Постанова

від 31.07.2024 по справі 379/758/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8454/2024

Справа № 379/758/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

31 липня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Таращанського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Зінкіна В.І. в м. Тараща 18 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про визнання недійсними рішення сільської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право на спадщину за заповітом,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В серпні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, уточнивши позовні вимоги у вересні 2023 року, просив зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка розташована в АДРЕСА_1 га., кадастровий номер 3224487201:01:002:0035 шляхом знесення паркану та новозбудованого сараю, позначеного літ. Б1 на схематичному плані земельної ділянки технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , виготовленого 17 грудня 2020 року КП ТРР «Архпроект», який належить ОСОБА_3 та займає площу 6,05 кв.м. земельної ділянки АДРЕСА_2 з кадастровим номером 3224487201:01:002:0035 та пл. 0,2500 га. Застосувати позовну давність, яка є підставою для відмови у зустрічному позові.

Позов мотивував тим, що є власником земельної ділянки за вказаною адресою на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 грудня 2015 року. По сусідству з належною йому земельною ділянкою по АДРЕСА_2 проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які самовільно захопили частину належної йому земельної ділянки, перемістивши на декілька метрів свою огорожу, облаштувавши на його земельній ділянці паркан та господарську споруду, що позбавляє його можливості повністю використовувати належну на праві власності земельну ділянку, встановити власну огорожу та проводити будівельні роботи. Для фіксації вказаного порушення своїх прав та інтересів він звернувся до кваліфікованого інженера-землевпорядника, яким було складено абрис із зафіксованими фактичними межами його ділянки та ділянки, що займають відповідачі, із зазначенням, в тому числі, частини його земельної ділянки, захопленої відповідачами.

У вересні 2022 року ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом, в якому, уточнивши вимоги в жовтні 2022 року, просила визнати недійсним рішення Степківської сільської ради Таращанського району Київської області № 525 від 15 січня 2009 року в частині, що стосується затвердження технічної документації із землеустрою ОСОБА_5 , передачі їй земельної ділянки у власність та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку. Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_5 , та свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 25 грудня 2015 року приватним нотаріусом Таращанського районного нотаріального округу Київської області Якименко Л.П. на ім`я ОСОБА_1 та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 27527440 від 25 грудня 2015 року.

Позов мотивувала тим, що є власником житлового будинку АДРЕСА_2 . Записом в технічному паспорті на зазначений будинок встановлено, що будинок збудований у 1982 році. Земельна ділянка, на якій розміщено будинок, не приватизовано, перебуває у її користуванні. У 2020 році позивач виявила бажання приватизувати земельну ділянку та звернулася до Таращанської міської ради, де їй повідомили, що без оформлення права власності на житловий будинок земельну ділянку приватизувати неможливо. 13 жовтня 2021 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відомості про право власності ОСОБА_3 на житловий будинок. 28 вересня 2021 року Таращанською міською радою прийнято рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Після отримання рішення вона замовила проект землеустрою, в ході підготовки якого виявлено, що межа сусідньої земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , значно зміщена в бік будинку позивача по відношенню до фактичної межі між їхніми домоволодіннями. Крім того, межа земельної ділянки відповідача проходить посередині належного їй сараю, 1982 року спорудження. Позивачці відомо, що мати відповідача ОСОБА_5 приватизувала земельну ділянку з кадастровим номером 32224487201:01:002:0035 у 2009 році. В ході складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка належала ОСОБА_5 , координати поворотних точок межі земельної ділянки з боку домоволодіння позивача були визначені таким чином, що при винесенні їх в натуру вони не співпадали із фактичною межею та були зміщені на відстань близько 3 м. в бік будинку позивача, значно збільшуючи при цьому площу земельної ділянки, яка перебувала в користуванні ОСОБА_5 , зменшуючи розмір земельної ділянки ОСОБА_3 . Приватизація ОСОБА_5 частини земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 , яке належало позивачці, вчинена з грубим порушенням земельного законодавства України.

Разом із тим, будь-яких спорів з приводу межі з домоволодінням, яке на даний час належить ОСОБА_1 , у позивача ніколи не було. Спір виник лише після того, як ОСОБА_1 дізнався, що розмір його земельної ділянки згідно записів у технічній документації більший за розмір його ділянки, визначений фактичними межами, які існували на момент приватизації земельної ділянки ОСОБА_5 та є незмінними до цього часу. Цією обставиною він намагається скористатись для перенесення межі в бік домоволодіння ОСОБА_3 з метою розширення своєї земельної ділянки, що порушує її права.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 18 грудня 2023 року в позові ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним рішення Степківської сільської ради Таращанського району Київської області від 15 січня 2009 року №525 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян в с. Степок», в частині, що стосується затвердження технічної документації із землеустрою ОСОБА_5 , передачі їй земельної ділянки у власність та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯИ №432372, виданий 11 червня 2009 року Степківською сільською радою Таращанського району Київської області ОСОБА_5 , площею 0,2500 га.. розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 3224487201:01:002:0035. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом серія НАС №476681, видане 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 у спадковій справі №27/2015 приватним нотаріусом Таращанського районного нотаріального округу Київської області Якименко Л.П. та зареєстровано в реєстрі за №652 на земельну ділянку площею 0,2500 га. розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 3224487201:01:002:0035 та скасовано рішення державного реєстратора: приватного нотаріуса Таращанського районного нотаріального округу Київської області Якименко Л.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27527440 від 25.12.2015 15:30:02. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 1984,80 грн., витрати на проведення комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи в розмірі 5033,34 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 7333,34 грн. Стягнуто із Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 992,40 грн., витрати на проведення комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи в розмірі 2516,67 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3666,67 грн.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, просив скасувати рішення Таращанського районного суду Київської області від 18 грудня 2023 року та змінити рішення, яким визнати проведення межі земельної ділянки позивача по межі збудованого сараю відповідача і паркану.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суть спору полягає в тому, що збудований відповідачем сарай приблизно на 3 кв.м. перебуває на земельній ділянці позивача. Під час розгляду справи встановлено, що сарай було побудовано раніше, ніж відводилась земельна ділянка позивачу, також рішенням встановлено, що в матеріалах справи наявний акт погодження меж між матір`ю позивача (попереднім власником) та ОСОБА_4 , згідно якого, суміжними землекористувачами ніяких претензій при встановленні зовнішніх меж землекористування не виявлено. Межі погоджені і не викликають спірних питань.

Таким чином, спору в сторін по справі фактично немає. Більше того, позивач в ході судового засідання неодноразово зазначив, що згоден відступити за межі побудованого сараю і паркану і пропонував з цього приводу укласти мирову угоду.

Зважаючи на вищевикладене, при розгляді справи суд повинен був врахувати, що якщо і наявне перешкоджання користування земельною ділянкою відповідача, то не більше 3 кв.м., на які, в свою чергу, позивач згоден відвести свої межі. При цьому на цій площі знаходиться споруда відповідача, що ніяк не порушує її право користуватися її спорудами і земельною ділянкою в цілому.

Вказував, що питання позбавлення позивача спадщини взагалі не узгоджується з нормами цивільного законодавства. За діючим законодавством можливе лише усунення від спадкування, але суд першої інстанції визнав весь процес спадкування і волю спадкодавця недійсними на підставі земельного спору за кілька метрів, що співпадає по своїй значимості з рішенням про позбавлення права власності взагалі.

В цілому ж земельна ділянка позивача жодним чином не перетинається з земельною ділянкою відповідача і не порушує її права на користування земельною ділянкою.

Таким чином суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права ЦК України щодо власності і державних актів, положення ЗК України відносно меж і права власності на земельні ділянки. Суд мав змогу прийняти рішення про проведення меж з відступом всередину земельної ділянки позивача з урахуванням розташування будівель відповідача, натомість ухвалив рішення про позбавлення позивача права власності взагалі.

Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилалась на те, що в апеляційній скарзі не наведено, які саме норми матеріального права, на думку позивача, застосовані неправильно. Доводи апеляційної скарги вважала невідповідними змісту рішення суду першої інстанції. В описовій та мотивувальній частинах рішення відтворено, що судом першої інстанції досліджено кожну обставину, на які посилалися позивач та відповідач, наведена правова позиція щодо регулювання спірних правовідносин із наведенням конкретних норм Конституції України, кодексів та Законів України. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на підставі повно та об`єктивно встановлених обставин, які підтверджено дослідженими судом доказами. Для правильного вирішення спору суд керувався належними до застосування нормами матеріального права та не допущено процесуальних порушень. На виконання завдань цивільного судочинства, оцінюючи досліджені обставини та докази, враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильних по суті спору висновків.

Вважала, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини спірних правовідносин, як за первісним, так і за зустрічним позовами, правильно оцінив наявні у матеріалах справи докази, дійшов правильних висновків, правильно визначив норми матеріального права, які слід було застосувати до спірних правовідносин, і застосував їх належним чином. При цьому суд першої інстанції не відступив від судової практики, наведеної у відповідних постановах Верховного Суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи в первісному позові ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач за первісним позовом не довів факту, що відповідачем порушені його права як власника земельної ділянки. Водночас, у зв`язку з тим, що оформленню правовстановлюючої документації щодо земельної ділянки, якою користується ОСОБА_3 , перешкоджає накладення межі земельної ділянки відповідача за зустрічним позовом на сарай літ. «Б1», позивача за зустрічним позовом, 1980-х років побудови, яке встановлене комплексною судовою земельно-технічною та будівельно-технічною експертизою, суд встановив порушення прав ОСОБА_3 та прийшов до висновку про необхідність задоволення її зустрічного позову.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом приватним нотаріусом Таращанського районного нотаріального округу Якименко Л.П., згідно якого спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з земельної ділянки пл. 0,2500 га. у межах згідно з планом, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належала померлій ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 432372, виданого Степківською сільською радою Таращанського району Київської області 11 червня 2009 року на підставі рішення сесії Степківської сільської ради від 15 січня 2009 року № 525, зареєстрованого 08 липня 2010 року реєстратором Управління земельних ресурсів у Таращанському районі Київської області в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01.10.956.02613 (а. с. 10 т. 1).

Судом також встановлено, що рішенням Степківської сільської ради Таращанського району Київської області від 15 січня 2009 року № 525 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки 67 громадянам; надано у власність громадянам земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства загальною площею 28,2749 га. у відповідності з додатком. Вирішено видати державні акти на право власності на земельні ділянки та зареєструвати їх у Таращанському районному відділі Київської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах». В тому числі, ОСОБА_5 виділено 0,25 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,3297 га. для ведення особистого селянського господарства (а. с. 165 - 167 т. 1).

На а. с. 64 - 90 т. 1 знаходиться копія технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки 67 громадянам України для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства в с. Степок в межах Степківської сільської ради Таращанського району Київської області, в тому числі копія акту встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі та передачу на зберігання межових знаків за листопад 2008 року, складеного в тому, що землекористувач ОСОБА_5 і суміжні землекористувачі провели встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно даного акта, який підписаний землекористувачем ОСОБА_5 та суміжними землекористувачами, у тому числі і ОСОБА_4 , «суміжними землекористувачами ніяких претензій при встановленні зовнішніх меж землекористування не виявлено. Межі погоджені й не викликають спірних запитань. Межові знаки, якими закріплена ділянка, вказані на місцевості та передані на зберігання землевласнику» (а. с. 80 т. 1).

13 жовтня 2021 року відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 на підставі виписки із погосподарської книги № 2 за 2021 - 2025 роки, серія та номер 27-21-6 виданий 09 квітня 2021 року, видавник: виконавчий комітет Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області. Внесено запис про право власності ОСОБА_3 щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , під реєстраційним номером: 2481505732244, а саме: житловий будинок - загальною площею 136,5 кв.м., житловою площею 91 кв.м., 1982 року побудови, А1 - житловий будинок, а2 - житловий будинок (прибудова), Б1 - сарай, б2 - сарай (прибудова), б3- вбиральня (прибудова), В1 - жомова яма, №1 - огорожа, №2 - огорожа, №3 - хвіртка, №4 - ворота, №5 - колодязь, №6 - каналізаційний колодязь (а. с. 112 т. 1).

17 грудня 2020 року КП ТРР «Архпроект» виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 , згідно якого характеристика будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами наступна: А1 - житловий будинок, 1982 року спорудження; а2 - житловий будинок (прибудова), 1982 року спорудження; Б1 - сарай, 1982 року спорудження; б2 - сарай (прибудова), 1982 року спорудження; б3 - вбиральня (прибудова), 1982 року спорудження; В1 - жомова яма - 1982 року спорудження; №1 - огорожа (дерев`яний штахет), 1985 року спорудження; №2 - огорожа (металева сітка), 1986 року спорудження; №3 - хвіртка, 2002 року спорудження; №4 - ворота, 2002 року спорудження; №5 - колодязь, 1982 року спорудження; №6 - каналізаційний колодязь, 1988 року спорудження (а. с. 118 т. 1).

Згідно листа КП ТРР «Архпроект» від 15 вересня 2022 року № 157 на адвокатський запит представника ОСОБА_1 , повідомлено, що підприємством дійсно було виготовлено технічний паспорт на будинок за адресою АДРЕСА_2 , при проведенні технічної інвентаризації роки будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд було встановлено зі слів замовника (а. с. 160 т. 1).

Згідно оригіналу плану забудови садиби в с. Степок Степківської сільради Таращанського району забудовника ОСОБА_4 , затвердженого районним архітектором виконавчого комітету Таращанської районної ради депутатів трудящих Київської області від 16.03.1981, на земельні ділянці зображено розташування: 1/КЖ - житлового будинку та прибудови до нього, 2/КН - сараю, 8 - будівля.

В оригіналах погосподарських книг Степківської сільської ради за 1980-1982 роки, 1983-1985 роки №2, 1986-1990 роки № 2, 1991-1995 роки №4-5 містяться записи про будівлі, що знаходяться в особистій власності господарства, а саме: з 1980 р. по 1982 р - житловий будинок 1960 року, 2 хліва 1972 року, колодязь, погріб (особовий рахунок № НОМЕР_1 ); з 1983 р. по 1984 р. - житловий будинок 1960 року, сарай 1972 року, колодязь (особовий рахунок № НОМЕР_2 );

з 1986 р. по 1989 р. - житловий будинок 1985 року, сарай 1984 року (особовий рахунок № НОМЕР_3 ); з 1991 р. по 1993 р. - житловий будинок загальною площею 99 кв.м., в т.ч. жила 89 кв.м., граф для зазначення господарських будівель не передбачено (особовий рахунок № НОМЕР_4 ).

Із копій погосподарської книги за 1996-1999 роки та облікової картки об`єкта господарського обліку на 2016-2020 роки (а.с.241-243т.1) вбачається, що за головою господарства ОСОБА_3 значиться житловий будинок в приватній власності 1982 року побудови та з 1999 року (і на момент розроблення технічної документації на суміжну земельну ділянку ОСОБА_5 ) в особистому користуванні земельна ділянка для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель - площею 0,25 га.

Рішенням Таращанської міської ради від 28 вересня 2021 року № 2076-14-VІІІ надано дозвіл ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,25 га. по АДРЕСА_2 (а. с. 119 т. 1).

ПП «Ал-Маз», в якому ОСОБА_3 замовлено проект землеустрою, здійснено обстеження меж земельної ділянки ОСОБА_3 , в ході якого виявлено, що межа сусідньої земельної ділянки, яка належить відповідачу ОСОБА_1 , зміщена в бік будинку позивача по відношенню до фактичної межі між їхніми домоволодіннями, що графічно відображено на викопіюванні з плану с. Степок (а. с. 120 - 121 т. 1).

Для вирішення питання щодо визначення межі між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Таращанською міською радою було створено комісію із залученням спеціалістів відділу земельних ресурсів та екології і сектору архітектури та містобудування Таращанської міської ради, за результатами роботи якої складено акт з рекомендаціями від 07 вересня 2022 року (а. с. 186 - 187 т. 1), згідно якого комісією виявлено невідповідність винесених в натурі меж за даними геодезичних матеріалів державного акту на земельну ділянку фактично існуючій межі з суміжним землекористувачем ОСОБА_3 . Комісією рекомендовано ОСОБА_3 для вирішення даної ситуації звернутися до суду.

Згідно висновку експертів за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 22 серпня 2023 року № 30149/22-41/30150/22-43, об`єкт нерухомого майна - сарай, позначений літ. Б1 на схематичному плані земельної ділянки технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_4 , який належить на праві власності ОСОБА_3 , частково розміщується на земельній ділянці АДРЕСА_3 з кадастровим номером 3224487201:01:002:0035 та пл. 0,2500 га., яка перебуває у власності ОСОБА_1 , межі якої визначені згідно Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки 67 громадянам, затвердженої рішенням Степківської сільської ради Таращанського району Київської області № 525 від 15 червня 2009 року. Площа земельної ділянки (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд) за адресою АДРЕСА_2 , що перебувала в користуванні ОСОБА_4 , згідно записів у погосподарській книзі за період 1980 року по 1982 рік становила 0,44 га., у погосподарській книзі № НОМЕР_5 за період з 1983 року по 1985 рік становила 0,44 га, у погосподарській книзі № НОМЕР_5 за період з 1986 року по 1990 рік становила 0,17 га., у погосподарській книзі № 4-5 за період з 1991 року по 1995 рік становила 0,17 га. Об`єкт нерухомого майна - сарай, позначений літерою Б1 на схематичному плані земельної ділянки Технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_3 , займає площу 6,05 кв.м. земельної ділянки АДРЕСА_3 з кадастровим номером 3224487201:01:002:0035 та пл. 0,2500 га., яка належить ОСОБА_1 Місцерозташування та конфігурація житлового будинку літ. А1 з прибудовою літ. а2 на земельній ділянці відповідає місцерозташуванню житлового будинку та його конфігурації, що накреслено у плані забудови садиби. Разом із тим, сумарна площа забудови житлового будинку літ. А1 з прибудовою літ. а2 за даними візуально-інструментального обстеження у порівнянні з аналогічною площею забудови житлового будинку, що наведена у плані забудови садиби, збільшилась на 9,5 кв.м. Після порівняння місцерозташування та параметрів сараю 2/КН, що наведені у плані забудови садиби від 28 січня 1981 року з місцерозташуванням та аналогічними будівельними параметрами сараю літ. Б1, які визначені за даними візуально-інструментального обстеження (фактичні параметри) слідує, що фактичне місцерозташування сараю літ. Б1 (перпендикулярно розташований відносно житлового будинку літ. А1 зблокованого з прибудовою літ. а2) у створі житлового будинку не відповідає розташуванню сараю 2КН, накресленого у плані забудови садиби від 28 січня 1981 року (паралельно розташований на відстані 7 м. від житлового будинку АДРЕСА_5 ; будівельні параметри сараю літ. В1 (площа, ширина, довжина) на час проведення обстеження, що розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , не відповідають будівельним параметрам сараю 2/КН, що наведені у плані забудови садиби від 28 січня 1981 року, а саме ширина сараю зменшена на 1,18 м., довжина сараю збільшена на 3,42 м., загальна площа збільшена на 3,5 кв.м. (а. с. 140 - 158 т. 2).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України (норми матеріального права наведені в редакції, чинній станом на час виникнення відповідних правовідносин) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для користування стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до абзацу 15 статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Судом першої інстанції встановлено і сторонами не заперечується, що 25 грудня 2015 ОСОБА_1 одержав свідоцтво про право на спадщину, на підставі якого є власником після смерті матері ОСОБА_5 земельної ділянки з кадастровим № 3224487201:01:002:0035, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала померлій на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку виданого 11 червня 2009 року Степківською сільською радою на підставі рішення сільради від 15 січня 2009 року № 525.

Відповідно до ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Частиною другою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Згідно зі статтею 106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Статтею 107 ЗК України, передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Також судом першої інстанції встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності матері позивача за первісним позовом ОСОБА_5 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_3 , розроблялася ПП «Обрій» та затверджена Степківською сільською радою у 2009 році.

Згідно з статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.

Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Відповідно до статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Вирішуючи первісний позов ОСОБА_1 по суті, суд першої інстанції вірно визначився із тим, що погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок у власність, виконання всіх підготовчих робіт з виготовлення документації на право власності на земельну ділянку передбачає перевірку того, чи не належить земельна ділянка іншому власнику або правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Судом першої інстанції досліджено та надано належної правової оцінки акту встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі та передачу на зберігання межових знаків від листопада 2008 року межові знаки, якими закріплена земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 , вказані на місцевості та передані на зберігання землевласнику ОСОБА_5 та погоджені із суміжними землекористувачами, у тому числі і з ОСОБА_4 , в сукупності з поясненнями сторін та свідків.

Зокрема, судом враховано пояснення відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 , яка в судовому засіданні зазначала, що на момент приватизації матір`ю позивача ОСОБА_5 у 2009 році межею між її земельної ділянкою та суміжною земельною ділянкою позивача ОСОБА_1 , була дерев`яна огорожа від дороги до сараю, а за сараєм була сітчаста огорожа, яка була встановлена в 1986 році, і спорів щодо межі їх земельних ділянок із батьками позивача не було.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначив, що з 1986 по 1988 рік він був в армії, після його повернення з армії паркан з металевими стовпчиками вже стояв і сарай також вже був побудований. Доказів на підтвердження наявності спору щодо межі між земельним ділянками на момент приватизації земельної ділянки його матір`ю та про існування його взагалі у батьків, позивачем суду не надано.

Свідки, допитані судом першої інстанції, у судовому засіданні також підтвердили, що спірна межа між земельними ділянками завжди проходила по паркану, який був встановлений у 1980-х роках, так і стоїть на даний час. Також свідки зазначали, що батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мирно жили, претензій один до одного не було.

Таким чином, на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування доказів, наявних в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про відсутність порушення прав позивача за первісним позовом ОСОБА_1 щодо користування належною йому земельною ділянкою, оскільки відсутні докази на підтвердження зміщення межі земельних ділянок відповідачем ОСОБА_3 , яка була встановлена ще у 1980-х роках.

Згідно ч. 5 ст. 20 ЗК Української РСР право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та по-господарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Статтею 63 ЗК Української РСР було визначено, що кожний колгоспний двір має право на присадибну земельну ділянку, яка надається в порядку і в межах норм, передбачених статутом колгоспу. Присадибна земельна ділянка надається для будівництва житлового будинку, господарських будівель, під город, сад та на інші потреби. До присадибної ділянки входить вся площа, в тому числі і зайнята будівлями. Присадибна ділянка не може передаватися в користування іншим особам або оброблятися з застосуванням найманої праці. Право колгоспного двору на присадибну ділянку засвідчується записом в земельній шнуровій книзі колгоспу.

Технічна інвентаризація нерухомого майна в сільській місцевості почала проводитися згідно з Правилами державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056. Облік такого майна здійснювався виключно по погосподарським книгам сільських рад.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час зведення житлового будинку ОСОБА_3 у 1982 році регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (далі - Інструкція), затвердженою Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56.

Згідно з пунктом 6 Інструкції не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у по господарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Виникнення права власності на жилі будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права чи від прийняття його до експлуатації.

Підтвердженням належності жилого будинку (його частини) певній особі є запис в погосподарських книгах, ведення яких на той час передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим.

Тобто, записи у погосподарських книгах визнавалися актами органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно запису особового рахунку № НОМЕР_3 в оригіналі погосподарської книги Степківської сільської ради № 2 за 1986-1990 року побудовами, які є особистою власністю господарства ОСОБА_4 , були житловий будинок 1985 року побудови та сарай з ракушняку під шифером 1984 року побудови. Згідно по господарської книги с. Степок № 4-5 за 1991 - 1995 роки головою господарства значиться відповідач ОСОБА_3 . Отже, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями ОСОБА_4 набув ще у 1986 році, яке 1991 році перейшло ОСОБА_3 .

Судом першої інстанції правильно враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 06 жовтня 2021 року у справі № 910/13574/20, від 28 червня 2023 року у справі 539/5295/21 про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

З висновку комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 22 серпня 2023 року судом першої інстанції встановлено, що об`єкт нерухомого майна - сарай, позначений літерою «Б1», на схематичному плані земельної ділянки технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , виготовленого 17 грудня 2020 року КП ТРР «Архпроект», який належить на праві власності ОСОБА_3 , частково розміщується на земельній ділянці АДРЕСА_2 з кадастровим №3224487201:01:002:0035 та площею 0,2500 га, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , межі якої визначення згідно технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки 67 громадянам, затвердженої рішенням Степківської сільської ради Таращанського району Київської області №525 від 15 червня 2009 року.

Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції вірно визначився з тим, що будинок АДРЕСА_2 , а також сарай, позначений літерою «Б1» на схематичному плані земельної ділянки технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленому 17 грудня 2020 КП ТРР «Архпроект», які належать ОСОБА_3 , побудовані в 1980 роках. Натомість земельна ділянка ОСОБА_1 з кадастровим №3224487201:01:002:0035 сформована та на неї оформлено право власності набагато пізніше, а саме у 2009 році.

Суд першої інстанції правомірно врахував, що доказів побудови сараю «Б1» після 2009 року, у тому числі перебудови в сторону суміжної земельної ділянки та переміщення паркану, внаслідок чого могло відбутися накладення сараю «Б1» та земельної ділянки під сараєм «Б1» на земельну ділянку ОСОБА_1 , не надано. При цьому факт побудови сараю «Б1» та встановлення паркану у 1980 роках, відсутність змін щодо їх місця розташування узгоджується з показами свідків.

Апеляційний суд звертає увагу, що кадастровий план земельної ділянки ОСОБА_5 (а. с. 12, 81 т. 1), не відповідає абрису земельної ділянки, графічно зображеному на акті встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі на передачу на зберігання на погодження межових знаків, підписаний ОСОБА_5 та суміжними землекористувачами, в тому числі ОСОБА_4 (а. с. 80 т. 1).

Таким чином, судом першої інстанції встановлено накладення земельної ділянки ОСОБА_1 , яка сформована пізніше, на об`єкт нерухомості сарай «Б1» та земельну ділянку під ним, який збудований набагато раніше в 1982 році, чим порушується право позивача за зустрічним позовом на володіння, користування та розпорядження нерухомим майном, і вказані обставини не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ст. 21 ЦК України).

Судом першої інстанції правильно враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Аналогічні правові висновки підтримуються Верховним Судом на даний час, зокрема, в постанові від 03 квітня 2024 року в справі № 278/3198/20 (провадження № 61-9974св23).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельної ділянки громадян в с. Степок, в частині, що стосується затвердження технічної документації із землеустрою ОСОБА_5 , видача їй державного акту на земельну ділянку, яка накладається на нерухоме майно ОСОБА_3 , яке відповідно до документів та експертизи, побудоване раніше (1980 роки), ніж були встановлені межі земельної ділянки ОСОБА_1 (2009 рік), та відповідно неналежне користування відповідачем за зустрічним позовом земельною ділянкою, знайшло своє підтвердження у судовому засіданні належними та допустимими доказами.

Крім того, судом першої інстанції розглянуто заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності до зустрічного позову ОСОБА_3 (а. с. 149 - 158 т. 1) та відмовлено у її задоволенні, з огляду на те, що про порушення свого права, а саме про те, що межа земельної ділянки ОСОБА_1 (за технічною документацією) проходить по сараю «Б1», що належить їй на праві власності, ОСОБА_3 дізналася тільки в ході розробки технічної документації на землю при отриманні дозволу 28 вересня 2021 року, а із зустрічним позовом звернулася до суду 13 вересня 2022 року.

Доводи апеляційної скарги, що спору в сторін по справі фактично немає, і ОСОБА_1 погоджувався на відступлення за межі побудованого сараю і паркану, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.

Доводи апеляційної скарги, що у випадку наявності перешкоджання користування земельною ділянкою відповідача, накладення становить не більше 3 кв.м., на яких знаходиться споруда відповідача, що не порушує її право користуватися спорудами та земельною ділянкою в цілому, є неспроможними з огляду на неможливість ОСОБА_3 оформити право власності на земельну ділянку, якою вона користується, саме в зв`язку з цим накладенням, що і є підставою її позову.

Апеляційний суд не погоджується з помилковими доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції позбавив його спадщини, визнавши волю спадкодавця та весь процес спадкування недійсними, з огляду на відсутність в рішенні суду першої інстанції таких висновків.

Апеляційний суд приймає до уваги, що будь-яке майно, одержане ОСОБА_1 у власність на підставі свідоцтва про право на спадщину від 25 грудня 2015 року, крім земельної ділянки, яка була неправомірно передана у власність його матері ОСОБА_5 , відсутнє, відтак заявлений позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 та задоволений судом першої інстанції спосіб захисту її прав у вигляді визнання недійсним такого свідоцтва про право на спадщину є ефективним і співмірним встановленому порушенню.

Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості особисто звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в порядку, передбаченому ст. 118 ЗК України, для приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні.

Положеннями ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції мав змогу прийняти рішення про проведення меж з відступом всередину земельної ділянки позивача з урахуванням розташування будівель відповідача, а не позбавляти позивача власності взагалі, з огляду на те, що сторонами таких вимог заявлено не було, та не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги про зміну рішення, визнавши проведення межі земельної ділянки позивача по межі збудованого сараю відповідача і паркану.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права ЦК України щодо власності і державних актів, а також положень ЗК України відносно меж і права власності на земельні ділянки, є неконкретизованими та відхиляються апеляційним судом як безпідставні.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції, переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 18 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 01 серпня 2024 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.