суду України від 27.06.2017 зі справи № 910/18914/16, у рішеннях Конституційного Суду України від 03.10.2001 зі справи № 1-36/2001 та від 30.01.2003 зі справи № 3-рп/2003.

Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.

Так, у справі яка переглядається № 910/9478/23, судові рішення в якій є предметом касаційного оскарження, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, зазначили, зокрема, про те, що з огляду на предмет та підстави позову, застосування обраного позивачем способу захисту шляхом «стягнення з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку …» жодним чином не призведе до ефективного захисту та дійсного відновлення прав заявника у спірних правовідносинах. У справі про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади та Казначейська служба. Резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, а спірні суми мають стягуватися з Державного бюджету України.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду на яку посилається скаржник за змістом касаційної скарги від 12.03.2019 зі справи № 920/715/17 (ухвалена у подібних правовідносин, зокрема, за змістовим критерієм) про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої Головним управлінням Національної поліції в Сумській області збитків, понесених у зв`язку із втратою майна, упущеної вигоди, а також збитків, що складаються зі стягнутих з позивача на користь третьої особи за судовим рішенням штрафних санкцій і судового збору, Суд, зокрема, виснував, таке.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Дії (бездіяльність) Головного управління Національної поліції в Сумській області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України).

Статтею 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За змістом статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Обов`язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України.

Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2022 № 1104 визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Відповідно до пункту 27 названого Порядку № 1104 схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку.

Відповідно до статті 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

За статтею 169 КПК України у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.

Отже, обов`язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути тимчасово вилучене майно після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є Головного управління Національної поліції в Сумській області, як особа, відповідальна у спірний період за збереження та повернення тимчасового вилученого майна, та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.

Враховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що визначений законом обов`язок повернути майно не виконаний, державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила про те, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Стверджуючи про необхідність попереднього судового рішення, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження, як підстави для відшкодування шкоди, скаржник не врахував, що спірні деліктні правовідносини виникли у зв`язку з втратою тимчасово вилученого майна, тобто, через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК.

При цьому Велика Палата Верховного Суду також зазначила про те, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Близька за змістом правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 14.09.2021 зі справи № 910/14452/20 про стягнення з Державного бюджету України майнової шкоди та моральної шкоди, завданої Головним управлінням Національної поліції у м. Києві, на яку (правову позицію) посилається скаржник (ухвалена у подібних правовідносинах, зокрема, за змістовим критерієм).

У постанові від 10.02.2021 зі справи № 757/50534/17-ц про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, Верховний Суд, зокрема, виснував, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКС України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Подібні за змістом висновки про те, що у цій категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, а казначейська служба відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.

Таким чином, позивач має право на відшкодування майнової шкоди за рахунок держави.

При цьому той факт, що позивачка просила таку шкоду відшкодувати за рахунок Національної поліції України, державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» не є підставою для відмови у позові, оскільки правовою підставою позовних вимог позивачка зазначала про відповідальність відповідачів як органу державної влади. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» та статті 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» (справа про відшкодування шкоди державою) визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Необхідно враховувати, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (подібний висновок міститься в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16- Ц).

Водночас у цій справі, не врахувавши те, що відповідачі у спірних правовідносинах були визначені позивачем правильно та відповідно до сталої практики Верховного Суду, а вимога про відшкодування шкоди юридичній особі, завданої незаконними діями (бездіяльністю) органу державної влади відповідає змісту статей 1173, 1174 ЦК України, суди попередній інстанцій у певній мірі декларативно зазначили про те, що застосування позивачем обраного способу захисту шляхом «стягнення з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку …» жодним чином не призведе до ефективного захисту та дійсного відновлення прав заявника у спірних правовідносинах, залишивши поза увагою те, що правовою підставою позовних вимог позивач зазначив про відповідальність відповідача-1 як органу державної влади, а також принцип jura novit curia («суд знає закони»), з огляду на законодавчо визначені повноваження органів влади. Тим самим суди фактично самоусунулися від розгляду справи по суті заявлених позовних вимог та розглянули справу без урахування наведених вище правових висновків Верховного Суду.

При цьому Суд також зазначає, що «спосіб захисту» та «спосіб виконання рішення суду» не є тотожними поняттями, що не враховано у розгляді справи судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Верховний Суд виходить з того, що відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

З огляду на те, що суд першої інстанції порушив зазначені норми права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України від 27.06.2017 зі справи № 910/18914/16 відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки ця постанова не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд не бере до уваги та вважає неприйнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у цій постанові.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу скаржника задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

Судові витрати

Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна» задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 у справі № 910/9478/23 скасувати.

3. Справу № 910/9478/23 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок