Рішення

від 04.07.2024 по справі 755/775/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/775/23

Провадження №: 2/755/752/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" липня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Яхно П.А.

за участю: представників позивача - Тецької І.М. , Жило І.А.

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «МЗБК» до ОСОБА_4 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з додатковою відповідальністю «МЗБК» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «МЗБК» грошові кошти в розмірі 649 072,54 грн., з яких 500 000,00 грн. - сума позики, інфляційні збитки - 132 387,61 грн., три проценти річних, що становить - 16 684,93 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15.09.2021 ОСОБА_4 звернулась до ТДВ «МЗБК» в особі керівника ОСОБА_5 про надання їй безвідсоткової поворотної споживчої фінансової допомоги (позики) в сумі 500 000,00 грн з поверненням суми не пізніше 15 календарних днів з дати отримання. 15.11.2021 ТДВ «МЗБК» та ОСОБА_4 підписали договір позики №б/н, відповідно до якого відповідачу було надано позику в розмірі 500 000,00 грн з датою повернення 30.11.2021. На виконання взятих на себе зобов`язань ТДВ «МЗБК» перерахувало грошові кошти в розмірі 500 000,00 грн на картковий рахунок відповідача, що підтверджується платіжним дорученням №172 від 15.11.2021. Відповідачка грошові кошти в строки передбачені договором позики № б/н від 15.11.2021 не повернула. Таким чином, відповідачка зобов`язана повернути отриману суму коштів позивачу в примусовому порядку.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10.02.2023 відкрито провадження у цій справі, за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи, яким роз`яснено їх право подати заяви по суті справи та визначено відповідні процесуальні строки.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09.03.2023 задоволено клопотання представника позивача ТДВ «МЗБК» - Заворотнюка М.С. про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі, або сплаті відповідачеві - ОСОБА_4 у межах ціни позову - 649 072,54 грн.

Копію вказаної ухвали суду разом з копією позовної заяви з додатками відповідачем не було отримано, поштове повідомлення повернулось до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

22.03.2023 уповноважений представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 ознайомився з матеріалами даної цивільної справи.

04.04.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву з письмовими доказами на його обґрунтування, у якому відповідач заперечує проти позовних вимог.

У поданому відзиві відповідач заперечила проти отримання нею 15.11.2021 від ТДВ «МЗБК» грошових коштів в сумі 500 000,00 грн в якості безвідсоткової поворотної фінансової допомого наданої їй на підставі заяви від 15.09.2021 та договору позики № б/н від 15.11.2021, копії яких додані позивачем до його позовної заяви та заперечує підписання нею вказаних документів. ОСОБА_4 повідомила, що дійсно перебувала з ТДВ «МЗБК» у трудових відносинах з 15.08.2013, спочатку обіймала посаду головного бухгалтера, а потім фінансового директора - головного бухгалтера. Під час виконання посадових обов`язків підпорядковувалась кінцевому бенефіціарному власнику позивача - ОСОБА_6 . Одночасно із роботою у ТДВ «МЗБК» вона також працювала у ТОВ «ПІДПРИЄМСТВО «МОСТОСТРОЙ», ТОВ «КМК», та інших підприємствам групи, в яких кінцевим бенефіціарним власником також був ОСОБА_6 Повідомила, що дійсно вела перемовини з приводу виплати їй ТДВ «МЗБК» грошових коштів в сумі 500 000,00 грн, проте не з директором, а з кінцевим бенефіціарним власником позивача - ОСОБА_6 , який власне приймав рішення про виплату їй зазначеної суми. Відповідач стверджує, що грошові кошти в сумі 500 000,00 грн перераховані їй позивачем 15.11.2021 були надані не в якості безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, як стверджує позивач, а як безповоротна фінансова допомога за сумлінну працю, котра була використання відповідачем з метою погашення боргів, спричинених її чоловіком. У той же час, як убачається з наданої позивачем до суду копії заяви ОСОБА_7 від 15.09.2021 вона начебто звернулася до директора ТДВ «МЗБК» з проханням надати їй безвідсоткову поворотну споживчу фінансову допомогу (позику) в сумі 500 000,00 грн, та висловила пропозицію відраховувати кошти з її заробітної плати на погашення позики, а непогашений заробіток зобов`язалася повернути протягом 15 календарних днів після отримання позики. Аналогічні приписи відображені й у наданій позивачем копії договору позики №б/н від 15.11.2021. Так, відповідно до п. 5.2 договору позики №б/н від 15.11.2021, сума позики підлягає поверненню шляхом її вирахування позивачем із зарплати відповідача. Згідно п. 5.3 договору позики №б/н від 15.11.2021, днем повернення позики чи її частини вважається день зарахування суми позики чи її частини на поточний рахунок позивача. Приписами п. 4.1 договору позики №б/н від 15.11.2021 передбачено, що договір набирає чинності з моменту його укладення й діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, датою повернення позики є 30 листопада 2021 року. Відзначила, що нараховані позивачем доходи відповідачу у вересні - листопаді 2021 року складали по 4 000,00 грн на місяць. Тобто, виходячи з доводів позивача він 15.11.2021 надав відповідачу безвідсоткову позику в розмірі 500 000,00 грн строком до 30.11.2021, тобто на 15 днів, з визначенням джерела її погашення у вигляді відрахувань із заробітної плати, яка складала 4 000,00 грн на місяць (а за 15 днів - 2 000,00 грн), і при цьому не узгодив з відповідачем жодного іншого забезпечення виконання зобов`язання, та у період з 30.11.2021 по 31.01.2023 не вчинив жодних дій щодо утримання із заробітної плати відповідача відповідних сум на погашення заборгованості, що підтверджує зокрема і позивач у власній довідці від 31.01.2023 вих. №12, копія якої долучена до позовної заяви. Зазначене породжує обґрунтований сумнів стосовно дійсної правової природи правочину на який посилається позивач, оскільки за наведених обставин у позивача як суб`єкта господарювання відсутня розумна економічна мета, більш того наведені вище обставини можуть свідчити про те, що даний правочин завідомо не міг бути виконаний в зазначені строки, тобто наміри сторін відображені в ньому носили формальний характер. Положення договору позики на який посилається позивач суперечать дійсним та відомим сторонам обставинам справи, на які вони могли обачно розраховувати, що в свою чергу може свідчити про вчинення між позивачем та відповідачем правочину, який має ознаки удаваного, а саме приховання безповоротної фінансової допомоги за допомогою безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, з метою мінімізації податкового навантаження. Зауважила, що з початку запровадження в Україні правового режиму воєнного стану (з 02.2022) позивач не виплатив їй нараховану заробітну плату за жоден місяць з лютого по серпень 2022 року. Рівно як і не утримав зазначених сум в рахунок погашення заборгованості, що є предметом даного спору, тобто допустив прострочення кредитора. У серпні 2022 року відповідач розірвала трудові відносини з позивачем, оскільки директор ТДВ «МЗБК» подзвонив їй та попросив звільнитися, через те, що його не влаштовувала дистанційна (надомна) робота відповідача, хоча в період карантину такі умови роботи були прийнятними для позивача. Ствердила, що не підписувала заяву від 15.09.2021 та договір позики №б/н від 15.11.2021, копії яких долучені позивачем до позовної заяви та містяться в матеріалах справи №755/775/23. Вказала, що підписи на заяві та договорі не відповідають підпису у паспорті ОСОБА_4 та має обґрунтований сумнів щодо справжності директора ТДВ «МЗБК» ОСОБА_5 на заяві ОСОБА_4 від 15.09.2021, договорі позики №б/н від 15.11.2021, та платіжному дорученні №172 від 15.11.2021 засвідчені підписами директора ТДВ «МЗБК» Радченка Ю.Г., що є незрозумілим, та породжує обґрунтовані сумніви щодо справжності цих документів та наявності їх оригіналів у позивача. З огляду на наведене, відхиляє доводи позивача щодо порушення нею умов договору позики №б/н від 15.11.2021, та вважає, що правові підстави для стягнення з неї грошових коштів в сумі 500 000,00 грн, інфляційних збитків - 132 387,61 грн, та трьох процентів річних - 16 684,93 грн, відсутні.

Цього ж дня до суду від представника відповідача надійшло клопотання про призначення експертизи та заяви про виклик свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також відповідача.

У період з 24.05.2023 по 05.07.2023 дана цивільна справа перебувала в Київському апеляційному суді.

04.05.2023 до суду надійшла відповідь на відзив та клопотання представника позивача про виклик свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , та відповідача ОСОБА_4 .

