Постанова

від 21.11.2024 по справі 295/478/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №295/478/23 Головуючий у 1-й інст. Семенцова Л. М.

Категорія 76 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

Головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М.,

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 295/478/23 за позовом ОСОБА_1 до підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги на лікування наслідків нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, утриманих профвнесків, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

за апеляційною скаргою підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05 серпня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Семенцової Л.М. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом та просила: 1)поновити їй процесуальний строк для звернення до суду з позовом;2)визнати протиправним та скасувати наказ підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» від 25.11.2022 № 15, яким внесено зміни до параграфу 2 наказу № 7 від 15.09.2022 щодо кількості днів невикористаної відпустки; 3)стягнути звідповідача на свою користь грошову компенсацію за 74 дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 18.04.2014 по 17.07.2015 16 календарних днів, за період роботи з 18.04.2015 по 17.07.2016 3 календарних дні, за період роботи з 18.04.2020 по 17.04.2021 28 календарних днів, з 18.04.2021 по 17.04.2022 28 календарних днів, у розмірі 27919,46 грн;4)стягнути з відповідача на свою користьматеріальну допомогу на лікування наслідків нещасного випадку на виробництві до 100 % посадового окладу в розмірі 7200,00 грн та 1536,81 грн відшкодування витрат на лікування наслідків нещасного випадку, всього на загальну суму 8736,81 грн відповідно до п. 6.3 колективного договору; 5)стягнути з відповідача на свою користь незаконно стягнутих без її згоди профвнесків у сумі 63,62 грн; 6)стягнутиз відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки з 18.09.2022 (моменту звільнення) по день фактичного розрахунку.

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що з 18.04.1994 по 18.09.2022 вона працювала на посаді головного бухгалтера підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області». Наказом директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» № 7к від 15.09.2022 її звільнено 18.09.2022 із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України та в параграфі 2 зазначено про виплату їй компенсації за невикористані дні відпусток у розмірі 85 календарних днів (за період роботи з 18.04.2014 по 17.07.2015 16 календарних днів, за період роботи з 18.04.2015 по 17.07.2016 3 календарних дні, за період роботи з 18.04.2020 по 17.04.2021 28 календарних днів, з 18.04.2021 по 17.04.2022 28 календарних днів, за період роботи з 18.04.2022 по 18.09.2022 10 календарних днів). Проте в подальшому наказом директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» від 25.11.2022 № 15 внесено зміни до параграфу 2 наказу № 7к від 15.09.2022 щодо кількості днів невикористаної відпустки, а саме в параграфі 2 зазначено про надання їй компенсації за невикористані дні відпусток за період роботи з 18.04.2014 по 17.04.2022 в розмірі 11 календарних днів. У наказі не вказано, в якому році яку кількість днів відпусток не використано. Позивач вважала виплачену їй 06.10.2022 суму за невикористані 11 календарних днів відпустки в розмірі 5057,80 грн неповною, а зазначений вище наказ незаконним, враховуючи неможливість зменшення тривалості щорічної відпустки, яка при прийнятті її на роботу складала 30 календарних днів згідно умов колективного договору, а при звільненні їй стало відомо, що щорічна відпустка складає 24 календарні дні, та з умовами колективного договору її не ознайомлювали.

Крім того зазначила, що їй також не було виплачено матеріальну допомогу на лікування наслідків нещасного випадку на виробництві, який стався з нею 18.07.2022, в розмірі 100 % посадового окладу у розмірі 7200,00 грн та витрат на лікування наслідків нещасного випадку на загальну суму 8736,81 грн, що передбачено п. 6.3 колективного договору, та згідно поданої нею 15.09.2022 до відповідача заяви. З 15.07.2022 по 30.07.2022 вона перебувала на лікарняному та за 29 років трудового стажу на підприємстві «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» жодного разу не користувалася такою допомогою. Окрім того, в кінці 2021 року нею було подано заяву до відповідача про неутримання з її заробітної плати профвнесків, перерахованих на рахунок профспілки з січня 2022. Однак при нарахуванні їй компенсації за невикористаних 11 календарних днів відпустки без її згоди було утримно 63,62 грн профвнесків, через що ця сума коштів підлягає поверненню їй. Вважає, що в зв`язку з наведеними порушеннями її трудових прав та непроведенням з нею повного розрахунку при звільненні з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Про порушення своїх прав вона дізналася лише 21.12.2022 при ознайомленні з наказом підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» від 25.11.2022 № 15.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 05 серпня 2024 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» Закусило В. № 15 від 25.11.2022, яким внесено зміни до пункту (параграфу) 2 наказу № 7к від 15.09.2022 «Про компенсації ОСОБА_1 » щодо кількості днів невикористаної відпустки.

Стягнуто з підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 74 дні невикористаної щорічної відпустки в розмірі 20252,32 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 25000,00 грн, а всього 45252,32 грн (сорок п`ять тисяч двісті п`ятдесят дві гривні тридцять дві копійки) з утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів відповідно до законодавства України. У задоволенні решти вимог позову відмовлено. Вирішено питання про відшкодування судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, підприємство «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що відповідно до наказу № 7к від 15.09.2022 року позивача звільнено з робота з 18 вересня 2022 року за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю та встановлено кількість днів невикористаної відпустки за період роботи на підприємстві з 1994 року в кількості 85 календарних днів. З даним наказом позивач ознайомлена особисто і зазначила, що не згодна з кількістю днів невикористаної відпустки та ненаданням матеріальної допомоги на оздоровлення з 2021 року. Оскільки позивач не була згідна із кількістю днів невикористаної відпустки, підприємством проведено повторно остаточний розрахунок цих днів. Враховуючи викладене, відповідач зробив аналіз всіх документів, які залишились у розпорядженні підприємства після звільнення попереднього керівника та бухгалтера (позивача) і зробив остаточний перерахунок невикористаних днів щорічної відпустки позивачки за всі роки і встановив, що кількість невикористаних днів відпусток за період роботи з 1994 року до 18.09.2022 року становить всього 10 календарних днів (фактично оплачено 11 календарних днів). Компенсація за невикористані 11 днів щорічної відпустки здійснена 16.10.2022 року, оскільки на той час ця кількість днів була підтверджена бухгалтером підприємства після ретельної перевірки, але залишались інші документи які вимагали перевірки і підтвердження (або заперечення) права позивача на інші невикористані дні щорічної відпустки. Після того як така перевірка закінчилась і відповідач остаточно переконався у тому, що позивачу потрібно виплатити тільки компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в кількості 11 днів, було прийнято наказ № 15 від 25.11.2022року про внесення змін до наказу № 7к від 15.09.2022року.

Відповідач наголошує, що при винесенні рішення, суд дійшов до висновку про незаконність наказу директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» Закусила В. № 15 від 25.11.2022, яким внесено зміни до пункту (параграфу) 2 наказу № 7к від 15.09.2022 «Про компенсації ОСОБА_1 » щодо кількості днів невикористаної відпустки, проте судом не досліджено перерахунок невикористаних днів щорічної відпустки позивачки за всі роки, яким встановлено, що підприємством оплачено 875 днів відпусток за період роботи з 1994 року до 18.09.2022 року, при цьому відповідачем нараховано відповідно до трудового законодавства, Закону України «Про відпустки», діючих колективних договорів 858 днів відпусток.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку вважає, що задовольняти таку вимогу у суду не було підстав, оскільки на дату розгляду позову відповідачем доведено правомірність його дій і безпідставність такої вимоги.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що всі порушення, допущені підприємством при її звільненні пояснюються адміністрацією в апеляційній скарзі браком часу. Проте вважає, що роботодавець мав достатньо часу здійснити належний підрахунок днів невикористаної відпустки та порахувати належні їй суми виплат при звільненні, так як заяву про звільнення вона подала 01.09.2022, а звільнення відбулося 19.09.2022. Позивач вказує, що в проекті наказу на звільнення було зазначено 92 дні невикористаної нею відпустки за період роботи на підприємстві, які визначені відповідальною особою за ведення кадрової роботи ОСОБА_2 . Перевірка днів невикористаної відпустки здійснювалась членами ревізійної комісії Федерації профспілок Житомирської області Аллою Черняк та Любов`ю Драчевською. Перевіряючими їй було усно підтверджено всі дні із зауваженням щодо наявності сумнівів щодо 7 днів. Вона ніяким чином не оспорювала зміст наказу №7к від 15.09.2022 про звільнення, а запис стосувався сум, які не увійшли, а саме зменшення без пояснень днів невикористаної відпустки з 92 до 85 днів. При цьому жодною із сторін питання наявності будь-яких суперечок не ставилося, а запис-зауваження відповідачем не було прокоментовано. Тому вважає безпідставними посилання відповідача щодо оскарження наказу №7 від 15.09.2022 та наступні дії підприємства. При цьому жодні переговори з приводу вирішення даного питання не проводилися. Наголошує, що до її посадових обов`язків ніколи не входило ні підготовка наказів, ні облік використання щорічних відпусток. При її звільненні відповідач сам визначив загальну кількість невикористаної нею відпустки за період роботи на підприємстві з 18.04.2014 по 18.09.2022 85 днів.

В суді апеляційної інстанції директор підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» ОСОБА_3 та представник підприємства адвокат Поліщук І.О. доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.

Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечила, надала пояснення аналогічні викладеному у відзиві на апеляційну скаргу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, з 1994 року позивач працювала на підприємстві «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» на посаді головного бухгалтера.

Наказом директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» Закусило В. № 7к від 15.09.2022 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 18.09.2022 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України із виплатою компенсації за невикористані дні відпусток у розмірі 85 календарних днів (за період роботи з 18.04.2014 по 17.07.2015 16 календарних днів, за період роботи з 18.04.2015 по 17.07.2016 3 календарних дні, за період роботи з 18.04.2020 по 17.04.2021 28 календарних днів, з 18.04.2021 по 17.04.2022 28 календарних днів, за період роботи з 18.04.2022 по 18.09.2022 10 календарних днів) (т. 1 а. с. 10, 68).

Наказом директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» Закусило В. № 15 від 25.11.2022 внесено зміни до пункту (параграфу) 2 наказу № 7к від 15.09.2022 «Про компенсації ОСОБА_1 » щодо кількості днів невикористаної відпустки зазначено про виплату їй компенсації за невикористані дні відпусток за період роботи з 18.04.2014 по 17.04.2022 в розмірі 11 календарних днів. Підставою в наказі вказано доповідну головного бухгалтера ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 13).

Як встановлено судом зі змісту Доповідної записки головного бухгалтера ОСОБА_4 на ім`я директора підприємства вбачається, що у результаті проведеної перевірки щодо ведення бухгалтерського обліку в підприємстві «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» за період з квітня 1994 року по вересень 2022 було виявлено, що сума виплат, яка була особисто розрахована ОСОБА_1 , була недостовірною, так як кількість невикористаних днів відпустки, вказаних у розрахунку, не співпадала з фактичною кількістю невикористаних днів відпустки, а саме відсутні накази про відпустки за період з 1994 по 2003 роки, що не дає можливості підтвердити, на яких підставах надавалася додаткова соціальна відпустка, відсутні документи, які підтверджують статус одинокої матері, яка виховує одна дітей до 18 років і має право на відпустку, в той же час, у нарахуваннях відпускних присутні суми по цих відпустках згідно книги по зарплаті. Наявна невідповідність вказаних періодів відпусток в особовій картці і бухгалтерських документах. У наказах на відпустку відсутні підписи керівника та не вказано, за який саме період надається відпустка. В книгах по нарахуванню відпускних записи ведуться олівцем, що дає право допускати про можливість фальсифікації з днями невикористаних днів відпустки для нарахування компенсації при звільненні головного бухгалтера ОСОБА_1 . Також нарахована компенсація за невикористані дні відпустки за роботу на комп`ютері в розмірі 7 календарних днів за один рік в сумі за всі роки, але згідно п. 1 ст. 8 Закону України «Про відпустки», постанови КМУ від 17.11.1997 № 1290, п. 58 розд. ХХІІ додаткові дні за роботу з особливими умовами і характер, а саме роботи на ЕОМ не менше ніж половину робочого дня. На комп`ютері ОСОБА_1 не працювала, вся бухгалтерія велася на паперових носіях з 1994 по 2022, в банк носила паперові платіжки та отримувала з банку роздруковану виписку. Окрім того, по 7 днів кожного року і за всі роки роботи було нарахування, доплата за роботу на ЕОМ по заробітній платі (т. 1 а. с. 70).

15.09.2022 ОСОБА_1 подала заяву на ім`я директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» ОСОБА_3 , яка зареєстрована 16.09.2022, в якій просила у зв`язку з потребою вартісного лікування наслідків травми, отриманої на виробництві, враховуючи великий стаж роботи на підприємстві тривалістю 29 років, надати їй згідно п. 6.3 колективного договору матеріальну допомогу на лікування наслідків нещасного випадку на виробництві в розмірі 100 % посадового окладу та частину понесених витрат на придбання ліків, вказавши в заяві про надання копії чеків на придбання ліків та неможливість надати копію листка непрацездатності (т. 1 а. с. 21, 22).

Актом розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався 15.07.2022 об 11-55 год. з головним бухгалтером ОСОБА_1 на підприємстві «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» від 11.10.2022, складеним комісією, утвореною відповідним наказом від 18.07.2022 № 7, підтверджується факт нещасного випадку з позивачем, пов`язаного з виробництвом, як такий, що стався під час виконання нею посадових обов`язків (т. 1 а. с. 23-29).

Листом підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» 22.12.2022 № 45 щодо остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 повідомлено, що на дату звільнення підприємство мало обов`язок виплатити їй компенсацію за дні невикористаної відпустки та лікарняних. На підставі проведеного повторно остаточного розрахунку цих днів встановлено, що кількість таких днів за період роботи з 18.04.2014 по 17.04.2022 становить всього 11 календарних днів, оплата яких здійснена 06.10.2022. Стосовно виплати лікарняних вказано про відсутність інформації щодо відкритого е-лікарняного в особистому кабінеті позивача та відсутність підстав для виплати матеріальної допомоги при звільненні (т. 1 а. с. 30, 31).

Із виписки за картковим рахунком клієнта АТ «Укрсиббанк» за період 01.10.2022 по 31.10.2022 вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні в розмірі 5057,80 грн ОСОБА_1 отримала 06.10.2022 на свою банківську картку (т. 1 а.с. 15).

Вирішуючи спір,суд першоїінстанції дійшов висновку пронезаконність наказу відповідача № 15 від 25.11.2022 та необхідність стягнення з підприємства «Учбово-методичнийцентр Федераціїпрофспілок Житомирськоїобласті» на користь позивача невиплачену їй компенсацію за невикористану нею відпустку в кількості 74 календарних днів (тобто 85 календарних днів, зазначених у наказі про звільнення позивача з роботи, 11 календарних днів, оплачених їй після звільнення з роботи). Суд вказав, що у судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що позивачу при звільненні відповідачем не було виплачено компенсацію за невикористані нею дні відпустки в розмірі не оспорюваної на день звільнення позивача суми, при цьому стороною відповідача не доведено відсутності у цьому своєї вини, а відтак у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого за період з 19.09.2022 по 18.03.2023 становить77981,44 грнза вирахуванням податків та обов`язкових платежів. Поряд із тим, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум відносно розрахованого розміру середнього заробітку, суд першої інстанції дійшов висновку про неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із розміром заборгованості з виплати розрахункових коштів при звільненні у вигляді компенсації за невикористану відпустку та вказав про необхідність зменшення розміру середнього заробітку до25 000,00грн за вирахуванням податків та обов`язкових платежів, який підлягає стягненню на користь позивача.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача на її користьматеріальної допомоги на лікування наслідків нещасного випадку на виробництві до 100 % посадового окладу в розмірі 7200,00 грн та 1536,81 грн відшкодування витрат на лікування наслідків нещасного випадку, всього на загальну суму 8736,81 грн відповідно до п. 6.3 колективного договору, то враховуючи, що наведеною умовою колективного договору передбачено виплату матеріальної допомоги саме за рішенням директора підприємства, що є саме його безпосередніми повноваженнями, а в даному випадку такого рішення ним прийнято не було, суд не знайшов підстав для задоволення цієї частини позовних вимог.

Також місцевий суд погодився з твердженнями сторони відповідача щодо недоведеності позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача стягнутих без її згоди профвнесків у сумі 63,62 грн у вересні 2022 року (згідно довідки про доходи підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» від 29.07.2024 (т. 2 а. с. 13), так як позивачем не надано до суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження її звернення з письмовою заявою до роботодавця з проханням не здійснювати такий вид відрахування з її заробітної плати, а тому відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому в решті рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині з огляду на таке.

За змістом ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Стаття 94 КЗпП України передбачає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 115 КЗпП України ( в ред. на час виникнення спірних правовідносин) заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановленіколективним договоромабо нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органомпервинної профспілкової організаціїчи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається звихідним,святковим або неробочимднем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмірзаробітної платиза першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України, що діяла у такій редакції на час звільнення позивача, при звільненніпрацівникавиплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщопрацівникв день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно ч. ч. 1, 2ст. 117 КЗпП України(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно із ч. 1ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року по справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 викладена правова позиція, відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 наголосила, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Судом встановлено, що з квітня 1994 року позивач працювала на підприємстві «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» на посаді головного бухгалтера та наказом директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» Закусило В. № 7к від 15.09.2022 її звільнено із займаної посади з 18.09.2022 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України. У вказаному наказі зазначено, що ОСОБА_1 підлягає виплаті компенсація за 85 днів невикористаної відпустки.

В подальшому, на підставі проведеної перевірки та доповідної головного бухгалтера підприємства наказом директора підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» Закусило В. № 15 від 25.11.2022 внесено зміни до пункту (параграфу) 2 наказу № 7к від 15.09.2022 щодо кількості днів невикористаної відпустки зазначено про виплату їй компенсації за невикористані дні відпусток за період роботи з 18.04.2014 по 17.04.2022 в розмірі 11 календарних днів.

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 вказала, що вказаний наказ є незаконним.

Заперечуючи щодо позовних вимог Підприємство «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» зазначило, що оскільки Позивач не був згоден із кількістю днів невикористаної відпустки, підприємством проведено повторно остаточний розрахунок цих днів і лише після проведення такої перевірки, дійшовши висновку про компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в кількості 11 днів, було прийнято наказ № 15 від 25.11.2022 про внесення змін до наказу № 7к від 15.09.2022.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 заяву про звільнення подала 01.09.2022, яка була завізована керівником 05.09.2022 із зазначенням дати звільнення 19.09.2022. Перевірка днів невикористаної відпустки здійснювалась членами ревізійної комісії Федерації профспілок Житомирської області ОСОБА_5 та Любов`ю Драчевською, яким надані були всі необхідні для перевірки бухгалтерські документи, що не заперечується сторонами. Після здійсненої перевірки у наказі про звільнення ОСОБА_1 від 15.09.2022 зазначено кількість днів невикористаної відпустки 85, що не заперечувалося відповідачем. Визначення днів невикористаної відпустки ОСОБА_1 здійснювалось особою відповідальною за ведення кадрової роботи ОСОБА_2 . Відповідачем не спростовані пояснення ОСОБА_1 , що до її посадових обов`язків ніколи не входило ні підготовка наказів, ні облік використання щорічних відпусток. При її звільненні відповідач сам визначив загальну кількість невикористаної нею відпустки за період роботи на підприємстві з 18.04.2014 по 18.09.2022 85 днів.

В подальшому, підприємство «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» ініціювало перевірку з метою обрахунку кількості днів невикористаної відпустки, посилаючись на незгоду ОСОБА_1 , про що зазначено в апеляційній скарзі та пояснювалось стороною відповідача у суді першої інстанції.

При цьому, як встановлено під час судового засідання в апеляційному суді підприємство не повідомляло ОСОБА_1 про ініціювання та проведення перевірки щодо обрахунку кількості днів невикористаної відпустки, не ознайомлювало її з результатами такої перевірки. Відповідні докази щодо повідомлення ОСОБА_1 про проведення перевірки відсутні і в матеріалах справи.

Визначаючи дні невикористаних відпусток, відповідач зазначав, що за період з 1994 по 2003 роки відсутні накази про відпустки, відсутні документи, які підтверджують статус одинокої матері, яка виховує одна дітей до 18 років і має право на відпустку, в той же час, у нарахуваннях відпускних присутні суми по цих відпустках згідно книги по зарплаті.

Проте, призначивши перевірку, підприємство не повідомило ОСОБА_1 про вказані обставини, чим позбавило останню на подання відповідних доказів на підтвердження свого права.

Підприємство «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» також не ознайомило ОСОБА_1 з результатами проведеної перевірки, чим позбавило останню можливості надати свої заперечення щодо неврахування відпустки більшої тривалості згідно п. 2 Постанови ВРУ від 15.11.1996 № 505/96-ВР «Про порядок введення в дію Закону України «Про відпустки» (зі змінами, внесеними Законом від 02.11.2000р. №2073), в тому числі і за умовами колективного договору.

Вказані дії відповідача щодо неповідомлення позивача про проведення перевірки та ознайомлення з результатами такої перевірки, позбавили ОСОБА_1 права на подання доказів та заперечень щодо належного їй права на зазначені види відпусток, що призвело до неправомірного зменшення загальної кількості днів невикористаної позивачем відпустки за час роботи у відповідача.

Крім того, у день звільнення ОСОБА_1 не було виплачено жодних коштів, що не заперечується сторонами і підтверджується матеріалами справи.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що вказаний наказ був прийнятий через понад два місці після звільнення позивача з роботи, тобто, коли трудові правовідносини між працівником та роботодавцем вже були припинені, а також із порушенням ч. 1 ст. 47 КЗпП України, згідно якої роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні, а також ст. 116 КЗпП України, якою врегульовані строки розрахунку при звільненні та передбачено проведення у день звільнення працівника виплату всіх належних від підприємства працівнику сум та письмове повідомлення працівника в день їх виплати про нараховані та виплачені працівникові суми при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).

Виходячи із наведеного колегія суддів зазначає, що при звільненні ОСОБА_1 підприємство «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» порушило імперативні приписи ст. 116 КЗпП України щодо виплати працівнику усіх належних сум при звільненні, та після припинення трудових відносин ініціювало перевірку щодо підрахунку днів невикористаної відпустки прийнявши через понад два місяці з дня звільнення позивача новий наказ № 15 від 25.11.2022, яким внесено зміни до пункту (параграфу) 2 наказу № 7к від 15.09.2022 «Про компенсації ОСОБА_1 » щодо кількості днів невикористаної відпустки, яким зменшено кількість днів невикористаної відпустки з 85 до 11 календарних днів, внаслідок чого сума компенсації була зменшена на 74 календарних дні, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що такий наказ є незаконним, так як це суперечить нормам ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 83, ст. 116 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» та порушує право позивача на оплату праці у вигляді своєчасного одержання винагороди за працю та своєчасного належного її інформування в день звільнення роботодавцем про нараховані їй суми при звільненні.

За таких обставин суд дійшов до правильного висновку про незаконність зазначеного наказу відповідача та необхідність стягнення з відповідача на користь позивача невиплачену їй компенсацію за невикористану нею відпустку в кількості 74 календарних днів (тобто 85 календарних днів, зазначених у наказі про звільнення позивача з роботи, 11 календарних днів, оплачених їй після звільнення з роботи).

При визначенні розміру невиплаченої компенсації за невикористану відпустку суд правильно керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та з урахуванням відомостей з довідки форми ОК-5 ПФУ України (т. 1 а. с. 122), правильно встановив розмір компенсації за дні невикористаної відпустки в сумі 20252,32 грн(273,68 грн х 74 дні = 20252,32 грн), які слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Також місцевий суд правильно вказав, що оскільки позивачу при звільненні відповідачем не було виплачено компенсацію за невикористані нею дні відпустки в розмірі не оспорюваної на день звільнення позивача суми, при цьому стороною відповідача не доведено відсутності у цьому своєї вини, а тому у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому суд правильно обрахував розмір середнього заробітку позивача за час затримки виплати заробітної плати за період з 19.09.2022 по 18.03.2023, який становить77981,44 грнза вирахуванням податків та обов`язкових платежів (23760,00 грн : 39 днів = 609,23 грн; 128 днів х 609,23 грн. = 9852,46 грн., де 23760,00 грн - розмір заробітної плати позивача за два повні останні місяці роботи (січень та лютий 2022 року); 39 днів - сумарна кількість робочих днів за січень та лютий 2022; 609,23 грн - середньоденна заробітна плата позивача; 128 днів - сумарна кількість робочих днів за період з 19.09.2022 по 18.03.2023, тобто час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців згідно ст.117 КЗпП України). Розрахунок середнього заробітку судом першої інстанції проведено з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку до25000,00грн за вирахуванням податків та обов`язкових платежів, який підлягає стягненню на користь позивача, посилаючись на правові позиції Верховного Суду, що постановах від 15 червня 2020 року у справі № 337/1279/17, від 17 червня 2020 року у справі № 753/8961/17, від 08 липня 2020 року у справі № 280/737/16-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 212/6331/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26559/18, від 21 вересня 2020 року № 225/5266/18.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо розміру стягнутої судом компенсації за дні невикористаної відпустки та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, а тому колегія суддів не вбачає підстав для наведення додаткових мотивів, крім тих, що грунтовно викладені судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Інші доводи апеляційної скарги підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» не заслуговують на увагу з огляду на вище викладене.

Згідно положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін, питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу підприємства «Учбово-методичний центр Федерації профспілок Житомирської області» залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25.11.2024.

Головуючий Судді: