Рішення

від 09.07.2024 по справі 916/629/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/629/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Степанюк А.О. розглянувши справу №916/629/24

За позовом: Селянського (фермерського) господарства "СКИБЕНЮК" (66744, Одеська область, Роздільнянський район, село Войничеве, вул. Шкільна, буд. 10, код ЄДРПОУ 30821663)

до відповідача: Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (66700, Одеська область, Роздільнянський район, смт. Захарівка, вул. Центральна, буд. 69, код ЄДРПОУ 04378882)

про визнання недійним одностороннього правочину

Представник:

Від позивача: Племениченко А.В. ордер;

Від відповідача: Волков О.М. ордер

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство "СКИБЕНЮК" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про визнання недійним одностороннього правочину та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 26.02.2024р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Селянського (фермерського) господарства "СКИБЕНЮК" було залишено без руху.

29.02.2024р. до господарського суду надійшла заява (вх. №8465/24) від Селянського (фермерського) господарства "СКИБЕНЮК" про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.03.2024р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/629/24 в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.04.2024р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

14.06.2024 до суду від Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області надійшли письмові пояснення до яких було додане клопотання про поновлення строку на подачу доказів та доручення до матеріалів справи № 916/629/24 копії листів ГУ ДПС в Одеській області №9677/5/15-32-19-03-05 від 23.04.2024р. та №8307/5/15-32-04-10-05 від 08.04.2024р.

Ухвалою суду від 01.07.2024 було відмовлено Захарівській селищній раді Роздільнянського району Одеської області в задоволенні клопотання яке є додатком до письмових пояснень від 14.06.2024р. за вх. ГСОО №23543/24 про поновлення строку на долучення доказів. Письмові пояснення відповідача прийнято до розгляду.

Заперечуючи проти позову відповідач вказує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту права, оскільки оскаржуване рішення не є одностороннім правочином, а є актом волевиявлення органу місцевого самоврядування.

Крім того відповідач зазначає, що орендар неналежним чином виконував умови договору, і належне виконання в частині сплати орендної плати має довести саме позивач.

Також відповідач наголошує, що умовами договору передбачено право одностороннього розірвання цього договору та зазначає, що оскаржуване рішення не має безпосередніх наслідків для орендаря, а позивач для захисту своїх прав мав оскаржувати рішення державного реєстратора про реєстрацію розірвання договору оренди.

02.07.2024 за вх. №25502/24 від представника позивача до суду надійшла заява про закриття провадження в частині позовної вимоги про поновлення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права оренди земельної ділянки Селянським (фермерським) господарством на земельну ділянку за кадастровим номером 5125280900:01:001:0386, площею 30 га згідно договору договір оренди земельної ділянки від 27 липня 2010 року б/н, який укладений між Фрунзівської районною адміністрацією та СФГ «Скибенюк», - у зв?язку з відмовою від цієї позовної вимоги.

Ухвалою суду від 09.07.2024р. було прийнято відмову Селянського (фермерського) господарства "СКИБЕНЮК" від позову до Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області в частині позовних вимог про зобов`язання вчинити певні дії, провадження у справі №916/629/24 за позовом Селянського (фермерського) господарства "СКИБЕНЮК" до Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області в частині позовних вимог про зобов`язання вчинити певні дії закрито.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як вказує позивач, 27.07.2010 року між Фрунзівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Селянським (фермерським) господарством «СКИБЕНЮК» (Орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1 якого Орендодавець надає, а орендар приймає на строкове, платне користування земельну ділянку загальною площею 30,0 га ріллі за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність чи користування та перебувають в запасі на території Войничівської сільської ради Фрунзівського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Орендодавцем та Орендарем 10 серпня 2010 року було також підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки до Договору оренди землі.

Згідно з п.2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 30,0 га, в тому числі ріллі 30,0 га.

Пунктом 5 Договору зазначено, що нормативна - грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.07.1995 року складає 86250,0 грн., а станом на 01.01.2010 року з урахуванням коефіцієнту індексації становить 276000,0 (двісті сімдесят шість тисяч грн. 00 копійок).

Відповідно до п.8 Договору він укладений на 49 років. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий довготерміновий строк. У цьому разі Орендар повинен на протязі 30 (тридцяти) днів, до закінчення строку дії договору письмово повідомити про намір продовжити дію договору.

Згідно з п.9 Договору орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі в розмірі 1,5 відсотка від вартості земельної ділянки. П.10 Договору встановлено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України розрахунками, які заповнюються під час укладання, або зміни договору оренди чи продовження.

Пунктом 11 Договору визначено, що орендна плата вноситься в такі строки: щомісяця, а повний розрахунок до 15 листопада. Відповідно до статті 17 р. 6 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 року №2535-ХІІ.

Згідно з п.12 Договору передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляються відповідними актами.

Відповідно до п.13 Договору розмір орендної плати може переглядатися у разі: зміни умов господарювання, передбачених цим договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі у випадок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках передбачених законом.

Згідно з п.14 Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня з розрахунку 120% річної дисконтної ставки Нацбанку України (на день появи податкового боргу або на день його погашення) за кожен календарний день прострочення. Крім пені нараховується штраф, розмір якого залежить від кількості днів прострочення і становить від 10 до 50% суми заборгованості, а саме: до 30 календарних днів - 10% погашеної суми податкового боргу; від 31 до 90 календарних днів включно - 20% погашеної суми податкового боргу; понад 90 календарних днів - 50% погашеної суми боргу.

Пунктом 15 Договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до п.20 Договору передача земельної ділянки Орендарю здійснюється строк 10 (десять) днів після підписання сторонами цього договору за актом приймання-передачі.

Пунктом 28 Договору визначено, що права Орендодавця: -Орендодавець має право вимагати під орендаря: - використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; - дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів; -дотримуватись режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони; - своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату.

Пунктом 29 Договору передбачені обов`язки Орендодавця: - передавати Орендарю по акту приймання-передачі в належному стані та у визначених межах земельну ділянку згідно з цим договором; - при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до Закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; - не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; - попередити орендаря про особливості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об`єкта оренди; - не втручатися у господарську діяльність Орендаря і не створювати йому будь-яких перешкод при виконанні умов цього договору.

Відповідно до п.30 Договору Орендар земельної ділянки має право: - самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; - самостійно визначати напрямки своєї господарської діяльності відповідно до призначення земельної ділянки; - власності на вироблену сільськогосподарську продукцію; - переважне придбання у власність орендованої земельної ділянки у відповідності до Закону та переважного права за різних умов на поновлення договору оренди обумовлених в п.8; - за згодою Орендодавця, визначеною у окремій угоді сторін, проводити поліпшення земельної ділянки; - користуватись на умовах платності та у відповідності з діючим порядком інженерними комунікаціями Орендаря з метою забезпечення належної господарської діяльності на орендованій земельній ділянці; - на придбання земельної ділянки в разі її продажу.

Обов`язки орендаря (згідно з п.31 Договору): - приступати до використання орендованої земельної ділянки в строки установлені договором оренди землі; - використовувати орендовану земельну ділянку відповідно до мети, визначеної в п.п.15,16,17 цього договору, дотримуючись при цьому вимог чинного законодавства і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі; - здійснити заходи щодо поліпшення стану земельної ділянки у обсягах і строки, визначені окремою угодою сторін; - у відповідності з п.п.9 цього договору своєчасно вносити орендну плату; - враховувати при використанні земельної ділянки права третіх осіб набуті відповідно до закону і цього договору; - у попередньому стані повернути орендодавцю земельну ділянку після закінчення строку оренди; - не утримувати земельну ділянку для забезпечення своїх вимог до Орендодавця; - відшкодувати Орендодавцю заподіяну шкоду стану земельної ділянки.

Відповідно до п.36 Договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

Згідно з п.37 Договору дія Договору припиняється у разі: закінчення строку на який було укладено; придбання орендованої земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб, або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи Орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 38 Договору визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання іншою стороною обов`язків передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення чи пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п.39 Договору розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є: несвоєчасна, або не в повному обсязі виплата орендної плати.

Позивач вказує, що відповідно до відомості про земельну ділянку, у тому числі кадастровий номер: 5125280900:01:001:0386; місце розташування: Одеська область, Захарівський район, Войничівська сільська рада, вулиця (за межами населеного пункту); цільове призначення: 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; площа земельної ділянки, гектарів: 30,0000. Відомості про право власності/право постійного користування: вид права - право власності. Інформація про власників Фрунзівська районна державна адміністрація, податковий номер 04057238. Відомості про оренду: орендар - СФГ «Скибенюк», податковий номер 30821663; орган, що здійснив державну реєстрацію речового права - Фрунзівський районний відділ Одеської регіональної філії ДП Центр ДЗВ. Дата реєстрації права - 25.08.2010, строк дії речового права - 25.08.2059.

Відповідно до Інформаційної довідки 365399642 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.02.2024 відомості про земельну ділянку (кадастровий номер 5125280900:01:001:0386) внесено до реєстру 07.03.2021 на підставі документів: наказ, серія та номер: 3-ОТГ, виданий 24.11.2020, видавник: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області; акт приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, серія та номер: б/н, виданий 24.11.2020. Власником вказано Захарівську селищну раду Роздільнянського району Одеської області.

За посиланнями позивача, згідно з інформацією, яка міститься в Інформаційній довідці право оренди земельної ділянки (Орендар - СФГ «Скибенюк», Орендодавець - Захарівська районна державна адміністрація Одеської області) також було зареєстроване 07.03.2021 на підставі відомостей з ДЗК.

Як зазначає позивач, Селянське (фермерське) господарство «СКИБЕНЮК» обробляє земельну ділянку з 2010 року. Проте, в 2021 році з`явилися невідомі особи, які нібито вказували, що вони особисто будуть обробляти земельні ділянки, однак після заяв до правоохоронних органів Селянське (фермерське) господарство «СКИБЕНЮК» в 2022 році особисто обробляли відповідну землю.

Поряд з цим як вказує позивач, йому стало відомо, що 24.12.2021р. Захарівською селищною радою Роздільнянського району Одеської області прийнято рішення «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2010 року б/н, укладеного між Фрунзівською районною адміністрацією та СФГ «Скибенюк».

Так, в рішенні Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 24.12.2021 №1786-VIII «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2010 року б/н, укладеного між Фрунзівською районною адміністрацією та СФГ «Скибенюк» зазначено, що керуючись статтями 26, 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи наявність фактів несвоєчасної сплати орендної плати з боку СФГ «Скибенюк» за користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення комунальної власності Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області кадастровий номер 5125280900:01:001:0386, площею 30,0000 га, за договором оренди земельної ділянки від 27.07.2010 зареєстрованого у Фрунзівському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у книзі записів реєстрації договорів оренди вчинено запис 25.08.2010 за №041053600050, з метою забезпечення раціонального землекористування, збереження стану земельної ділянки, а також враховуючи висновки постійної комісії селищної ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам?яток, історичного середовища, благоустрою, комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозбереження та транспорту, Захарівська селищна рада вирішила:

1. Розірвати з СФГ «Скибенюк» в особі голови Скибенюка Л.П. договір оренди земельної ділянки від 27.07.2010 зареєстрованого у Фрунзівському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у книзі записів реєстрації договорів оренди вчинено запис 25.08.2010 за №041053600050, щодо земельної ділянки - кадастровий номер 5125280900:01:001:0386, площею 30,0000 га на підставі пункту 39 договору у зв?язку з несвоєчасною виплатою орендної плати.

2. Доручити виконавчому органу відділу з питань земельних відносин та агропромислового розвитку Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області вчинити організаційно-правові дії щодо зняття з реєстрації договору оренди земельної ділянки, визначеного пунктом 1 цього рішення.

3. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію селищної ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам?яток, історичного середовища, благоустрою, комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозбереження та транспорту.

Відповідне рішення було зареєстровано в реєстрі згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 365399642 від 12.02.2024 року.

За посиланнями позивача, умовами договору не передбачено одностороннього розірвання договору, та ним належним чином виконувались умови договору оренди.

Позивач наголошує, що орендодавець не міг в односторонньому порядку без жодного повідомлення орендаря розірвати договір оренди, оскільки це не передбачено ані нормативно-правовими актами, ані умовами відповідного договору, крім того, відповідач не скористався правом на розірвання договору шляхом подання відповідного позову, з урахуванням чого відповідне рішення є незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини, Селянського (фермерського) господарства "СКИБЕНЮК" звернулась з відповідними позовом до Господарського суду Одеської області за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Предметом позову у даній справі є вимога Селянського (фермерського) господарства "СКИБЕНЮК" про визнання недійсним рішення Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 24.12.2021 №1786-VIII «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2010 року б/н, укладеного між Фрунзівською районною адміністрацією та СФГ «Скибенюк».

При цьому в обґрунтування позовних вимог позивач наголошує, що Захарівська селищна рада Роздільнянського району Одеської області не мала право на односторонню відмову від договору оренди, а розірвання такого договору можливо тільки в порядку ст. 188 ГК України, а саме заінтересована сторона мала право передати спір на вирішення суду, що зроблено не було.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Водночас, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно зі ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

У контексті зазначеного вище, суд зазначає, що посилання представника відповідача на те, що оскаржуване рішення не є одностороннім правочином, оскільки рішення органу місцевого самоврядування приймаються колегіально шляхом голосування, а також з причини того, що безпосередньо таке рішення не було підставою розірвання договору є хибними.

Так, по-перше, сторона правочину може бути представлена кількома особами, більше того, в матеріалах справи міститься оскаржуване рішення, яке підписано одноособово селищним головою. По-друге, оскаржуване рішення містить пункт, яким вирішено безпосередньо розірвати Договір.

Отже, оскаржуване рішення спрямоване на припинення цивільних прав та обов`язків між сторонами Договору оренди, і відповідає всім ознакам одностороннього правочину.

Більше того, відповідач у своїх поясненнях посилається на судову практику, яка визначає відмову від договору найму як односторонній правочин (Постанова Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 910/4391/19).

У вказаній постанові зазначено, що якщо існують підстави для односторонньої відмови або вона не залежить від певних підстав, то для орендаря вчинення такої відмови породжує істотні правові наслідки у вигляді розірвання договору. Тому в разі, якщо орендодавець має право на односторонню відмову від договору оренди землі і вчиняє такий односторонній правочин, то відмова від договору має бути адресована та сприйнята орендарем.

Відповідно до положень ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Частина 1 ст.615 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч.1 та 2 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Отже, суд зазначає, що розірвання договору в односторонньому порядку та одностороння відмова від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, є правовими наслідками порушення зобов`язання, але самостійними правовими категоріями.

Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.214 ЦК України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

Частина 3 ст.651 ЦК України визначає, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Наведені поняття (одностороння відмова в зобов`язання, розірвання договору в односторонньому порядку, одностороння відмова від договору) пов`язані між собою тим, що вони стосуються можливості однієї зі сторін договору припинити дію договору. Проте між ними є різниця:

- одностороння відмова від зобов`язання означає, що сторона відмовляється від виконання свого зобов`язання за договором, але договір залишається чинним. Сторона зобов`язання управомочена договором або законом здійснити односторонню відмову від зобов`язання за цей вид порушення;

- одностороння відмова від договору - це односторонній правочин, направлений припинити дію договору в цілому, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. Для реалізації права на відмову від договору стороні не потрібно звертатися до суду;

- розірвання договору в односторонньому порядку (розірвання договору на вимогу однієї із сторін) - це можливість однієї зі сторін припинити дію договору в разі порушення іншою стороною договору та в інших випадках, встановлених договором або законом. Заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові КГС ВС від 07.03.2023 у справі №909/1199/21.

В справі що розглядається між сторонами виникли відносини з оренди землі.

Згідно з ч.2 ст.4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Крім того, орендні відносини у даному випадку регулюються також спеціальним законом, яким є Закон України «Про оренду землі».

Згідно з ч.1 ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Частиною 3 ст. 291 Господарського кодексу України встановлено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Положеннями статті 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ст.31 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Як вбачається з умов договору оренди укладеного між сторонами, відповідно до п.38 Договору дія Договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання іншою стороною обов?язків передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення чи пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав визначених законом.

Згідно з п.39 Договору розірвання Договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є: несвоєчасна, або не в повному обсязі виплата орендної плати.

Зазначені умови Договору мають тлумачитись у їх сукупності та послідовності, а також в контексті норм законодавства, які регулюють правовідносини, що виникають при укладенні договору оренди землі.

Таким чином, умовами договору напряму заборонено розірвання Договору в односторонньому порядку: «розірвання Договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається».

Більш того, пунктом 38 встановлено порядок розірвання Договору на вимогу однієї із сторін рішенням суду. Саме з метою уточнення підстав розірвання Договору шляхом звернення до суду пункт 39 Договору і містить зазначення про умови розірвання Договору в односторонньому порядку.

Отже, наведені в п. 39 умови розірвання Договору в односторонньому порядку не наділяють орендодавця можливістю відмовитись в односторонньому порядку від Договору, адже це не допускається ані згідно з ч.1 ст.291 ГК України, ані згідно зі ст.31 Закону України «Про оренду землі», ані умовами Договору.

Поряд з цим, суд зазначає, що назване право дозволяє ініціювати дострокове розірвання орендної угоди, для чого має бути дотримано порядок, встановлений ст.188 ГК України. Це означає, що, якщо одна сторона надіслала повідомлення про дострокове розірвання договору оренди, а інша не відповіла, і сторони не дійшли згоди щодо розірвання договору, то у такому разі заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. І лише, якщо судовим рішенням договір розірвано, такий договір вважається розірваним з дня набрання чинності судовим рішенням.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пунктах 6.2.8, 6.2.10 постанови від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18 зробила висновки: - за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним чинним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору); - за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін у порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Відповідно до Постанови ГГС ВС від 16.04.2024 у справі №906/397/23 викладено наступну правову позицію.

«… законодавець допускає розірвання договору в односторонньому порядку у випадку, якщо це передбачено умовами укладеного сторонами договору (до такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі № 388/1251/15-ц, від 16.01.2019 у справі № 420/550/16-ц, від 19.05.2021 у справі № 659/1151/19, на які також скаржник посилається на обґрунтування підстави касаційного оскарження, встановленої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України).

Так, у розгляді даного спору Верховний Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18 у спорі про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору, згідно з яким: "У разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи".

При цьому судами обґрунтовано враховано, що серед обов`язків позивача, зокрема у пункті 27 договору оренди землі, визначено використання орендованої земельної ділянки за цільовим призначенням (підстава яка вказана безпосередньо в оскаржуваному рішенні відповідача № 825 від 08.03.2023 "Про припинення дії договору оренди землі").

Відтак, встановивши відсутність у договорі оренди землі умов про можливість винесення відповідачем в односторонньому випадку рішення щодо припинення чи розірвання договору з підстав, що вказані в оспорюваному рішенні відповідача та враховуючи те, що за таких обставин договір та закон передбачають саме звернення в судовому порядку щодо розірвання цього договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про невідповідність оспорюваного рішення вимогам закону, а отже правомірно визнали недійсним та скасували зазначене рішення Оліївської сільради 34 сесії VIII скликання від 08.03.2023 № 825».

Поряд з цим в матеріалах відсутні і відповідачем не надані доказів адресування рішення про розірвання договору іншій стороні правочину - орендареві, а також відсутні докази сприйняття орендарем такого рішення.

Також відсутні докази звернення до суду із відповідним позовом про розірвання договору у порядку статті 188 ГК України.

Відповідач, як вже зазначено вище, посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 910/4391/19. Вказана постанова містить такі правові висновки: «…виходячи з таких засад (принципів) цивільного права, як розумність та диспозитивність, що мають фундаментальний характер, сторони в договорі оренди можуть встановити як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації, а тому якщо укладеним між сторонами договором передбачено розірвання договору в односторонньому порядку і зацікавленою стороною дотримано порядку його розірвання, він відповідно є розірваним у порядку, визначеному договором.»

Втім, договір, укладений між позивачем та відповідачем, не містить умови, яка б надавала право на односторонню відмову від договору, а також права на одностороннє розірвання договору у позасудовому порядку.

Отже з урахуванням наведеного Захарівська селищна рада Роздільнянського району Одеської області не мала право на односторонню відмову від договору оренди, та вчинений нею односторонній правочин, як рішенням № 1786-VIII, виданий 24.12.2021, є незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним.

Щодо посилань відповідача на неналежне виконання позивачем умов Договору в частині сплати орендних платежів суд зазначає наступне.

Згідно з п.9 Договору орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі в розмірі 1,5 відсотка від вартості земельної ділянки. П.10 Договору встановлено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України розрахунками, які заповнюються під час укладання, або зміни договору оренди чи продовження.

Пунктом 11 Договору визначено, що орендна плата вноситься в такі строки: щомісяця, а повний розрахунок до 15 листопада. Відповідно до статті 17 р. 6 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 року №2535-ХІІ.

Згідно з п.12 Договору передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляються відповідними актами.

Відповідно до п.13 Договору розмір орендної плати може переглядатися у разі: зміни умов господарювання, передбачених цим договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі у випадок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках передбачених законом.

Згідно з п.14 Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня з розрахунку 120% річної дисконтної ставки Нацбанку України (на день появи податкового боргу або на день його погашення) за кожен календарний день прострочення. Крім пені нараховується штраф, розмір якого залежить від кількості днів прострочення і становить від 10 до 50% суми заборгованості, а саме: до 30 календарних днів - 10% погашеної суми податкового боргу; від 31 до 90 календарних днів включно - 20% погашеної суми податкового боргу; понад 90 календарних днів - 50% погашеної суми боргу.

Відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Статтею 270 Податкового кодексу України визначено, що об`єктами оподаткування платою за землю є об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Відповідно до ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Орендна плата для цілей розділу ХІІ цього Кодексу (п. 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України) - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

При цьому, контроль за справлянням орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюють податкові органи.

Так, в матеріалах справи міститься Довідка про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи (оформлена відповідно до Порядку надання довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2018 №733), відповідно до якої станом на 29.11.2021 СФГ «Скибенюк» не має податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, іншої заборгованості з платежів (у тому числі розстроченої, відстроченої, реструктуризованої), контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідач зазначає що вказану довідка є неналежним доказом, оскільки вона не містить підпису та печатки відповідного контролюючого органу, а також адресована до АТ « Ощадбанк».

Водночас, суд зазначає, що відповідно до вищевказаного Порядку (п.7) довідка надається за вибором платника у паперовій або електронній формі, про що він зазначає у Заяві. Довідку в електронній формі платник отримує у приватній частині електронного кабінету з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано відповідь на адвокатський запит представника СФГ «Скибенюк», відповідно до якої згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» (далі - ІКС «Податковий блок») СФГ «СКИБЕНЮК» (код ЄДРПОУ 30821663) за запитуваний період (2019-2022 роки) подано податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), відповідно до яких самостійно задекларовано податкове зобов`язання за кадастровим номером 5125280900:01:001:0386 площею 30 га та нараховано орендну плату: за 2019 рік у сумі 24999,35 грн; за 2020 рік у сумі 22916,07 грн; за 2021 рік у сумі 24999,35 грн; за 2022 рік у сумі 33332,47 гривень. Задекларовані суми сплачені платником у повному обсязі. Станом на 23.02.2024 за даними ІКС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника з орендної плати з юридичних осіб податковий борг відсутній.

За посиланнями відповідача, зазначена інформація не охоплює весь період дії договору, а також не свідчить про належність строку виконання обов`язку з оплати за Договором.

Щодо наведених вище посилань відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності з ч.ч. 1, 3, 4 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Крім того, за приписами ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 ГПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt").

Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Керуючись зазначеним вище, суд зазначає, що відповідачем не доведено порушення позивачем умов договору оренди землі в частині належної та своєчасної сплати орендних платежів, зокрема, не спростовано підтверджену відповідними доказами відсутність заборгованості орендаря за договором оренди.

Крім того, відповідачем не надано доказів в підтвердження несвоєчасної чи неповної оплати за Договором оренди, а посилання на те, що надані позивачем докази не містять повної інформації, не можуть враховуватися за відсутності відповідних доказів, які б доводили протилежне.

Більше того, суд зазначає, що у даному випадку встановлення чи спростування неналежної оплати орендної плати за договором не має значення для вирішення питання про визнання оскаржуваного рішення недійсним, оскільки як встановлено по тексту рішення вище, відповідачем було порушено порядок розірвання договору, а рішення про розірвання договору в односторонньому порядку підлягає визнанню недійсним з огляду на його невідповідність вимогам законодавства та умовам договору.

Крім того відповідач в письмових поясненнях посилається на неналежний спосіб захисту прав.

Так, відповідач вказує, що оскарженню підлягає рішення державного реєстратора, яким безпосередньо вчинено реєстраційну дію. Зазначає, що Державний реєстратор, вивчивши умови договору оренди землі та отримавши рішення відповідача, прийняв своє рішення - про реєстрацію договору оренди землі - у зв`язку з тим, що таке право передбачено договором.

Водночас, суд відповідні посилання відповідача оцінює критично з огляду на наступне.

Згідно з п.1) ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанови ВП ВС від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 за змістом ст. 2 Закону державна реєстрація не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Таким чином, державна реєстрація припинення договору оренди землі є лише засвідченням факту такого припинення, і унеможливлює ототожнення факту припинення договору оренди землі із фактом державної реєстрації такого припинення.

Належним та ефективним способом захисту у даному випадку є саме визнання недійсним правочину, яким припинено речові права орендаря.

Крім того, суд зазначає, що відповідно з інформаційною довідкою, підставою для реєстрації розірвання договору оренди реєстратором вказано лише оскаржуване рішення, а тому посилання на те, що реєстратором було вивчено умови договору оренди, встановлено право орендодавця на розірвання у відповідності до його умов, і на підставі цього прийнято рішення про реєстрацію припинення договору оренди є хибними.

Також, представником відповідача у судовому засіданні зазначалось, що рішення про розірвання договору було прийняте також з урахуванням того, що наразі ціна договору не відповідає ринковій, втім оскаржуване рішення не містить посилання на таку підставу, а матеріали справи не містять доказів звернення до орендаря із пропозицією укласти додаткову угоду, якою було б врегульовано зміну орендної плати.

Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 року Верховного Суду у справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства "СКИБЕНЮК" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Селянського (фермерського) господарства "СКИБЕНЮК" (66744, Одеська область, Роздільнянський район, село Войничеве, вул. Шкільна, буд. 10, код ЄДРПОУ 30821663) до Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (66700, Одеська область, Роздільнянський район, смт. Захарівка, вул. Центральна, буд. 69, код ЄДРПОУ 04378882) - задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області за № 1786-VIII від 24.12.2021 року про розірвання договір оренди земельної ділянки від 27 липня 2010 року б/н, який укладений між Фрунзівської районною адміністрацією та СФГ «Скибенюк».

3. Стягнути з Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (66700, Одеська область, Роздільнянський район, смт. Захарівка, вул. Центральна, буд. 69, код ЄДРПОУ 04378882) на користь Селянського (фермерського) господарства "СКИБЕНЮК" (66744, Одеська область, Роздільнянський район, село Войничеве, вул. Шкільна, буд. 10, код ЄДРПОУ 30821663) судовий збір в сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім)грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 19 липня 2024 р.

Суддя К.Ф. Погребна