У відповіді на відзив представник позивача вказав, що у відзиві на позовну заяву відповідач не спростовує належними та допустимими доказами у справі. Так, зокрема, в відзиві відповідач в особі представника намагається спростувати існування (підписання відповідачем) документів - заява гр. ОСОБА_4 , надаючи для цього письмові пояснення, що не є доказом у справі. В той же час, відповідач свідомо не повідомляє суду, що на момент укладення договору про надання позики, остання виконувала функції головного бухгалтера ТДВ «МЗБК» та в силу своїх посадових обов`язків здійснювала формування та відправку до банку платіжних доручень, в тому числі й платіжного доручення № 172 від 15.11.2021. Відповідачем у справі в платіжному дорученні було зазначено «безвідсоткова поворотна фінансова допомога». Вказуючи фразу «згідно Заяви ОСОБА_4 » повинна була усвідомлювати необхідність наявності/наявність такої заяви. Окрім того, в силу системи діловодства та порядку здійснення платежів, відповідачка як головний бухгалтер була ознайомлення та чітко дотримувалась інструкції щодо порядку здійснення платежів - без подання письмової заяви та резолюції бенефіціарного власника товариства жоден платіж не проходив. Таким чином, вказана заява була оформлена відповідачем, передана на погодження бенефіціарному власнику товариства та надалі, після отримання резолюції була виконана самим же відповідачем. При цьому вказані кошти були перераховані відповідачу у зв`язку з наявність податкової заборгованості останньої в розмірі 500 000,00 грн. за результатами її особистої підприємницької діяльності, що мало наслідком накладення на неї стягнення Державною податковою службою в розмірі 483 317,98 грн. З метою погашення вказаної заборгованості (та додаткових судових витрат і штрафів) відповідачка і попросила вказану суму коштів для погашення заборгованості та звільнення майна з-під арештів та уникнення ризику реалізації вказаного майна з прилюдних торгів. Таким чином, факт звернення особи для отримання коштів підтверджується не лише договором позики, але й іншими документами (в тому числі й непрямими доказами у справі). Факт отримання коштів саме на умовах зворотності підтверджується змістом платіжного доручення: фраза «безпроцентна поворотна фінансова допомога». Відповідачка у справі отримавши вказані грошові кошти (а фактично сама сформувавши вказане платіжне доручення) не повернула кошти, як такі, що помилково сплачені чи сплачені з помилковим призначенням, тобто своїми конклюдентними діями прийняла вказані кошти, хоча за логікою ст. 1212 ЦК України, якщо вона вважала, що кошти були передані на незворотній основі, повинна була повернути їх. Однак факт формування платіжного доручення відповідачем, що виконувала функції головного бухгалтера, та неповернення коштів переданих на зворотній основі підтверджують, що відповідачка усвідомлювала що кошти вона повинна повернути та не заперечувала проти цього. Таким чином, вважають доведеним позивачем та не спростованим відповідачем факт отримання коштів на зворотній основі. Відповідач у справі жодних документів на підтвердженням факту повернення грошових коштів не надав. Таким чином, останнім не спростовано викладене в позивній заяві твердження позивача про відсутність погашення заборгованості.

22.05.2023 до суду надійшли заперечення відповідача та заява про виклик свідка ОСОБА_9 .

У поданих запереченнях представник відповідача вказав, що на думку позивача факт укладення правочину щодо отримання коштів на умовах позики підтверджується наступними доказами: заява гр. ОСОБА_4 ; договір позики від 15.11.2021; платіжне доручення №172 від 15.11.2021, з якого вбачається, що грошові кошти згідно платіжного доручення передані на зворотній основі. У той же час, позивач, всупереч приписам ч. 1 ст.180 ЦПК України, лишає поза увагою, не спростовує та не заперечує проти твердження відповідача про те, що вона не підписувала заяву від 15.09.2021 та договір позики № б/н від 15.11.2021, копії яких долучені позивачем до позовної заяви та містяться в матеріалах справи. Просив суд звернути увагу на наступні твердження позивача викладені в останньому абзаці 1 сторінки його відповіді на відзив «... Окрім того, в силу системи діловодства та порядку здійснення платежів, відповідач як головний бухгалтер була ознайомлена та чітко дотримувалась інструкції щодо порядку здійснення платежів - без подання письмової заяви та резолюції бенефіціарного власника позивача жоден платіж не проходив. Таким чином, вказана заява була оформлена відповідачем, передана на погодження бенефіціарному власнику позивача та наділі, після отримання резолюції була виконана самим же відповідачем...». Проте відповідної інструкції, на підтвердження зазначеного позивач до матеріалів справи чомусь не надав. Вважає, що зазначені твердження позивача є проявом суперечливої поведінки, оскільки викладена позиція є діаметрально протилежною та виключає попередню позицію позивача наведену у його позовній заяві, де він зазначає «15.09.2021 ОСОБА_4 звернулася до ТДВ «МЗБК» в особі керівника ОСОБА_5 про надання їй безвідсоткової поворотної споживчої фінансової допомоги (позики) в сумі 500 000,00 (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок) з поверненням суми не пізніше 15 календарних днів з дати отримання», що є неприпустимим. Більш того, наведена позивачем у відповіді на відзив позиція суперечить матеріалам справи, оскільки як убачається з наданої позивачем копії заяви ОСОБА_7 від 15.09.2021, проти складання та підписання якої відповідач заперечує, на ній міститься резолюція не кінцевого бенефіціарного власника позивача - ОСОБА_10 , а директора позивача ОСОБА_5 на якій зазначено « ОСОБА_11 . Виплатити після укладення договору, /підпис/15.09.2021 р.». Зазначене породжує обґрунтований сумнів щодо автентичності наданих позивачем копій заяви ОСОБА_4 від 15.09.2021 та договору №б/н від 15.11.2021, та їх справжності. Окрім того, на думку позивача факт отримання коштів підтверджується платіжним дорученням №172 від 15.11.2021, з якого вбачається, що грошові кошти згідно платіжного доручення передані на зворотній основі. В обґрунтування наведеного позивач стверджує, що відповідач свідомо не повідомляє суду, що на момент укладення договору про надання позики, остання виконувала функції головного бухгалтера ТДВ «МЗБК» та в силу своїх посадових обов`язків здійснювала формування та відправку до банку платіжних доручень, у тому числі й платіжного доручення №172 від 15.11.2021. Зі слів позивача дану обставину можуть підтвердити наступні особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Зауважив, що показання зазначених осіб стосовно посадових обов`язків відповідача не є допустимими доказами, та не можуть братися судом до уваги, оскільки посадові обов`язки викладаються та узгоджуються між роботодавцем та працівником у трудовому договорі або у посадовій інструкції, які в свою чергу, є допустимими доказами. На підтвердження власних тверджень позивачем не надано до суду разом з відповіддю на відзив копій-трудового договору, посадової інструкції, тощо. У власній відповіді на відзив, позивач також стверджує, що відповідач у справі отримавши вказані грошові кошти (а фактично сама сформувавши вказане платіжне доручення) не повернула кошти, як такі, що помилково сплачені чи сплачені з помилковим призначенням, тобто, на думку позивача, вона своїми конклюдентними діями прийняла вказані кошти, хоча за логікою ст. 1212 ЦК України, якщо вона вважала, що кошти були передані на незворотній основі, повинна була повернути їх. Однак факт формування платіжного доручення відповідачем, що виконувала функції головного бухгалтера, та неповернення коштів переданих на зворотній основі підтверджують, що відповідач усвідомлювала що кошти вона повинна повернути та не заперечувала проти цього. Відповідач не погоджується з наведеними аргументами та стверджує, що станом на день виплати їй спірних коштів формування та відправка до банку платіжних доручень до її посадових обов`язків не входили, та, відповідно, вона стверджує, що не формувала та не відправляла до банку платіжне доручення №172 від 15.11.2021. Вказав, що наскільки відомо відповідачу формування та відправка платіжних доручень до банку, зокрема, й платіжного доручення №172 від 15.11.2021 входили до компетенції ОСОБА_9 . До того ж, як убачається з копії платіжного доручення №172 від 15.11.2021 наданого позивачем, на ньому міститься виключно підпис ОСОБА_5 , та відсутній другий підпис. Позивачем не наведено доказів використання сторонніми особами, зокрема відповідачем, електронного підпису ОСОБА_5 у період здійснення виплати спірних коштів, що спростовує доводи позивача про формування відповідачем згаданого платіжного доручення та його відправку до банку для подальшого виконання. Стосовно неповернення коштів зауважив, що відповідач неодноразово зверталася до кінцевого бенефіціарного власника - ОСОБА_10 з приводу згаданого призначення платежу, на що отримувала від нього відповідь про те, щоби вона не переживала, та він підтверджував відсутність необхідності повернення нею спірних коштів, що відповідало домовленості між ними. Зазначив, що позивач фактично лишив поза увагою той факт та не надав власних пояснень з приводу мотивів чому він у період з 30.11.2021 по 31.01.2023 не вчинив жодних дій щодо утримання із заробітної плати відповідача відповідних сум на погашення заборгованості, що підтверджує зокрема і позивач у власній довідці від 31.01.2023 вих. №12, копія якої долучена ним до позовної заяви. Вважає, що позивачем не спростовано доводів відповідача, викладених у його відзиві, а позовні вимоги гуртуються на припущеннях та можливо підроблених документах.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05.09.2023 клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 про призначення судової почеркознавчої експертизи - задоволено, призначено у даній цивільній справі судову почеркознавчу експертизу, провадження у справі зупинено.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10.11.2023 провадження у даній цивільній справі поновлено, справа призначена до підготовчого судового засідання.

24.01.2024 до суду від позивача надійшла заява в порядку ст. 134 ЦПК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.01.2024 закрито підготовче провадження у цій справі, яку призначено до судового розгляду по суті та встановлено загальний порядок дослідження доказів у справі; в судове засідання викликано сторін у справі та свідків; витребувано у позивача ТДВ «МЗБК», для огляду в судовому засіданні оригінали заяви ОСОБА_4 від 15.09.2021 та договору позики від 15.11.2021 укладеного між ТДВ «МЗБК» та ОСОБА_4 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.05.2024 клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про зупинення провадження у цивільній справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «МЗБК» до ОСОБА_4 , про стягнення коштів залишено без задоволення.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.05.2024 клопотання представника відповідача ОСОБА_3 та клопотання представника позивача Тецької Інни Михайлівни про повернення на стадію підготовчого провадження залишено без задоволення. Клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про долучення доказів - задоволено та долучено до матеріалів справи письмові докази: лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 20.03.2024, заяву адвоката Євгорова С.О. від 28.03.2024, договір від 28.03.2024 №037/03-24, рахунок фактуру від 28.03.2024 №2803241, платіжну інструкцію від 28.03.2024 код документа 9337-4616-6317-9861, акт надання послуг від 11.04.2024 №68, лист ТОВ «НІСЕ» від 11.04.2024, висновок спеціаліста №10332 від 11.04.2024. Клопотання представника позивача Тецької Інни Михайлівни про долучення доказів - задоволено та долучено до матеріалів справи письмові докази: адвокатський запит Тецької І.М. до КНДІСЕ, відповідь на адвокатський запит КНДІСЕ від 15.05.2024, адвокатський запит Тецької В.М. до КНДЕКЦ МВС України, відповідь на адвокатський запит КНДЕКЦ МВС України від 08.05.2024, заяву адвоката Тецької І.М. від 06.05.2024, договір від 07.05.2024 №422, лист КНДЕКЦ МВС України від 13.05.2024, висновок експерта від 13.05.2024 №СЕ-19/111-24/27617-ПЧ.

Представник позивача ТДВ «МЗБК» - Тецька І.М. вимоги позовної заяви підтримала та просила їх задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві. Вказала, що 15.11.2021 між позивачем та відповідачкою було укладено договір безвідсоткової поворотної споживчої фінансової допомоги (позики) в сумі 500000,00 грн., зі строком повернення до 30.11.2021. Умовами договору було передбачено повернення коштів частинами, шляхом вирахування із заробітної плати відповідача. Разом з цим, відрахування із заробітної плати відповідача не проводились, через те, що йшли на зустріч відповідачу. У 2022 році відповідач звільнилась та відмовилась повертати позику.

Представник позивача ТДВ «МЗБК» - Жило І.А. вимоги позовної заяви підтримав, просив їх задовольнити, з підстав, викладених у заявах по суті справи.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позовні вимоги не підтверджені доказами та не відповідають фактичним обставинам. Зазначив, що відповідач працювала тривалий час, займала посаду фінансового директора - головного бухгалтера. Мала гарні відносини з генеральним директором - ОСОБА_13 . У 2021 році звернулась до ОСОБА_13 щодо преміювання, оскільки пройшла перевірку та він погодився на 500 000 грн, однак сказав, що потрібен договір про поворотну фінансову допомогу з метою уникнення оподаткування. Зазначив, що відповідач просила надати кошти іншим чином, оформити інакше, однак він відмовився. Вказав, що відповідач дійсно отримала 500 000,00 грн., однак як премію. Заяву відповідач не підписувала. Договір позики був укладений через 2 місяці і в ньому були визначені всі умови, як і у заяві. Був передбачений строк повернення - 15 днів, однак незрозумілим є той факт, як повернення могло відбутися, шляхом відрахування із заробітної плати у такий строк. До звільнення позивач жодного разу не відраховував із заробітної плати кошти. Такі дії позивача є суперечливими. Відомо, що підставою договору позики було погашення боргу перед податковою. Як стверджує ОСОБА_4 , вона отримала кошти як премію для особистих потреб. Вказав, що платіжні документ формувала ОСОБА_14 зі слів ОСОБА_15 . Відповідач заперечує підписання заяви від 15.09.2021. Договір позики ОСОБА_4 не підписувала.

Свідок ОСОБА_5 допитаний у судовому засіданні як свідок показав суду, що він являється директором ТДВ «МЗБК», а ОСОБА_4 колишній головний бухгалтер ТДВ «МЗБК». Була від неї заява про видачу позики, був укладений договір, який підписаний в його присутності. На договорі міститься його підпис та печатка. Кошти були виплачені згідно договору. Кошти вона не повертала за сімейними обставинами, потім почалась війна і вона виїхала. Звільнилась вона за заявою, яку відправила електронну пошту. ОСОБА_4 договір був підписаний у його присутності, в його кабінеті. Працювала вона з 2016 року, ще до його приходу, з нею мали довірливі відносини. Кошти перераховувала з рахунку ТДВ «МЗБК» на свій рахунок по договору безпосередньо ОСОБА_4 , також безпосередньо вона складала договір і все решту самостійно. Із її заробітної плати не було чого вираховувати. Вона просила продовжити строк повернення коштів, оскільки мала сімейні обставини, тому не погашала борг. Повідомив, що обговорював із ОСОБА_4 умови позики - безвідсоткової. Вона повідомила, що їй потрібні кошти на 2 місяці, які вона поверне.

Будучи допитаним у якості свідка ОСОБА_8 показав суду, що знає директора ТДВ «МЗБК», а з ОСОБА_4 були колегами і є кумами. Зазначив, що від ОСОБА_5 відомо про укладений договір позики, проте ОСОБА_4 не говорила, що уклала договір. ОСОБА_4 надавала консалтингові послуги компанії, у якій він є директором. Спілкувались вони рідко поза робочими моментами. Про договір позики стало відомо на початку літа 2022 року. В 2021-2022 роках ОСОБА_4 не працювала на підприємстві, де він є директором.

Свідок ОСОБА_9 допитана у судовому засіданні як свідок показала суду, що ОСОБА_4 приймала її на роботу бухгалтером в Аудит-консалтинг. Ким ОСОБА_4 працювала їй не відомо. ТДВ «МЗБК» не знає, проте відомо, що таке товариство знаходиться на території, де розташоване ТОВ «Містбудіндустрія». Вказала, що в Аудит-консалтинг працювала 2 місяці, потім звільнилася. Про договір позики дізналася ось нещодавно. Вказала, що не перераховувала кошти з рахунку ТДВ «МЗБК» на рахунок ОСОБА_4 З ОСОБА_4 з 2022 по 2024 рік не спілкувались. ОСОБА_5 знає візуально, оскільки знаходились в одному приміщенні, але не працювала з ним.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, покази свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 15.09.2021 ОСОБА_4 звернулась до директора ТДВ «МЗБК» ОСОБА_5 із заявою, в якій просила надати їй безвідсоткову поворотну споживчу фінансову допомогу (позику) в сумі 500 000,00 грн. На погашення позики просила відраховувати кошти з її заробітної плати, а непогашений залишок зобов`язалась повернути протягом 15 календарних днів після отримання позики.

15.11.2021 між ТДВ «МЗБК» в особі директора ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено договір позики (далі - Договір позики).

Відповідно до п. 1.1. Договору позики, згідно з цим договором позикодавець надає позичальнику безпроцентну поворотну споживчу позику в розмірі, встановленому п.2.1. даного договору, а позичальник зобов`язаний повернути позику позикодавцю в повному обсязі.

Згідно п. 2.1., 2.2. Договору позики, сума споживчої позики за договором становить 500 000,00 гривень. Позика за даним договором є поворотною та безпроцентною. Проценти за позикою не нараховуються та не сплачуються.

Видача позики здійснюється на зарплатну картку (п. 3.1. Договору позики).

Відповідно до п. 4.1. Договору позики, договір набирає чинності з моменту укладення і діє до повного виконання своїх зобов`язань сторонами. Датою повернення позики є 30 листопада 2021 року.

Згідно положень розділу 5 Договору позики, позичальник зобов`язаний повернути суму позики (або неповернену її частину у разі дострокового погашення частини позики) не пізніше терміну, встановленого в п. 4.1. даного договору). Сума позики підлягає поверненню шляхом її вирахування позикодавцем із зарплати позичальника. Днем повернення позики чи її частини вважається день зарахування суми позики чи її частини на поточний рахунок позикодавця. Позичальник має право погашати позику достроково і частинами.

Відповідно до п. 7.1. Договору позики, даний договір набирає чинності з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику і діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором.

15.11.2021 ТДВ «МЗБК» було перераховано на рахунок ОСОБА_4 суму в розмірі 500 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 172 від 15.11.2021.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до підпункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Порівняння диспозицій наведених норм права дає підстави стверджувати про наявність спільних ознак правових відносин та, відповідно, несуперечливе правове регулювання. Отже, договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики, а тому під час вирішення спору потрібно керуватися положеннями ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України.

Звертаючись до суду, позивач вказав, що відповідачка не повернула отримані у якості безпроцентної поворотної споживчої позики грошові кошти в сумі 500 000,00 грн., які зобов`язалась повернути в обумовлений між сторонами в договорі строк, що настав 30 листопада 2021 року.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Європейський суд з прав людини нагадав, що «принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (див. рішення у справах «Авотіньш проти Латвії [ВП] () [GC], заява № 17502/07, пункт 119, й інші посилання, ЄСПЛ 2016, та «Регнер проти Чехії» [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява № 35289/11, пункт 146, від 19 вересня 2017 року). До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (див. рішення у справі «Клінік дез Акація та інші проти Франції» (Clinique des Acacias and Others v. France), заява № 65399/01 та 3 інші заяви, пункти 36-43, від 13 жовтня 2005 року). До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (див. рішення у справі «Чепек проти Чехії» (), заява № 9815/10, пункти 45 та 51-60, від 05 вересня 2013 року).

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_4 покладалася на те, що домовленостей між сторонами не існувало, а кошти були перераховані їй у якості преміювання за результатами проходження перевірки. Заяву від 15.09.2021 та договір позики від 15.11.2021 не підписувала, а підпис, що відображений на документах не є її підписом. Вказуючи на не справжність її підпису на заяві від 15.09.2021 подала до суду висновок спеціаліста № 10332 від 11.04.2024 за результатами проведення почеркознавчого дослідження, який складений спеціалістом ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» Панчошнік І.З.

Поряд з цим, на підтвердження доводів позовної заяви позивачем до суду подано висновок експерта № СЕ-19/111-24/27617-ПЧ від 13.05.2024 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, складений судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Наталією Вапіровою.

Відповідно до частин першої, другої статті 74 ЦПК України спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов`язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). Допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок експерта.

За змістом ст. 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Зазначені висновки були підготовлені до суду та на вирішення почеркознавчого дослідження як позивачем, так і відповідачем було поставлено питання: чи виконано підпис ОСОБА_4 на договорі позики від 15.11.2021 - ОСОБА_4 чи іншою особою? Наведене свідчить про те, що об`єктом дослідження як для спеціаліста, так і для судового експерта слугував договір позики від 15.11.2021. Наведене свідчить про те, що предметом дослідження було тотожне питання, однак останні мають різні висновки щодо такого питання, відтак беручи до уваги подані до суду висновки, суд ураховує наступне.

Так, спеціаліст і експерт несуть відповідальність, встановлену законом, за завідомо неправдивий висновок та попереджаються про кримінальну відповідальність, при цьому сама структура їх висновків може співпадати, що не є переконливою підставою для їх ототожнення. Кожен з цих висновків є результатом діяльності відповідних суб`єктів - експерта або спеціаліста, кваліфікаційні вимоги до яких є різними. Разом з цим, висновок спеціаліста є лише науково-практичною рекомендацією щодо певного питання, яке є предметом дослідження, відтак містить висновок щодо конкретного питання, з урахуванням відповідних знань спеціаліста. Таким чином, висновок спеціаліста носить рекомендаційний характер, тому при вирішенні заявлених позовних вимог, з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, суд може його враховувати в сукупності з іншими доказами у справі. Проте, висновок спеціаліста не може бути покладений в основу доказування на доведення заявлених позовних вимог, оскільки містить лише висновки спеціаліста, зважаючи на наявні у певній галузі знання, а не є результатом проведеної експертизи.

У той же час, висновок експерта № СЕ-19/111-24/27617-ПЧ від 13.05.2024 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, складений судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Наталією Вапіровою, відповідає вимогам ст. 102 ЦПК України, складений за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, тобто є таким, що проведений за результатами експертизи, а не є науково-практичною рекомендацією щодо певного питання, який складається спеціалістом.

Таким чином, зважаючи на наведене, у розрізі спірних правовідносин, суд доходить до висновку, що висновок експерта № СЕ-19/111-24/27617-ПЧ від 13.05.2024 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, складений судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Наталією Вапіровою, є належним, достатнім та достовірним доказом у даній цивільній справі, який приймається судом та має доказове значення для розгляду вимог, що є предметом цієї цивільної справи.

За результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, судовий експерт Вапірова Наталія дійшла такого висновку: підпис, який розташований в графі « ОСОБА_4 » в договорі позики №, який укладений між ТДВ «МЗБК» та ОСОБА_4 від 15.11.2021 - виконаний ОСОБА_4 .

Відтак, посилання сторони відповідача щодо сумнівності підпису ОСОБА_4 на договорі позик від 15.11.2021 є необґрунтованими та спростовуються наведеним висновком експерта. Посилання сторони відповідача щодо сумнівності наданих для дослідження вільних зразків підпису ОСОБА_4 не спростовані належним чином, до суду не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що такі вільні зразки підпису, що наявні на наданих для дослідження судовому експерту документах - визнані недійсними чи були скасовані, що на переконання суду є необґрунтованими у цій частині.

Також, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог відповідач посилалася на те, що грошові кошти у сумі 500 000,00 грн. були перераховані їй в якості преміювання за результатами проведення перевірки.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт (частина перша статті 97 КЗпП України).

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (частина друга статті 97 КЗпП України).

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті (частина третя статті 97 КЗпП України).

Оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов`язана з виконанням умов контракту (стаття 20 Закону України «Про оплату праці»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 760/1125/20-ц (провадження № 61-12476сво21) зазначено: «Премія, яка відповідно до умов трудового договору (контракту) пов`язана з виконанням виробничих завдань і функцій працівника та має заздалегідь обумовлені працівником і роботодавцем критерії (показники) преміювання, є обов`язковою виплатою, розмір якої залежить від конкретних результатів роботи працівника».

Наведене свідчить про те, що відповідачка, будучи працівником позивача не була позбавлена можливості отримувати премію, у погодженому із роботодавцем розмірі, зважаючи на викладені норми трудового законодавства, однак виплата такої премії мала проводитися у відповідності до норм чинного трудового законодавства, за результатами виконаної роботи та входити до структури заробітної плати, що не могло покладатися в основу договору позики, при цьому, остання займаючи посаду фінансового директора - головного бухгалтера, не могла не бути обізнаною про це. Відтак, такі посилання є необґрунтованими та не підтвердженими жодними належним, достатніми та достовірними доказами, тому до уваги судом не приймаються.

Таким чином, зважаючи на наведене у сукупності, суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними. Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, не довела суду, що не отримувала коштів на власний рахунок. Посилаючись на те, що договір є удаваним правочином, оскільки сторони мали інші позадоговірні домовленості, сторона відповідача не довела суду та не надала жодного доказу, з якого суд мав би встановити про інші правовідносини між сторонами, аніж ті, що склалися між ними у розрізі даного спору. Відтак, суд доходить до висновку, що відповідач порушила умови, укладеного 15.11.2021 договору позики №, що є підставою для стягнення з неї сум коштів, що були предметом договору.

За нормою ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповіді до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Приписами ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачка не повернула отримані від позивача за договором позики № від 15.11.2021 у якості безпроцентної поворотної споживчої позики кошти в розмірі 500 000,00 грн в обумовлений у договорі позики строк, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про правомірність заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів за договором позики № від 15.11.2021 у сумі 500 000,00 грн.

Правові наслідки порушення зобов`язання визначені у ст. 611 Цивільного кодексу України. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

В ч. 1 ст. 536 ЦК України зазначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на неналежне виконання відповідачкою своїх грошових зобов`язань перед позивачем, остання зобов`язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, які суд розрахував наступним чином, виходячи з наступного.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 18.10.2023 у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23) вказав, що з аналізу положень пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, слід дійти висновку про те, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

У розрізі наведеного, суд доходить до висновку, що договір позики можливо також віднести до договорів на які розповсюджується дія пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

Судом встановлено, що інфляційні втрати та 3% річних були нараховані позивачем з 01.12.2021 по 10.01.2023 та складали - інфляційні втрати - 132 387,61 грн., 3% річних - 16 684,93 грн., втім у цій частині суд доходить висновку про часткове задоволення вимог, ураховуючи дію пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, оскільки штрафні санкції мають бути нараховані з 01.12.2021 (час, з якого позика вважається простроченою) до 24.02.2022 (введення в дію воєнного стану в Україні та дії пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України).

Таким чином, з врахуванням наведеного, інфляційні втрати складають - 17 691,62 грн., 3% річних - 3 493,15 грн., що підлягають стягненню з відповідачки, внаслідок порушення нею основного зобов`язання.

Аналізуючи вищевикладені доводи в їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову Товариства з додатковою відповідальністю «МЗБК» до ОСОБА_4 про стягнення коштів, шляхом стягнення з ОСОБА_4 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «МЗБК» боргу за договором позики від 15.11.2021 в сумі 500 000 грн, інфляційних втрат в сумі 17 691,62 грн та 3% річних в сумі 3 493,15 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За вимог п.5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про: призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.

За вказаних обставин, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати понесені позивачем та встановити строк на подання доказів щодо їх розміру.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. ст. 12, 13, 15, 525-527, 530, 536, 610-612, 625-627, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 13, 48, 49, 51, 74, 76, 77-81, 89, 102, 105, 209, 210, 247, 265, 354 ЦПК України, Кодексом законів про працю України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з додатковою відповідальністю «МЗБК» (код ЄДРПОУ: 01373986, м. Київ пров. Віто-Литовський, 14) до ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «МЗБК» борг за договором позики від 15.11.2021 в сумі 500 000 грн, інфляційні втрати в сумі 17 691,62 грн та 3% річних в сумі 3 493,15 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 11.07.2024 на 16:15 год., в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва (м. Київ вул. Пластова, 3 кб. 39).

Встановити позивачу строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат - до 10:00 год. 10.07.2024.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 16.07.2024.

Суддя: