Постанова

від 31.07.2024 по справі 201/15087/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 201/15087/14-ц

провадження № 61-5664св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Експерт Інвест»,відповідач - ОСОБА_1 ,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Металобази Комекс»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Експерт Інвест» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 березня

2023 року у складі колегії суддів Єлізаренко І. А., Петешенкової М. Ю., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі -

ПАТ «ВТБ Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Металобази Комекс» (далі - ТОВ «Металобази Комекс»), про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 25 березня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс» укладено кредитний договір № 4/11В, згідно з умовами якого ТОВ «Металобази Комекс» отримало кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 5 195 249,47 доларів США зі сплатою 11,5 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості, починаючи з 01 вересня 2013 року, терміном користування до 31 серпня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

25 березня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 4/11В-П-2, згідно з умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язання відповідати за кредитними зобов`язаннями ТОВ «Металобази Комекс» і нести солідарну відповідальність перед ПАТ «ВТБ Банк», у тому числі і сплату основного боргу за кредитним договором від 25 березня

2011 року № 4/11В, нарахованих відсотків та неустойки (штрафу, пені).

До договору поруки від 25 березня 2011 року № 4/11В-П-2 також укладалися додаткові угоди і уточнення.

Унаслідок неналежного виконання кредитних зобов`язань у ТОВ «Металобази Комекс» станом на 24 жовтня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 4 320 483,04 доларів США, що еквівалентно 55 951 780,50 грн.

У зв`язку з наведеним ПАТ «ВТБ Банк», уточнивши позовні вимоги, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість на загальну суму 4 320 483,04 доларів США, що еквівалентно 55 951 780,50 грн, яка складається з:

- 3 900 249,47 доларів США, що еквівалентно 50 509 607,42 грн, простроченої заборгованості за кредитним договором;

- 36 131,48 доларів США, що еквівалентно 467 915,42 грн, строкової заборгованості зі сплати відсотків за період із 25 вересня 2014 року до

23 жовтня 2014 року;

- 96 058,69 доларів США, що еквівалентно 1 243 993,94 грн, простроченої заборгованості зі сплати відсотків станом на 24 жовтня 2014 року;

- 4 457,06 доларів США, що еквівалентно 57 720,50 грн, пені за несвоєчасну сплату відсотків за період з 05 травня 2014 року до 24 жовтня 2014 року;

- 148 245,00 доларів США, що еквівалентно 1 919 825,08 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту за період із 05 травня 2014 року до

24 жовтня 2014 року;

- 17 742,20 доларів США, що еквівалентно 229 767,75 грн, 3 % річних за прострочення сплати коштів за період із 05 травня 2014 року до 24 жовтня 2014 року;

- 117 051,89 доларів США, що еквівалентно 1 515 863,29 грн, штрафних/договірних санкцій, передбачених кредитним договором.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року, позовні вимоги ПАТ «ВТБ Банк» задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» борг за кредитним договором від 25 березня 2011 року № 4/11В у сумі 55 951 780,50 грн, що еквівалентно 4 320 483,04 доларів США, з яких: 3 900 249,47 доларів США, що еквівалентно 50 509 607,42 грн, заборгованості за кредитним договором;

36 131,48 доларів США, що еквівалентно 467 915,42 грн, строкової заборгованості зі сплати відсотків за період із 25 вересня 2014 року до

23 жовтня 2014 року; 96 058,69 доларів США, що еквівалентно

1 243 993, 94 грн, простроченої заборгованості зі сплати відсотків станом на 24 жовтня 2014 року; 4 457,06 доларів США, що еквівалентно 57 720, 50 грн, пені за несвоєчасну сплату відсотків за період із 05 травня 2014 року до

24 жовтня 2014 року; 148 245,00 доларів США, що еквівалентно

1 919 825,08 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту за період із

05 травня 2014 року до 24 жовтня 2014 року; 17 742,20 доларів США, що еквівалентно 229 767,75 грн, 3 % річних за прострочення сплати коштів за період із 05 травня 2014 року до 24 жовтня 2014 року; 117 051,89 доларів США, що еквівалентно 1 515 863,29 грн, штрафних/договірних санкцій, передбачених кредитним договором. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився

і апеляційний суд, керувався тим, що позичальник ТОВ «Металобази Комекс» свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав,

у зв`язку з чим виникла заборгованість у заявленому банком розмірі, яка підлягає стягненню з поручителя, який зобов`язався відповідати за неналежне виконання позичальником його кредитних зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд не перевірив доводи ОСОБА_1 щодо строків пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум у разі неналежного виконання боржником зобов`язань зі сплати щомісячних платежів за кредитним договором, оскільки строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 лютого 2017 року скасовано, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» кредитну заборгованість за договором від 25 березня 2011 року, а саме: прострочену заборгованість за кредитом - 51 148 308,38 грн (еквівалент

3 900 249,47 доларів США), строкову заборгованість по сплаті відсотків, нарахованих із 25 липня 2014 року до 31 серпня 2014 року - 620 883,57 грн (еквівалент 47 344,69 доларів США), прострочену заборгованість по сплаті процентів станом на 01 вересня 2014 року - 246 703,72 грн (еквівалент 18 812,08 доларів США), пеню за несвоєчасну сплату процентів, що нарахована за період із 05 травня 2014 року до 01 вересня 2014 року -

21 378,36 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту, що нарахована за період із 05 травня 2014 року до 01 вересня 2014 року - 74 674,11 грн, 3 % річних за прострочення сплати коштів за період із 05 травня 2014 року до

01 вересня 2014 року - 2 789,11 грн (еквівалент 212,68 доларів США), 3 % річних за прострочення повернення кредиту за період із 05 травня 2014 року до 01 вересня 2014 року - 9 862,47 грн (еквівалент 752,05 доларів США).

У задоволенні позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк» про стягнення штрафних/договірних санкцій у розмірі 82 613,81 доларів США (еквівалент

1 083 406,67 грн) відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що 31 серпня 2014 року закінчився строк кредитування, а тому нарахування банком заборгованості за кредитним договором, починаючи з 01 вересня 2014 року до 24 жовтня

2014 року є безпідставним, як і нарахування штрафних санкцій у розмірі

82 613,81 доларів США, оскільки їх стягнення призведе до подвійної відповідальності, що є незаконним.

Постановою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Верховного Суду мотивовано тим, що з метою забезпечення своїх вимог 14 лютого 2017 року в позасудовому порядку банк звернув стягнення на належне ТОВ «Юніком Сіті» нерухоме майно, яке було предметом іпотеки за іпотечним договором від 25 березня 2011 року № 4/11В-І-1, укладеним між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Юніком Сіті», шляхом набуття на нього права власності, на підтвердження чого надав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам щодо припинення основного зобов`язання, не з`ясував, за якою вартістю позивач набув предмет іпотеки у власність, та, відповідно, не перевірив, чи не привела реалізація банком своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки до повного задоволення його вимог за кредитним договором, а тому зробив передчасний висновок про часткове задоволення позову.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року залучено ТОВ «Експерт Інвест» до участі у справі як правонаступника позивача

ПАТ «ВТБ Банк».

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Експерт Інвест», про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ПАТ «ВТБ Банк» 14 лютого 2017 року в позасудовому порядку звернуло стягнення на належне ТОВ «Юніком Сіті» нерухоме майно, яке було предметом іпотеки за іпотечним договором від 25 березня 2011 року № 4/11В-І-1.

Оскільки банк вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору іпотеки, зареєстрував право власності на предмет іпотеки та реалізував нерухоме майно, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишалася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, а такі вимоги є недійсними.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Експерт Інвест» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, у якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 січня

2022 року у справі № 910/17048/17 та від 22 лютого 2022 року у справі

№ 761/36873/18.

У зазначених постановах зроблено висновок про те, що чинне законодавство не обмежує право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов`язання декількома видами забезпечення. Припинення основного зобов`язання внаслідок звернення стягнення на один із предметів забезпечення за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок кількох предметів іпотеки та інших способів забезпечення зобов`язання відповідно до умов кредитних договорів у разі, якщо можливість реалізації таких способів забезпечення не вичерпана.

У випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки

не привело до повного задоволення його вимог.

Висновок апеляційного суду про припинення зобов`язань за договором поруки внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки є незаконним та суперечить усталеній практиці Верховного Суду.

Крім того, дійсність вимог за кредитним договором та аналогічними договорами поруки, укладеними з іншими особами, установлено, зокрема,

в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 01 вересня

2021 року у справі № 904/4861/15, вже після звернення стягнення на предмет іпотеки. У вказаному судовому рішенні констатовано, що звернувши стягнення на предмет іпотеки, ПАТ «ВТБ Банк» реалізувало нерухоме майно на прилюдних торгах за ціною 18 001 000,00 грн, що свідчить про те, що банк не міг задовольнити в повному обсязі наявні у нього кредиторські вимоги, оскільки розмір визнаних вимог у справі про банкрутство іншого поручителя становить 97 450 625,32 грн.

У справі № 922/620/15 ОСОБА_1 (відповідач у цій справі) звернувся із позовом до ПАТ «ВТБ Банк», ТОВ «Металобази Комекс» про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором та договором поруки

в межах справи про банкрутство ТОВ «Металобази Комекс», у якій рішенням Господарського суду Харківської області від 27 квітня 2023 року

у задоволенні позову відмовлено.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У травні 2023 року матеріали справи № 201/15087/14 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 25 березня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс» укладено кредитний договір № 4/11В, згідно з умовами якого ТОВ «Металобази Комекс» отримало кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 5 195 249,47 доларів США зі сплатою 11,5 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості, починаючи з 01 вересня 2013 року, на строк до 31 серпня 2014 року.

Відповідно до пункту 1.3.1 кредитного договору виконання позичальником своїх зобов`язань забезпечується іпотекою нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля літ. 3-1 - корпус гріючих плит, загальною площею

17 877,1 кв. м, літ. 2А - вартова (тимч.), літ 2Б - ангар (тимч.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ТОВ «Юніком Сіті», заставною вартістю

50 625 400,00 грн.

24 листопада 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс» укладено договір № 1 про внесення змін до кредитного договору

від 25 березня 2011 року № 4/11В, яким було викладено підпункт 4.3.11.2 пункту 4.3 статті 4 договору у такій редакції: «в термін до 31 грудня 2012 року включно забезпечити надання документів, що підтверджують правові підстави користування/володіння земельною ділянкою, на якій розташований предмет іпотеки, визначений пунктом 1.3.1 цього договору» (т. 1, а. с. 45).

22 лютого 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс» було укладено договір № 2 про внесення змін до кредитного договору

від 25 березня 2011 року № 4/11В, яким було внесено зміни до ліміту кредитування, графіку повернення кредитних коштів, поруки юридичної особи ТОВ «Майстер-Каркас», розміру підвищеної відсоткової ставки (т. 1, а. с. 46-49).

18 травня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс» було укладено договір № 3 про внесення змін до кредитного договору

від 25 березня 2011 року № 4/11В, яким було внесено зміни до розміру підвищеної відсоткової ставки, плати за користування кредитом, порядку та нарахування сплати, рахунків для обліку кредиту та реквізитів (т. 1, а. с. 50-53).

16 липня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс» було укладено договір № 4 про внесення змін до кредитного договору

від 25 березня 2011 року № 4/11В, яким було внесено зміни до плати за користування кредитом, порядку та нарахування сплати (т. 1, а. с. 54, 55).

28 грудня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс» було укладено договір № 5 про внесення змін до кредитного договору

від 25 березня 2011 року № 4/11В, яким було внесено зміни до ліміту кредитування, графіку та строків повернення кредитних коштів (т. 1, а. с. 56-62).

29 березня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс» було укладено договір № 6 про внесення змін до кредитного договору

від 25 березня 2011 року № 4/11В, яким було внесено зміни до предмета кредитного договору (т. 1, а. с. 63, 64).

17 липня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс» було укладено договір № 7 про внесення змін до кредитного договору

від 25 березня 2011 року № 4/11В, яким внесено зміни до прав та обов`язків сторін кредитного договору (т. 1, а. с. 65).

23 вересня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс» було укладено договір № 8 про внесення змін до кредитного договору

від 25 березня 2011 року № 4/11В, яким було внесено зміни до визначення термінів кредитного договору, предмета договору, порядку надання та повернення кредитних коштів (т. 1, а. с. 66-81).

З метою забезпечення виконання зобов`язань щодо кредитного договору

25 березня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 4/11В-П-2, згідно з умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язання відповідати за кредитними зобов`язаннями ТОВ «Металобази Комекс»

(у зазначених у договорі межах) і нести солідарну відповідальність перед

ПАТ «ВТБ Банк», у тому числі й сплату основного боргу за кредитним договором від 25 березня 2011 року № 4/11В, нарахованих відсотків та неустойки (штрафу, пені).

22 лютого 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір № 1 про внесення змін до договору поруки від 25 березня 2011 року

№ 4/11В-П-2 (т. 1, а. с. 101, 102).

28 грудня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір № 2 про внесення змін до договору поруки від 25 березня 2011 року

№ 4/11В-П-2 (т. 1, а. с. 103, 104).

23 вересня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір № 2 про внесення змін до договору поруки від 25 березня 2011 року

№ 4/11В-П-2 (т. 1, а. с. 105-109).

ПАТ «ВТБ Банк» виконало умови кредитного договору та на підставі заяви ТОВ «Металобази Комекс» надало кредитні кошти в розмірі

5 195 249,47 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером

від 29 березня 2011 року № 10740 і банківськими виписками (т. 1, а. с. 112).

Позичальник ТОВ «Металобази Комекс» взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконало, у зв`язку з чим виникла заборгованість, розмір якої станом на 24 жовтня 2014 року становить 4 320 483,04 доларів США, що еквівалентно 55 951 780,50 грн, яка складається із:

3 900 249,47 доларів США, що еквівалентно 50 509 607,42 грн, простроченої заборгованості за кредитним договором; 36 131,48 доларів США, що еквівалентно 467 915,42 грн, строкової заборгованості зі сплати відсотків за період із 25 вересня 2014 року до 23 жовтня 2014 року; 96 058,69 доларів США, що еквівалентно 1 243 993,94 грн, простроченої заборгованості зі сплати відсотків станом на 24 жовтня 2014 року; 4 457,06 доларів США, що еквівалентно 57 720,50 грн, пені за несвоєчасну сплату відсотків за період з 05 травня 2014 року до 24 жовтня 2014 року; 148 245,00 доларів США, що еквівалентно 1 919 825,08 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту за період із 05 травня 2014 року до 24 жовтня 2014 року; 17 742,20 доларів США, що еквівалентно 229 767,75 грн, 3 % річних за прострочення сплати коштів за період із 05 травня 2014 року до 24 жовтня 2014 року; 117 051,89 доларів США, що еквівалентно 1 515 863,29 грн, штрафних/договірних санкцій, передбачених кредитним договором (т. 1, а. с. 113, 114).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 02 червня 2015 року у справі № 201/6181/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ВТБ Банк» про визнання припиненим договору поруки від 25 березня 2011 року та визнання поруки такою, що припинена з 01 вересня 2014 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог (т. 1, а. с. 228).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня

2015 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська

від 02 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано поруку ОСОБА_1 перед

ПАТ «ВТБ Банк», яка виникла на підставі договору поруки від 25 березня

2011 року № 4/11В-П-2, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 , припиненою (т. 1, а. с. 229).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «ВТБ Банк» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 2, а. с. 34-40).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня

2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 02 червня 2015 року залишено без змін (т. 4, а. с. 79-81).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 22 березня 2017 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 відхилено. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 02 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2016 року залишено без змін (т. 4,

а. с. 82, 83).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 грудня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. 14 лютого

2017 року було зареєстровано за ПАТ «ВТБ Банк» на підставі іпотечного договору право власності на предмет іпотеки, визначений у пункті 1.3.1 кредитного договору - нежитлову будівлю літ. 3-1 - корпус гріючих плит, загальною площею 17 877,1 кв. м, літ. 2А - вартова (тимч.), літ 2Б - ангар (тимч.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 239-241).

Указане підтверджується також витягом із Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 3, а. с. 234).

Згідно з розрахунком заборгованості, який був наданий банком до апеляційного суду, заборгованість за кредитним договором від 25 березня 2011 року станом на 01 вересня 2014 року складається із:

простроченої заборгованості за кредитом - 51 148 308,38 грн (еквівалент

3 900 249,47 доларів США), строкової заборгованості зі сплати відсотків, нарахованих із 25 липня 2014 року до 31 серпня 2014 року - 620 883,57 грн (еквівалент 47 344,69 доларів США), простроченої заборгованості зі сплати процентів станом на 01 вересня 2014 року - 246 703,72 грн (еквівалент

18 812,08 доларів США), пені за несвоєчасну сплату процентів, що нарахована за період із 05 травня 2014 року до 01 вересня 2014 року - 21 378,36 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту, що нарахована за період із 05 травня 2014 року до 01 вересня 2014 року - 74 674,11 грн, 3 % річних за прострочення сплати коштів за період із 05 травня 2014 року до 01 вересня 2014 року - 2 789,11 грн (еквівалент 212,68 доларів США), 3 % річних за прострочення повернення кредиту за період із 05 травня 2014 року до

01 вересня 2014 року - 9 862,47 грн (еквівалент 752,05 доларів США); штрафних/договірних санкцій у розмірі 82 613,81 доларів США (еквівалент 1 083 406,67 грн) (т. 2, а. с. 248).

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 серпня

2019 року, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Інвест-Маш» іпотечне майно, на яке банк зареєстрував за собою право власності, було реалізовано на аукціоні, відповідно до якого ПАТ «ВТБ Банк» продало, а ТОВ «Інвест-Маш» купило нежитлову будівлю літ. 3-1 - корпус гріючих плит, загальною площею 17 877,1 кв. м, літ. 2А - вартова (тимч.), літ 2Б - ангар (тимч.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Ціна продажу становить 18 001 000,00 грн (т. 4, а. с. 9-14).

19 листопада 2020 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Альтарес Фінанс» (попередня назва - ТОВ «Фінансова компанія «Авістар Фінанс») було укладено договір про відступлення прав вимоги № 26-КБ, за умовами якого ПАТ «ВТБ Банк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Авістар Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 як поручителя за кредитним договором від 25 березня 2011 року № 4/11В згідно з договором поруки

від 25 березня 2011 року № 4/11-В-П-2 (т. 3, а. с. 103-106).

29 грудня 2020 року між ТОВ «ФК «Альтарес Фінанс» та ТОВ «Експерт Інвест» укладено договір про відступлення прав вимоги № AS-003-1, відповідно до умов якого ТОВ «Експерт Інвест» набуло право вимоги до ОСОБА_1 як поручителя за кредитним договором від 25 березня 2011 року № 4/11В згідно з договором поруки від 25 березня 2011 року № 4/11-В-П-2 (т. 3, а. с. 152, 153).

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року замінено позивача ПАТ «ВТБ Банк» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Експерт Інвест» (т. 3, а. с. 177-179).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду повною мірою не відповідає зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У справі, що переглядається, суди встановили та підтверджено матеріалами справи, що 25 березня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс» укладено кредитний договір № 4/11В, згідно з умовами якого

ТОВ «Металобази Комекс» отримало кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 5 195 249,47 доларів США зі сплатою 11,5 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості, починаючи з

01 вересня 2013 року, терміном користування до 31 серпня 2014 року.

Позичальник ТОВ «Металобази Комекс» належним чином не виконував свої зобов`язання за кредитним договором, у результаті чого виникла заборгованість.

Звертаючись до суду із позовом, ПАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Експерт Інвест», просило суд стягнути з поручителя боржника ОСОБА_1 на свою користь заборгованість на загальну суму

4 320 483,04 доларів США, що еквівалентно 55 951 780,50 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з поручителя, апеляційний суд своє рішення мотивував тим, що ПАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Експерт Інвест»,

з метою забезпечення своїх вимог 14 лютого 2017 року в позасудовому порядку звернуло стягнення на належне ТОВ «Юніком Сіті» нерухоме майно, яке було предметом іпотеки за іпотечним договором від 25 березня 2011 року № 4/11В-І-1, реалізувало це нерухоме майно за ціною 18 001 000,00 грн (відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 серпня

2019 року, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Інвест-Маш»), а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишалася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними.

Колегія суддів із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.

Статтею 11 ЦК України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів: набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають на підставі закону незалежно від волі його суб`єктів).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України закредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб під час укладання договорів, насамперед інтересів кредитора, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов`язання. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема поручителі.

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Нормами чинного законодавства не обмежено право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов`язання декількома видами забезпечення. Забезпечувальне зобов`язання є додатковим (акцесорним),

а не альтернативним основному (див. постанову Верховного Суду

від 15 травня 2024 року у справі № 643/15333/15).

У справі, яка переглядається, зі змісту кредитного договору від 25 березня 2011 року № 4/11В, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс» (з урахуванням усіх змін, внесених до договору), вбачається, що виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором забезпечується:

іпотекою нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля літ. 3-1 - корпус гріючих плит, загальною площею 17 877,1 кв. м, літ. 2А - вартова (тимч.), літ 2Б - ангар (тимч.), що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 та належить на праві власності ТОВ «Юніком Сіті», заставною вартістю 50 625 400,00 грн, що становить еквівалент

6 361 813,09 доларів США;

заставою товарів в обороті (металопродукція в асортименті), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ;

АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ;

АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_7 ;

АДРЕСА_8 , та належить позичальнику, заставною вартістю 35 000 000,00 грн (еквівалент 4 398 255,78 доларів США);

порукою фізичної особи ОСОБА_1 ,

порукою юридичної особи ТОВ «Завод Майстер-Профі Україна»,

порукою юридичної особи ТОВ «Майстер-Каркас»,

порукою юридичної особи ТОВ «Комекс».

З урахуванням вимог статті 6 та частини першої статті 627 ЦК України щодо свободи договору та відсутності обмежень щодо множинності та способів забезпечення зобов`язання способами забезпечення кредитного договору у справі, яка переглядається, є іпотека нерухомого майна, застава, а також порука.

Дійсність поруки фізичної особи ОСОБА_1 була предметом позову у справі № 201/6181/15-ц, у якій у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою відмовлено. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 02 червня 2015 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня

2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року, набрало законної сили.

Відомостей щодо дійсності інших порук, укладених із метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Металобази Комекс» за кредитним договором від 25 березня 2011 року № 4/11В, а також щодо пред`явлення кредитором вимог до інших поручителів матеріали справи не містять.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).

Відповідно до відомостей ЄДРСР у провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/620/15 про банкрутство ТОВ «Металобази Комекс». Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23 червня 2015 року визнано вимоги ПАТ «ВТБ Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4/11В, укладеним 25 березня

2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс», у розмірі 110 132 276,46 грн (4 черга задоволення вимог кредитора), 2 748 313,09 грн

(6 черга задоволення вимог кредитора), а також 1 218,00 грн витрат зі сплати судового збору (1 черга задоволення вимог кредитора).

У справі № 904/4861/15 ухвалою Господарького суду Дніпропетровської області від 17 червня 2015 року порушено справу про банкрутство

ТОВ «Комекс» (інший поручитель за кредитним договором № 4/11В, укладеним 25 березня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс»). Ухвалою Господарького суду Дніпропетровської області

від 07 червня 2017 року частково визнано грошові вимоги ПАТ «ВТБ Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4/11В, укладеним 25 березня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс», в розмірі 1 218,00 грн (1 черга задоволення вимог кредитора), 95 230 845,95 грн (4 черга задоволення вимог кредитора), 2 218 586,37 грн (6 черга задоволення вимог кредитора).

У вказаній справі вирішувалося питання про стягнення заборгованості з іншого поручителя, який перебуває у процедурі банкрутства.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 грудня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. 14 лютого

2017 року було зареєстровано за ПАТ «ВТБ Банк» на підставі іпотечного договору право власності на предмет іпотеки, визначений у пункті 1.3.1 кредитного договору - нежитлову будівлю літ. 3-1 - корпус гріючих плит, загальною площею 17 877,1 кв. м, літ. 2А - вартова (тимч.), літ. 2Б - ангар (тимч.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 серпня

2019 року, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Інвест-Маш», іпотечне майно, на яке банк зареєстрував за собою право власності, було реалізовано на аукціоні, відповідно до якого ПАТ «ВТБ Банк» продало, а ТОВ «Інвест-Маш» купило нежитлову будівлю літ. 3-1 - корпус гріючих плит, загальною площею 17 877,1 кв. м, літ. 2А - вартова (тимч.), літ. 2Б - ангар (тимч.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ціна продажу становить 18 001 000,00 грн.

Отже, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов`язань банк під час розгляду цієї справи 14 грудня 2018 року звернув стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття його у власність та в подальшому 20 серпня 2019 року відчужив. Реалізація банком своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки за ціною

18 001 000,00 грн та не привела до повного задоволення його вимог за кредитним договором.

Отже, указане не свідчить про належне та повне виконання основного зобов`язання боржником, враховуючи таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У статті 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку»

(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У частині другій вказаної норми права зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними (частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року в справі

№ 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20), на яку посилається заявник касаційної скарги, викладено правовий висновок про те, що: «Припинення основного зобов`язання внаслідок звернення стягнення на один із предметів забезпечення за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок кількох предметів іпотеки та інших способів забезпечення зобов`язання відповідно до умов кредитних договорів у разі, якщо можливість реалізації таких способів забезпечення не вичерпана.

Тобто буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у відповідній редакції можливе виключно у тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене іпотекою і за усіма такими договорами іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки чи декількома способами забезпечення, але на реалізацію таких способів припинився строк звернення стягнення.

У разі якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов`язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21), на яку посилається заявник касаційної скарги, зазначено, що: «Частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів. Отже, у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог».

Указаний висновок викладений також у постанові Верховного Суду

від 13 квітня 2022 року у цій справі при передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду містила вказівку для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи перевірити доводи ОСОБА_1 щодо припинення основного зобов`язання, з`ясувати, за якою вартістю позивач набув предмет іпотеки у власність, та, відповідно, перевірити, чи не привела реалізація банком своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки до повного задоволення його вимог за кредитним договором. При цьому колегія суддів зазначила, що у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не привела до повного задоволення його вимог.

При цьому колегія суддів посилалася на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року в справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20).

У частині першій статті 417 ЦПК України визначено, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Частково виконавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові

від 13 квітня 2022 року, апеляційний суд установив, що ПАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Експерт Інвест»,

з метою забезпечення своїх вимог 14 лютого 2017 року в позасудовому порядку звернуло стягнення на належне ТОВ «Юніком Сіті» нерухоме майно, яке було предметом іпотеки за іпотечним договором від 25 березня 2011 року № 4/11В-І-1, та в подальшому реалізувало це нерухоме майно за ціною

18 001 000,00 грн (відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 серпня 2019 року, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Інвест-Маш»).

У свою чергу, відповідно до розрахунку заборгованості, який був наданий кредитором до апеляційного суду, заборгованість за кредитним договором

від 25 березня 2011 року станом на 01 вересня 2014 року складається із: простроченої заборгованості за кредитом - 51 148 308,38 грн (еквівалент

3 900 249,47 доларів США), строкової заборгованості зі сплати відсотків, нарахованих із 25 липня 2014 року до 31 серпня 2014 року - 620 883,57 грн (еквівалент 47 344,69 доларів США), простроченої заборгованості зі сплати процентів станом на 01 вересня 2014 року - 246 703,72 грн (еквівалент

18 812,08 доларів США), пені за несвоєчасну сплату процентів, що нарахована за період із 05 травня 2014 року до 01 вересня 2014 року - 21 378,36 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту, що нарахована за період із 05 травня 2014 року до 01 вересня 2014 року - 74 674,11 грн, 3 % річних за прострочення сплати коштів за період із 05 травня 2014 року до 01 вересня 2014 року - 2 789,11 грн (еквівалент 212,68 доларів США), 3 % річних за прострочення повернення кредиту за період із 05 травня 2014 року до

01 вересня 2014 року - 9 862,47 грн (еквівалент 752,05 доларів США); штрафних/договірних санкцій у розмірі 82 613,81 доларів США (еквівалент 1 083 406,67 грн).

Установивши викладені обставини, апеляційний суд зробив висновок про те, що правові підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишалася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, а такі вимоги, пред`явлені до поручителя, є недійсними.

Колегія суддів із зазначеним висновком апеляційного суду не погоджується, оскільки такий висновок не ґрунтується на нормах чинного законодавства, що регулює кредитні та забезпечувальні зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 643/15333/15 (провадження № 61-10094св23) у подібних правовідносин викладено правовий висновок такого змісту: «Оскільки сторони забезпечили кредитне зобов`язання також й іншим способом - порукою, то застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора у цій справі є неможливим.

Суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір заборгованості, який слід стягнути на користь позивача з відповідачів, керувався тим, що вказані грошові кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, є меншими від загальних вимог кредитора. Тому зобов`язання позичальника не можна вважати припиненими. Суд правильно вважав, що грошові кошти від продажу предмета іпотеки слід зарахувати в рахунок визначення розміру заборгованості».

Отже, Верховний Суд у вказаній справі виснував про те, що у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог. Грошові кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, підлягають урахуванню при визначенні розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з поручителя.

У справі, що переглядається, установлено, що основне зобов`язання забезпечено іпотекою, заставою, а також декількома видами поруки шляхом укладення відповідних правочинів, за якими поручителі не є солідарними.

Як зазначено вище, банк під час розгляду цієї справи 14 грудня 2018 року звернув стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття його у власність та в подальшому 20 серпня 2019 року відчужив.

Під час апеляційного перегляду справи банк посилався на те, що реалізація його прав шлях звернення стягнення на предмет іпотеки за ціною

18 001 000,00 грн не привела до повного задоволення його вимог за кредитним договором.

Таким чином, апеляційний суд на спростування вказаних доводів банку повинен був надати оцінку розрахунку заборгованості, який виконаний банком станом на 01 вересня 2014 року, та перевірити, чи є вказаний розрахунок обґрунтованим, з урахуванням зазначення у ньому, у тому числі, відсотків, договірних/штрафних санкцій. Після вирішення питання щодо обґрунтованості визначеного розміру заборгованості апеляційний суд повинен урахувати грошові кошти, отримані в результаті реалізації предмета іпотеки та визначити розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача як поручителя. Крім того, ураховуючи, що основне зобов`язання забезпечено іншою порукою, суд повинен дослідити питання, чи звертався кредитор із вимогами до інших поручителів та з`ясувати, чи погашена заборгованість у інших провадженнях та в якому розмірі, з метою встановлення дійсного розміру заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 у цій справі. Без встановлення зазначених обставин, що мають значення для правильного вирішення спору по суті, ухвалити законне і справедливе рішення неможливо.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Якущенко проти України» («Yakushchenko v. Ukraine») від 24 жовтня 2019 року (заява

№ 57706/10) зазначено, що національні суди не виконали свого обов`язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули відповідні та важливі аргументи заявника. Дуже важливо вирішити питання, про які заявив заявник, аби підтвердити чи спростувати його доводи.

Узявши до уваги аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не спростував доводи позивача про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки не привело до повного задоволення його вимог за кредитним договором, а отже, оскільки банк не використав усі способи задоволення своїх кредиторських вимог, тому має право на звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості з поручителя.

З огляду на зазначене колегія суддів виснує про те, що апеляційний суд належним чином не мотивував своє рішення, повно та всебічно не дослідив обставини, що мають значення для справи. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не встановив обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження під час розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів враховує розумність строків розгляду справи та давність провадження, проте оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з`ясовувати дійсні обставини справи, та з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), доходить висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене в цій постанові, повно та всебічно дослідити обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, надати належну оцінку доказам: кожному доказу окремо, а також взаємному зв`язку доказів у їх сукупності, у результаті чого ухвалити законне та справедливе рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другоюстатті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Установивши необхідність урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2024 року у справі № 643/15333/15 (провадження № 61-10094св23), а також із метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, касаційний суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення

з направленням справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі

№ 530/1731/16-ц).

Ураховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Експерт Інвест» задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк