Окрема думка

від 17.07.2024 по справі 9901/425/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа №9901/425/21

адміністративне провадження №П/9901/425/21

ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду Стародуба О.П.

у справі №9901/425/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пробайк Плюс" до Президента України треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача: Служба безпеки України, Рада національної безпеки і оборони України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 21.04.2021 №169/2021 в частині

щодо додаткового рішення Верховного Суду від 17.07.2024, яким задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Пробайк Плюс" адвоката Кикіш Софії-Марії Русланівни про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі №9901/425/21 в суді першої інстанції.

Стягнуто з Президента України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пробайк Плюс" судові витрати у розмірі 245 675 грн (двісті сорок п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять гривень).

Постановляючи додаткове рішення Верховний Суд виходив з того, що копію заяви про стягнення судових витрат представником позивача направлено на адресу відповідача 01.07.2024, отримання якої не заперечується представником відповідача. Письмових клопотань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу із обґрунтуванням неспівмірності та нерозумності такого розміру представник відповідача до суду не подавав. В усному клопотанні відповідних доказів на спростування обґрунтованості витрат на правничу допомогу не навів.

Також суд виходив з того, що позивач не надав Суду доказів сплати наданих рахунків, покликаючись на те, що не мав об`єктивно можливості здійснити будь-яку фінансову операцію з коштами, розміщеними на його банківських рахунках, в тому числі здійснити оплату за надану правову допомогу на рахунки АО «Матвіїв і Партнери» та «БІ ЕНД ЕЛ ГРУП».

На підставі статті 34 КАС України вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо додаткового судового рішення з питань розподілу судових витрат.

1.

За правилами частини першої статті 143 КАС України питання щодо судових витрат суд вирішує у рішенні, постанові або ухвалі.

Як виключення з цього правила, частиною 3 цієї статті передбачено можливість вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Однак, така можливість допускається лише за наявності поважних причин неможливості надати до закінчення судового розгляду докази понесених судових витрат.

Визначення частиною 7 статті 139 КАС України судових витрат не лише таких що сплачені, а і таких, що мають бути сплачені не відміняє положень статті 143 КАС України, якою передбачено загальні підходи до порядку вирішення розподілу судових витрат саме під час постановлення рішення, постанови, ухвали.

Застосування положень статей 139 та 143 КАС України передбачає обов?язкове системне тлумачення цих норм, яке дозволяє зробити висновок, що учаснику справи недостатньо лише «задекларувати» понесення в майбутньому судових витрат, а тим паче витрат на правову допомогу, а необхідно також довести неможливість з поважних причин оплатити її до прийняття рішення (постанови, ухвали) і на підтвердження таких причин надати відповідні докази.

Інакший підхід до розуміння природи судових витрат (зокрема витрат на правову допомогу) та порядку їх відшкодування, певною мірою узалежнить їх розмір від результатів розгляду справи і ускладнить можливість ревізії судом їх розміру на предмет розумності та співмірності відповідно до вимог частини 5 статті 134 та частини 9 статті 139 КАС України.

Крім того, визначені пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України підстави для ухвалення додаткового рішення передбачають, що на момент ухвалення рішення у суду була можливість вирішити питання про судові витрати, однак таке питання не було вирішене. При цьому, невирішення цього питання відбулось з вини суду, а не учасника процесу.

Відтак, відсутність на момент ухвалення рішення у суду доказів понесених судових витрат (в т.ч. на правову допомогу), виключає можливість ухвалення додаткового рішення з підставі передбачених пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України.

2.

За правилами частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зробила висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Під час розгляду справи представником позивача було долучено копії актів про надану правову допомогу, однак доказів їх оплати (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а відтак і понесення позивачем таких витрат, суду надано не було.

Надані акти підтверджують лише факт надання зазначених у ньому послуг, однак не містять інформацію про сплату зазначених в них коштів, відтак в розумінні частини 7 статті 139 КАС України не є належними доказами понесення позивачем витрат по оплаті послуг адвоката щодо надання правової допомоги.

Покликання представника позивача - адвоката Кикіш С.-М. Р., у поданій після постановлення судового рішення заяви, на неможливість оплати позивачем правової допомоги є безпідставним і не може слугувати підставою для задоволення заяви, оскільки закон не передбачає відшкодування витрат, які не були і не будуть понесені стороною.

При цьому, долучені представником позивача договори про надання правової допомоги не містять положень про звільнення позивача від оплати послуг адвоката, навпаки містять порядок та чіткі строки їх оплати, що свідчить про те, що сторони цього договору домовились про надання послуг адвоката саме на оплатній основі.

Крім того, відшкодування у такий спосіб витрат на правову допомогу (відшкодування непонесених витрат) створює ситуацію, за якої оплату послуг адвоката позивача фактично здійснює сам відповідач - суб?єкт владних повноважень.

3.

Абзацами другим та третім статті 139 КАС України передбачено, що докази сплати судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Верховний Суд неодноразово висловлював щодо застосування зазначених норм.

Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду e gjcnfyjds від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21 дійшов наступних висновків:

«Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України».

В ухвалах та постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, від 08.01.2024 у справі №580/3758/19, від 23.01.2024 у справі №380/12348/22 Верховний Суд дійшов висновку що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача у позовній заяві узагальнено просив стягнути судові витрати з відповідача, однак зазначив лише розмір погодинної ставки винагороди за правову допомогу, а також зазначив, що конкретний розмір та докази понесених судових витрат будуть надані позивачем після ухвалення судового рішення.

При цьому, причин, з яких такі докази не можуть бути надані до ухвалення рішення, зазначено не було.

Іншої заяви в порядку абзаців другого та третього статті 139 КАС України позивачем чи його представниками до постановлення судового рішення надано не було.

Таким чином, враховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду можна зробити висновок, що позивач зазначив лише загальне прохання про необхідність стягнення судових витрат; до ухвалення у справі рішення не надав доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказав будь-яких причин, які унеможливлюють подання ним вчасно відповідних доказів; не повідомив про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення постанови за касаційною скаргою.

Наведене вище дає підстави вважати, що представник позивача не подав заяви, яка б у розумінні положень частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 КАС України давала суду підстави для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.

За таких обставин вважаю, що підстави для задоволення заяви про постановлення додаткового судового рішення та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу були відсутні.

Суддя: Олександр Стародуб