Рішення

від 30.07.2024 по справі 565/503/24

ВОЛОДИМИРЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 565/503/24

Номер провадження 2/556/385/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.07.2024 Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Котик Л.О.

при секретарі-Соловей Г.С.

за участю представника позивача адвоката Кудрявцева О.М.

представника відповідача - адвоката Василюк В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовомТовариства зобмеженою відповідальністю «НАДІЯ 2000» до ОСОБА_1 , про визнання договорів передачі права власності недійсними і скасування рішення про державну реєстрацію права власності,-

Встановив:

ТзОВ «Надія 2000» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про визнання договорів передачі права власності недійсними і скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

В обгрунтування позовних вимог вказують, що в серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості згідно Договору поставки від 12 жовтня 2022 року №12/10/2022 в сумі 3086511,65 грн., з яких: 2964298,76 грн. основний борг, 38795,51 грн. інфляційні втрати та 83417,38 грн. - відсотки за користування грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16 серпня 2023 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/848/23.

В зв`язку з тим, що Відповідач не відповідав на всі заходи досудового врегулювання оплати по Договору поставки, на претензії, які були йому направлені на пошту та електронну пошту зазначену в договорі, представником Позивача було подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти на рахунках відповідача в межах заявлених позовних вимог.

Проте, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28 серпня 2023 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "НАДІЯ 2000" про забезпечення позову було відмовлено.

30 серпня 2023 року представником позивача було подано адвокатський запит про надання інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, про транспортні засобі, які зареєстровані за ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .

У своїй відповіді на запит від 31.08.2023, РСЦ МВС зазначає, що станом на 31 серпня 2023 року за ОСОБА_1 зареєстровано 6 (шість) транспортних засобів.

Із загальнодоступних відомостей, що містяться на сайті "Auto.ria.com", позивачу стало відомо, що належні відповідачу автомобілі та напівпричепи виставлені на продаж, що є підставою вважати, що кошти, які будуть виручені відповідачем від продажу вищевказаного належного йому майна, без застосування заходів забезпечення у вигляді їх арешту, можуть бути витрачені на інші цілі, з метою ухилення проведення розрахунків з позивачем. З метою запобігання можливим порушенням майнових прав та інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, позивачем знову було подано Заяву про забезпечення позову поляхом накладення арешту на грошові коши на банківських рахунках та майно Відповідача від 04 вересня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07 вересня 2023 року в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "НАДІЯ 2000" про забезпечення позову було відмовлено.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21 листопада 2023 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" задоволено частково: Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" заборгованість за поставлений товар в розмірі 2 964 298,76 (два мільйони дев`ятсот шістдесят чотири тисячі двісті дев`яносто вісім гри 76 коп.) грн. 38 052,19 (тридцять вісім тисяч п`ятдесят дві гри 19 коп.) грн 3% річних, 63 818,28 (шістдесят три тисячі вісімсот вісімнадцять гри 28 коп.) інфляційних втрат та 45 992,53 (сорок п`ять тисяч дев`ятсот дев`яності дві гри 53 коп.) гри судового збору.

12 лютого 2024 року на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 21 листопада 2023 р., яке набрало законної сили 05 лютого 2024 р., видано наказ про примусове виконання рішення.

15 лютого 2024 року приватним виконавцем Сідоренко С.П. було відкрито виконавче провадження про примусове виконання наказу №918/848/23 від 12.02.2024, що видав Господарський суд Рівненської області.

До винесення рішення по вказаній справі, 15.11.2023 до ГСЦ МВС було подано адвокатський запит з питанням про надання інформації з ЄДР ТЗ, про транспортні засоби, які зареєстровані за ОСОБА_1 .

У відповіді на запит №31/410А3-5084-2024 від 21.02.2024 ГСЦ МВС зазначає, що станом на 17 листопада 2023 року за ОСОБА_1 зареєстровано лише 3 (три) транспортних засоби.

З відомостей, наданих Головним сервісним центром МВС у своїй відповіді від 21.02.2024, зазначено, що:

- 07 вересня 2023 року ТСЦ № 5644 транспортний засіб GRAS GS 44, 2006 року випуску, VIN НОМЕР_2 , перереєстрований на нового власника ОСОБА_2 (син відповідача) на підставі укладеного в суб`єкта господарювання ТОВ «БІМЕР» договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6329/23/1/061460 від 06.09.2023;

- 07 вересня 2023 року ТСЦ № 5644 транспортний засіб MAN TGX 18.480, VIN НОМЕР_3 , 2010 року випуску, об`єм двигуна 12419 см3 перереєстрований на нового власника ОСОБА_2 на підставі укладеного в суб`єкта господарювання ТОВ «БІМЕР» договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6329/23/1/061459 від 06.09.2023;

- 07 вересня 2023 року ТСЦ № 5644 транспортний засіб SCHWARZMUELLER HKS-3E, VIN НОМЕР_4 , 2006 року випуску перереєстрований на нового власника ОСОБА_2 на підставі укладеного в суб`єкта господарювання ТОВ «БІМЕР» договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6329/23/1/061464 від 06.09.2023.

Також, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка 343210234 від 17.08.2023 року) відповідач володів 1/3 приватної спільної часткової власності на двокімнатну квартиру розташовану в АДРЕСА_1 . Інші співвласники вказаної квартири: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Але відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка 369103949 від 28.03.2024) відповідачем було здійснено переоформлення частини права власності на вказану квартиру за договором дарування від 28.09.2023№1022 на сина ОСОБА_2 (Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 69511946 від 28.09.2023, приватний нотаріус Креденсир О.В., Вараський районний нотаріальний округ, Рівненська область).

Продаж Відповідачем належного йому майна робить неможливим виконання рішення суду. Вказане майно було єдиним майном ОСОБА_1 , за рахунок якого можна було погасити борг перед Позивачем.

Вважають, що Відповідач, відчужуючи належне йому майно на користь свого сина, знав про винесення в найближчий час рішення Господарським судом Рівненської області, яким буде стягнуто з нього на користь Позивача суму боргу, а тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку невиконання рішення суду шляхом звернення стягнення на належне йому майно, і порушуючи право кредитора, ухиляючись від добровільного відшкодування шкоди, та з метою невиконання рішення суду, за один день, знаючи, що до суду подавались заяви про забезпечення позову, переоформив три транспортних засоби на свого сина, та 1/3 квартири, яка перебувала у спільній частковій власності.

Як стало відомо пізніше, вже після відкриття виконавчого провадження №74182801відносно боржника ОСОБА_1 , у власності останнього є ще три транспортних засоби, але вони на час звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості і на день складання цього позову перебувають в заставі банків, в яких Відповідач отримав кредити.

Цивільно-правовий договір (договір купівлі-продажу та договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Верховний Суд України здійснив розширене тлумачення статті 234 ЦК і кваліфікував договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, як фіктивний (постанови Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 у справі № 6-1873це16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 9 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц).

За висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

На підставівикладеного,просять позовні вимогизадовольнити та Визнати недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів, які були укладені 06 вересня 2023 року між ОСОБА_1 , як продавцем та ОСОБА_2 , як покупцем, а саме:

- договір купівлі-продажу транспортного засобу GRAS GS 44, 2006 року випуску, VIN НОМЕР_2 - договір № 6329/23/1/061460 від 06.09.2023;

- договір купівлі-продажу транспортного засобу MAN TGX 18.480, VIN НОМЕР_3 , 2010 року випуску, об`єм двигуна 12419 см3 - договір № 6329/23/1/061459 від 06.09.2023;

- договору купівлі- продажу транспортного засобу SCHWARZMUELLER HKS-3E, VIN НОМЕР_4 , 2006 року випуску - договір № 6329/23/1/061464 від 06.09.2023.

Визнати недійсним і скасувати рішення про державну реєстрацію права власності з договором дарування №1022 від 28.09.2023, частини квартири (Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 69511946 від 28.09.2023, зареєстроване приватим нотаріусом Креденсир О.В., Вараський районний нотаріальний округ, Рівненська область), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний позов надійшов до Кузнецовського міського суду Рівненської області 18 березня 2024 року.

Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 березня 2024 року дану справу передано за підсудністю до Володимирецького районного суду Рівненської області.

11 квітня 2024 року вказана цивільна справа надійшла до Володимирецького районного суд Рівненської області.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 12 квітня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

24 квітня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

11.06.2024 від представника відповідача адвоката Василюк В.В. надійшли додаткові письмові пояснення у справі за позовом Товариства зобмеженою відповідальністю «НАДІЯ 2000» до ОСОБА_1 , про визнання договорів передачі права власності недійсними і скасування рішення про державну реєстрацію права власності, де зазначено, що позивач не довів обставин, необхідних для визнання оспорюваних договорів недійсними з підстав фраудаторності, як і не довів порушення своїх прав та законних інтересів укладенням даних договорів купівлі-продажу транспортних засобів або договору дарування частини квартири, належної ОСОБА_4 .

Також позивачем не наведено жодних доказів, які б свідчили про обставини, що боржник діяв очевидно не добросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив оспорювані договори, які порушують майнові інтереси кредитора і направленні на недопущення звернення стягнення на майно боржника, а отже «вчинив право на зло».

Позивачем не доведено також вчинення неправомірних дій відповідача, а саме того, що на день укладення договорів купівлі-продажу та договору дарування було судове рішення або, що ОСОБА_1 не є платоспроможним чи не був таким на час зобов`язання про повернення боргу та його майновий стан унеможливлював чи унеможливлює виконання зобов`язання за грошовим зобов`язанням на даний час.

Не підтверджено будь-якими належними доказами і явно занижена ціна на належне відповідачу майно, на що звертає увагу Верховний Суд у своїх постановах.

А тому в позові просять відмовити за безпідставністю.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 червня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги і надав пояснення в межах пред`явленого позову. ОСОБА_1 діяв не добросовісно, переписав транспортні засоби і 1/3 квартири на сина. Вони довго чекали, що відповідач погасить заборгованість згідно договору поставки, однак останній не відповідав на всі заходи досудового врегулювання оплати по Договору поставки, уникав розмов по телефону. Таким чином, оспорюванні договори купівлі-продажу транспортних засобів, договір дарування частини квартири, спрямовані на уникнення стягнення заборгованості, а тому їх слід визнати недійсними.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала з підстав викладених у письмових поясненнях. Крім того, зазначила, що оспорюванні договори не є фраудаторними правочинами. Відповідач не ухилявся від своїх обов`язків по сплаті боргу. На момент відчуження майна у ОСОБА_1 не було непогашеної заборгованості. У відповідача є інше майно, яким він може розрахуватися. Інших надходжень, окрім пенсії в останнього немає.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав:

Як зазначено у рішенні господарського суду Рівненської області від 21 листопада 2023 року по справі №918/848/23, у серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості згідно Договору поставки від 12 жовтня 2022 року №12/10/2022 в сумі 3086511,65 грн., з яких: 2964298,76 грн. основний борг, 38795,51 грн. інфляційні втрати та 83417,38 грн. - відсотки за користування грошовими коштами.

Ухвалою суду від 16.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.09.2023.

24.08.2023 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Ухвалою суду від 28.08.2023 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" про забезпечення позову.

05.09.2023 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках та майно відповідача.

Ухвалою суду від 07.09.2023 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" про забезпечення позову.

Даним рішеннямпозовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" , задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" заборгованість за поставлений товар в розмірі 2 964 298,76 (два мільйони дев`ятсот шістдесят чотири тисячі двісті дев`яносто вісім грн 76 коп.) грн, 38 052,19 (тридцять вісім тисяч п`ядтесят дві грн 19 коп.) грн 3% річних, 63 818,28 (шістдесят три тисячі вісімсот вісімнадцять грн 28 коп.) інфляційних втрат та 45 992,53 (сорок п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дві грн 53 коп.) грн судового збору.

12 лютого 2024 року господарським судом Рівненської області видано наказ про примусове виконання рішення суду від 21.11.2023 по справі 918/848/23, про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" заборгованість за поставлений товар в розмірі 2 964 298,76 (два мільйони дев`ятсот шістдесят чотири тисячі двісті дев`яносто вісім грн 76 коп.) грн, 38 052,19 (тридцять вісім тисяч п`ятдесят дві грн 19 коп.) грн 3% річних, 63 818,28 (шістдесят три тисячі вісімсот вісімнадцять грн 28 коп.) інфляційних втрат та 45 992,53 (сорок п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дві грн 53 коп.) грн судового збору.

15.02.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Сідоренком С.П. відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Рівненської області про примусове виконання рішення по справі 918/848/23. (постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №74182801 від 15.02.2024)

Згідно відповідіна адвокатськийзапит №31/1463А3-19134-2023від 31.08.2023, станомна 30серпня 2023року наім`я ОСОБА_1 зареєстрованошість транспортнихзасобів: MAN TGX 18.480, 2010 року випуску,VIN НОМЕР_3 ; GRAS GS 44, 2006 року випуску, VIN НОМЕР_2 ; GRAS GS, 2019 року випуску, VIN НОМЕР_5 ; SCHWARZMUELLER HKS-3E, 2006 рок випуску, VIN НОМЕР_4 ; MAN TGX 12419, 2014 року випуску,VIN НОМЕР_6 ; VOLVO FN 13.500 12777, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_7 .

А якзазначено у відповіді наадвокатський запит№31/2112АЗ-26289-2023від 20.11.2023,виданогоГоловним сервісним центром МВС , станом на 17.11.2023, за особою ОСОБА_1 , зареєстровані транспортні засоби:

03.12.2021 в ТСЦ 5644 зареєстровано транспортний засіб VOLVO FH 13.500, 2012 року випуску, № шасі: НОМЕР_7 , об`єм двигуна: 12777 см. куб., потужність двигуна: 375 кВт;

- 22.07.2023 в ТСЦ 0741 перереєстровано транспортний засіб GRAS GS, 2019 року випуску, № шасі: НОМЕР_8 ;

- 22.07.2023 в ТСЦ 0741 перереєстровано транспортний засіб MAN TGX 18.480, 2014 року випуску, № шасі: НОМЕР_9 , об`єм двигуна: 12419 см. куб., потужність двигуна: НОМЕР_10 .

Згідно відповіді наадвокатський запит№31/410А3-5084-2024від 21.02.2024,виданоїГоловним сервісним центром МВС, згідно з даними, які містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів 10 грудня 2021 року територіальним сервісним центром № 5644 PСЦ ГСЦ МВС в Рівненській області здійснено первинну реєстрацію придбаного в торгівельній організації ввезеного з-за кордону бувшого у використанні транспортного засобу GRAS GS 44, 2006 року випуску, VIN НОМЕР_11 , на ім`я ОСОБА_1 на підставі укладеного в суб`єкта господарювання ТОВ «ДОМІОН АВТО ГРУП» договору № 646, BMД UA305120/2020/002739 від 09.05.2020, видана Закарпатською митницею ДФС. 07 вересня 2023 року ТСЦ № 5644 транспортний засіб перереєстрований на нового власника ОСОБА_2 на підставі укладеного в суб`єкта господарювання ТОВ «БІМЕР» договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6329/23/1/061460 від 06.09.2023. Станом на 20 лютого 2024 року в ЄДРТЗ відсутні відомості про здійснення подальших реєстраційних дій відносно даного транспортного засобу.

17 вересня 2021 року ТСЦ № 5644 здійснено перереєстрацію транспортного засобу MAN TGX 18.480, VIN НОМЕР_3 , 2010 року випуску, об`єм двигуна 12419 см?, на ім`я ОСОБА_1 на підставі укладеного в суб`єкта господарювання ТОВ «ЛАДИМ СТАР» договору купівлі- продажу транспортного засобу № 1014 від 02.09.2021. 07 вересня 2023 року ТСЦ № 5644 транспортний засіб перереєстрований на нового власника ОСОБА_2 на підставі укладеного в суб`єкта господарювання ТОВ «БІМЕР» договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6329/23/1/061459 від 06.09.2023. Станом на 20 лютого 2024 року в ЄДРТЗ відсутні відомості про здійснення подальших реєстраційних дій відносно даного транспортного засобу.

17 вересня 2021 року ТСЦ № 5644 здійснено перереєстрацію транспортного засобу SCHWARZMUELLER HKS-3E, VIN НОМЕР_4 , 2006 року випуску, на ім`я ОСОБА_1 на підставі укладеного в суб`єкта господарювання TOB «ПАРК РЕЗЕРВ» договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7878/21/1/002526 від 02.09.2021. 07 вересня 2023 року ТСЦ № 5644 транспортний засіб перереєстрований на нового власника ОСОБА_2 на підставі укладеного в суб`єкта господарювання ТОВ «БІМЕР» договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6329/23/1/061464 від 06.09.2023. Станом на 20 лютого 2024 року в ЄДРТЗ відсутні відомості про здійснення подальших реєстраційних дій відносно даного транспортного засобу.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №343210234 від 17.08.2023, у власності ОСОБА_1 перебувала 1/3 квартири, що за адресою: АДРЕСА_1

А як зазначено в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №3659103949 від 08.03.2024, ОСОБА_1 подарував 1/3 частки квартири, що за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, серії та номер 1022 від 28.09.2023, складеного приватним нотаріусом Вараського районного нотаріального округу Рівненської області, своєму сину - ОСОБА_2 .

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження №6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі №306/2952/14-ц та від 09 серпня 2017 року у справі №359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20.06.2019 р. у справі № 522/8158/15-ц зроблено висновок, що визнання судом недійсним договору у зв`язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 583/780/17 (провадження № 61-11198св20) вказано, що укладення особою, яка заподіяла шкоду, договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на це майно в рахунок відшкодування шкоди відповідно до статей 1166, 1188 ЦК України свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Договір дарування - цедомовленість, за якою одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність(частина перша статті 717 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце».

Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили.

Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Судом установлено, що ОСОБА_1 , продав три транспортні засоби та подарував 1/3 частку квартири, належні йому на праві власності своєму сину, будучи достовірно обізнаним про розгляд Господарським судом Рівненської області справи №918/848/23 за позовом ТзОВ «НАДІЯ 2000» до ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поставки від 12 жовтня 2022 року №12/10/2022, так як був учасником справи.

Отже, боржник ОСОБА_1 міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку невиконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором поставки.

Той факт, що на час укладення договору купівлі-продажу та договору дарування ще не було ухвалено рішення суду про стягнення боргу, не впливає на правильне вирішення судом спору та вірне застосування норм матеріального права. При цьому судом встановлено, що позов про стягнення боргу подано позивачем у серпні 2023 року, тобто до укладення ОСОБА_1 договору дарування та договорів купівлі-продажу транспортних засобів, про що відповідач знав. А тому про матеріальні претензії позивача до відповідача вже було відомо останньому.

Аналогійний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22), в якому, зокрема, зазначено таке: «суди при задоволенні позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних правочинів та їх кваліфікацію як фраудаторних, обґрунтовано вважали, що: приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування та купівлі продажу) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди)… У даній справі до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорювані договори, як фраудаторні, відноситься: ОСОБА_1 було відомо про пред`явлення ТзОВ «Надія-2000» цивільного позову про стягнення з нього заборгованості згідно договору поставки, а також в намаганні представника позивача забезпечити його арештом; дані правочини укладалися між членами сім`ї ( з батьком і сином)

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761/19), в якій, визнаючи за позовом банку (кредитора) договір дарування квартири недійсним, суд касаційної інстанції вказав, що договір дарування був укладений через місяць після пред`явлення позову банку про стягнення кредитної заборгованості і до ухвалення рішення суду про стягнення кредиту, є фраудаторним, так як укладений боржником на шкоду кредитору. Зокрема, Верховний Суд у цій справі зазначив таке: «Верховним Судом враховано, що на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов`язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже виникло право вимоги до поручителя основного боржника у зв`язку з його неплатоспроможністю…

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора».

До подібних висновків, а саме визнаючи недійсним договір купівлі-продажу, укладений боржником на шкоду кредитору до ухвалення рішення суду про стягнення боргу, Верховний Суд у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, провадження № 61-6420св21, зазначив таке: «… очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваних договорів купівлі-продажу) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорювані договори купівлі-продажу) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника; встановлені судами обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорювані договори купівлі продажу є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору; до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні відноситься: момент вчинення договорів ( У даній справі №918/848/23 - 06 вересня 2023 року та 28 вересня 2023 року, тобто після відкриття провадження, відмови в забезпеченні позову)…»

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17, від 12 квітня 2023 року у справі №161/12564/21).

Більше того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторого правочину навіть до пред`явлення позову про стягнення боргу, зазначаючи таке: «… договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».

До подібних висновків (визнання недійсним фраударного договору до ухвалення рішення про борг) дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20.

Судом встановлено, що при укладенні оспорюваних правочинів купівлі - продажу транспортних засобів від 06 вересня 2023 року та договору дарування від 28 вересня 2023 воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання у майбутньому рішення суду про стягнення з відповідача боргу.

Очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваних договорів) вживали право на зло , оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорювані договори купівлі-продажу, дарування) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника.

І встановлені судом обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорювані договори купівлі продажу, дарування є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні відноситься:

Момент вчинення договорів ( 06 вересня 2023 року та 28 вересня 2023 року , тобто після відкриття провадження, відмови в забезпеченні позову, в справі № 918/848/23);

Відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; майно відчужене на підставі договору дарування, тобто безвідплатного договору, та договору купівлі - продажу; майно відчужене на користь близького родича; після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, що не спростовано відповідачем.. На переконання суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника .

Отже, судприходить довисновку пронаявність правовихпідстав,передбачених положеннямистатті 234ЦК України,для визнанняоспорюваних договорівкупівлі-продажу № 6329/23/1/061460 від 06.09.2023; № 6329/23/1/061459 від 06.09.2023; № 6329/23/1/061464 від 06.09.2023 та договору дарування 1/3 квартири №1022 від 28.09.2023, недійсними.

Пояснення і доводи представника відповідача не спростовують вище наведені висновки суду.

Щодо позовної вимог про скасування державної реєстрації права власності на квартиру, суд констатує наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16.01.2020, законодавець змінив ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виклавши її наступним чином: «У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону».

Із зазначеного вбачається, що законодавець виключив з конструкції статті можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію прав, у зв`язку з чим задоволення позовної вимоги про скасування записів державного реєстратора не призведе до ефективного захисту прав, оскільки нормою воно не передбачене, а реєстратор, у свою чергу, отримуючи судове рішення про скасування запису, не зможе його виконати. Більше того, структурна побудова Державного реєстру речових прав на нерухоме майно передбачає випадки, коли запис (наприклад, про іпотеку) залишається, але при необхідності провести певні зміни (наприклад, зміну іпотекодержателя) здійснюється реєстраційна дія на підставі рішення державного реєстратора (без внесення нового чи зміни номера запису).

Саме такий напрямок правової визначеності прослідковується у постановах Верховного Суду, а саме: Касаційного цивільного суду від 16.09.2020 року у справі № 352/1021/19 та Касаційного господарського суду у постанові від 03.09.2020 року у справі № 914/1201/19, де суди зазначили, що починаючи з 16.01.2020 року скасування запису про проведену державну реєстрацію права не може привести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі.

В контексті зазначеного привертає увагу постанова Касаційного господарського суду від 28.10.2020 року у справі № 910/10963/19, де суд зазначив: «Виконанню підлягають виключно судові рішення:

1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Окремо варто зазначити, що у ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», законодавець також зазначив, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Застосовуючи в практичному аспекті зазначений припис, суди зазначають, що з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (постанова першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.11.2020 року у справі № 154/883/19).

Отже, із позовом щодо визнання недійсними правочинів, задля ефективного захисту одночасно необхідно заявляти позовну вимогу щодо речового права, зареєстрованого на підставі такого Договору.

Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення позову Товариства зобмеженою відповідальністю «НАДІЯ 2000» до ОСОБА_1 , про визнання договорів передачі права власності недійсними і скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

А тому слід стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства зобмеженою відповідальністю «НАДІЯ 2000», код ЄДРПОУ 30677335 сплачений судовий збір в розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 81, 263-265 ЦПК України, на підставі ст. ст. 202, 203, 215, 234, 717 ЦК України, Закону України"Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень», суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товаристваз обмеженоювідповідальністю «НАДІЯ 2000» до ОСОБА_1 , про визнання договорів передачі права власності недійсними і скасування рішення про державну реєстрацію права власності, задовольнити.

Визнати недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів, які були укладені 06 вересня 2023 року між ОСОБА_1 , як продавцем та ОСОБА_2 , як покупцем, а саме:

- договір купівлі-продажу транспортного засобу GRAS GS 44, 2006 року випуску, VIN НОМЕР_2 - договір № 6329/23/1/061460 від 06.09.2023;

- договір купівлі-продажу транспортного засобу MAN TGX 18.480, VIN НОМЕР_3 , 2010 року випуску, об`єм двигуна 12419 см3 - договір № 6329/23/1/061459 від 06.09.2023;

- договору купівлі- продажу транспортного засобу SCHWARZMUELLER HKS-3E, VIN НОМЕР_4 , 2006 року випуску - договір № 6329/23/1/061464 від 06.09.2023.

Визнати недійсним і скасувати рішення про державну реєстрацію права власності з договором дарування №1022 від 28.09.2023, частини квартири (Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 69511946 від 28.09.2023, зареєстроване приватим нотаріусом Креденсир О.В., Вараський районний нотаріальний округ, Рівненська область), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства зобмеженою відповідальністю «НАДІЯ 2000», код ЄДРПОУ 30677335 сплачений судовий збір в розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Володимирецький районний суд Рівненської області.

Згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення проголошено 08 серпня 2024 року.

Суддя: Котик Л.О.

Учасники процесу:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «НАДІЯ 2000», місцезнаходження: м. Київ, вул. Кирилівська, 82 офіс 256, 04080, код ЄДРПОУ 30677335,

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою згідно відомостей з ЄДДР: АДРЕСА_2 .