Постанова

від 29.10.2024 по справі 916/629/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/629/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Селянського (фермерського) господарства "СКИБЕНЮК": Племениченко Г.В.,

від Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 року, суддя в І інстанції Погребна К.Ф. повний текст якого складено 19.07.2024 в м. Одесі,

у справі: №916/629/24

за позовом: Селянського (фермерського) господарства "СКИБЕНЮК"

до відповідача: Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області

про визнання недійсним одностороннього правочину

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2024 року Селянське (фермерське) господарство "СКИБЕНЮК" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, в якій з урахуванням заяви про закриття провадження в частині позовної вимоги про поновлення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права оренди земельної ділянки просив суд визнати недійсним рішення Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області за № 1786-VIII від 24.12.2021 року про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2010 року б/н, який укладений між Фрунзівської районною адміністрацією та СФГ «Скибенюк».

В обґрунтування позову зазначив, що умовами договору не передбачено одностороннього розірвання договору, позивачем належним чином виконувались умови договору оренди. Орендодавець не міг в односторонньому порядку без жодного повідомлення орендаря розірвати договір оренди, оскільки це не передбачено ані нормативно-правовими актами, ані умовами відповідного договору, крім того, відповідач не скористався правом на розірвання договору шляхом подання відповідного позову, з урахуванням чого відповідне рішення є незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 у справі №916/629/24 позов Селянського (фермерського) господарства СКИБЕНЮК до Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про визнання недійним одностороннього правочину був задоволений повністю. Визнано недійсним рішення Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області за № 1786-VIII від 24.12.2021 року про розірвання договір оренди земельної ділянки від 27 липня 2010 року б/н, який укладений між Фрунзівської районною адміністрацією та СФГ Скибенюк.

Суд дійшов висновку, що умовами договору напряму заборонено розірвання Договору в односторонньому порядку: «розірвання Договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається». Більш того, пунктом 38 встановлено порядок розірвання Договору на вимогу однієї із сторін рішенням суду. Саме з метою уточнення підстав розірвання Договору шляхом звернення до суду пункт 39 Договору і містить зазначення про умови розірвання Договору в односторонньому порядку.

Отже, наведені в п. 39 умови розірвання Договору в односторонньому порядку не наділяють орендодавця можливістю відмовитись в односторонньому порядку від Договору, адже це не допускається ані згідно з ч.1 ст.291 ГК України, ані згідно зі ст.31 Закону України «Про оренду землі», ані умовами Договору.

З урахуванням наведеного Захарівська селищна рада Роздільнянського району Одеської області не мала право на односторонню відмову від договору оренди, та вчинений нею односторонній правочин, як рішенням № 1786-VIII, виданий 24.12.2021, є незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним.

Суд зазначив, що відповідачем не доведено порушення позивачем умов договору оренди землі в частині належної та своєчасної сплати орендних платежів, зокрема, не спростовано підтверджену відповідними доказами відсутність заборгованості орендаря за договором оренди. Крім того, відповідачем не надано доказів в підтвердження несвоєчасної чи неповної оплати за Договором оренди, а посилання на те, що надані позивачем докази не містять повної інформації, не можуть враховуватися за відсутності відповідних доказів, які б доводили протилежне.

Крім того, у даному випадку встановлення чи спростування неналежної оплати орендної плати за договором не має значення для вирішення питання про визнання оскаржуваного рішення недійсним, оскільки відповідачем було порушено порядок розірвання договору, а рішення про розірвання договору в односторонньому порядку підлягає визнанню недійсним з огляду на його невідповідність вимогам законодавства та умовам договору.

Додатково суд зазначив, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові ВП ВС від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 за змістом ст. 2 Закону державна реєстрація не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Таким чином, державна реєстрація припинення договору оренди землі є лише засвідченням факту такого припинення, і унеможливлює ототожнення факту припинення договору оренди землі із фактом державної реєстрації такого припинення. Належним та ефективним способом захисту у даному випадку є саме визнання недійсним правочину, яким припинено речові права орендаря.

Крім того, суд зазначив, що відповідно з інформаційною довідкою, підставою для реєстрації розірвання договору оренди реєстратором вказано лише оскаржуване рішення, а тому посилання на те, що реєстратором було вивчено умови договору оренди, встановлено право орендодавця на розірвання у відповідності до його умов, і на підставі цього прийнято рішення про реєстрацію припинення договору оренди є хибними.

06.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, в якій остання просить рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 у справі №916/629/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апелянт наголошує на тому, що під час виконання договору оренди з боку орендаря СФГ «Скибенюк» були допущені порушення умов договору, яві виявились у порушенні строків внесення орендної плати. Зазначає, що протягом 2020 року було допущено одразу три випадки порушення строків внесення орендної плати (квітень, вересень, листопад). Наголошує на тому, що це свідчить про систематичне невиконання умов договору в частині внесення орендної плати. Також зазначає про недоплату у 2011 році (на думку апелянта, сплаті підлягало 4150,00 грн., а сплачено було 3450,00 грн.).

Скаржник зазначає, що умовами Договору передбачено право на розірвання. Вказує, що керуючись сукупністю факторів, зокрема, укладення договору зі ставкою орендної плати значно нижче ринкової, необґрунтовано тривалий строк та його укладання не на конкурсних підставах, наявність систематичних порушень договору, наявність права на розірвання, передбаченого договором, відповідач прийняв оскаржуване рішення.

Селищна рада в апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем надано неналежні докази виконання умов договору, зокрема Довідку про відсутність заборгованості з платежів від 29.11.2021, вказуючи, що ця Довідка не містить належних реквізитів, достовірність якого неможливо перевірити. Зазначає, що суд послався на цю довідку як на належний доказ, не відреагував на заперечення відповідача і не вчинив жодних заходів із перевірки, чи дійсним є той доказ, чи це просто сфальсифікований позивачем документ.

Зазначає, що позивач не надав жодного доказу своєчасного, тобто щомісячного внесення орендної плати навіть за період 2019-2021 років, оскільки з довідки неможливо встановити дати оплати сум. Позивач не надав жодного доказу внесення орендної плати за період з 2010 по 2019 роки.

Скаржник також вважає неправильним способом захисту оскарження рішення про розірвання договору, яке саме по собі не має наслідків для позивача. Зазначає, що селищна рада оскаржуваним рішенням лише закріпила власне волевиявлення як юридичної особи, колегіальним органом управління якої є депутатський корпус. Зазначає, що державний реєстратор, вивчивши умови договору, прийшов до висновку, що його положення допускають можливість його прямого розірвання. Рішення державного реєстратора є чинним, його ніхто не оскаржував. Належним способом захисту для позивача мало бути звернення із вимогою про скасування реєстраційної дії.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, зокрема, зазначив, що Договір є чинним з 2010 року, заборгованості на даний момент немає, орендна плата сплачувалась і сплачується регулярно, що підтверджується відповідними доказами, а наявність 3 нетривалих порівняно із загальним строком дії Договору періодів наявності заборгованості не свідчить про систематичність невнесення орендної плати, а тим більше про істотність допущеного порушення Договору, якщо враховувати загальні обсяги сплаченої в цілому орендної плати. У будь-якому випадку, вказані обставини аж ніяк не можна назвати значною мірою позбавлення того, на що орендодавець розраховував при укладенні Договору.

Тому, одностороннє розірвання Договору оренди землі, укладеного на 49 років, без жодного намагання навіть сповістити контрагента про такі наміри, але з метою приховати ці наміри, на підставах одиничних випадків нетривалих затримок у сплаті орендної плати, - є недобросовісним, несправедливим та нерозумним методом реагування, направленим на досягнення орендодавцем господарських цілей, які суперечать цілям вже укладеного та чинного Договору оренди.

Скаржник, здійснюючи тлумачення вказаних пунктів Договору, здійснює помилку, посилаючись лише на останнє речення пункту 39 Договору, яким встановлено умови розірвання Договору в односторонньому порядку. Втім, якщо читати два пункти Договору поспіль і тлумачити усі умови в їх сукупності, очевидним є те, що, по-перше, умовами домовленості, яку було досягнуто між сторонами при укладенні правочину, напряму заборонено розірвання Договору односторонньому порядку: «розірвання Договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається». По-друге, пунктом 38 встановлено порядок розірвання Договору на вимогу однієї із сторін рішенням суду. Саме з метою уточнення підстав розірвання Договору шляхом звернення до суду пункт 39 Договору і містить зазначення про умови розірвання Договору в односторонньому порядку.

Орендодавець не направляв жодних вимог про розірвання Договору взагалі. Орендар, у свою чергу, не погоджувався на розірвання Договору на вимогу орендодавця. Спір про розірвання Договору з урахуванням норм ст.188 ГК України в суді не розглядався. Відповідач не скористався своїм правом звернутись з відповідною вимогою до суду з метою розірвання договору, але в односторонньому порядку, навіть не сповіщаючи орендаря, прийняв рішення про розірвання договору в позасудовому порядку, тобто здійснив односторонню відмову.

Відповідач у своїх поясненнях самостійно посилається на судову практику, яка визначає відмову від договору найму як односторонній правочин (посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 910/4391/19).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 у справі №916/629/24, призначено розгляд даної справи на 29.10.2024 о 12:00.

В засідання суду апеляційної інстанції 29.10.2024 прийняв участь представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, 27.07.2010 року між Фрунзівською районною державною адміністрацією, правонаступником якого є Захарівська селищна радаРоздільнянського району Одеської області (Орендодавець) та Селянським (фермерським) господарством «СКИБЕНЮК» (Орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1 якого Орендодавець надає, а орендар приймає на строкове, платне користування земельну ділянку загальною площею 30,0 га ріллі за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність чи користування та перебувають в запасі на території Войничівської сільської ради Фрунзівського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з п.2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 30,0 га, в тому числі ріллі 30,0 га.

Пунктом 5 Договору зазначено, що нормативна - грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.07.1995 року складає 86250,0 грн., а станом на 01.01.2010 року з урахуванням коефіцієнту індексації становить 276000,0 (двісті сімдесят шість тисяч грн. 00 копійок).

Відповідно до п.8 Договору він укладений на 49 років. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий довготерміновий строк. У цьому разі Орендар повинен на протязі 30 (тридцяти) днів, до закінчення строку дії договору письмово повідомити про намір продовжити дію договору.

Згідно з п.9 Договору орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі в розмірі 1,5 відсотка від вартості земельної ділянки.

Пунктом 11 Договору визначено, що орендна плата вноситься в такі строки: щомісяця, а повний розрахунок до 15 листопада. Відповідно до статті 17 р. 6 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 року №2535-ХІІ.

Згідно з п.14 Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня з розрахунку 120% річної дисконтної ставки Нацбанку України (на день появи податкового боргу або на день його погашення) за кожен календарний день прострочення. Крім пені нараховується штраф, розмір якого залежить від кількості днів прострочення і становить від 10 до 50% суми заборгованості, а саме: до 30 календарних днів - 10% погашеної суми податкового боргу; від 31 до 90 календарних днів включно - 20% погашеної суми податкового боргу; понад 90 календарних днів - 50% погашеної суми боргу.

Пунктом 15 Договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до п.20 Договору передача земельної ділянки Орендарю здійснюється строк 10 (десять) днів після підписання сторонами цього договору за актом приймання-передачі.

Пунктом 28 Договору визначено права Орендодавця, згідно яких орендодавець має право вимагати під орендаря: - використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; - дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів; -дотримуватись режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони; - своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату.

Пунктом 29 Договору передбачені обов`язки Орендодавця: - передавати Орендарю по акту приймання-передачі в належному стані та у визначених межах земельну ділянку згідно з цим договором; - при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до Закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; - не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; - попередити орендаря про особливості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об`єкта оренди; - не втручатися у господарську діяльність Орендаря і не створювати йому будь-яких перешкод при виконанні умов цього договору.

Відповідно до п.30 Договору Орендар земельної ділянки має право: - самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; - самостійно визначати напрямки своєї господарської діяльності відповідно до призначення земельної ділянки; - власності на вироблену сільськогосподарську продукцію; - переважне придбання у власність орендованої земельної ділянки у відповідності до Закону та переважного права за різних умов на поновлення договору оренди обумовлених в п.8; - за згодою Орендодавця, визначеною у окремій угоді сторін, проводити поліпшення земельної ділянки; - користуватись на умовах платності та у відповідності з діючим порядком інженерними комунікаціями Орендаря з метою забезпечення належної господарської діяльності на орендованій земельній ділянці; - на придбання земельної ділянки в разі її продажу.

Обов`язки орендаря (згідно з п.31 Договору): - приступати до використання орендованої земельної ділянки в строки установлені договором оренди землі; - використовувати орендовану земельну ділянку відповідно до мети, визначеної в п.п.15,16,17 цього договору, дотримуючись при цьому вимог чинного законодавства і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі; - здійснити заходи щодо поліпшення стану земельної ділянки у обсягах і строки, визначені окремою угодою сторін; - у відповідності з п.п.9 цього договору своєчасно вносити орендну плату; - враховувати при використанні земельної ділянки права третіх осіб набуті відповідно до закону і цього договору; - у попередньому стані повернути орендодавцю земельну ділянку після закінчення строку оренди; - не утримувати земельну ділянку для забезпечення своїх вимог до Орендодавця; - відшкодувати Орендодавцю заподіяну шкоду стану земельної ділянки.

Відповідно до п.36 Договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

Згідно з п.37 Договору дія Договору припиняється у разі: закінчення строку на який було укладено; придбання орендованої земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб, або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи Орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 38 Договору визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання іншою стороною обов`язків передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення чи пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п.39 Договору розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є: несвоєчасна, або не в повному обсязі виплата орендної плати.

Орендодавцем та Орендарем 10 серпня 2010 року було також підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки до Договору оренди землі.

Відповідно до відомостей про земельну ділянку, у тому числі кадастровий номер: 5125280900:01:001:0386; місце розташування: Одеська область, Захарівський район, Войничівська сільська рада, вулиця (за межами населеного пункту); цільове призначення: 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; площа земельної ділянки, гектарів: 30,0000. Відомості про право власності/право постійного користування: вид права - право власності. Інформація про власників Фрунзівська районна державна адміністрація, податковий номер 04057238. Відомості про оренду: орендар - СФГ «Скибенюк», податковий номер 30821663; орган, що здійснив державну реєстрацію речового права - Фрунзівський районний відділ Одеської регіональної філії ДП Центр ДЗВ. Дата реєстрації права - 25.08.2010, строк дії речового права - 25.08.2059.

Відповідно до Інформаційної довідки 365399642 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.02.2024 відомості про земельну ділянку (кадастровий номер 5125280900:01:001:0386) внесено до реєстру 07.03.2021 на підставі документів: наказ, серія та номер: 3-ОТГ, виданий 24.11.2020, видавник: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області; акт приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, серія та номер: б/н, виданий 24.11.2020. Власником вказано Захарівську селищну раду Роздільнянського району Одеської області. Згідно з інформацією, яка міститься в Інформаційній довідці право оренди земельної ділянки (Орендар - СФГ «Скибенюк», Орендодавець - Захарівська районна державна адміністрація Одеської області) також було зареєстроване 07.03.2021 на підставі відомостей з ДЗК.

24.12.2021р. Захарівською селищною радою Роздільнянського району Одеської області прийнято рішення «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2010 року б/н, укладеного між Фрунзівською районною адміністрацією та СФГ «Скибенюк».

В рішенні Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 24.12.2021 №1786-VIII «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2010 року б/н, укладеного між Фрунзівською районною адміністрацією та СФГ «Скибенюк» зазначено, що керуючись статтями 26, 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи наявність фактів несвоєчасної сплати орендної плати з боку СФГ «Скибенюк» за користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення комунальної власності Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області кадастровий номер 5125280900:01:001:0386, площею 30,0000 га, за договором оренди земельної ділянки від 27.07.2010 зареєстрованого у Фрунзівському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у книзі записів реєстрації договорів оренди вчинено запис 25.08.2010 за №041053600050, з метою забезпечення раціонального землекористування, збереження стану земельної ділянки, а також враховуючи висновки постійної комісії селищної ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища, благоустрою, комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозбереження та транспорту, Захарівська селищна рада вирішила:

1. Розірвати з СФГ «Скибенюк» в особі голови Скибенюка Л.П. договір оренди земельної ділянки від 27.07.2010 зареєстрованого у Фрунзівському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у книзі записів реєстрації договорів оренди вчинено запис 25.08.2010 за №041053600050, щодо земельної ділянки - кадастровий номер 5125280900:01:001:0386, площею 30,0000 га на підставі пункту 39 договору у зв`язку з несвоєчасною виплатою орендної плати.

2. Доручити виконавчому органу відділу з питань земельних відносин та агропромислового розвитку Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області вчинити організаційно-правові дії щодо зняття з реєстрації договору оренди земельної ділянки, визначеного пунктом 1 цього рішення.

3. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію селищної ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища, благоустрою, комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозбереження та транспорту.

Відповідне рішення було зареєстровано в реєстрі згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 365399642 від 12.02.2024 року.

За посиланнями позивача, умовами договору не передбачено одностороннього розірвання договору, та ним належним чином виконувались умови договору оренди.

Позивач наголошує, що умовами договору не передбачено одностороннього розірвання договору, та ним належним чином виконувались умови договору оренди, а тому орендодавець не міг в односторонньому порядку без жодного повідомлення орендаря розірвати договір оренди, оскільки це не передбачено ані нормативно-правовими актами, ані умовами відповідного договору, крім того, відповідач не скористався правом на розірвання договору шляхом подання відповідного позову, з урахуванням чого відповідне рішення є незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини, Селянське (фермерське) господарство "СКИБЕНЮК" звернулось з відповідними позовом до Господарського суду Одеської області за захистом свого порушеного права.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про визнання недійсним рішення Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області за № 1786-VIII від 24.12.2021 року про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2010 року б/н, який укладений між Фрунзівської районною адміністрацією та СФГ «Скибенюк»..

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що Захарівська селищна рада Роздільнянського району Одеської області не мала право на односторонню відмову від договору оренди, та вчинений нею односторонній правочин, а саме рішення №1786-VIII про розірвання договору оренди земельної ділянки, виданий 24.12.2021, є незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо наявності правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір від 27 липня 2010 року б/н є договором оренди землі.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Умови укладення, зміни, поновлення і припинення договору оренди землі визначаються Законом України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За умовами статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 1201 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 1201 цього Кодексу.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (стаття 152 Земельного кодексу України).

Приписами статті 25 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем. Орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, водного фонду; у п`ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору оренди до відповідного податкового органу, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також відповідному територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства; у разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом використовувати водний об`єкт відповідно до вимог водного законодавства України; своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт; виконувати встановлені законодавством вимоги пожежної безпеки. Орендар земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом зобов`язаний не створювати перешкод у здійсненні права загального водокористування (крім випадків, визначених законом) та у здійсненні спеціального водокористування відповідно до виданих дозволів.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії); припинення (розірвання) спеціального інвестиційного договору, укладеного відповідно до Закону України "Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями". Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. Правочин про розірвання договору оренди (суборенди) землі сільськогосподарського призначення, орендарем (суборендарем) за яким є юридична особа приватного права (крім акціонерного товариства, повного та командитного товариства), є значним правочином та потребує попереднього прийняття загальними зборами учасників або іншим вищим органом такої юридичної особи рішення про надання згоди на його вчинення (крім випадку, якщо статутом юридичної особи прямо передбачено, що такий правочин не є значним). У разі неприйняття загальними зборами учасників або іншим вищим органом юридичної особи рішення про надання згоди на вчинення такого значного правочину (крім випадку, якщо статутом юридичної особи прямо передбачено, що такий правочин не є значним) такий правочин є нікчемним. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 1481 Земельного кодексу України.

Положеннями частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Колегія суддів вбачає, що у договорі оренди землі від 27 липня 2010 року б/н сторонами також узгоджено підстави припинення даного договору оренди, а саме:

- п.37 Договору - дія Договору припиняється у разі: закінчення строку на який було укладено; придбання орендованої земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб, або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи Орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

- п. 38 Договору - дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання іншою стороною обов`язків передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення чи пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

- п.39 Договору - розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є: несвоєчасна, або не в повному обсязі виплата орендної плати.

Як було вірно висновано судом першої інстанції, зазначені умови Договору мають тлумачитись у їх сукупності та послідовності, а також в контексті норм законодавства, які регулюють правовідносини, що виникають при укладенні договору оренди землі.

Таким чином, умовами договору напряму заборонено розірвання Договору в односторонньому порядку: «розірвання Договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається».

Більш того, пунктом 38 встановлено порядок розірвання Договору на вимогу однієї із сторін рішенням суду. Саме з метою уточнення підстав розірвання Договору шляхом звернення до суду пункт 39 Договору і містить зазначення про умови розірвання Договору в односторонньому порядку.

Отже, наведені в п. 39 умови розірвання Договору в односторонньому порядку не наділяють орендодавця можливістю відмовитись в односторонньому порядку від Договору, адже це не допускається ані згідно з ч.1 ст.291 ГК України, ані згідно зі ст.31 Закону України «Про оренду землі», ані умовами Договору.

Поряд з цим, назване право дозволяє ініціювати дострокове розірвання орендної угоди, для чого має бути дотримано порядок, встановлений ст.188 ГК України.

Це означає, що, якщо одна сторона надіслала повідомлення про дострокове розірвання договору оренди, а інша не відповіла, і сторони не дійшли згоди щодо розірвання договору, то у такому разі заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

І лише, якщо судовим рішенням договір розірвано, такий договір вважається розірваним з дня набрання чинності судовим рішенням.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд апеляційної інстанції вбачає, що у матеріалах справи відсутні докази розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі у встановленому законом порядку, а саме: за взаємною згодою сторін або на підставі рішення суду.

Крім того, доказів визнання вищенаведеного договору недійсним чи неукладеним до суду першої інстанції також не подано.

Так само в матеріалах відсутні докази адресування рішення про розірвання договору іншій стороні правочину - орендареві, а також відсутні докази сприйняття орендарем такого рішення.

Однак, як зазначалося вище, оскаржуваним рішенням Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 24.12.2021 №1786-VIII «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2010 року б/н, укладеного між Фрунзівською районною адміністрацією та СФГ «Скибенюк» зазначено, що керуючись статтями 26, 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи наявність фактів несвоєчасної сплати орендної плати з боку СФГ «Скибенюк» за користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення комунальної власності Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області кадастровий номер 5125280900:01:001:0386, площею 30,0000 га, за договором оренди земельної ділянки від 27.07.2010 зареєстрованого у Фрунзівському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у книзі записів реєстрації договорів оренди вчинено запис 25.08.2010 за №041053600050, з метою забезпечення раціонального землекористування, збереження стану земельної ділянки, а також враховуючи висновки постійної комісії селищної ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища, благоустрою, комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозбереження та транспорту, Захарівська селищна рада вирішила:

- розірвати з СФГ «Скибенюк» в особі голови Скибенюка Л.П. договір оренди земельної ділянки від 27.07.2010 зареєстрованого у Фрунзівському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у книзі записів реєстрації договорів оренди вчинено запис 25.08.2010 за №041053600050, щодо земельної ділянки - кадастровий номер 5125280900:01:001:0386, площею 30,0000 га на підставі пункту 39 договору у зв`язку з несвоєчасною виплатою орендної плати.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

За приписами частини третьої статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частинами першою, другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

В силу частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз вищевказаних положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що необхідними умовами для визнання незаконним у судовому порядку правового акту індивідуальної дії органу місцевого самоврядування є: 1) позивач є власником або титульним володільцем певного майна; 2) права власника (титульного володільця) порушено і підставою цього порушення є видання правового акту; 3) такий акт не відповідає закону, тобто має місце невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди мають враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005).

Судова колегія зазначає, що позивач, виступаючи користувачем земельної ділянки на підставі чинного договору оренди, який не був розірваний за згодою сторін або в судовому порядку, а також не визнавався судом недійсним чи неукладеним, фактично був позбавлений цього права користування внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 24.12.2021 №1786-VIII, в якому містяться висновки та приписи (зокрема, щодо розірвання договору оренди, припинення права користування земельною ділянкою), які фактично підміняють собою рішення суду, що є неприпустимим, оскільки відповідно до умов договору та вищезазначених положень чинного законодавства розірвати укладений та чинний договір оренди землі можливо за рішенням суду, яке прийняте за результатами задоволення відповідних позовних вимог та в якому має бути встановлена наявність/відсутність обставин, покладених Захарівською селищною радою в основу оскаржуваного позивачем рішення.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що відповідач в односторонньому порядку шляхом прийняття оскаржуваного рішення протиправно у позасудовий спосіб втрутився в належне позивачу право користування земельною ділянкою, орендованою на підставі чинного договору оренди, проігнорувавши встановлену процедуру розірвання договірних орендних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову.

При цьому в межах даного спору судом досліджується саме дотримання відповідачем порядку прийняття оспорюваного рішення та не здійснюється оцінка правомірності визначених відповідачем підстав для прийняття відповідного рішення про розірвання договору, як-то систематична несплата орендної плати. При цьому, в матеріалах справи міститься Довідка про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи (оформлена відповідно до Порядку надання довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2018 №733), відповідно до якої станом на 29.11.2021 СФГ «Скибенюк» не має податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, іншої заборгованості з платежів (у тому числі розстроченої, відстроченої, реструктуризованої), контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано відповідь на адвокатський запит представника СФГ «Скибенюк», відповідно до якої згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» (далі - ІКС «Податковий блок») СФГ «СКИБЕНЮК» (код ЄДРПОУ 30821663) за запитуваний період (2019-2022 роки) подано податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), відповідно до яких самостійно задекларовано податкове зобов`язання за кадастровим номером 5125280900:01:001:0386 площею 30 га та нараховано орендну плату: за 2019 рік у сумі 24999,35 грн; за 2020 рік у сумі 22916,07 грн; за 2021 рік у сумі 24999,35 грн; за 2022 рік у сумі 33332,47 гривень. Задекларовані суми сплачені платником у повному обсязі. Станом на 23.02.2024 за даними ІКС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника з орендної плати з юридичних осіб податковий борг відсутній.

Щодо доводів скаржника про на неналежний спосіб захисту прав, судова колегія зазначає таке.

Згідно з п.1) ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанови ВП ВС від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 за змістом ст. 2 Закону державна реєстрація не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Таким чином, державна реєстрація припинення договору оренди землі є лише засвідченням факту такого припинення, і унеможливлює ототожнення факту припинення договору оренди землі із фактом державної реєстрації такого припинення.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 січня 2019 року в справі № 906/753/17.

Обґрунтовуючи право на звернення з даним позовом до суду, позивач зазначив, що спірне рішення призводить до припинення цивільних правовідносин, а саме припиняє право оренди земельної ділянки.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що належним та ефективним способом захисту у даному випадку є саме визнання недійсним правочину, яким припинено речові права орендаря а саме - рішення Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області за № 1786-VIII від 24.12.2021 року про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2010 року б/н, який укладений між Фрунзівської районною адміністрацією та СФГ «Скибенюк».

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 у справі №916/629/24.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 у справі №916/629/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 у справі №916/629/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.11.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська