Постанова

від 31.07.2024 по справі 922/1302/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1302/22

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

за участю представників:

ОСОБА_1 - Лютянської Н.С.,

ОСОБА_2 - Агєєвої Е.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2024

на ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024,

на ухвалу попереднього засідання Господарського суду Харківської області від 22.01.2024

у справі № 922/1302/22

за заявою ОСОБА_2 ,

про неплатоспроможність ОСОБА_2 .

ВСТАНОВИВ:

У справі № 922/1302/22 ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.09.2022 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 (Боржник), введено процедуру реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів, керуючим реструктуризацією боржника призначено арбітражного керуючого Артюха Юрія Володимировича та призначено попереднє засідання суду.

09.09.2022 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника № 69236.

Після оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 до суду надійшли заяви з грошовими вимогами до боржника від ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та Головного управління ДПС у м.Києві.

ОСОБА_1 у поданій заяві просив суд визнати його грошові вимоги до Боржника в розмірі:

- 1 309 458 500,00 грн (один мільярд триста дев`ять мільйонів чотириста п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот гривень), що за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України станом на 27.06.2018 склало 50000000,00 доларів США (п`ятдесят мільйонів доларів США);

- 23 671 081,30 грн інфляційних витрат;

- 10 665 045,88 грн 3% річних;

- витрати зі сплати судового збору за подання заяви в розмірі 4962,00 грн.

Заявлені вимоги просив включити до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_2 .

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 27.06.2018 ОСОБА_5 отримав від нього у борг зазначені грошові кошти, що підтверджується розпискою від 27.06.2018, однак в строк до 27.10.2018 борг не повернув, що є підставою для виплати на його користь позиченої суми з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Керуючий реструктуризацією арбітражний керуючий Артюх Ю.В. та ОСОБА_2 за результатами розгляду грошових вимог ОСОБА_1 надіслали повідомлення, в якому проти заявлених вимог ОСОБА_1 заперечували у повному обсязі.

ОСОБА_2 наголошував на тому, що він ніколи не був знайомий зі ОСОБА_1 , а відтак об`єктивно не міг отримувати від нього в борг грошових коштів, та як наслідок, підписувати будь-які документи, що могли стосуватися таких обставин.

Ухвалою суду від 03.03.2023 у справі № 922/1302/22 призначено судову почеркознавчу експертизу розписки від 27.06.2018, складеної від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 14.09.2023 витребувано у ОСОБА_1 відомості про доходи та місце роботи за період, що передував даті, зазначеній у розписках від 27.06.2018, а саме з 1991 по 2018 роки включно, за підписом керівника та головних бухгалтерів у формі довідок роботодавця або у формі звітності, передбаченої для фізичних осіб - підприємців. Зобов`язано Державну податкову службу України надати суду інформацію про суми виплачених доходів та утриманих податків щодо ОСОБА_1 за період з 1991 по 2018 роки включно.

На виконання вимог ухвали суду від 14.09.2023 від Державної податкової служби України разом із супровідним листом (вх.№31263) надійшли відомості з Державного реєстру про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 .

Короткий зміст ухвал суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд Харківської області ухвалою від 22.01.2024 відмовив в задоволенні заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до Боржника; відхилив грошові вимоги ОСОБА_1 за заявою (вх. №11959 від 19.10.2022) з грошовими вимогами до Боржника.

Відхиляючи грошові вимоги ОСОБА_1 до Боржника, суд виходив з їх необґрунтованість та недоведеності. Враховуючи заперечення Боржника проти заявлених вимог, зокрема, факту отримання позики, суд встановив, що ОСОБА_1 , всупереч обов`язку доказування обґрунтованості своїх грошових вимог сукупністю необхідних та достатніх доказів, не надав належних та допустимих доказів документального підтвердження своїх кредиторських вимог, зокрема, доказів передачі ОСОБА_2 грошових коштів у заявлено розмірі, а також джерел походження коштів та фінансової можливості передати у позику іншій фізичній особі-боржнику грошові кошти у розмірі 1 309 458 500,00 грн, яка була зазначена у розписці від 27.06.2018, у той час як сума доходу заявника за період близько десяти останніх років відповідно відомостей податкової декларації склала 240 701,38 грн.

При постановленні ухвали місцевий суд врахував правові висновки щодо застосування статті 204 ЦК України в поєднанні з положеннями КУзПБ при розгляді заяви з кредиторськими вимогами за борговою розпискою, викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у справі №902/221/22.

За результатом попереднього засідання Господарським судом Харківської області постановлено ухвалу від 22.01.2024, визначено, що до реєстру вимог кредиторів фізичної особи ОСОБА_2 підлягають включенню вимоги ОСОБА_4 в розмірі 9 1055 623,70 грн основного боргу та 4962,00 грн витрат зі сплати судового збору, визнані ухвалою суду від 25.01.2023.

Відхилення грошових вимог ОСОБА_1 грошовими вимогами до Боржника ухвалою від 22.01.2024 свідчить про відсутність правових підстав для їх визнання в ухвалі суду за результатами попереднього засідання як підсумовуючого судового рішення.

Не погоджуючись з вказаними ухвалами суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 25.03.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення; ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, винесену за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами у справі № 922/1302/22 залишив без змін; ухвалу від 22.01.2024, винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/1302/22, залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання грошових вимог ОСОБА_1 у зв`язку з їх недоведеністю, вказавши, що матеріали справи не міститься належних та допустимих доказів передачі ОСОБА_1 ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1309458500,00 грн. Крім того ОСОБА_1 як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не зміг пояснити джерело походження значних коштів, які він передавав Боржнику за борговою розпискою, як відбувалась передача коштів та ін.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить:

- скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 922/1302/22;

- скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, постановлену за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву та визнати його грошові вимоги;

- змінити ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, постановлену за результатами попереднього засідання, доповнивши її резолютивну частину інформацією в частині, що стосується визнаних судом (з урахуванням пункту 2 прохальної частини цієї касаційної скарги) грошових вимог ОСОБА_1 до боржника за його заявою.

Судові рішення оскаржуються в касаційному порядку на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - судами невірно застосовано положення статті 1046 ЦК України, без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, від 12.09.2019 у справі № 604/1038/16-ц, від 15.05.2019 у справі № 707/2606/16-ц, від 18.07.2018 у справі № 143/280/17, від 01.06.2022 у справі № 559/2587/19, від 06.04.2020 справі № 464/5314/17, від 10.12.2018 у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 у справі №524/4946/16, від 12.09.2019 у справі № 604/1038/16.

Вказуючи, що у наведених постановах Верховний Суд виснував, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, скаржник не погоджується з позицією попередніх судових інстанції про те, що такий правовий висновок є застосовним лише у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду. Вказана позиція обґрунтована тим, що суди проігнорували презумпцію правомірності правочину, передбачену частиною першою статті 204 ЦК України.

В цьому аспекті ОСОБА_1 зазначає, що у разі не спростування правомірності договору позики, яким у даному випадку є боргова розписка, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Позиція інших учасників справи

Боржник подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 З посиланням на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01.03.2023 у справі №902/221/22, просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , оскаржені ухвали суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Позиція Верховного Суду

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Об`єктом касаційного оскарження у цій справі є ухвала місцевого господарського суду про відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до Боржника, ухвала попереднього засідання та прийнята за результатом їх апеляційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції.

Відтак предметом судового розгляду є питання правомірності відмови у задоволенні заяви конкурсного кредитора - фізичної особи ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до боржника у справі про неплатоспроможність останнього.

Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до статті 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

За змістом статті 1 КУзПБ грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Згідно частини першої статті 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та розгляду їх заяв судом урегульовано нормами статті 45 КУзПБ.

Відповідно до частини першої статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

Під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Поряд з цим, у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії колегія суддів враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:

- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. Отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови від 26.02.2019 у справі №908/710/18 від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 12.10.2021 у справі №01/1494 (14- 01/1494));

- законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником;

- надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України);

- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі № 904/6251/20).

Така судова практика є сталою при застосуванні статей 45-47 КУзПБ, що містять правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.

У справі, що розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 звернувся з грошовими вимогами до ОСОБА_2 , просив суд визнати його грошові вимоги в розмірі:

- 1 309 458 500,00 грн (один мільярд триста дев`ять мільйонів чотириста п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот гривень), що за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України станом на 27.06.2018 становить 50000 000,00 (п`ятдесят мільйонів) доларів США;

- 23 671 081,30 грн - інфляційних витрат;

- 10 665 045,88 грн - 3% річних;

- витрати зі сплати судового збору за подання заяви (в розмірі 4 962,00 грн).

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на наявність боргової розписки від 27.06.2018, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 одержав у борг від ОСОБА_1 1 309 458 500 грн 00 коп. (один мільярд триста дев`ять мільйонів чотириста п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот гривень), що за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України станом на 27.06.2018, складає еквівалент 50 000 000,00 доларів США (п`ятдесят мільйонів доларів США), які зобов`язується повернути в повному обсязі своєчасно до 27.06.2022, а у разі недотримання цього зобов`язання - виплатити вказану суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

На підтвердження чого до заяви додано копію розписки від 27.06.2018, складеної від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 .

Верховний Суд виходить з того, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 4) інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постановах Верховного Суду № 604/1038/16-ц, № 707/2606/16-ц, № 143/280/17, №559/2587/19, № 464/5314/17, № 319/1669/16, №524/4946/16, № 604/1038/16, та на які посилається скаржник в касаційній скарзі.

Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.

Переглядаючи судові рішення у цій справі, винесені за результатом розгляду заяви Кредитора з грошовими вимогами до Боржника за борговою розпискою, Верховний Суд звертається до правової позиції судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі №902/221/22.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду наведеної справи врахувала, що "згідно з усталеною правовою позицією боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.

Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.

Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

Беручи до уваги зазначені мотиви, судова палата дійшла висновку, що задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

За таких обставин, господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.

Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.

Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі - боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов`язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов`язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.

Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов`язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики".

Верховний Суд звертає увагу, що у справах про банкрутство тягар доведення наявності вимог до боржника належними, достатніми та допустимими доказами покладається саме на кредитора.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

В силу положень статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15 наведено правовий висновок, відповідно до якого на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом, принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них.

З урахуванням значного розміру заявлених ОСОБА_1 кредиторських вимог (1 309 458 500,00 грн), з огляду на заперечення Боржника щодо отримання від Кредитора в борг грошових коштів та підписання документи, що стосуються таких обставин, у суду виникли обґрунтовані сумніви в реальності виконання Кредитором своїх зобов`язань на підставі боргової розписки, що слугувало підставою для витребування у ОСОБА_1 та у Державної податкової служби України відповідних документів на підтвердження джерел походження коштів, наданих у позику та інших додаткових документи на підтвердження заявлених кредиторських вимог (за їх наявності).

Як свідчать матеріали справи, 15.11.2023 до суду від Державної податкової служби України разом із супровідним листом (вх. № 31263) на виконання вимог ухвали суду від 14.09.2023 надійшли відомості з Державного реєстру про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 за період з І кварталу 1998 року по IV квартал 2018 року, згідно з якими сума виплаченого доходу за вказаний період становить 240 701,38 грн.

ОСОБА_1 не надав жодного документу на підтвердження джерел походження коштів та фінансової можливості передати у позику ОСОБА_2 значну суму грошових коштів, зазначену в розписці від 27.06.2018. Натомість наполягає на презумпції правомірності правочину, передбаченої частиною першої статті 204 ЦК України, та зазначає, що факт наявності розписки є достатнім доказом на підтвердження як факту укладання договору позики, так і факту отримання боржником грошових коштів.

Отже, наявні матеріали справи, отримана інформація від Державної податкової служби України, фактично підтверджують ту обставину, що ОСОБА_1 не мав власних грошових коштів в тій сумі (один мільярд триста дев`ять мільйонів чотириста п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот гривень), яка була зазначена у розписці від 27.06.2018 та яка передавалась ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, який підтримав суд апеляційної інстанції, вірно зазначив, з посиланням на правові висновки Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №902/221/22, що хоча згідно усталеної правової позиції боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей, проте такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

Під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд, в силу наведених вище норм, має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Водночас, всі вищевикладені обставини, встановлені попередніми судами, доводять той факт, що всупереч обов`язку доказування кредитором обґрунтованості своїх грошових вимог до боржника сукупністю необхідних та достатніх доказів, ОСОБА_1 , крім боргової розписки, не надано належне документальне підтвердження своїх кредиторських вимог, зокрема джерел походження коштів та фінансової можливості передати у позику іншій фізичній особі-боржнику значну суму грошових коштів (1 309 458 500,00 грн), в той час як сума доходу вказаного заявника за період близько десяти останніх років відповідно відомостей податкової Декларації склала лише 240 701,38 грн.

З урахуванням встановлених судами обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про правильне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 45 КУзПБ при ухваленні судових рішень за результатом персонального розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до Боржника у розмірі 1 309 458 500,00 грн та відмову в її задоволенні у зв`язку з недоведеністю.

Щодо доводів касаційної скарги в частині оскарження ухвали суду першої інстанції, винесеної за результатом попереднього засідання колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною четвертою статті 122 КУзПБ в ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначаються: 1) обов`язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення такої ухвали; 2) дата засідання господарського суду, яке має відбутися не пізніше 60 днів з дня постановлення такої ухвали, на якому буде розглянуто схвалений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.

Відповідно до частин першої - третьої статті 123 КУзПБ протягом трьох робочих днів після постановлення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду арбітражний керуючий згідно з цією ухвалою письмово повідомляє кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення. Участь кредиторів у зборах кредиторів, визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу та учасників зборів кредиторів з правом дорадчого голосу здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб. Основними завданнями зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів боржника є: 1) розгляд звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларації про майновий стан боржника; 2) розгляд проекту плану реструктуризації боргів боржника; 3) прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність. Проведення зборів кредиторів та голосування на них здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевим господарським судом у даній справі здійснено персональний розгляд грошових вимог кредиторів до боржника, що звернулись із заявами до господарського суду, за результатом розгляду яких постановлено відповідні ухвали.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.01.2023 визнано грошові вимоги ОСОБА_4 до боржника в розмірі 91 055 623,70 грн основного боргу та 4962,00 грн витрат зі сплати судового збору. Зобов`язано керуючого реструктуризацією включити визнані вимоги ОСОБА_4 до реєстру вимог кредиторів відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства. Зобов`язано керуючого реструктуризацією включити витрати кредитора зі сплати судового збору за подання заяви з грошовими вимогами до боржника відповідно до частини другої статті 133 КУзПБ.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, 2024 відхилено грошові вимоги ОСОБА_1 за заявою (вх. № 11959 від 19.10.2022) з грошовими вимогами до боржника.

Враховуючи вищевикладене, суд правомірно дійшов висновку зазначити в ухвалі від 22.01.2024, винесеній за результатами попереднього засідання у справі, вимоги, які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_6 , а саме ОСОБА_4 , вимоги якої визнано чинною ухвалою суду від 25.01.2023.

Водночас, результат розгляду грошових вимог ОСОБА_1 в ухвалі від 22.01.2024 (відхилено грошові вимоги ОСОБА_1 грошовими вимогами до Боржника) свідчить про відсутність правових підстав для їх визнання в ухвалі суду за результатами попереднього засідання як підсумовуючого судового рішення, що відповідає за обсягом і змістом всій сукупності розглянутих судом кредиторських вимог.

При цьому, мотиви, за якими суд дійшов висновку про відхилення грошових вимог ОСОБА_1 у відповідному розмірі, відображені як в індивідуальній (самостійній, окремій) ухвалі від 22.01.2024, так і в ухвалі попереднього засідання від 22.01.2024 за результатами розгляду вимог усіх кредиторів, яка містить посилання на ухвалу, винесені за результатом розгляду вимог кожного конкретного кредитора, зокрема ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних ухвал та постанови за результатом розгляду грошових вимог ОСОБА_1 , не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.

Скаржником вказаних висновків не спростовано, а наведені в касаційній скарзі аргументи з цього приводу фактично зводяться до незгоди з висновком господарських судів першої та апеляційної інстанції щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для визнання його грошових вимог до Боржника.

Посилання ОСОБА_1 на невірне застосування положень статті 1046 ЦК України, без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, від 12.09.2019 у справі №604/1038/16-ц, від 15.05.2019 у справі № 707/2606/16-ц, від 18.07.2018 у справі № 143/280/17, від 01.06.2022 у справі №559/2587/19, від 06.04.2020 справі № 464/5314/17, від 10.12.2018 у справі №319/1669/16, від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16, від 12.09.2019 у справі №604/1038/16, колегія суддів відхиляє, оскільки, як вже було наведено вище, викладений в них правовий висновок є застосовним у позовному провадженні., яке є відмінним у справах про неплатоспроможність при розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки.

При цьому зауважує, що визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду; логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

Відтак, колегією суддів, що здійснює касаційний перегляд судових рішень у цій справі, враховуються висновки саме судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладені в постанові від 01.03.2023 у справі № 902/221/22, щодо застосування статей 204, 1046 ЦК України в поєднанні з положеннями КУзПБ при розгляді заяви з кредиторськими вимогами за борговою розпискою та визнання кредиторських вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а відтак Верховний Суд не вбачає підстав для скасування законних та обґрунтованих ухвал суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із доводів та вимог касаційної скарги та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних ухвал місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

Судові витрати

Враховуючи те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2024, ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, ухвалу попереднього засідання Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 у справі № 922/1302/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков C.В. Пєсков В.Г.