Постанова

від 25.07.2024 по справі 344/21905/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/21905/23

Провадження № 22-ц/4808/1109/24

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Баркова В. М.,

суддів: Девляшевського В. А.,

Максюти І. О.,

секретар Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Греська Василя Васильовича на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 20 червня 2024 року в складі судді Польської М. В., постановлену в м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішень та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду кандидатури позивача на забезпечення житлом,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з позовом про визнання незаконним і скасування рішень та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду кандидатури позивача на забезпечення житлом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що прийняте на спільному засіданні командування та житлово-побутової комісії Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України рішення, оформлене пунктами 1.1 та 2 протоколу № 22 від 04 жовтня 2023 року порушує його право на отримання житла. А тому, з урахуванням зміни (доповнення) позовних вимог, просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оформлене пунктом 1.1 протоколу №22 від 04.10.2023 року в частині перенесення капітана запасу ОСОБА_1 черговості на одержання житлового приміщення в черзі на загальних підставах з 04.03.2016 року та в списках позачергового отримання житла з 26.10.2018 року;

- визнати незаконним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оформлене пунктом 2 протоколу №22 від 04.10.2023 року в частині клопотання перед житлово-побутовою комісією ЗТУ НГУ про затвердження рішення житлово-побутової комісії Військової частини НОМЕР_1 стосовно надання майстру-сержанту ОСОБА_2 складом сім`ї три особи однокімнатної квартири АДРЕСА_1 для постійного користування зі зняттям з квартирного обліку згідно поданої заяви;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України в особі командування та житлово-побутової комісії переглянути рішення, оформлене у формі Протоколу №22 від 04.10.2023 року та повторно розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для розподілу вільної однокімнатної квартири АДРЕСА_1 на наступному спільному засіданні командування та житлово-побутової комісії.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 20 червня 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішень та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду кандидатури позивача на забезпечення житлом закрито. Позивачу роз`яснено, що даний спір віднесено до юрисдикції Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв`язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. А тому, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спір позивача з відповідачем є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Гресько В. В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції за правилами цивільного судочинства. Апеляційна скарга мотивована тим, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що позивач оспорює приватне право сторонніх фізичних осіб на житло, яке за наслідками прийняття військовою частиною не було розподілене йому.

Представник апелянта вказує, що судом не враховано того, що якби відповідач не прийняв п. 1.1 Протоколу № 22 від 04 жовтня 2023 року, законність якого оспорює позивач ОСОБА_1 , про перенесення черговості позивача на отримання ним житла в черзі на загальних підставах із 27.08.2004 року на 04.03.2016 року, то наступним кандидатом на отримання в постійне користування однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , мав би бути позивач ОСОБА_1 , який перебуває на квартирному обліку в списках загальної черги під № НОМЕР_2 , а не відповідач ОСОБА_2 , який перебуває на такому обліку під № 5. Також представник апелянта зазначає, що п. 2 вищезазначеного Протоколу про надання відповідачу ОСОБА_2 однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , для постійного користування, порушує право позивача на забезпечення житловою площею. Водночас, задоволення судом заявлених позивачем позовних вимог так само впливає на право відповідачів на спірне житло. А тому представник ОСОБА_1 вважає, що спір, який виник між сторонами є цивільним спором про право на житло.

Також представник позивача зазначає, що задоволення позовних вимог лише в частині, звернутих до Військової частини НОМЕР_1 без розгляду вимог до співвідповідачів не забезпечить ефективний судовий захист житлових прав позивача на спірне житло.

Крім того, представник апелянта вказує, що судом першої інстанції не враховано, що вирішення адміністративним судом вимоги про зміну черговості позивача, а відтак наступне вирішення спору між позивачем і відповідачами-фізичними особами щодо права на зайняття житлової площі буде суперечити принципу процесуальної економії, суть якого полягає в захисті права без недопущення повторного звернення позивача до суду з того самого питання.

Представник позивача звертає увагу апеляційного суду на те, що застосована судом першої інстанції правова позиція Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 08.06.2022 року у справі № 362/643/21 є нерелевантною тим правовідносинам, які склалися між сторонами, оскільки у цій справі військовослужбовець оскаржував рішення, що стосувалася забезпечення суб`єктом владних повноважень виключно його права на отримання житла в майбутньому і не зачіпалися майнові інтереси та права фізичних осіб на конкретно визначене житло. А тому суд, на його думку, не повинен був нею керуватись під час вирішення питання про закриття провадження у даній справі.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк учасниками справи не подано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Представник Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та судовими повістками за останнім відомим місцем проживання, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Греська В. В., який просив скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, скасувати оскаржувану ухвалу в частині закриття провадження до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та повернути справу для продовження розгляду в цій частині до суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо захисту житлових прав громадян, якщо такий спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України в період з 21 квітня 2004 року по 12 жовтня 2018 року, що підтверджується довідкою № 293 від 23 жовтня 2019 року (т.1 а.с.25) та є учасником бойових дій (т. 1 а.с. 19).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог посилався на порушення його житлових прав та гарантій військовослужбовця: протиправне перенесення житловою комісією ВЧ НОМЕР_1 НГУ черговості на отримання ним житла, а також на незаконне надання відповідачем майстру-сержанту ОСОБА_2 та членам його родини однокімнатної квартири по АДРЕСА_2 для постійного користування зі зняттям з квартирного обліку, тобто на порушення його прав та гарантій військовослужбовця, які є складовою системи соціального захисту військовослужбовців відповідно до приписів Конституції України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина друга статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Отже, у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 постанови від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) дійшла висновку, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 569/5974/20 (провадження № 61-17489св21), від 26 жовтня 2022 року у справі № 683/2201/18 (провадження № 61-20098св21), від 30 листопада 2022 року у справі № 740/2656/21 (провадження № 61-4954св22), від 05 квітня 2023 року у справі № 521/10615/20 (провадження № 61-497св23), від 10 травня 2023 року у справі № 522/13596/20 (провадження № 61-2351св23), від 07 червня 2023 року у справі № 944/6184/19 (провадження № 61-5968св22).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі в частині вимог до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оскільки зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому що він виник щодо можливості реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому з огляду на особливий статус військовослужбовця.

Між тим не можна погодитися із висновком суду про закриття провадження в частині позовних вимог до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки позов пред`явлений з підстав порушення житлових прав позивача до відповідачів фізичних осіб, що відповідає вимогам ст. 4, 19 ЦПК України, а тому має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2021 року в справі № 199/6042/19 (провадження № 61-11658свп20) вказано про те, що: «При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. У цій справі Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1, ТОВ «Дуос Капітал», ОСОБА_2 про визнання недійсними акта приймання-передачі до статутного капіталу товариства нерухомого майна, акта приймання-передачі нерухомого майна учаснику товариства, визнання недійсним протоколу загальних зборів товариства, скасування записів про право власності та зобов`язання повернути земельну ділянку. Отже, як правильно визначили суди першої та апеляційної інстанцій, у позовній заяві позивач об`єднав як позовні вимоги, які слід розглядати в порядку господарського судочинства, так і позовні вимоги, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Частиною четвертою статті 188 ЦПК України передбачено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, у яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу). Відповідно до частини шостої статті 188 ЦПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог. Зміст наведених норм свідчить, що порушення правил об`єднання позовних вимог, у разі якщо суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи не роз`єднає позовні вимоги, є підставою для повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України. При цьому роз`єднання позовних вимог можливе лише в тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду в тому суді, який роз`єднав позовні вимоги. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2019 року в справі № 9901/458/19.

У справі, що переглядається, вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвої (Павловської) Г. О., Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ТОВ «Домпромван» про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Домпромван» слід розглядати в порядку господарського судочинства; вимоги про визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі, про припинення права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно статті 20 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України позовна заява повертається у випадках, коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).

Суд першої інстанції не звернув увагу на порушення правил об`єднання позовних вимог та в наслідок неправильного застосування пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України зробив передчасний висновок про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі. Суд апеляційної інстанції на вказані обставини увагу не звернув та зазначені порушення суду першої інстанції не усунув».

Оскільки після відкриття провадження у справі повернення позовної заяви допускається лише з підстав невідповідності позовної заяви вимогам ст. 175, 177 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що оскаржувану ухвалу в частині закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 необхідно скасувати та повернути для продовження розгляду в цій частині до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 379, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Греська Василя Васильовича задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 20червня 2024рокув частині закриття провадження до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати, справу в цій частині повернути до Івано-Франківського міського суду для продовження розгляду.

В решті ухвалу суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 25 липня 2024 року.

Судді В. М. Барков

В. А. Девляшевський

І. О. Максюта