Постанова

від 30.07.2024 по справі 914/3503/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2024 р. Справа №914/3503/23

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіКравчук Н.М.

суддівПлотніцький Б.Д.

Скрипчук О.С.

секретар судового засідання Хом`як Х.А.

розглянувшиапеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (вх. № ЗАГС 01-05/1529/24 від 29.05.2024)

на рішенняГосподарського суду від 30.04.2024 (повний текст рішення складено 07.05.2024, суддя Яворський Б.)

та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2024 (повний текст рішення складено 16.05.2024, суддя Яворський Б.)

у справі № 914/3503/23

за позовом:Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (надалі ПрАТ «Львівобленерго»), м.Львів,

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками Пролісок»</a> (надалі ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками Пролісок»), м. Моршин Львівської області,

про стягнення 1 411 492,74 грн. збитків,

за участю представників:

від позивача: Горбунов С.О.;

від відповідача: Богомазова І.О.

ВСТАНОВИВ:

29.11.2023 ПрАТ «Львівобленерго» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками Пролісок» про стягнення 1 411 492,74 грн. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами був укладений договір про постачання електричної енергії. Відповідач впродовж 10 років не визнавав заборгованості, всіляко заперечував та ухилявся від її сплати, у зв`язку з цим позивач поніс збитки, оскільки у процесі господарської діяльності за власні кошти закупив електричну енергію, передав її власними мережами споживачеві, проте не отримав жодної оплати і, таким чином, не зміг компенсувати фактичні обсяги переданої відповідачу електричної енергії. Так, у листопаді-грудні 2013 відповідачем було отримано 221824 кВтг електричної енергії за тарифом 1,0324 грн./кВтг на загальну суму 274 813,31 грн. з ПДВ, але оплата здійснена ним тільки у жовтні 2023 року. Таким чином, відповідачем у 2013 році було отримано електричну енергію в обсязі 221824 кВтг, вартість якої на жовтень 2023 року уже становить 1 686 306,05 грн. з ПДВ, але відповідачем у жовтні 2023 року за вказаний обсяг електроенергії сплачено 274 813,31 грн. (вартість 2013 року). Внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань позивач поніс збитки у розмірі 1 411 492,74 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.04.2024 у справі № 914/3503/23 (суддя Б. Яворський) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

При прийнятті рішення суд виходив з того, що позивач у позовній заяві та інших документах по суті справи чітко не зазначив з урахуванням ст.22 ЦК України, ст.ст.224-225 ГК України, які саме збитки йому заподіяно, що входить в суму збитків, обмежившись розрахунком, виходячи з різниці у вартості тарифу. Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність збитків від несвоєчасної оплати за поставлену відповідачу електроенергію.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 14.05.2024 у справі № 914/3503/23 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» 19 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

При прийняті додаткового рішення, судом було досліджено та оцінено докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, враховано пов`язаність витрат із розглядом справи, її складністю, матеріально-правовою складовою, в зв`язку з чим суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19 500,00 грн. є обґрунтованими та відповідають обсягу виконаних адвокатом послуг.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, ПрАТ Львівобленерго звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2024 та додаткове рішення Господарського суду від 14.05.2024 у справі № 914/3503/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Зокрема, скаржник не погоджується з висновком суду, що різниця у вартості електричної енергії на час поставки і на час оплати не є збитками. На переконання скаржника, різниця у цінах є не збитками, а одним із елементів їх розрахунку для встановлення грошового виразу збитків. Самі ж збитки виникли внаслідок безоплатного відчуження електричної енергії, її втратою для позивача і неможливістю повернення в результаті споживання відповідачем. Виконання відповідачем основного зобов`язання з «відстрочкою» у 10 років компенсувало лише 15 % реальної вартості електричної енергії. Некомпенсована частка, на думку скаржника, і є майновим збитком, який призводить до дисбалансу і неможливості відновлення товарних витрат позивача.

Щодо додаткового рішення суду від 14.05.2024, скаржник зазначає, що у підтвердження витрат на професійну правничу допомогу відповідачем було подано до суду низку документів у паперовому та електронному вигляді. За твердженням представника відповідача договір-доручення та всі інші документи були підписані сторонами договору у змішаній «паперово-електронній» формі, оскільки це не заборонено чинним законодавством. Щодо електронних доказів, наданих відповідачем, жодний з цих документів (електронних файлів) не підписаний електронним підписом. Файли подані в графічних форматах .jpg і .pdf, які не містять електронного цифрового підпису (ЕЦП, КЕП тощо) та файлів типу .p7s, .asice чи аналогічних. Оскільки файли подані через систему ЕС1ТС, можна теоретично презюмувати наявність КЕП особи, якій належить електронний кабінет, тобто підтвердження, що ця особа вносила дані в електронний кабінет. Але це в жодному разі не свідчить про підписання договору, додатку до нього і актів виконаних робіт сторонами - Адвокатським об`єднанням і відповідачем. На переконання скаржника договір-доручення не був укладений сторонами, а тому не має жодних правових наслідків для позивача. Крім того, договір-доручення, додаток до нього та акти виконаних робіт не були належним чином підписані сторонами підпис замовника відсутній, як на паперовій, так і на електронній формі.

Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні не погоджується з доводами скаржника, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення детально обґрунтовано безпідставність заявленої позивачем позовної вимоги. Наголошує, що матеріали справи не містять доказів того, що апелянт зазнав як реальних збитків, так і упущеної вигоди, відсутня протиправність зі сторони відповідача та причинно-наслідковий зв`язок, що свідчить про відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Крім того, відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення та завчасно повідомив про неможливість виконання господарського зобов`язання, що встановлено у рішенні Господарського суду Львівської області від 24.05.2021 у справі №914/178/14. Стверджує, що ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» належним чином та неодноразово повідомляло про форс-мажорні обставини, водночас, представники ПрАТ «Львівобленерго», Стрийського РЕМ не вживали належних заходів для припинення постачання електроенергії третім особам, які заволоділи майном відповідача, зірвали пломби та здійснили самовільне використання електроенергії.

Також відповідач вважає додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2024 у даній справі законним та обґрунтованим, зокрема зазначає, що у зв`язку з відсутністю керівника ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» на території України, договір-доручення про надання правової допомоги № 1123 від 23.12.2023 та акти виконаних робіт підписані кваліфікованим електронним підписом зі сторони ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок». Сторони даного договору погодили істотні умови договору, замовник прийняв виконані роботи AO «АЛІТІС» та належно оплатив їх. Тому позиція апелянта про неукладеність договору-доручення між ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» та AO «АЛІТІС» є безпідставною, такою, що не грунтується на положеннях чинного законодавства Щодо співмірності понесених витрат на професійну правничу допомогу, то вважає, що понесені відповідачем витрати є співмірними зі складністю справи, часом затраченим представником відповідача на підготовку процесуальних документів та участі у судових засіданнях. При цьому зауважує, що зі сторони апелянта в позовній заяві було заявлено орієнтовний розмір понесених витрат у сумі 100 000,00 грн. та надано копію квитанції на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн., що суттєво відрізняється від витрат, які були фактично понесені відповідачем, а саме 19 500,00 грн. Тому вважає доводи апелянта необгрунтованими та безпідставними. Просить рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2024 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2024 у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Матущака О.І. склад судової колегії Західного апеляційного господарського суду змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2024 року.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, наведені у апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні просив залишити без змін оскаржувані рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду, апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

14.05.2007 між ПрАТ «Львівобленерго» (на той час - ВАТ «Львівобленерго») (Постачальник) та ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» (Споживач) був укладений договір про постачання електричної енергії № 42340, згідно з умовами якого (підпунктами 2.2.2, 2.3.3 пункту 2) Постачальник зобов`язується постачати Споживачу електроенергію в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 та з врахуванням умов, встановлених у розділі 6 договору, а Споживач зобов`язується оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 2 «Порядок розрахунків» та №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Позивач у позовній заяві зазначає, що у листопаді-грудні 2013 року відповідачем було спожито 221824 кВтг електричної енергії (54577 кВтг у листопаді і 167247 кВтг у грудні), що за тарифом на електричну енергію 1,0324 грн/кВтг, який діяв на той час, та з врахуванням ПДВ 20% становить 221824 * 1,0324 * 1,2 = 274 813,31 грн.

Також позивач зазначає, що зв`язку із несплатою відповідачем коштів за спожиту електричну енергію ПрАТ «Львівобленерго» було подано позов до суду.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023 у справі № 914/290/14 позов ПрАТ «Львівобленерго» до ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 277 350,35 грн. заборгованості, у тому числі 274 813,31 грн. за активну електричну енергію, спожиту в листопаді-грудні 2013 року. Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2023 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача відмовлено.

Судом, зокрема, було встановлено, що між сторонами існували договірні відносини з постачання електричної енергії. У період листопад-грудень 2013 року відповідачем спожито електричну енергію в обсягах зафіксованих приладом обліку, однак, в порушення умов договору відповідач не сплатив позивачу заборгованість за електричну енергію за вказаний період, в тому числі за активну електричну енергію, що стало підставою для стягнення 274 813,31 грн.

Відповідач виконав рішення суду і сплатив заборгованість 31.10.2023.

Позивач вважає, що внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань протягом 10 років останній поніс збитки в розмірі 1 411 492,74 грн., що стало підставою звернення до суду із даним позовом.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

У відповідності до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції (ч.2 ст.217 ГК України.

За приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частинами 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України унормовано, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником

При цьому для застосування такого виду господарської санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру збитків покладається на позивача, розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення збитків у розмірі 1 411 492,74 грн., які поніс позивач внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про постачання електричної енергії № 42340 від 14.05.2007.

При цьому позивач покликається на те, що постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023 у справі №914/290/14 позов ПрАТ «Львівобленерго» до ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 277 350,35 грн. заборгованості, у тому числі 274 813,31 грн. за активну електричну енергію, спожиту в листопаді-грудні 2013 року, згідно договору про постачання електричної енергії № 42340 від 14.05.2007. Разом з тим, відповідач виконав рішення суду і сплатив заборгованість лише 31.10.2023 року.

Отже, позивач вважає оскільки відповідачем у 2013 році було отримано електричну енергію в обсязі 221824 кВтг, вартість якої на жовтень 2023 року уже становить 1 686 306,05 грн. з ПДВ, але відповідачем у жовтні 2023 року за вказаний обсяг електроенергії сплачено 274 813,31 грн. (вартість 2013 року). Таким чином, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань позивач поніс збитки у розмірі 1 411 492,74 грн.

Між тим, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази щодо понесення позивачем як реальних збитків, так і збитків у вигляді упущеної вигоди.

Позивач у позовній заяві та інших документах по суті справи чітко не зазначив з урахуванням ст.22 ЦК України, ст.ст.224-225 ГК України, які саме збитки йому заподіяні, і що входить в суму збитків, обмежившись розрахунком, виходячи з різниці у вартості тарифу.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм права вбачається, що збитки мають правову природу, яка не ототожнюється з будь-якими сумами, які особа повинна сплатити у зв`язку з виконанням умов договору, оскільки під збитками слід розуміти реальну втрату матеріальних цінностей, а також реальні витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, або втрата доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Позивачем не доведено наявність у нього одного з наведених вище елементів, а отже і наявність збитків від несвоєчасної оплати за поставлену відповідачу електроенергію

Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачем не доведено вини відповідача, як елемента складової збитків, як і не доведено, що упущена вигода становить розмір, заявлений в позовній заяві. Наявність теоретичного обгрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Підсумовуючи наведене, беручи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів констатує відсутність правових підстав для задоволення заявлених ПрАТ «Львівобленерго позовних вимог про стягнення з ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками Пролісок» збитків в розмірі 1 411 492,74 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2024, колегія суддів враховує наступне.

Згідно зі ст.16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом ч.4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом п. 1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.05.2024 відповідачем подано клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 500,00 грн.

На підтвердження вартості послуг адвоката у сумі 19 500,00 грн. відповідачем долучено: копію договору-доручення про надання правової допомоги №1123 від 23.12.2023 з додатком до нього і протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису; акта виконаних робіт №1 від 01.04.2024 на суму 10 500,00 грн. та акта виконаних робіт №2 від 30.04.2024 на суму 9 000,00 грн., згідно договору-доручення № 1123 від 23.12.2023 і протоколів створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису; платіжних документів про оплату виконаних робіт. Крім того, до позовної заяви було долучено копію ордеру та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Так, 23.12.2023 між Адвокатським об`єднанням «АЛІТІС» (Виконавець) та ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок»» (Клієнт) укладено договір-доручення про надання правової допомоги №1123, відповідно до умов договору Адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво, та надати іншу правову допомогу Клієнту за певну винагороду (гонорар) та з відшкодуванням певних витрат, необхідних для виконання договору.

Правова допомога (адвокатські послуги), що підлягає наданню Клієнту визначена сторонами у п.2.2 договору, підпунктом 2.2.2 якого погоджено здійснення представництва та правового забезпечення захисту прав та законних інтересів Клієнта під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства в будь-яких судах України.

Вартість послуг, які надаються Виконавцем вказана у додатку №1 до договору. Сторони погодили, що розрахунки за виконання обумовлених договором послуг здійснюються замовником згідно акта виконаних робіт (п.5.1, 5.4 та 5.5 договору). Договір вважається чинним з моменту його підписання до його повного виконання.

23.12.2023 сторони підписали додаток №1 до договору-доручення про надання правової допомоги №1123, яким погодили вартість правових послуг в господарській справі №914/3503/23, а саме: вартість однієї години роботи адвоката становить 3 000,00 грн.

Згідно актів виконаних робіт №1 від 01.04.2024 та №2 від 30.04.2024 адвокатом надано наступну правову допомогу: підготовка та подання заперечення на відповідь на відзив (1 год); підготовка та подання пояснень у справі (1 год); участь у судових засіданнях (05.02.2024 - 1 год, 19.03.2024 - 0,5 год, 16.04.2024 - 1,5 год, 30.04.2024 - 1.5 год). Загальна вартість наданих послуг складає 19 500,00 грн. Претензії щодо обсягу робіт відсутні, такі оплачені відповідачем, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії платіжних інструкцій №215 від 15.04.2024, №216 від 16.04.2024 та №219 від 02.05.2024.

Матеріалами справи підтверджено, що документи, які подавались до суду від імені відповідача (відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив та пояснення), підписані адвокатом І. Богомазовою та надсилались нею особисто до суду та відповідачу.

Щодо твердження скаржника, що з поданих документів є незрозумілою правова природа договірних відносин між відповідачем та Адвокатським об`єднанням, оскільки договір та додатки до нього підписані лише виконавцем, адже Об`єднанням не надано доказів підписання електронних документів керівником відповідача, колегія суддів враховує наступне.

Частиною 3 статті 207 Цивільного кодексу України унормовано, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (ст.6 названого Закону).

Згідно із статтею 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», автентифікація - електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних;

- електронна ідентифікація - процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи;

- електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються підписувачем як підпис;

Статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Колегія суддів зауважує, що звернення до суду передбачає, зокрема, надання суду належних доказів дійсної волі учасника справи, на уповноваження певної особи на представництво. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути надані в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень, делегованих представнику.

Матеріалами справи підтверджено, що договір-доручення про надання правової допомоги №1123 від 23.12.2023 з додатком до нього та акти виконаних робіт №1 від 01.04.2024, №2 від 30.04.2024 підписані електронним підписом, що підтверджується долученими до клопотання протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису. Відтак, помилковими є твердження скаржника, що вказані документи не є належними доказами.

Отже, колегія суддів вважає, що представник відповідача надав належні докази на підтвердження у нього повноважень за договором-доручення про надання правової допомоги №1123 від 23.12.2023, про що судом першої інстанції зроблено вірний висновок.

При цьому, колегія суддів відхиляє твердження скаржника про відсутність доказів досягнення згоди з усіх істотних умов договору про надання правової допомоги, оскільки такі є погодженими, адже акти виконаних робіт підписані, виконані роботи адвоката оплачені.

Також не знайшли правового обґрунтування твердження скаржника щодо незрозумілості правової природи договірних відносин між відповідачем та Адвокатським об`єднанням, оскільки, як встановлено ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Укладений між сторонами договір в силу норм ст. 6 ЦК України відповідає загальним засадам цивільного законодавства та породжує для сторін взаємні права та обов`язки.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Беручи до уваги наведені вище правові норми, надавши оцінку поданим заявником (відповідачем) доказам на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв обґрунтованості, пропорційності (співмірності) до предмета спору, справедливості та розумності таких витрат, колегія суддів констатує наявність правових підстав про стягнення з позивача понесених відповідачем витрати на правову допомогу у розмірі 19 500,00 грн., які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і ці витрати є співрозмірними з виконаною роботою, про що судом першої інстанції зроблено вірний висновок.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2024 року та додаткового рішення від 14.05.2024 року у справі №914/3503/23.

За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Згідно з ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

У даній справі суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, прийняв законні та обґрунтовані судові рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому їх необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 244, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2024 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2024 у справі №914/3503/23 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.

5.Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Головуючий суддяКравчук Н.М.

Судді Плотніцький Б.Д.

Скрипчук О.С.