Ухвала

від 22.07.2024 по справі 120/16410/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 липня 2024 року

м. Київ

справа № 120/16410/23

адміністративне провадження № К/990/25171/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у справі № 120/16410/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Козятинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Козятинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області, у якому просив:

визнати протиправними діяння відповідача, щодо:

ненадання у встановлений законом строк відповіді на запит від 10 червня 2023 року;

повідомлення у пункті 2 відповіді від 26 вересня 2023 року неправдивої інформації про те, що запитувана в письмовому запиті від 10 червня 2023 року інформація (пункт 2 запиту) не розголошувалась (насправді він її розголосив перед ДБР та поліцією);

ненадання та приховання запитуваної інформації про те, ким саме було прийнято рішення про розголошення інформації про особу позивача та осіб, що є його близькими родичами;

ненадання та приховання інформації про те, ким підписаний був запит що надійшов з слідчого підрозділу Державного бюро розслідувань про надання інформації відносно позивача та його дітей; не надання інформації та приховання від кого такий запит надходив (слідчих відділів у Державного бюро розслідувань більше 30-ти) та не надання інформації з яким змістом надходив такий запит (наданий у відповіді зміст, зі слів правопорушників, не повний і не є тотожним запиту);

ненадання та приховання інформації за чиїм підписом надано відповідь на запит про особу позивача в слідчий підрозділ Державного бюро розслідування;

ненадання інформації про те, чи було в розпорядженні відповідача рішення чи ухвала суду про надання дозволу на поширення (надання) інформації про позивача та його близьких членів сім`ї (дітей);

ненадання інформації, чи надавалась (розголошувалась) інформація з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про особу позивача та його близьких родичів (дітей) без їхньої згоди;

надав інформації про те, за чиїм підписом інформацію та відомості про позивача та його близьких родичів (дітей) було запитувано;

ненадання інформації про те, чи повідомляли та яким чином позивача та його близьких родичів (дітей) про розголошення вищевказаної інформації про нього (дітей) та її надання будь-яким запитувачам;

повідомлення недостовірної інформації про те, що до відповідача надійшов запит з поліції щодо витребовування документів про позивача для обрання міри запобіжного заходу за вчинення кримінального правопорушення;

ненадання засвідчених належним чином усіх копій запитів та відповідей на них, які містять інформацію про особу позивача та його близьких родичів і дітей;

не зазначення у відповіді на запит порядку оскарження відмови в наданні запитуваної інформації;

розголошення конфіденційної інформації про особу позивача та приватне і сімейне життя та його близьких родичів (в т.ч. дітей) перед слідчим відділом Державного бюро розслідувань та Козятинським відділенням поліції №2 Хмільницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області без нашої згоди та без рішення суду;

зобов`язати відповідача:

повідомити позивачу інформацію про те, що запитувана в письмовому запиті від 10 червня 2023 року інформація (пункт 2 запиту) розголошувалась без дозволу позивача та його близьких родичів і без рішення суду перед поліцією та Державним бюро розслідуванням (конкретними підрозділами);

надати письмову інформацію про те, ким саме прийнято рішення про розголошення інформації про особу позивача та його близьких родичів; ким підписаний запит що надійшов з слідчого підрозділу Державного бюро розслідувань про надання інформації відносно мене та моїх дітей; від якого слідчого відділу ДБР такий запит надходив та з яким змістом надходив такий запит (точним і повним); за чиїм підписом було надано відповідь на запит про мою особу в слідчий підрозділ Державного бюро розслідування; чи було в розпорядженні відповідача рішення чи ухвала суду про надання дозволу на поширення (надання) інформації про позивача та його близьких членів сім`ї (дітей); чи надавалась (розголошувалась) інформація з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про особу позивача та його близьких родичів (дітей) без їхньої згоди; за чиїм підписом інформацію та відомості про позивача та його близьких родичів (дітей) було запитувано; чи повідомляв відповідач та яким чином позивача та його близьких родичів (дітей) про розголошення вищевказаної інформації про нього (дітей) та її надання будь-яким запитувачам; що для обрання міри запобіжного заходу за вчинення кримінального правопорушення до відповідача запит з поліції не надходив;

надати засвідчені належним чином усі копії запитів та відповідей на них, які містять інформацію про особу позивача та його близьких родичів (дітей);

зазначити у відповіді на запит порядок оскарження відмови в наданні запитуваної інформації;

не допускати розголошення конфіденційної інформації про особу позивача та приватне і сімейне життя та його близьких родичів (в т.ч. дітей) перед третіми особами без їхньої згоди або без рішення суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Козятинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо неналежного розгляду та надання неповної інформації на інформаційний запит ОСОБА_1 від 10 червня 2023 року. Зобов`язано Козятинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повторно розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 від 10 червня 2023 року із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач 29 червня 2024 року подав касаційну скаргу.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.

Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 вересня 2022 року у справі № 926/2195/21 та Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 та ін.

Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою.

Разом з цим, недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Так, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Посилаючись на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, скаржник не наводить обґрунтування, яке б свідчило про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом, Великою Палатою Верховного Суду були зроблені відповідні висновки.

Водночас посилання на постанови Верховного Суду у касаційній скарзі зроблені без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки.

З огляду на викладене, скаржником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Зміст касаційної скарги свідчить про те, що вона подана також на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

В аспекті таких посилань скаржник зазначає, що для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах втручання в приватне життя у формі розповсюдження (поширення) охоронюваної законом конфіденційної інформації особи без її згоди необхідно застосувати статті 8, 32 Конституції України, статтю 8 та частину другу статті 14 Закону України «Про захист персональних даних», статті 8, 15, 159 КПК України та вказує, що за результатами розгляду касаційної скарги, має бути сформований висновок Верховним Судом з урахуванням зазначених норм матеріального права про те, що:

без рішення слідчого судді або суду заборонено і є протиправним розповсюдження, поширення, збирання, зберігання, використання інформації про особу, яка згідно закону є конфіденційною, без її згоди;

у випадку регламентації прав і свобод людини і громадянина нормами закону чи Конституції України, та посилання на їх порушення у підставах пред`явленого позову, слід застосовувати такі норми при вирішенні спору, а не замінювати їх застосування підзаконними нормативно-правовими актами.

Пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Необхідно враховувати, що вирішуючи спори, суди застосовують положення статті в залежності від обставин, установлених у кожній конкретній справі.

Проте скаржник не навів вмотивованих доводів щодо того, який вплив висновок Верховного Суду у цій справі буде мати для вирішення спору по суті, як і не навів аргументів неправильного застосування / незастосування норм права та підстав для формування відповідного висновку саме у цій справі (усунення колізії, визначення пріорітету між нормами, тлумачення норми, т.і.).

З огляду на викладене, Суд вважає недоведеними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Так, за змістом указаної норми підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи чи суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Водночас аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку порушенням судами попередніх інстанцій/судом попередньої інстанції норм процесуального права можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 - 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Тобто порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження судових рішень.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, про наявність виключних обставин, наведених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.

Проте посилання на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.

Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв`язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України та зводиться до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, переоцінки доказів, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

З огляду на те, що скаржник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, з огляду на вимоги пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у справі № 120/16410/23 повернути скаржнику.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

СуддяО.А. Губська