Ухвала

від 12.02.2025 по справі 368/1629/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 368/1629/23

провадження № 61-1684ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу Кагарлицького районного споживчого товариства на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 17 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького районного споживчого товариства про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до Кагарлицького районного споживчого товариства, в якому просила суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Кагарлицького районного споживчого товариства № невідомий від 01 вересня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 згідно постанови від 16.06.2023»;

- поновити її на посаді начальника відділу кадрових та юридичних робіт Кагарлицького районного споживчого товариства з 01 вересня 2023 року;

- стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2023 по день ухвалення рішення суду;

- стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства на її користь 20 000,00 грн як відшкодування моральної шкоди

- стягнути з відповідача на її користь 5 000,00 грн як відшкодування витрат на юридичні послуги.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 17 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 січня

2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Кагарлицького районного споживчого товариства про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнано незаконними та скасовано розпорядження Кагарлицького районного споживчого товариства № 5 від 31 серпня 2023 року та № невідомий від 01 вересня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 згідно постанови

від 16.06.2023 р.»

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу кадрових та юридичних робіт Кагарлицького районного споживчого товариства з 01 вересня 2023 року.

Стягнуто з Кагарлицького районного споживчого товариства на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2023 року по 17 травня 2024 року в сумі 118 362,96 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнуто з Кагарлицького районного споживчого товариства на користь

ОСОБА_1 15 000,00 грн, як відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з Кагарлицького районного споживчого товариства на користь

ОСОБА_1 5 000,00 грн, як відшкодування витрат на юридичні послуги.

Стягнуто з Кагарлицького районного споживчого товариства на користь

ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 805,20 грн, як відшкодування за сплату судового збору за вимогу немайнового характеру (моральну шкоду).

Стягнуто з Кагарлицького районного споживчого товариства на користь держави судовий збір у розмірі 2 147,20 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць у сумі 13 363,56 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі у Кагарлицьке споживче товариство на посаді начальника відділу кадрових та юридичних робіт.

10 лютого 2025 року Кагарлицьке споживче товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 17 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду

від 30 січня 2025 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а саме: справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах

з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі

ЦПК України.

Верховним Судом враховано, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19

ЦПК України).

Зазначена справа є справою незначної складності та не належить до виключень

із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги предмет позову, складність справи,

а також значення справи для сторін і суспільства та прийшов висновку, що дана справа є справою незначної складності, ціна позову якої не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», заява № 47921/08,

від 09 жовтня 2018 року).

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.

У своїй касаційній скарзі Кагарлицьке споживче товариство зазначає лише те, що, на думку заявника, дана справа не є малозначною.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що посилання

в касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу,

з оскаржуваними судовими рішеннями, та зводиться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи

в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій

у межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка

є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

З урахуванням наведеного, оскільки Кагарлицьке споживче товариство подало касаційну скаргу на судове рішення у справі незначної складності, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Кагарлицького районного споживчого товариства на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 17 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького районного споживчого товариства про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник