Постанова

від 30.01.2025 по справі 368/1629/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/1750/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 368/1629/23

30 січня 2025року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Смолко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Кагарлицького районного споживчого товариства на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 17 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шевченко І.І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького районного споживчого товариства про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кагарлицького районного споживчого товариства про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації та моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається на те, що з 21 липня 2000 року працювала у відповідача на посаді юриста, а з 21 січня 2002 року - на посаді начальника відділу юридичної, кадрової та оргмасової роботи.

Розпорядженням від 31 серпня 2023 року № 5 її було звільнено з посади (не вказано якої) на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Своє звільнення вважає незаконним, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства. Так, відповідач нехтуючи нормами трудового права, своєчасно не повідомив її про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням, не отримав згоди виборчого органу - профспілкової організації на звільнення, не запропонував їй наявних інших посад, які відповідають її професії та кваліфікації (рівнозначні нинішній посаді або нижчі) та не врахував її переважного права залишення на роботі (на її утримання знаходиться батько, який є пенсіонером).

Враховуючи наведене, позивач просила суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Кагарлицького районного споживчого товариства № невідомий від 01 вересня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 згідно постанови від 16.06.2023;

- поновити її на посаді начальника відділу кадрових та юридичних робіт Кагарлицького районного споживчого товариства з 01 вересня 2023 року;

- стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2023 по день ухвалення рішення суду;

- стягнути з Кагарлицького районного споживчого товариства на її користь 20 000,00 грн як відшкодування моральної шкоди

- стягнути з відповідача на її користь 5 000,00 грн як відшкодування витрат на юридичні послуги та 1073,60 грн як відшкодування за сплату судового збору за вимогу немайнового характеру(моральну шкоду).

Рішення суду в частині поновлення її на посаді начальника відділу кадрових та юридичних робіт Кагарлицького районного споживчого товариства допустити до негайного виконання відповідно до пункту 4 частин першої статті 367 ЦПК України.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 17 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Кагарлицького районного споживчого товариства про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації та моральної шкоди задоволено частково.

Визнано незаконними та скасовано розпорядження Кагарлицького районного споживчого товариства № 5 від 31.08.2023 р. та № невідомий від 01 вересня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 згідно постанови від 16.06.2023 р.»

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу кадрових та юридичних робіт Кагарлицького районного споживчого товариства з 01 вересня 2023 року.

Стягнуто з Кагарлицького районного споживчого товариства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2023 по 17.05.2024 р. в сумі 118 362,96 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнуто з Кагарлицького районного споживчого товариства на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн як відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача відбулось із порушенням частини другої статті 40 та статті 49 КЗпП України оспорювані позивачем розпорядження Кагарлицького районного споживчого товариства № 5 від 31.08.2023 р. та № невідомий від 01 вересня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 згідно постанови від 16.06.2023 р.» є незаконним та підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на роботі.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд вважав, що середньоденна заробітна плата позивача становила 636,36 грн, відповідач такий розмір не спростував. Вимушений прогул позивача за період з 01.09.2023 року і по 17.05.2024 рік складає 186 робочі дні, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 118 363,96 грн. (636,36 х 186 робочі дні), який підлягає стягненню на її користь з відповідача з утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Що стосується вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то судом встановлено, що незаконним звільненням позивачці завдано моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях внаслідок порушення трудових прав, втрати останньою нормальних життєвих зв`язків і необхідністю докладати додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права у судах, було порушено звичний для ОСОБА_1 уклад життя, що призвело до тривалого емоційного напруження позивача, її моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації свого життя, погіршення її життєвих умов, оскільки позивач була позбавлена свого законного джерела доходу та засобів для існування, а тому суд вважав, що розмір компенсації моральної шкоди, який відповідає засадам розумності та справедливості, повинен становити 15 000,00 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі 5000,00 грн, суд виходив із того, що такий розмір витрат відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, тривалістю слухання справи у суді.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 01 липня 2024 року представник Кагарлицького районного споживчого товариства - адвокат Клапчук Ф.П. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Посилається на помилковість висновків суду першої інстанції щодо обставин звільнення позивача з посади та безпідставне відхилення районним судом доказів, наданих відповідачем. Так, вказує, що позивача було звільнено з дотриманням встановленого законом порядку, що підтверджується наданими відповідачем документами, які суд безпідставно відхилив та не прийняв до уваги.

Що стосується висновків суду про неналежне попередження позивача про наступне звільнення, то з такими заявник не погоджується та звертає увагу, що позивач відмовилася від ознайомлення з повідомленням про її звільнення з посади, про що 19.06.2023 року комісією було складено акт відмови від підпису. Суд дійшов висновку, що двоє з осіб, які підписали зазначений акт не були членами правління. Проте, на думку заявника, вказана обставина не свідчить про недійсність акту в цілому. Відповідач надав письмові докази завчасного повідомлення позивача про звільнення, а тому слід вважати такі обставини доведеними.

В оскаржуваному рішенні суд дійшов висновку, що відповідач не запропонував позивачці наявних на підприємстві інших посад, які відповідають її професії та кваліфікації або нижчі посад, які вона могла зайняті. Заявник з такими висновками не погоджується та зазначає, що на день звільнення позивача у відповідача були відсутні вакантні посади, які могли б бути їй запропоновані. Тобто відповідач не порушив вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.

Що стосується неотримання відповідачем згоди профспілкового органу на звільнення позивача, то у період дії воєнного стану отримання такої згоди не є обов`язковим.

Оскільки трудові права позивача не порушені, то і моральна шкода не підлягає відшкодуванню.

Адвокат Воропай Р.М., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

В судове засідання сторони неоднлразово не з`являлись, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу без участі сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 21 липня 2000 року по 31 серпня 2023 року перебувала у трудових відносинах із відповідачем, що підтверджується записами у її трудовій книжці.

Постановою правління Кагарлицького районного споживчого товариства від 16.06.2023 р. «Про розгляд питань стратегічного розвитку, визначення напрямків економічної діяльності, раціонального використання майна, оптимізації штату, фінансових та матеріальних витрат Кагарлицького районного споживчого товариства» було постановлено з 01 липня 2023 року провести оптимізацію підприємства шляхом скорочення штату Кагарлицького районного споживчого товариства в кількості трьох працівників:

1) електрик - сумісник ОСОБА_2

2) начальник відділу кадрових та юридичних робіт - Гриценко Н.В.

3) економіст - ОСОБА_3 .

У матеріалах справи міститься повідомлення від 19.06.2023 року, зі змісту якого вбачається, що голова Кагарлицького районного споживчого товариства повідомив ОСОБА_1 про скорочення штату товариства з 01.09.2023 року згідно з постановою правління Кагарлицького районного споживчого товариства від 16.06.2023 р.

19.06.2023 року комісія в складі голови правління Кагарлицького районного споживчого товариства Мяснікова В.С., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 склали акт про те, що працівник ОСОБА_1 відмовляється отримувати повідомлення про скорочення з 01.09.2023 р., згідно протоколу правління та постанови Кагарлицького районного споживчого товариства від 16.06.2023 р.

Розпорядженням Кагарлицького районного споживчого товариства від 01.09.2023 року, на підставі постанови від 16.06.2023 року було звільнено трьох штатних працівників товариства, у тому числі й начальника відділу кадрових та юридичних робіт - Гриценко Н.В.

На підставі розпорядження № 5 від 31.08.2023 року ОСОБА_1 , начальника відділу юридичної, кадрової та оргмасової роботи з 31.08.2023 року, було звільнено в зв`язку з постановою правління Кагарлицького районного споживчого товариства від 16.06.2023, яка затверджена позачерговими загальними зборами Кагарлицького районного споживчого товариства від 29 серпня 2023 року, де підставами були:

1) протокол позачергових загальних зборів Кагарлицького районного споживчого товариства від 29.08.2023 р.;

2) постанова правління Кагарлицького районного споживчого товариства від 16.06.2023 р.

У період з 16 червня 2023 р. по 31 серпня 2023 р. позивача не було ознайомлено з переліком вакантних в товаристві посад.

Відповідно до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального старування, який містить індивідуальні відомості про позивача, відповідачем, як роботодавцем позивача, за звітний 2023 рік сплачувались відповідні страхові внески із заробітної плати позивача.

Згідно штатного розпису апарату управління Кагарлицького районного споживчого товариства з 01.07.2022 р. заробітна плата ОСОБА_1 складала 14 000,00 грн.

Згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 у АТ «Агріколь Банк» сформованого 19.10.2023 року, за липень та серпень 2023 року позивачці чотири рази була зарахована заробітна плата в сумі 6 000,00 грн і 5256,00 грн.

Щодо дотримання відповідачем при звільненні позивачки положень статті 49-2 КЗпП України

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише за відсутності такої роботи - інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Подібний за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43асі18) та постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 456/3843/20 (провадження № 61-2428св22).

Судом встановлено, що підставою для звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України стала постанова правління Кагарлицького районного споживчого товариства від 16.06.2023 року «Про розгляд питань стратегічного розвитку, визначення напрямків економічної діяльності, раціонального використання майна, оптимізації штату, фінансових та матеріальних витрат Кагарлицького районного споживчого товариства», якою з 01 липня 2023 року було проведено оптимізацію підприємства шляхом скорочення штату Кагарлицького районного споживчого товариства в кількості трьох працівників:1) електрик - сумісник ОСОБА_2 ; 2) начальник відділу кадрових та юридичних робіт - Гриценко Н.В.; 3) економіст - ОСОБА_3 .

Надаючи оцінку вказаній постанові, суд першої інстанції не взяв її до уваги як належний доказ у справі, оскільки копія вказаного документа не відповідає його оригіналу, копія постанови правління Кагарлицького районного споживчого товариства від 16.06.2023 р., яка знаходиться в матеріалах справи та яка була подана представником відповідача разом із письмовими поясненнями містить чотири підписи членів правління, а оригінал відповідної постанови містить п`ять підписів. Крім того, як в оригіналі, так і в копії постанови правління Кагарлицького районного споживчого товариства від 16.06.2023 року членом правління зазначено ОСОБА_1 , яка таким не є.

У матеріалах справи міститься повідомлення від 19.06.2023 року, зі змісту якого вбачається, що голова Кагарлицького районного споживчого товариства повідомив ОСОБА_1 про скорочення штату товариства з 01.09.2023 року згідно з постановою правління Кагарлицького районного споживчого товариства від 16.06.2023 р.

19.06.2023 року комісія в складі голови правління Кагарлицького районного споживчого товариства Мяснікова В.С., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 склали акт про те, що працівник ОСОБА_1 відмовляється отримувати повідомлення про скорочення з 01.09.2023 року. Разом із тим, на момент складанні відповідного акту ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не були членами правління відповідача.

Представником відповідача не спростовано, що у період з 16 червня 2023 р. по 31 серпня 2023 р. позивач не була ознайомлена з переліком вакантних на підприємстві посад та останні не були їй запропоновані.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 не можна вважати таким, що проведено із дотриманням вимог трудового законодавства, тому наявні підстави для визнання незаконними та скасування розпорядження відповідача про звільнення позивача та як наслідок поновлення її на роботі.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачки

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Розділом ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Враховуючи наведене, визначаючи розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що останніми двома місяцями роботи позивача є липень та серпень 2023 року, заробітна плата за цей період склала 28 000,00 грн, середньоденна заробітна плата становить 636,36 грн, кількість робочих днів за час вимушеного прогулу становить 186 робочі дні.Тобто сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу складає 118 363,96 грн (636,36 х 186 робочі дні).

Колегія суддів з такими висновками судів погоджується та вважає їх правильними. У свою чергу, апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильного розрахунку судом першої інстанції середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу.

Щодо відшкодування моральної шкоди (статті 237-1 КЗпП України)

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

Оскільки за змістом позову вимогу про компенсацію моральної шкоди позивач пов`язував з його незаконним звільненням, що тягне за собою поновлення його на посаді, то за наявності підстав для поновлення позивача на посаді, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відшкодування позивачу моральної шкоди.

Посилання заявника на те, що роботодавець дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України та завчасно повідомив позивача про її наступне вивільнення, не заслуговують на увагу, оскільки акт від 19.06.2023 року про відмову ОСОБА_1 отримувати повідомлення про скорочення з 01.09.2023 року підписали особи, які не були членами правління. Тобто вказаний акт не є належним доказом у справі на підтвердження наведених відповідачем доводів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.

Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 17 травня 2024 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргуКагарлицького районного споживчого товариства залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 17 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 31 січня 2025 року

Головуючий: Судді: