Окрема думка

від 02.07.2024 по справі 461/3526/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному судіПророка В. В.

справа № 461/3526/22(провадження № 61-8540 ск 24)

02 липня 2024 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Блонського Михайла Андрійовича на рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Міністерства юстиції України, Вищої ради правосуддя, держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного банку України, треті особи: Національне антикорупційне бюро України, Офіс Генерального прокурора, Головне управління Національної поліції у Львівській області, Державне бюро розслідувань, Господарський суд Львівської області, Пустомитівський районний суд Львівської області, Головне управління Державної податкової служби України у Львівській області, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», Громадська організація «Асоціація суддів господарських судів України», про відшкодування моральної шкоди і ухвалою від 02 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи.

Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.

1. У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на свою користь 1 462 745 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади.

2. Галицький районний суд м. Львова рішенням від 10 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду апеляційну від 14 травня 2024 року, у задоволенні позову відмовив.

3. Обґрунтовуючи свою позиці суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди діями відповідачів та не доведено наявність такої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача та вину останніх в її завданні.

4. Крім того суди попередніх інстанцій вказали на те, що під час розгляду справи встановлено, що обставинам, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, вже була надана належна оцінка судами під час розгляду інших справ.

5. Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою ОСОБА_2 просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 23, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 32, 41 Конституції України щодо права на відшкодування моральної шкоди у випадку, коли позивач обґрунтовує порушення свого права незаконним застосуванням до нього процедури банкрутства або заходів, які випливають з такої процедури.

7. Так, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили належним чином фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки правова проблема порушена в його позові була для них новою.

8. Зазначає, що підставою для звернення із позовом до суду із цим позовом стало заподіяння йому моральної шкоди внаслідок процедури банкруцтва відносно ОСОБА_1 , як фізичної особи - підприємця (далі - ФОП).

9. Зокрема, вказує на те, що моральна шкода завдана йому внаслідок здійснення щодо нього, як ФОП, процедури банкруцтва в 2010-2019 роках, продажу іпотечного майна та його майна, яке не могло бути проданим в межах справи про банкруцтво, здійснення щодо нього судового провадження про виселення його з житла протягом 2010-2020 років, а також стягнення кредитних коштів зі сторони банків - Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк») та Акціонерного товариства «Альфа банк» (далі - АТ «Альфа банк») в обхід процедури банкрутства з санкцій державних осіб.

10. Вказує також та те, що станом на момент порушення провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 , кредитором АТ «Райффайзен Банк» вже було захоплено фактично все майно позивача та отримано виконавчі документи по всіх кредитах. Натомість банк вирішив позбавити ОСОБА_1 його джерел доходу та запустити процедуру, яка даватиме змогу без обмеження продавати майно позивача. Такі дії були б не можливими, якби державні установи та їх посадові особи належним чином виконували свої повноваження та дотримувалися Конституції України.

11. Тобто, саме держава захищаючи АТ «Райффайзен Банк» і не притягаючи його до відповідальності за наслідками його дій спонукала ОСОБА_1 звернутися до суду із цим позовом.

12. Водночас, Конституція України містить норми, якими безпосередньо передбачено право на відшкодування моральної шкоди.

13. Зокрема статтею 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

14. Також, статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

15. Крім цього статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

16. Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

17. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

18. При цьому відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

19. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

20. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

21. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8 та 9 частини другої статті 16 ЦК України).

22. Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

23. Також статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

24. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

25. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

26. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

27. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.

28. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

29. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

30. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

31. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

32. Ці статті є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Проте, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

33. Оскільки єдиною підставою цивільно-правової відповідальності є скоєння цивільного правопорушення, право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови), а саме: наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага, неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди, причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою, вина заподіювача шкоди.

34. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).

35. В постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

36. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 686/21800/21).

37. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності.

38. Причинний зв`язок з`ясовується між причиною, тобто протиправністю поведінки, та шкодою, як наслідком. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є наслідком саме його поведінки, тобто, зміст причинного зв`язку полягає у тому, що вчинена неправомірна дія є головною причиною, яка призвела до завдання моральної шкоди.

39. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

40. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу органами державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

41. Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

42. Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь?які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

43. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

44. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

45. Відповідно до частин 4,5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

46. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13?ц (провадження № 14-400цс19)).

47. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що під час розгляду господарської справи № 28/32 ФОП ОСОБА_1 оскаржувались інші судові рішення, які були предметом перегляду Верховного Суду, і в ході перегляду яких не встановлено порушень чинного законодавства України щодо здійснення процедури банкрутства. За клопотаннями ОСОБА_1 господарським судом надавалась також оцінка законності дій та рішень арбітражних керуючих і у прийнятті відносно них окремих ухвал було відмовлено.

48. Порушення процедури банкрутства ФОП ОСОБА_1 було також предметом розгляду цивільної справи № 464/590/21 за позовом ОСОБА_3 (дружини ОСОБА_1 ) до Надлонка А. І. , АТ «Райффайзен Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача ОСОБА_1 про стягнення заподіяної моральної шкоди.

49. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08 жовтня 2021 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року, відмовлено у задоволенні позову у даній справі.

50. Окрім іншого, під час розгляду справи № 464/590/21 судами було встановлено, що в ході провадження справи про банкрутство ФОП ОСОБА_1 , жодного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не було реалізовано, відтак завдання позивачці моральної шкоди фактом продажу її майна, яке незаконним чином вилучене ліквідатором та виставлене на торги, суди не прийняли до уваги. Провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 було ініційоване та тривало в межах передбачених чинним на той час законодавством України процедур, неправомірність такого не спростована судовими рішеннями та перевірками інших уповноважених органів, до яких неодноразово звертався ОСОБА_1 . Окрім цього, провадження у справі про банкрутство було закрито у зв`язку із змінами в законодавстві, а не у зв`язку із порушеннями норм чинного законодавства щодо провадження про банкрутство.

51. Крім цього у провадженні Сихівського районного суду м. Львова перебувала цивільна справа № 464/4738/20 за позовом ОСОБА_1 до Надлонка А. І. , АТ «Райффайзен Банк», третя особа - АТ «Альфа-Банк», про відшкодування шкоди, завданої під час проведення процедури банкрутства.

52. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року та постановою Верховного Суду від 23 серпня 2022 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав недоведеності позивачем існування сукупності елементів складу цивільного правопорушення, зокрема шкоди, протиправної поведінки відповідачів як можливих заподіювачів шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою та вини у діях відповідачів.

53. Також в провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа № 380/5509/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, Надлонок А. І. , про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

54. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року, відмовлено у задоволенні зазначеного позову ОСОБА_1 . Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року повернуто особі, яка її подала.

55. Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі № 380/5509/22, суди виходили з того, що на виконання доручення Департаменту з питань судової роботи та банкрутства від 11 вересня 2017 року № 1181/22482-0-32 Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області у строк з 18 жовтня 2017 року до 20 жовтня 2017 року проведено позапланову перевірку діяльності арбітражного керуючого Надлонка А. І.

56. Отже, у вказаній справі судами установлено, що за результатами проведеного позапланового заходу контролю, Головним територіальним управлінням у Львівській області складено довідку про результати позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого Надлонка А. І. від 20 жовтня 2017 року № 22 та акт позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого Надлонка А. І. від 24 жовтня 2017 року № 22, яким порушень в діяльності арбітражного керуючого Надлонка А. І. під час виконання повноважень ліквідатора у справі № 28/32 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 не виявлено. Предметом перевірки була діяльність арбітражного керуючого стосовно продажу майна боржника та виконання повноважень ліквідатора після внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

57. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що згідно з матеріалами справи, у відповіді на звернення позивача від 29 листопада 2021 року ним повідомлено позивача про відсутність об`єктивних підстав для проведення позапланової перевірки діяльності арбітражного керуючого Надлонка А. І. з питань, порушених у зверненні у зв`язку з наявністю ухвали Господарського суду Львівської області від 21 грудня 2016 року про припинення повноважень арбітражного керуючого Надлонка А. І. у справі № 28/32 та ухвали від 06 грудня 2019 року про закриття провадження у справі № 28/32. Таким чином, з огляду на наведене вище, районний суд прийшов до правильного висновку, що покликання позивача ОСОБА_1 на порушення його прав при здійсненні провадження про банкрутство арбітражним керуючим Надлонком А. І. та відсутності контролю за його діяльністю з боку органів юстиції не заслуговують на увагу, оскільки такі спростовуються обставинами справи, встановленими в наведеному вище рішенні суду.

58. ОСОБА_1 як на підставу для відшкодування моральної шкоди із державних органів, покликався також на тривалий розгляд Пустомитівським районним судом Львівської області цивільної справи № 2?1316/1209/11 (№ 2/450/69/20) за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про зняття їх з реєстрації та виселення. Однак, тривалий розгляд вказаної справи був зумовлений зупиненням провадження у справі, при цьому ОСОБА_1 і його дружина ОСОБА_3 , будучи учасниками даної справи, та достовірно знаючи, що підстави, які слугували зупиненню провадження, відпали ще у 2013 році, звернулись із заявою про поновлення провадження лише 05 вересня 2019 року. Саме лише звернення АТ «Райффайзен Банк» із позовом до суду не можна розцінювати як протиправне заподіяння позивачу шкоди, а тому не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

59. Також судами встановлено, що ОСОБА_1 05 липня 2016 року звертався із скаргою на дії суддів Пустомитівського районного суду Львівської області та апеляційного суду Львівської області під час розгляду справи № 450/3190/14. Разом з тим, Вищою радою правосуддя під час перевірки дисциплінарної скарги не було встановлено наявності в діях суддів ознак дисциплінарного проступку в ході розгляду даної справи, та прийнято відповідне рішення про відмову у задоволенні скарги заявника.

60. ОСОБА_1 звертався у Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Львові із заявами про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, які були розглянуті і 04 січня 2019 року, 13 квітня 2021 року та 04 червня 2021 року повідомлено заявника про результати розгляду його заяв. Зокрема, роз`яснено порядок звернення з дисциплінарною скаргою до Вищої ради правосуддя, а його заяву від 02 січня 2019 скеровано до ГУ НП у Львівській області для організації розгляду відповідно до компетенції.

61. 08 липня 2016 року ОСОБА_1 звертався із скаргою до Вищої ради правосуддя щодо поведінки суддів, яка була розглянута, та ухвалою від 04 жовтня 2017 року скаргу залишено без розгляду та повернуто скаржнику.

62. Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області розглянуто скаргу ОСОБА_1 від 08 грудня 2015 року, та листом від 24 грудня 2015 року № Т-1110/02 повідомлено результати розгляду такої.

63. Листом Міністерства юстиції України від 28 грудня 2017 за № 50954/Т-30032/9 розглянуто скаргу ОСОБА_1 від 27 листопада 2017 року на дії посадових осіб Головного територіального управління юстиції у Львівській області, повідомлено, що матеріали позапланових невиїзних перевірок арбітражних керуючих Надлонка А. І. та Худоногової Л. Ю. направлені для розгляду на засідання Комісії, про результати якого ОСОБА_1 було повідомлено листом Міністерства юстиції України від 18 січня 2018 року, яким відхилено пропозицію щодо встановлення відповідності висновків актів позапланових невиїзних перевірок арбітражних керуючих.

64. Листом Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 12 лютого 2018 року, розглянуто заяву ОСОБА_1 щодо надання колективного роз`яснення діяльності арбітражних керуючих під час виконання ними повноважень ліквідатора у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

65. Листом Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про результати розгляду його заяви від 22 серпня 2017 року щодо дій арбітражних керуючих Надлонка А. І. та Худоногової Л. Ю. під час виконання ними повноважень ліквідатора у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

66. Листом Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 24 квітня 2018 року, на виконання доручення Департаменту з питань судової роботи банкрутства Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 повідомлено про результати розгляду його звернення поданого на особистому прийомі заступника Міністра з питань виконавчої служби Шкляра С .В. та його заяви від 16 березня 2018 року щодо перевірки арбітражних керуючих Надлонка А. І. та Худоногової Л. Ю. під час виконання ними повноважень ліквідатора у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

67. Листами Міністерства юстиції України від 14 червня 2018 року, 27 серпня 2018 року, 05 квітня 2020 року, 15 березня 2021 року та від 22 грудня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про результати розгляду його заяв від 25 травня 2018 року, 27 липня 2018 року, 16 березня 2018 року, 10 лютого 2021 року та звернення від 14 березня 2018 року, 29 листопада 2021 року щодо дій арбітражних керуючих Надлонка А. І. та Худоногової Л. Ю. під час виконання ними повноважень ліквідатора у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 , проведення їх перевірок.

68. Листом Міністерства юстиції України від 18 серпня 2021 року розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо організації особистого прийому громадян у Міністерстві юстиції України.

69. Листом Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) від 28 лютого 2020 року за № 3201/0/1-20/05-14, ОСОБА_1 повідомлено про результати розгляду його заяви від 19 лютого 2020 року щодо дій арбітражного керуючого Надлонка А. І. під час виконання ним повноважень ліквідатора у справі № 28/32 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

70. Окрім цього, позивач звертався до Офісу Генерального прокурора 26 березня 2021 року щодо можливих неправомірних дій суддів Господарського суду Львівської області та арбітражного керуючого Надлонка А. І., а також з інших питань. Листом від 29 березня 2021 року вказана заява скерована для організації розгляду до Львівської обласної прокуратури, про що повідомлено заявника ОСОБА_1 .

71. 26 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернуся до Національного антикорупційного бюро України з заявою про вчинення кримінального правопорушення, з приводу можливих неправомірних дій судді Господарського суду Львівської області Морозюка А. Я. та інших осіб. Листом від 29 грудня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено, що наявності ознак кримінальних правопорушень, підслідних Національному антикорупційному бюро України не виявлено.

72. ОСОБА_1 звертався до Управління захисту економіки у Львівській області ДЗЕ Національної поліції України із заявою з приводу вчинення неправомірних дій арбітражними керуючими Надлонком А. І. та Худоноговою Л. Ю. , яка листом від 02 січня 2019 року скерована для організації розгляду до Сихівського ВП ГУНП у Львівській області, про що повідомлено заявника ОСОБА_1 .

73. 26 грудня 2018 року листом Пустомитівського ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_1 повідомлено про результати розгляду його заяв від 27 листопада 2018 року та від 04 грудня 2018 року з приводу неправомірних дій арбітражного керуючого Надлонка А. І.

74. 29 грудня 2018 року листом Личаківського ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_1 повідомлено про результати розгляду його заяв від 11 грудня 2018 року та від 20 грудня 2018 року з приводу можливого вчинення кримінального правопорушення арбітражним керуючим Надлонка А. І. та суддею Господарського суду Львівської області Морозюком А. Я.

75. Листами Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, від 04 січня 2019 року, 13 квітня 2021 року та від 04 червня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про результати розгляду його заяв та звернень щодо можливого вчинення кримінальних правопорушень суддями Господарського суду Львівської області, Пустомитівського районного суду Львівської області, арбітражним керуючим Надлонка А. І. та з інших питань.

76. Листом Городоцької місцевої прокуратури від 16 листопада 2018 року, ОСОБА_1 повідомлено, що відомості за його заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, внесено до ЄРДР.

77. Листом Львівської обласної прокуратури від 03 грудня 2018 року, ОСОБА_1 повідомлено про результати розгляду його звернення від 10 листопада 2018 року, яке надійшло з Генеральної прокуратури України для розгляду по суті, щодо можливого вчинення кримінального правопорушення суддями Господарського суду Львівської області, арбітражним керуючим Надлонка А. І. та з інших питань. 17 грудня 2020 року Головне управління ДПС у Львівській області повідомило ОСОБА_1 про результати розгляду його заяви від 18 листопада 2020 року щодо наявності в інформаційній системі інформації щодо процедури банкрутства ФОП ОСОБА_1 .

78. Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій також дійшли висновку, що в межах своїх повноважень та компетенції державними органами були розглянуті заяви, скарги та інші звернення ОСОБА_1 та надано відповіді на такі, що не свідчить про бездіяльність таких органів та нездійснення ними належним чином своїх функцій щодо захисту прав позивача. Також в ході розгляду справи судами не було встановлено обставин, які б свідчили про незаконний вплив та тиск на ОСОБА_1 та членів його сім`ї з боку державних органів влади під час процедури банкрутства та після такої.

79. На моє переконання судами першої та апеляційної інстанцій в повній мірі досліджено обставини справи та докази надані сторонами у справі, правильно застосовано норми права з урахуванням висновків Верховного Суду.

80. Враховуючи призначення Верховного Суду, який є судом права, та з огляду на зміст пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, пріоритетною метою відкриття касаційного провадження на підставі наведеної процесуальної норми є формування судової практики щодо застосування норм права, яка переважає над наданням оцінки правильності застосування норм права у спірних правовідносинах, коли мотивом скаржника є - домогтися переоцінки касаційним судом обставин справи.

81. Із змісту касаційної скарги вбачається, що підстава касаційного провадження за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК Українискаржником не обґрунтована, Верховний Суд вже неодноразово викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

82. В цілому ж наведені доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника з установленими судами обставинами справи і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, а також вбачається, що метою звернення ОСОБА_1 із цим позовом є спроба перегляду питання законності здійснення щодо нього, як ФОП, процедури банкрутства, яке вже було предметом розгляду судами в інших справах.

Таким чином, враховуючи, що підстава касаційного оскарження є необґрунтованою, правильне застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій відповідає висновкам Верховного Суду, вважаю, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду помилково дійшов висновку про те, що наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави для відкриття касаційного провадження у справі, і належним процесуальним рішенням Верховного Суду було б постановлення ухвали про повернення касаційної скарги.

Суддя В. В. Пророк