Постанова

від 31.07.2024 по справі 953/8854/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 953/8854/21

провадження № 61-3701св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фонд державного майна України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Вирівське»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, третя особа - Державне підприємство «Вирівське», про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за касаційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року у складі судді Попрас В. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 року у складі колегії суддів Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та історія справи

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду державного майна України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Вирівське» (далі - ДП «Вирівське»), про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що на підставі наказу Фонду державного майна України від 28 серпня 2020 року № 1438 призначений виконувачем обов`язків директора ДП «Вирівське».

Відповідно до листка непрацездатності серії АДР № 780910 перебував на стаціонарному лікуванні у період з 01 до 16 квітня 2021 року включно.

На час відсутності на роботі у зв`язку з хворобою він видав наказ від 01 квітня 2021 року № 5 про призначення Калугіна І. Ю. тимчасово виконуючим обов`язки директора ДП «Вирівське».

У період тимчасової непрацездатності позивача наказом Фонд державного майна України від 15 квітня 2021 року № 632 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади.

Позивач зазначав, що між ним та відповідачем відповідно до статті 21 КЗпП України укладено трудовий договір. Посилаючись на вимоги статті 36 КЗпП України, якою встановлено, що підставою для розірвання трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставі статей 40, 41 КЗпП України, тому позивач вважав, що він звільнений з ініціативи уповноваженого власником органу. Водночас відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, тому, на думку позивача, звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 15 квітня 2021 року № 632 про звільнення його з посади виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське», поновити його посаді виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське», в тому числі, але не виключно, шляхом поновлення/внесення змін до відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 15 000 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі.

23 червня 2021 року до суду першої інстанції надійшла заява позивача, якою ОСОБА_1 відмовився від частини позовних вимог, а саме: щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 15 000 грн та середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі. Також позивач подав клопотання про повернення сплаченого судового збору розмір 3 632,00 грн, в зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог та звільненні позивача від сплати судового збору у справі про поновлення на роботі.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, третя особа - ДП «Вирівське», про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - в частині позовних вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 15 000 грн та середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі.

Продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, третя особа - ДП «Вирівське», в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування Наказу № 632 Фонду державного майна України «Про звільнення виконувача обов`язків директора Державного підприємства «Вирівське» від 15.04.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське» та поновлення ОСОБА_1 на посаді виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське», зокрема, але не виключно, шляхом поновлення/внесення змін до відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано незаконним та скасовано наказ Фонду державного майна України «Про звільнення виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське» від 15 квітня 2021 року № 632 про звільнення ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське» з 15 квітня 2021 року, в тому числі шляхом поновлення/внесення змін до відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське». Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відсутність доказів погодження з позивачем строку дії укладеного з ним згідно з наказом від 28 серпня 2020 року № 1438 трудового договору, а також не призначення на час звільнення позивача директора ДП «Вирівське» за результатами конкурсного відбору претендентів на заміщення вакантної посади директора ДП «Вирівське», оголошеного 07 квітня 2021 року наказом Фонду державного майна України № 579, суд дійшов висновку, що звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням його трудових прав.

Місцевий суд також врахував, що позивач на день звільнення був тимчасово непрацездатний і перебував на лікарняному, а тому під час звільнення ОСОБА_1 відповідачем порушені вимоги трудового законодавства.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ДП «Вирівське» та Фондом державного майна України.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 року апеляційні скарги ДП «Вирівське» та Фонду державного майна України залишено без задоволення, рішення Київського районного суду міста Харкова від 13 липня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевий суд всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надав їм правильну оцінку. Враховуючи, що сторонами не було погоджено укладення строкового трудового договору, місцевий суд обґрунтовано вважав незаконним звільнення ОСОБА_1 саме на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Також правильним є висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням гарантій, передбачених частиною третьою статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2023 року Фонд державного майна України звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про залишення без задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 536/232/19, від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16, від 27 січня 2021 року у справі № 686/21123/19, від 06 березня 2018 року у справі № 644/2284/16-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 937/7998/19-ц.

Вказує на те, що суди дійшли помилкового висновку про те, що сторонами не було погоджено укладення строкового трудового договору. Також заявник вважає, що у випадку встановлення, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, суд мав змінити дату звільнення.

Заявник звертає увагу на те, що у штатному розписі ДП «Вирівське» відсутня посада «виконувач обов`язків директора», що виключає можливість поновлення позивача на цій посаді.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

28 квітня 2023 року ухвалою Верховного Суду поновлено Фонду державного майна України строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року і постанови Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Матеріали цивільної справи № 953/8854/21 надійшли до Верховного Суду.

15 квітня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду Стрільчука В. А. у касаційному провадженні № 61-3701св23 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено Сердюка В. В. , суддями, які входять до складу колегії, визначено Карпенко С. О. та Фаловську І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 366/3222/21 (провадження № 14-169цс23).

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року поновлено провадження у цій справі.

Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

Суди установили, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1365-р «Про передачу єдиних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Фонду державного майна України» прийнято рішення про передачу із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства до сфери управління Фонду державного майна України, зокрема, єдиний майновий комплекс ДП «Вирівське» (код за ЄДРПОУ 00729646).

Наказом Фонду державного майна України від 28 серпня 2020 року № 1438 ОСОБА_1 призначено виконувачем обов`язків директора ДП «Вирівське» з дати видання цього наказу до прийняття суб`єктом управління підприємством рішення про звільнення виконувача обов`язків підприємства або призначення керівника підприємства у встановлено законодавством порядку.

Відповідно до наказу ДП «Вирівське» від 01 квітня 2021 року № 5 призначено першого заступника виконувача обов`язки директора ДП «Вирівське» Калугіна І. Ю. тимчасово виконуючим обов`язки директора ДП «Вирівське» на період відсутності виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське» ОСОБА_1 у зв`язку із його хворобою.

Згідно із листком непрацездатності серія АДР № 780910 ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатний і перебував на лікуванні у період з 01 квітня 2021 року до 16 квітня 2021 року.

07 квітня 2021 року наказом Фонду державного майна України № 579 «Про проведення конкурсного відбору претендентів на заміщення вакантної посади директора Державного підприємства «Вирівське» оголошено конкурсний відбір претендента на заміщення вакантної посади директора ДП «Вирівське».

15 квітня 2021 року наказом Фонду державного майна України № 632 ОСОБА_1 звільнено з посади виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське» на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

15 квітня 2021 року наказом Фонду державного майна України № 642 призначено Гереженівського В. І. виконувачем обов`язків директора ДП «Вирівське» з 16 квітня 2021 року до прийняття суб`єктом управління підприємством рішення про звільнення виконувача обов`язків директора підприємства або призначення директора підприємства у встановленому законом порядку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є частково прийнятними з огляду на таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Ознаки строкового трудового договору

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки у зв`язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи у зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт)).

Строк, на який працівник наймається на роботу, зазначається у наказі про прийняття на роботу (призначення на посаду). Саме формулювання змісту наказу про прийняття на роботу працівника чи про призначення, наприклад, керівника (в. о. керівника) зазначається у письмовій формі домовленості сторін трудового договору.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У згаданій нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк, а саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певної події, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленої події є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку.

Правовий статус виконувача обов`язків керівника підприємства

Вирішуючи спір у цій справі визначальним є з`ясування правового статусу виконувача обов`язків керівника підприємства, який характер мають відносини, що виникли у зв`язку з призначенням позивача на посаду виконувача обов`язків керівника підприємства.

Чинний КЗпП України не містить норм щодо тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою, відповідно не містить нормативного регулювання порядку призначення та звільнення виконувача обов`язків керівника підприємства. Проте окремими нормативно-правовими актами України встановлено спеціальні правила призначення працівників тимчасовими виконувачами обов`язків за певними посадами, зокрема Законом України «Про вищу освіту» (частина четверта статті 42) та деякими іншими законами України, які регулюють питання проходження публічної служби, а саме «Про Національну поліцію» (стаття 69); «Про державну службу» (частина третя статті 31).

Аналіз існуючих нормативних актів України дозволяє дійти висновку, що потрібно розрізняти працівників, які тимчасово виконують обов`язки за тимчасово відсутнього працівника та які виконують обов`язки за вакантною посадою.

У справі, яка переглядається, виконання обов`язків керівника юридичної особи є тимчасовим виконанням обов`язків за вакантною посадою.

Рішення про покладення виконання обов`язків за вакантною посадою керівника підприємства ухвалюється власником юридичної особи, має тимчасовий характер, оплата праці такого виконувача обов`язків визначається у відповідному рішенні (наказі, рішенні загальних зборів) або відповідно до посадового окладу, який передбачений локальними актами.

Верховний Суд неодноразово виснував, що покладення виконання обов`язків керівника за своєю правовою природою є тимчасовим заходом, який передбачає виконання обов`язків керівника такого підприємства в обмежений у часі термін, а призначення виконувача обов`язків за вакантною посадою є видом строкового трудового договору (див. постанови Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 640/20119/16-ц, провадження № 61-16273св18; від 09 серпня 2019 року у справі № 645/8927/15-ц, провадження № 61-34924св18; від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17, провадження № 61-43032св18; від 28 червня 2023 року у справі № 456/1736/21, провадження № 61-2419св23).

Отже, трудові відносини з працівником, на якого покладено виконання обов`язків керівника підприємства за вакантною посадою керівника такого підприємства, мають характер строкових.

Визначення поняття керівник підприємства

Керівник - це посадова особа, яка наділена адміністративною владою щодо очолюваного нею певного колективу працівників (службовців) і здійснює внутрішньоорганізаційне управління ним. Розрізняють керівників: лінійних - здійснюють комплексне управління об`єктом у цілому та всіма його підрозділами, функціональних - керують всередині організаційних структур виконанням певних функцій управління або елементами цих функцій. Отже, категорія «керівник» є загальним поняттям, що вказує на особу, яка має функції управління.

Під поняття «керівник підприємства», враховуючи функціональні повноваження, підпадають особи, які виконують обов`язки організаційно-розпорядчі (керівництво трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності) чи адміністративно-господарські (обов`язки з управління або розпорядження державним майном).

Особа, яка тимчасово виконує обов`язки керівника підприємства за вакантною посадою, тобто «виконувач обов`язків директора підприємства», так і особа, яка на постійній основі обіймає посаду керівника підприємства, тобто «директор (генеральний директор) підприємства» підпадають під загальне поняття «керівник підприємства».

Порядок призначення керівника підприємства

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 затверджено Порядок проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки (далі - Порядок № 777), який визначає процедуру конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки.

За змістом пункту 2 Порядку № 777 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для оголошення конкурсного відбору керівника підприємства є рішення (наказ) міністерства, Фонду державного майна або іншого органу, який виконує функцію з управління підприємством, державним господарським об`єднанням, державною холдинговою компанією, іншою державною господарською організацією.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 777 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кандидатура, відібрана за результатами конкурсного відбору на посаду керівника підприємства, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави і вартість активів якого за даними останньої фінансової звітності або річний розмір чистого доходу якого перевищує 200 млн гривень, погоджується Кабінетом Міністрів України за поданням керівника суб`єкта управління (крім випадків, коли відповідне підприємство є особливо важливим для економіки). Рішення комісії (у випадках, визначених абзацом другим цього пункту, - рішення Кабінету Міністрів України) є підставою для укладення протягом двох тижнів контракту між суб`єктом управління та переможцем конкурсного відбору.

Водночас підпунктом 2 пункту 2 Порядку № 777 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до оголошення конкурсного відбору або на період проведення конкурсного відбору суб`єкт управління на строк, який не може перевищувати трьох місяців, тимчасово покладає виконання обов`язків або призначає виконуючого обов`язки керівника підприємства, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави і вартість активів якого за даними останньої фінансової звітності або річний розмір чистого доходу якого перевищує 200 млн гривень, та/або керівника особливо важливого для економіки підприємства (підприємства, вартість активів якого за даними останньої фінансової звітності перевищує 2 млрд гривень або річний розмір чистого доходу якого перевищує 1, 5 млрд гривень, банку, у статутному капіталі якого держава володіє часткою понад 75 відсотків). Тимчасове покладення виконання обов`язків керівників зазначених підприємств або призначення виконуючими обов`язки таких керівників здійснюється суб`єктом управління після погодження кандидатур відповідних осіб Кабінетом Міністрів України.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 366/3222/21 (провадження № 14-169цс23).

У цій постанові також викладено висновки про застосування Порядку № 777 та пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у їх співвідношенні:

«Правила Порядку № 777 свідчать про те, що цим Порядком визначена процедура призначення керівника державного підприємства або шляхом укладення контракту з переможцем конкурсного відбору (1), або шляхом призначення в. о. керівника підприємства, про що уповноваженим органом видається відповідний наказ (2).

Трудові відносини з працівником, на якого покладено виконання обов`язків керівника підприємства за вакантною посадою керівника такого підприємства, завжди мають характер строкових, тому такий працівник може бути звільнений на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Формулювання змісту наказу про призначення в. о. керівника підприємства закріплюють у письмовій формі взаємне волевиявлення сторін при укладені трудового договору про строк його дії.

Умови наказу в частині «до призначення керівника в установленому законодавством порядку» потрібно тлумачити у широкому сенсі, а саме як до призначення керівника за результатами проведеного конкурсу шляхом укладення з ним контракту, так і призначення іншої особи, на яку покладається виконання обов`язків керівника підприємства шляхом видачі відповідного наказу.».

Оцінка обставин справи, яка переглядається в касаційному порядку

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1365-р «Про передачу єдиних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Фонду державного майна України» прийнято рішення про передачу із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства до сфери управління Фонду державного майна України, зокрема, єдиний майновий комплекс ДП «Вирівське» (код за ЄДРПОУ 00729646).

Наказом Фонду державного майна України від 28 серпня 2020 року № 1438 ОСОБА_1 призначено виконувачем обов`язків директора ДП «Вирівське» з дати видання цього наказу до прийняття суб`єктом управління підприємством рішення про звільнення виконувача обов`язків підприємства або призначення керівника підприємства у встановлено законодавством порядку.

Отже, за загальним правилом, призначення на вакантну посаду керівника державного підприємства (у спірних правовідносинах - ДП «Вирівське») проводиться уповноваженим органом управління об`єктами державної власності (у спірних правовідносинах - Фондом державного майна України), який реалізує свої владні функції щодо організаційно-кадрового забезпечення з метою здійснення ефективного функціонування державного сектору економіки.

З правового аналізу положень Порядку № 777 можна виснувати, що цей Порядок визначає процедуру призначення керівника державного підприємства або шляхом укладення контракту з переможцем конкурсного відбору (1), або шляхом призначення виконувача обов`язків керівника підприємства (2).

Трудові відносини з переможцем конкурсного відбору оформлюються контрактом, а з виконувачем обов`язків керівника підприємства - строковим трудовим договором, яким є наказ про призначення.

Як трудові відносини з керівником, з яким укладено контракт за результатами проведення конкурсного відбору, так і трудові відносини звиконувачем обов`язків керівника, якого призначено на вакантну посаду керівника державного підприємства, мають строковий характер: для першого такий строк обумовлений визначеним контрактом певним періодом у часу, для другого - настанням відповідної події (обставини), зазначеної в наказі про призначення.

Водночас приписами підпункту 2 пункту 2 Порядку № 777 (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у будь-якому випадку строк, на який тимчасово покладається виконання обов`язків або призначається виконуючий обов`язки керівника підприємства, не може перевищувати трьох місяців.

Тобто на момент призначення позивача нормативно встановлювалося обмеження щодо строку тимчасового виконання обов`язків керівника підприємства, а саме три місяці.

Водночас у наказі про призначення позивача виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське» строк дії цього трудового договору не обмежений чіткою календарною датою, а обмежений певною подією, яка має настати (зокрема, до прийняття суб`єктом управління підприємством рішення про звільнення виконувача обов`язків підприємства або призначення керівника підприємства у встановлено законодавством порядку).

У цій справі Верховний Суд виснує, що відносини підприємства з працівником, який виконує обов`язки керівника цього підприємства, мають строковий характер. Строк дії такого договору визначається змістом наказу при призначення такого працівника чи про покладання виконання обов`язків за відповідною посадою, але не може перевищувати строк, визначений підпунктом 2 пункту 2 Порядку № 777.

Якщо закінчення певного строку пов`язано з декількома обставинами, то настання будь-якої з них призводить до його закінчення.

Факт настання події (обставини), з якою пов`язано закінчення строку дії трудового договору згідно з наказом, якщо вона не визначена конкретною датою, підлягає встановленню на підставі змісту наказу про призначено такого виконувача обов`язків керівника.

З урахуванням наведеного колегія суддів Верховного Суду вважає, що наказ Фонду державного майна України від 28 серпня 2020 року № 1438 у частині такої його умови - до «призначення керівника підприємства у встановлено законодавством порядку» - потрібно тлумачити у широкому сенсі, а саме як до призначення керівника за результатами проведеного конкурсу шляхом укладення з ним контракту, так і до призначення іншої особи, на яку покладається виконання обов`язків керівника (директора) підприємства шляхом видачі відповідного наказу органом управління.

За встановлених у цій справі обставин між ОСОБА_1 та ДП «Вирівське» укладено строковий трудовий договір, строк якого закінчувався з моменту прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління. Позивач погодився зі строковим характером укладеного з ним трудового договору. Надавши згоду на призначення виконувачем обов`язків директора підприємства до призначення керівника цього підприємства у встановленому законодавством порядку, позивач мав усвідомлювати, що він виконуватиме такі обов`язки тимчасово до призначення керівника підприємства, але не більше ніж три місяці, а тому може бути звільнений від їх виконання на підставі наказу уповноваженого органу управління державним підприємством зі спливом цього строку, або з настанням відповідної події.

Суди встановили, що позивач призначений на посаду виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське» з 28 серпня 2020 року, а тому, враховуючи приписи підпункту 2 пункту 2 Порядку № 777 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тримісячний строк виконання позивачем обов`язків керівника ДП «Вирівське» закінчувався 28 листопада 2020 року.

Отже, зі спливом трьох місяців від дати призначення позивача на посаду виконувача обов`язків директора у роботодавця виникло право на припинення трудових відносин з позивачем у силу приписів підпункту 2 пункту 2 Порядку № 777.

Окрім того, наказом Фонду державного майна України від 15 квітня 2021 року № 642 призначено Гереженівського В. І. виконувачем обов`язків директора ДП «Вирівське».

Відповідно настала подія, з якою також пов`язувалося припинення строкового договору, укладеного між ОСОБА_1 та ДП «Вирівське», згідно з наказом Фонду державного майна України від 28 серпня 2020 року № 1438, тому в роботодавця існували правові підстави для звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Оскільки на час звільнення позивача настали обидві з двох можливих підстав, з якими за обставинами цієї справи пов`язувалося припинення строку дії строкового трудового договору з позивачем, то з урахуванням наведеного правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для скасування оспорюваних наказів відповідачів про звільнення позивача та поновлення його на роботі.

При цьому за указаних фактичних обставин, сам лише факт звільнення позивача у день його перебування на лікарняному не є достатньою підставою для визнання незаконним спірного наказу відповідача. Порушення прав позивача у такому випадку може бути усунуто судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.

Такі висновки узгоджуються із висновками про застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 366/3222/21 (провадження № 14-169цс23), які у цій справі є обов`язковими до врахування.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій не врахували наведених вище положень закону, які регулюють спірні правовідносини, у зв`язку із чим дійшли помилкових висновків про задоволення позову та визнання незаконним і скасування наказу Фонду державного майна України від 15 квітня 2021 року № 632 про звільнення ОСОБА_1 , а також поновлення позивача на посаді виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське» з 15 квітня 2021 року.

Щодо доводів касаційної скарги про зміну дати звільнення позивача

Згідно із статтею 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення частини третьої статті 40 КЗпП України та зазначено, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) викладено правовий висновок про те, що у разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

З огляду на зазначене та з урахуванням того, що відповідно до листка непрацездатності серії АДР № 780910 позивач ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у період з 01 до 16 квітня 2021 року включно колегія суддів Верховного Суду вважає, що у справі, яка переглядається, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково шляхом зміни дати звільнення останнього із посади виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське», відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, з 15 квітня 2021 року на 17 квітня 2021 року.

При цьому Верховний Суд зауважує, що у випадку зміни дати звільнення у зв`язку зі звільненням працівника з роботи під час його тимчасової непрацездатності відсутні підстави і умови матеріальної відповідальності роботодавця. У такому випадку зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 207/831/20 (провадження № 61-11014св22).

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку із їх безпідставністю.

Щодо доводів про неврахування судами висновків Верховного Суду

Перевіряючи доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 536/232/19 (провадження № 61-15870св20), від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16 (провадження № 61-36022св18), від 27 січня 2021 року у справі № 686/21123/19 (провадження № 61-22928св19), від 06 березня 2018 року у справі № 644/2284/16-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 937/7998/19-ц (провадження № 61-7721св20), колегія суддів враховує таке.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 536/232/19 (провадження № 61-15870св20) суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним пункту договору, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, вказав на те, що волевиявлення позивача на укладення строкового трудового договору підтверджується особистим підписом у трудовому договорі, в якому зазначений строк його дії, тому суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок, що звільнення позивача відбулося із порушенням вимог трудового законодавства.

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16 (провадження № 61-36022св18), скасовуючи постанову апеляційного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, змінив дату звільнення позивача та виснував, що наказ про звільнення позивача видано

16 листопада 2016 року, тобто у період, коли позивач був непрацездатний. Оскільки, позивач звільнений у зв`язку із закінченням строкового трудового договору, відповідно до вимог законодавства, відсутні підстави для його поновлення. Порушення прав позивача, а саме звільнення його у день перебування на лікарняному може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 686/21123/19 (провадження № 61-22928св19) суд касаційної інстанції, залишаючи касаційні скарги ОСОБА_1, ДП «Дослідне господарство «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла Національної академії аграрних наук України» без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної без змін, вказав на те, що оскільки призначення директора державного підприємства за конкурсом відповідно до положень, викладених у Порядку № 777, не відбулося, так як суд визнав незаконним та скасував рішення конкурсної комісії, у зв`язку з цим строк трудового договору з позивачем не можна вважати таким, що закінчився, а тому його звільнення за таких підстав є незаконним і відбулося з порушенням вимог статті 36 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 937/7998/19-ц (провадження № 61-7721св20) суд касаційної інстанції, частково задовольняючи касаційну скаргу ОСОБА_1, зазначив, що укладений з позивачем строковий трудовий контракт був оформлений відповідно до положень чинного трудового законодавства. Таким чином, підписання ОСОБА_1 контракту вказує на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період, що визначені у контракті. Разом із тим за відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Таким чином, порівнювані правовідносини різняться підставами позову, що вказує на відмінність норм, які вирішують спір. Тому посилання на постанови Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 536/232/19 (провадження № 61-15870св20), від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16 (провадження № 61-36022св18), від 27 січня 2021 року у справі № 686/21123/19 (провадження № 61-22928св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 937/7998/19-ц (провадження № 61-7721св20) є нерелевантними.

Крім того, постанова від 06 березня 2018 року у справі № 644/2284/16-ц Верховним Судом не ухвалювалася.

Відповідно до вимог частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Отже, у цій справі колегія суддів Верховного Суду враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 366/3222/21 (провадження № 14-169цс23), ухваленій після подання касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За вимогами частин першої-третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи наведене, касаційна скарга Фонду державного майна України підлягає задоволенню частково, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зміни дати звільнення позивача з посади виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське» відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, з 15 квітня 2021 року на 17 квітня 2021 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Щодо судових витрат

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням того, що позивач у цій справі звільнений від сплати судового збору за подання позову на підставі пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у відповідній редакції), понесений Фондом державного майна України судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фонду державного майна України задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, третя особа - Державне підприємство «Вирівське», про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків директора ДП «Вирівське» відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, з 15 квітня 2021 року на 17 квітня 2021 року.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, третя особа - Державне підприємство «Вирівське», про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі - відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк