Рішення

від 06.08.2024 по справі 477/1438/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/1438/24

Провадження №2/477/993/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

29 липня 2024 року Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі:

головуючої судді Семенової Л.М.,

при секретарі судового засідання Сірюк С.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лучівського житлово-комунального підприємства про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

06 червня 2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана її представником ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» до Лучівського житлово-комунального підприємства про стягнення заробітної плати, в якій позивач просить зобов`язати Лучівське житлово-комунальне підприємство нарахувати та виплатити їй заробітну плату за лютий та березень 2023 року та зобов`язати Лучівське житлово-комунальне підприємство нарахувати та виплатити їй середній заробіток за 6 місяців після її звільнення з 17 жовтня 2023 року по 17 березня 2024 року.

Обґрунтовуючи позов, позивач ОСОБА_1 зазначила, що вона працювала у Лучівському житлово-комунальному підприємстві на посаді двірника, що підтверджується записом у трудовій книжці за № НОМЕР_1 . 17 жовтня 2023 року вона була звільнена у зв`язку з переведенням до житлово-комунального підприємства «Добробут», що підтверджується записом у трудовій книжці за № НОМЕР_2 . Станом на день звільнення Лучівське житлово-комунальне підприємство не виплатило їй заробітну плату за лютий та березень 2023 року та до теперішнього часу не надало письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Оскільки відповідач станом на день звільнення не виплатив їй заборгованість із заробітної плати, вважає, що відповідач також зобов`язаний нарахувати та виплатити їй середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку.

Ухвалою від 11 червня 2024 року позовна заява залишена без руху.

Ухвалою суду від 02 липня 2024 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Правом на подання відзиву на позовну заяву та заперечень проти позову, що передбачено статтею 178 ЦПК України відповідач Лучівське житлово-комунальне підприємство не скористався.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Архипов Д.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача Лучівського житлово-комунального підприємства у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належно за адресою, зазначеною у позовній заяві, яка є місцезнаходженням юридичної особи відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши досліджені по справі докази в їх сукупності, суд установив наступне.

Позивач ОСОБА_1 з 01 квітня 2016 року працювала двірником у Лучівському житлово-комунальному підприємстві. Згідно запису №22 від 25 травня 2023 року ОСОБА_1 звільнена на підставі наказу №6 відповідно до ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Відповідно до запису голови ліквідаційної комісії Варениці В.В. №23 від 25 травня 2023 року запис №22 є недійсним. Згідно з наступним записом під №24 від 17 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звільнено 17 жовтня 2023 року на підставі п.5 ст.36 КЗпП України у зв`язку з переведенням до ЖКП «Добробут» Шевченківської сільської ради ( а.с.5-6).

Відповідно до пояснень позивача, наданих ним у судовому засіданні, станом на день звільнення Лучівське житлово-комунальне підприємство не нарахувало та не виплатило позивачу ОСОБА_1 заробітну плату за лютий та березень 2023 року.

З 01 березня 2023 року Лучівське житлово-комунальне підприємство перебуває в процесі припинення юридичної особи в результаті її реорганізації.

Відповідно до частини першої статті 47КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.

Згідно статті 116КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

З пояснень позивача слідує, що, розрахунок при звільненні з позивачем ОСОБА_1 проведений не був, відповідач письмового повідомлення про суми, нараховані при звільненні їй не надав, та позивач до відповідача письмово з цього питання не зверталась.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу, тощо).

Невиконання роботодавцем цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

Згідно частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, звертаючись з позовною заявою, позивач просить суд зобов`язати відповідача Лучівське житлово-комунальне підприємство нарахувати та виплатити їй заробітну плату за лютий, березень 2023 року, а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за шість місяців після її звільнення ( з 17 жовтня 2023 року по 17 березня 2024 року.

При цьому позивач зазначає, що вона не має доступу до документів, складених відповідачем щодо розміру нарахованої їй заробітної плати, в зв`язку з чим не може визначити розмір заборгованості з заробітної плати, тому її позовні вимоги мають немайновий характер щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити заробітну плату та середній заробіток за шість місяців.

На переконання суду, позивач, звертаючись з вказаними вимогами, обрав неєфективний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки, як встановлено судом, позивач була звільнена відповідачем 17 жовтня 2023 року, отже, на час звернення до суду з позовом вона не перебувала у трудових відносинах з відповідачем, в зв`язку з чим підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити їй заробітну плату суд не вбачає.

Натомість, ефективним способом захисту порушеного права позивача може бути вимога про стягнення з відповідача заробітної плати та середнього заробітку, що відповідає способам захисту, передбаченим статтею 16 ЦК України, змісту порушеного права та характеру його порушення.

Суд зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає звернення до суду за захистом порушеного права, однак, суд має пересвідчитись, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права забезпечить його відновлення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 01.08.2024 по справі 214/3012/23, Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19).

Неправильний спосіб захисту порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову у позові.

Доводи позивачащодо відсутностіу неїдоступу додокументів відповідачащодо розмірунарахованої їйзаробітної плати,в зв`язкуз чим вонане маєзмоги визначитирозмір заборгованостіз заробітноїплати тарозмір середньогозаробітку за 6місяців післяїї звільнення,суд вважаєбезпідставними,оскільки позивачне надалапідтвердження того,що вона зверталась довідповідача щодонадання відомостейпро суми,нараховані призвільненні. Крімтого, суми доходу позивача можуть бути встановлені згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України (довідка ОК-5) та довідки з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів.

Стосовно розміру середнього заробітку, то суд зазначає, що він обчислюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Так, відповідно до пункту 8 Розділу ІУ вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Що стосуєтьсяпозиції позивачастосовно того,що відповіднодо частини4статті 81ЦПК Україниу разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події, суд зазначає, що позивачем не заявлялось жодних клопотань стосовно зобов`язання відповідача надати докази або про витребування доказів.

Разом з тим, статтею 13ЦПК Українивстановлено,що судрозглядає справине інакшеяк зазверненням особи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

У статті 12 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ураховуючи встановлені судом обставини, характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з обраним нею неефективним способом захисту порушених трудових прав. Натомість, ефективним способом захисту порушеного права позивача є вимога про стягнення з відповідача заробітної плати та середнього заробітку.

Керуючись ст.ст. 4, 19, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Лучівське житлово-комунальне підприємство (код ЄДРПОУ 32521099, вул.Лучівська, 8, с.Луч Миколаївського району Миколаївської області);

Повне рішення складене 06 серпня 2024 року.

Суддя Л.М.Семенова