Ухвала

від 30.07.2024 по справі 759/21737/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 року

м. Київ

справа № 759/21737/19

провадження № 61-8077ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у справі за позовом Київської міської ради до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлії Ярославівни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Радченко Альони Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору, - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання недійсними договорів дарування, свідоцтва про право власності, визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року Київська міська рада звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

Ганчук Ю. Я., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Радченко А. Л., третя особа - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання договорів недійсними, визнання протиправними та скасування рішень.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Радченко А. Л. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 березня 2014 року № 11735844, яким за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:311:0002.

Підставою реєстрації права власності на земельну ділянку є свідоцтво про право власності, видане 19 березня 2014 року реєстраційною службою Головного територіального управління юстиції у м. Києві на підставі рішення Київської міської ради від 13 листопада 2013 року № 401/10015.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Ганчук Ю. Я. посвідчено договір дарування земельної ділянки від 27 жовтня 2015 року № 2528, на підставі якого прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 жовтня 2015 року № 25609813, яким за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на зазначену земельну ділянку.

У подальшому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дідович І. В. посвідчено договір дарування земельної ділянки

від 04 листопада 2015 року № 743, на підставі якого прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 листопада 2015 року

№ 25859122, яким за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на зазначену земельну ділянку.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Ганчук Ю.Я. посвідчено договір дарування земельної ділянки

від 15 листопада 2017 року № 2547, на підставі якого прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 листопада 2017 року

№ 38141857, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на зазначену земельну ділянку.

Київська міська рада зазначає, що жодних рішень щодо передачі земельної ділянки у власність не приймала.

Таким чином, зазначені фізичні особи в незаконний спосіб заволоділи земельною ділянкою комунальної власності, яка належить територіальній громаді м. Києва.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 вересня

2023 року позов Київської міської ради задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 19 березня 2014 року № НОМЕР_1, видане ОСОБА_2 .

Визнано протиправним рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції

у м. Києві Радченко А. Л. від 19 березня 2014 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_2 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:311:0002.

Скасовано рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Радченко А. Л. від 19 березня 2014 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_2 на земельну ділянку за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:311:0002.

Визнано недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 27 жовтня 2015 року, зареєстрований в реєстрі за

№ 2528.

Визнано протиправним рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю. Я. від 27 жовтня 2015 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_3 на земельну ділянку

за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:311:0002.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю. Я. від 27 жовтня 2015 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_3 на земельну ділянку

за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:311:0002.

Визнано протиправним рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дідович І. В. від 04 листопада 2015 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_4 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:311:0002.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дідович І. В. від 04 листопада 2015 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_4 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:311:0002.

Визнано протиправним рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю. Я. від 15 листопада 2017 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_1 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:311:0002.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю. Я. від 15 листопада 2017 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_1 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:311:0002.

У задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 19 березня 2014 року №13216701, виданого

ОСОБА_2 - відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме визнання правочину недійсним, оскільки позивач не є власником спірного нерухомого майна та стаття 388 ЦК України не підлягає застосуванню до цих правовідносин. Також суд першої інстанції вважав, що рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка не брала участі у

справі - задоволено частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 вересня

2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову Київської міської ради до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю. Я., ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Радченко А. Л., третя особа - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання договорів недійсними, визнання протиправними та скасування рішень - відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що належним способом захисту порушених прав позивача є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. У разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не відповідають належному способу захисту.

31 травня 2024 року Київська міська рада засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанцій скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року та залишити в силі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 вересня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2024 року касаційну скаргу Київської міської ради залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Вимоги ухвали заявником виконанні в повному обсязі.

Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Із матеріалів касаційного провадження вбачається, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята 24 квітня 2024 року, повний текст складено 29 квітня 2024 року. Касаційну скаргу заявник направив до Верховного Суду 31 травня 2024 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження.

У касаційній скарзі Київська міська рада просить поновити строк на касаційне оскарженняпостанови Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, та вказує, що копію оскаржуваного судового рішення міська рада отримала 01 травня 2024 року, що підтверджується належними доказами.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що клопотання Київської міської ради про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що судами не враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування

статей 116, 120, 123, 124 Земельного кодексу України та Закон України «про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц,

від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а, від 12 березня

2019 року у справі №911/3594/17, постановах Верховного Суду

від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 27 лютого 2018 року у справі №925/1121/17.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Судовим розглядом встановлено, що державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції

у м. Києві Радченко А. Л. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 березня 2014 року № 11735844, яким за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку за

адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:311:0002.

Підставою реєстрації права власності на земельну ділянку є свідоцтво про право власності, видане 19 березня 2014 року реєстраційною службою Головного територіального управління юстиції у м. Києві на підставі рішення Київської міської ради від 13 листопада 2013 року № 401/10015.

Зазначене підтверджується копією реєстраційної справи № 317123480000.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Ганчук Ю. Я. посвідчено договір дарування земельної ділянки від 27 жовтня 2015 року № 2528, на підставі якого прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 жовтня 2015 року № 25609813, яким за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:311:0002.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Дідович І. В. посвідчено договір дарування земельної ділянки

від 04 листопада 2015 року № 743, на підставі якого прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 листопада 2015 року

№ 25859122, яким за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:311:0002.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Ганчук Ю. Я. посвідчено договір дарування земельної ділянки

від 15 листопада 2017 року № 2547, на підставі якого прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 листопада 2017 року

№ 38141857, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:311:0002.

Зазначене підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 листопада 2019 року.

Київська міська рада зазначає, що жодних рішень щодо передачі земельної ділянки у власність не приймала. Рішення Київської міської ради

від 13 листопада 2013 року № 401/10015, на підставі якого видане свідоцтво про право власності від 19 березня 2014 року, є підробним. За цим фактом відкрито кримінальне провадження, де Київська міська рада є потерпілою стороною.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У частині другій статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Відповідно до статей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У пункті 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний

речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника

(титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що належним способом захисту порушених прав є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Такий правовий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі

№ 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) (пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) (пункт 76).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що суд в оскаржуваному рішенні застосував статті 116, 120, 123, 124 Земельного кодексу України та Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а, від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17, постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 27 лютого 2018 року у справі №925/1121/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц висловлено правовий висновок щодо застосування статей 387 та 388 ЦК України, а саме про наявність підстав витребування спірних земельних ділянок у добросовісних кінцевих набувачів. Власник з дотриманням статей 387 та 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, кілька разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту власника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а зазначено, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги в частині неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а, від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17, оскільки вказані висновки не суперечать оскаржуваній постанові апеляційного суду.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15 за позовом про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради про передачу особі в оренду спірної земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди, вказано, що внесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав, тобто незабезпечення відповідності відомостей реєстру існуючим фактам, не позбавляє заінтересовану особу спростувати відомості, надані в установленому порядку з державного реєстру прав, шляхом надання належних та допустимих доказів у підтвердження інших фактів.

У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №925/1121/17 за позовом про визнання права власності на частину будівлі, зазначено, що право власності позивача на спірне нерухоме майно не могло бути припинено внаслідок звернення стягнення на нього на підставі іпотечних договорів та відповідного внесення записів до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Колегія суддів вважає, що зазначені постанови Верховного Суду

від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15 та від 27 лютого 2018 року у справі №925/1121/17 ухвалені за інших встановлених судами фактичних обставин, з огляду на різну правову природу правовідносин сторін, а тому доводи заявника у частині є необґрунтовані.

Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі

№ 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року

у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 23 листопада 2021 року у справі

№359/3373/16-ц, від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19.

За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів

статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Зазначені висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі

№ 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня

2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80).

При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.6).

Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.

Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги Київської міської ради необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити Київській міській раді строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Київського апеляційного суду

від 24 квітня 2024 року у справі за позовом Київської міської ради до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлії Ярославівни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Радченко Альони Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору, - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання недійсними договорів дарування, свідоцтва про право власності, визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська