Рішення від 05.08.2024 по справі 947/24688/23

Справа № 947/24688/23

Провадження № 2/947/490/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2024 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря судового засідання Сопової А.Є.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ :

07 серпня 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частки майнових прав на об`єкт нерухомості, загальною площею 65,10 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , апартаменти ДСЗ.1.127.А, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя. Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частки майнових прав на об`єкт нерухомості, загальною площею 65,10 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , апартаменти ДСЗ.1.127.А, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя. Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право особистої приватної власності на автомобіль марки Lexus модель ES 300, 2014 року випуску в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя. Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошові кошти у сумі 365686 грн. (триста шістдесят п`ять тисяч шістсот вісімдесят шість) в якості компенсації вартості його частки у спільно набутому майні, автомобілі марки Lexus модель ES 300, 2014 року випуску в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя та понесені позивачем судові витрати.

Свої вимоги мотивував тим, що він та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 лютог 2023 року було розірвано. Позивач вказує на те, що під час перебування в шлюбі з відповідачкою за спільні кошти, в інтересах сім`ї, ними було набуте майно, однак, він та його дружина не можуть дійти згоди щодо його розподілу, мирним способом поділити майно не вдалось, тому змушений звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 14.08.2023 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Одночасно з подачею позовної заяви, представник позивача адвокат Хижняк А.В. надала до суду клопотання, в якому просила витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ БІЛДІНГ Україна» (код ЄДРПОУ 41893049, місцезнаходження: 65045, м. Одеса, вул. Кузнечна, буд. 55-А) інформацію щодо наявності у ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) майнових прав на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , апартаменти ДС3.1.127.А, інформацію щодо оплати за такі майнові права, щодо передачі майнових прав. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ БІЛДІНГ Україна» (код ЄДРПОУ 41893049, місцезнаходження: 65045, м. Одеса, вул. Кузнечна, буд. 55-А) належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують наявність майнових прав у ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) майнових прав на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , апартаменти ДС3.1.127.А, а саме: копії укладених договорів разом з усіма додатковими угодами, копії актів прийому-передачі майнових прав (за наявності).

Крім того, представником позивача адвокатом Хижняк А.В. було надано заяву, в якій просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на автомобіль марки Lexus модель ES 300, 2014 року випуску, державний номер - НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_2 ).

Ухвалою суду від 14.08.2023 року клопотання представника позивача про витребування доказів було задоволено. У задоволенні заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову було відмовлено.

05.10.2023 року до канцелярії суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив відповідачки на вказаний позов, в якому вона просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

11.10.2023 року від представника позивача адвоката Хижняк А.В. надійшла відповідь на відзив.

07.11.2023 року від відповідача - ОСОБА_4 надійшли заперечення по справі.

05.12.2023 року через систему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Хижняк А.В. надійшла заява про зміну предмету позову.

Одночасно з відповіддю на відзив, від представника позивача адвоката Хижняк А.В. надійшло клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи, на вирішення якої просить поставити наступне витання: - яка ринкова вартість автомобіля марки «LEXUS», модель ES, 300, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , станом на 10.10.2023 року.

Ухвалою суду від 07.12.2023 року клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи задоволено. Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

05 березня 2024 року до канцелярії суду надійшов висновок експерта №23-6440 про проведення авто товарознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 06.03.2024 року було відновлено провадження у справі та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 20.06.2024 року клопотання представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 провиклик свідків-задоволено.Витребуваноз ГУДПС вОдеській областівідомості пророзмір,доходу зазначенийв деклараціяхпро доходиФОП ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,ІПН НОМЕР_1 за 2019рік. У задоволенні клопотання про призначення експертизи обсягу та вартості будівельно-ремонтних робіт відмовлено.

Крім того, ухвалою суду від 20.06.2024 року підготовче судове засідання було закрито та справу призначено до розгляду по суті.

10.07.2024 року на виконання ухвали суду про витребування доказів до канцелярії суду надійшла відповідь з ТОВ «ВЕСТ-БІЛДІНГ УКРАЇНИ».

15.07.2024 року на виконання ухвали суду від 20.06.2024 року до канцелярії суду надійшла відповідь з ГУ ДПС в Одеській області.

У судовому засіданні, призначеному на 05.08.2024 року, представник позивача - адвокат Хижняк А.В. позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити з урахуванням документів, отриманих від ТОВ "ВЕСТ-БІЛДІНГ УКРАЇНИ" 10 липня 2024 року в частині адреси та площі спірного об`єкта нерухомості.

У судовому засіданні представник відповідачки - адвокат Хлєбнікова Н.А. проти позову заперечувала та просила відмовити.

Свідки, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому процесуальним законом порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннямиЦивільного Кодексу УкраїнитаСімейним Кодексом України.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали шлюб 11.09.2013 року, який зареєстрований Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №1571.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28.02.2023 року по справі №522/16165/22 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано.

Також судом встановлено, що в період перебування у шлюбі, а саме 15.08.2019 року, шляхом участі у фонді фінансування будівництва ОСОБА_4 було укладено Договір № Д/А-А.3.107-б/р купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 15.08.2019 року.

Відповідно до умов Договір № Д/А-А.3.107-б/р купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 15.08.2019 року ОСОБА_4 набула майнові права на об`єкт нерухомості, загальною площею65,1кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 , апартаменти квартирного типу нежитлове приміщення №127.

За змістом наданих відповідачкою квитанції № 153410044 від 19.08.2019 року та квитанції № 153410032 від 24.12.2019 року, ОСОБА_4 сплатила повну вартість інвестицій за об`єкт будівництва у розмірі 1053859,21 гривень та 325201,30 гривень.

Також, в період шлюбу, подружжям був придбаний автомобіль Lexus, модель ES 300, 2014 року випуску, державний номер - НОМЕР_3 , право власності на який, 07.05.2019 року було зареєстровано на ОСОБА_4 .

Таким чином, судом встановлено, що майнові права на нерухоме майно та автомобіль, з приводу яких виник спір, набуто сторонами за час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, яка знайшла своє вираження устатті 60 Сімейного кодексу України, відповідно до положень якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення містить і встатті 368 Цивільного кодексу України.

Випадки, коли набуте за час шлюбу майно є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка, встановленістаттею 57СК України.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 зазначеної норми особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, виходячи з того, що в Україні діє загальний режим спільності майна подружжя, згідно з яким майно, набуте в шлюбі, вважається таким, що належить подружжю, то у зв`язку з цим речі, набуті за час шлюбу, автоматично підпадають під режим спільного майна подружжя.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Судуу справі № 725/1776/18 від 12.02.2020 також вказано, що за змістом статей69,70 СКдружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Верховний Суд вказав, що зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною 3 статті 61 СК України визначено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За приписами частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина 1 статті 190 ЦК України).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (частина 1 статті 179 ЦК України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без знецінення та зміни їх призначення (частина 1 статті 181 ЦК України).

Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами, встановленими статтями 331, 182 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Відтак, за змістом вищевказаних положень цивільного законодавства об`єкт цивільних прав набуває статусу нерухомого майна при існуванні таких обставин: завершення будівництва; прийняття об`єкта нерухомого майна до експлуатації; здійснення державної реєстрації права власності на нього у встановленому законодавством порядку.

Водночас стаття 177 ЦК України відносить до об`єктів цивільних прав майнові права, під якими розуміються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

У разі інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, що здійснюється, зокрема, через фонди фінансування будівництва, майнове право на об`єкт інвестування можна визначити як «право очікування», що наділяє власника цього права певними, але не всіма правами власника майна, та засвідчує його правомочність отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Аналіз наведених норм сімейного та цивільного законодавства дає підстави для висновку, що набуті в період шлюбу майнові права щодо об`єкта незавершеного будівництва, підлягають поділу між подружжям як їх спільне сумісне майно.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачка посилалась на те, що майнові права на об`єкт нерухомості було придбано за грошові кошти, здобуті виключно нею самою, а саме кошти, які вона позичила, що підтверджується договорами позик у вигляді розписок. Відповідачка стверджує, що строк виконання зобов`язання - повернення грошових коштів по вказаним розпискам ще не настав, а відтак майнові права на об`єкт нерухомого майна не підлягають визнанню як спільна сумісна власність подружжя.

За змістом розписки, складеної від імені ОСОБА_4 , датованої 14.08.2019 року, відповідачка зазначила, що: «одержала від ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 1000000 (один мільйон) грн. на придбання нерухомості в м. Одесі. Зобов`язуюсь повернути вказану суму до 01.01.2024 року. В разі неможливості виконання зобов`язання з поверення коштів під -аставу буде внесено придбану нерухомість». Серед іншого, на вказаній розписці міститься підпис з відміткою «гроші передав».

Відповідно до іншої розписки, складеної від імені ОСОБА_4 , датованої 24.12.2019 року, відповідачка зазначила, що: «одержала від ОСОБА_5 325000 (триста двадцять п`ять тисяч) грн. та зобов`язуюсь вказану суму повернути протягом 5 років але не пізніше 1 січня 2025 року».

Однак, твердження відповідачки, що саме ці кошти були нею отримані, а в подальшому витрачені на придбання спірного об`єкту нерухомості, суд вважає належним чином не доведеними, виходячи з наступного.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Конструкція нормистатті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з правовою позицією, викладеною у Постанові КЦС ВС від 24 листопада 2021 року по справі № 675/347/18-ц розписка не підтверджує використання позичених коштів на цілі, зазначені у ціи? розписці.

Верховний Суд у постанові від 08.04.2020 у справі № 361/7130/15-ц зазначив, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди з`ясовують справжню правову природу вкладеного договору, незалежно від найменування документа. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, отримані за спірним договором позики кошти було використано в інтересах сім`ї, а саме на будівництво житлового будинку. За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший із подружжя в письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 року у справі № 372/1558/16-ц вказав на правильність висновків суду апеляційної інстанції про те, що наявна в матеріалах справи розписка не дає підстав для висновку, що договір позики укладено в інтересах сім`ї, а одержані в борг грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, оскільки доказів про надання дружиною згоди на укладення договору позики, як і доказів про те, що вона знала про існування такого договору та про придбання спірних будинку й земельної ділянки за одержані в борг за розпискою грошові кошти, не надано.

Частиною 1,2статті 76ЦПК Українипередбачено,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною другоюстатті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першоюстатті 90 ЦПК Українипередбачено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Згідно з частиною другою статті 90 ЦПК Україниякщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цьогоКодексу.

Порядок допиту свідка чітко врегульований положеннямистатті 230 ЦПК Українита передбачає встановлення головуючим особи свідка, з`ясування питання щодо його стосунків зі сторонами у справі, роз`яснення йому його прав, зокрема й права відмовитися давати показання у справі з підстав, встановлених законом, попередження свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і за відмову від давання показань, а також складення свідком присяги, текст якої має бути підписаний свідком та приєднаний до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 20.06.2024 року було задоволено клопотання представника відповідачки, адвоката Хлєбнікової Н.А. про виклик до суду свідків. Суд здійснював виклик ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судове засідання для допиту в якості свідків шляхом надсилання повісток про виклик за адресами їх проживання, вказаними у клопотанні представника відповідачки, однак, до суду згадані свідки не з`явились.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

У справі, яка розглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що спірна квартира була придбана за її особисті кошти.

Матеріалами справи достеменно встановлено, що на момент придбання спірного майна сторони перебували у шлюбі більше 5 років, а спірне майно було придбане за згодою сторін у шлюбі, як чоловіка і дружини, як це і передбачено вимогами чинного законодавства. Виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що відповідачкою не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майнові права на нерухомість, які набуті ними в період шлюбу.

Оскільки судом не встановлено переконливості тверджень відповідачки про те, що майнові права на нерухоме майна набуті у власність відповідачкою суто за її особисті кошти,то суд вважає ці твердження відповідачки не доведеними матеріалами справи, а тому це майно вважається об`єктом спільної сумісної власності подружжя, придбаним в інтересах сім`ї.

Таким чином, майнові права на об`єкт інвестування, а саме на об`єкт нерухомості, загальною площею65,1кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 , апартаменти квартирного типу нежитлове приміщення №127, набуті відповідачкою під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому до вказаних майнових прав застосовується презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Щодо поділу автомобіля марки «LEXUS», модель ES, 300, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що в період шлюбу подружжям був придбаний автомобіль Lexus, модель ES 300, 2014 року випуску, державний номер - НОМЕР_3 , право власності на який, 07.05.2019 року було зареєстровано на ОСОБА_4 , який є об`єктом спільної сумісної власності.

Способи та порядок поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя регулюютьсяст. 71 СК України, відповідно до положеньякої майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченихЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положеньстатті 71 СК Українидає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбаченихЦК України(стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим устатті 7 СК Українизасадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1-3 частини першоїстатті 365 ЦК Українипередбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюютьсястаттею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення частини п`ятоїстатті 71 СК Українияк такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Пунктом 25Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 рокуроз`яснено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 Сімейного кодексу Українищодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбаченихст.365 Цивільного кодексу України, за умови звернення подружжя (кожного з них) до суду з таким позовом (ст.11 Цивільного кодексу України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у Постанові від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертоїстатті 71 СК Українизгоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другоїстатті 364 ЦК України, за змістом якої саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (близькі за змістом висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі №210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19).

Враховуючи, що під час шлюбу сторін спірний автомобіль був придбаний на ім`я ОСОБА_4 , вона фактично ним користувалася і продовжує користуватись, інших транспортних засобів у власності не має, цілком логічним є залишення цього транспортного засобу, як неподільної речі у власності ОСОБА_4 зі стягненням з неї на користь ОСОБА_3 компенсації частини його вартості, що на думку суду призведе до збереження балансу майнових прав сторін та вичерпання конфлікту.

При визначенні розміру компенсації суд виходить з вартості цього транспортного засобу, визначеного Висновком №23-6440 від 05.03.2024 року з незалежної оцінки вартості колісного транспортного засобу, складеного експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, відповідно до якого вартість автомобіля марки «LEXUS», модель ES, 300, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_3 становить 606 593 грн. 00 коп.

Таким чином, розмір компенсації за частку спірного транспортного засобу становить 303 296 грн. 50 коп. (606 593грн. 00 коп./2), яку ОСОБА_4 повинна компенсувати ОСОБА_3 .

Згідно із статей12,81 Цивільного процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).

Відповідно достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Також статтею 13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позов ОСОБА_3 обґрунтованим, таким, що підлягає частковому задоволенню, за наслідком чого слід здійснити поділ спільного сумісного майна ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як колишнього подружжя.

Згідност. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За ч. 6 цієї статті розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до ч.1ст.140ЦПК України особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов`язаних із наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.1, 2ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позовуна відповідача; 2) у разі відмови в позовіна позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог позивача, суд приходить до висновку, що з відповідачки на користь позивача у відшкодування понесених останнім судових витрат підлягає стягненню сума 11130,42 гривень оплата судового збору та 7269,89 гривень оплата за проведення експертного дослідження.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 60, 61, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 179, 181, 364, 365, 668 ЦК України, ст. 4,10,12,19,81,258-260,263-265ЦПК України, -

ВИРІШИВ :

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ,правовласностіна 1/2часткумайновихправ наоб`єктнерухомості,загальноюплощею 65,1 кв.м. розташований за адресою: АДРЕСА_3 , апартаменти квартирного типу нежитлове приміщення №127, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частки майнових прав на об`єкт нерухомості, загальною площею 65,1 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 , апартаменти квартирного типу нежитлове приміщення №127, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право особистої приватної власності на автомобіль марки Lexus, модель ES 300, 2014 року випуску, державний номер - НОМЕР_3 , в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошові кошти у сумі 303296,50 гривень в якості компенсації вартості його частки у спільно набутому майні - автомобілі марки Lexus, модель ES 300, 2014 року випуску, державний номер - НОМЕР_3 , в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 понесені ним судові витрати: 11130,42 гривень оплата судового збору та 7269,89 гривень оплата за проведення експертного дослідження.

В рішті позовних вимог, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складнено 09.08.2024 року.