Постанова

від 03.07.2024 по справі 368/1629/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 368/1629/23 Головуючий у І інстанції Шевченко І.І.

Провадження №22-ц/824/10990/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Кагарлицького районного споживчого товариства - адвоката Клапчука Федора Петровича на ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 11 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького районного споживчого товариства про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Кагарлицького районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького районного споживчого товариства про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

11 січня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Воропай Р.М. подав до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту, заборонити Кагарлицькому районному споживчому товариству (код ЄДРПОУ 30334741) приймати рішення або вчиняти дії, спрямовані на укладання договорів (угод) про продаж єдиних майнових комплексів та/або корпоративного права на підприємства (об`єднання), інших утворених споживчим товариством суб`єктів господарювання, об`єктів основних засобів споживчого товариства, його підприємств (об`єднань), інших утворених споживчим товариством суб`єктів господарювання, міни, дарування, списання, передачу в заставу, тимчасову передачу, у тому числі надання позики, позички, здачу в оренду основних засобів споживчого товариства, його підприємств (об`єднань), інших утворених споживчим товариством суб`єктів господарювання членам споживчих товариств, підприємствам, організаціям, іншим фізичним і юридичним особам, обґрунтовуючи наступним.

В обґрунтування заяви зазначав, що 31 серпня 2023 розпорядженням № 5 позивачка була незаконно звільнена з посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

09.01.2024, позивачем ОСОБА_1 отримано повідомлення на позачергові збори Кагарлицького РАЙСТ. Також позивачу стало відомо із усної розмови з іншими членами товариства, що одним із питань порядку денного буде стояти розподіл майна або його продаж.

На час подачі позовної заяви відповідач будь-яких дій по відшкодуванню заподіяної їй шкоди не здійснив.

Виходячи з бездіяльності відповідача, розміру матеріального збитку, позивач вважає, що відповідач може в любий час відчужити своє нерухоме майно.

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 11 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на нерухоме майно (ресторан (заклад громадського харчування)), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3222210100:01:134:0005, що належить Кагарлицькому районному споживчому товариству (код ЄДРПОУ 30334741) та заборонено державним реєстраторам, нотаріусам приймати рішення або вчиняти дії, спрямовані на укладання договорів (угод) про поділ, продаж, обмін, дарування чи безоплатну передачу у власність вище зазначеного об`єкту.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах відповідача Кагарлицього районного споживчого товариства звернувся представник - адвокат Клапчук Ф.П., просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що постановлена з порушенням вимог процесуального законодавства, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В доводах апеляційної скарги представник відповідача зазначає, що вирішуючи питання забезпечення позову, Кагарлицький районний суд Київської області виходив з того, що відповідач має можливість у будь-який момент розпорядитися своїм нерухомим майном, що зробить неможливим чи значно ускладнить виконання рішення суду у випадку задоволення позову, а відтак й ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав/інтересів позивача виявиться вже неможливим або буде значним чином ускладненим.

З вищевказаною ухвалою відповідач не погоджується, вважає, що вона була винесена судом з порушенням норм процесуального права, за відсутності доказів необхідності застосування заходів забезпечення у спосіб, про який просить представник позивача.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення, суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що предметом позову є поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації та моральної шкоди, тобто у даній справі між сторонами існує спір щодо існування у відповідача обов`язку сплатити грошові кошти при звільненні з роботи у розмірі близько 100 000,00 грн.

Проте, суд не звернув уваги на те, що ні доказів, які б свідчили про намір відповідача розпорядитися своїм нерухомим майном, ні доказів того, що невжиття заходів забезпечення призведе до утруднення чи неможливості виконання рішення суду представником позивача надано не було.

Тобто, як твердження позивача про те, що відповідач має намір відчужити зазначене нерухоме майно, так і про ризик невиконання рішення суду у разі незастосування заходів забезпечення по суті ні на чому не ґрунтуються та нічим не підтверджуються.

Позивачем та її представником не було надано документальних чи інших підтверджень того, що відповідач дійсно бажає розпорядитися своїм майном, тобто зазначена обставина не підтверджується жодними доказами та є нічим іншим, ніж припущенням, у той час як рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, позивач і її представник не довели, що підповідач дійсно вчиняє дії, спрямовані на відчуження свого майна та що в разі такого відчуження виконання рішення суду про задоволення позову опиниться під загрозою невиконання.

Доведення наявності обставин, якими обґрунтована заява про забезпечення позову, покладається саме на позивача, разом з цим, припущення позивача щодо потенційної можливості вчинення відповідачем дій, пов`язаних з відчуженням належного йому нерухомого майна, вчинення деяких реєстраційних дій щодо нього без наведення відповідного обґрунтування, підтвердженого належними доказами, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Позивач ОСОБА_1 та її представник не скористались правом, передбаченим положеннями статті 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина третя статті 360 ЦПК України).

У судовому засіданні представник відповідача, Кагарлицького районного споживчого товариства, - адвокат Клапчук Ф.П. підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Воропай Р.М. у судовому засіданні заперечували проти задоволення вимог апеляційної скарги, просили залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, як законну та обгрунтовану.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна (у тому числі грошових сум, цінних паперів, корпоративних прав тощо) чи підготовчі дії до його реалізації.

Згідно із частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.

При цьому заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Забезпечення позову спрямоване насамперед проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, пошкодити, знищити чи знецінити його.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до відповідача із позовними вимогами про визнання незаконним та скасування розпорядження про її звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, тобто, у даній справі між сторонами існує спір щодо існування у відповідача обов`язку сплатити грошові кошти при звільненні з роботи у розмірі близько 100 000,00 грн, тому накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в цивільному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого у справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням положень статті 149 ЦПК України.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що позивачу стало відомо про проведення позачергових зборів Споживчого РАЙСТ, одним з питань порядку денного яких буде стояти розподіл майна товариства або його продаж. Вважає, що відповідач може в любий момент відчужити належне йому майно, що унеможливить виконання рішення суду, в разі задоволення позову.

Тобто, на думку позивача, при реалізації відповідачем свого права на розпорядження майном (рухомим/нерухомим), позивач не зможе задовольнити свої вимоги, у разі задоволення позовних вимог у майбутньому. На підтвердження своїх доводів, зазначених у заяві про забезпечення позову, позивачем надано витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Однак, із витягу вбачається, що відповідач є користувачем лише земельної ділянки з кадастровим номером 3222210100:01:040:0003, на підставі укладеного договору оренди від 01.03.2019 з Кагарлицькою міською радою Київської області.

Інформації щодо власника інших земельних ділянок, зазначених у наданому витягу, матеріали справи не містять, як і не містять інформації щодо власника нерухомого майна (ресторан (заклад громадського харчування)), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 3222210100:01:134:0005, на які суд наклав арешт.

Окрім того, в матеріалах справи відсутня інформація щодо оцінки вартості вказаного нерухомого майна, що позбавляє суд перевірити співмірність забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Таким чином, на зазначені обставини суд першої інстанції не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Окрім зазначеного, слід звернути увагу на те, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона вчиняти певні дії відносно об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона вчиняти певні дії відносно такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Таким чином, арешт майна і заборона вчиняти певні дії є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому відсутня необхідність у одночасному застосуванню двох зазначених способів забезпечення позову, за наявності підстав для такого застосування.

До того, варто зауважити на ту обставину, що у даному випадку, на розгляді суду першої інстанції перебуває трудовий спір між ОСОБА_1 та Кагарлицьким районним споживчим товариством. Предметом позову є стягнення невиплачених сум заробітної плати при звільненні позивача. Отже, задля врахування співвідношення між негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття заходів забезпечення позову, та з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого звернулась позивач, доцільним буде, в першу чергу, накладення арешту на грошові кошти відповідача, що розміщені на рахунках банківських установ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Воропай Р.М. про забезпечення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Кагарлицького районного споживчого товариства - адвоката Клапчука Федора Петровича задовольнити.

Ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 11 січня 2024 року - скасувати.

В задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Воропай Руслана Миколайовича про забезпечення позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 18 липня 2024 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Слюсар Т.А