Рішення

від 05.08.2024 по справі 295/478/23

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/478/23

Категорія 75

2/295/68/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі:

головуючої судді Семенцової Л.М.,

за участі секретарів Хробуста А.О., Кирийчук А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги на лікування наслідків нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, утриманих профвнесків, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року до суду надійшла указана позовна заява, мотивована тим, що з 18.04.1994 по 18.09.2022 позивач працювала на посаді головного бухгалтера підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області». Наказом директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» № 7к від 15.09.2022 її звільнено 18.09.2022 із займанї посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України та в параграфі 2 зазначено про виплату їй компенсації за невикористані дні відпусток у розмірі 85 календарних днів (за період роботи з 18.04.2014 по 17.07.2015 16 календарних днів, за період роботи з 18.04.2015 по 17.07.2016 3 календарних дні, за період роботи з 18.04.2020 по 17.04.2021 28 календарних днів, з 18.04.2021 по 17.04.2022 28 календарних днів, за період роботи з 18.04.2022 по 18.09.2022 10 календарних днів). Проте в подальшому наказом директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» від 25.11.2022 № 15 внесено зміни до параграфу 2 наказу № 7к від 15.09.2022 щодо кількості днів невикористаної відпустки, а саме в параграфі 2 зазначено про надання їй компенсації за невикористані дні відпусток за період роботи з 18.04.2014 по 17.04.2022 в розмірі 11 календарних днів. У наказі не вказано, в якому році яку кількість днів відпусток не використано. Позивач вважає виплачену їй 06.10.2022 суму за невикористані 11 календарних днів відпустки в розмірі 5057,80 грн неповною, а зазначений вище наказ незаконним, враховуючи неможливість зменшення тривалості щорічної відпустки, яка при прийнятті її на роботу складала 30 календарних днів згідно умов колективного договору, а при звільненні їй стало відомо, що щорічна відпустка складає 24 календарні дні, та з умовами колективного договору її не ознайомлювали.

Також, за змістом позовної заяви, їй також не було виплачено матеріальної допомоги на лікування наслідків нещасного випадку на виробництві, який стався з нею 18.07.2022, в розмірі 100 % посадового окладу у розмірі 7200,00 грн та витрат на лікування наслідків нещасного випадку на загальну суму 8736,81 грн, що передбачено п. 6.3 колективного договору, та згідно поданої нею 15.09.2022 до відповідача заяви. З 15.07.2022 по 30.07.2022 вона перебувала на лікарняному та за 29 років трудового стажу на підприємстві «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» жодного разу не користувалася такою допомогою. Окрім того, в кінці 2021 року нею було подано заяву до відповідача про неутримання з її заробітної плати профвнесків, перерахованих на рахунок профспілки з січня 2022. Однак при нарахуванні їй компенсації за невикористаних 11 календарних днів відпустки без її згоди було утримно 63,62 грн профвнесків, через що ця сума коштів підлягає поверненню їй. Вважає, що в зв`язку з наведеними порушеннями її трудових прав та непроведенням з нею повного розрахунку при звільненні з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Про порушення своїх прав вона дізналася лише 21.12.2022 при ознайомленні з наказом підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» від 25.11.2022 № 15.

Тому позивач просить: 1) поновити їй процесуальний строк для звернення до суду з позовом; 2) визнати протиправним та скасувати наказ підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» від 25.11.2022 № 15, яким внесено зміни до параграфу 2 наказу № 7 від 15.09.2022 щодо кількості днів невикористаної відпустки; 3) стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію за 74 дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 18.04.2014 по 17.07.2015 16 календарних днів, за період роботи з 18.04.2015 по 17.07.2016 3 календарних дні, за період роботи з 18.04.2020 по 17.04.2021 28 календарних днів, з 18.04.2021 по 17.04.2022 28 календарних днів, у розмірі 27919,46 грн; 4) стягнути звідповідачанасвою користь матеріальну допомогу на лікування наслідків нещасного випадку на виробництві до 100 % посадового окладу в розмірі 7200,00 грн та 1536,81 грн відшкодування витрат на лікування наслідків нещасного випадку, всього на загальну суму 8736,81 грн відповідно до п. 6.3 колективного договору; 5) стягнути з відповідача на свою користь незаконно стягнутих без її згоди профвнесків у сумі 63,62 грн; 6) стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки з 18.09.2022 (моменту звільнення) по день фактичного розрахунку.

Ухвалою судді Богунського районного суду міста Житомира Семенцової Л.М. від 17.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву з викладеним у ньому запереченням проти задоволення позову з посиланням на те, що наказом директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» від 15.09.2022 позивача було звільнено з роботи з 18.09.2022 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України та встановлено кількість днів невикористаної відпустки за період роботи - 85 календарних днів. З даним наказом позивач ознайомлена особисто і зазначила, що не згодна з кількістю днів невикористаної відпустки та ненаданням матеріальної допомоги на оздоровлення з 2021 року, про що міститься відповідний напис на оригіналі наказу. На дату звільнення підприємство мало обов`язок виплати позивачу компенсацію за дні невикористаної відпустки та виплати лікарняні. Оскільки позивач не була згодна з визначеною в наказі кількістю днів невикористаної відпустки, підприємством проведено повторно остаточний розрахунок цих днів, у результаті проведеної перевірки було виявлено, що сума виплат, яка була особисто розрахована ОСОБА_1 , була недостовірною, так як кількість невикористаних днів відпустки, вказаних у розрахунку, не співпадала з фактичною кількістю невикористаних днів відпустки, а саме: відсутні накази про відпустки за період з 1994 по 2003 роки, що не дає можливості підтвердити, на яких підставах надавалась додаткова соціальна відпустка, відсутні документи, які підтверджують її статус як одинокої матері, яка виховує одна дітей до 18 років і має право на відпустку на підставі ст. 19. Закону України «Про відпустки», в той же час, в нарахуваннях відпускних присутні суми по цих відпустках згідно книги по зарплаті. Наявна невідповідність вказаних періодів відпусток в особовій картці і бухгатерських документах. У наказах на відпустку відсутні підписи керівника та не вказано, за який саме період надається відпустка, в книгах по нарахуванню відпускних записи велисяся олівцем, що дає право допускати про можливість фальсифікації з днями невикористаних днів відпустки для нарахування компенсації при звільненні головного бухгалтера ОСОБА_1 . Також нарахована компенсація за невикористані дні відпустки за роботу на компьютері в розмірі 7 календарних днів за один рік в сумі за всі роки, але згідно п. 1 ст. 8. Закону України «Про відпустки», Постанови КМУ від 17.11.1997 № 1290 п. 58 розд. ХХІІ додаткові дні за роботу з особливими умовами і характер, а саме роботи з ЕОМ надається до 4 календарних днів, за умови, якщо працівники працюють на ЕОМ не менще ніж половину робочого дня. На комп`ютері ОСОБА_1 не працювала, вся бухгалтерія велася на паперових носіях з 1994 по 2022 роки, в банк носила паперові платіжки та отримувала з банку роздруковану виписку. Окрім того, по 7 днів кожного року і за всі роки роботи було нарахування, доплата за роботу на ЕОМ по зарплатній книзі. Через це було зроблено аналіз всіх документів, які залишились у розпорядженні підприємства, після звільнення попереднього керівника та бухгалтера (позивача) і зроблено остаточний перерахунок невикористаних днів щорічної відпустки позивача за всі роки й встановлено, що кількість невикористаних днів відпусток за період роботи з 18.04.2014 по 17.04.2022 становить всього і 11 календарних днів.

У відзивітакож зазначено,що посиланняпозивача нате,що наказ № 15 винесений лише 25.11.2022, хоча компенсація за невикористані дні щорічної відпустки здійснена 16.10.2022, є свідченням умисних дій відповідача щодо невиплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки або безпідставного нарахування 11 днів не має належних підстав. Компенсація за невикористані 11 днів щорічної відпустки здійснена 16.10.2022, оскільки на той час ця кількість днів була підтверджена бухгалтером підприємства після ретельної перевірки, але залишались інші документи, які вимагали перевірки і підтвердження (або заперечення) права позивача на інші невикористані дні щорічної відпустки. Після того, як така перевірка закінчилася, і відповідач остаточно переконався в тому, що позивачу потрібно виплатити тільки компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в кількості 11 днів, було винесено наказ № 15 від 25.11.2022 про внесення змін до наказу № 7к від 15.09.2022.

Що стосується матеріальної допомоги на лікування наслідків нещасного випадку на виробництві та відшкодування витрат на лікування, у відзиві зазначино наступне. Дійсно пункт 6.3 колективного договору підприємства передбачав таку можливість працівників отримати матеріальну допомогу на лікування наслідків нещасного випадку на виробництві. Проте останній абзац даного пункту встановлює, що виплата здійснюється згідно з поданою заявою за рішенням директора, копій листків непрацездатності. Відповідач до сьогодні не має підтвердження листка непрацездатності позивача, а тому підстав виплати матеріальної допомоги на лікування наслідків нещасного випадку на виробництві взагалі немає.

Заперечення на позов у частині повернення позивачу утриманих профспілкових внесків без її згоди відзив мотивований тим, що утримання профспілкових внесків здійснювалося відповідно до Закону України «Про профспілки, їх права та гарантії» та умов колективного договору, проте в реєстрі вхідної кореспонденції за 2021 та 2022 роки немає жодних записів про надходження заяви позивача про неутримання з її заробітної плати профспілкових внесків, тому таке відрахування в розмірі 63,62 грн було вчинено правомірно.

У відзиві відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позову повністю, в тому числі й в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, враховуючи безпідставність заявлених у позові вимог та доведеність правомірності дій відповідача.

У судовому засіданні позивач позов підтримала, обґрунтовуючи його викладеними в позовній заяві обставинами, пояснивши також, що з профспілки вона не виходила, але заяву на припинення відрахувань із заробітної плати на профвнески нею подавалася до відповідача, а також відповіді на свою заяву, подану перед звільненням на надання їй матеріальної допомоги на лікування, вона не отримувала.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з посиланням на зазначені у відзиві на позовну заяву обставини, пояснивши також, що за наслідками проведеного розрахунку днів щорічної відпустки позивача встановлено переплату за 17 календарних днів відпустки, на підтвердження чого надано відповідний розрахунок (т. 2 а. с. 10-12). Рішення щодо виплати позивачу матеріальної допомоги на лікування відповідачем наслідків нещасного випадку на виробництві не приймалося та заяви позивача про припинення відрахувань із заробітної плати на профвнески на підприємстві немає.

Заслухавши позивача та представників відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ч. 2 ст.78, ч. ч. 1,6 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Судом встановлено, що з 1994 року позивач працювала на підприємстві «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» на посаді головного бухгалтера та наказом директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» Закусило В. № 7к від 15.09.2022 її звільнено із займаної посади з 18.09.2022 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України (т. 1 а. с. 10, 68).

У другому параграфі наказу зазначено про виплату позивачу компенсації за невикористані дні відпусток у розмірі 85 календарних днів (за період роботи з 18.04.2014 по 17.07.2015 16 календарних днів, за період роботи з 18.04.2015 по 17.07.2016 3 календарних дні, за період роботи з 18.04.2020 по 17.04.2021 28 календарних днів, з 18.04.2021 по 17.04.2022 28 календарних днів, за період роботи з 18.04.2022 по 18.09.2022 10 календарних днів).

Наказом директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» Закусило В. № 15 від 25.11.2022 внесено зміни до пункту (параграфу) 2 наказу № 7к від 15.09.2022 «Про компенсації ОСОБА_1 » щодо кількості днів невикористаної відпустки зазначено про виплату їй компенсації за невикористані дні відпусток за період роботи з 18.04.2014 по 17.04.2022 в розмірі 11 календарних днів. Підставою в наказі вказано доповідну головного бухгалтера ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 13).

Як зазначено в доповідній записці на ім`я директора підприємства головного бухгалтера ОСОБА_2 , у результаті проведеної перевірки щодо ведення бухгалтерського обліку в підприємстві «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» за період з квітня 1994 року по вересень 2022 було виявлено, що сума виплат, яка була особисто розрахована ОСОБА_1 , була недостовірною, так як кількість невикористаних днів відпустки, вказаних у розрахунку, не співпадала з фактичною кількістю невикористаних днів відпустки, а саме відсуні накази про відпустки за період з 1994 по 2003 роки, що не дає можливості підтвердити, на яких підставах надавалася додаткова соціальна відпустка, відсутні документи, які підтверджують статус одинокої матері, яка виховує одна дітей до 18 років і має право на відпустку, в той же час, у нарахуваннях відпускних присутні суми по цих відпустках згідно книги по зарплаті. Наявна невідповідність вказаних періодів відпусток в особовій картці і бухгалтерських документах. У наказах на відпустку відсутні підписи керівника та не вказано, за який саме період надається відпустка. В книгах по нарахуванню відпускних записи ведуться олівцем, що дає право допускати про можливість фальсифікації з днями невикористаних днів відпустки для нарахування компенсації при звільненні головного бухгалтера ОСОБА_1 . Також нарахована компенсація за невикористані дні відпустки за роботу на комп`ютері в розмірі 7 календарних днів за один рік в сумі за всі роки, але згідно п. 1 ст. 8 Закону України «Про відпустки», постанови КМУ від 17.11.1997 № 1290, п. 58 розд. ХХІІ додаткові дні за роботу з особливими умовами і характер, а саме роботи на ЕОМ не менше ніж половину робочого дня. На комп`ютері ОСОБА_1 не працювала, вся бухгалтерія велася на паперових носіях з 1994 по 2022, в банк носила паперові платіжки та отримувала з банку роздруковану виписку. Окрім того, по 7 днів кожного року і за всі роки роботи було нархування, доплата за роботу на ЕОМ по заробітній платі (т. 1 а. с. 70).

У заяві ОСОБА_1 від 15.09.2022 до директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» Закусило В., зареєстрованій 16.09.2022, вона просила у зв`язку з потребою вартісного лікування наслідків травми, отриманої на виробництві, враховуючи велкий стаж роботи на підприємстві тривалістю 29 років, надати їй

згідно п. 6.3 колективного договору матеріальну допомогу на лікування наслідків нещасного випадку на виробництві в розмірі 100 % посадового окладу та частину понесених витрат на придбання ліків, вказавши в заяві про надання копії чеків на придбання ліків та неможливість надати копію листка непрацездатності (т. 1 а. с. 21, 22).

Актом розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався 15.07.2022 об 11-55 год. з головним бухгалтером ОСОБА_1 на підприємстві «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» від 11.10.2022, складеним комісією, утвореною відповідним наказом від 18.07.2022 № 7, підтверджується факт нещасного випадку з позивачем, пов`язаного з виробництвом, як такий, що стався під час виконання нею посадових обов`язків (т. 1 а. с. 23-29).

На звернення позивача щодо остаточного розрахунку при звільненні відповідачем позивачу надано повідомлення від 22.12.2022 № 45, згідно якого на дату звільнення підприємтво мало обов`язок виплатити їй компенсацію за дні невикористаної відпустки та лікарняних. На підставі проведеного повторно остаточного розрахунку цих днів встановлено, що кількість таких днів за період роботи з 18.04.2014 по 17.04.2022 становить всього 11 календарних днів, оплата яких здійснена 06.10.2022. Стосовно виплати лікарняних вказано про відсутність інформації щодо відкритого е-лікарняного в особистому кабінеті позивача та відсутність підстав для виплати матеріальної допомоги при звільненні (т. 1 а. с. 30, 31).

Остаточний розрахунок при звільненні в розмірі 5057,80 грн позивач отримала 06.10.2022 на свою банківську картку відповідно до виписки за картковим рахунком клієнта АТ «Укрсиббанк» за період 01.10.2022 пд 31.10.2022 (т. 1 а.с. 15).

Відповідно до ст.43Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст.117КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно із ч. 1ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок)), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 7 розділу IV цього Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Аналіз ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83, ст. 116 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за не використану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.

Отже, наведені нормативні акти прямо покладають на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. За невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність у вигляді сплати середнього заробітку.

З приводу відповідності вимогам закону оспорюваного в позові наказу директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» Закусила В. № 15 від 25.11.2022, яким внесено зміни до пункту (параграфу) 2 наказу № 7к від 15.09.2022 «Про компенсації ОСОБА_1 » щодо кількості днів невикористаної відпустки, суд дійшов до висновку про незаконність такого наказу з огляду на те, що він був прийнятий через понад два місці після звільнення позивача з роботи, тобто, коли трудові праововідносини між працівником та роботодавцем вже були припинені, а також із порушенням ч. 1 ст. 47 КЗпП України, згідно якої роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні, а також ст. 116 КЗпП України, якою врегульовані строки розрахунку при звільненні та передбачено проведення у день звільнення працівника виплату всіх належних від підприємства працівнику сум та письмове повідомлення працівника в день їх виплати про нараховані та виплачені працівникові суми при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).

Таким чином, оскільки у день звільнення позивача в наказі директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» Закусило В. № 7к від 15.09.2022 «Про звільнення головного бухгалтера ОСОБА_1 » зафіксовано кількість календарних днів невикористаної відпустки (85 календарних днів), за які вона мала отримати відповідну грошову компенсацію, але в день її звільнення їй не було виплачено ці кошти, тому прийняття директором підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» Закусилом В. через понад два місяці з дня звільнення позивача нового наказу № 15 від 25.11.2022, яким внесено зміни до пункту (параграфу) 2 наказу № 7к від 15.09.2022 «Про компенсації ОСОБА_1 » щодо кількості днів невикористаної відпустки та зменшено кількість таких днів до 11 каледнарних днів, внаслідок чого сума компенсації була зменшена на 74 календарних дні, є незаконним, так як це суперечить нормам ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83, ст. 116 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» та порушує право позивача на оплату праці у вигляді своєчасного одержання винагороди за працю та своєчасного належного її інформування в день звільнення роботодавцем про нараховані їй суми при звільненні.

За таких обставин суд дійшов до висновку про незаконність зазначеного наказу відповідача та необхідність стягнення з нього на користь позивача невиплачену їй компенсацію за невикористану нею відпустку в кількості 74 календарних днів (тобто 85 календарних днів, зазначених у наказі про звільнення позивача з роботи, 11 календарних днів, оплачених їй після звільнення з роботи).

При визначенні розміру невиплаченої компенсації за невикористану відпустку суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), і враховуючи звільнення позивача з 18.09.2022 бере для обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані дні відпустки останні 12 календарних місяців роботи, що передують виплаті компенсації за невикористані відпустки. Як убачається з довідки форми ОК-5 ПФУ України, сумарний заробіток ОСОБА_1 за останні перед звільненням 12 місяців (за період з 01.09.2021 по 31.08.2022) становить 98525,43 грн (т. 1 а. с. 122). Тому, враховуючи вказане, розмір середньої заробітної плати для оплати компенсації за дні невикористаної відпустки, який обчислюється шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців, що в даному випадку становить 98525,43 грн, на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду - 360 днів (тобто кількість календарних днів у році за вирахування святкових та неробочих днів, встановлених законодавством), складає 273,68 грн (98525,43 грн : 360 днів = 273,68 грн).

Оскільки розмір середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані дні відпустки становить 273,68 грн, та позивачем не використано 74 календарних дні відпустки, тому розмір невиплаченої компенсації за невикористану відпустку становить 20252,32грн (273,68 грн х 74 дні = 20252,32 грн), що слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку із працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки подень фактичного розрахунку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

У судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що позивачу при звільненні відповідачем не було виплачено компенсацію за невикористані нею дні відпустки в розмірі не оспорюваної на день звільнення позивача суми, при цьому стороною відповідача не довено відсутності у цьому своєї вини, а відтак у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

В постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 640/22951/21 зазначено, що, «установивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівникові при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівникові заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні».

Суд відхиляє доводи сторони відповідача про відсутність вини відповідача у невиплаті розрахункових коштів позивачу, так як трудове законодавство не звільняє роботодавця від відповідальності у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку у випадку наявності спору щодо розміру належним працівникові сум при звільненні.

Розмір середнього заробітку позивача за час затримки виплати заробітної плати за період з 19.09.2022 по 18.03.2023 становить 77981,44грн завирахуванням податківта обов`язковихплатежів зрозрахунку:23760,00грн :39днів =609,23грн;128днів х609,23грн.=9852,46грн.,де 23760,00грн -розмір заробітноїплати позивачаза дваповні останнімісяці роботи(січеньта лютий2022року);39днів -сумарна кількістьробочих днівза січеньта лютий2022;609,23грн -середньоденна заробітнаплата позивача;128днів -сумарна кількістьробочих днівза періодз 19.09.2022по 18.03.2023,тобто часзатримки розрахункупри звільненніза шістьмісяців згідност. 117 КЗпП України. Розрахунок середнього заробітку проведено згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9ЦКУкраїни така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом з тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого в постанові від 27 квітня 2016 року в справі № 6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Ці правові висновки були неодноразово підтверджені Верховним Судом у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду, зокрема у постановах від 15 червня 2020 року у справі № 337/1279/17, від 17 червня 2020 року у справі № 753/8961/17, від 08 липня 2020 року у справі № 280/737/16-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 212/6331/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26559/18, від 21 вересня 2020 року № 225/5266/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17 зазначено, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Зважаючи на те, що положеннями статі 116 КЗпП України визначено обов`язок роботодавця виплатити в день звільнення працівника всі належні йому суми коштів, тобто провести з ним повний розрахунок, що в даному випадку здійснено не було, суд вважає встановленими підстави для застовування до відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача. Поряд із тим, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум відносно розрахованого розміру середнього заробітку, можна зробити висновок про неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із розміром заборгованості з виплати розрахункових коштів при звільненні у вигляді компенсації за невикористану відпустку, необхідно зменшити розмір середнього заробітку до 25000,00 грн за вирахуванням податків та обов`язкових платежів, який підлягає стягненню на користь позивача.

Стосовно вимогпозивача щодостягнення звідповідачанаїї користь матеріальної допомоги на лікування наслідків нещасного випадку на виробництві до 100 % посадового окладу в розмірі 7200,00 грн та 1536,81 грн відшкодування витрат на лікування наслідків нещасного випадку, всього на загальну суму 8736,81 грн відповідно до п. 6.3 колективного договору, то необхідно зазначити наступне.

Пунктом 6.3 колективного договору, укладеного між роботодавцем і працівниками підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» на 2020-2025 роки, передбачено надання матеріальної допомоги працівникам підприємства у розмірі від 50 % до 100 %, зокрема, у випадку лікування працівника (у залежності від тривалості та тяжкості хвороби). У цьому пункті договору міститься положення про те, що видача таких коштів здійснюється згідно з поданою заявою за рішенням директора, копії листків непрацездатності тощо (т. 1 а. с. 139-141).

Враховуючи, що наведеною умовою колективного договору передбачено виплату матеріальної допомоги саме за рішенням директора підприємства, що є саме його безпосередніми повноваженнями, а в даному випадку такого рішення ним прийнято не було, суд не знаходить підстав для задоволення цієї частини позовних вимог.

В умовахвоєнного станузалишається чинноюстаття 42 ЗаконуУкраїни «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», яка визначає, зокрема,що занаявності письмовихзаяв працівників,які єчленами профспілки,роботодавець щомісячноі безоплатноутримує іззаробітної платита перераховуєна рахунокпрофспілки членськіпрофспілкові внескипрацівників відповіднодо укладеногоколективного договоручи окремоїугоди втерміни,визначені цимдоговором.Роботодавець немає правазатримувати перерахуваннязазначених коштів.

Суд погоджується з твердженнями сторони відповідача щодо недоведеності позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача стягнутих без її згоди профвнесків у сумі 63,62 грн у вересні 2022 року (згідно довідки про доходи підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» від 29.07.2024 (т. 2 а. с. 13)), так як позивачем не надано до суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження її звернення з письмовою заявою до роботодавця з проханням не здійснювати такий вид відрахування з її заробітної плати.

Позивачем не пропущено визначеного ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду з позовом, оскільки вона дізналася про порушення своїх прав з повідомлення відповідача від 22.12.2022 (т. 1 а. с. 30, 31), до якого додано оспорюваний у позові наказ від 25.11.2022, та в тримісячний строк нею було подано до суду позов, через що не вбачається підстав для поновлення цього процесуального строку позивачу.

На підставі ст.141ЦПК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути пропорційно до розміру задоволених вимог сплачений нею за подання позову судовий збір у сумі 2147,20 грн за дві вимоги (немайнового та майнового характеру). При цьому суд стягує з відповідача в дохід держави 1073,60 грн судового збору за вимогу щодо стягнення грошової компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, враховуючи, що зазначене входить до структури заробітної плати, у зв`язку з чим позивач звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом у цій частині позовних вимог.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 47, 83, 116, 117, 233 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про відпустки», Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Постановою КабінетуМіністрів Українивід 08.02.1995№ 100«Про затвердженняПорядку обчисленнясередньої заробітноїплати» (із змінами), ст. ст. 12, 76-82, 141, 259, 263-268, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» Закусило В. № 15 від 25.11.2022, яким внесено зміни до пункту (параграфу) 2 наказу № 7к від 15.09.2022 «Про компенсації ОСОБА_1 » щодо кількості днів невикористаної відпустки.

Стягнути з підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 74 дні невикористаної щорічної відпустки в розмірі 20252,32 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку призвільненні в розмірі 25000,00 грн, а всього 45252,32 грн (сорок п`ять тисяч двісті п`ятдесят дві гривні тридцять дві копійки) з утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів відповідно до законодавства України.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» на користь ОСОБА_1 2147,20 грн судового збору.

Стягнути з підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» 1073,60 грн судового збору в дохід держави.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: підприємство «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» (адреса: 10014, м. Житомир, вул. Кафедральна, 5-а, код ЄДРПОУ 02654935).

Повне рішення суду складено 08.08.2024.

Суддя Л.М. Семенцова